Що таке мовленевий вплив

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКА ІНЖЕНЕРНО-ПЕДАГОГІЧНА  АКАДЕМІЯ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Риторика»

Викладач:

Харків 2012

1. Що таке мовленевий вплив.

  Характерною прикметою сучасного розвитку гуманітарного знання є що спостерігається в даний час інтенсивне формування нової науки - науки про мовленнєвий впливі. Мовний вплив формується як наука, що об'єднує, інтегрує зусилля представників психолінгвістики, теорії комунікації, прагмалінгвістікі, традиційної лінгвістики, конверсаціонной лінгвістики, риторики, логіки, психології мови, соціальної психології та психології особистості, теорії масової комунікації, реклами, менеджменту, соціології, зв'язків з громадськістю, етнографії, конфліктології.

 Речовий  вплив формується в кінці ХХ  століття як наука про ефективне  спілкуванні. Термін "мовленевий вплив" для науки про ефективне спілкуванні був запропонований в 1993 [7] і розвинений в ряді наступних робіт [8-13]. Становлення мовного впливу як науки саме наприкінці ХХ століття обумовлено рядом причин.

 Причини  соціально-політичного характеру:  розвиток свободи, демократії, поява  ідеї свободи особистості, рівності  людей затребувана наука, яка  показала б, як переконувати  рівному рівного. Не випадково  в античних демократіях мовний  вплив грало помітну роль, але  зійшло нанівець в середньовіччі,  коли панували тоталітарні і  релігіознодогматичні форми правління.

 Нині  люди "внизу" отримали певні  права. Вони перестали тремтіти  перед начальством, оскільки закони  стали їх захищати; профспілки, політичні  партії, різні товариства стали  виступати на захист людей;  права людини стають поступово  найважливішою стороною суспільного  життя розвинених держав. Люди  стали "обмовлятися" - ХХ століття  стало "століттям заперечень". У нинішніх умовах людей стало  треба переконувати, причому всіх (навіть дітей!). Стало необхідно  переконувати широке коло осіб, нерівних один одному за рівнем  освіти, культури і т. д., але  вимагають рівного відношення. Переконувати  стало необхідно в демократичних  державах при виборах, в умовах  плюралізму думок і політичного  життя, в умовах політичної  боротьби - політикам стало необхідно  вчитися переконувати людей у  своїй правоті. 

 Причини  психологічного характеру: з кінця  ХIХ століття змінюється концепція  людини в суспільстві. Якщо  раніше вважалося, що людина  примітивний, ледачий, йому потрібні  батіг і пряник, і цим можна  забезпечити його адекватне "функціонування" в суспільстві, то тепер уявлення  про людину змінюється. Розвиток  культури, літератури і мистецтва,  виникнення наукової психології - все це призвело до зміни  концепції людини. Людина виявився  складним, різнобічним в психологічному  плані, що вимагає диференційованого  підходу - словом, особистістю. При  цьому особистістю, як з'ясувалося,  є кожна людина, а не тільки  представники еліти, освічена  частина суспільства, представники  панівних класів.

 Крім  того, ХХ століття - століття персоніфікації  особистості, тобто зростання  індивідуальної неповторності особистості,  збільшення несхожості кожної  окремої людини на інших [3], [4]. Збільшення несхожість людей  один на одного веде до утруднень  у спілкуванні між ними, що  й зумовлює потребу в науці  про спілкування, у навчанні  спілкуванню. 

 Є і  чисто комунікативні причини  виникнення розвитку науки про  мовленнєвий впливі в ХХ столітті, то є причини, пов'язані з  розвитком самого людського спілкування.  Для нашого часу характерно  різке розширення сфер спілкування  людей, збільшення числа ситуацій, в яких необхідно вступати  в спілкування і переконувати  один одного - не тільки в суді  і на дворянських зборах.

 Існують  і економічні причини, що сприяли  розвитку мовної дії: конкуренція,  кризи надвиробництва породили  необхідність у науці про рекламу, "Нав'язування" товару, "завоюванні" покупців.

 Саме  комівояжери були першими, хто  на собі усвідомив необхідність  науки переконувати. Крім того, ХХ  століття принесло і зміни  у ставленні до праці - люди  починають більше цінувати цікаву  ра6оту, що вимагає від менеджерів  і керівників уміло організувати  мотивацію підлеглих працювати:  треба стимулювати їх, мотивувати, переконувати. У сучасному західному  менеджменті панує думка, що  вдосконалення техніки перестає  давати очікуваний економічний  ефект, більший ефект дає вдосконалення  управління виробництвом (це називається  "Тихою управлінською революцією ").

 Зрозуміло,  зростання ролі засобів масової  комунікації в суспільстві також  стимулює розвиток науки про  мовному впливі. Все сказане і  зумовило виникнення мовного  впливу як науки в сучасному  світі. 

 Сучасна  наука про мовленнєвий вплив  має наступну структуру: 

-- риторика  як наука про ефективну публічну  мову,

- ділове  спілкування як наука про ефективне  спілкування для досягнення предметної  або інформаційної мети,

-- реклама  як наука про ефективне просування  товару на ринку (у її текстової,  мовної складової);

-- масова  як наука про ефективний вплив  на свідомість масової аудиторії  засобами ЗМІ. 

 В будь-якому  випадку одним і найважливіших  чинників мовного впливу є  так званий 

 фактор  адресата - то є ефективний облік  особливостей тієї аудиторії,  на яку направлено мовний вплив. 

Поняття мовного  впливу в науковій літературі тлумачиться  по-різному. На сьогодні відомо два  підходи до його розуміння - широкий  і вузький. Широкий підхід дозволяяє розуміти мовний вплив як будь-яке мовне спілкування, в якому один із партнерів виступає в ролі суб’єкта мовного впливу, а інший - в ролі його об’єкта. Мовний вплив у вузькому розумінні - це мовне спілкування в системі засобів масової інформації чи виступі безпосередньо перед аудиторією.

Мовний вплив - це вплив на людину за допомогою  мови і супроводжуючих мову невербальних засобів для досягнення поставленої  мовцем мети. Способи і прийоми  такого впливу вивчає нова наука - наука  про мовленнєвий вплив, про ефективне спілкування.

Розрізняються два основних способи мовленнєвого впливу: вербальний (за допомогоюслів) і невербальний. При вербальному (від лат. Verbum – слово) впливі важливо, в якій мовній формі ви висловлюєте свою думку, в якій послідовності приводите ті чи інші факти, як голосно, з якою інтонацією говорите. Для вербального мовного впливу істотні як вибір мовних засобів для вираження думки, так і сам зміст промови - її сенс, що приводиться аргументація, розташування елементів тексту щодо один до одного, використання прийомів мовного впливу та інші Вербальні сигнали - це слова.  
Невербальний мовленнєвий вплив - це вплив за допомогою несловесних коштів, які супроводжують наше мовлення (жести, міміка, наша поведінка під час промови, зовнішність говорить, дистанція спілкування тощо)  
Всі ці чинники супроводжують і доповнюють мову і розглядаються в мовному впливі виключно в їх співвідношенні з промовою, що і дозволяє використовувати термін "невербальний мовленнєвий вплив".  
Невербальні сигнали - це окремі жести, пози, риси зовнішності, дії співрозмовників у процесі спілкування і т.д.

Функції вербальних і невербальних сигналів у спілкуванні збігаються. Як ті, так і інші: передають інформацію співрозмовника (навмисних і ненавмисних); впливають на співрозмовника (свідомий і несвідомий вплив);  
впливають на мовця (самовплив, свідомий і несвідомий вплив).  
Правильно побудовані вербальний і невербальний мовленнєвий вплив забезпечують ефективність спілкування. У процесі спілкування вербальні і невербальні чинники мовного впливу тісно взаємопов'язані, проте є помітні відмінності в їх ролі на різних етапах спілкування.

Невербальні фактори комунікації мають найбільш важливе значення при знайомстві людей один з одним, при першому  враженні і в процесі віднесення співрозмовника до будь - якої категорії - професійної, вікової, інтелектуальної, соціальної та ін. За даними Є.А. Петрової, при знайомстві в перші 12 с. спілкування 92% інформації співрозмовники отримують  невербально.  
Аллан Піз наводить думки американських фахівців про співвідношення вербальної і невербальної інформації в спілкуванні: близько 35% відводиться словесним чинникам і 65% несловесними. Сам Піз зазначає, що словесний канал використовується людьми в основному для передачі інформації про зовнішній світ, зовнішні події, тобто предметної інформації, а невербальний канал - для обговорення міжособистісних відносин.

Інформація, яку передають у процесі спілкування  вербальні і невербальні сигнали, може збігатися або не збігатися.

Конгруентність - це відповідність смислів вербальних і супроводжуючих їх невербальних сигналів,

 неконгруентність - протиріччя між ними. Встановлено, що в умовах неконгруентності люди зазвичай схильні довіряти невербальної інформації.  
Аллан Піз зазначає подібні протиріччя: "Ми часто бачимо великих політиків стоять на трибуні із щільно схрещеними на грудях руками (оборонна позиція) і опущеним підборіддям (критичність або ворожість). Але в той же самий час вони намагаються переконати аудиторію в своїй сприйнятливості і відкритості ідеям молоді ". Таким чином, мовні одиниці спілкування в нерозривному зв'язку з невербальними засобами допомагають вирішити головне завдання мовного впливу-змінити поведінку або думку співрозмовника в необхідному говорить напрямку, переконати його свідомо прийняти нашу точку зору.

Вплив - це вид  взаємодії між сперечальниками, коли один з них, застосовуючи певні  прийоми, намагається переконати співрозмовника в доцільності своєї аргументації.

Окремим випадком впливу є маніпулювання.

Маніпулювання - це вид взаємодії між сперечальниками, коли один з них, застосовуючи певні  прийоми, свідомо намагається проконтролювати  поведінку, дії іншого, спонукає його вести себе так, як йому вигідно.

При цьому  бажано таким чином застосовувати  маніпулятивні прийоми, щоб співрозмовник не почував себе об'єктом маніпулювання.

Прийом впливу в суперечці - це засіб, за допомогою  якого намагаються облегшити  суперечку для себе й утруднити  її для співрозмовника.

Такі прийоми  можуть бути як коректними, так і  некоректними. Перші можуть містити  деякі елементи хитрощів, але в  них немає прямого обману, а  тим паче віроломності чи примушування силою.

Для некоректних  прийомів немає ніяких обмежень, використовують усі засоби: від свідомо неясного формулювання і навмисного заплутування до погрози покарання або застосування грубої фізичної сили.

З цього приводу  відомий адвокат М. Казаринов в одній із своїх промов зазначав: "Будь-який захист допустимий. Чи буду я захищати людину, яка випадково відхилилася від прямого та чесного шляху, чи людину, яка усе життя, як шаховий кінь, ходить кривими стежками, - захист мій у принципі є справою благородною та високою. Але засоби й прийоми можуть бути непорядними й недопустимими. І якщо, захищаючи шахового коня, я буду доводити, що кінь ходить прямо, а дошка крива, і що кінь не чорний, а білий, і щоб створити ілюзію білості, стану завзято чорнити все навколишнє, то захист мій, побудований на засадах фальші й облуди, буде гідний тільки осуду; він мало прислужить обвинуваченому, а для моєї доброї слави прислужить ще менше". [Защитительные речи советских адвокатов. - М., 1956. - С. 170].

Можна виділити декілька напрямів впливу на супротивника в суперечці. Відповідно до цих напрямів розрізняють такі прийоми:

o прийоми  мовного впливу;

o софізми;

o тактичні  прийоми впливу;

o прийоми психологічного впливу;

o прийоми  невербального впливу.

Розглянемо деякі з цих прийомів.

Мовний вплив  на співрозмовника в суперечках пов'язаний з свідомим і цілеспрямованим  використанням тих чи інших особливостей побудови та застосування мовних виразів.

Про мовний вплив можемо говорити в тих випадках, коли людина з множини можливих мовних описів деякого становища справ  обирає саме ті способи опису, які  мають необхідні їй відтінки значення, які подають ситуацію у вигідному  для неї світлі, викликають потрібний  відгук у слухача.

Як правило, в літературі звертають увагу  на те, що елементи мовного впливу застосовують переважно в ідеологічно навантажених текстах, насамперед у політичних аргументаціях.

Проте треба  зазначити, що мовний вплив є необхідною ознакою і повсякденного спілкування  людей. На думку американської дослідниці Р. Лакофф, "усі ми маніпулюємо мовою, причому робимо це постійно. Будь-яка наша взаємодія політична, хочемо ми того чи ні, причому від самого інтимного тет-а-тет (мікрополітика) до промови, яка звернена до мільйонів (макрополітика), цілі є тими самими, а прийоми - близькими один до одного". [Lakoff R. Talking Power. The Politics of Language. - N. Y., 1990. - P. 17.].

Існує велика кількість прийомів, пов'язаних зі значеннями мовних виразів, які застосовують для  того щоб подати певну інформацію про реальні події у вигідному  світлі, відповідно до інтересів певної людини, соціальної або політичної групи. Серед них:

o прийом "плавна  зміна смислового значення виразу";

o прийом "розмивання смислового значення виразу";

o прийом "синтаксичне  перетворення";

"Плавна  зміна смислового значення виразу". Мовний вираз можна схарактеризувати  як з точки зору його предметного  значення (референту, денотату), так  і з точки зору його смислового значення (смислу).

Предметне значення мовного виразу - це предмет, що ним  позначається.

Предметні значення різноманітні: це можуть бути окремі об'єкти, класи об'єктів, явища, процеси, властивості  об'єктів та відношення між ними тощо.

Смислове  значення - це зміст мовного виразу, який засвоюють у процесі його розуміння. Інакше кажучи, смисл мовного  виразу - це сукупність суттєвих рис, властивостей, характеристик предмета, який ним  позначається.

"Плавна  зміна смислового значення виразу" - це прийом, сутність якого полягає  в тому, що сперечальник залежно  від своєї мети може для  позначення одного й того самого  предмета (явища, ситуації, події,  дії) в суперечці застосувати  різні мовні вирази, предметні  значення яких збігаються, а смислові  значення відрізняються.

На практиці цей прийом сперечальники реалізують за допомогою застосування:

o евфемізмів;

o пейоративних виразів.

"Евфемізм" - це слово грецького походження, яке перекладають як "благоговійне  мовчання", "добра слава". Цей  термін в еристиці визначають так.

"Евфемізм" - це "пом'якшений", більш "прийнятний" мовний вираз для позначення  певного предмета, за допомоги  якого цей предмет супротивник  уявляє більш "приємним" і  менш загрозливим.

Евфемізми в  суперечці можна використовувати  по-різному. Важливим є те, на що націлений  цей прийом, тобто, що за мету ставить  собі людина, яка його застосовує.

Крім евфемізмів, у текстах також досить часто  застосовують пейоративні вирази. Назва терміна "пейоративний" походить з латини й означає "найпоганіший". Це немовби "зворотний евфемізм". Визначають цей термін в еристиці так.

"Пейоративний вираз" - це мовний вираз для позначення певного предмета, який завідомо містить його негативну оцінку.

"Розмивання  смислового значення виразу" - це прийом, сутність якого полягає  в тому, що сперечальник у суперечці  застосовує мовні вирази без точного смислового значення.

У  різних знакових ситуаціях різні люди можуть їх зрозуміти по-своєму. Крім того, в  різних ідеологіях смислове значення таких слів може значно відрізнятися.

На практиці цей прийом сперечальники реалізують за допомогою застосування:

o "лозунгових  слів";

o "пустих  формул".

"Лозунгові  слова" - це мовні вирази, яким  притаманні такі характеристики: 1) відсутність чіткого смислового  значення; 2) позитивна ціннісна забарвленість; 3) головна функція - вплив не  на розум людини, а на її почуття.

Такі слова  відіграють значну роль у створенні  переконливості ідеологічного тексту.

Усі "лозунгові  слова" в системі цінностей  людини посідають позитивне місце, тому тексти, де ці вирази застосовують, також будуть сприйматися позитивно.

"Лозунгові  слова" іноді називають ще  символічними виразами, оскільки  в текстах їхнє смислове значення  навмисно не визначають. Припускають,  що воно всім відоме, і тому  визначати його не потрібно.

Разом з цим  однією з особливостей політичної боротьби є прийом, відповідно до якого політичні  діячі, угруповання, партії борються за "правильне" вживання тих чи інших "лозунгових слів". При цьому  їхніх опонентів звинувачують у  тому, що вони навмисно змінюють смислові значення таких слів, викривляють  їх. Проте, як правило, жодна зі сторін не дає чіткого формулювання подібних виразів, про їхнє значення ніколи "не домовляються" і при цьому звинувачують один одного в неправильному витлумаченні. Таким чином, кожний з опонентів  нібито претендує на єдине істинне  розуміння певних понять, а, отже, і  на монопольне розуміння істини взагалі.

"Пусті  формули" - це мовні вирази, яким  притаманні такі характеристики: 1) відсутність чіткого смислового  значення; 2) відсутність ціннісної  забарвленості; 3) головна функція  - вплив не на розум людини, а на її почуття.

Таким чином, "пусті формули" відрізняються  від "лозунгових слів" тільки тим, що вирази, які їм відповідають, не займають центрального місця в системі  цінностей людини, оскільки не несуть яскраво вираженої позитивної оцінки. Проте вони близькі до символічних  слів тим, що їх застосовують у контекстах, немовби маючи чітке значення, хоча насправді його немає.

"Синтаксичне  перетворення" - це прийом, сутність  якого полягає в тому, що сперечальник  у суперечці залежно від своєї  мети обирає такий порядок  слів у виразах, який йому  облегшить побудову своєї аргументації  і ускладнить опоненту її критику.

Синтаксичний  ефект граматичної форми стає особливо помітним при порівнянні активної або пасивної форми подання інформації.

Особливо  треба сказати про роль вибору порядку слів у мовних конструкціях, де щось перелічують. Порядок перелічування може використовуватися в інтересах того, хто промовляє, для ранжирування мовного матеріалу, що пропонують співрозмовнику.

2. Закони риторики

2.1. Концептуальний закон

Концептуальний закон — базовий  закон риторики, який становить перший крок ідеомовленнєвого циклу — винайдення задуму, ідеї (створення концепції). Цей закон передбачає пошук істини шляхом всебічного аналізу предмета.

Повноцінна мисленнєво-мовленнєва діяльність людини починається з оволодіння нею концептуальним законом, за допомогою якого людина вчиться передбачати наслідки своїх дій як найближчим часом, так і у перспективі,  визначатися з метою своєї діяльності, виокремлювати головне, логічно вибудовувати власну діяльність. Знання цього закону дає можливість людині виробити в себе повагу до думки, адже без розвитку інтелекту неможливий прогрес суспільства, неможливо розв’язувати сучасні проблеми.

Концепція —  це система знань  про предмет, виражена у стислій, короткій формі.

Мислителі давнини відзначали таке: „Мовлення повинне розцвітати й розгортатися тільки на  основі повного знання предмета, а якщо за ним не стоїть зміст, засвоєний та пізнаний оратором, тоді словесне його вираження уявляється пустопорожньою і навіть дитячою балаканиною”.

Таким чином, знання і  застосування концептуального  закону риторики забезпечують людині необхідний рівень компетентності й професіоналізму.

2.2. Закон моделювання аудиторії

      Закон моделювання  аудиторії  передбачає системне вивчення аудиторії на основі соціально-демографічних, соціально-психологічних та індивідуально-особистісних ознак. Психологи звертають увагу на такий важливий момент встановлення контакту з аудиторією, як оцінка ораторської ситуації — позитивна чи негативна модель — з позиції оратора й аудиторії. Кожен з них прогнозує ситуацію, зважаючи на свій досвід й  інші індивідуальні особливості.

Реалізація позитивної моделі спілкування  лектора зміцнює впевненість  у своїх силах, а негативні  моменти активізують його захисні  психологічні чинники: підвищується увага, загострюється чутливість, що може призвести до стресової ситуації, знижується  творче самопочуття, виникають  зневіра,  хвилювання, страх перед  аудиторією. Досвідчений оратор прагне тримати на видноті свою аудиторію. Для цього він готує набір  цікавих фактів, наочний матеріал, змінює тональність розмови, виключає або адаптує складний матеріал тощо.

Соціально-демографічні ознаки  є  першим ступенем вивчення аудиторії. До цієї групи можна віднести такі ознаки: стать, вік, національність, освіту, професію, склад сім’ї тощо. Цих ознак  недостатньо, щоб скласти психологічний  портрет аудиторії. 

До соціально-психологічних ознак можна віднести такі: мотиви  поведінки,  потреби,

рівень  розуміння предмета.

Індивідуально-особистісні ознаки спрямовані на розкриття особливостей кожного суб’єкта зокрема, способу мислення, особливостей характеру, типу темпераменту, ступеня розвитку основних функцій — інтелектуальної, емоційної тощо.

Соціально-демографічні та соціально-психологічні ознаки аудиторії  необхідно вивчати ще на підготовчому етапі (до безпосереднього спілкування), тобто прогнозувати їх, якщо відомий конкретний адресат. Індивідуально-особистісні ознаки вивчаються під час безпосереднього спілкування залежно від тривалості спілкування.

Значущість закону моделювання  аудиторії полягає не лише у тому, що на його основі можна створити цілісний психологічний портрет аудиторії (вичерпно  вивчити аудиторію), але і в тому, що цей закон відкриває можливість впливу на аудиторію з метою її розвитку.

3.  Стратегічний  закон

Стратегічний закон  передбачає системну побудову програми впливу на конкретну аудиторію.

Стратегія (програма дій) характеризується динамічністю, гнучкістю. Концепція може мати декілька стратегій залежно від аудиторії (на кожну аудиторію розробляється певна програма дій). Наприклад, можна розробити концепцію предмета (культурологія, історія, риторика та ін. як засоби розвитку людини) і виробити декілька стратегій: насамперед створити стратегію за роками навчання — на один рік, другий, третій і т. д., орієнтуючись на певну аудиторію, далі розробити стратегію уроків як більш конкретний етап реалізації концепції.

З яких компонентів  складається стратегія?

Завдання — плановий результат впливу на аудиторію (що пояснити, розтлумачити, аргументувати і в чому переконати).  Коли визначено  завдання (що я хочу отримати, чого домагаюсь від тієї чи іншої аудиторії), необхідно вичленувати з концепції коло запитань, орієнтованих на аудиторію, проаналізувати їх і сформулювати власний підхід до пошуку відповідей на них.

Формулювання  тези ― система коротких відповідей суб’єкта на поставлені запитання.

Стратегія, хоча й становить певну конкретизацію  концепції все ж є досить загальним явищем, яке потребує подальшої конкретизації: розгортання тези та її обґрунтування, залучення з аудиторії однодумців, нейтралізації противників, схиляння на свій бік тих, хто вагається. Для цього необхідний наступний крок, роль якого відведена тактичному закону риторики.

2.4. Тактичний закон

Тактичний закон передбачає систему дій з підготовки ефективної реалізації стратегій. До складових цього закону належать аргументація і активізація мислення  аудиторії.

Ефективність аргументації залежить від  певних умов:

— компетентності аргументатора в обговорюваних питаннях;

— наявності  в аргументатора філософсько-логічної бази (теоретична підготовленість та вміння логічно мислити);

— керування власними емоціями та почуттями, які не повинні впливати на логічну діяльність, а використовуватись  як посилення;

 — знання аргументатором особливостей аудиторії, зокрема, її здатності до сприйняття аргументації (нахили, потреби, інтелектуальні можливості, тощо).

Звернемося до другої частини тактичного закону — активізації мовленнєвої  та почуттєво-емоційної діяльності аудиторії.

Активізація передбачає таку послідовність  дій:

• зацікавити аудиторію;
• викликати аудиторію на роздуми;
• вивести аудиторію на рівень обговорення.

Перший крок — зацікавити аудиторію — досягається використанням:

а) аудіовізуальних  засобів (графіки, таблиці, малюнки, схеми), динамічних (відеоматеріали і т. ін.). Використання цих засобів концентрує увагу слухачів, знімає втому,   вони  краще  засвоюють інформацію;

б) реклами;

г) проблемного введення матеріалу, який дозволяє суб’єктові з перших хвилин спілкування оволодіти увагою аудиторії за допомогою проблемних питань, доцільних афоризмів, анекдотів, чітко сформульованого завдання, активного спілкування, захоплюючих, яскравих прикладів тощо.

Завдяки першому кроку  активізації можна зняти байдуже ставлення, викликати особистісну потребу спілкування.

Суть наступного кроку  активізації — викликати аудиторію  на роздуми — полягає в тому, щоб створити у слухачів потребу обмінятися думками щодо обговорюваних питань. Це досягається логічними та психологічними методами.

        До  логічних методів ми відносимо  способи розгортання тези:

• спіральний спосіб (багаторазове повторення тієї самої думки, але кожного разу при цьому збагаченої новою інформацією), який можна застосувати для непідготовленої, конфліктної аудиторії тощо;
• ступеневий спосіб (від загального до конкретного і навпаки) .   Розгортання тези від загального до конкретного орієнтоване зазвичай на підготовлену аудиторію, розгортання тези у зворотному порядку — на менш підготовлену аудиторію;
• соціативний спосіб (розгортання тези у вигляді поєднання у свідомості різних образів), який можна застосовувати в аудиторії, де домінують люди з образним мисленням (в дитячій аудиторії тощо).