Середньовічний абсолютизм в Росії: особливості державного устрою та права
Контрольна робота
з дисципліни «Загальна історія держави і права»
на тему:
«Середньовічний абсолютизм в Росії: особливості державного устрою та права»
Київ 2012
План
Вступ
Етапи та основні риси становлення абсолютизму у Росії
Становлення середньовічного абсолютизму у Росії
Особливості державного устрою
Реорганізація правової системи
«Просвічений абсолютизм»
Зміни у правовій системі
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Абсолютизм (від лат. absolutus - безумовний, необмежений) - форма правління державою, за якої верховна влада цілковито належить одній особі (царю, імператору, королю). Процес становлення абсолютизму - тривалий і складний. Передумовами виникнення абсолютизму були: розклад середньовічних феодальних станів, послаблення їхньої політичної ролі, міжстанова, внутрішньостанова і класова боротьба. У Росії перехідним етапом до абсолютизму була становопредставницька монархія (серед. XVI - друга пол. XVII ст.). У першій чверті XVIII ст. тут було створено централізовану державну систему - абсолютизм, яка проіснувала до другої пол. XIX ст.
Етапи та основні риси становлення абсолютизму у Росії
В історії абсолютизму можна виокремити три основних періоди: перша чверть XVIII ст. - формування та утвердження абсолютизму; друга пол. XVIII - поч. XIX ст. - «освічений абсолютизм»; 1815-1861 pp. - завершення розвитку абсолютизму і перетворення його на гальмо суспільного прогресу. Головні принципи ідеології абсолютизму знайшли своє теоретичне оформлення в політичній концепції Т. Гоббса. У Росії ідеологія абсолютизму найповніше відобразилася у творах Ф. Прокоповича («Правда о воли монаршей», «Духовный регламент»).
Основні риси абсолютизму:
- уявлення про монархічну державу як найвищий етап політичної організації суспільства, за якої лише й можливий повний добробут усіх підданих, незалежно від їхнього суспільного становища;
- ототожнення держави з верховною владою, монархом, воля якого не може бути ніким і нічим обмежена; віра у всемогутність монарха та його законодавчу діяльність.
Утвердження цих принципів, як панівної системи поглядів, нетерпимість до вільнодумців, введення одноманітності в системі державних органів призвели до того, що держава намагалася регламентувати побут, звичаї, все суспільне життя й культуру.
Характерною рисою абсолютизму є політика національного гноблення народів, що входять до багатонаціональних абсолютистських держав. Негативні риси абсолютизму особливо яскраво виявилися у період кризи феодалізму. В Англії, Франції абсолютизм знищено під час буржуазних революцій; у Німеччині та Австрії відбувалася поступова еволюція феодально-абсолютистської монархії до монархії буржуазно-поміщицької. У Росії абсолютизм ліквідовано лише в 1917 р. в ході Лютневої революції.
Можна відзначити деякі особливості
складання даної форми
- Слабкість станово-представницьких установ;
- Фінансову незалежність самодержавства в Росії;
- Наявність бвеликих матеріальних і людських ресурсів у монархів, їхня самостійність у відправленні владних повноважень;
- Складання нової правової системи;
- Формування інституту необмеженої приватної власності;
- Безперервне ведення війн;
- Обмеження привілеїв навіть для пануючих станів;
- Особлива роль особистості Петра I.
Становлення середньовічного абсолютизму у Росії
Перехід від станово-представницької до абсолютної монархії припадає в Росії на кінець XVII - початок XVIII ст. Первісно абсолютизм відігравав об'єктивно прогресивну роль, сприяючи торгівлі, піднесенню промисловості та формуванню буржуазії, розвиваючи господарські зв'язки, що усували колишню відособленість областей.
Економічно й політично
Усі дворяни чоловічої статі були зобов'язані служити в армії (з 15-річного віку) чи у державному апараті. За ухилення від служби дворян жорстоко карали та конфісковували їх маєтності. Поступово дворянство добилося послаблення своїх обов'язків: після Петра І служба починалася з 20 років і тривала 25, а в армію дворян почали записувати із самого народження - тим самим у 20 років покликаний на службу уже мав офіцерський чин.
Проходження служби було регламентоване в 1722 р. табеллю про ранги. Усі чини, військові чи цивільні, були розділені на 14 ступенів. Особисте дворянство набувалося з отриманням першого офіцерського чину (прапорщик) чи його цивільного або військово-морського аналога. Полковник (чи його цивільний аналог) отримував уже право на дворянство спадкове. Генеральські посади не можна було отримати простою вислугою років, необхідно було особисте затвердження государем.
Поміщики були управителями й суддями своїх селян. Закон забороняв поміщикам лише убивство селян, але їх смерть, що настала в результаті побоїв, не каралася. Дещо легшим було становище селян державних, які були обкладені оброком та загальними повинностями на користь держави. Вони зберегли общинне самоуправління, їх не продавали і не вимінювали поміщики.
З XVIII ст. почала формуватися нова соціальна група робітних людей, яка формувалася з приписних чи куплених для мануфактурного виробництва кріпаків, а також із розорених міщан та селян, відпущених до міста з обов'язком сплати оброку на користь свого поміщика.
Особливості державного устрою
Зміни в державному ладі звелися до заміни аристократичної Боярської думи (куди члени потрапляли в основному за родовитістю походження) бюрократичним органом- Сенатом (з 1711 p., перший склад Сенату включав у себе всього 9 осіб). Монарх став главою церкви, вищим суддею, верховним головнокомандувачем. Він оголошував війну й укладав мир, підписував договори з іноземними державами.
Після перемоги в Північній війні (1700-1721 pp.) Петро І прийняв титул імператора, а колишнє Московське царство офіційно стало називатися Російською імперією. Формальна зміна титулу цілком відповідала фактичній стороні справи - Росія давно уже стала імперією як у розумінні поліетнічного складу свого населення, так і в плані абсолютної влади її государя.
У 1722 р. був виданий Статут про
престолонаслідування, за яким імператор
міг на власний розсуд визначати
спадкоємця престолу. Монарх призначав
і членів Сенату, незалежно від
родовитості їхнього
У 1726 р., уже після смерті Петра
І, була заснована Верховна таємна рада.
Після запрошення Верховною таємною
радою на престол Анни Іоанівни (1730
р.) вона була вимушена підписати умови
обмеження її влади цією радою. Згодом
замість Верховної таємної ради
був створений кабінет
Центральними органами галузевого управління стали колегії, засновані у 1717-1718 pp. на місці колишньої заплутаної системи приказів. Найважливішими вважалися колегії військова, адміралтейська та іноземних справ, їх. голови входили до складу Сенату. Промисловістю й торгівлею керували берг-колегія, мануфактурна і комерц-колегія; збір фінансів, їх витрати та контроль над такими витратами перебували в руках ще трьох колегій - камор-колегії, штатс-контор-колегії та ревізіон-колегії. Духовна колегія (згодом Синод), вотчинна колегія, юстиц-колегія завершували перелік. Складалися колегії з президента, віце-президента, чотирьох радників та чотирьох асесорів. Рішення приймалися колегіально, простою більшістю голосів; за рівності голосів приймалося те рішення, яке підтримував президент колегії.
Система державного контролю поділялася на гласну (її очолював генерал-прокурор Сенату) та негласну, здійснювану т. зв. фіскалами (ці останні мали навіть прямий вихід на государя).
На зміну дворянському ополченню
в роки Північної війни створюється
регулярна армія. Спроби стрільців
відмовитися від щоденного
Тим самим сформувалася єдина мережа поліцейської служби.
Після смерті Петра І певний час паралельно з поліцією діяв відновлений Розшуковий приказ «розбійних і убивчих справ». Обов'язки по охороні порядку, крім поліції, виконували також рогаткові караульні, соцькі і п'ятидесяцькі. Рогаткові призначалися з числа кріпаків тих поміщиків, чиї будинки виходили вікнами на відповідну вулицю. Розшуковий приказ розмістився біля собору Василя Блаженного в колишньому приміщенні Розбійного приказу. Лише за 1731 р. у ньому піддавалися катуванням 1151 чол., страчено - 47, заслано на довічні роботи - 310, померло - 58, відіслано в різні команди - 213, втекло - 7.
Реорганізація правової системи
Розвиток права проходив у формі статутів, регламентів та указів, які мали однакову юридичну силу. Статути охоплювали усі сторони діяльності певного відомства: Військовий, Морський, Митний, Вексельний та ін. статути, а також окремий Статут про порядок успадкування престолу. Регламенти визначали організацію, порядок проходження справ та функції певної установи. Після видання регламентів окремих колегій в 1720 р. був виданий Генеральний регламент, який стосувався усіх колегій. Укази за Петра І були розділені на тимчасові, які стосувалися певного випадку, та вічні, які доповнювали чи у чомусь змінювали Укладення 1669 р.
Найважливішими з указів вважаються укази про подушний податок, про форму суду, а також згаданий вище Табель про ранги.
Загальною тенденцією в праві стало намагання регулювати усе нові й нові сторони життя. Такий підхід цілком вкладався у площину концепції батьківського обов'язку - і права - абсолютного монарха стосовно своїх підданих. Звідси спроби регламентування всього і вся - від розміру посагу та геометричної форми труни включно.
Держава заявила про своє виняткове право власності на надра, проголосила заповідними деякі породи дерев (вирубка корабельного дуба, наприклад, стала каратися смертю), обмежила право полювання та рибної ловлі. Були обмежені в договірних правах особи нижчих станів (казенні селяни, міщани, купці), їм, зокрема, заборонялося здійснювати земельні угоди. Лише дворяни отримали право купувати землю та кріпаків.
Держава навіть окремим указом Петра І здійснила спробу підвищити шлюбний вік для чоловіків (з 15 до 20 років) та жінок (з 13 до 17), але безуспішно - саме через шлюбну угоду селянські сім'ї звикло отримували нову робочу силу. Чоловік почав передавати свою станову належність дружині (тобто міщанка, вийшовши заміж за дворянина, отримувала дворянство, але не навпаки). Для дворян було обмежене право усиновлення - відтепер у сім'ю можна було приймати лише родичів і тільки зі згоди імператора. Петро І видав указ про введення опіки над надмірно жорстокими поміщиками.
За вказівкою Петра І було поділено усі злочини на державні та партикулярні (приватні). В 1713 р. він наказав усіх державних злочинців. Карне укладення 1669 р. продовжувало діяти, але до нього вносилися певні зміни у дусі нового реформеного часу. Зокрема, військові артикули збільшували покарання, якщо злочинець перебував у стані алкогольного сп'яніння. Здача фортеці, капітуляція без вказівки царя чи фельдмаршала, втеча з поля бою для командирів каралися шельмуванням та повішанням. Повішанню підлягав також кожний десятий (по жеребку) із рядових.
За казнокрадство та хабарництво відтепер почали застосовувати набагато важчі покарання і навіть повішання. До злочинів проти порядку управління потрапили порубка корабельного дуба, виготовлення дубових трун, ношення бороди, зміна імені чи призвіська, будівництво військових кораблів із порушенням норм кораблебудування. Анонімний донос, навіть підтверджений подальшим розслідуванням, підлягав спаленню під шибенецею. Виявленого аноніма карали шпіцрутенами чи каторгою, якщо донос підтвердився, або тим покаранням, що передбачалося звинуваченому за приписуваний йому злочин, коли мова йшла про наклепника.
До переліку кваліфікованих убивств додатково були віднесені убивство офіцера, а також убивство по договору чи найму. За звичайне убивство карою стало відрубування голови, за кваліфіковане - колесування. Самовбивство також кваліфікувалося як злочин, спроба самогубства каралася смертною карою. Подібним чином каралися і дуелянти (та їх секунданти), оскільки вважалося, що і самогубці, і вбиті на дуелі здійснюють ніби дезертирство з царської служби.
Було впорядковано відповідальність за крадіжку. Звичайна крадіжка на суму, меншу за 20 рублів, стала каратися смертю аж на четвертий раз. Зате крадіжка на більшу суму, а також крадіжка при стихійному лихові з військових складів, із приміщення під вартою, у свого пана чи товариша відразу ж каралися повішанням. Викрадення людини - відрубуванням голови, крадіжка з палатки чи обозу під час походу - відрізанням вух і носа, церковна крадіжка - колесуванням. Грабунок зі зброєю у руках карався колесуванням, без зброї - повішанням. Підпал чужого майна карався спаленням зловмисника.
Тенденція до пом'якшення покарань, перелічених в Укладенні 1669 p., спостерігається дуже рідко. Так, Петро І вважав недоцільним застосування смертної кари за перелюб одруженого чоловіка із заміжньою жінкою. Щоправда, це не завадило Петрові розправитися з власною - незаміжньою - коханкою та її новим фаворитом.
Підраховано, що смертна кара передбачалася в 74 Артикулах, в 27 -її застосування приписувалося за наявності обтяжуючих обставин.
Катування не застосовувалося до дворян, вищих чиновників, осіб, старших за 70 років, недорослів та вагітних жінок. Проте у справах про державні злочини та про вбивства ці обмеження не існували. Указ «Про форму суду» 1723 р. частково вводив змагальне начало в цивільних судах.
«Просвічений абсолютизм»
У другій половині XVIII - першій половині
XIX ст. Росія за формою правління
залишалася абсолютною монархією з
тимчасовими періодами «
Вищим управлінським органом стала Державна рада (проіснувала з деякими змінами від 1810 до 1917 pp.). Загальне число її членів коливалося в різні роки від 40 до 80 осіб. Головував на засіданнях Ради імператор. Державна рада складалася з п'яти департаментів: законів; справ військових; справ цивільних і духовних; державної економії; науки, промисловості та торгівлі. Скликалися і загальні засідання Державної ради.
На противагу Раді виступала
імператорська канцелярія, у складі
якої виникли перше, друге і третє
відділення (з 1826 p.), четверте (з 1828 p.), п'яте
(з 1836 р.) та шосте (з 1842 по 1845 pp.). Перше
відділення здійснювало контроль над
міністерствами, готувало законопроекти,
призначало та увільнювало вищих
чиновників. Друге відділення провадило
кодифікацію законів, третє - боролося
з революційним рухом, четверте - відало
благочинними установами та жіночими
навчальними закладами, п'яте - було
створене для розробки проекту реформи
щодо управління державними селянами,
шосте - займалося підготовкою
Компетенція Сенату звузилася до повноваження вищої судової установи країни.
На початку XIX ст. на зміну колегіям
(їх перед тим кілька разів реорганізовували)
прийшли міністерства. Відповідно до
маніфесту «Про запровадження міністерств»
(1802 р.) створювалося 8 міністерств: військових
сухопутних сил, морських сил, іноземних
справ, юстиції, внутрішніх справ, фінансів,
комерції, народної освіти. Два з
них (внутрішніх справ і народної
освіти) були нововведеними і не
мали правопопередників. У 1811 р. за безпосередньої
участі одіозної постаті російських
реформ ліберального спрямування М.
М. Сперан-ського завершилося оформлення
міністерської системи
У 1812 р. отримав законодавче оформлення Комітет міністрів.
У 1857-1861 pp. була створена Рада міністрів, головним завданням якої стала координація діяльності міністерств. Головував у Раді міністрів імператор.
У 1775 р. була проведена адміністративна реформа. Основною одиницею територіального управління стала губернія (їх налічувалося 50) із населенням в 300 тис. душ, поділена на повіти по 20-30 тис. душ у кожному. На чолі губернії стояв губернатор, якого призначав і зміщував імператор.
У XIX ст. до Росії були приєднані
Грузія (1801-1810 pp.), Фінляндія (1809 р.), більша
частина герцогства Варшавського (1815
р.) та Бессарабія (1812 p.). Ще раніше - 1721 р.
до складу Росії ввійшла Ліфляндія
(згодом Ліфляндська губернія). Управління
цими територіями дещо різнилося
від загального зразка. Так, Олександр
І затвердив конституцію
До національно-визвольного
Удосконалювався поліцейський апарат і, зокрема, його таємна поліція. Для боротьби з революціонерами призначався апарат створеного III відділення імператорської канцелярії, розділений на 5 експедицій. Перша експедиція (секретна), маючи у своєму розпорядженні чисельну агентуру, здійснювала нагляд за революційними рухами в імперії. Друга - займалася релігійними та посадовими злочинами, управляла політичними тюрмами. Третя експедиція наглядала за іноземцями, які проживали в Росії. Четверта - вела боротьбу із селянськими заворушеннями, п'ята (з 1842 р.) здійснювала цензуру.
У 1827 р. був створений жандармський корпус, а у 1836 р. царем було затверджено окреме «Положення про корпус жандармів».
Зміни у правовій системі
В імперії було проведено величезну кодифікаційну роботу, результатом якої стало опублікування у квітні 1830 р. Повного зібрання законів Російської імперії - 45 томів законів (ЗО 920 актів) та 6 томів додатків.
У 1832 був опублікований (уведений у дію з 1835 р.) «Звід законів Російської імперії» (15 томів), до якого були включені тільки чинні норми права. У 1842 р. було здійснене друге видання Зводу законів, а у 1857 p.- третє. В 1836 р. розпочалася робота по створенню нового карного кодексу (введений у дію в 1846 p.). Новий кодекс отримав назву «Укладення про покарання карні та виправні». Він поділявся на розділи, глави й статті (усього було 2224 статті).
Відбувалися певні зміни в судовому
процесі. Так, Указом 1801 р. заборонялося
катування при проведенні розслідування
справ. Справи по «маловажливі злочини»
(дрібні крадіжки до 20 рублів, легкі
побої, пияцтво) почали розглядатися в
скороченому порядку
Селянська реформа 1861 р. скасувала
особисту залежність селян від поміщика
та натуральні оброки. Однак земля (від
0,9 до 12 десятин на ревізьку душу, в
залежності від району) передавалася
селянам за грошовий викуп, до повної
сплати якого колишні кріпаки
вважалися «тимчасовозобов'
Дворяни зберегли свої привілеї, вони залишалися неподатним станом.
У 1862 р. була проведена фінансова реформа. Якщо раніше кожне відомство мало свою власну касу, то відтепер була створена єдина каса міністерства фінансів, і складання опису доходів та видатків почало провадитися тільки через це міністерство. Були також проведені судова (1864 p.), земська (1864 р.) та міська (1870 р.) реформи, у зв'язку з якими у поліції були вилучені судові і значна частина слідчих повноважень, місцеві господарські справи. Оклади жалування нижчим та середнім поліцейським чиновникам були збільшені у 3-5 разів, у 1876 р. в європейській Росії було введено 5000 нових посад урядників - нижчої ланки повітової поліції.
У підсумку російська поліція значною мірою позбавилася колишніх хронічних болячок хабарництва, чесна служба стала вигідною і почесною.
Судова реформа 20 листопада 1864 р. об'єднувала в собі чотири акти: Заснування судових установ; Статут карного судочинства; Статут цивільного судочинства; Статут про покарання, що накладаються мировими суддями. Були створені дві самостійні судові системи - місцеві суди та загальні суди. На чолі усієї судової системи Росії продовжував залишатися Сенат. Уводився інститут присяжних засідателів, для обрання яких був обов'язковим високий майновий чи земельний ценз.
Для «охранения силы закона» створювалася прокуратура. Для захисту звинувачуваних в кримінальних судах та для представництва інтересів сторін у цивільних справах створювалася адвокатура. До адвокатів висувалися приблизно ті ж вимоги, що й для мирових суддів. У карному праві утверджувалися буржуазні принципи, зокрема: нема злочину без (прямої) указівки на те у законі.
Різко скоротилася сфера застосування смертної кари (передусім за злочини проти царя та членів його родини, а також державну зраду).
Укладення 1885 р. вводило відповідальність
за продаж у рабство й торгівлю
неграми - російська історія права
особливо підкреслює ту обставину, що
Росія однією з перших приєдналася
до відповідної міжнародної
У 1864-1874 pp. проходила військова реформа. На першому етапі термін служби рекрутів скорочувався до 15 років, обмежувалася палична дисципліна, покращилася підготовка офіцерських кадрів, спростилася система управління. Статут 1874 р. замість рекрутської повинності вводив усестанову повинність усього чоловічого населення. Призову до постійної армії (чи в ополчення) підлягали всі чоловіки з 21 року, термін дійсної кадрової служби становив 6 років - для піхоти і 7 - для флоту. Для осіб з вищою освітою цей термін скорочувався до 0,5 року, з середньою - до 1,5 року
ВИСНОВКИ
Російський абсолютизм почав формуватися в другій половині XVII ст. (хоча окремі елементи виникали ще в XVI ст. під час правління Івана Грозного і Бориса Годунова) і остаточно оформився при правлінні Петра I. Співвідношення правових і не правових методів управління було явно зміщене убік останніх. Особиста сваволя, деспотизм монарха була в Росії більш яскраво вираженою, ніж у країнах Заходу. Багато в чому це порозумівається загальними особливостями російського історичного процесу (перевага деспотичних тенденцій у період ярма Золотої Орди; зміна у зв'язку із цим ціннісних орієнтацій в основної маси населення, яке виразилося в поступовому формуванні підданістичних відносин; встановлення кріпосного права, яке привело до формування рабської психології в більшості населення; стан постійної зовнішньої погрози, що серйозно вплинуло на вибір методів управління і сприяло мілітаризації всіх сторін громадського життя, перетворенню надзвичайних методів воєнного часу в постійні і т.д.). Хоча не можна не відзначити і реальну можливість розвитку Росії по іншому альтернативному шляху, пов'язаному з демократичними традиціями в період існування Давньоруської держави, Новгородської республіки й ін. Однак, після Смутного часу, коли невдалі спроби реалізації принципу виборності монарха ледве не привели до втрати національної незалежності, цивілізаційний вибір був зроблений однозначно на користь формування сильної необмеженої влади монарха з максимальною централізацією і деспотичними рисами в керуванні.
Ці дві основні особливості
російського абсолютизму (опора
тільки на одне дворянство і використання
в основному деспотичних
Російська держава XVIII століття істотно відрізнялася від відсталої в господарських, військових і культурних відносинах Росії XVII сторіччя, наявністю більш розвинутої промисловості, централізованими й упорядкованими адміністративними установами, першокласними армією і флотом, світськими школами і загальним підйомом науки й культури.
Розвиток абсолютизму в Росії
супроводжувався економічними змінами
в країні. У першій половині XVIII століття
в Росії за допомогою політики,
що проводиться російськими
Початий Петром І процес підпорядкування
церкви державі, одержав своє логічне
завершення за правління Катерині.
У підсумку секуляризації, церква стала
повністю залежною від держави, тепер
навіть з економічної точки зору.
Однак, позиція російського
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Анісімов Е.В. "Народження імперії", в кн. "Історія батьківщини: люди, ідеї, рішення. Нариси Росії IX-начала XXв. " /сост.С.В.Мироненко. - М.: Политиздат, 1991.
2. Буганов В.І. "Петро Великий та його час" - М.: Наука, 1989.
3. Молчанов Н.Н. "Дипломатія Петра Великого" - М.: Международные отношения, 1990.
4. "Росія за царівною Софії і Петра I: записки російських людей" /сост. А.П.Богданов. - М.: Современник, 1990.
