Система адміністративних стягнень, о застосовуються за порушення митних правил. Загальні правила накладення стягнень за порушення митних

Система адміністративних стягнень, о застосовуються за порушення митних правил. Загальні правила накладення стягнень за порушення митних правил.  

ПЛАН

ВСТУП

         Адміністративна відповідальність реалізується шляхом застосування до винних осіб адміністративних стягнень, тобто у своїй сукупності вони й складають систему заходів адміністративної відповідальності. Загальною особливістю адміністративних стягнень є їх виховний, репресивний, каральний та профілактичний характер. Вони застосовуються лише до винних у вчиненні адміністративних проступків осіб.   

      Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне  правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадовою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

      Як  явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юридичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, ознаки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).   

      Адміністративні стягнення за порушення митних правил — це заходи відповідальності за митні  правопорушення, що передбачені санкцією норми митного права. Вони застосовуються митними органами (посадовими особами митних органів) і поряд із загальними мають ряд спеціальних характерних ознак. По-перше, адміністративні стягнення за порушення митних правил завжди відбивають реакцію держави на правопорушення у вигляді негативної оцінки як зробленого правопорушення, так і самого правопорушника. По-друге, адміністративно-правові стягнення за порушення митних правил за своєю соціальною сутністю є засобами примусу. По-третє, у МК України міститься вичерпний перелік стягнень за порушення митних правил.

      Метою даної контрольної роботи є дослідження  питань щодо поняття, мети та системи  адміністративних стягнень за порушення  митних правил, а також порядку  їх накладення.  

1. Поняття та мета  адміністративного  стягнення

     Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, правовим наслідком адміністративного правопорушення. Воно застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

     У відповідності зі статтею 23 КУпАП  України адміністративне стягнення  є заходом відповідальності й  застосовується з метою:

       а) виховання особи, що вчинила  адміністративний проступок, у дусі дотримання законів України, поваги до правил, що існують у суспільстві; б) попередження вчинення нових проступків як самим правопорушником, так і іншими особами; в) покарання особи, що вчинила правопорушення.

     З наведеного можна зробити висновок, що основними функціями адміністративного стягнення є:

     а) виховна;

     б) попереджувальна (превентивна);

     в) каральна[1; С. 152].

     У теорії адміністративного права  адміністративну відповідальність іноді ототожнюють із адміністративним стягненням. Така точка зору помилкова, оскільки поняття адміністративної відповідальності набагато ширше поняття адміністративного стягнення, тому що воно містить у собі, крім покарання, виховання й попередження[6;С.158].

     На  жаль, чинне адміністративне законодавство  не закріплює визначення поняття адміністративного стягнення. У теорії адміністративного права адміністративне стягнення ототожнюється з «карою», «результатом вчинення адміністративного правопорушення», «обтяжуючим наслідком матеріального або морального характеру», «санкцією». Основна сутність адміністративного стягнення полягає в тому, що особа, яка вчинила адміністративне правопорушення,  повинна бути позбавлена або обмежене в певних правах або благах, повинна відчути «позбавлення» і «страждання».

     Адміністративні стягнення прийнято класифікувати на види:

— основні (попередження; штраф; вилучення предмета, що став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративної провини; конфіскація предмета, що став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація грошей, отриманих внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); виправні роботи; адміністративний арешт);

— додаткові (вилучення предмета, що став знаряддям здійснення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, що став знаряддям здійснення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскація грошей, отриманих внаслідок здійснення адміністративної провини). При цьому слід зазначити, що немає таких адміністративних стягнень, які визнавалося б тільки додатковими;

— морального характеру  (попередження);

— матеріального характеру (штраф, вилучення, конфіскація);

- морального й матеріального характеру (виправні роботи, адміністративний арешт) [5;С.125].

     Адміністративні стягнення, на відміну від карних стягнень, накладаються широким колом державних органів і посадових осіб (статті 218—244 КУпАП). При цьому вони можуть накладати як колегіально (адміністративними комісіями, виконавчими комітетами сільських, селищних рад і ін.), так і одноосібно (суддею, командиром військової частини, головним державним інспектором пожежного нагляду й ін.). Адміністративні стягнення, як один з видів адміністративного примусу, необхідно відрізняти від запобіжних заходів. Останні, незважаючи на деяку схожість, не є заходами адміністративної відповідальності. Крім того, запобіжний заходу передують заходам адміністративного стягнення. Разом з тим, при наявності передбачених законом обставин, вони можуть передувати й застосуванню карно-процесуальних заходів. 

2. Система та види  адміністративних  стягнень, що застосовуються  за порушення митних  правил.

     Адміністративні стягнення за порушення митних правил — це заходи відповідальності за митні правопорушення, що передбачені санкцією норми митного права. Вони застосовуються митними органами (посадовими особами митних органів) і поряд із загальними мають ряд спеціальних характерних ознак. По-перше, адміністративні стягнення за порушення митних правил завжди відбивають реакцію держави на правопорушення у вигляді негативної оцінки як зробленого правопорушення, так і самого правопорушника. По-друге, адміністративно-правові стягнення за порушення митних правил за своєю соціальною сутністю є засобами примусу. По-третє, у МК України міститься вичерпний перелік стягнень за порушення митних правил. Інші стягнення, крім тих, що передбачені в МК України, посадові особи митних органів застосовувати не можуть.

     Накладення  стягнення за порушення митних правил окрім загальних спричиняє певні  спеціальні правові наслідки. Особа, яка була піддана адміністративному  стягненню за порушення митних правил, протягом року з дня закінчення виконання  стягнення вважається покараною в адміністративному порядку. Повторне ж здійснення протягом року порушення митних правил визнається обставиною, що обтяжує відповідальність за порушення митних правил із усіма наслідками, що звідси випливають, у тому числі тягне застосування більш суворого адміністративного стягнення.

     За  порушення митних правил ст.388 МК України  встановлені такі види стягнень, які  накладаються на винних у скоєнні  порушень митних правил:

     1) попередження;

     2) штраф;

     3) конфіскація товарів[3;С.56].

     До  того ж попередження або штраф можуть застосовуватися тільки як основний вид стягнення за вчинене правопорушення. Конфіскація товарів — безпосередніх предметів порушення вимог митного законодавства, товарів із спеціально виготовленими сховищами (тайниками), що використовувалися для приховування безпосередніх предметів порушення від митного контролю, а також транспортних засобів, що використовувалися для переміщення безпосередніх предметів порушень через митний кордон України, застосовується як основний або як додатковий вид стягнення.

     Варто зауважити, що за одне і те саме порушення  митного законодавства може накладатися  тільки основне або основне і  додаткове стягнення. Якщо статтею, якою встановлюється відповідальність за порушення, передбачається основне  і додаткове стягнення, застосування лише додаткового стягнення без основного не допускається. Виняток припускається, коли у разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях правопорушника ознак порушення стягнення у вигляді попередження, штрафу може бути накладено не пізніше одного місяця з дня надходження до митного органу матеріалів про припинення кримінальної справи.

     Одним з найбільш м'яких видів адміністративного  стягнення, застосовуваного за порушення  митних правил, є попередження. Воно безпосередньо спрямоване на особистість правопорушника, його застосування має в основному моральний характер і не пов'язане з обмеженням яких-небудь прав винної особи. На практиці попередження застосовується у випадку здійснення незначних митних порушень і щодо осіб, які їх здійснили вперше або з необережності. Попередження як стягнення за порушення вимог митного законодавства застосовується найчастіше і по своїй суті є офіційним попередженням правопорушника стосовно недопустимості таких діянь у подальшому. Рішення про попередження ухвалюється начальником митного органу або його заступником у формі постанови, що приймається з дотриманням встановлених вимог. Постанова оголошується правопорушникові. Відповідно винесення особі попередження фіксується митними органами і має у подальшому преюдиціальне значення.

     Але найбільш поширеним засобом покарання  порушників у митному праві є  штраф. Більшість санкції статей, що установлюють відповідальність за порушення митних правил, передбачають штрафи. Нагадаємо, відповідно до ст. 27 Кодексу про адміністративну відповідальність штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і в розмірі, встановлених чинними законами України. Таке визначення відтворено і в МК України, де зазначено, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на осіб за порушення вимог митного законодавства у визначених випадках і встановлених межах.

     Штраф виражається в одержанні з  порушника в дохід держави  визначеної суми грошей в кратному до розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян. При встановлені видів штрафу і його розмірів митне законодавство враховує специфіку окремих видів порушення митних правил, особливість цих діянь з погляду всіх елементів складу правопорушень, особливість осіб, що заподіюють збиток економічним інтересам держави.

     Конфіскація товарів і транспортних засобів, що с безпосередніми знаряддями порушення  митних правил. Конфіскація як стягнення  за порушення вимог митного законодавства  полягає у примусовому вилученні товарів, транспортних засобів і безоплатній передачі їх у власність держави [7;С.500].

     Це  стосується товарів і транспортних засобів зі спеціально виготовленими  схованками, що використовуються для  переміщення через митний кордон України і слугують для приховання предметів чи товарів. Конфіскації підлягає лише предмет, який є в особистій власності порушника, якщо інше не передбачене чинним законодавством України.

     Конфіскація провадиться незалежно від того, чи є ці товари та засоби власністю особи, що скоїла порушення митних правил, а також незалежно від того, встановлена ця особа чи ні. Наприклад, при контрабанді транспортом загального користування (залізницею) часом неможливо встановити особу, яка поклала контрабанду в тайник. Така контрабанді підлягає вилученню і конфіскації. Тобто конфіскувати можна тільки ті предмети, що ховалися від митного контролю, а не всі предмети, у тому числі і заявлені в поданих на вивезення документах.

     З метою підвищення гарантій законності конфіскація може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, що визначаються МК та іншими законами України.

     Ні  до кого не може застосовуватися стягнення  за порушення вимог митного законодавства  інакше як на підставі та в порядку, встановленому законодавством України. Додержання вимог законодавства у разі застосування стягнень за порушення митного законодавства забезпечується здійсненням систематичного контролю з боку митних органів вищого рівня та їх посадових осіб права оскарження та інших встановлених законодавством України заходів.

     Стягнення у вигляді попередження, штрафу можуть бути накладені не пізніше двох місяців  з дня вчинення порушення митного  законодавства. У разі відмови в  порушенні кримінальної справи або  закриття кримінальної справи, але за наявності в діях правопорушника ознак порушення стягнення у вигляді попередження, штрафу, можуть бути накладені не пізніше одного місяця з дня надходження до митного органу матеріалів про припинення кримінальної справи.

     У практичній діяльності нерідко при неможливості конфіскації застосовується стягнення вартості товарів і транспортних засобів, що є безпосередніми об'єктами порушення митних правил, товарів і транспортних засобів зі спеціально виготовленими схованками, використаними для переміщення через митний кордон України з прихованням предметів порушення, що є безпосередніми об'єктами, митних правил. Цей вид стягнення є специфічним і характерним лише для митного законодавства. Він виражається в примусовому вилученні в дохід держави грошової суми, що складає вільну (ринкову) ціну товарів і транспортних засобів, які відповідають зазначеним вище вимогам на день виявлення правопорушення[4;С.125].

     Згідно  з чинним законодавством України  при неможливості конфіскації товарів  і транспортних засобів у зазначених випадках у процесі виконання постанови митного органа з осіб, що скоїли порушення митних правил, стягується вартість зазначених товарів і транспортних засобів. Однак у таких випадках мова йде не про заміну однієї міри стягнення іншою мірою, а про еквівалентну компенсацію реальної вартості конфіскації відповідних предметів і транспортних засобів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

3. Загальний порядок накладення адміністративних стягнень за порушення митних правил.

     Загальні  правила накладення стягнень за адміністративні правопорушення, які конкретизують і поглиблюють конституційні принципи законності, гуманізму, індивідуалізації адміністративної відповідальності, закріплено в гл.4 КпАП України[1;С.52].

     Виконання загальних правил при застосуванні адміністративних стягнень виявляється, перш за все, в неухильному додержанні принципу законності. Стягнення за адміністративне правопорушення накладається в межах, встановлених нормативним актом, який передбачає відповідальність за його вчинене, в точній відповідності з КпАП та іншими актами про адміністративні правопорушення.

     Це  правило означає, по-перше, що за вчинений проступок накладається стягнення  тільки того виду, який встановлено  в санкції відповідної статті КпАП. Не можна, наприклад, застосовувати  адміністративний арешт за дрібне розкрадання, виправні роботи – за виявлення неповаги до суду, оскільки ці стягнення санкціями відповідно ст.51 і ст.185-3 КпАП не передбачено.

     По-друге, оплатне вилучення предмета і  конфіскація як додаткові стягнення  можуть накладатися лише у випадках, коли їх застосування прямо передбачено  законом; ці стягнення не можуть підмінювати  одне одне; не допускається незастосування додаткового стягнення, якщо санкція статті передбачає обов’язковість його накладення разом з основним стягненням.

     По-третє, стягнення накладається в точно  визначених законом межах. Не допускається застосування стягнення нижче нижчої межі, передбаченої санкцією відповідної  статті, а також перевищення його максимального розміру. Наприклад, за дрібне розкрадання встановлено штраф від 3 до 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, саме в цих рамках його і необхідно застосовувати.

     По-четверте, при накладенні адміністративного стягнення має бути дотримано всіх інших вимог законодавства про адміністративні правопорушення. Маються на увазі вимоги щодо наявності складу адміністративного проступку, відсутності обставин, що виключають адміністративну відповідальність, підвідомчості справ, строків давності. Важливо також враховувати, що деякі види стягнень взагалі не застосовуються до певних категорій громадян, про що йшлося вище.

     З метою індивідуалізації відповідальності закон (ч.2 ст.33 КпАП) вимагає від органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справу про адміністративне правопорушення, при накладенні стягнення враховувати ряд факторів: характер вчиненого правопорушення, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність.

     Про характер правопорушення свідчать його об’єкт, тобто суспільні відносини, на які посягає проступок (наприклад, права і свободи громадян, тощо), а також ознаки, що характеризують об’єктивну сторону правопорушення (дія чи бездіяльність, характер і розмір заподіяної шкоди, час, місце, спосіб, засоби вчинення правопорушення тощо).

     Особу порушника характеризують, перш за все, ознаки, властиві суб’єктові проступку (вік, стать, службовий, соціальний стан, протиправна поведінка в минулому тощо), а також поведінка в трудовому колективі і в побуті, ставлення до сім’ї, колег по роботі, навчанню тощо. Всі ці обставини має бути встановлено органом (посадовою особою), який розглядає справу, щоб мати повну уяву про особу порушника.

     Ступінь вини правопорушника залежить від форми вини, з якою вчинено проступок, а також від мотиву і мети його вчинення. Зрозуміло, що вчинення правопорушення умисно відрізняється від вчинення його з необережності. В першому випадку ступінь вини порушника вищий. Деякі правопорушення може бути вчинено тільки умисно. В цих випадках для визначення ступеню вини порушника має значення вид умислу – прямий чи непрямий. Якщо проступок вчинено з прямим умислом, то ступінь вини порушника може підвищити наявність корисливого або іншого низького мотиву[5;256].

     Майновий  стан правопорушника також має бути враховано при застосуванні окремих  адміністративних стягнень: штрафу, конфіскації, позбавлення спеціального права (наприклад, в разі застосування позбавлення  права керування транспортним засобом  щодо професійного водія), виправних робіт. При цьому враховується не тільки розмір заробітної плати особи, а й всі інші види її прибутку, який підлягає оподаткуванню, а також наявність або відсутність у неї утриманців.

     Обставинам, що пом’якшують і обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення, присвячено окремі статті КпАП. Стаття 34 пом’якшуючими відповідальність обставинами визнає: 1) щире розкаяння винного; 2) відвернення винним шкідливих наслідків правопорушення, добровільне відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди; 3) вчинення правопорушення під впливом сильного душевного хвилювання або при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин; 4) вчинення правопорушення неповнолітнім; 5) вчинення правопорушення вагітною жінкою або жінкою, яка має дитину віком до одного року. Цей перелік може бути доповнено законодавством, тобто він не вичерпний, відкритий. Більше того, орган (посадова особа), який розглядає справу, може визнати пом’якшуючими і обставини, не передбачені законом (наприклад, бездоганна трудова діяльність, похилий вік, наявність у правопорушника утриманців тощо).

     На  відміну від пом’якшуючих обставин в ст.35 КпАП дано повний, закритий перелік  обставин, що обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення. Тобто його не може бути розширено суб’єктами адміністративної юрисдикції. До таких обставин віднесено: 1) продовження протиправної поведінки, незважаючи на вимогу уповноважених на те осіб припинити її; 2) повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню; вчинення правопорушення особою, яка раніше вчинила злочин; 3) втягнення неповнолітнього в правопорушення; 4) вчинення правопорушення групою осіб; 5) вчинення правопорушення в умовах стихійного лиха або за інших надзвичайних обставин; 6) вчинення правопорушення в стані сп’яніння. Залежно від характеру адміністративного правопорушення орган (посадова особа), який накладає стягнення, може не визнати останню обставину обтяжуючою (наприклад, для відповідальності за порушення правил користування енергією і газом в побуті байдуже, чи вчинено їх в стані сп’яніння).

     Обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, мають велике значення при накладенні стягнення. Врахування пом’якшуючих обставин дає органу (посадовій особі), який розглядає справу, право призначити стягнення ближче до мінімуму санкції статті, якою передбачено відповідальність за дане діяння, а якщо санкція альтернативна – застосувати більш м’який вид стягнення. Крім того, в таких випадках можливе звільнення порушника від адміністративної відповідальності з передачею матеріалів справи на розгляд товариського суду, громадської організації чи трудового колективу або з оголошенням усного зауваження. Наявність же обтяжуючих обставин, навпаки, надає можливість накласти стягнення, яке дорівнює максимуму санкції статті КпАП або наближене до цього максимуму, а за альтернативної санкції – застосувати більш суворе стягнення.

     Разом з тим в практичній діяльності суб’єктів адміністративної юрисдикції зазначені правила виконуються на завжди. В усякому випадку, встановити, що саме він врахував для визначення конкретного заходу стягнення, практично неможливо, тому що це не відображається в жодному документі. У зв’язку з цим в КпАП необхідно закріпити правило, що постанова по справі про адміністративний проступок має бути обґрунтованою, тобто зазначений суб’єкт має в постанові перерахувати всі враховані обставини.

     При накладенні стягнення обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, враховуються лише за умови, що вони перебувають за межами складу правопорушення, тобто не є його складовою частиною. Так, вчинення, наприклад, дрібного хуліганства в стані сп’яніння обтяжує відповідальність порушника, керування ж транспортним засобом в стані сп’яніння не обтяжує, тому що ця ознака безпосередньо входить до складу правопорушення (ст.130 КпАП).

     До  загальних належать також правила  накладення адміністративних стягнень за вчинення кількох правопорушень. В ст.36 КпАП визначено, що в разі вчинення однією особою двох або більше адміністративних правопорушень стягнення накладається за кожен проступок окремо. Такий порядок застосування стягнень зумовлений тим, що справи про адміністративні правопорушення однієї і тієї ж особи вирішують частіш за все різні державні органи (посадові особи) в межах своєї підвідомчості. Наприклад, громадянин, перебуваючи в п’яному вигляді, що ображає людську гідність і громадську мораль, порушив тишу в громадському місці. За перше правопорушення стягнення застосовує начальник (заступник начальника) органу внутрішніх справ, а за друге – адміністративна комісія.

     Ситуація  змінюється, якщо справи про кілька адміністративних проступків розглядає  один орган (посадова особа). В таких  випадках накладається одне основне  стягнення в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених. При цьому до основного стягнення може бути приєднано одне з додаткових стягнень, передбачених статтями про відповідальність за будь-яке з вчинених правопорушень. Так, при одночасному розгляді справ про незаконну торговельну діяльність і злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції, вчинених однією особою, суддя районного (міського) суду може застосувати адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб з конфіскацією товарів і виручених грошей.

     Для забезпечення законності застосування заходів впливу за адміністративні  правопорушення дуже важливе чітке  регулювання різних строків: давності притягнення до адміністративної відповідальності, погашення адміністративних стягнень, а також порядку обчислення строків стягнення.

     Обчислення  строків адміністративного стягнення, як визначено в ст.37 КпАП, залежить від його виду. Так, строк адміністративного  арешту обчислюється добами, виправних  робіт – місяцями або днями, позбавлення спеціального права – роками, місяцями або днями. Перебіг строку адміністративного стягнення починається в той день (якщо він обчислюється місяцями і роками) або годину (якщо він обчислюється добами), в який винесено постанову про накладення стягнення. Під роком і місцем розуміються календарний рік і календарний місяць (незалежно від того, скільки днів в даному році або місяці). В разі обчислення строків роками або місяцями строк спливає відповідного числа місяця, з якого обчислюється адміністративне стягнення. Якщо місяць не має відповідного числа, строк закінчується останньої доби цього місяця. У випадках обчислення строків добами строк спливає останньої доби о тій годині, о якій було винесено постанову.

     В ст.38 КпАП встановлено строки, після  закінчення яких виключається накладення адміністративних стягнень. В цих випадках, згідно з п.7 ст.247 КпАП не може бути розпочато провадження в справі, а розпочате підлягає закриттю. За загальним правилом адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше, ніж через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – два місяці з дня його виявлення. Таким чином, для більшості правопорушень точкою відліку строку давності притягнення до адміністративної відповідальності є день вчинення правопорушення. При цьому день вчинення правопорушення в 2-місячний строк не включається. Строк спливає о 24 годині останньої доби другого місяця.