Система міжнародних економічних відносин

Зміст

Зміст……………………………………………………………………………… 2

Вступ………………………………………………………………………..……. 3

Предмет і метод науки  «Міжнародна економіка»…………………………….. 5

Сутність, середовище і розвиток теорії міжнародних економічних  відносин.. 9

1.1. Система міжнародних  економічних відносин…………………….……… 9

1.2. Середовище міжнародних  економічних відносин………………………... 22

1.3. Принципи і моделі  розвитку міжнародних економічних  відносин……… 34

Список рекомендованої літератури ……………………………………………. 49

Вступ

Розбудова економічних підвалин незалежної держави за об’єктивними законами з необхідністю передбачає входження в процеси міжнародного поділу праці. У суспільній свідомості вже склалося розуміння того, що недооцінка ролі світогосподарських стосунків може завдати шкоди як на мікро-, так і на макрорівні господарської діяльності. Це закономірний результат і форма прояву тенденції довгострокового порядку – інтернаціоналізації всіх сторін економічного життя. Тому в сучасних економічних дослідженнях практично відсутні такі, що орієнтують національні економіки на «ефективне самозабезпечення» як в цілому, так і за окремими товарами.

 Процес перетворень,  який відбувається сьогодні в  українській економіці (незважаючи  на незначні загальні досягнення) спричинив стрімке кидкоподібне збільшення числа господарюючих суб’єктів, що беруть активну участь у різноманітних напрямах зовнішньоекономічної діяльності. Адже в сучасних умовах будь-яка серйозна господарська, підприємницька діяльність неможлива без зовнішньоекономічної, світогосподарської ланки.

 Наша специфічна національна  проблема полягає в тому, що  оскільки протягом тривалого  часу в країні ігнорувалася сфера міжнародних економічних зв’язків, що спирались виключно на внутрішні сили та правила, в Україні недостатньо фахівців із зовнішньоекономічних відносин. Тому вивчення студентами економічних вузів дисциплін міжнародної спеціалізації є необхідним і практично виправданим.

 Міжнародна економіка  як одна з дисциплін, що викладаються y вищій школі, має свою специфіку. З одного боку, це дисципліна, яка після економічної теорії, макроекономіки та мікроекономіки завершує базову економічну підготовку. З іншого – вона є вихідною, такою, що закладає теоретичний фундамент для подальшого вивчення предметів, у межах яких більш детально розкриваються різні напрями зовнішньоекономічної діяльності. Мова йде про такі спеціальні дисципліни, як «державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності», «міжнародні валютні та фінансово-кредитні відносини», «міжнародний менеджмент», «міжнародний маркетинг», «управління зовнішньоекономічною діяльністю підприємств», «фінансові системи зарубіжних країн та корпорацій» тощо.

 Даний курс лекцій  ставить за мету допомогти  студентам набути навичок системного пошуку шляхів взаємовигідного співробітництва партнерів на зовнішньому ринку.

 Зміст і структура посібника підпорядковані реалізації поставленої мети шляхом поетапного і послідовного вирішення таких завдань: опанування теоретичними засадами функціонування міжнародної економіки; засвоєння найважливіших законів, закономірностей та принципів її розвитку; отримання знань про умови, форми, методи та основний інструментарій міжнародної економічної взаємодії; набуття знань про соціально-економічні проблеми світового господарства; опанування методикою аналізу стану світової господарської системи та окремих її складових; вміння визначати місце в ній окремої країни та рівня її зовнішньоекономічної діяльності.

 Курс лекцій охоплює  висвітлення наступних проблем:

 – система міжнародних економічних відносин;

 – середовище розвитку  міжнародних економічних відносин;

 – моделі, принципи  і фактори розвитку міжнародних  економічних відносин;

 – міжнародна торгівля;

 – міжнародний рух капіталу;

 – міжнародна міграція робочої сили;

 – міжнародна передача технології;

 – світова валютна система та міжнародні розрахунки;

 – сутність і особливості  міжнародної економічної інтеграції;

 – розвиток міжнародної  економічної інтеграції;

 – інтеграція України  в сучасну систему світогосподарських зв’язків;

 – механізм регулювання  в системі міжнародної економіки.

 Знайомство з основними  законами та закономірностями  світогосподарських зв’язків сприятиме формуванню у майбутніх економістів, фінансистів та бухгалтерів навичок підприємництва та ділового спілкування з іноземними партнерами, розвитку вміння аналізувати, узагальнювати і робити висновки.

Предмет і метод науки  «Міжнародна економіка»

Предмет дисципліни «Міжнародна  економіка»

Оскільки міжнародна економіка  – це складова частина економічної  теорії, то предметом її дослідження є система економічних зв’язків чи економічних стосунків, як і будь-якої економічної дисципліни. Специфічною ознакою предмета дослідження міжнародних економічних відносин є належність суб’єктів економічної взаємодії до різних національних господарств.

 Таким чином, поняття  «міжнародна економіка» об’єднує  систему різноманітних господарських (науково-технічних, виробничих, комерційних, валютно-фінансових, грошово-кредитних) зв’язків національних економік різних країн, що ґрунтуються на міжнародному поділі праці.

 Дана сфера людської  діяльності визначається загальними  закономірностями господарського  розвитку, але має і ряд суттєвих  особливостей.

 Якщо традиційна мікроекономіка  досліджує конкурентні фірми, які мають приблизно однакові витрати, то міжнародна економіка розглядає конкуренцію на ринках, де фірми несуть різні витрати на придбання факторів виробництва.

 Традиційна мікроекономіка  має справу з фірмами, які  здійснюють вільну торгівлю всередині  країни і, як правило, не  користуються підтримкою з боку держави. На відміну від цього, у сфеpi зовнішньої торгівлі широко практикується використання тарифів, квот, субсидій та інших обмежень, що встановлюються державами. Тому міжнародна економіка приділяє значну увагу порівняльному дослідженню такого роду обмежень, їх впливу на торгові потоки та інші економічні змінні.

 У той чи інший  період часу окремі країни  знаходяться на різних фазах ділового циклу. Одні переживають кризу, другі – фазу стабілізації, треті – на підйомі. Тому заходи фіскальної та кредитно-грошової політики в цих країнах різні, що суттєво впливає на міжнародні економічні угоди.

 Окрема країна має єдину національну валюту, пропозиція якої контролюється центральним банком. У міжнародній економіці функціонує стільки національних валют, скільки країн беруть участь у світогосподарській взаємодії. Тому об’єктом дослідження є валютні ринки, обмінні курси і зміни, які відбуваються в цій сфері внаслідок державного втручання.

Специфіка методів дослідження економічних процесів на міжнародному рівні

Методи пізнання законів та закономірностей розвитку міжнародних економічних відносин, в основному, такі ж, як і методи інших економічних наук, але мають певну специфіку.

 Так, метод наукових  абстракцій, як і в інших науках, використовується для усунення  другорядного з метою пізнання основного. Особливість полягає в тому, що інколи необхідно абстрагуватись від конкретних національних економічних процесів, щоб пізнати дію міжнародних економічних законів.

 Міжнародні економічні  явища і процеси мають добре  виражений системний характер, а  тому широко використовується  метод аналізу та синтезу, за  яким аналізуються окремі елементи  цілісної системи, а зроблені  узагальнення щодо кожного елемента об’єднуються (синтезуються) в одне ціле системне узагальнення.

 Оскільки міжнародні  економічні відносини здійснюються  на різних рівнях, то в дослідженнях користуються методом мікро- та макроаналізу. Це означає, що пошуки проводяться, з одного боку, на рівні зовнішньоекономічної діяльності підприємств, а з іншого – на рівні міждержавних і наддержавних економічних стосунків. Відповідно, при цьому використовуються такі інструменти макро- та мікроаналізу, як порівняння показників економічного зростання, з’ясування стану макроекономічної рівноваги, визначення циклічності міжнародного розвитку.

 За допомогою історичного  і логічного методів вивчаються  історичні етапи розвитку конкретних  міжнародних та економічних відносин, визначаються тенденції їхнього  розвитку, передбачаються можливі  варіанти подальшого перебігу  подій, робляться історичні аналогії.

 Оскільки експеримент  не може широко застосовуватись  в економічних дослідженнях, особливо у сфері міжнародної економіки, то неабияку роль відіграє використання такого методу наукових досліджень, як моделювання в математичній та логічній формах. Моделювання базується на використанні попередніх методів і важливе для прогнозування розвитку того чи іншого міжнародного явища: розробка гіпотез та їх перевірка; побудова прогнозованого сценарію; прогнозування за випереджаючою інформацією.

 Варто зазначити, що  дослідження міжнародних економічних відносин потребують також врахування взаємопов’язаності, взаємозалежності, діалектичної єдності сукупності міжнародних явищ і процесів між собою, а також з національно-господарськими явищами та процесами.

 Як і всі економічні явища, міжнародні потребують кількісного обґрунтування. Для цього використовується система показників. Економічні показники – це система кількісних характеристик, що визначають функціонування міжнародної економіки, а також її структурних елементів. Показники поділяються на дві групи: вартісні, що обраховуються в грошових одиницях, та натуральні, які виражаються у фізичних одиницях.

 Залежно від змісту  економічні показники поділяються  на кількісні та якісні, а також залежно від способу одержання – на абсолютні (статистичні) або відносні (аналітичні). Абсолютні можуть виражатися як у грошових, так і у фізичних одиницях. Відносні розраховуються на основі абсолютних.

 Рівень дослідження міжнародних економічних відносин спричиняє розподіл економічних показників на:

 – мікроекономічні,  що характеризують функціонування  та ефективність міжнародних  зв’язків на рівні первинної ланки господарювання:

 а) вартість експорту;

 б) вартість імпорту  (як у цілому, так і за окремими  товарними групами);

 в) швидкість обігу  коштів за зовнішньоекономічними операціями;

 г) ефективність зовнішньоекономічних  операцій;

 д) рівень забезпеченості банківськими кредитами для здійснення зовнішньоекономічних операцій;

 е) віддача обігових  коштів при здійсненні експортних та імпортних операцій;

 – макроекономічні,  що відбивають міжнародні економічні  зв’язки на державному та наддержавному  рівні:

 а) чистий експорт  – різниця між експортом та імпортом;

 б) показник руху  капіталу, що визначається як  різниця загального обсягу інвестицій у країні та обсягу національних заощаджень:

 І - S

 в) обмінний курс;

 г) державний борг  – показник, що відбиває суму  заборгованості держави. Державний  борг може бути зовнішнім і  внутрішнім. Зовнішній складається  з зовнішніх позик, а внутрішній  виникає внаслідок систематичного  випуску внутрішніх позик для  покриття дефіциту держбюджету.  Світовий досвід показує, що пороговим є таке значення зовнішнього боргу, яке становить 70 % річного експорту країни. Світова практика вказує на ще один індикатор загрози економічної безпеки країни – коли річна сума на обслуговування зовнішнього боргу перевищує 25 % загальних валютних надходжень країни або 20 % експорту товарів;

 д) валютні резерви  центрального банку – показник, що відбиває активи центрального  банку в іноземних валютах,  що використовуються для забезпечення  стабільності національної грошової  одиниці. Відповідно до світової практики валютні резерви країни повинні бути не меншими від тримісячного обсягу імпорту.

Сутність, середовище і розвиток теорії міжнародних економічних  відносин

1.1. Система міжнародних економічних відносин.

 Сутність міжнародних  економічних відносин. Зміст, особливості, суб’єкти, форми, рівні

Міжнародна економіка  як наука вивчає рух потоків товарів, послуг та платежів на міжнародному рівні з метою виявлення сталих причинно-наслідкових зв’язків між ними та внутрішньогосподарськими явищами і процесами; економічну політику, яка регламентує вищеназвані потоки та їх вплив на суспільний добробут.

 Об’єктами міжнародних  економічних відносин є товари, послуги, матеріально-грошові та  трудові ресурси, які є предметом  міжнародного обміну.

 Суб’єкти міжнародних  економічних відносин – це  учасники міжнародних економічних  явищ і процесів, які здатні самостійно та активно діяти з метою реалізації своїх економічних інтересів. Суб’єкти міжнародних економічних відносин мають наступну класифікацію:

1) за рівнем розвитку стосунків:

 а) мікрорівень –  підприємства, фірми, фермерські господарства, окремі особи;

 б) мезорівень –  регіони, галузі економіки;

 в) макрорівень –  держави, групи держав, міжнародні організації.

2) за правовим статусом:

 а) фізичні особи  – право- та дієздатні особи, які y міжнародних відносинах виступають як окремі індивідууми, тобто діють від власного імені й не представляють ніяких фірм (комерсанти-індивідуали, наймані працівники (трудові мігранти), туристи);

 б) юридичні особи – це організації, фірми, корпорації, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю й відповідають наступним ознакам: постійність існування, незалежно від окремих елементів, осіб, які входять до їхнього складу та можуть змінюватися; наявність власного майна, відокремленого від майна його учасників; наявність права купувати, володіти, користуватися й розпоряджатися об’єктами власності; наявність права від свого імені бути позивачем і відповідачем y суді та арбітражі; самостійна майнова відповідальність.

 Юридичні особи поділяються  також за організаційно-правовим  критерієм :

 – товариства з  необмеженою відповідальністю;

 – товариства з  обмеженою відповідальністю;

 – акціонерні товариства;

 – командитні товариства;

 – одноосібні підприємства.

 Держава – це особливий  суб’єкт міжнародних економічних  відносин. Відносини і зв’язки  між державами знаходяться в  основі створення цілісної світогосподарської системи. Більшість міжнародних організацій є міждержавними. Саме держави створюють поле діяльності для суб’єктів мезо- і макрорівня, укладаючи між собою договори про двостороннє та багатостороннє співробітництво.

 Залежно від ступеня  розвитку стосунків та тривалості  дії угод між суб’єктами світогосподарської взаємодії розрізняють рівні розвитку міжнародних економічних відносин:

1) міжнародні економічні  контакти – це найпростіші,  одиничні, випадкові економічні  зв’язки, що мають епізодичний  характер і регулюються переважно  разовими угодами. Зв’язки даного  рівня притаманні юридичним і фізичним особам;

2) міжнародна економічна  взаємодія – це добре відпрацьовані,  стійкі економічні зв’язки між суб’єктами міжнародних економічних відносин, які базуються на міжнародних економічних угодах і договорах, укладених на досить тривалий період часу;

3) міжнародне економічне  співробітництво, тобто міцні  й тривалі зв’язки кооперативного  типу, які в своїй основі мають спільні, наперед вироблені та узгоджені наміри, закріплені в довгострокових економічних договорах і угодах.;

4) міжнародна економічна  інтеграція – вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, який характеризується взаємним сплетінням економік різних країн, проведенням узгодженої державної політики, як y взаємних економічних відносинах, так і y відносинах з третіми країнами.

 Відмітимо, що міжнародні  економічні відносини виникають  і розвиваються в різноманітних конкретних формах, значення і співвідношення яких неоднакове на різних етапах для різних країн та регіонів світу, а саме: міжнародні валютні відносини; міжнародні фінансово-кредитні відносини; міжнародне виробниче співробітництво; міжнародне науково-технічне співробітництво; міжнародні трудові відносини; міжнародна торгівля товарами; міжнародна торгівля послугами; міжнародні транспортні відносини.

 Чітких меж між цими формами провести неможливо, оскільки існує багато субформ, що знаходяться на перетині двох і більше форм, а тому їх можна віднести до тієї чи іншої форми із значною мірою умовності.

Міжнародні економічні відносини  як елемент структури світового господарства

Внаслідок зростання взаємозалежності світогосподарські зв’язки поступово переходять до нового якісного стану, який характеризується тим, що світове економічне співтовариство з сукупності більш чи менш економічно об’єднаних країн перетворюється в цілісну економічну систему, в якій національні господарські системи виступають складовими елементами єдиного світового господарського організму, а їх доля визначається, насамперед, процесом розвитку цього організму в цілому.

 Причина цього явища  – інтернаціоналізація виробництва,  тобто переростання сучасним  виробництвом його національних  кордонів, розвиток взаємозалежності  між національними виробничими процесами.

 Матеріальною основою інтернаціоналізації виробництва є міжнародний поділ праці (МПП). Поняття МПП відображає явища якісної диференціації трудової діяльності на міжнародному рівні, в процесі суспільного розвитку і є основою різних форм обміну цією діяльністю між країнами, об’єктивною базою розвитку світового ринку. Поглиблення і розвиток МПП і, відповідно, міжнародних економічних відносин залежать від наступних чинників:

 – природних (кліматичних,  географічних, демографічних, тощо), які є історично і логічно  похідними;

 – набутих (виробничих, технологічних), які на сьогодні  є визначальними;

 – соціальних, національних, етнічних, політичних та правових норм.

 У сучасних умовах  вирішальний вплив на МПП має  науково-технічний прогрес. Якщо  раніше природні ресурси розглядались  як один з головних факторів  економічного розвитку країни, то  останнім часом ставлення до  нього змінюється, оскільки:

 а) науково-технічна  революція докорінно трансформує  паливно-сировинну базу виробництва; 

 б) наявність природних  ресурсів може мати й негативні  наслідки.

 Порівняльний аналіз  конкурентоспроможності більш ніж  20 країн заходу, зроблений відомими вченими на основі майже 340 показників і зведений y 10 груп, визначає як найсуттєвіші фактори, наведені в схемі 1.1.

 Можливості, перспективи  та роль міжнародних економічних  відносин, значення та співвідношення їх основних форм та напрямів визначаються поглибленням міжнародного поділу праці, переходом від нижчих до вищих його типів.

 Загальний тип МПП  визначає міжгалузевий міжнародний  обмін, зокрема, товарами видобувних  та переробних галузей.

 Частковий тип міжнародного  поділу праці передбачає переважний  розвиток міжнародної торгівлі готовими виробами різних галузей та виробництв, у тому числі внутрішньогалузевої.

 Одиничний МПП означає  спеціалізацію на окремих етапах  виробництва (вузлах, деталях, напівфабрикатах  тощо), на стадіях технологічного  циклу, а також у межах науково-технічних, проектно-конструкторських і технологічних розробок та інвестиційного процесу.

 Ф А К Т О Р И

1. Динамічність економіки 

2. Промислова ефективність

3. Динамічність ринку

4.Фінансова динамічність 

5. Людські ресурси

6. Роль держави

7. Природні ресурси та  інфраструктура 

8. Орієнтація напередові  нововведення 

9. Орієнтація на зовнішні  зв’язки

10. Соціально-економічний консенсус та стабільність

 Головними компонентами  МПП є міжнародна спеціалізація і спричинене нею міжнародне кооперування.

 Міжнародна спеціалізація – це така форма інтернаціональної організації виробництва, яка передбачає відокремлення, виділення видів виробництв і галузей у міжнародному масштабі.

 Міжнародна кооперація  – форма довгострокових виробничих  зв’язків, які встановлюються між  спеціалізованими підприємствами.

 Розвиток міжнародної  спеціалізації та кооперації  економіки означає зростаючу  технологічну взаємопов’язаність  певної частини виробничого апарату  окремих країн, тобто процес  зближення між підприємствами, створення міжнародних господарських організацій, товариств, спільних підприємств, і дає підстави для формування світового господарства.

 У своєму становленні  і розвитку світове господарство пройшло довгий шлях. Деякі дослідники його виникнення відносять ще до часів Римської імперії, вважаючи її системою світового господарства того часу.

 Інші дослідники вважають, що функціонування світового господарства починається з часу великих географічних відкриттів XV – XVI ст. (зауважимо, що світове господарство того періоду обмежувалось сферою застосування торгового капіталу).

 Сучасне світове господарство сягає корінням у XVI – XVII ст., коли поява і розвиток мануфактурного виробництва спричинили необхідність суттєвого розширення ринків збуту і забезпечення стабільного надходження сировини, в тому числі імпортної. Під тиском цієї необхідності торговельні зв’язки різних країн якісно змінились і з другорядних, які не відігравали протягом тисячоліть важливої ролі в національних відтворювальних процесах, вони перетворились у найістотніший їх чинник, опосередковуючи МПП і впливаючи на виробничу та експортну спеціалізацію країн-учасниць.

 Спочатку епіцентрами  такого розподілу праці були  передові в технічному відношенні  країни – Англія та Нідерланди. Тому світове господарство обмежувалось відносно невеликою кількістю країн, що брали участь у міжнародному поділі праці. У міру розповсюдження мануфактурного, а пізніше індустріального виробництва, розширювались межі світового господарства. До кінця XIX ст. воно досягло глобальних масштабів.

 У першій половині XX ст. екстенсивний розвиток інтернаціоналізації  господарського життя на основі  міжнародної торгівлі доповнився:

1) міжнародним рухом позичкового  і підприємницького капіталу;

2) функціонуванням на  цих засадах великих транснаціональних  корпорацій (ТНК), у межах яких стали формуватись виробничо-коопераційні зв’язки;

3) створенням на місці  вичерпаної себе світової системи золотомонетного стандарту нових, більш гнучких валютних відносин, які вимагали постійної координації зусиль урядів та центральних банків країн-учасниць.

 Але, незважаючи на  вищезазначене, більшість національних  господарств залишились відносно  автономними суб’єктами міжнародних  економічних відносин, а їх розвиток  визначався переважно внутрішніми  факторами.

 У другій половині XX ст. цілісність світової економічної системи вийшла на новий рівень розвитку, що було зумовлено:

1) випереджаючими темпами  зростання обробної промисловості  (з 1956 по 1996 рр. обсяг світового виробництва готових виробів збільшився в 6,9 рази, в той час як продукція видобувних галузей зросла в 3,2, а сільського господарства – в 2,8 рази). Прискорений розвиток виробництва готових виробів забезпечував швидку диференціацію кінцевих продуктів і відкривав нові можливості для поглиблення МПП;

2) значним покращанням  міжнародної транспортної інфраструктури, прискоренням і здешевленням  міжнародних перевезень вантажів  та пасажирів. Наприклад, середня  вартість людино-милі повітряних  авіаперевезень складала (за курсом  долара 1990 р.) у 1930 році 68 центів, 1950 –  30, 1970 – 16, 1990 – 11 центів. У результаті  скоротилась «економічна відстань»  між країнами;

3) переворотом у засобах  телекомунікації на основі бурхливого розвитку електроніки, кібернетики, використання космічних супутників зв’язку. Дозволяючи одержати потрібну інформацію з будь-якої відстані в реальному режимі часу та швидко приймати рішення, сучасні системи телекомунікацій суттєво полегшують організацію міжнародного інвестування, кооперування виробництва та маркетингу на рівні окремих фірм, а також взаємопристосування макроекономічної політики різних держав на рівні урядів і центральних банків;

4) стрибком у розвитку  транснаціональних корпорацій. Якщо  в 1970 році у 14 провідних країнах  світу нараховувалось 7,3 тис. ТНК, які мали 27,3 тис. зарубіжних філій, а їх оборот складав 626 млрд. доларів США, то до 1995 року кількість ТНК досягла 40 тис., кількість їх зарубіжних філій – більше 250 тис., а їх оборот – більше 7 трлн. доларів США. На сьогодні ТНК контролюють від 1/3 до 1/2 світового промислового виробництва, більше половини міжнародної торгівлі, близько 80% світового банку патентів і ліцензій на нову техніку та тех.нологію. Внаслідок цього 40 % міжнародних потоків товарів і послуг має внутрішньокорпораційний характер, що надає їм додаткової міцності. У таких умовах на світовому економічному просторі, крім традиційного державного рівня взаємодії та протистояння, з’явився ще один – недержавні транснаціональні центри прийняття стратегічних рішень – ТНК, транснаціональні банки (ТНБ), міжнародні інвестиційні фонди тощо;

5) якісними змінами в  розвитку міжнародного ринку  позичкових капіталів. Діяльність  ТНК, зростання світового товарообігу спричинили необхідність відповідного розширення кредитних ресурсів і полегшення доступу до них у будь-якому місці світового економічного простору. Така потреба зробила можливим виникнення позанаціональних ринків капіталу, які діють на основі офшорних операцій у так званих євровалютах (іноземних по відношенню до країни дислокації банку). Євровалютні ринки оперують іноземними грошима. Такі операції не потребують конвертації валют і тому не підпадають під вплив національних валютних законодавств, тобто виявляються наднаціональними. Інтенсивні міждержавні переміщення капіталів зв’язують в єдине ціле фінансові ринки різних країн і виступають в якості каналів, за якими будь-які суттєві зміни в кредитно-фінансовій сфері однієї країни «перетікають» до інших країн.