Система страхування вкладів та тенденції її розвитку
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ
„ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ”
ЕКОНОМІКО-ПРАВНИЧИЙ КОЛЕДЖ
ІНДИВІДУАЛЬНЕ ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ
З дисципліни: «БАНКІВСЬКІ ОПЕРАЦІЇ»
НА ТЕМУ:
«Система страхування вкладів та тенденції її розвитку»
Виконала:
К35ф-11
Перевірив:
(підпис, дата)
Запоріжжя, 2014
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………
- Поняття кредитоспроможності позичальника…………………………….……5
- Система показників кредитоспроможності та їх використання…………..…..9
- Оптимізація роботи з проблемними кредитами ……………………….……..14
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………………...20
ВСТУП
Активізація діяльності на ринку банківських кредитів в Україні має величезні перспективи. Проте однією з найскладніших проблем є забезпечення прозорості надання кредитів, що включає оцінку кредитоспроможності позичальника з метою недопущення необґрунтованого ризику банківськими установами.
В зарубіжній та
вітчизняній літературі
Мета роботи – розглянути теоретичні та методичні основи оцінки кредитоспроможності позичальника, виявити напрями удосконалення способів оцінки кредитоспроможності позичальника з метою зниження ризиків кредитної діяльності банків.
Об'єктом дослідження є способи оцінки кредитоспроможності позичальника, предметом – напрями їх удосконалення.
У роботі поставлені такі завдання:
- розглянути сутність
та особливості кредитних
- вивчити способи оцінки
кредитоспроможності
- вивчити методи оцінки кредитоспроможності позичальника;
- здійснити аналіз діючих
умов надання банківського
- провести оцінку
- розробити шляхи удосконалення роботи з контролю укладання і виконання кредитних угод.
В дослідженні ринку банківськіх кредитів в Україні використані Закони України та положення, які регулють ринок банківськіх кредитів та діяльнісь на ньому субєктів господарювання (юридичні та фізичні особи).
Дослідження ролі кредиту у формуванні ринкової економіки України означає, що необхідно вказати який вплив здійснює кредит на такі головні процеси нашої економіки:
- становлення ринкової інфраструктури;
- роздержавлення власності;
- використання досягнень НТП;
- підвищення продуктивності праці.
Отже необхідно розглянути ринок банківських кредитів як необхідний елемент функціонування і розвитку суспільства, визначити його роль у формуванні сучасної ринкової економіки України.
1. Поняття кредитоспроможності позичальника
У процесі надання кредитів перед будь-яким банком постає необхідність оцінки кредитоспроможності позичальників. Її достовірність істотно впливає як на результати конкретних кредитних угод, так і на ефективність кредитної діяльності банку загалом. Основною метою здійснення оцінки кредитоспроможності для банківської установи (кредитора) є уникнення кредитних ризиків від неповернення кредиту. Точність оцінки важлива і для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг, тобто отримання позики на найбільш вигідних умовах.
Наслідком систематичних помилок в оцінці кредитоспроможності позичальників може бути погіршення якості кредитного портфеля. У кращому випадку це призводить до погіршення фінансового стану банку, у гіршому - до його банкрутства. Тому слід розробити і застосувати єдину науково обґрунтовану методику оцінки кредитоспроможності позичальників. Але, виявилось, що єдиного тлумачення цього поняття немає. Це спонукало визначити сутність поняття в економічній літературі. Проаналізуємо деякі з них.
Під кредитоспроможністю позичальника розуміють його спроможність повністю і в строк розраховуватись за своїми борговими зобов’язаннями.
Кредитоспроможність (credit-worthiness) - система умов, що визначають спроможність підприємства залучати позиковий капітал і повертати його в повному обсязі у передбачені терміни [9].
Кредитоспроможність позичальника - це його спроможність повністю і своєчасно розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями.
Кредитоспроможність (credit-worthiness) - спроможність компанії або приватної особи залучати позиковий капітал і в майбутньому належним чином обслуговувати свій борг.
Кредитоспроможність - це наявність передумов для отримання кредиту, що підтверджують спроможність повернути його [10].
Кредитоспроможність - це здатність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями [3].
Очевидно, етимологія терміна “кредитоспроможність” усе ж не випадкова і варто говорити про кредитоспроможність як про “спроможність”. Звичайно, у визначенні даного поняття суб’єкт неодмінно має бути вказаний і, швидше за все, ним повинен бути “позичальник”, адже у його ролі можуть бути і фізичні , і юридичні особи. Далі, говорити про кредитоспроможність як про здатність “залучати” капітал або як про передумови для “отримання” кредиту не зовсім коректно, адже кредитоспроможність оцінюється з точки зору банку, якого передусім цікавить не спроможність позичальника “залучати” кошти, а його здатність розраховуватися за своїми зобов’язаннями. Недостатньо точно відображає суть явища і положення про спроможність повертати “капітал” чи “кредит” - позичальник має бути здатним не лише повернути “капітал” чи “кредит”, а й заплатити за користування ним. Тобто, найбільшою мірою відповідає формулювання “розраховуватися за своїми борговими зобовязаннями”, адже вони передбачають і повернення кредиту, і виплату відсотків, і інші зобов’язання позичальника. Врахуємо також і термін повернення кредиту, тобто не абстрактну “своєчасність”, а “визначений кредитною угодою” строк [11].
Вочевидь, останнє визначення найточніше відображає сутність проаналізованого вище поняття, яке міститься в Положенні Національного банку України “Про кредитування”. Та деякі вчені до даного визначення додають “виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності підприємства”.
Але існує ще один аспект проблеми. Як відомо, свої зобов’язання підприємство може погашати різними видами активів - грошовими коштами, готовою продукцією, товарами тощо. Здатність підприємства виконувати зобов’язання характеризується його платоспроможністю. Тому виникає питання : чим кредитоспроможність підприємства відрізняється від його платоспроможності? Між ними є істотна відмінність: кредитні зобов’язання позичальника перед банком, на відміну від інших, мають погашатися виключно грошовими коштами. Тож для банку, який надає кредит, важливо, щоб позичальник був не лише платоспроможним, а й кредитоспроможним [9].
Зважаючи на викладені вище аргументи, удосконалимо попереднє визначення так: кредитоспроможність - це спроможність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами.
Виникає ще одне запитання: чи всі потоки грошових коштів підприємства можуть розцінюватися банком як потенційне джерело погашення кредитної заборгованості? Очевидно, у такому значенні доцільно розглядати ті потоки грошових коштів, які у майбутньому будуть мати регулярний, а не випадковий характер. Тобто, потенційним джерелом погашення кредитної заборгованості доцільно розглядати потоки грошових коштів, які виникають в результаті звичайної діяльності, а не потоки грошових коштів, що утворюються внаслідок надзвичайних подій [15].
Тобто, кредитоспроможність - це спроможність позичальника в повному обсязі і у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності.
Здавалося б, таке визначення - вичерпне і його можна було б застосовувати на практиці. Однак є ще один важливий фактор, не врахувавши якого можна одержати парадоксальний результат. Це конкретні умови кредитування.
Висновок щодо кредитоспроможності позичальника, який фіксується в тих чи інших документах, неодмінно має містити посилання на конкретні умови кредитування, у контексті яких здійснювалася оцінка кредитоспроможності.
Отже, враховуючи всі викладені аргументи: кредитоспроможність - це спроможність позичальника за конкретних умов кредитування в повному обсязі й у визначений кредитною угодою термін розрахуватися за своїми борговими зобов’язаннями виключно грошовими коштами, що генеруються позичальником у ході звичайної діяльності [2].
Таке визначення повною мірою відображає сутність поняття кредитоспроможності. Його застосування має не лише важливе теоретичне, а й практичне значення, оскільки визначає спрямованість і зміст процесу оцінки кредитоспроможності позичальника, а отже, і його результати.
2. Система показників кредитоспроможності та їх використання
В Україні НБУ розробляє для комерційних банків рекомендації щодо вивчення фінансового стану і кредитоспроможності позичальників.
Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються вітчизняними комерційними банками самостійно на підставі ґрунтовної і виваженої оцінки фінансової діяльності клієнта, проведеної за підсумками порівняльного аналізу балансів, звітів про фінансові результати та їх використання тощо. Позичальник має мати фінансові передумови для отримання позики і бути спроможним своєчасно повернути наданий йому кредит відповідно до умов кредитного договору. В кожному окремому випадку банк повинен визначити ступінь ризику, який він готовий взяти на себе.
НБУ рекомендує кожному комерційному банку розробити свою власну систему показників фінансової діяльності позичальників. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальників оформляється окремим положенням і затверджується правлінням комерційного банку.
Комерційний банк повинен щоквартально проводити оцінку фінансового стану позичальника. Сам факт визначення кредитоспроможності та фінансового стану клієнта має стимулювати підприємство-позичальника підвищувати ефективність своєї фінансово-господарської діяльності.
Для здійснення оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника слід враховувати чітко визначені об’єктивні показники його діяльності, такі як: обсяг реалізації, прибуток та збитки; рентабельність; коефіцієнти ліквідності; грошові потоки (надходження коштів на рахунки позичальника) для забезпечення повернення позики та сплати відсотків за нею; склад та динаміку дебіторсько-кредиторської заборгованості тощо. Комерційний банк повинен враховувати також чинники, які багато в чому носять суб’єктивний характер: ефективність управління підприємством позичальника; ринкову позицію позичальника та його залежність від циклічних і структурних змін в економіці й галузі; наявність державних замовлень та державної підтримки позичальника історію погашення кредитної заборгованості позичальника в минулому тощо [4].
НБУ рекомендує комерційним банкам використовувати для економічної оцінки діяльності позичальників таку систему фінансових коефіцієнтів:
- коефіцієнт загальної ліквідності, який характеризує, наскільки обсяг поточних зобов’язань за кредитами і розрахунками можна погасити за рахунок усіх мобілізованих оборотних активів;
Кзл = Оборотні активи/Поточні зобов’язання (1)
Критичне значення становить 1. Значення у межах 1-1,5 свідчить про спроможність підприємства повністю розрахуватися по своїх боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника вище 2,5 свідчить про неефективне управління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності.
- коефіцієнт абсолютної (термінової) ліквідності, який характеризує, наскільки короткострокові зобов’язання можуть бути негайно погашенні швидко ліквідними грошовими коштами та цінними паперами;
Кп = Високоліквідні активи/Поточні зобов’язання (2)
Критичне значення становить 0,2. Значення межах 0,25-0,35 свідчить про спроможність підприємства повністю розрахуватися по своїх боргах за рахунок оборотних активів. Зростання показника свідчить про неефективне управління грошовими коштами, що може негативно позначитись на доходності.
- коефіцієнт співвідношення залучених і власних коштів (коефіцієнт автономності) показує розмір залучених коштів на 1 гри. власних коштів. Характеризує частку власності самого підприємства в загальній сумі коштів, інвестованих у його діяльність.
Ка = Власний капітал / Активи (3)
Орієнтовне значення знаходиться у межах 0,5-1. Що вищий цей коефіцієнт, то більш фінансово стійким і незалежним від кредиторів є підприємство.
- коефіцієнт фінансової
незалежності, який свідчить про
питому вагу власних коштів
у загальній сумі
Кн = Залучені кошти / Власний капітал (4)
Критичне значення становить 1. Що менший цей показник, то більш фінансово незалежним вважається підприємство.
- коефіцієнт маневреності
власних коштів показує, яка частина
власного капіталу
Кмвк = (Власний капітал - необоротні активи) / Власний капітал (5)
Нормативне значення цього показника знаходиться у межах 0-1. Зростання цього показника в динаміці є позитивною тенденцією для позичальника.
Аналіз і оцінка системи економічних показників діяльності підприємства є важливим і невід’ємним етапом аналізу кредитоспроможності потенційного позичальника.
Наведені економічні показники діяльності потенційного позичальника та їх рекомендовані значення є мінімально необхідними для аналізу кредитоспроможності. Банки мають право самостійно встановлювати додаткові критерії оцінки фінансового стану позичальника, що підвищують вимоги до показників з метою адекватної оцінки кредитних ризиків та належного контролю за ними [6].
Крім способу оцінки кредитоспроможності позичальників на основі системи фінансових коефіцієнтів в банківській практиці можуть використовуватись й такі способи:
- на основі аналізу грошових потоків;
- на основі аналізу ділового ризику.
Оцінки кредитоспроможності позичальників на основі аналізу грошових потоків передбачає визначення чистого сальдо різних надходжень і видатків клієнта за певний період, тобто зіставлення припливу (прибуток, амортизація, створення резервів витрат, вивільнення коштів, зростання кредиторської, збільшення інших пасивів, збільшення акціонерного капіталу) і відпливу (скорочення кредиторської заборгованості, зменшення інших пасивів, відплив акціонерного капіталу, фінансові витрати, погашення позик) коштів. Для аналізу грошових потоків на підприємстві-позичальникові беруться фінансові дані як мінімум за три роки. Кредитоспроможним вважається підприємство, яке має стійке перевищення припливу над відпливом коштів [14].
Оцінка кредитоспроможності на основі аналізу ділового ризику передбачає виділення найвагоміших чинників ділового ризику (надійність постачальників, сезонність поставок, тривалість зберігання товарів, рівень цін на товари, ризик введення державою обмежень на вивіз і ввіз імпортних товарів тощо), їх формалізацію, оцінку в балах і визначення на цій основі класу кредитоспроможності того чи іншого конкретного позичальника. Аналіз ступеня ділового ризику у клієнта дозволяє банкові спрогнозувати достатність джерел погашення позики [1].
Під час оцінки фінансового стану і кредитоспроможності позичальника НБУ рекомендує комерційним банкам враховувати: соціальну стабільність клієнта, тобто наявність власної нерухомості, цінних паперів, роботи; сімейний стан; наявність реальної застави; вік і здоров’я клієнта; загальний матеріальний стан клієнта, його доходи та витрати; користування банківськими позиками у минулому та своєчасність погашення їх і відсотків за ними, а також користування іншими банківськими послугами; зв’язки клієнта з діловим світом тощо.
НБУ рекомендує комерційним банкам будувати та аналізувати динамічні ряди за кожним показником кредитоспроможності клієнта. Аналіз рядів динаміки дозволяє комерційному банкові простежити еволюцію фінансово-господарської діяльності позичальника та зробити припущення щодо його майбутнього стану.
Згідно з рекомендацією НБУ позичальники можуть бути поділені банком за рейтингом надійності на п’ять класів:
- клас “А” - фінансова діяльність позичальника дуже добра, що свідчить про можливість своєчасного виконання зобов’язань за кредитними операціями, зокрема погашення основної суми боргу та відсотків за ним відповідно до умов кредитної угоди;
- клас “Б” - фінансова діяльність позичальника цієї категорії близька за характеристиками до класу “А”, але ймовірність підтримування її на цьому рівні протягом тривалого часу є низькою. Позичальники (контрагенти банку), віднесені до цього класу, потребують більшої уваги через потенційні недоліки, що ставлять під загрозу достатність надходжень коштів для обслуговування боргу;
- клас “В” - фінансова
діяльність позичальника
- клас “Г” - фінансова
діяльність позичальника
- клас “Д” - фінансова
діяльність незадовільна, є збитки;
кредитна операція не
Тобто, реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути в процесі банківської діяльності невиправданих ризиків при здійсненні кредитних операцій.
3. Оптимізація роботи з
Особлива увага в процесі кредитування надається своєчасності сплати позичальником чергових внесків в погашення позики і відсотків по ній. Оскільки по кожній позиці існує ризик непогашення боргу через непередбачені обставини, банк прагне видавати кредити найнадійнішим клієнтам. Проте він не повинен упускати можливостей розвивати свої позикові операції і за рахунок надання кредитів, пов'язаних з підвищеним ризиком, оскільки вони приносять вищий дохід. Враховуючи назад пропорційну залежність між рівнями ризику і прибутковості позикових операцій, банк повинен будувати свою кредитну політику так, щоб забезпечувався баланс між обережністю і ризиком. Надмірна обережність позбавляє банк багатьох прибуткових можливостей, а надмірна ризикована створює загрозу втрати не тільки доходу від відсотків, але і позичених засобів.
В той же час неприйняття своєчасних заходів до недопущення фінансових проблем у позичальника приводить не тільки до несплати позики і відсотків. Збиток в цьому випадку для банку значно більше. По-перше, підривається репутація банку, оскільки велика кількість прострочених кредитів може привести до падіння довіри вкладників і інвесторів і до загрози неплатоспроможності банку. По-друге, втрати від позикових операцій підвищують загрозу відходу з банку кваліфікованих працівників через зниження можливостей їх матеріального стимулювання. По-третє, банк вимушений виробляти додаткові витрати, пов'язані із стягненням проблемної позики. По-четверте, певна частина позикового банківського капіталу заморожується в непродуктивних активах. Названі втрати за своїми розмірами можуть набагато перевищити прямий збиток від непогашення боргу [7].
Труднощі з погашенням позик можуть виникати з різних причин, найпоширенішими з яких є: помилки і упущення самого банку, допущені при розгляді кредитної заявки, розробці умов кредитного договору і подальшому контролі; неефективна робота клієнта, що одержав позику; чинники, які не знаходяться під контролем банку.
Серед причин непогашення позик, залежних від самого банку, слід зазначити: необґрунтовано ліберальне відношення до позичальника при розгляді заявки на кредит; неякісно проведена оцінка кредитоспроможності позичальника; погана структуризація позики; помилки в оцінці забезпеченості позики; неповне віддзеркалення в кредитному договорі умов, що забезпечують інтереси банку; відсутність контролю за позичальником в період погашення кредиту (обстежень, перевірок забезпечення і ін.) [4].
Основні причини виникнення проблемних позик (позик, по яких виникають труднощі з їх погашенням і сплатою відсотків), залежні від клієнта, пов'язані із слабким керівництвом , погіршенням якості продукції і роботи, помилками в оцінці ринків збуту, із слабкістю контролю за станом фінансів, що виявляється в зростанні дебіторської заборгованості, непродуктивних витрат.
До чинників виникнення труднощів з погашенням кредиту, які не знаходяться під контролем банку, відносяться: погіршення економічної кон'юнктури, зміна політичної ситуації і законодавства і т.д.
Якнайкращою мірою є розробка спільно з позичальником плану заходів для відновлення стабільності позичальника і усунення недоліків в його роботі. Якщо цей захід не дасть необхідних результатів, банк повинен забезпечити свої інтереси, зажадавши платіж по позиці, продажі забезпечення, пред'явлення претензій до гаранта і т.п. Самий крайній захід - постановка питання про оголошення позичальника банкротом, але це якнайменше бажаний шлях як для банку, так і для клієнта.
У роботі по стягненню проблемних позик банк повинен діяти швидко, без зволікання, оскільки якщо позичальник затримає розрахунки за своїми зобов'язаннями перед іншими організаціями і підприємствами (постачальники, податкова служба, страхова організація) раніше, ніж виникне вимога банку, останньому доведеться перебувати в довгій черзі кредиторів, що вимагають відшкодування довга.
Залежно від форми забезпечення кредиту банк застосовує різні способи примусового стягнення боргу і відсотків але йому у разі відсутності у позичальника найближчим часом реальні перспектив розрахуватися з ним.
Якщо позика видана під заставу майна, банк одержує задоволення своїх вимог до позичальника з вартості закладеного майна в порядку, визначеному в договорі застави. Звичайно це здійснюється шляхом зарахування виручки від реалізації продукції на позиковий рахунок позичальника, минувши його розрахунковий рахунок, до повного погашення позикової заборгованості. Проте загальна сума прямих зарахувань на позиковий рахунок виручки від реалізації продукції не повинна перевищувати суми, вказаної в договорі застави.
При видачі позики під гарантію (поручительство) банк пред'являє до стягнення суму боргу своїм розпорядженням (вимогою) в безперечному порядку з рахунку гаранта [5].
У випадку, якщо забезпеченням позики є страхове свідоцтво (поліс), банк одержує страхове відшкодування від органів страхування (державних або акціонерних) в межах термінів, визначених правилами страхування.
Якщо забезпеченням позики служить переуступка вимог, банк пред'являє до оплати вимоги і рахунки позичальника третій особі і поступаючі засоби направляє на погашення кредиту.
Як вже було відмічено, кожен банк розробляє і здійснює свою кредитну політику, яка складається під впливом поточних і перспективних задач банку, а також економічної кон'юнктури. В процесі проведення кредитних операцій банк дотримується виробленої політики і тому періодично аналізує склад і структуру виданих позик або кредитний портфель. Від структури і якості кредитного портфеля банку в значній мірі залежать його стійкість, репутація і фінансовий успіх. Тому банку необхідно ретельно аналізувати якість позик, проводити незалежні експертизи крупних кредитні проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від напряму кредитної політики. Банківські працівники, що займаються позиковими операціями, зобов'язані направляти свої зусилля на виявлення у складі кредитного портфеля крупних і особливо крупних кредитів, а також проблемних позик, що вимагають підвищеної уваги.
Контроль за крупними, особливо крупними і проблемними позиками може полягати в повторному аналізі бухгалтерських балансів і фінансових звітів, перевірці документації, якості забезпечення і т.д. При контрольній перевірці знов розглядається питання про відповідність даної позики цілям і установкам кредитної політики банку, оцінюються кредитоспроможність і фінансовий стан позичальника.
Таким чином, робота в даному напрямі дозволяє своєчасно виявляти проблемні позики, що сприяє зниженню кредитного ризику [13].
ВИСНОВКИ
З метою вдосконалення ринку банківського кредитування необхідно прийняти державну програму удосконалення системи банківського кредитування позичальників, яка охоплювала б нормативно-правові (організаційні) та економічні напрямки функціонування кредиту в економіці.
У нормативно-правовому (організаційному) сенсі доцільно забезпечити таке:
1. Покращити
регулятивну базу, в тому числі
закони, які захищають права
Прийняття нового Закону "Про банківське кредитування" дасть змогу збільшити обсяги банківського кредитування, зменшити ризики у сфері активних кредитних операцій. У підсумку виграють не лише банки, а й позичальники, котрі матимуть змогу розширити свою діяльність за рахунок кредитних коштів. У виграші буде й держава, оскільки з пожвавленням банківського кредитування зросте обсяг надходжень до бюджету у вигляді податків.
