Система управління охорони праці на підприємстві чи організації

Система управління охорони праці на підприємстві чи організації 

Вступ. 

1. Нормативна база, правова база. 

2. Організаційна  структура управління. 

3. Аналіз і оцінювання  стану охорони праці. 

4. Планування і  стимулювання заходів з охорони  праці. 

 Висновки. 

 Список використаної  літератури.

 Вступ 

 Людина та її  здоров'я - найбільша цінність  Української держави. Держава  докладає великих зусиль, створюючи умови безпечної життєдіяльності людини як в навколишньому середовищі, так і в середовищі праці. 

 Закон України  «Про охорону праці» визначає: «Охорона праці-це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці». 

 Завдання охорони  праці - забезпечення безпечних,  нешкідливих і сприятливих умов  праці через вирішення багатьох  складних завдань. Вирішальне  значення в розв'язанні цих  завдань має науково-технічний  прогрес. Використання досягнень  науки та техніки сприяє підвищенню рівня безпеки праці, культури та організації виробництва, дозволяє полегшити працю, підсилити її привабливість. 

 Рівень безпеки людини з розвитком цивілізації постійно зростає. Розвиток науки і техніки, в цілому збільшуючи безпеку життєдіяльності людини, призвів до появи цілого ряду нових проблем. 

1. Нормативна база, правова база 

 Законодавство  про охорону праці ґрунтується  на положеннях, які відповідають  Конституції України. Статті 43, 45, 46, 49, 50, 53, 56 і 64 Конституції України  гарантують право громадян України  на працю, відпочинок, охорону  здоров'я, медичну допомогу та  страхування, а також у випадку  повної, часткової або тимчасової  втрати працездатності, втрати годувальника, у старості та в інших випадках. 

 Законодавчі документи  та положення з охорони праці  затверджені і видані в різний час Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Державним Комітетом України з нагляду за охороною праці. 

 Законодавство  про охорону праці складається  із Закону України "Про охорону  праці", Кодексу законів про  працю та інших нормативних  актів. 

 Закон України  ''Про охорону праці" визначає  основні положення щодо реалізації  конституційного права громадян  на охорону їх життя та здоров'я  в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних  державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим органом (далі - власник) і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. 

 Державна політика  в галузі охорони праці закріплена  Законом (стаття 4) і базується  на принципах: 

 • пріоритету  життя і здоров'я працівників  відповідно до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; 

 • комплексного  розв'язання завдань охорони праці  на основі національних програм  з цих питань та з урахуванням  інших напрямків економічної  і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; 

 • соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань; 

 • встановлення  єдиних нормативів з охорони  праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності та видів їх діяльності; 

 • використання  економічних методів управління  охороною праці, проведення політики  пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; 

 • здійснення  навчання населення, професійної  підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці; 

 • забезпечення  координаційної діяльності державних  органів, установ, організацій  та громадських об'єднань, що вирішують  різні проблеми охорони здоров'я,  гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях; 

 • міжнародного  співробітництва в галузі охорони  праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов праці та її безпеки[6, c. 32-34]. 

 Всі норми, які відповідають законодавчим та нормативним актам про охорону праці, що діють в Україні, можна поділити на чотири групи. 

 До першої групи  норм відносяться вимоги щодо  охорони праці при проектуванні  виробничих об'єктів та засобів виробництва. 

 Машини, механізми,  устаткування, транспортні засоби  та технологічні процеси, що  впроваджуються у виробництво  і в стандартах на які є вимоги щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров'я людей, повинні мати сертифікати, що засвідчують безпеку їх використання, видані у встановленому порядку. 

 Забезпечення  безпеки праці під час роботи на підприємстві передбачає друга група норм (ст. 17, 18): порядок опрацювання і затвердження положень, інструкцій та інших актів про охорону праці, що діють в межах підприємства; посадова особа здійснює контроль за дотриманням працівниками вимог щодо охорони праці; а працівник зобов'язаний знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці. 

 До третьої  групи можна віднести норми,  які регламентують видачу працівникам  спецодягу та інших засоби? індивідуального захисту, змиваючих та знешкоджуючих засобів і забезпечення лікувально-профілактичним харчуванням (ст. 9,10). 

 Не менш важливе  значення мають вимоги щодо  обов'язкового медичного огляду  працівників певних категорій  (ст. 19), навчання працівників при  прийнятті на роботу і в  процесі роботи з питань охорони  праці (ст. 20), а також фінансування  заходів, що забезпечують відповідність  умов праці нормативним вимогам  та підвищенням існуючого рівня охорони праці на виробництві. 

 У четвертій  групі норм значної уваги надається  органам державного нагляду і громадського контролю за дотриманням законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці (ст. 44,48), а також відповідальність за порушення законодавчих актів про охорону праці (ст. 49). 

 Раціональний  режим праці та відпочинку - фізіологічно  обґрунтоване чергування часу  роботи та відпочинку впродовж  зміни, тижня, місяця, року, яке  забезпечує високу і стійку працездатність людини. Робочий час - установлений законом (або на його основі) час, упродовж якого трудівник відповідно до внутрішнього трудового розпорядку (розкладу, графіка або особистої вказівки адміністрації) повинен виконувати свої трудові обов'язки або іншу доручену йому роботу. 

 Дуже важливим, з точки зору безпеки праці,  є державні міжгалузеві та  галузеві нормативні акти про  охорону праці. 

 Виходячи із  загальних вимог охорони праці,  які містяться в єдиних нормативних документах, міністерства та інші галузеві структури управління розробляють конкретні нормативні акти щодо створення нешкідливих і безпечних умов праці з урахуванням галузевої специфіки - правила, інструкції та інші документи з техніки безпеки, санітарні норми. Такі документи можуть бути спеціальними для однієї галузі (галузеві) або кількох галузей (міжгалузеві). 

 Галузеві нормативні  документи з охорони праці  підприємств та установ визначеного міністерства (або іншої управлінської структури) розробляються і затверджуються за встановленим порядком установами цієї галузі разом або за погодженням із профспілкою. 

 Міжгалузеві законодавчі  акти регламентують умови праці  робіт, виробництв або типів  обладнання, які є в різних галузях, наприклад, «Правила монтажу і безпечної експлуатації ліфтів», «Правила безпеки при виконанні розвантажувальних робіт» та ін. Щоб забезпечити безпеку і нешкідливість умов праці конкретних робочих місць або виробничих процесів, застосовуються спеціальні інструкції, які поділяються на типові (для галузі) та для працюючих на даному підприємстві. Вони можуть розроблятися як для робітників окремих професій (слюсар, електрик тощо), так і для окремих робіт (монтажні, ремонтні, налагоджувальні, експлуатаційні тощо)[7, c. 27-29]. 

 Стандарти, технічні  умови та інші нормативно-технічні  документи та засоби праці  і технологічні процеси повинні  включати вимоги щодо охорони  праці і погоджуватися з органами  державного нагляду за охороною праці. 

 Затверджені у  встановленому порядку інструкції  для працівників реєструються  службою охорони праці підприємства у відповідному журналі та видаються керівникам підрозділів під розписку. Кожний керівник підрозділу підприємства повинен мати комплект діючих інструкцій для працівників усіх професій і видів робіт на даній дільниці. 

 Якщо треба  підвищити рівень безпеки та покращити умови праці, міністерство (або інший центральний керівний орган) видає спеціальні накази або циркулярні листи, в яких передбачаються відповідні заходи. Якщо в правилах та інструкціях з техніки безпеки та виробничої санітарії відсутні вимоги, яких необхідно дотримуватись для забезпечення безпеки та нешкідливості, власник (адміністрація) підприємства за погодженням з профспілковим комітетом приймає необхідні заходи для запобігання травматизму. 

 У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я умов праці власник зобов'язаний повідомити про це орган державного нагляду за охороною праці. За згодою працівників, яких це стосується, він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного строку для виконання програм щодо приведення умов праці на конкретному виробничому місці до нормативних вимог. 

 Орган державного  нагляду розглядає мотивування  власника, визначає повноту запланованої  програми робіт і за наявності  підстав може прийняти рішення про встановлення виключного порядку застосування відповідного нормативу з охорони праці з визначенням строків та умов тимчасового припинення чинності нормативного акта. Власник повідомляє відповідних працівників про рішення органу державного нагляду за охороною праці. 

 Державні міжгалузеві  та галузеві нормативні акти  про охорону праці є обов'язковими  для виконання у виробничих  майстернях, лабораторіях, цехах, на  дільницях та в інших місцях  трудового і професійного навчання молоді. 

 Опрацювання та  прийняття нових, перегляд і  скасування чинних державних  міжгалузевих нормативних актів  про охорону праці проводиться  органами державного нагляду  за охороною праці за участю  державного управління охороною  праці і професійних спілок  у порядку, визначеному Комітетом  Міністрів України. 

 У разі набрання  чинності державних міжгалузевих  та галузевих нормативних актів  про охорону праці і неможливості  усунення небезпечних та шкідливих  для здоров'я умов праці, власник  зобов'язаний повідомити про це  орган державного нагляду за охороною праці. 

 Орган державного  нагляду розглядає мотивування  власника, визначає повноту запланованої  програми робіт і за наявності  підстав може прийняти рішення про встановлення виключного порядку застосування відповідного нормативу з охорони праці з визначенням строків та умов тимчасового прийняття чинності нормативного акту. 

 Документи, що  належать до державних міжгалузевих  та галузевих нормативних актів  про охорону праці базуються  на останніх досягненнях науки,  техніки і практичного досвіду,  що сприяють поліпшенню безпеки,  гігієни праці і виробничого середовища. 

 Згідно з ст. 43 Закону, фундаментальні та прикладні  наукові дослідження з проблем охорони праці, ідентифікації професійної небезпечності організуються в межах національної програми з цих питань і проводяться Національним науково-дослідним інститутом охорони праці, а також на госпрозрахункових засадах інститутами Академії наук України та іншими установами[9, c. 29-30]. 

2. Організаційна  структура управління 

 В Україні функціонує  багаторівнева система управління  охороною праці СУОП, функціональними  ланками якої є відповідні  структури державної законодавчої  та виконавчої влади різних рівнів, управлінські структури підприємств, трудові колективи, професійні спілки, добровільні громадські об'єднання працівників і спеціалістів з охорони праці. Ефективне функціонування цієї системи можливе за наявності прямих і зворотних зв'язків між її окремими ланками та чіткого виконання повноважень щодо питань охорони праці в межах кожної окремої ланки системи. 

 Кінцевою метою  функціонування системи управління  охороною праці є підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на забезпечення безпеки, збереження здоров'я та працездатності людини в процесі праці. При цьому кожна ланка системи здійснює підготовку, прийняття та реалізацію цих рішень відповідно до свого рівня та функціональних обов'язків у системі управління охороною праці. 

 За спрямованістю  комплексу вирішуваних питань  усі ланки системи управління  охороною праці можна розділити  на дві групи: 

- ланки, які забезпечують  вирішення законодавчо-нормативних,  науково-технічних, соціально-економічних та інших загальних питань охорони праці; 

- ланки, в функціональні  обов'язки яких входить забезпечення  безпеки праці в умовах конкретних  галузей і виробництв. 

 Треба відмітити  деяку умовність такого поділу, оскільки між ланками прямий і зворотний зв'язок, а ланки другої групи не позбавлені права ініціативної постановки і обґрунтування вирішення окремих питань з охорони праці, які входять до їх компетенції. 

 До першої групи  ланок системи управління охороною  праці входять органи державної  законодавчої ініціативи і органи  державного управління в галузі охорони праці, в тому числі:

 Верховна Рада  України;

 Кабінет Міністрів України;

 Комітет по  нагляду за охороною праці  України;

 міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;

 місцеві державні адміністрації, місцеві ради народних депутатів[10, c. 23-25]. 

 Верховна Рада  України за своєї ініціативи  і у взаємодії з відповідними  структурами державної виконавчої  влади визначає державну політику  в галузі охорони праці, вирішує  питання удосконалення і розвитку  законодавчої бази охорони праці,  соціальні питання, пов'язані зі станом умов та охороною праці. 

 Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, виходячи зі стану охорони праці в державі організує розробку загальнодержавних програм щодо поліпшення цього стану, затверджує ці програми та контролює їх виконання, визначає функції органів державної виконавчої влади щодо вирішення питань охорони праці та нагляду за охороною праці. 

 Для вирішення  цих питань при Кабінеті Міністрів України функціонує Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем’єр-міністр України. 

 Комітет по  нагляду за охороною праці  України (Держнаглядохоронпраці)  здійснює комплексне управління  охороною праці на державному  рівні, реалізує державну політику в цій галузі, розробляє за участю відповідних органів державні програми в галузі охорони праці, координує роботу державних органів та об'єднань підприємств з питань безпеки праці, опрацьовує і переглядає спільно з компетентними органами систему показників та обліку умов і безпеки праці, здійснює міжнародне співробітництво з питань охорони праці та нагляд за охороню праці в державі тощо. 

 Рішення Комітету по нагляду за охороною праці України, що належить до його компетенції, обов'язкові для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами державної виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, місцевими радами народних депутатів та підприємствами. 

 Міністерство  праці та соціальної політики України здійснює державну експертизу умов праці, визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці, бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці. 

 Інші міністерства  та центральні органи державної  виконавчої влади, як ланки  системи управління охороною  праці, визначають науково-технічну  політику галузі щодо питань  охорони праці, розробляють і  реалізують комплексні заходи  щодо поліпшення безпеки праці,  здійснюють методичне керівництво  діяльністю підприємств галузі з охорони праці, співпрацюють з галузевими профспілками щодо вирішення питань безпеки праці, фінансують опрацювання і перегляд нормативних актів про охорону праці, організовують у встановленому порядку навчання та перевірку знань правил і норм охорони праці керівними працівниками і спеціалістами галузі, створюють, за необхідністю, професійні воєнізовані аварійно-рятувальні формування, здійснюють внутрівідомчий контроль за станом охорони праці. 
 

 Для забезпечення  виконання викладених вище функцій  в апаратах міністерств та  інших центральних органів державної виконавчої влади створюються служби охорони праці. 

 Місцеві державні  адміністрації і ради народних  депутатів у межах підвідомчої  їм території забезпечують реалізацію  державної політики в галузі  охорони праці, формують за  участю профспілок місцеві програми  заходів щодо поліпшення безпеки,  гігієни праці та виробничого середовища, здійснюють контроль за додержанням нормативних актів про охорону праці. Для забезпечення виконання названих функцій при місцевих органах державної виконавчої влади створюються відповідні структурні підрозділи. 

 Управлінські  структури підприємств забезпечують в умовах конкретних виробництв реалізацію вимог законодавчих і нормативних актів про охорону праці з метою створення безпечних і нешкідливих умов праці, попередження виробничого травматизму та професійних захворювань, вирішують весь комплекс питань з охорони праці, пов'язаних з даним виробництвом. У своїй діяльності щодо охорони праці управлінські структури підприємств взаємодіють з комісією з питань охорони праці підприємства (при наявності такої), з профспілками підприємства та уповноваженими трудових колективів[4, c. 38-41]. 

 До основних  функцій управлінських структур  підприємств як ланки в системі управління охороною праці відносяться:

 організація та  координація роботи в галузі  охорони праці;

 контроль за станом охорони праці та функціонування СУОП;

 облік, аналіз та оцінка показників стану охорони праці;

 стимулювання  діяльності з охорони праці. 

 Організація та  координація робіт у галузі  охорони праці повинна передбачати  формування системи управління  охороною праці, встановлення  обов'язків та порядку взаємодії  осіб, які беруть участь в управлінні, а також в прийнятті та реалізації  управлінських рішень. 

 Планування робіт  з охорони праці включає визначення  завдань підрозділам і службам. 

 Контроль за  станом охорони праці повинен  бути спря-мований на перевірку  стану умов праці, виявлення  відхилень від вимог стандартів, норм та правил з охорони  праці, перевірку виконання службами  та підрозділами своїх обов'язків у галузі охорони праці та на прийняття ефективних заходів щодо ліквідації недоліків. 

 Облік, аналіз та оцінка показників стану охорони праці і функціонування СУОП є основою для розробки та прийняття управлінських рішень керівниками всіх рівнів. 

 Стимулювання  діяльності щодо охорони праці  треба спрямовувати на створення  зацікавленості працівників у забезпеченні безпечних та здорових умов праці на робочих місцях. Види, форми матеріального та морального стимулювання розробляє адміністрація підприємства разом з профспілками та трудовим колективом. 

 Основними напрямами  діяльності управлінських структур  підприємств щодо управління охороною праці є: навчання працівників охороні праці; забезпечення безпеки виробничого устаткування, виробничих процесів; забезпечення безпеки будівель та споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту; забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників; організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників; санітарно-побутове обслуговування працівників; професійний відбір кадрів. 

 Навчання та  підготовка працівників є однією з умов високопродуктивної праці без травм та аварій. Це навчання має проводитися згідно з чинними нормативами органів державного нагляду за охороною праці та галузевими нормативами. Безпека експлуатації виробничого устаткування і виробничих процесів має досягатися дотриманням положень стандартів, норм та правил охорони праці, а за необхідністю -впровадженням більш безпечних машин та технологій. 

 Безпека праці  стосовно виробничих будівель  та споруд досягається дотриманням  вимог будівельних норм та  правил у процесі їх проектування, будівництва, експлуатації та  ремонту, а також вимог інших  нормативів щодо виробничих приміщень. 

 Нормалізація  санітарно-гігієнічних умов праці  має досягатися ліквідацією причин  виникнення шкідливих факторів  на робочих місцях та застосуванням  ефективних заходів і засобів  індивідуального і колективного захисту. Забезпечення засобами індивідуального захисту здійснюється відповідно до діючих норм та установленого порядку їх видачі, зберігання та користування. 

 Забезпечення  оптимальних режимів праці та  відпочинку повинно передбачатися  для всіх працівників з урахуванням специфіки їх праці, перш за все для працюючих з підвищеним фізичним та нервово-емоційним навантаженням, умов монотонності праці, наявності небезпечних та шкідливих виробничих факторів. 

 Організація лікувально-профілактичного  обслуговування працівників передбачає  попередні (при влаштуванні на  роботу) і періодичні медичні  огляди, лікувально-профілактичне харчування  та здійснення лікувально-профілактичних  заходів з метою попередження  професійних захворювань працівників. 

 Санітарно-побутове  обслуговування передбачає забезпечення  працівників санітарно-побутовими  приміщеннями згідно з діючими  нормами. 

 Професійний добір націлений на встановлення фізіологічної та психофізіологічної відповідності людини окремим професіям (шофери, машиністи електровозів, тепловозів та інших машин). Закон України «Про охорону праці» забороняє укладення трудового договору з громадянином за наявності протипоказань щодо виконання роботи, на яку він претендує[8, c. 33-36]. 

3. Аналіз і оцінювання  стану охорони праці 

 Власник підприємства зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі, на кожному робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів. З цією метою власник організовує систему управління охороною праці на підприємстві, для чого: створює відповідні служби та призначає посадових осіб для вирішення конкретних питань з охорони праці, розробляє за участю профспілок комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, засоби автоматизації; забезпечує усунення причин аварій, нещасних випадків та професійних захворювань; організовує атестацію робочих місць; затверджує положення, інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, що діють у межах підприємства; здійснює постійний контроль за дотриманням працівниками технологічних процесів, використанням засобів індивідуального захисту; організовує пропаганду безпечних прийомів праці. 

 У разі відсутності  в нормативних документах про  охорону праці правил чи норм  відносно певних робіт, власник  повинен організувати розробку  таких правил безпеки і узгодити  їх з місцевими органами державного нагляду за охороною праці. 

 У разі виникнення  на підприємстві надзвичайних ситуацій власник зобов'язаний прийняти всі заходи щодо ліквідації їх наслідків, а при необхідності - залучити аварійно-рятувальні формування. 

 На підприємствах виробничої сфери з кількістю працюючих 50 чоловік і більше повинна створюватися служба охорони праці, при меншій кількості працюючих функції цієї служби може виконувати в порядку сумісництва особа, що має відповідний досвід. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо керівникові, прирівнюється до основних виробничо-технічних служб і може бути ліквідована тільки при ліквідації підприємства. 

 Служба охорони  праці виконує такі основні  функції: розробляє ефективну  цілісну систему управління охороною  праці; проводить оперативно-методичне  керівництво роботою з охорони  праці; разом зі структурними  підрозділами розробляє комплексні заходи щодо забезпечення встановлених нормативів умов праці; проводить вступний інструктаж з особами, що приймаються на роботу; забезпечує всіх працюючих правилами, нормами, інструкціями тощо; організовує проведення паспортизації цехів, дільниць, робочих місць щодо відповідності їх вимогам охорони праці; веде облік та аналіз нещасних випадків, профзахворювань, аварій, а також збитків від них; готує статистичні звіти з охорони праці; пропагує охорону праці; бере участь у розслідуванні нещасних випадків та аварій[3, c. 80-85]. 

 Служба охорони  праці контролює: дотримання на  підприємстві чинного законодавства; виконання приписів органів державного нагляду; своєчасне проведення навчання та інструктажів; забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, спецхарчуванням; своєчасне проведення медичних оглядів; виконання заходів, наказів та розпоряджень стосовно охорони праці. 

 Працівники служби  охорони праці мають право  на свій розсуд відвідувати будь-яке робоче місце, одержувати від посадових осіб пояснення щодо питань охорони праці, перевіряти стан безпеки, вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, що не пройшли медогляд, навчання, інструктаж тощо, подавати керівнику підприємства подання про притягнення до відповідальності працівника, винного в порушенні правил безпеки.