Міністерство освіти і
науки України
Національний університет
„Львівська політехніка”
Кафедра ІСМ
Контрольна робота
з курсу “Болонський процес”
на тему:
“ Система вищої освіти
в Японії”
Виконав:
студент групи КН-49
Іванюра Я.Б.
Прийняв:
Чирун Л.Б.
Львів-2010
Зміст
Вступ………………………………………………………3
1. Історичний розвиток
Японської освіти……………...4
2. Цінність науки в
Японії, наука як шлях в життя…….8
3. Структура освіти Японії………………………..........10
Висновки…………………………………………...........16
Література……………………………………………….17
Вступ
Проблема змісту
навчання — одне з головних
питань теорії та практики
навчання в зарубіжній педагогіці.
Уявлення про зміст освіти
в зарубіжних школах дає середньостатистичне
співвідношення предметів у навчальному
плані. В розвинутих країнах
(США, Англія, Франція та ін.) на
гуманітарний цикл припадає 46%, природничо-математичний
— 21,5, художньо-естетичний — 10,
оздоровчо-трудовий — 21%.
Системи освіти
в розвинених індустріальних
країнах наділені спільними рисами,
що випливають із соціально-економічної
природи індустріального суспільства
з орієнтованою на ринок економікою.
Одночасно шкільна система в
кожній конкретній країні має
специфічні особливості, що визначаються
історією країни та її національними
традиціями.
В даній роботі
розглянута, вища система освіти
її розвиток, в Японії.
1. Історичний
розвиток Японської освіти.
Система
вищої освіти Японії веде свій
початок з часів реставрації
Мейдзи. До цього періоду в деяких великих
містах функціонували, спонтанно виникали
вищі школи, де діти японської аристократії
і військових вивчали твори китайських
класиків, право і бойове мистецтво. Були
також вищі медичні школи. Більшість таких
шкіл, одержавши статус коледжів, увійшли
потім до складу університетів.
Перший
на Японських островах державний
університет був створений у
1877 році в Токіо. У нього
на правах коледжів включили
гуманітарну і медичну школи.
У формуванні університету взяв
участь запрошений із США радник
по вищому утворенню Д. Мюррей.
Видимо, по цій причині японська система
вищої освіти із самого початку несла
на собі відомий наліт американізму. До
кінця XIX століття, як відомо, в американську
педагогічну науку і шкільну діяльність
активно впроваджувалися ідеї прагматизму.
Ці ідеї переносилися й у Японію.
У Токійському
університеті за прикладом США
були створені чотири факультети:
природничо-науковий, юридичний, літературний
і медичний. Кожен факультет поділявся
на секції. Так, природничонауковий
факультет включав хімічну, фізико-математичну,
біологічну, інженерну і геолого-мінералогічну
секції. Літературний факультет складався
з двох секцій: секції історії, філософії
і політики і секції китайських і японських
літературних пам'ятників. Медичний факультет
також мав дві секцій: лікувальну і фармакологічну.
Юридичний факультет мав у своєму розпорядженні
секцію юриспруденції. Навчання в університеті
тривало вісім років (чотири роки в підготовчій
школі і чотири роки на факультеті). У 1882
році в Токійському університеті навчалося
1862 студента. Університет розташовував
116 педагогами.
Збільшувалося
в країні і число коледжів.
ДО 1880 року в країні функціонували
дві державних, 32 муніципальних і
40 приватних коледжів.
У 1895 році
почав роботу університет у
Кіото. У 1907 році оголосив про
початок своєї діяльності університет
у Сендае, а в 1910 році — університет
у Фукуока. У 1918 році зробив перший набір
студентів державний університет на о.
Хоккайдо (у м. Саппоро). Усього в першій
чверті XX ст. у Японії діяли п'ять університетів.
Для підготовки абітурієнтів на базі середніх
шкіл були створені підготовчі вищі школи
з терміном навчання в 3—4 роки. До 1918 року
в Японії нараховувалося тільки вісім
таких шкіл. Потрапити в них, природно,
могли лише представники заможних шарів
населення. Але економіка наполегливо
вимагала всі нових і більш великих контингентів
фахівців вищої кваліфікації, що невблаганно
розширювало і мережу університетів, і
мережу підготовчих вищих шкіл.
У 1918 році
видається положення про вищу
освітув країни. Визначаються мета і задачі
університетської підготовки: «вивчати
теорію і прикладні аспекти науки, вести
наукові дослідження, а також розвивати
особистість студентів і виховувати в
них дух патріотизму» В університетах
вводиться вісім факультетів: юридичний,
медичний, інженерний, літературний, природничо-науковий,
сільсько-господарський, економічний,
торговий. Уперше створюються науково-дослідні
секції, а також курси по підготовці фахівців
з ученими ступенями терміном у три роки
(по медичному профілі — чотири роки).
У п'ятьох державних університетах у той
час навчалося 9040 студентів.
Реорганізація
університетської підготовки викликала
ріст спеціалізованих коледжів.
У 1918 році в Японії функціонували
вже 96 коледжів, у яких навчалися
49 348 студентів. До 1930 року нараховувалося
162 коледжі з 90 043 студентами. У
1945 році, тобто до моменту поразки
Японії в другій світовій війні,
у країні працювали 48 університетів
(98 825 студентів) і 309 коледжів (212 950
студентів), 79 педагогічних інститутів
(15 394 студента).
У 1949 році
вищим навчальним закладам Японії
було введено в обов'язок дотримувати
однакових систем підготовки
фахівців. По прийнятому в той
час закону багато спеціальних
шкіл переводилися в розряд
чи університетів коледжів. Поряд
з цим у країні з'явилися
десятки приватних університетів,
коледжів і молодших коледжів, а також
ряд вищих жіночих навчальних закладів.
Загальне число університетів і коледжів
(державних і приватних) перевалило за
кілька сотень. В усіх цих закладах здійснювався
урядовий нагляд за змістом і методами
навчання. Японський уряд у прагненні
вивести країну в розряд лідируючих держав
світу робило велику ставку на вищу освіту.
До цього кроку його спонукувала й економічна
ситуація.
Науково-технічний
прогрес різко підсилив потреби
в персоналі вищої кваліфікації,
що викликало гострий нестаток
у розширенні мережі вузів,
у першу чергу, звичайно, університетів.
Але оскільки організація університетів
була сполучена зі значними
труднощями, уряд спочатку пішов по шляху
форсованого збільшення числа коледжів.
У повній відповідності з них вона в три
рази вища. Але оскільки найжорстокіший
конкурс украй лімітує доступ у державних
університетів, більшої частини молоді
(чотирьом з п'яти студентів) приходиться
користатися послугами приватних університетів,
яких у 1975 році нараховувалося 296 (із загального
числа 405). Абітурієнти приватних вузів,
як правило, роблять вступні внески, а
ставши студентами, оплачують лекції,
користування навчальним устаткуванням
і т.д. Самі великі внески встановлені
в медичних закладах, де перший навчальний
рік обходиться студенту в 7,1 млн. ієн.
Така сума більш ніж у два рази перевищує
річний дохід рядового японського робітника
. Звідси — економія, матеріальні жертви,
борги і т.п.
Варто звернути
увагу читача на той факт, що
представлення про вищий навчальний
заклад у Японії трохи відрізняється
від нашого. Там до вузів відносяться
університети, коледжі з чотирирічним,
медичні коледжі із шестирічним,
молодші коледжі з дворічним
і спеціалізовані училища, тобто
технічні коледжі, з п'ятилітнім
навчанням. Але, як ми бачили,
справді вищою самі японці
вважають тільки університетську
освіту.
2. Цінність
науки в Японії, наука як шлях
в життя.
Загальна
освіта володіє в Японії найвищою
цінністю з усіх видів освіти.
Одержуючи освіту, вважають японці,
людина готує себе не до
якоїсь конкретної вузької сфери
діяльності, а до життя. І оскільки
життя сьогодні особливо динамічне
і мінливе, японці переконані,
що, тільки володіючи широким
кругозором, людина може успішно
орієнтуватися у всіх її нюансах.
Загальна
освіта, затверджують японські дослідники,
сприяє розгортанню творчих здібностей,
так необхідних мозковим трестам
фірм. «Щоб Японія зберегла високі
темпи росту, — вказувала в
1966 році група японських експертів,
— у країні повинна бути створена система
технічної освіти, що передбачає виховання
творчих здібностей замість виховання
здібностей чи сприймати копіювати технічні
досягнення інших країн». Якщо глянути
на програми спеціалізованих коледжів
і університетів, то можна побачити, що
половину навчального часу студенти витрачають
на засвоєння загальноосвітніх курсів.
У технічних коледжах з п'яти років навчання
три роки ідуть на загальноосвітню підготовку.
В університетах перші два роки студенти
штурмують основи різних галузей науки,
опановуючи знання по досить широкому
колу загальнонаукових проблем. Така орієнтація
учнів — не примха університетів.
Як вказував
японський соціолог Ацуми Яка, промислові
компанії надають перевагу «наймати випускників
вузів скоріше з загальним, усебічним,
чим зі спеціалізованим, рівнем освіти.
Звичайно, для компанії важливо, що може
робити працівник, але може бути ще важливіше
його здатність до подальшого навчання,
здатність пристосовуватися до потреб
компанії». Звичайно японські компанії,
як справедливо відзначає А. И. Соколов,
не наймають випускників вузів з чітко
встановленими обов'язками. Від випускників
потрібно не «моментальна придатність»,
а «придатність, на яку не вплинуть майбутні
зміни в характері роботи». На такі вимоги
з боку компанії вказали 80—90% випускників
Токійського університету й університету
Васеда проти приблизно 50% випускників
Гарвардського і Мюнхенського університетів
у США і ФРН.
Серед японських
фахівців з підготовки технічних
кадрів уже давно укоренилася
думка про те, що випускник
технічного вузу не повинний
бути лише «вузьким технарем»,
він зобов'язаний мати глибокі
пізнання в області природних
і гуманітарних наук. Щоб технічна
освіта була на сучасному рівні,
говорив на московському симпозіумі
по вищому утворенню японський
професор Мінору Танака, студент
зобов'язаний вивчати не тільки нові галузі
науки, але і класичні основи знань. Мінору
Танака запропонував спеціальну програму,
куди входять історія науки і техніки,
окремі напрямки природознавства, філософія,
логіка, теорія культура й антропологія,
політична економія, соціологія науки
і техніки, павука про працю (психологія,
медицина, ергономіка). Студент, на думку
Мінору Танака, повинний мати інформацію
по всіх цих галузях. Для заглибленого
вивчення, вважає він, студент технічного
вузу повинний обрати 1—2 напрямки.
Сучасний
японський університет першої
категорії звичайно складається
з десяти факультетів (загальноосвітній,
юридичний, інженерний, природничо-науковий,
сільсько-господарський, літературний,
економічний, педагогічний, фармакологічний,
медичний). Сама структура університету
сприяє висуванню загальної освіти на
передові позиції. Загальноосвітня частина
навчання домінує на усіх факультетах.
Реформа освіти в Японії, націлена на подальше
удосконалювання всіх ланок системи, торкнулася
і вищу освіту, але не змінила поглядів
на роль загального розвитку студентів.
Міри, що починаються в сфері вищої освіти,
по поглибленню спеціалізації не ущемляють
загальноосвітньої підготовки що навчаються.
Проте нерідко створюється враження, що
спеціалізація ніби-то ховає укорінений
принцип примата загальної освіти. При
цьому звичайно посилаються на приклад
Токійського педагогічного університету,
переведеного в 1969 році до гори Цукуба,
що в 60 км до північно-заходу від Токіо.
Досвід
функціонування цього університету
показує, що реформа стосується
головним чином питань організації
і керування процесом підготовки
студентів у цілому. В університеті
скасована звичайна система факультетів
і кафедр. Замість введені навчальні
секції («гакугун») і науково-дослідні
секції («гакукей»). Студенти розподіляються
по навчальних секціях, зв'язаними з визначеними
напрямками науки і техніки. У секціях
ведеться навчання як по прикладним, так
і по фундаментальних галузях знань. Спеціалізація
тут виступає більш опукло, але примат
загальної освіти залишається непорушним.
При аналізі
даної проблеми варто мати
на увазі, що завжди і скрізь
розвиток загальноосвітньої і
вищої школи розглядався з
двох протилежних точоках зору. Прихильники
однієї з них віддають пальму першості
загальному, а другий — фаховій освіті.
Історія педагогіки дає нам у цьому плані
чимало цікавого і повчального. Нерідко
між прихильниками названих точок зору
спалахувала сама дійсна боротьба. У Росії,
наприклад, така боротьба загострилася
в XIX ст. У той час суперничили прихильники
так званого «формальної» і «матеріальної»
освіти. Перші вважали, що справжня освіта
— це розвиток пам'яті, уваги, мислення,
мови, виховання ерудиції і т.д. Тільки
всебічна підготовка людини, затверджували
вони, здатна приготувати його для майбутнього.
Другі ж висували на перший план практицизм,
спеціалізацію. Відомий російський педагог
того часу К. Д. Ушинский покритикував
два ці напрямки, показавши їхню однобічність.
Розвиток педагогіки і школи (загальноосвітньої
і вищий) постійно супроводжується акцентуванням
то однієї, то іншої точок зору. Як показує
історія, перемогу зрештою беруть прихильники
загальної освіти.
Японія
не є виключенням. Звичайно
і тут прихильники примата
загальної освіти домагаються
переваги. Кращі, найбільш престижні
японські університети відрізняються
від звичайних, рядових саме
тим, що дають своїм випускникам
велику загальноосвітню підготовку.
Цим особливо славляться найстарші
Токійський і Киотоский університети.
Саме випускники цих університетів утворять
інтелектуальну еліту японської економіки.
3. Структура
освіти Японії
У Японії
близько 600 університетів, включаючи
425 часток. Загальна чисельність
студентів перевищує 2,5 млн. чоловік.
Самими престижними державними
університетами є Токійський (заснований
у 1877 році, має 11 факультетів), університет
Кіото (1897 рік, 10 факультетів) і
університет в Осаці (1931 рік, 10
факультетів). За ними в рейтингу
випливають університети Хоккайдо
і Тохоку. З приватних найбільш відомі
університети Тюо, Нихон, Васеда, Мейдзи,
Токай і Кансайский університет в Осаці.
Крім них є значна кількість "карликових"
вищих навчальних закладів, що нараховують
200-300 студентів на 1-2 факультетах.
Система
вищого освіти Японії містить
у собі :
університети
повного циклу (4 роки);
університети
прискореного циклу (2 роки);
професійні
коледжі;
технічні
інститути
Університети
повного циклу. Навчання продовжується
4 роки, на медичному і ветеринарному
факультетах - 6 років. Після закінчення
основного 4-літнього курсу навчання
в університеті, випускник може
надійти в магістратуру чи
докторантуру. Термін навчання в
магістратурі в японських вузах
- 2 роки. Докторантура припускає
5 років навчання. Японські вузи
мають унікальний у світі інститут
“студента-дослідника” - кенкюсей. Це
значить, що студент, що поставив перед
собою ціль одержання наукового ступеня,
має можливість займатися дослідницькою
роботою в обраній ним конкретній області
знань протягом 6-ти місяців до 1-го академічного
року.
Існують
3 основні види студентів-дослідників:
студент,
що має намір домогтися конкретного
наукового результату в процесі
перебування в стінах університету
на додаток до основної 4-літньої
освіти;
студент,
що продовжує навчання в іншому
університеті за згодою з університетом,
де він проходив основний курс;
студент-іноземець,
що може бути прийнятий в
університет для підготовки до
здачі вступних іспитів терміном
до 2-х років, але без наступного
продовження свого перебування
в Японії; у цьому випадку студент
може повернутися додому і
через якийсь час знову звернутися
з запитом про в'їздну візу для
надходження в університет.
Університети
прискореного циклу. В університетах
прискореного циклу термін навчання
складає 2 роки, але для бажаючих
одержати спеціальність медичної
сестри термін навчання складає
3 роки. Близько 60% студентів університетів
прискореного циклу складають
дівчата. Вони спеціалізуються
на таких напрямках, як економіка,
література, іноземні мови, педагогіка,
соціальний захист. В останні
роки в Японії особливою популярністю
користаються суспільні науки.
Професійні
коледжі. Цей вид вищої освіти
в Японії орієнтований на тих,
хто бажає одержати вузьку
технічну освіту. Термін навчання
в цьому випадку не більш
3-х років.
Технічні
інститути. Термін навчання в
таких інститутах складає 5 років.
Вони дають широку технічну
підготовку своїм студентам. Випускники
таких інститутів улаштовуються
на роботу у фірми і дослідницькі
центри, зв'язані з розробкою нової
передової технології і ноу-хау.
У технічних інститутах готують
також фахівців торгового флоту.
Прийом
іноземних студентів здійснюється
на тих же підставах, що і
японських абітурієнтів. Претендент
повинний пред'явити документ
про те, що він провчився 12 років
у своїй країні. Стосовно до
України це означає, що він
повинний закінчити школу (11 років),
потім відівчитися в коледжі, чи інституті
на підготовчих курсах ще рік. Претендент
повинний бути не молодше 18 років. До навчання
допускаються і ті, хто здав екзамени з
програмам International Baccalaureate, Abitur і ін.
Іноземні
студенти зобов'язані здати загальноосвітній
іспит. Наприклад, його варіант
для гуманітаріїв включає перевірку
по математиці, всесвітній історії,
англійській. Варіант для природно-наукових
спеціальностей містить питання
по математиці, фізиці, хімії, біології
й англійській мові.
Однак найважливіше
- це тест по японській мові,
що проводить Асоціація міжнародної
освіти в 31 країні світу. Він
включає три блоки: перевірку
знання ієрогліфів і лексики;
сприйняття на слух, читання і
перевірку знань в області
граматики. Цей іспит проводиться
по чотирьох рівнях складності.
Перший рівень припускає вивчення
японської мови протягом 900 годин
і знання 2000 ієрогліфів, другий - 600 годин
і 1000 ієрогліфів, третій - 300 годин, 300
ієрогліфів, четвертий - 150 годин, 100
ієрогліфів. У Росії перший раз
такий тест проводився в грудні
1998 року в Інституті країн Азії
й Африки при МГУ.
Офіційний
документ про успішно зданий
іспит першого рівня є достатньою
підставою для надходження в
будь-який вуз Японії (навіть на
магістерський ступінь). Для окремих
вузів досить здати й іспит
другого рівня. Наявність документа
про зданий іспит третього рівня дозволяє
влаштуватися на роботу в японські фірмі.
Плата за
навчання в японських вузах
для іноземних студентів варіюється
від 380 тис. ієн у рік і
вище в державних вузах до 900
тис. ієн у приватних вузах
($1 дорівнює 122 ієнам). Дорожче всього
коштує навчання по економіці,
медицині, філології, педагогіці. Витрати
на проживання складають приблизно
9-12 тис. ієн у рік у залежності
від міста, у якому розташований
вуз.
80% іноземців
вчаться в Японії за свій
рахунок. Іншим виплачуються різні
види стипендій. Вони можуть
претендувати на урядову стипендію
(Japanese Government Scholarship), стипендію Японської
асоціації міжнародної освіти, стипендію
в рамках програми "Міжнародного взаєморозуміння",
стипендію Міністерства освіти в рамках
програм стажувань і ін. Можна одержати
і стипендію приватних фондів - наприклад,
фонду Такаку.
Магістратура
й аспірантура
Для одержання
звання магістра студент повинний
закінчити 2-літню освіту, представити
магістерську дисертацію й одержати
за неї позитивну оцінку, а
також здати екзамен з спеціальності.
Термін перебування в аспірантурі
складає 3 роки, але після 2-літнього
навчання в магістратурі. Аспірант
вважається закінчившим аспірантуру,
якщо він представить докторську дисертацію
з позитивною оцінкою і здасть екзамен
з спеціальності.
Мабуть, головна
відмінна властивість системи
вищої освіти Японії –її ієрархічність.
Тверда ієрархія (часто не пересічні, тобто
існуючі автономно і незалежно один від
одного) пронизує і університетський,
і неуніверситетський сектори.
Неуніверситетський
сектор містить у собі молодші коледжі,
технічні коледжі і школи спеціальної
підготовки. По суті, це «вузи другого
сорту», що виконують скоріше соціальні,
чим освітні функції. Юридично молодші
коледжі з дво- чи трирічним курсом
навчання вважаються повноправними вузами,
але фактична підготовка і престиж їхніх
дипломів не відповідають рівню вищої
школи. Хоча їхнім випускникам теоретично
надається можливість надходити на другий
чи третій курс університету, на практиці
університети жадають від них здавати
іспити для надходження на перший курс.
Технічні коледжі ведуть підготовку середньотехнічних
кадрів на базі обов'язкової дев'ятирічної
школи і по багатьом параметрам відповідають
нашим технікумам. Остання ступінь ієрархії
неуніверситетського сектора – школи
спеціальної підготовки. Більшість цих
шкіл належить приватним фірмам, що визначає
їхнє гарне матеріальне становище і технічне
забезпечення. Однак випускники цих шкіл
не можуть бути зараховані без іспитів
навіть на другий курс молодших і технічних
коледжів.
Таким чином,
ряд японських навчальних закладів,
формально перелічених до вузів,
на практиці являють собою
резервації, що віднімають у студентів
більше можливостей, чим надають.
У 1991 році
міністерство освіти відповідно
до нової політики цілком переглянуло
стандарт і надало адміністрації
університетів і факультетам
можливість розробляти і здійснювати
власні програми. Подальші реформи
торкнулися в основному державних
університетів (хоча приватні
вузи також йшли до модернізації
– у першу чергу в зв'язку
з демографічною кризою, що почалася,).
У 2000 році
був створений Національний інститут
моніторингу діяльності університетів
з метою підвищення ефективності
розподілу засобів над освітню
і дослідницькою роботою. У
2001 році відбулося об'єднання
мінпромнауки і міністерства освіти Японії
в міністерство освіти, культури, спорту,
науки і технології. У липні 2003 року був
введений у дію закон про «Національні
університетські корпорації», що стимулює
перехід національних університетів до
більш незалежних форм організації. 1 квітня
2004 року кожний з національних університетів,
щоб перетворитися в «Національну університетську
корпорацію», одержав статус юридичної
особи. Корпорації мають у власності землі
і будівлі університетів. Штатні співробітники
вже не є цивільними службовцями.
Мета цієї
реформи сформульована потрійно:
зросла
конкурентноздатність у дослідженнях
і утворенні;
передова
система фінансової звітності
разом із уведенням змагальності;
стратегічний
і функціональний менеджмент
університетів.
Реформа
дійсно сприяла розвитку автономії
і полегшила рішення питань
бюджету, організаційної структури
і кадрів національних університетів.
Проте нові корпорації залишаються
«національними» у тім зміст,
що держава продовжує нести
відповідальність за їхні функції,
надаючи університетам основну
частину фондів, у яких вони
бідують, у виді блоків-грантів
(а не кошторисного фінансування,
як колись), використовуваних кожним
університетом за своїм розсудом.
Гранти можна переносити на
наступні роки. Окремо, для зручності
національних університетів, розміщаються
«основні фонди розвитку».
Як наслідок,
зростає автономність університетів
у керуванні, а уряд, визначаючи
мету й оцінюючи досягнення, тепер
більший упор робить на контролі
результатів, не прибігаючи до
управлінського нагляду. Цю зміну
можна охарактеризувати як крок
від попереднього регулювання
до контролю за результатами.
На інституціональному
рівні в національні університети,
щоб зробити їхній менеджмент
більш динамічним і оперативним,
вводиться більше управлінських
методик, що виникають у приватному
секторі. Очікується, що ці зміни
приведуть до пожвавлення організаційної
діяльності і менеджменту
національних університетів і
піднімуть якість їхньої освіти
і досліджень.
Висновки
Проведений
огляд становлення і розвитку
вищої освіти в Японії показує,
що в його системі панує
принцип примата загальноосвітньої
підготовки студентів. Цей принцип
буде визначати його характер
і в доступному для огляду
майбутньому.
Аналіз
розвитку і сучасного стану
японської вищої школи показує,
що вища освіта в Японії
є одним з основних важелів
державної політики. В епоху науково-технічного
прогресу вища освіта служить
наймогутнішим стимулом трудової
активності всіх шарів населення
країни. Підготовка фахівців вищої
кваліфікації при цьому ведеться
на основі ряду принципів, серед
яких на першому місці —
принцип примата загальної освіти.
Цей принцип дає японським
промисловцям можливість забезпечувати
себе такими кадрами, що здатні
упевнено вирішувати поточні
задачі виробництва, швидко адаптуватися
до нової технології і вести
активний пошук методів підвищення
економічної ефективності. Яка б
реформа в області вищої освіти
не починалася, загальноосвітня
підготовка студентів у Японії
залишиться пануюча на всіх
напрямках і на всіх рівнях
навчання.
Список літератури
1. Трубникова Н.Н.
Воспитание мудреца." Три учения..."
Кукая и начало буддийской философии образования
в Японии - 2002. - №4. - С. 129-141
2. Свердлова Т.Г.
Початкова школа в Японії : відповідність
критеріям гуманізації навчання
Київ. держ. лінгв. ун-т. - 2002. - N21. - С. 117-120
3. Юхиро, Анзай. Университетская
реформа в Японии: состояние и перспективы
/ Анзай Юхиро // Alma mater. - 2003. - N8. - С. 39-42
4. Михайличенко О.В.
Система освіти у сучасній
Японії / О.В. Михайличенко, Н.С.Репетюк,
1997.- 42с
