Системи страхування

Варіант №1.

1. Экономічна сутність страхування. Функції страхування. Системи страхування.
2. Обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.
3. Фінансова структура страхової компанії. Доходи, витрати, фінансові результати.
4. Практична частина. Задания 1.1, 2.1,

1. Экономічна сутність страхування. Функції, системи страхування.

Страхування виникло й розвивалося  як протистояння стихійним лихам  і прояву всіляких негараздів, несприятливих  подій, що завдавали збитків упродовж всього періоду діяльності людства. Через систему страхового захисту реалізуються економічні відносини між людьми у процесі життєдіяльності. Страхування надає всім членам суспільства гарантії у відшкодуванні збитків.

Стихійні лиха призводять до матеріальних втрат, загибелі багатьох людей. Відшкодування збитків, завданих у результаті прояву руйнівних сил природи й суспільства, зумовлює необхідність їх попередження, подолання. Такі відносини людей, що складаються заради забезпечення безупинного й безперебійного виробничого процесу та для підтримки стабільності й стійкості досягнутого рівня життя — разом становлять економічну категорію страхового захисту. Специфіка цієї категорії визначається ознаками:

• випадковий характер настання стихійного лиха чи іншого прояву руйнівних сил природи;

• вираз збитку в натуральній  чи грошовій формі;

• об'єктивна потреба відшкодування  збитку;

• реалізація заходів для попередження й подолання наслідків конкретної події.

Сутність економічної категорії  страхового захисту полягає у накопиченні та подальшому використанні ресурсів для захисту від всіляких небезпек та ризиків, а також: у відшкодуванні витрат, пов'язаних з ними.

Усвідомлена людиною й суспільством у цілому необхідність страхового захисту  формувала страхові інтереси, завдяки яким стали складатися певні страхові відносини.

Зміст страхових відносин охоплювало утворення й використання ресурсів страхового фонду незалежно від  конкретної форми його організації.

В міру розвитку суспільства ці відносини  одержали цивільно-правове закріплення, що у свою чергу дозволило регулювати їх правовими методами.

Страхування — це відшкодування  збитків, яких зазнала фізична чи юридична особа, за допомогою розподілу  їх міме багатьма особами.

Згідно із Законом України "Про  страхування", страхування — це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій)*.

Відшкодовуються збитки із засобів  страхового фонду, що перебуває у  віданні страхової організації. Об'єктивна потреба у страхуванні  часто зумовлюється і тим, що збитки виникають унаслідок руйнівних факторів (стихійних сил природи). За такої ситуації неможливо стягувати збитки, тому вони відшкодовуються самим потерпілим. Страховий фонд може бути джерелом відшкодування збитків. Страхові правовідносини оформлюються у вигляді договорів (полісів) страхування.

Страхування й підприємництво взаємозалежні. Для підприємництва характерні гнучкість, готовність йти на ризик. При цьому  виникають визначені страхові інтереси, зумовлені природою підприємницької  діяльності.

Страхування — як економічна категорія — це система економічних відносин, за яких страхувальник, сплачуючи страхові внески, забезпечує їх використання на відшкодування збитку, завданого за різних непередбачених несприятливих явищ (ризиків), а страхувач, який несе цю відповідальність, розміщує резерви, провадить превентивні заходи щодо зменшення наслідків ризику, а за необхідності — перестраховує частину ризику.

Такі ознаки характеризують економічну категорію страхування:

• наявність ризику;

• сформоване страхове поле;

• наявність договірних відносин між страхувачем та страхувальником;

• перерозподільчі відносини;

• підприємницька основа страхової  діяльності.

У перехідній економіці забезпечується зростання ролі страхування в  суспільному відтворенні, розширюється сфера страхових послуг. У ринковій економіці страхування виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу й добробуту людей, а з іншого — видом діяльності, що приносить дохід. Джерелами прибутку страхової організації служать доходи від страхової діяльності, від інвестицій тимчасово вільних засобів, банківські депозити, цінні папери тощо.

Сутність страхування також  пов'язана зі створенням і використанням  фондів коштів. Вихідна ланка у  трактуванні сутності страхування  — його замкнена розкладка збитку між зацікавленими учасниками.

Можна означити такі функції страхування: ризикова, створення страхових фондів (резервів), заощадження коштів, інвестиційна, превентивна (попередження страхового випадку, або зменшення наслідків  страхової події).

Ризикова (випадкова) функція. Страхування завжди прив'язане до ймовірного страхового випадку, тобто страхуванню притаманний випадковий характер відносин. При настанні обумовленого договором або законом страхового випадку страхувач звертається до страхувальника з вимогою відшкодувати наслідки ризику.

Створення страхових фондів (резервів) та їх використання. Страхування стає можливим, якщо у страхувача є кошти  для покриття збитків. Цей капітал  створюється з внесків страхувальників, як плата за ризики, що беруть на свою відповідальність страхові компанії.

Страхування передбачає замкнений  перерозподіл збитку за допомогою спеціалізованого грошового страхового фонду, утвореного за рахунок страхових внесків. При  страхуванні виникають перероз-подільні відносини з формування й використання цього фонду. Право на відшкодування збитку мають тільки ті особи, які є учасниками формування страхового фонду. Відшкодування збитку через зазначену функцію здійснюється фізичною чи юридичною особами у рамках наявних договорів страхування. Порядок відшкодування збитку визначається страховими компаніями (виходячи з умов договорів страхування) і регулюється державою (ліцензування страхової діяльності).

Цей фонд може формуватися як в  обов'язковому, так і в добровільному  порядку. Держава виходячи з економічної  і соціальної обстановки регулює розвиток страхової справи у країні.

Заощадження коштів. Страхування через  функцію формування спеціалізованого страхового фонду несе заощаджувально-ризикову функцію. Кожен учасник страхового процесу, при страхуванні життя, упевнений в одержанні матеріального забезпечення за нещасного випадку і по завершенні терміну дії договору. При майновому страхуванні через функцію формування спеціалізованого страхового фонду не тільки розв'язується проблема відшкодування вартості постраж-далого майна в межах страхових сум і умов, обговорених договором страхування, але й створюються умови для матеріального відшкодування частини вартості постраждалого майна.

Сприяючи розвитку заощаджувальних  видів страхування, держава дає  змогу впливати на вирішення соціальних проблем.

Інвестиційна функція. Через формування страхового фонду розв'язується проблема інвестицій тимчасово вільних засобів  у банківські й інші комерційні структури, вкладання коштів у нерухомість, придбання цінних паперів тощо. З  розвитком ринку у страхуванні незмінно буде удосконалюватися і розширюватися механізм використання тимчасово вільних засобів. У країнах із розвиненою ринковою економікою страхувачі більшу частину прибутку одержують не від страхової діяльності, а від інвестиційної. Головна задача для страховиків —

збільшення кількості страхувальників  і використання зібраної страхової  премії для інвестиційної діяльності.

Превентивна функція (попередження страхового випадку, або зменшення наслідків  страхової події) передбачає широкий комплекс заходів, зокрема фінансування тих, що мають запобігати негативним наслідкам страхових випадків, стихійних лих. Сюди ж належить правовий вплив на страхувальника, закріплений в умовах укладеного договору страхування й орієнтоване на його дбайливе ставлення до застрахованого майна. З метою реалізації цієї функції страхувач створює особливий грошовий фонд попереджувальних заходів.

В інтересах страхувача витрати  певних коштів на попередження збитку (фінансування протипожежних заходів, встановлення протикрадіжних приладів в автомобілі тощо), що допоможуть зберегти застраховане майно в первісному стані. Витрати страхувача на попереджувальні заходи доцільні, позаяк дозволяють домогтися істотної економії коштів на виплату страхового відшкодування. Джерелом формування фонду превентивних заходів служать відрахування від страхових платежів.

У практиці страхування застосовують кілька систем страхування. Загальноприйнятими вважають системи:

1) страхування за пропорційною  відповідальністю;

2) відповідальності за першим ризиком;

3) граничної відповідальності.

1. Страхування за системою пропорційної відповідальності означає неповне, часткове страхування об'єкта. Використання цієї системи передбачає виплату страхового відшкодування, яке обчислюють за формулою

де у — страхове відшкодування; 5 — страхова сума за договором; УМ — вартісна оцінка об'єкта страхування; Т — фактична сума збитку.

За пропорційної системи виявляється  участь страховика у відшкодуванні  збитку. Ступінь повноти страхового відшкодування тим більший, чим менша різниця між страховою сумою й оцінкою об'єкта страхування.

2. Страхування за системою першого  ризику передбачає виплату страхового  відшкодування у розмірі збитку, але в межах страхової суми. За цієї системи весь збиток  у межах страхової суми (перший ризик) компенсується повністю, а збиток понад страхову суму (другий ризик) взагалі не відшкодовується.

3. Система страхування за граничною  відповідальністю передбачає відшкодування  збитків страховиком у визначених  межах. Визначається початковий (мінімальний) і кінцевий (максимальний) рівень збитку, який підлягає компенсації з боку страховика.

Частину збитків, які не відшкодовує  страховик згідно з договором  страхування, тобто власну участь страхувальника у покритті збитку виражають через  франшизу, передбачену умовами договору страхування. Франшиза може бути визначена в абсолютних або відносних величинах до страхової суми. Можлива також франшиза, виражена у відсотках до збитку. Виділяють умовну (інтегральну) і безумовну (ексцедентну) франшизу.

При умовній (інтегральній) франшизі страховик звільняється від відповідальності за збиток, що не перевищує визначену суму франшизи, і повинен відшкодувати збиток повністю, якщо його розмір більший за суму франшизи. Наприклад, якщо умовна франшиза становить 2 тис. грн., а збиток, завданий страховою подією, рівний 1,5 тис. грн., то збиток страховик не відшкодовує, страхової виплати не проводить. Якщо збиток перевищує суму умовної франшизи і становить, наприклад, 2,1 тис. грн., то його відшкодовують повністю, тобто страховик виплатить страхове відшкодування у розмірі 2,1 тис. грн.

При безумовній (ексцедентній) франшизі збиток у всіх випадках відшкодовується  за вирахуванням визначеної франшизи. Наприклад, страхова вартість майна (С) — 10 тис.грн, страхова сума договору страхування (S) рівна 8 тис. грн, безумовна франшиза (Фб) — 2 тис. грн., збиток унаслідок страхової події (У) становить 7 тис. грн. Тоді страхове відшкодування (В) розраховують за формулою:

2. Обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів

 Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів є одним із найбільш масових видів страхування, який у більшості країн світу є за формою обов'язковим видом страхування.

 Здійснення такого страхування  в обов'язковій формі зумовлюється кількома обставинами.

 По-перше, транспортний засіб  є джерелом підвищеної небезпеки.  Норми цивільного законодавства  більшості країн світу визначають  саме власника транспортного  засобу відповідальним за завдання  шкоди здоров'ю або майну інших осіб (третіх осіб), крім випадків, коли дорожньо-транспортна пригода була наслідком дії непереборної сили. Тобто цивільна відповідальність водія транспортного засобу перед третіми особами настає майже завжди у випадках спричинення дорожньо-транспортної пригоди.

 По-друге, такі цивільно-правові  відносини стосуються всього  суспільства, мають масовий характер, оскільки учасником дорожньо-транспортної  пригоди потенційно може бути  кожний громадянин. Про велику  небезпеку автотранспорту, що рухається  дорогами

 України, свідчить статистика. Щороку в дорожньо-транспортних пригодах з вини водіїв автомототранспорту гине або одержує травми значна кількість людей (за 1996 рік - 28 819 ДТП; загинуло 5 133 особи;

 травмовано 33 916 осіб). Показник тяжкості наслідків  таких аварій за 1996 рік (кількість загиблих на 100 потерпілих) в Україні становить 13, що в 7 - 10 раз вище, ніж в інших країнах Європи. Крім цього, щорічно скоюється понад 200 тисяч автоаварій з матеріальними пошкодженнями транспортних засобів, дорожніх споруд, будівель тощо. У результаті завдаються величезні матеріальні та моральні збитки, через суди проходять цивільні та кримінальні справи десятків тисяч громадян, на роки розтягуються виплати компенсації потерпілим винуватцями автоаварій, значно погіршується матеріальний стан сімей обох сторін.

 Більш як  дві тисячі дорожньо-транспортних  пригод відбуваються з вини  водіїв невстановленого транспорту, що потребує створення особливої  системи соціального захисту  постраждалих.

 По-третє,  навіть установлення цивільної відповідальності власника транспортного засобу не забезпечує своєчасного та повного відшкодування шкоди потерпілому, насамперед через відсутність достатніх коштів у власника (водія) транспортного засобу. У цьому розумінні саме механізм обов'язкового страхування цивільної відповідальності автовласників дозволяє створити надійну систему соціального захисту як третіх осіб - потерпілих, так і власників транспортних засобів.

 Обов'язкове  страхування власників транспортних  засобів, попри його очевидну  соціальну спрямованість, у більшості країн запроваджувалося "адміністративно-силовим" шляхом, оскільки стикалося з певним опором громадян-автовласників. Останні іноді сприймають обов'язкове страхування як вид додаткового обов'язкового збору у вигляді страхових платежів. Пересічному автовласникові не завжди зрозумілий і сам об'єкт страхування - цивільна відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки. Крім того, до моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди і настання цивільної відповідальності кожний водій вважає себе на дорозі "найкращим та найбезпечнішим".

 Законом України  "Про страхування" страхування  цивільної відповідальності власників  транспортних засобів включено  до переліку обов'язкових видів.  На підставі цього Кабінет  міністрів України прийняв постанову про запровадження з 1 січня 1997 року обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів.

 Обов'язкове  страхування цивільної відповідальності  власників транспортних засобів  має на меті забезпечити відшкодування  збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою.

 Під власником  транспортного засобу розуміється  юридична чи фізична особа,  яка експлуатує транспортний  засіб, що належить їй на  праві власності, повного господарського  відання, оперативного управління  або на інших підставах, що не суперечать чинному законодавству (договір оренди, доручення тощо).

 Обов'язковість  такого страхування поширюється  на резидентів та нерезидентів - власників транспортних засобів.  Маються на увазі власники  автомобілів, автобусів, самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, що експлуатують зазначені транспортні засоби на вулично-дорожній мережі загального користування. Ці засоби підлягають державній реєстрації та обліку у відповідних органах Міністерства внутрішніх справ України. Виняток становлять транспортні засоби, власники яких застрахували цивільну відповідальність у державах, з уповноваженою організацією яких Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

 Суб'єктами  обов'язкового страхування цивільної  відповідальності є страхувальники, страховики, МТСБУ та треті особи  - юридичні й фізичні особи,  яким заподіяно шкоду транспортним засобом внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

 Об'єктом обов'язкового  страхування цивільної відповідальності  є цивільна відповідальність  власників транспортних засобів  за шкоду, заподіяну третім  особам внаслідок дорожньо-транспортної  пригоди. Ідеться про життя чи здоров'я громадян, їхнє майно і майно юридичних осіб.

 Страхове  забезпечення стосується прямої  шкоди, заподіяної третій особі  під час руху транспортного  засобу, коли існує причинний  зв'язок між рухом транспортного  засобу і заподіяною ним шкодою.

 Як страховий  випадок розглядається дорожньо-транспортна  пригода, що сталася за участю  транспортного засобу страхувальника  і через яку настає його  цивільна відповідальність за  заподіяну цим транспортним засобом  шкоду майну, життю і здоров'ю  третіх осіб.

 Були встановлені  такі два види договорів обов'язкового  страхування цивільної відповідальності:

- звичайний договір, який укладається з власником транспортного засобу, зареєстрованого в Україні чи тимчасово ввезеного на територію України для користування;

-додатковий договір, який діє на території держав, зазначених у страховому полісі, і на умовах, установлених у цих державах, згідно з угодами, укладеними з МТСБУ.

 Страховою  сумою за договором обов'язкового  страхування цивільної відповідальності  визначено грошову суму, в межах якої страховик (страхова організація) згідно з умовами страхування зобов'язаний здійснити виплату третій особі або третім особам (у разі, коли потерпілих у дорожньо-транспортній пригоді кілька) після настання страхо-| вого випадку.

 Страхова  сума та страхові платежі за  обов'язковим страхуванням цивільної  відповідальності визначаються  Кабінетом міністрів України.

 Страхувальникові  надається право вибору страховика  для укладання договору обов'язкового  страхування цивільної відповідальності.

 Страховик  (страхова організація) не може  відмовити будь-якому страхувальникові  в укладанні договору обов'язкового  страхування цивільної відповідальності.

 Страховик  за домовленістю має право  зменшувати розмір страхових  платежів, заохочуючи власників транспортних засобів, які постійно забезпечують безаварійну експлуатацію своїх транспортних засобів, а також підвищувати розміри страхових платежів власникам транспортних засобів, з вини яких сталися страхові випадки (на умовах, що встановлюються МТСБУ, але не більше як 50 % розміру страхового платежу в обох випадках).

 У разі  виїзду за межі України страхувальник  зобов'язаний укласти додатковий  договір обов'язкового страхування  цивільної відповідальності на  умовах, установлених МТСБУ, якщо  користування транспортним засобом за межами України потребує обов'язкового страхування цивільної відповідальності на умовах країн відвідання.

 Для відшкодування  збитків, завданих внаслідок дорожньо-транспортної  пригоди, страхувальник або третя  особа (її спадкоємець, правонаступник страхувальника) зобов'язані (залежно від випадку) звернутися із заявою до страховика (страхової організації) або до МТСБУ.

 Виплата страхового  відшкодування третій особі здійснюється  страховиком на підставі таких  документів:

- заяви про виплату страхового відшкодування;

- довідки органів внутрішніх справ про обставини скоєння дорожньо-транспортної пригоди;

- довідки (висновків експертизи, страхового акта, аварійного сертифіката тощо), що підтверджує розмір майнової шкоди у разі її виникнення;

- довідки медичних закладів про термін тимчасової непрацездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення інвалідності у разі її виникнення;

- копії свідоцтва про смерть (для загиблих під час дорожньо-транспортної пригоди або померлих внаслідок цієї пригоди) та документа про правонаступництво для спадкоємців.

 Виплата страхового відшкодування  здійснюється третій особі або  її спадкоємцям протягом 15 робочих  днів з дня отримання страховиком  зазначених документів, крім випадків, коли спори, пов'язані з виплатою страхового відшкодування, розглядаються у судовому порядку.

 За шкоду, заподіяну здоров'ю  третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної  пригоди, страховик (страхова  організація) здійснює виплату  страхового відшкодування в межах  страхової суми у разі:

- загибелі під час дорожньо-транспортної пригоди або смерті внаслідок цієї пригоди спадкоємцю третьої особи - у розмірі страхової суми;

- установлення третій особі інвалідності І групи - в розмірі 100 % страхової суми, II групи - 80 %, III групи - 60 % цієї суми;

- тимчасової втрати третьою особою працездатності за кожну добу - у розмірі 0,2%, але не більш як 50 % страхової суми.

 Страховик (страхова організація)  сплачує зазначені страхові суми  кожній потерпілій третій особі,  але в цілому не більш як п'ять страхових сум. У разі, коли загальний розмір шкоди за одним страховим випадком перевищує п'ятикратний розмір страхової суми, відшкодування кожній потерпілій третій особі пропорційно зменшується.

 У разі заподіяння шкоди  майну третьої особи внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, якщо суб'єкти страхування не дійшли згоди щодо розміру збитків, виплата страхового відшкодування здійснюється на підставі висновків експертизи, яка провадиться за рахунок страховика.

 Розмір франшизи при відшкодуванні збитків, завданих майну третіх осіб, встановлюється на рівні до 2 % страхової суми.

 Страховик не відшкодовує  збитків:

- у разі заподіяння шкоди життю та здоров'ю власника транспортного засобу, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

- за пошкоджене або знищене будь-яке майно (вантаж), що містилося у транспортному засобі страхувальника, винного у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

- за пошкоджений або знищений транспортний засіб його власникові, винному в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди;

- за забруднення або пошкодження об'єктів навколишнього природного середовища;

- за наслідки пожежі, яка виникла поза краєм проїзної частини та на прилеглій до неї території;

- за пошкодження або знищення антикварних речей, виробів з дорогоцінних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, предметів релігійного культу, колекцій картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів;

- якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок навмисних дій третьої особи, визнаних такими в установленому порядку;

- якщо дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок масових безпорядків і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не пов'язаної з цією пригодою.

 МТСБУ відшкодовує шкоду, заподіяну тільки життю і здоров'ю третьої особи. Таке відшкодування здійснюється в термін і на умовах, визначених для страховиків (страхових організацій), у разі:

- коли транспортний засіб, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, не встановлений;

- коли дорожньо-транспортна пригода скоїлась внаслідок угону чи викрадення транспортного засобу страхувальника;

- надання страхувальником свого транспортного засобу працівникам міліції та охорони здоров'я згідно з чинним законодавством;

- коли страховик (страхова організація) - член МТСБУ неплатоспроможний за своїми зобов'язаннями згідно з договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

 МТСБУ забезпечує також відшкодування  збитків, коли страховий випадок  спричинений транспортним засобом, власник якого застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією якої МТСБУ уклало угоду про взаємне врегулювання питань щодо відшкодування збитків.

 Страховик (страхова організація)  та МТСБУ мають право в межах,  визначених чинним законодавством України, вимагати компенсації здійснених страхових виплат від третьої особи - страхувальника або особи, що керувала транспортним засобом, у разі:

- навмисного заподіяння шкоди третій особі;

- керування транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння,

 під впливом наркотичних чи токсичних речовин, що знижують

 швидкість реакції та увагу;

- відсутності посвідчення на право керування транспортним засобом даної категорії;

- коли винуватець залишив місце дорожньо-транспортної пригоди, не порушивши встановлені правила;

- коли страховий випадок стався через невідповідність технічного стану та обладнання транспортного засобу вимогам діючих Правил дорожнього руху України;