Системний і ситуаційний підходи до управління

ЗМIСТ

МОДУЛЬ  I………………………………………………………………………

1.Системний  і ситуаційний підходи до управління…………………………

2.Економіко-правові  основи управління державним  підприємством…….

МОДУЛЬ  II……………………………………………………………………..

1.Мета управлінського  процесу, його учасники, предмет,  засоби здійснення. Управлінський  цикл……………………………………………………………

Список літератури……………………………………………………………….

1. Системний і ситуаційний підходи до управління.

Для «синтетичних»  підходів характерний погляд на управління як на багатопланове, комплексне і змінюється явище, що володіє безліччю зв'язків  з внутрішнім і зовнішнім оточенням  організації. Основою для більшості  цих навчань є так званий системний  підхід до організації, який розглядає  її як багатопланове явище, що пов'язує в органічне ціле цілі, ресурси  і процеси, що протікають в організації  та поза нею.

Системний підхід виходить з багатовимірності організації та управління нею; вважає необхідним урахування в управлінській діяльності впливу та взаємодії безлічі факторів, що знаходяться як всередині, так і поза організацією і роблять прямий і непрямий вплив на її функціонування; виходить з наявності системного ефекту, що виражається в тому, що ціле завжди якісно відмінно від простої суми складових його частин.

Системний підхід - це не набір якихось інструкцій та принципів для менеджерів, це спосіб мислення по відношенню до організації  та управління.

Система - це певна цілісність, яка складається  з взаємопов'язаних частин, кожна  з яких вносить свій внесок у характеристики цілого.

Всі організації  є системами. Оскільки люди теж є  компонентами організацій (соціальні  компоненти) поряд з технікою, всі  організації є социотехническими системами.

Існують два основні типи систем: відкриті (характеризується взаємодією із зовнішнім середовищем; залежить від ресурсів надходять ззовні; межі системи проникні, йде постійний обмін з довкіллям; має здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі); і закриті (має жорсткі фіксовані межі; її дії відносно незалежні від навколишнього середовища).

Ситуаційний підхід вніс великий внесок в теорію управління, використовуючи можливості прямого застосування науки до конкретних ситуацій і умов.

Ситуація - це конкретний набір обставин, які  сильно впливають на організацію  в даний конкретний час.

Через те що в центрі уваги виявляється  ситуація, ситуаційний підхід підкреслює значимість ситуаційного мислення, завдяки  якому керівники можуть краще  зрозуміти, які прийоми і методи управління будуть більшою мірою  сприяти досягненню цілей організації  в конкретній ситуації.

Ситуаційний підхід намагається пов'язати конкретні  прийоми та концепції з визначеними  конкретними ситуаціями для того, щоб досягти цілей організації  найбільш ефективно.

Методологія ситуаційного підходу заснована  на наступних вимогах:

• керівник повинен бути знайомий з методами професійного управління, які на практиці довели свою ефективність. Ця вимога має на увазі розуміння процесу управління, психології індивідуальної та групової поведінки, системного аналізу, кількісних методів прийняття рішень.
• керівник повинен уміти передбачати ймовірні наслідки від застосування різних підходів і методик управління, кожна з яких має свої сильні і слабкі сторони у разі, коли вони застосовуються в конкретній ситуації.
• керівник повинен правильно розуміти ситуацію. Необхідно правильно оцінити обстановку і визначити, які фактори є найбільш важливими в даній ситуації і який ймовірний ефект може викликати зміну одного або групи чинників.
• керівник повинен пов'язувати конкретні прийоми, що мають найменші негативні наслідки, з конкретними ситуаціями, забезпечуючи тим самим найбільш ефективне досягнення цілей організації в існуючих умовах.

Успіх ситуаційного підходу значною мірою залежить від точного визначення найбільш значимих факторів або змінних, що впливають  на організацію і процес прийняття  управлінських рішень. Якщо це не буде зроблено, то неможливо повністю оцінити  якийсь метод управління та пристосувати його до ситуації. Оцінка ситуації є  важливим етапом вирішення будь-яких організаційних проблем.

Неможливо точно визначити всі змінні, що впливають на організацію. Тому для  практичних цілей керівники різних рівнів повинні розглядати тільки найважливіші фактори (змінні), які реально можуть вплинути на успіх організації.

Класифікація  факторів:

Зовнішні та внутрішні фактори:

• зовнішні чинники відбивають вплив зовнішнього  середовища, сприяю успішному вирішенню  завдань організації (корисні фактори) або протіводнйствуя цілям даної огранізації (шкідливі фактори).

• внутрішні  фактори відображають взаємовплив  внутрішніх змінних і рушійних сил  всередині організації на процес.

Керовані і некеровані фактори

• керовані фактори це такі фактори на які  керівник може впливати на свій розсуд. Наприклад фактори внутрішнього середовища організпціі (внутрішні змінні) на які керівник може впливати безпосередньо в силу даної йому влади.

• некеровані фактори це такі фактори на які  керівник не може впливати на свій розсуд. Некерованими, як правило, є фактори  зовнішнього середовища організації (вплив конкурента, погодних умов,

Певні і невизначені фактори

• певні  чинники, це фактори (змінні), значення яких відомі з необхідною точністю

• невизначені  фактори, це фактори значення яких керівникові  не відомі або відомі але не повністю

• випадкові  фактори-це чинники значення яких невизначені, але описуються деяким законом розподілу  ймовірності

• фактори  природи-фактрои які за своєю природою не описуються ніяким законом розподілу ймовірності або вони настільки нові і складні, що про них неможливо отримати досить нформации.

Усунувши  таким чином тисячі малозначущих відмінностей між організаціями  і ситуаціями, вдається скоротити  число змінних до розумних меж  без відчутної втрати точності. Досвід управління та теоретичні дослідження  дозволяють виділити основні ситуаційні змінні. Їх встановлення стало найбільш значним внеском у теорію і  практику управління.

Таким чином  можна зробити висновок про те, що системний підхід в управлінні розглядає організацію як багатопланове  явище, що володіє безліччю зв'язків  з внутрішнім і зовнішнім оточенням, а ситуаційний підхід орієнтує одні й ті ж функції управління реалізовувати  по-різному в різних ситуаціях. Завдання менеджменту полягає в тому, щоб  на основі всебічного аналізу формують ці ситуації факторів підібрати відповідні прийоми і методи рішення виникаючих проблем з урахуванням їх достоїнств, недоліків і реальних можливостей (принцип «пожежної команди»).

2.Економіко-правові  основи управління державним  підприємством.

Державний сектор — комплекс господарських об'єктів, які повністю або частково належать центральним чи місцевим органам державної влади і використовуються державою для виконання нею економічних, соціально-культурних та політичних функцій.

Об'єкти державної власності є:

- матеріальною основою функціонування держави як політичного інституту (майно парламенту, органів державного управління, збройних сил, міліції, монетний двір, пошта тощо);

- економічною базою для підприємницької діяльності держави (промислові й сільськогосподарські підприємства, галузі, центральний банк, залізниці тощо).

Ф Державне підприємництво — це господарська або інша підприємницька діяльність державних підприємств з виробництва матеріальних благ та надання послуг суб'єктам економіки (приватним підприємствам і населенню).

Бюджетні (казенні) підприємства:

-підпорядковані міністерству, входять у систему адміністративного управління;

-не отримують прибутку, не платять податків;

-фінансуються за рахунок держбюджету, не мають зовнішніх джерел фінансування (кредит, випуск акцій, облігацій).

Державні корпорації:

-підприємствам надається право господарської самостійності;

-держава  є власником, а право управління передане трудовим колективам;

-застосовується контрактна форма роботи з державою, конкурентні засади із застосуванням тендерів.

Змішані акціонерні товариства (поєднують переваги приватного і державного підприємництва):

-можливість вирішення макроекономічних завдань за умов розвитку конкурентних засад;

-господарська діяльність здійснюється на комерційній основі;

-деяким із них держава може встановлювати плани, які розробляються спільно з адміністрацією підприємства.

Суспільні товари і блага — це товари і послуги, призначені для задоволення колективних потреб, які неможливо визначити у грошовій формі, й через це їх не може дати ринок, і які не можна вилучити зі споживання. Мають нульові граничні витрати — у разі збільшення кількості споживачів зростання витрат не відбувається. Тут йдеться про національну оборону, охорону громадського порядку, єдину енергетичну систему, національну систему комунікацій, державне управління, загальну освіту, охорону здоров'я, фундаментальні науки тощо.

Квазісуспільні товари і блага — система освіти, бібліотеки, музеї, автомобільні дороги, пожежна охорона, каналізація тощо. На відміну від суспільних благ, їх можна вилучити із процесу споживання, проте часто вони забезпечуються державою, оскільки існують позитивні ефекти чи значні вигоди переливу. Крім того, часто граничні витрати теж нульові.

Державний сектор у перехідній економіці.

Основна економічна функція державного сектору — вирішення проблем перехідної економіки, реалізація цілей економічної політики держави стосовно ринкового реформування країни:

-стабілізація економічного розвитку, вихід з кризи;

-досягнення збалансованого економічного зростання;

-забезпечення структурних зрушень у країні, технічного оновлення та модернізації виробництва;

-сприяння підвищенню ефективності виробництва, конкурентноздатності економіки;

-забезпечення соціалізації економіки, послаблення соціальної напруги у суспільстві.

Шляхи вдосконалення управління державними підприємствами:

-створення відповідної нормативно-правової бази, яка б регламентувала взаємодію суб'єктів у процесі функціонування державного сектору економіки;

-формування професіоналів-менеджерів — сучасних керівників виробництва, здатних здійснювати державне підприємництво;

-вдосконалення системи управління державними корпоративними правами;

-розміщення держконтрактів на конкурсній основі;

-контроль  за діяльністю державних підприємств з метою припинення розкрадання та збагачення номенклатурно-мафіозних структур.

Суб'єкти державного регулювання підприємницької діяльності в Україні:

-Міністерство економіки;

-Міністерство фінансів;

-Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва;

-Державна податкова адміністрація;

-Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації;

-Антимонопольний комітет України.

МОДУЛЬ  II

1.Мета  управлінського процесу, його  учасники, предмет, засоби здійснення. Управлінський цикл.

Управління  як діяльність реалізується в сукупності управлінських процесів, тобто цілеспрямованих  рішень і дій, здійснюваних менеджерами  в певній послідовності та комбінації.

Будь-яка  управлінська діяльність складається  з наступних етапів:

1) отримання  і аналіз інформації;

2) вироблення  і прийняття рішень;

3) організація  їх виконання;

4) контроль, оцінка отриманих результатів,  внесення корективів у хід  подальшої роботи;

5) винагороду  або покарання виконавців.

Управлінські  процеси містять як жорсткі (формальні) елементи, наприклад правила, процедури, офіційні повноваження, так і м'які, такі, як стиль керівництва, організаційні  цінності та ін.

Особливості управлінських процесів визначаються як об'єктивними (характер і сфера  діяльності організації або підрозділу, їх структура та ін.), Так і суб'єктивними (інтереси керівництва та персоналу, неформальні зв'язки і т. п.) чинниками.

Метою конкретного  управлінського процесу є зміна  або, навпаки, збереження управлінської  ситуації, тобто такої сукупності обставин, які роблять (можуть надати в майбутньому) позитивний або негативний вплив на організацію. Ситуація характеризується кількісними та якісними показниками (тривалістю, гостротою, місцем і причинами  виникнення, змістом, колом учасників, важливістю, складністю, перспективами  розвитку і т. п.).

До елементів  процесу управління належать управлінська праця, який реалізується у певному  результаті (рішенні), його предмет  і засоби.

Предметом і продуктом праці в управлінні є інформація про існуючу проблему і способи її подолання. Вихідна  інформація є «сирий», а тому не може використовуватися на практиці. Але  в результаті обробки вона перетворюється на управлінське рішення, що служить  основою здійснення конкретних дій.

Засобами  управлінської праці служить  все те, що сприяє здійсненню операцій з інформацією, - від комп'ютерів, телефонів, авторучки і паперу до органів людського тіла.

Виділяють кошти обробки інформації (комп'ютери, калькулятори); кошти розмноження  документів (принтери та ін.); Засоби їх оформлення (штемпелі, різаки, дироколи); кошти угруповання і зберігання (папки, швидкозшивачі, картотеки); кошти оперативного зв'язку; меблі.

Управлінська  праця являє собою сукупність дій та операцій, за допомогою яких менеджер забезпечує підготовку та реалізацію окремих рішень.

Він відноситься  до категорії праці розумового, здійснюваного  у вигляді нервово - психічних  зусиль, і існує в трьох формах: евристичної, адміністративної та операторної. Така праця вимагає ініціативності (і одночасно вміння підкорятися), підвищеної відповідальності.

Евристичний праця зводиться до сукупності дій  з вивчення проблем і розробки варіантів їх рішень - організаційних, економічних, технічних.

У залежності від складності та характеру завдань  він виконується керівниками  і фахівцями.

Адміністративний  працю є долею в основному  керівників. Він пов'язаний з виконанням таких видів робіт, як розпорядництво (доведення в усному і письмовому вигляді прийнятих рішень до виконавців), інструктування, контроль і координація  діяльності підлеглих, їх оцінка, мотивація, проведення зборів і нарад, прийом відвідувачів, ведення ділових переговорів, відповіді на листи і телефонні дзвінки, обхід робочих місць . Найважливішим моментом адміністративного праці є цільове керуючий вплив.

За типом  воно може бути наказом, рекомендацією, радою, осудженням, похвалою і інш.

За способом передачі впливи поділяються на офіційні і неофіційні.

Операторний праця спрямована на технічне забезпечення виробничих і управлінських процесів необхідною інформацією.

Він виконує  наступні функції:

• документаційне (оформлення, розмноження, сортіровкаіхраненіе документів);

• первинно-лічильну і облікову (збір статистичної, бухгалтерської та іншої інформації про виробничих, господарських, соціальних та інших  процесах, що протікають у рамках організації);

• обчислювальну  та формально-логічну (послідовна обробка  зібраної інформації та здійснення на її основі і за заданим алгоритмом необхідних розрахунків);

• комунікативно-технічну (підтримка зв'язку між суб'єктами).

Ця праця  випадає на частку фахівців і технічних  виконавців. У цілому управлінська праця є складним, що обумовлено декількома обставинами.

Кожна робота представляє собою самостійний  комплекс управлінських операцій.

Управлінські  операції поділяються на творчі, логічні  і технічні.

Творчі є  найбільш складними. Вони припускають  такі дії, як абстрагування, аналіз, порівняння, синтез, прогнозування, прийняття рішень.

Логічні операції виконуються за заданим  алгоритмом (наприклад, складання бухгалтерського  балансу) і на відміну від перших регламентуються спеціальними документами. Вони простіше, але також вимагають  для виконання спеціальної підготовки.

Технічні  операції (наприклад, первинна обробка, зберігання, отримання інформації), як і деякі логічні, можуть бути повністю або частково механізовані.

Процедура повинна відображати мету роботи, виробничі та інформаційні потоки, які використовуються та розробляються  документи, порядок їх проходження, зміст; бути мінімально складною і трудомісткою.

Управлінські  процедури сприяють:

• раціональної послідовності виконання управлінських  робіт;

• рівномірному завантаженні, узгодженості та єдності  дій персоналу;

• прийняття  рещеній там, де це найбільш доцільно;

• економії часу;

• обмеження  втручання вищих керівників.

Найчастіше  процедури виконуються за правилами, які визначають те, що і як має  бути зроблено в конкретній ситуації. Це захищає кожного учасника управлінського процесу від тиску ззовні, звільняє відмінною залежності.

Cписок літератури:

1.Абчук В.А.  менеджмент

2.Лігінчук  Г. Г. Основи менеджменту Частина  1

3.Наумов  А.І. менеджмент 1999

4.Орлов А.І.менеджмент електронна бібліотека

5.Бібліотека  економіста http://library.if.ua