Сім'я як соціальний інститут суспільства

Сім'я як соціальний інститут суспільства 
 

Сім'я являє  собою об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту та взаємною відповідальністю, що грунтується на шлюбі та кровній  спорідненості. Вона відіграє особливу й важливу роль в усій історії  розвитку та функціонування людського суспільства. Сім'я є необхідним компонентом соціальної структури будь-якого суспільства, а також головним осередком організації побуту, найважливішою його виробничою та споживчою одиницею. Через сім'ю змінюються покоління людей, у ній народжується людина, відбуваються її соціалізація та виховання, через неї продовжується рід і, значною мірою, реалізується обов'язок турбуватися про старих і непрацездатних членів суспільства. Основу сім'ї становить шлюбний союз між чоловіком та жінкою у формах, санкціонованих суспільством. Усю сукупність найважливіших проблем, пов'язаних із сім'єю, вивчає така спеціальна соціологічна теорія, як соціологія сім'ї.

Соціологія сім'ї  — спеціальна соціологічна теорія, що вивчає закономірності виникнення, функціонування й розвитку сімейно-шлюбних стосунків як соціального феномена у конкретних культурних і соціальноекономічних умовах, що поєднують у собі риси соціального інституту і малої соціальної групи.  

Об'єктом соціології сім'ї виступає сім'я у двох іпостасях: як мала соціальна  група, тобто певна форма взаємодії людей, з одного боку, і як соціальний інститут, що регулює відтворення людини, — з іншого.

Предметом соціології сім'ї є закономірності та специфічні соціальні відносини, що виникають  між сім'єю і суспільством, а також усередині сім'ї в процесі її становлення, функціонування і розвитку.

Перш ніж розглянути найважливіші категорії сім'ї, слід уточнити, що являють собою два  головних феномени, які нею вивчаються: шлюб і сім'я. Шлюб і сім'я —  історично змінні явища. Їх суспільний, соціальний зміст визначає те, що властиве їм як різновиду суспільних інститутів та відносин, які перебувають у складній взаємодії суспільних умов із природно-біологічною, інстинктивною природою статевих потреб людини. Шлюб — це історично змінна соціальна форма стосунків між чоловіком і жінкою, через які суспільство впорядковує і санкціонує їхнє статеве життя, визначає подружні та батьківські права й обов'язки. Сім'я, у свою чергу, є складнішою системою відносин, ніж шлюб, оскільки вона, як правило, об'єднує не лише подружжя, а й їхніх дітей, а також інших родичів та близьких.

Окрім того, сім'я  виступає як соціально-економічний  осередок суспільства і являє  собою, таким чином, дуже близьку  до "оригіналу" модель усього суспільства, в якому вона функціонує. Сімi'я — це соціальний інститут з огляду на суспільне санкціонування шлюбно-сімейних відносин. Водночас це й мала соціальна група, що має історично визначену організацію і члени якої зв'язані між собою родинними стосунками, спільним побутом і взаємною моральною відповідальністю, соціальна потреба в якій виявляється у фізичному й духовному відтворенні населення.

Виходячи із зазначеного можна виділити такі соціальні особливості сім'ї як форми людської життєдіяльності: 

1) соціально-історична зумовленість сімейних стосунків і сімейної організації;

2) існування  сім'ї та її специфічна функція  є наслідком об'єктивної потреби,  пов'язаної з однією із найважливіших  соціальних форм — створенням  і відтворенням безпосереднього  суспільного життя, з одного боку, а також зі створенням самої людини і продовженням її роду — з іншого;

3) наявність  у сім'ї, поряд із загальними  для всіх соціальних явищ, рис  і якостей, ряду специфічних  соціальних особливостей, насамперед, кількісного складу сімейної  групи, ступеня спорідненості, спільності побуту, взаємної моральної відповідальності тощо. 
 

  Головні ознаки  сім'ї 

Соціологія сім'ї, досліджуючи шлюбно-сімейні стосунки, використовує такі поняття й категорії, що відображають основні аспекти  функціонування сімейної групи, — умови та спосіб життя сім'ї, її структуру, функції, спосіб мислення (сімейна ідеологія), успішність функціонування, етапи життєвого циклу тощо. Розглянемо найважливіші з цих аспектів.

Умови життя  сім 'ї — це категорія, що являє  собою сукупність об'єктивних та суб'єктивних чинників макро- й мікросередовища проживання сім'ї. До головних чинників макросередовища загальних соціальних умов життєдіяльності сім'ї належать такі:

1. Соціально-економічні  умови й відносини, що зумовлені  ступенем розвитку виробничих сил. Вони відображають рівень матеріально-технічної бази, її інфраструктуру, певний етап розвитку суспільства.

2. Соціальні  умови й відносини, зумовлені  соціальною структурою суспільства  (тобто розмежуванням населення  на групи, класи, верстви, а також за демографічною, етнічною, професійною і територіальною ознаками), яка характеризується суспільним розподілом праці і станом виробничих сил на певному етапі його розвитку.

3. Соціально-культурні  (духовно-моральні) умови та відносини,  що відображають систему існуючих у суспільстві правових, морально-етичних норм, цінностей та ідеалів, зразків діяльності й поведінки, які носять нормативний характер для сім'ї, а також засоби збереження та передачі соціальної інформації й соціального знання, доступність сім'ї до закладів освіти, культури, мистецтва, спорту, інших духовних цінностей суспільства.

4. Соціально-екологічні  умови, що відображають природно-географічні  та кліматичні особливості розміщення  сім'ї, ступінь урбанізації і  санітарно-гігієнічних умов їі життєдіяльності, а також популяційну насиченість середовища існування сім'ї. 

Ці загальні соціальні (об'єктивні) умови, або чинники  макросередовища по-своєму впливають  на життєдіяльність сім'ї, як правило, опосередковано, через її найближче  соціальне оточення, або за допомогою чинників мікросередовища. До них належать такі компоненти, як ступінь урбан1зац11 середовища безпосереднього поселення сім'ї (тип населеного пункту: місто, село, кількість жителів тощо), характеристика можливостей зайнятості населення (кількість підприємств робочих місць, рівень кваліфікації, освіти тощо), демографічна структура, етнічні характеристики, кількісні і якісні показники розвитку інфраструктури середовища розміщення сім'ї (тобто наявність сфери обслуговування, дитячих, лікувальних, культурно-спортивних закладів тощо).

Крім того, до чинників мікросередовища проживання сім'ї часто відносять соц1ально-психологічні умови й відносини, які істотно  впливають на її життєдіяльність  і характеризують стан суспільної свідомості людей. Ці умови мають яскраво виражений суб'єктивний характер. До них насамперед належить соціальні установки, інтереси й ціннісні орієнтації, які, немовби вплітаючись у загальну тканину суспільної свідомості, набувають статусу самостійного об'єкта дослідження і практично не розглядаються в контексті умов. Їх дедалі частіше виділяють у самостійну категорію "спосіб мислення сім'ї", або "сiмей на ідеологія". ІІід способом мислення сім'ї розуміють сукупність цінностей, норм та установок у сфері сімейного життя.

Структура сім 'ї  визначається всією сукупністю стосунків  між її членами, включаючи, крім стосунків  родинності, системи господарських  та духовно-моральних стосунків, у  тому числі владних, авторитету тощо. Структура сім'ї та її внутрішня  організація залежать від багатьох чинників, визначальним серед яких є тип подружжя. В історичній ретроспективі відомі подружжя двох видів: моногамні й полігамні.

Моногамія —  це шлюб між одним чоловіком і  однією жінкою. Полігаиія — це шлюб одного чоловіка з кількома жінками, а різновидом полігамії є поліандрія — це шлюб однієї жінки з кількома чоловіками.

Залежно від  сфери вибору чоловіка або жінки  шлюби поділяють на ендогамнi, тобто  такі, які укладаються в межах  власної, але більш широкої спільноти, наприклад у межах соціального класу чи касти, та на екзогамі, що укладаються між партнерами, які належать до різних соціальних груп.

За ієрархією  престижу та влади у сім'ї виділяється  патріархальна сім 'я, де батько здійснює владу і користується найвищим авторитетом, і матріархальна сім 'я, де влада належить матері. Існують також сім'ї егалітарні; переважно у сучасних суспільствах. Окрім того, сім'ї поділяються на матрілінеальні, в яких успадкування прізвища, майна, престижу і соціального становища відбувається по лінії батька, і на матрілінеальні, в яких успадкування відбувається по лінії матері. І, нарешті, розрізняються шлюби патрїлокальні, які характеризуються тим, що молоде подружжя після шлюбу переходить у дім батьків чоловіка, і матрілокальні, коли молоде подружжя оселяється у домі батьків жінки. 

Разом з тим  зазначимо, що типи структур сім'ї змінюються з часом. Вони залежать від історичної епохи, узвичаєного віросповідання та законодавства, рівня цивілізаційного  розвитку суспільства тощо.

Успішність функціонування шлюбно-сімейних стосунків (або сім'ї)— це категорія, що відображає якість їі діяльності. Вона, по-перше, дає змогу проводити порівняння їх якісних характеристик у різних суспільних системах і в різні проміжки часу. По-друге, вона виступає як нормативна модель управління шлюбно-сімейними стосунками в суспільстві. Під успішністю 

сімейно-шлюбних  стосунків у різних суспільствах розуміють різнi речi, оскільки проблема критеріїв їхньої оцінки — питання  досить складне.

Загалом критерієм  успіху сімейно-шлюбних стосунків вважають: 1) міцність шлюбу; 2) суб'єктивне відчуття щастя у подружжя; 3) виконання бажань більш широких соціальних груп; 4) всебічний розвиток особистостей подружжя, а саме їхніх здібностей і активності, виховання здібних та активних дітей; 5) досягнення цілковитого взаєморозуміння, внутрішньої інтеграції подружжя, відсутність конфліктів і криз, викликаних антагонізмами між членами сім'ї. У той же час цілковитий успіх шлюбу та сімейно-шлюбних стосунків буває досить рідко. Однак це не повинно неодмінно означати дезорганізацію та розпад сімейної групи.

Під способом життя  сгм 'ї розуміють усю сукупність тих видів життєдіяльності, які  виконуються усіма разом або  деякими із членів сім'ї чи одним  із них, але від імені і для  усієї сім'ї. Природно, що між способом житгя сім'ї та способом житгя певної соціальної верстви, класу, нації, суспільства, в рамках яких сім'ї функціонують, спостерігається щонайтісніший зв'язок.

Етапи життєвого  циклу сім і — це категорія, що характеризує динаміку розвитку сім'ї  від моменту її формування й до розпаду. Життєвий цикл сім'ї характеризується рядом періодів, таких, як знайомство, заручини, укладення шлюбу, взаємне пристосування тощо. Крім того, кожна подружня пара, яка не розпалася і має дітей, проходить через три головні фази свого розвитку: 1) період до народження першої дитини, 2) період виховання дітей, 3) період після відокремлення дітей, які стали самостійними. Нарешті, кожне подружжя, навіть найщасливіше, розпадається через смерть. Розпад сім'ї найчастіше відбувається тоді, коли один із членів подружжя залишає сім'ю через відокремлення або розлучення.

Умови життя  сім'ї, фази її розвитку, структура і  зміни у внутрішньому житті залежать від змін у розвитку цивілізації, численних соціальних спільнот і  суспільства в цілому. При цьому соціологічний підхід дослідження сім'ї має два головні напрями: у першому випадку сім'я аналізується як соціальний інститут, а у другому — як мала соціальна група.

Сім'ю як соціальний інститут вивчають тоді, коли є потреба  виявити, наскільки спосіб життя сім'ї, її функціонування у визначених межах відповідає або не відповідає тим чи іншим сучасним критеріям. Важливо також зазначити, що сім'я як соціальний інститут виникла із самого початку формування людського суспільства, коли взаємини між чоловіком і жінкою, старшим і молодшим поколіннями регулювалися племінними й родовими звичаями. 3 виникненням моралі, релігії, а згодом і держави регулювання статевого життя набуло відповідно морального, релігійного і правового характеру. 

Це посилило соціальний контроль над шлюбом і водночас забезпечило позарелігійні та позаправові санкції щодо шлюбу на випадок, коли він вступав у суперечність з інтересами держави. У цілому, введення шлюбного права і виникнення пов'язаних з ним правових відносин між подружжям, — є не лише історично закономірним, а й значною мірою прогресивним явищем. Окрім того, як зазначалося вище, сім'я забезпечує фізичне й духовне відтворення населення, соціалізацію нових членів суспільства, тобто виконує такі соціальні функції, які не під силу жодному іншому соціальному інститутові. Таким чином, сім'я як найважливіший соціальний інститут суспільства являє собою цілісну систему дій, норм і відносин, що здійснюють соціальні функції відтворення людини, а також широкий соціальний контроль через систему позитивних і негативних санкцій.

При дослідженні  сім'ї як соціального інституту  насамперед вивчають: а) суспільну свідомість у сфері шлюбно-сімейних стосунків, узагальнені характеристики сімейної поведінки окремих груп населення  в різних економічних та культурних умовах, вплив суспільних потреб на характер відносин і спосіб житгя сім'ї; б) причини та наслідки недостатньо високої ефективності функціонування інституту сім'ї в тих чи інших умовах; в) соціальний механізм зміни сімейних норм і цінностей; г) ефективність реалізації інститутом сім'ї своїх основних функцій у різних політичних, соціальноекономічних і культурних умовах; д) співвідношення ідеальних моделей сімейних норм і цінностей та реальної поведінки членів сім'ї тощо.

Сім'ю розглядають  як малу соціальну групу в тих випадках, коли досліджують стосунки між конкретними індивідами, які власне і становлять сім'ю. При цьому сім'я як своєрідна соціальна група має ряд специфічних особливостей, на відміну від інших соціальних спільнот. Сім'я як мала соціальна група якісно відрізняється від інших груп, наприклад первинного спортивного колективу (спортивної команди). Відмінності полягають у тому, що сімейна соціальна група формується, функціонує і розвивається через лише їй притаманні стосунки родинності, тобто на зовсім інших принципах. Так, якщо склад спортивного колективу може постійно змінюватися, то склад сім'ї, як правило, сталий. Якщо у членів спортивного колективу можуть переважати відцентрові "настрої", тобто глибока відмінність інтересів, то сім'я, здебільшого, будується на спільності інтересів.

При аналізі  сім'ї як малої соціальної групи  доцільно виділяти два основних типи характеристик: 1) характеристику групи, а загалом — мету й завдання сімейної групи, склад і структуру  сім'ї, її соціально-демографічний склад, групову згуртованість, групову діяльність, структуру влади й комунікацій в сім'ї тощо; 2) характеристику зв'язків та стосунків сімейної групи з більш ширшими соціальними системами в межах соціальної структури суспільства: функції сім'ї стосовно суспільства, цілі, завдання та функцй стосовно індивіда, сімейні цінності, норми, зразки поведінки тощо.

Таким чином, різні  сім'ї у суспільстві мають свої інтереси, перебувають у взаємозв”язку  одна з одною і суспільством у  цілому. Тому сім'я виступає як специфічна соціальна спільнота, соціальна  група і поряд з іншими соціально-класовими, етнічними, демографічними, професійними й територіальними групами є надзвичайно важливим елементом соціальної структури суспільства. Як бачимо, обидва напрями соціологічного підходу до дослідження сім'ї мають свою специфіку. Парадигма сім'ї як соціального інституту зорієнтована в основному на її зовнішні зв'язки, водночас її внутрішні зв'язки досліджуються через призму понять, що характеризують сім'ю як малу соціальну групу. Тому заслуговує на увагу пропозиція українського соціолога Н.Черниш про доцільність інтеграції цих обох парадигм в межах уявлень про сім'ю як соціальну систему.  

3.Основні функції  сім'ї в суспільстві 

Для дослідження  різних соціальних процесів, що відбуваються в сучасній сім'ї, дуже важливими  є аналіз і значення її функцій, що й визначило власне можливість виділити та розглянути цю категорію окремо.

Під функціями  слід розуміти способи вияву активності, життєдіяльності сім'ї та окремих  її членів. Відомий польський соціолог Я.Щепаньський наголошує, що особливе значення сім'ї випливає з двох її основних функцій, які вона виконує в рамках суспільства: перша полягає в тому, що сім'я — це єдина соціальна група, яка збільшується не завдяки прийому нових членів ззовні, а завдяки народженню дітей. Отже, це група, яка підтримує біологічну безперервність суспільства. Друга її основна функція полягає в передачі культурної спадщини суспільства від одного покоління до іншого.

При аюалізі  функцій сім'ї виокремлюють функції  суспільства стосовно сім'ї, сім'ї  стосовно суспільства, а також функції  сім'ї стосовно особистості і особистості стосовно сім'ї.

3 огляду на  це функції сім'ї можна розглядати  як соціальні (стосовно суспільства)  та індивідуальні (стосовно особистості). Функції сім'ї насамперед тісно  пов'язані з потребами суспільства  й особистості. Вони мають глибоке  історичне коріння і тісно перетинаються із соціально-економічними умовами життєдіяльності суспільства, в результаті чого з часом змінюються як їх характер, так і сама ієрархія функцій сім'ї.  

Таким чином, типологія  функцій сім'і виділена з огляду найважливіших сфер її життєдіяльності й включає репродуктивну, виховну, господарсько-побутову, емоційну, первинного соціального контролю, дозвільну, соціально-статусну, матеріального забезпечення, сексуальну, опікунську, рекреаційну, представницьку, організаційну та виробничоекономічну функції. При цьому для суспільства особливо важливим є ефективне здійснення репродуктивної та виховної функцій, оскільки лише в сім'ї підтримується біологічна безперервність суспільства і початкове формування особистості. Крім того, у зв'язку з появою ринкових відносин і приватної власності в нашій країні велика роль відводиться виробничо-економічній функції сім'ї. Здійснюючи цю функцію, сім'я через різні сімейні підприємства та фірми, а також сімейні ферми, інші форми виробничої діяльності може брати участь у виробництві різних товарів та продуктів, надавати різноманітні послуги населенню, стаючи тим самим не лише споживчим, а й важливим продуктивним осередком суспільства. Для ефективного виконання сім'єю своїх функцій украй важливою є суттєва допомога і підтримка її з боку держави, оскільки духовно й морально здорова сім'я — запорука соціального здоров'я всього суспільного організму.  

4.Стан і тенденції  розвитку сучасної сім'ї в Україні 

Сім'я як соціальний феномен пройшла складний шлях історичного розвитку, основними етапами якого, на думку американського соціолога Дж. Голдторпа, слід вважати такі:

1-й етап —  сім'я у дохристиянському суспільстві  (з домінацією парної сім'ї,  пізніх шлюбів, великою кількістю  самотніх людей);

2-й етап — сім'я в християнському суспільстві (з великим впливом церкви на сімейне життя і шлюб, забороною шлюбів між кровними родичами, з добровільним вступом до шлюбу, практичною неможливістю розлучень, забороною абортів тощо);

3-гї етап —  сім'я в індустріальному суспільстві (з початком промислової революції наприкінці 18 ст. відбувається перша революція в сімейному житті: зниження віку вступу до шлюбу, збільшення народжуваності, значне поширення жіночої праці, дозвіл розлучень за судовим рішенням і т. ін.).

Останній сучасний етап, що триває і в наш час, приніс у розвиток сім'ї радикальні зміни, які отримали серед науковців визначення революційних.

Соціологи, характеризуючи сучасний етап розвитку сім'ї, називають  його черговою (другою) революцією в  сімейному житті, яка не тільки внесла радикальні зміни у сімейні стосунки, місце та роль сім'ї у суспільстві, але й, на думку частини вчених, фактично поставила під сумнів саме існування сім'ї. Серед соціальних умов, які дають підставу робити подібний висновок, називають такі:

по-перше, зростання  економічної незалежності жінок  та активне залучення їх до трудової діяльності (а це викликає прагнення  жінок до більшої самостійності, перегляду традиційної структури  сімейних відносин, до змін традиційних  функцій сім'ї, рівноправності з чоловіками у прийнятті рішень, у контролі над видатками та майном сім'ї тощо);

по-друге, утворення  двох центрів життя — місця  праці і дому (раніше професійна діяльність і домашнє господарство існували в єдності, в межах однієї сім'ї);

по-третє, еволюція поглядів на сексуальну мораль (або сексуальна революція з послабленням соціального контролю, зростанням анонімності сексуальної поведінки, збереженням секретності позашлюбних зв'язків, діяльністю широкої мережі засобів масової інформації, які проголошують вільне статеве кохання мало не основним мірилом рівня цивілізованості сучасних чоловіків і жінок, зміною загального ставлення суспільства до сексуальної поведінки з тенденцією до пом'якшення традиційних уявлень про дозволене і недозволене тощо);

по-четверте, винахід  надійних контрацептивних засобів  і методів запобігання вагітності (вперше в історії людства за допомогою  таких засобів вдалося відокремити  секс від зачаття).

Аналіз впливу названих обставин показує на їхню загальність і типовість для всього сучасного цивілізованого світу. Отже, можна зробити висновок про типовість та порівняну універсальність наслідків впливу зазначених обставин на сучасну сім'ю, на визначення тенденції і подальшого розвитку. До таких тенденцій відносять: 1) збільшення кількості розлучень (абсолютне і відносне); 2) збільшення кількості неповних сімей і дітей, народжених поза шлюбом; 3) зменшення середньої тривалості шлюбу; 4) відкладення часу вступу до шлюбу; 5) проживання подружніх пар без оформлення шлюбу; 6) зменшення розмірів сім'ї і народжуваності дітей з подальшим старінням населення та навіть його депопуляцією; 7) збільшення кількості самотніх людей, які не одружуються; 8) зменшення кількості повторних шлюбів тощо.

Зрозуміло, що зазначені  тенденції тією чи іншою мірою притаманні й

розвиткові сім'ї  в Україні. При загальній кількості  сімей (близько 17 млн.) 

середній розмір сім'ї коливається від 3,1 до 4 осіб. У нашій країні протягом року реєструється близько 500 тис.шлюбів, або 9,3 — 9„5 на тисячу мешканців. Це один з найнижчих показників серед країн СНД (ще нижчийлише у Росії і Вірменії), хоча дещо вищий, ніж у Франції, Швеції, Японії, Швейцарії і Канаді (там 4,9 — 7,3 шлюбів на тисячу мешканців). Водночас за 2003 рік в Україні зареєстровано понад 240 тис.розлучень. Основні їх причини такі: зловживання алкогольними напоями (пияцтво переважає серед чоловіків); різниця в характерах та інтересах і пов'язані з нею сімейні чвари; передчасне, непродумане одруження; незадоволення сімейним життям, зрада; втручання третіх осіб; фінансові труднощі; нездатність або небажання когось із подружжя мати дітей тощо. Аналіз також показує, що понад 3!4 молодих одружуються до 28 років, а пік розлучень припадає на 1 — 4-й роки подружнього життя. Найміцніші шлюби на Закарпатті, найменш міцні — в Криму. Зростає питома вага повторних шлюбів (23-24%). Щорічно до 200 тис. дітей залишаються без одного з батьків. Збільшується кількість матерів-одиначок, дошлюбних дітей. Через підвищення у порівнянні з народжуваністю рівня смертності та еміграції, в Україні починаючи з 1991 р. відбувається природне скорочення населення.

Отже, основні  сучасні тенденції розвитку сім'ї, зумовлені станом українського суспільства, можуть бути зведені до таких:

по-перше, шлюб, що лежить в основі сім'ї, стає рівноправним, добровільним, вільним від примусу, корисливості, втручання чи тиску третіх осіб;

по-друге, дотримується принцип егалітарності, не обмежуються  права й не принижується гідність жінок і чоловіків, що забезпечує кожному з них рівні можливості професійного та духовного зростання;

по-третє, в сучасній сім'ї долається відчуження подружнього  життя; системою прав та обов'язків  створюються реальні передумови для усунення суперечності між любов'ю  та обов'язком;

по-четверте, суспільство  об'єктивно зацікавлене у зміцненні шлюбно-сімейних стосунків не шляхом зовнішнього тиску на сім'ю, правових та інших заборон, а за рахунок зростання її внутрішньої згуртованості, посилення подружньої і батьківської відповідальності.

За результатами аналізу стану і тенденцій  розвитку сім'ї в Україні відомий український соціолог І. Мигович дійшов висновку, що за цих умов зростає суспільне значення підготовки юнаків і дівчат до шлюбу, підтримки молодих сімей, створення мережі необхідних соціальних служб, медико-психологічних консультаційних центрів, розвитку вітчизняної демографії, цілеспрямованої демографічної політики держави тощо. 

Демографія —  одна із суспільних наукових дисциплін, що вивчає населення та закономірності його розвитку. Головне місце в  ній посідають дослідження проблем відтворення населення, змін його кількісного складу, розміщення під впливом як звичайного руху (народжуваність, смертність), так і міграції населення. При цьому слід пам'ятати, що відтворення населення залежить не лише від природних факторів. Значною мірою воно обумовлене соціально-економічними умовами життєдіяльності суспільства.

Як свідчить світова практика, демографічні процеси  в суспільстві розвиваються надто  бурхливо й нерівномірно. За останнє  десятиліття ця проблема стала однією з найважливіших у сучасному світі. Суть її, з одного боку, у високих темпах збільшення населення світу, а з іншого — у зниженні народжуваності. Сучасні демографічні процеси торкнулися багатьох держав, у тому числі й України, де, починаючи з 1992 р. рівень смертності населення перевищує рівень народжуваності. А це, як відомо, негативно впливає на відтворення трудових ресурсів, на розвиток соціально-економічних та інших життєво важливих сфер суспільства. Тому з метою врегулювання процесів дитячої народжуваності багато держав свідомо розробляють і втілюють у життя активну демографічну політику.