Соціальні функції права
ПЛАН КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ
за темою
«Соціальні функції права»
Вступ…………………………………………………………………
1. Право як соціальне явище………………………………………..4
2. Соціальні функції права………………………………………….5
Висновки…………………………………………………………
Список літератури…………………………………
Вступ
Юридична наука звернула увагу на соціальне призначення права і, відповідно, на його соціальні функції ще на початку XX ст. Власне проблема функцій права спочатку виникла як проблема функцій соціальних.
Відомий французький юрист Л. Дюгі у 1901 р. видав книгу «Держава, об'єктивне право і позитивний закон», у якій зазначав, що право, маючи суспільну природу, здійснює певні соціальні функції. У 1905 p. K. Реннер у Австрії публікує працю «Правові інститути приватного права і їх соціальні функції», У якій доводить наявність у права приватної власності багатьох соціальних функцій, зокрема, економічної, організаційної, виробничої, розподільчої тощо. У 1907 р. в Росії видається книга одного з фундаторів психологічної школи права, професора Л. Петражицького «Теорія права і держави — у зв'язку з теорією моралі», у якій обґрунтовувалася наявність у праві двох соціальних функцій: розпорядчої та організаційної. Інший відомий російський юрист М. Коркунов вказував, що право здійснює головним чином розподільчу функцію, оскільки у суспільстві живуть і діють особи з різними потребами та бажаннями, врегулювати які можливо лише засобами розмежування їх правом.
Соціальне призначення права визначається закономірностями суспі-льного розвитку, воно є їх «продовженням», що, власне, виражене у юри-дичній формі. Виходячи із закономірностей, внутрішніх причин розвитку су-спільства, формулюються правові положення, що закріплюють певні відно-сини та охороняють цінності, які у даний історичний момент є найбільш важ-ливими і необхідними. Урегульованість суспільних відносин, їх закріплення і охорона — найважливіше соціальне завдання і призначення права.
Соціальні функції — це специфічний ракурс права, де регулятивна і охоронна функції «поєднуються» у відокремленій якісно однорідній сфері соціальних відносин, економіці, політиці, ідеології.
1. Право як соціальне явище
Соціальна природа права полягає як у тому, що воно існує у су-спільстві, так і у тому, що право діє у суспільстві. Право, яке не реалізується, не діє, не є правом. Більше того, право не може існувати поза суспільством. Воно виникає як найоптимальніший засіб організації, орієнтації та соціального контролю для забезпечення нормального функціонування суспільства і його розвитку.
Розглядаючи право як соціальне явище слід розкрити соціальну зумовленість права, а також ряд соціальних функцій, які воно виконує.
Соціальну зумовленість права можна охарактеризувати у двох напрямках:
1. Походження правових
норм. Правові норми виникають
на основі існуючих суспільних
відносин, насамперед соціальних. Вони
відбивають їх у певній формі,
перевтіленій згідно з волею
законодавця, з урахуванням
2. Процес правотворення.
Ті відносини, які виникають
в процесі вироблення правових
норм, включаючи не тільки відносини
у відповідних державних
На процес правотворення впливають такі фактори: економічний (наявність економічних ресурсів для реалізації правових норм, потреби та можливості розвитку економіки країни), політико-правовий (норма права дуже часто є результатом компромісу між різними верствами населення), ідеолого-психологічний фактор (особливості ідеології та психології суб’єктів — учасників процесу створення правових актів), соціокультурний (культурний і освітній рівень населення).
Тезу
про зв'язок правових функцій
із функціями держави
В останні
роки набула поширення думка,
що характеристика права лише
як форми державної діяльності
применшує його соціальну
2. Соціальні функції права
Поняття «функція» досить різноманітне і навіть суперечливе. У науковій літературі є декілька його визначень. Наприклад,у сучасних соціологічних дослідженнях це поняття трактують як вираження залежності при взаємодії між двома чи більше перемінними факторами; як сукупність процесів,що відбуваються в межах об’єкта дослідження (наприклад, функціонування органів юстиції); як бажаний результат якоїсь соціальної дії, процесу, явища, сукупність усіх, як очікуваних, так і побічних,наслідків дії,процесу чи явища тощо.
Розглядаючи питання про соціальні функції права слід чітко розмежувати функції держави і функції права. До недавнього часу підкреслювалось положення про те, що „право є ніщо без апарату, здатного примушувати до дотримання норм права”, а отже співвідношення права та держави завжди трактували на користь останньої. Проте характеристика права лише як форми державної діяльності применшує його соціальну цінність і принижує його роль у житті суспільства. Право з його специфічними властивостями впливу на поведінку людей прямо й безпосередньо впливає на різні сфери людської діяльності, сприяє досягненню соціально-корисних цілей, що можуть бути отримані внаслідок саме нормативно-правового регулювання. До цього слід додати, що право мусить виконувати роль організуючого фактора стосовно не лише громадян, але й самої держави, її органів і посадових осіб. Це випливає з провідного принципу правової держави: взаємовідповідальності держави і громадянина. Усе це дає підставу стверджувати, що право, маючи тісний зв’язок з державою, становить собою соціальну цінність і виконує в суспільстві самостійні функції.
При характеристиці складу й
класифікації функцій права
- Право як надбудовне явище в кінцевому підсумку детерміноване мате-ріальними умовами життя суспільства і зі зміною цих умов перетво-рюються його функції. У цьому змісті функції права похідні від систе-ми суспільних відносин,хоча й залежать від специфічних властивостей і змісту самого права.
- Право – продукт свідомої діяльності людей, спрямований на забезпе-чення й охорону особистості,соціальних груп, досягнення загальних ці-лей соціального розвитку. В цьому змісті правове регулювання суспі-льних відносин так чи інакше пов’язане з розв’язанням завдань, що їх ставить перед ним життя на певному етапі історичного розвитку.
- Право є одним із елементів соціальної системи,що впливає на всі її складові частини.
Ось чому функції права
Вивчення функцій правової
- вивчення найважливіших функцій правової системи по суті є вивчення закономірних зв’язків галузей права і правових інститутів із регу-льованими ними суспільними відносинами;
- дослідження функцій права є переважно якісним аналізом його соці-альної дії (фактичного результату);
- функції правової системи потрібно досліджувати в цілому, а не лише стосовно окремих галузей та інститутів;
- вивчення функцій права усуває елемент суб’єктивізму, пов’язаного з оцінкою результатів дії правових норм порівняно з їх цілями.
Слід взяти до уваги,що навіть соціальне керування в цілому навряд чи можна характеризувати лише як цілеспрямовану діяльність
Функції права поділяються на загальносоціальні та спеціально-соціальні. Загальносоціальні функції — це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ. [3]
До загальносоціальних функцій належать:
– гуманістична, суть якої полягає у створенні та забезпеченні правових механізмів здійснення та захисту прав і свобод людини. Виконуючи цю функцію право визнає людину, її права і свободи найвищою соціальною цінністю, ставить її на приорітетне перше місце в системі соціальних цінностей, а відповідно функціонування суспільства вцілому, діяльність органів державної влади, суспільних інститутів має бути в першу чергу спрямоване на забезпечення реальних можливостей людини, необхідних для її нормального існування і розвитку.
– інтегративна — право має служити інструментом інтеграції елементів політичної системи, і в цілому суспільної системи, зміцненню взаємозв’язків між ними, бути юридичної основою для діяльності всіх суб’єктів. Ця функція проявляється в тому, що право встановлює єдині правила гри для всіх членів суспільства, а отже робить можливим їх мирне і взаємовигідне співіснування та взаєморозвиток. Право — це свого роду клей, який забезпечує цілісність суспільства як динамічного організму.
– організаторська — право виконує роль організатора суспільного життя, тобто організовує хаотичний розвиток суспільних відносин та інститутів в єдину суспільну систему, кожен елемент якої виконує свої соціальні функції.
– управлінська — формування та спрямування соціальнобажаних суспільних відносин у потрібному для суспільства і держави напрямку або припинення небажаних, загрозливих для існування і розвитку суспільства в цілому та його членів.
– інформаційна (комунікативна), суть якої полягає у повідомленні учасників суспільного життя про позицію держави з приводу потрібної, дозволеної чи забороненої поведінки. Відомо, що соціальна життєдіяльність індивідів органічно пов’язана з одержанням, сприйняттям, засвоєнням (переробкою), збереженням і використанням соціальної інформації. Правова інформація є одним з видів соціальної інформації, що має наказовий характер. У такий спосіб громадян інформують про засоби і способи досягнення бажаних результатів у своїй діяльності — особистій чи суспільній, про наслідки порушення правових розпоряджень.
– орієнтаційна — тісно пов’язана з інформаційною, вказує на припустимі, соціальноприйнятні, безконфліктні шляхи, засоби задоволення потреб та інтересів суб'єктів правових відносин;
– оцінювальна — право встановлює особливу шкалу цінностей і приоритетів у суспільстві, на першому і найвищому рівні якої знаходиться, як вже зазначалось, людина. Дає відповідь на питання: що є добре (правомірне), а що зле (неправомірне) і чому.
– ідеологічна (виховна) — полягає у формуванні певних поглядів на форми і методи реалізації та захисту суб'єктами своїх прав та виконання своїх обов'язків.
– пізнавальна (гносеологічна) — полягає у тому, що право виступає показником рівня розвитку суспільства, характеризує головні його параметри. Ознайомившись з правом можна зробити висновки про суспільство в цілому.
Спеціальносоціальні, або спеціальноюридичні функції — це напрями власне правового впливу на суспільні відносини.
Головними серед них є:
– регулятивна, суть якої полягає у регламентуванні суспільних відносин за допомогою правових норм;
– охоронна, яка полягає у захисті суспільно бажаних відносин, припиненні порушень і посягань на ці відносини та створенні механізмів відновлення і захисту деформованих суспільних відносин.
За Джужею О.М.,[1] у теорії права виділяють його регулятивну й охоронну функції. Але ця кваліфікація недостатня для розуміння і розкриття соціального призначення права, його активно-творчої ролі в перетворенні суспільства. Ці функції виражають напрям зворотного впливу права на суспільство, а показником їхньої реалізації служать економічні, соціальні, політичні, ідеологічні та інші наслідки, що настають у результаті дії права. Однак у останні роки юридична наука вийшла за межі нормативної теорії права, стала більшою мірою досліджувати питання соціальної дії права, його реального впливу на суспільні відносини. За цих умов виявилася явна вузькість колишнього підходу до розуміння функцій права. Потреба в глибшому пізнанні функцій права змусила перейти від їх формальної класифікації до змістовної.
Провідною, основною і визначальною є функція інтеграції, взаємодії соціальних утворень. Правова система шляхом взаємодії із суміжними соціальними системами – економічною,політичною, моральною та ін. – мусить діяти для досягнення основної мети – забезпечувати й захищати інтереси людини, а тим самим – і всього суспільства. Вона організовує, стимулює поведінку та діяльність людей таким чином, щоб люди були солідарні з прогресивними загальнолюдськими демократичними нормами.
Усі інші функції є допоміжними стосовно цієї основної і провідної функції права. Така постановка питання відповідає сучасним соціально-економічним і політичним реаліям, оскільки дозволяє розв’язати пріо-ритетне завдання досягнення юридичного консенсусу як адекватного розу-міння змісту й цінності правових розпоряджень усіма членами суспільства. Тим самим право забезпечує включеність усіх індивідів у єдину систему со-ціальної організації.
Правова система повинна служити інструментом інтеграції елементів політичної системи, зміцненню зв’язків між ними, бути юридичною основою діяльності громадських організацій,функціонування трудових колективів, ба-зою безпосередньої демократії. Саме з цих позицій слід оцінювати соціальну значущість і ефективність правової форми, перевагу того чи іншого методу регулювання даного комплексу суспільних відносин. Це означає, що правова система може успішно виконувати в суспільстві завдання не лише щодо змі-цнення пануючого порядку,але й ефективно забезпечувати інші важливі зав-дання, зокрема функції соціальної взаємодії і забезпечення контролю за пове-дінкою людей. У кінцевому підсумку реальне наповнення її функцій суспі-льно корисним змістом залежить від того,інтереси яких прошарків населення захищають за допомогою права.
Регулятивна функція правової системи полягає в наділенні суб’єктів пра-вовідносин певною сумою прав і обов’язків як стосовно один одного, так і щодо держави і органів. Регулятивний вплив правових норм становить істотну особливість правового впливу.
Правова система забезпечує регулювання не лише за допомогою вста-новлення обов’язків, заборон і дозволів, а й шляхом створення позитивних стимулів для суспільно корисної діяльності, розвитку цивільно-правової активності.Основу регулювання становить законодавча діяльність держави. Але яким би розгалуженим і всеохоплюючим не було чинне законодавство, воно ніколи не зможе охопити всього розмаїття суспільних відносин. Щодо регулювання в різних сферах людської діяльності завжди виникатимуть «білі плями», колізії і неясності. Тому найважливішу роль у здійсненні регу-лятивної функції виконує правозастосовна система; нормоустановча ді-яльність не завершує проблему регулювання, а лише формує її основні при-нципи,створює загальні умови й передумови для конкретного регламент-тування. Правові та соціально-правові до-слідження засвідчили, що цей бік функціонування правової системи був у нас раніше гіпердеформований. Відомчі інструкції не лише кількісно перевершували законотворчість, а й часто підмінювали за змістом, а то й відкидали закон.
Комунікативна функція правової системи становить особливий інтерес. Одне з основних понять сучасної суспільної науки – поняття інформаційно-причинного зв’язку, що має велике значення й у плані управління суспільним розвитком. Відомо, що соціальна життєдіяльність індивідів органічно пов’я-зана з одержанням, сприйняттям, засвоєнням (переробкою), збереженням і використанням соціальної інформації. Правова інформація є одним із різно-видів соціальної інформації, що має наказовий характер.
Охоронна функція, як і регулятивна, спирається на весь комплекс правових норм,оскільки встановлення правил поведінки, в тому числі й пози-тивної,передбачає також вимоги до учасників суспільних відносин діяти відповідно до цих правил. Однак охоронний аспект у багатьох правових нор-мах опосередковано не виявляється,оскільки його завдання полягає не в тому, щоб заборонити, а в тому,щоб вказати варіанти дій, здійснення яких дозволено в загальних інтересах. Основне призначення охоронної функції – запобігти правопорушенням. Цій меті служать правові засоби, які заборо-няють здійснювати дії, що порушують права громадян, громадських орга-нізацій і в цілому держави. Охоронна функція забезпечує також відновлення порушеного права в межах закону й у межах можливого. Тому змістовне значення санкцій не обмежується карою у вигляді кримінального чи адмі-ністративного покарання.
Існує й
дещо інша класифікація
1. Економічну – як одна з найважливіших соціальних функцій права мала велике значення на всіх етапах розвитку товарно-грошових відносин. Право завжди було гарантом власності та свободи підприємництва. На основі правових норм в економічних відносинах виникали урегульовані правом відносини. Найважливішою правовою формою таких відносин був і залишається договір, у якому йдеться про права та обов'язки сторін і у якому останні визначають умови настання тих чи інших правових наслідків (результатів).
2. Політичну – полягає насамперед у регулюванні відносин влади, відносин між соціальними групами і — особливо — в регулюванні національних відносин. Історія підтверджує, що політика — це участь у справах держави, визначення завдань держави, відносини між класами і націями. Роль права в регулюванні названих відносин з моменту виникнення держави, класів і націй була і залишається до цього часу досить значною.
Права і свободи людини — також важливий об'єкт політичної функції права, що не втрачає своєї актуальності і нині.
3. Виховну – є результатом здатності права виражати ідеологію певних кланів і соціальних сил та його спроможність впливати на думки і почуття людей
4. Компенсаційну - властива різним галузям права, оскільки виконує важливу роль в регулюванні відносин між громадянами і юридичними особами, виступає необхідним інститутом гармонізації інтересів суб'єктів права, стабільності суспільних відносин.Це важливий напрям дії права, оскільки саме у ньому закладена досить важлива його особливість як інструмента соціальної справедливості.
Конституція України передбачає компенсацію за примусове відчужен-ня майна для державних потреб (ст. 41), за шкоду, завдану незаконними рі-шеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місце-вого самоврядування тощо.
5. Обмежувальну – наявність у права цієї функції пов'язана з його призначенням бути регулятором суспільних відносин. Для того, щоб дії одних суб'єктів права не порушували прав та інтересів інших, щоб відносини в суспільстві були більш гармонійними, право встановлює певні обмеження для суб'єктів правовідносин, долаючи тим самим анархію і сваволю. Обмеження прав — це своєрідне вирівнювання протилежних інтересів. Так, Конституція України, дозволяючи ідеологічний плюралізм, одночасно обмежує можливості створення окремого спрямування партій, організацій і рухів. У Конституції прямо зазначається (ст. 37), що забороняється створення і діяльність громадських організацій, мета і дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу.
Конституція України гарантує права та свободи людини і громадянина згідно із загальновизнаними принципами та нормами міжнародного права. Разом з тим у ній підкреслюється, що їх існування не повинно порушувати прав і свобод інших громадян. У розвиток цього положення Конституція України (ст. 64) прямо встановлює, що права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією. Так, ст. 34 Конституції України встановлює обмеження законом прав громадянина у інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей тощо.
Обмежувальна функція, незважаючи на певний негативний характер, дає позитивний соціальний результат, оскільки завдяки таким якостям право виступає гарантом стабільності і гармонії у суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку та реалізації прав громадян.
6. Поновлюючу – займає особливе місце у механізмі правового впливу. За допомогою правових засобів поновлюють порушений громадський порядок; дуже часто поновлюється і попереднє правове становище суб'єктів права (громадянин, наприклад, знову одержує ті права, яких був позбавлений, йому повертають майно, поновлюють на роботі, реабілітують його ім'я тощо).
Ст.8 Загальної декларації прав людини встановлює: «Кожна людина має право на ефективне поновлення прав». Норми трудового права — важлива гарантія поновлення громадянина на попередньому місці роботи тощо. Слід погодитися з визначенням поновлюючої функції як відносно особливого впливу комплексу правових засобів на волю, свідомість і поведінку людей, на поновлення попереднього правового становища суб'єктів. Це може знаходити свій прояв у відміні незаконних рішень, у поновленні порушеного громадського порядку тощо.
7. Інформаційну
– оточуючий нас світ пізнає не тільки
вчений, а й письменник, скульптор, законодавець.
Останній відображає результати свого
пізнання у правових нормах, у яких закладена
певна інформація про життя. Певні законодавчі
документи можуть надавати відомості
про державу не менші, ніж окремі наукові
трактати. Наприклад, у Конституції України
йдеться про те, що Україна є суверенною
і незалежною, демократичною, соціальною,
правовою державою (ст. 1); систему адміністративно-
8. Екологічну - у наш час не виникає сумніву в необхідності серйозного правового впливу на екологічне середовище.
Основними об'єктами екологічної функції права є земля, її надра, ґрунти, атмосферне повітря, ліси, рослинний і тваринний світ, навколоземний космічний простір тощо.
З метою реалізації цієї функції приймаються закони, нормативні акти уряду, міністерств та відомств, органів виконавчої влади і місцевого самоврядування, спрямовані на захист довкілля, забезпечення прав громадян на здорову екологію, встановлення відповідальності за порушення екологічного законодавства. Важлива роль у цьому належить правоохоронним органам: прокуратурі, суду, міліції, що застосовують засоби впливу до правопорушників у сфері екології (штрафи, відшкодування збитків, позбавлення волі тощо).
У наш час серед природних прав людини називають і право на здорове екологічне середовище. Конституція України (ст. 50) назвала як основне конституційне право громадян України — їх право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, на інформацію про його стан, на відшкодування шкоди внаслідок порушення цього права.
Висновки
Соціальна природа права полягає як у тому, що воно існує у су-спільстві, так і у тому, що право діє у суспільстві
Соціальні функції права — це основні напрямки його впливу на суспільство, як цілісну систему, суспільні інститути, соціальну поведінку суб’єктів права і суспільні відносини, які між ними виникають.
Функції права поділяються на загальносоціальні та спеціально-соціальні. Загальносоціальні функції — це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ (гуманістична, інтегративна, організаторська, управлінська, орієнтаційна,оцінювальна, ідеологічна, пізнавальна). Спеціальносоціальні, або спеціальноюридичні функції — це напрями власне правового впливу на суспільні відносини (регулятивна,охоронна).
Існую дещо інший поділ соціальних функцій права на економічну, політичну, компенсаційну, екологічну, виховну, обмежувальну, інформацій-ну, поновлюючу.
Список літератури
- Соціологія права. Навчальний посібник /за ред..Джужа О. М.,К,2004.-ст.98-104.
- Теорія держави і права. Зайчук О. В., Оніщенко Н. М., - К,2006, глава13
- Конституція України
- Правознавство: навч. посібник / за ред. В.В.Копєйчикова.- К.: Юрінком- Інтер, 1998.
- Політологія: навч посібник / за ред..Ф.М.Кирилюк, М.І.Обушний, М.І.Хилько та ін.,К., тема 1
- Соціологія права Підручник для студентів юрид. спец, вищих навчальних закладів : М. І. Панов, Н. П. Осипова, Л. М. Герасіна та ін.; За ред. Н. П. Осипової. — К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. —ст..3-276.
- Современная социология права, Кудрявцев В. Н., Казимирчук В. П., - М,1995.
