Соціальні небезпеки
ПЛАН
ВСТУП
1. Бродяжництво
2. Проституція
2.1 Гомосексуальна чоловіча проституція
2.2 Гетеросексуальна чоловіча проституція
2.3 Дитяча проституція
2.4 Статистичні дані
3. Алкоголізм
3.1 Динаміка розвитку алкоголізму
3.2 Гостре алкогольне сп'яніння
3.3 Вплив алкоголізму на сімейне життя
3.3.1 Ураження статевої функції
3.3.2 Ураження потомства
3.4 Лікування
4. Тютюнокуріння
4.1 Історія розвитку куріння
4.2 Факти про куріння
4.3 «Тютюнова» статистика України
4.4 Біохімія тютюнового диму і дія його на організм
4.5 Деякі дослідження
5. Страйки
6. Революції
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
В основу визначення соціальних небезпек, спричинених низьким духовним рівнем, покладено цінності і компоненти суспільства та людини. Існують дві ціннісні компоненти, співвідношення між якими характеризує стан суспільного життя.
Перша ціннісна компонента — цінності культури суспільства. Друга ціннісна компонента — ціннісна орієнтація особистості. Зв'язок між цими двома крайніми компонентами культури — найважливіший цементуючий і стимулюючий початок всього суспільного життя. І навпаки — порушення цього зв'язку визначає глибоку духовну кризу. В сучасному суспільстві у поєднанні будьяких складових суспільного життя і в усвідомленні його цілісності велика роль належить інтелігенції. Вона є духовним й і нтелектуальним посередником у системі суспільних зв'язків. Але інтелігенція може впоратися з цією роллю за умов непорушення ЇЇ світорозуміння. Однією з особливостей сучасної духовної кризи інтелігенції є різкий поворот від атеїстичного світосприйняття до релігійного. І тому криза в світоглядній орієнтації інтелігенції теж являє собою небезпеку соціального стану суспільства.
На тлі змінених орієнтирів суспільство потерпає від соціальних небезпек, які спричиняли зміни і втрати загальнолюдських цінностей і орієнтацій значної кількості населення. Результатом зміни світу цінностей і орієнтирів частини суспільства є бродяжництво, проституція, пияцтво, алкоголізм, паління, наркоманія, СНІД.
Зазначені соціальні небезпеки формують в людському середовищі «групи ризику». «Групи ризику» впливають на стан суспільства підвищенням чисельності кримінальних злочинів, втягуванням в свої лави нових представників здорової частини суспільства, підриванням здоров'я людей, що їх оточують, погіршують генофонд нації. Вищезгадані негативні явища в суспільстві (бродяжництво, проституція та ін.) створюють негативне коло, причини якого в більшості випадків пов'язані між собою.
У першу чергу слід відзначити наявність ряду моральних чинників, які поділяють суспільство на працівників комерційних структур, спільних підприємств та працівників державного сектора економіки. Неспіввідношеність платні в обставинах низьких заробітків і нерегулярних виплат спричиняють незадоволення роботою у працівників державного сектора.
Загостреність обставин зумовлюється також незадовільним станом умов праці, проживання і побуту. Вся сукупність обставин збільшує ступінь соціального напруження. Це може стати передумовою виникнення страйку, а за розвитком відповідних негативних явищ і умов дійти аж до повстання чи перевороту.
Такий розвиток подій завжди, навіть в ретельно організованих суспільних змінах, супроводжується виникненням стихійних угруповань, які здійснюють свої плани наживи за рахунок мародерства і вандалізму серед населення, що згодом закінчується тяжкими наслідками актів тероризму.
Необхідність усвідомлених знань розвитку соціальних небезпечних чинників пов'язана з розумінням — куди може привести сукупний їх розвиток і яких негараздів може зазнати населення від необачливих дій стихійного характеру.
- Бродяжництво
Формування засад ринкової економіки (перехідний період) створило в Україні принципово нову соціальну та економічну ситуацію. Зараз все більшого значення набуває поділ суспільства за рівнем та джерелом багатства, наявністю чи відсутністю приватної власності. Саме прибуток і форма його отримання стають головним структуротворчим чинником українського суспільства, що свідчить про становлення в Україні ринкових відносин та первинного капіталізму. Водночас набувають сили і негативні чинники: сформування нової соціальної диференціації та відповідних критеріїв її оцінки свідчить про нездорові відносини у суспільстві:
- надто різкий поділ на бідних та багатих;
- процеси збіднення та збагачення мають деформований характер.
За таких обставин різко зростають форми та розміри соціальних відхилень (бродяжництво, проституція, алкоголізм, тютюнопаління) - небезпек, викликаних низьким духовним та культурним рівнем. Ці та багато інших форм збоченої поведінки в умовах занепаду системи соціального контролю стали, загрозливими для суспільства.Джерелами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному ґрунті.
Бродяжництво – результут втрати постійного місця помешкання внаслідок змін у соціальному статусі з побутових та інших причин.
Зараз надто гостро постала проблема поширення бродяжництва серед дітей, закорінилось поняття «діти вілиці».
За визначенням ЮНІСЕФ, "діти вулиці - це неповнолітні, для яких вулиця стала постійним місцем перебування". В Україні до сьогодні не існує вичерпного визначення цієї категорії дітей, тому "діти вулиці" розглядаються як неструктурований об'єкт: до нього належать діти, які залишились без батьківської опіки й визначеного місця проживання; діти, які мають сім'ю, але тимчасово втратили з нею зв'язки; мають дім і сім'ю, але перебувають протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуванням і крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальної поведінки. Без сумніву, у різних категорій дітей існує різна мотивація виходу "на вулицю". Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей "на вулицю", можна дати таке визначення суті поняття "діти вулиці": 1) головною ознакою, за якою дитину можна віднести до "дітей вулиці" є та, що більшу частину часу вони проводять саме там; 2) "діти вулиці" – це діти, які офіційно не визнані позбавленими батьківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальними сиротами, оскільки батьки з певних причин належним чином не займаються їхнім вихованням. Поняття "діти вулиці" об'єднує в собі безпритульних і бездоглядних дітей.
- Проституція
Проституція (від лат. prostitutio — спаплюження, збезчещення) — продаж жінками свого тіла. За статистичними даними, одержаними на основі незалежних досліджень, тільки одна із п'ятдесяти жінок може займатися проституцією як професією. Для решти це фізично і морально несприйнятливо, у які б суворі умови не поставило їх життя. Однак скільки не намагалися викорінювати проституцію, вона була, є і буде, як це не сумно.
У дореволюційній Росії повій називали «розрядними жінками». Вони повинні були стати на облік у поліції, здати паспорт, а замість нього одержати відомий «жовтий квиток» і регулярно проходити медогляди. Повії поділялися на «вуличних» та «публічних», що мешкали у публічних будинках. У «вуличні» йшли так звані «мат-рьошки» (які приїжджали із сіл) або, навпаки, биті життям «шала-ви», найчастіше уже хворі.
Фешенебельні дорогі публічні будинки за антуражем відповідали рівню сьогоднішніх п'ятизіркових готелів. Дорогий товар — «освічені», тобто зваблені служниці, покоївки із гарних родин — можна було продати за сто цілкових. «Освічених» заманювали хитрістю і навіть викрадали. У ті часи суспільство досить терпляче ставилося до проституції як до явища.
Зараз негласно існують категорії повій за місцем «роботи»: вуличні, клубні і за викликом. Вуличні заробляють гроші прямо на дорозі. Клієнти — водії. Клубні повії обирають собі нічні клуби, що з'явилися в усіх великих містах. Дівчат за викликом відвозять на місце замовлення.
Проституція традиційно вважається явище виключно жіночим, як і рід, до якого належать слова «повія», «шльондра», «проститутка» тощо. Не дивлячись на первинність жіночості цього явища ще з давньої старовини існували чоловіки, котрі фактично виконували ті ж ролі.
2.1 Гомосексуальна чоловіча проституція. Завжди була достатньо поширеною практика надання пасивними гомосексуальними чоловіками платних сексуальних послуг активним гомосексуалістами. По формі це мало відрізняється від жіночого варіанту проституції — це ті ж вуличні, вокзальні «хлопчики», публічні будинки, масажні салони та ін.
2.2 Гетеросексуальна чоловіча проституція. Чоловік отримує гроші за підтримку стосунків з жінкою (такого чоловіка називають жиголо [джиґоло] або альфонс). Така форма проституції з'явилася в романських країнах. Ззовні вона відрізняється від традиційної «жіночої» проституції, коли клієнт просто платить за певні визначені послуги деяку суму грошей.
2.3 Дитяча проституція є явищем доволі поширеним. Але навіть у країнах де проституція дозволена, отримувати послуги від осіб до 18 років вважається розтлінням неповнолітніх. А тих, хто змушує надавати такі послуги строго переслідує закон.
2.4 Статистичні дані. Станом на березень 2007 кількість повій у столиці, які знаходяться на обліку в міліції, зросло до 4 тисяч. При цьому 95% з них — приїжджі з інших областей.
Найбільше дівчат легкої поведінки приїжджає в столицю з Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Івано-Франківська та Волинської області. Багато хто з них не досяг повноліття. Найстаршій повії столиці, на прізвисько Чупа-чупс, 46 років.
Вартість секс-послуг у Києві різноманітна. Хто хоче заощадити та не боїться підчепити різного роду захворювання, найчастіше відправляються на Окружну дорогу. Там послуги дівчат коштують від 100 гривень.
Багато повій шукають клієнтів у клубах та пабах, а також розміщують свої оголошення в ЗМІ та інтернеті. Багато дівчат працюють у готелях. Середня ціна на послуги «нічного метелика» не вуличного типу — 50-100 доларів, іноді доходить і до 300 доларів.
За останніх два роки індустрія проституції в столиці зробила грандіозний стрибок у своєму розвитку. Одним з основних чинників росту став приплив іноземців — Україна, скасувавши візи для європейців, стала одним із найпривабливіших на континенті місць секс-туризму.
Наплив секс-туристів до Києва істотно
вплинув на якість наданих послуг.
У ремонт і облаштованість квартир
під борделі вкладаються
Вражають суми, які обертаються у світі секс-бізнесу. За підрахунками правоохоронців, реально в одному тільки Києві щодоби виходять працювати не менше 3 тисяч повій (за іншим даним — 5 тис.). Якщо взяти середню ціну в $80 із клієнта і наявність у середньому трьох клієнтів у дівчат за ніч, виходить, що в звичайний робочий день повії столиці сумарно заробляють більше мільйона доларів, що означає — більше третини мільярда в рік.
При цьому хабарі, які щодня отримують
«кришуючими структурами», у тому
числі і співробітниками
“Важко коментувати, чи «кришують» їхні міліціонери. Проституція — це навіть не злочин, а адмінпорушення. Їх регулярно затримують, складають протоколи, які направляються за місцем проживання. Штраф від 17 до 51 грн. Навіщо ж їй платити 100 щодня міліціонеру? Хоча дійсно торік у Києві засудили двох міліціонерів саме за «кришування»”.
3. Алкоголізм
Алкоголізм (пияцтво) — найбільш поширений вид наркоманії, що характерний психо-фізичною залежністю від алкоголю, основою якої є наявність алкоголю в обмінних процесах людського організму, розвивається внаслідок хронічного зловживання спиртними (алкогольними) напоями. У ширшому розумінні алкоголізм — сукупність шкідливих звичок, пов'язаних із зловживанням алкоголем, впливів на здоров'я, життя, працю і добробут людей. Психологічно має дві стадії: звичка та хвороба.
Алкоголізм, або алкогольна залежність, асоціюється з рядом ознак:
- Хворобливий потяг до алкоголю;
- Ріст толерантності (зростає витривалість до великої кількості алкоголю);
- Втрата кількісного контролю;
- Наявність синдрому відміни або абстинентного синдрому.
Однозначним є визначення впливу алкоголю на організм людини, як порушення нормального функціонування, що характерне появою різного роду соматичних захворювань. Ці захворювання разом із алкоголізмом на 15—17 років вкорочують життя людини. Понижена працездатність мозку, яка спричинює негативні зміни в центральній нервовій системі, особливо процесів мислення, пам'яті, уяви, сприйняття, відчуття. Перш за все відбувається отруєння кори головного мозку, де концентрація алкоголю на 60—70 % більша, аніж в крові. Аналогічні показники простежуються і на потомстві. Відхилення фізичного й розумового розвитку дітей з'являються як результат зачаття в нетверезому стані, або вплив алкоголю на плід, що розвивається в утробі матері. Виникає загроза епілепсії у дітей, оскільки алкоголь вільно проникає у плід через плаценту, пошкоджує нервову систему.
Алкоголь — наркотична отрута, що діє насамперед на нервові клітини кори головного мозку. При цьому значно ослаблюється процес гальмування і відносно переважає процес збудження. Великі дози алкоголю роблять паралізуючий вплив на деякі відділи центральної нервової системи. При ураженні центрів довгастого мозку настає порушення теплорегуляції, дихання і серцевої діяльності — так званий коматозний стан. Алкоголізм викликає глибокі розлади діяльності шлунково-кишкового тракту, печінки, органів дихання, нирок, статевих залоз та ін. Організм алкоголіка втрачає опірність до захворювань. Алкоголізм зумовлює стійкі порушення психіки, велике зниження працездатності, швидку стомлюваність, ослаблення пам'яті, деяку безтурботність, брехливість, несталість настрою, дратливість і схильність до конфліктів. На ґрунті алкоголізму бувають запої, розвиваються різні психози—біла гарячка, корсаковський психоз та ін. Алкоголізм призводить до побутових і виробничих травм, аварій на транспорті, злочинів, порушень правил громадської поведінки, руйнування сім'ї.
3.1 Динаміка розвитку алкоголізму
Сучасній науці відомо кілька станів, зокрема:
- початковий: соматичні відхилення не простежуються, окрім порушень функцій окремих органів або систем
- перехід від епізодичного до систематичного вживання алкоголю. Соматичні патології окреслюються, як порушення апетиту, шлунково-кишкові розлади
- хронічний: формується протягом кількох років. Фізичний потяг до спиртного характерний похмільним синдромом, максимальною толерантністю.
Наступна фаза найважча, вона окреслюється
як втрата будь-якого контролю з
метою заспокоєння психо-
3.2 Гостре алкогольне сп'яніння
Розрізняють три ступені гострого алкогольного оп'яніння: початковий, середній і важкий.
Початковий ступінь оп'яніння виявляється у відчутті тепла, легкого запаморочення. Поведінка людини майже не змінюється, але з'являється самовпевненість. Посилюється серцебиття, розширюються зіниці, судини лиця. Зовнішні рухові розлади не помітні, але координація рухів дещо порушується, уповільнюється реакція на зовнішні подразники.
При вживанні великої кількості алкоголю наступає середній ступінь оп'яніння. П'яний нервується, йому властиві спалахи гніву, озлобленості, буяння, він втрачає почуття відповідальності за свої вчинки, прихильний до вихваляння і агресії. Після витвережування, проявляється в'ялість, сонливість, головна біль.
Важкий ступінь сп'яніння наступає при вживанні великої дози алкоголю. Для цього стану характерні дві фази: збудження і гальмування. В першій фазі мова стає невиразна, рухи некоординовані, вчинки беззмістовні, не рідко агресивні. Фази гальмування проявляється у в'ялості, сонливості і закінчується глибоким наркотичним сном. В такому стані людина не реагує навіть на сильні больові подразники, вона може заснути на вулиці, а в холодну пору року замерзнути. Після пробудження людина майже не пам'ятає, що з нею було, з'являється сильне бажання випити ще. У людини можлива нудота, блювота і інші признаки отруєння.
Внаслідок неодноразового прийняття спиртних напоїв у людини закріплюється умовний рефлекс. Після забуття і пробудження у п'яниць наступає важкий стан похмілля, симптоми якого знімаються при повторному вживанні спиртних напоїв. Це головна ознака хронічного алкоголізму. Вона супроводжується синдромом астенії — втомою, непрацездатністю.
Хронічний алкоголізм, або алкогольна наркоманія, — хвороба, при якій у людини з'являється неймовірний потяг до спиртних напоїв, спостерігається симптоми астенії і абстиненції та інші алкогольні розлади. Самопочуття алкоголіка дуже пригнічене, він невпевнений в собі, часом кається, лякається. Характер різко погіршується, сон короткочасний і поверхневий, він бачить жахливі сни. Водночас підвищується опірність організму до алкогольного отруєння. В стадії побутового п'янства звичайні дози алкоголю вже недостатні. Ще одна ознака алкоголізму — ослаблення захисних рефлексів — блювоти, нудоти, слиновиділення. При вживанні великих доз алкоголю спостерігається галюцинації, гострі психози, втрата пам'яті. З'являється нестійкий мотив поведінки, хворий здійснює вчинки, не властиві йому раніше. У алкоголіка відсутня цілеспрямованість. Він ніколи не доводить розпочату справу до кінця.
В останній стадії алкоголізму різко знижується опірність до великих доз алкоголю. Хворі почувають себе погано, у них порушується кровообіг, з'являються гострі розлади серцево-судинної системи, печінкова недостатність. По зовнішньому вигляді вони нагадують хворих, яким властива психічна і соціальна деградація.
3.3 Вплив алкоголізму на сімейне життя
Реалізація подружнього
Поведінка та психо-фізичний стан членів сім'ї визначається станом та фазою захворювання алкоголіка. Поряд з проблемою впливу та прогресу патології, виникає питання відповідальності, розподіл її на усіх членів родини. Відповідальність невід'ємно крокує зі спробою заперечення сім'єю алкоголіка даної проблеми. Внаслідок росту проявів алкоголізму (хвороба, втрата праці, фізичне насилля) зростає потреба ізоляції та маскування від суспільного життя. Між подругами відбуваються негативні зміни емоційних зв'язків. Пізніше простежуються деструктивні форми організації сімейного бюджету та питання дитячого виховання. Важливим фактом для покращення та зміни даної ситуації є усвідомлення іншою стороною, другом, що не вживає алкоголю, своєї ролі в процесі виздоровлення сім'ї.
Для сімей, де є алкоголік, характерна інвазійність, тобто наполегливі спроби обмежити свободу певної особи. У соціальному плані найтиповішими є три реакції:
- свідома суспільна ізоляція;
- побудова системи обману та приховування від оточуючих;
- агресія, спрямована на члена сім'ї або на зовнішню ситуацію.
Основною рисою членів сім'ї, друзів з алкогольною проблемою можна назвати непевність — руйнується порядок подій, цінностей, несподівані зміни настроїв. Поруч із непевністю, страхом, як наслідок постає агресія, яка прагне знищити джерело страху або пригнітити його.
3.3.1 Ураження статевої функції
У більшості людей, які хворіють хронічним алкоголізмом, захворювання внутрішніх органів, як правило, не викликають суб'єктивних відчуттів та скарг. У багатьох випадках хворі заперечують наявність патології або не погоджуються з цим явищем. Хронічний алкоголізм характерний заниженням статевої функції. Це окреслюється передчасною еякуляцією, послабленням ерекції при збереженому і навіть сильному потягу до фізичної близькості.
У половини всіх осіб, що зловживають алкоголем, і у всіх хворих хронічним алкоголізмом має місце алкогольна імпотенція. Остання стає причиною неврозів, депресій (у зв'язку з переживаннями, викликаними цією причиною). Індивід неадекватно сприймає себе та свої соціальні зв'язки, що призводить до зниження соціальної адаптації. Реальні факти в думках автоматично спотворюються, зникає зворотній зв'язок із середовищем при збережені ілюзії свободи та логіки мислення. Цей процес, в свою чергу, веде до підпорядкування свідомості алкоголю, прагнення одержати задоволення від дійсності за допомогою хімічних речовин. Штучне самозбудження або самозаспокоєння утруднює можливість подолання справжніх причин особистих проблем, атрофує природну здатність емоційних реакцій.
3.3.2 Ураження потомства
Серед багатьох різних факторів, що впливають на прогрес алкоголізму, визнають генетичну схильність, або, іншими словами, спадковий характер. Статистичні дані доводять, що п'ятдесят відсотків опитаних дітей алкоголіків — залежні і актуалізують дану генетичну програму. У дітей алкоголіків простежується підвищена чутливість до алкоголю. В цих осіб незначне вживання алкоголю ставить загрозу формування звикання та похмільного синдрому. Не менш відповідальним є період вагітності. Пренатальний період характерний повною залежністю від матері. Алкоголь, токсичні речовини, що утворюються внаслідок обмінних процесів організму, через плацентарний бар'єр потрапляють в організм плоду та спричинюють отруєння. Особливу небезпеку спричинює вживання алкоголю в перші три місяці вагітності.
Сучасна наука розрізняє такі основні шляхи впливу алкоголізму чоловіків і жінок на їх нащадків.
Тератогенний. Народження неповноцінної дитини, завдяки вживання жінкою в день зачаття або в перші тижні вагітності спиртних напоїв. Алкоголь, проникаючи через плаценту, може проявити пряму токсичну дію на клітини ембріону і плоду, викликаючи різні аномалії, що одержали назву алкогольний синдром або алкогольна ембріонатія.
Мутагенний. Різні пошкодження хромосом, розтяжки і розриви, утворення кільцевих хромосом статевих клітин в результаті хронічного зловживання алкоголю батьками. У плоду замість двох статевих хромосом утворюється три, що призводить до народження розумово відсталої дитини.
Соматогенний. Пов'язаний з травмами і хронічними захворюваннями батьків-алкоголіків, що негативно відбувається на розвиток плоду.
Грудні діти хворіють алкоголізмом через кров і молоко матері.
3.4 Лікування
Для лікування алкоголізму успішно застосовується багато методів: вироблення негативного умовного рефлексу на алкоголь за допомогою блювотних засобів, введення тетураму (антабусу), психотерапія, гіпнотичне навіювання, гідро-, інсуліно-, гормонотерапія, лікувальний сон, трудова терапія та ін.
Зловживання алкоголем призводить до психічних розладів. Найчастіше трапляються такі психічні розлади, як біла гарячка, алкогольний галюциноз, алкогольне марення, епілепсія.
П’янство та алкоголізм завдають великої економічної, соціальної та моральної шкоди суспільству. Люди, як зловживають алкоголем, частіше хворіють, допускають брак в роботі, через них стаються аварії і травми (20% побутового і 46% вуличного травматизму). Через провину п’яних водіїв все частіше трапляються дорожньо-транспортні пригоди (72,5%). Важким соціальним наслідком алкоголізму є його тісний зв’язок зі злочинністю – 96% правопорушень здійснюється особами в стані алкогольного сп’яніння.
4. Тютюнокуріння
Тютюнопаління (або просто паління) — вдихання диму тліючого висушенего листя тютюну. Найбільш важливим компонентом тютюнового диму є нікотин. Регулярне вживання нікотину викликає звикання. Паління тютюну завдає тривалої шкоди здоров'ю курців, та оточуючих їх людей, що не палять i тварин.
4.1 Історія розвитку куріння
12 жовтня 1492 року іспанська флотилія, яку очолював Христофор Колумб, приплила до невідомого острову, який вони вважали східним берегом Індії. Коли матроси висадилися на сушу, їх зустріли місцеві жителі.
Європейців вразив вигляд аборигенів, які випускали з рота дим, після того як втягували його з рулонів скрученого тютюнового листя. Ці рулони іспанці називали «сигаро». Куріння було невід'ємною частиною релігійних церемоній аборигенів. Вони вдихали дим і випускали його через ніздрі до тих пір, поки з ними не починав спілкуватися «Великий Дух».
Коли експедиція повернулась додому, то серед багатьох дивовижних подарунків, привезених з Нової Землі, було і листя тютюну.
Європа в різний час по-різному
ставилася до тютюну і куріння. Спочатку
цій рослині приписували
У 1571 році іспанський лікар Ніколас Мондарес написав книгу про цілющі властивості тютюну, в якій описав 36 хвороб, від яких лікує тютюн. Через 17 років, житель Вірджинії Томас Харрієт почав пропагувати щоденне паління тютюну як шлях до загального оздоровлення організму. Проте він сам помер від раку.
Проте йшов час, і люди стали помічати негативну дію тютюну, особливо те, що він викликає залежність. В різних країнах почалися заборони на куріння.
Наприклад, в 1680 році король Франції Людовик ХІІІ видав наказ, згідно з яким торгівля тютюном дозволялася виключно аптекарям. В цьому ж році в Туреччині вийшов закон султана Мурада IV про смертну кару за куріння. Там за цей злочин саджали на кілок.
В Англії в XVI столітті курцям відрубували голови і виставляли їх на площі з люльками в роті. В Персії — виривали ніздрі.
В Італії вживання тютюну вважалося диявольською звичкою і курців відлучали від Церкви. А одного разу був випадок, коли п'ятьох монахів, яких звинуватили у курінні, замурували живцем у стіну, як урок для нащадків. У Царській Росії до тютюнопаління ставилися також негативно. Особливо після того як у 1634 році, внаслідок паління, згоріла дерев'яна Москва.
