Соціальна та корпоративна безпека

Кафедра: «Охорони праці, стандартизації та сертифікації»

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: «Соціальна та корпоративна безпека»

Шифр залікової книжки: 41, Варіант: 1

ЗМІСТ

Сутність і структура безпеки особистості та товариства 3
Фактори, що впливають на стан соціальної безпеки 7
Етнічна злочинність: її вплив на безпеку держави 9

Список використаної літератури 13

Сутність і структура безпеки особистості та товариства

Важливим питанням, що перебуває сьогодні на вістрі наукових досліджень є формування належних умов реалізації однієї з фундаментальних потреб людини – потреби у безпеці. Нові історичні умови вимагають переосмислення ролі і місця безпеки в системі життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави, аналізу структури такого складного явища як соціальна безпека, розробки ефективного механізму захисту національних інтересів України а також об’єктів безпеки всіх рівнів від реально існуючих та потенційних загроз.

Формуванню сучасних систем соціального захисту у світі сприяло усвідомлення необхідності створення соціальних амортизаторів ринкових ризиків. Багато людей ще й нині не сприймають термін „соціальний захист” щодо населення загалом, вважаючи, що він стосується лише найнужденніших, або, як часто нині висловлюються, незахищених верств населення. Дедалі частіше соціальний захист передбачає комплекс заходів, спрямованих на створення безпечного соціального середовища людини [14. с. 108].

Зазвичай розглядають соціальну безпеку не лише окремої особи, а й суспільства загалом. Вона є складовою національної безпеки, що визначає стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства й держави від внутрішніх і зовнішніх загроз, а також від загрози соціальним інтересам. З поняттям соціальної безпеки як складової національної безпеки узгоджується і мета соціального захисту — підтримання стабільності у суспільстві, тобто попередження соціальної напруженості, що виникає у зв'язку з майновою, расовою, культурною, соціальною нерівністю, виявляється у страйках, актах громадянської непокори, сутичках між: окремими групами населення [ 12, с. 52].

Концептуальну основу сучасного розуміння сутності соціальної безпеки в нормативно-правовій базі започатковано у 1990 році Декларацією про державний суверенітет України. Соціальна безпека держави при цьому розглядається як стан гарантованої правової та інституціональної захищеності життєво важливих соціальних інтересів як особи, так і суспільства від зовнішніх та внутрішніх загроз [1].

О. Новікова при формулюванні визначення соціальної безпеки виходить із змісту поняття національної безпеки, поданого у Концепції (основах державної політики) національної безпеки. На її думку, варто від національних інтересів відокремити соціальні інтереси, а від загроз національній безпеці – загрози соціальної та інших сфер, які перешкоджають реалізації соціальних інтересів. З огляду на вищезазначене, О. Новікова пропонує трактувати соціальну безпеку як “…стан захищеності соціальних інтересів особи і суспільства від впливаючих на них загроз національній безпеці”, наголошуючи при цьому, що стан безпеки є наслідком реалізації заходів соціального захисту, який характеризує їх результативність та ефективність [ 7, с. 27].

Звісно, об'єктом соціальної політики є суспільні, зокрема соціальні, відносини, процеси життєдіяльності соціуму, що безпосередньо чи опосередковано впливають на формування соціальної безпеки людини, задоволення нею власних соціальних потреб та інтересів, освоєння і творення соціальних цінностей. Е. Лібанова при розкритті сутності соціальної безпеки також дотримується думки, що стан захищеності або безпека людини, особи – це результат реалізації політики соціального захисту. Соціальну безпеку при цьому вона визначає як одну із складових національної безпеки, трактуючи її як стан захищеності від загроз соціальним інтересам [ 6, с. 381].

У більш широкому розумінні соціальна безпека включає в себе не лише питання матеріальної підтримки громадян та попередження злиденності, а й питання збереження соціальної перспективи всіх верств населення [2]. В основу формування змісту поняття “соціальна безпека” необхідно ставити національні соціальні інтереси, які б відображали фундаментальні цінності і прагнення діяльності, а також цивілізовані шляхи створення таких умов й засоби задоволення соціальних потреб громадян України. Для оцінки рівня соціальної безпеки В. Паламарчук вводить таке поняття як соціальний (соціально-політичний) ризик, визначаючи його як ймовірність небажаних соціально-політичних ускладнень внаслідок прийняття (чи неприйняття) тих чи інших державних заходів [ 8, с. 8].

Розкриваючи сутність соціальної безпеки людини, П. Шевчук пропонує одним із базових понять розглядати соціальні інтереси. Відтак соціальна безпека людини – на думку вченого – це певний стан її життєдіяльності, убезпечений комплексом організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на реалізацію соціальних інтересів, формування сприятливої демографічної ситуації, збереження генофонду держави і трансформацію трудових ресурсів відповідно до ринкових вимог [14, с. 108 ].

Особливу думку щодо трактування соціальної безпеки висловлюють російські соціологи В. Серебряніков та А. Хлоп’єв. Під соціальною безпекою вони розуміють сукупність заходів щодо захисту інтересів країни та народу в соціальній сфері, розвиток соціальної структури і відносин в суспільстві, системи життєзабезпечення і соціалізації людей, способу життя відповідно до потреб прогресу, теперішніх і майбутніх поколінь [ 9, с. 93].

Соціальний захист, соціальна безпека, з одного боку, і соціальний розвиток, соціальні відносини — з іншого органічно поєднані: без розвинених соціальних відносин не може бути стабільної соціальної безпеки людини, суспільства, а соціальна безпека значною мірою зумовлює розвиненість, зрілість процесів соціального, суспільного розвитку [11, с. 71].

Досягнення стану соціальної безпеки не передбачає повну ліквідацію усіх загроз, оскільки вони постійно породжуються діалектикою розвитку суспільства. Очевидно тому С. Пирожков трактує соціальну безпеку як

результат ефективної соціальної політики, яка має застерігати суспільство від соціальних вибухів, відкритих і прихованих виявів громадської непокори та інших конфліктних ситуацій, сприяти підвищенню конкурентоспроможності українського працівника за європейськими та світовими стандартами, виділяє її як важливу складову системи національної безпеки [ 5 ].

Покладаючи в основу формування змісту соціальної безпеки соціальні інтереси, О. Хомра та Т. Русанова акцентують увагу на важливості та необхідності побудови адекватного механізму їх забезпечення та формування нормативно-правової бази. Відповідно до визначення, поданого авторами у праці “Соціальна безпека: виклики, загрози, критерії” соціальна безпека – це стан гарантованої правової та інституціональної захищеності життєво важливих інтересів особи і суспільства від зовнішніх та внутрішніх загроз [ 10 ].

Підходячи до трактування соціальної безпеки, О. Давидюк вказує, що в основі формулювання її змісту повинно бути покладено необхідність формування умов для забезпечення певної якості життя людини і суспільства, в тому числі всіх основних сфер виробництва, соціальної сфери, охорони внутрішнього конституційного порядку, зовнішньої безпеки, культури, при якому забезпечується номінальний рівень соціальних умов та соціальних благ [3].

Таким чином, соціальна безпека формується в системі правових та соціальних гарантій, які дозволяють людині найефективніше функціонувати в межах певної суспільно-політичної формації. Визнаючи соціальну безпеку як певну діяльність, необхідно наголосити, що соціальна безпека як складова національної безпеки визначає стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від внутрішніх та зовнішніх загроз, а також загроз соціальним інтересам.

Отже, соціальна безпека може бути визначена як позитивно врегульований правовими нормами і реалізований на практиці стан, коли держава забезпечує наявними в її розпорядженні демократичними методами управління підтримання гідного рівня життя громадян та гарантує можливість задоволення основних потреб її розвитку.

Фактори, що впливають на стан соціальної безпеки

Соціальна політика держави формується під впливом різноманітних чинників, які різняться в залежності від місця виникнення (внутрішні та зовнішні), результативності впливу на вироблення соціальної політики як процесу (позитивні та негативні), за спрямованістю впливу на суспільство (орієнтовані на більшість членів суспільства, або індивідуалізовані) тощо. До таких чинників слід віднести ті причини, явища або суттєві обставини, які обумовили процеси, що викликали зміни у внутрішньому та зовнішньому середовищі, що впливає на вироблення соціальної політики держави в той або інший період часу (на етапі історичного та соціально-економічного розвитку, політичних змін), можуть сприяти чи ускладнювати досягнення цілей системи, яку здійснюють суб’єкти управлінської діяльності, і, проявилися як результат внутрішніх та зовнішніх можливостей соціальної політики.

Серед внутрішніх чинників впливу на вироблення соціальної політики держави необхідно розглядати нерівність регіонального розвитку на макрорівні (промислово розвинуті регіони, регіони з переважаючим розвитком сільського господарства тощо) та нерівність територіального розвитку на мезорівні (сільська та міська місцевості, депресивні території та регіональні центри тощо). Внутрішні чинники можуть бути пов’язані з урахуванням економічних, соціальних, демографічних, екологічних, науково-технічних аспектів.

Зовнішні чинники впливу на вироблення соціальної політики держави можуть бути представлені політичними, економічними, міжнародними та соціальними чинниками, тоді як суб’єктами, або їх носіями, стає політика держави, поведінка конкурентів або партнерів з міждержавних угод та договорів, відносини з недержавними організаціями, міжнародними агенціями тощо. Деякі дослідники вважають, що зовнішні соціальні загрози зумовлені негативними наслідками глобалізації, й відносять до цієї групи: зростання безробіття, антагонізацію соціальної структури, люмпенізацію населення, декваліфікацію робочої сили, збільшення знедолених категорій населення, технологічне відставання економіки тощо [13, с.73].

Зовнішні чинники можуть бути пов’язані зі зміною кон’юнктури внутрішнього та світового ринків, зміною політичної ситуації як в межах держави так і в міжнародному масштабі, процесами інфляції, діяльністю держави (створенням цивілізованого ринку, його правових основ, забезпечення правопорядку в країні та її національній безпеці, стабілізації економіки, захисту конкуренції тощо). Чинники, що впливають на виникнення соціальних загроз в Україні, є схожими з тотожними чинниками в інших країнах світу як за умовами виникнення, так і за змістом, а також за набором позитивних та негативних рис, що їм притаманні.

Можна виділити наступні соціальні загрози на макрорівні: поглиблення майнового розшарування суспільства; низький рівень життя населення; високий рівень безробіття; трудова міграція; «відплив інтелекту»; загальна наркотизація молоді; руйнація системи підготовки фахівців робочих професій (профтехосвіта) тощо. На мезорівні можна враховувати такі загрози, як: зміни у рівні добробуту населення, спад виробництва, зміни у демографічній ситуації, зростання соціального напруження, криміналізація економіки, зміни у рівні економічної активності населення, зміни рівня та структури доходів і витрат населення тощо.

Розв’язання проблем, які стосуються соціальної безпеки, має здійснюватись за такими основними напрямками державної політики, а саме: соціальний захист і регулювання доходів населення, регулювання рівня та якості життя населення, податкове регулювання економіки, державне регулювання цін та тарифів, фінансово-бюджетне регулювання економіки, соціальне партнерство тощо.

Етнічна злочинність: її вплив на безпеку держави

Злочинність — одна з найгостріших проблем суспільства. Згідно з результатами опитувань громадської думки, проведених в останні десятиліття, люди багатьох країн ставлять її за значимістю на друге-третє місце після проблем економічного характеру.

Істотним криміногенним фактором сьогодні в Україні є нелегальна міграція. Чимало мігрантів створюють етнічні злочинні угрупування, які займаються наркобізнесом, захопленням заручників з метою викупу, розбійними нападами, шахрайством тощо.

Організовані за національною ознакою угрупування згуртовані, агресивні і, отже, більш небезпечні, ніж «інтернаціональні» банди. За останні роки в Україні, як свідчить статистика, маємо стійке зростання етнічних злочинних угрупувань. Найчастіше клієнтами органів МВС і прокуратури стають представники чеченських, циганських, грузинських, азербайджанських, вірменських, в’єтнамських, китайських, нігерійських, татарських злочинних угруповань.

Особливість мігрантів в тому, що вони психологічно дуже легко переходять від законних форм діяльності до незаконних.

Етнічні угруповання найчастіше закриті, члени тісно пов’язані не тільки загальної групової мораллю, а часто й родинними узами. Етнічні угруповання формуються, як правило, за клановими, родовими, національними ознаками. МВС наголошує, що боротися з такими бандами дуже складно. Потрібно знати їх звичаї, культуру, мову. У їхньому середовищі повинна бути агентура.

Варто додати, що останнім часом Україна все частіше використовується наркоділками, як транзитна територія для переміщення наркотиків у країни Західної Європи. Видобута СБУ інформація свідчить, що займаються торгівлею наркотиків етнічні злочинні угруповання із Африки, Південно-Східної Азії, низки азіатських країн СНД.

Одними з найбільш закритих і потужних національних злочинних угруповань є китайська та в`етнамська. Їх діяльність пов’язана з контрабандою, нелегальною імміграцією, організацією підпільних виробництв контрафактної продукції. Всередині кожної діаспори є злочинна частина, яка займається рекетом, здирництвом, іншими злочинами. Постраждалі ж земляки на «своїх» не заявляють.

Мабуть, найбільш поширеними і добре вивченими в Україні є злочинні угрупування чеченців і циган. Кожний з етносів має свій сегмент «кримінального ринку» і зберігає яскраво виражені етнічні характеристики.

Чеченські угруповання, як правило, займаються здирництвом, шахрайством з фінансовими ресурсами, угонами автомобілів, викраденням людей з метою отримання викупу, крадіжками, вбивствами на замовлення. Особливістю чеченських угруповань є сімейність. Чеченці визначаються жорсткою дисципліною, беззаперечним підпорядкуванням старшому клану. Старшого вибирають самі, не обов’язково старшого за віком – як правило, самого зухвалого, розумного, далекоглядного. Частіше за все, людини, що вже побував у структурах інших кримінальних угруповань і має «бойове хрещення».

Саме чеченці, відрізняються крайньою жорстокістю. Разом з тим, чеченці намагаються спочатку не привертати до себе особливої уваги правоохоронних органів і місцевих злочинних лідерів, прагнуть влаштувати якомога більше своїх людей в легальні структури, зав’язати необхідні зв’язки, запровадити агентуру в правоохоронні органи.

Крім цього, співпраця з афганськими талібами дала чеченцям можливість заявити про себе в міжнародному наркобізнесі.

Проблема циганської злочинності також є досить актуальною для країни. Основу діяльності циганських злочинних угрупувань, про що свідчать оперативні розробки та кримінальні справи, складають шахрайство, крадіжки і злочини, пов’язані з незаконним обігом наркотиків.

Циганам, відверто кажучи, і не потрібно створювати угруповання. Такий кримінальний осередок функціонує у них постійно. Не дарма ж за ними закріпилось міжнародне прізвисько «конокрадів». У циган є стовідсоткова кругова порука. Кланові зв’язки у них розвинені настільки, що неможливо навіть і уявити собі, щоб один з них міг допомогти слідству відносно іншого. Крім того, злочинному промислу навчають циган з дитинства.

Займаються цигани різними злочинами. Наприклад, здійснюють крадіжки та грабежі на квартирах у присутності господарів. Типовий спосіб проникнення в квартиру полягає в тому, що, спекулюючи на людських почуттях, циганка з малолітніми дітьми ходить по квартирах і просить пустити переповити немовля або дати води, каже, що біженка. Потрапивши в квартиру, діти швидко проникають в кімнати, поки дитину сповивають на кухні у присутності господині, хапають все, що під руку потрапить. Якщо господарі літні і немічні, цигани взагалі можуть увірватися силою, відкрито пограбувати.

Займаються цигани і так званої «ломкою» – одним з найпоширеніших видів шахрайства. Для цього шахрайка пристойно одягається, часом видаючи себе за іноземку. Просить розміняти велику суму грошей, здійснити обмін валюти за вигідним курсом. Перерахувавши декілька раз гроші, циганка відмовляється здійснювати обмін і повертає суму. Жертва не відразу виявляє брак кількох купюр.

Проте основною статтею доходів циганських угрупувань залишається наркобізнес. З’являються цілі циганські родини, які промишляють цим. Чоловікам таких циганських кланів-сімей практично завжди вдається уникнути відповідальності, оскільки безпосередньо самою справою займаються в основному жінки, і, саме вони потрапляють до рук міліції. Подібне у циган було завжди і є нормою. Складність полягає і в тому, що в сучасну наркоторгівлю залучені жінки та малолітні діти. При цьому жінка, як правило, мати 5-10 дітей.

Важкими наркотиками (героїн, кокаїн), займаються нігерійці. Спочатку це були студенти, які одружувались на українках і отримували посвідку на проживання (за часів Радянського Союзу це був єдиний спосіб іммігрувати в Росію чи Україну). Після розвалу Радянського Союзу мігранти з Африки хлинули до нас широким потоком. Саме нігерійці винайшли метод перевезення наркотиків в шлунках людей, в герметично запакованих контейнерах.

Сьогодні спецслужби України разом з компетентними органами намагаються знайти способи «нейтралізації» етнічних злочинних угрупувань. Проте часто біженець має більше пільг, ніж пересічний громадянин. А все це і провокує відверте втручання чужинців в життя українського суспільства, в тому числі сприяє появі кримінальних структур, діяльність яких аж ніяк не обмежена рамками їхніх етнічних громад.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Декларація про державний суверенітет України : за станом на 16 липн.1990 р. / Верховна Рада УРСР – К. : Відомості Верховної Ради УРСР, 1990. – 13с. - Режим доступу http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=55-12
Господарсько-правові аспекти забезпечення охорони здоров’я як соціальної домінанти національної безпеки [електронний ресурс] / Пашков В. М. – Режим доступу www.apteka.ua/archives/591/25280.html.
Гриненко А.М. Соціальна політика: Навч.-метод. посіб. – К.: КНЕУ, 2003. – 309 с.
Давидюк О. О. Соціальна безпека: проблеми теоретичного аналізу та побудови системи показників [електронний ресурс] / О. О. Давидюк // Міністерство праці та соціальної політики України Центр перспективних досліджень. – 2006. - Режим доступу: www.cpsr.org.ua/?pr=6&id=175.
Концептуальні підходи до формування системи національної безпеки України. Проблеми національної безпеки [електронний ресурс] / Пирожков С. І. // Стратегічна панорама. – 2003. – № 1. – режим доступу www.niisp. gov.ua /vydanna/panorama/2003_1.php.
Лібанова Е. Ринок праці та соціальний захист: Навч. пос. із соц. політики / Е. Лібанова, О. Палій. – К. : Основи, 2004. – 491 с.
Новікова О. Ф. Соціальна безпека: організаційно-економічні проблеми і шляхи вирішення / О. Ф. Новікова – Донецьк: ІЕП НАН України, 1997. – 460 с.
Паламарчук В. М. Економічні перетворення і соціальна безпека /В.М. Паламарчук. – К., :1996. – Вип. 1. – 64 с.
Серебрянников В. В. Социальная безопасность России / В. В. Серебрянников, А. Т. Хлопьев. – М. : ИСПИ РАН, 1996. – 352 с.
Соціальна безпека: виклики, загрози, критерії Проблеми національної безпеки [електронний ресурс] / Хомра О. У., Русанова Т. Є. // Стратегічна панорама. – 2004. – № 1. – Режим доступу: www.niisp.gov.ua/vydanna/panorama/ issue.php?s=prnb1&issue.
Соціальна держава: український вибір / [ред. В. А. Гошовської] / вид. друге – К. : ЦПСД, 2007. – 337с.
Сухоруков А. І. Методичні рекомендації щодо оцінки рівня економічної безпеки України / А. І. Сухоруков, С. Л. Воробйов, Т. П. Крупельницька.— К. : Національний інститут проблем міжнародної безпеки, 2003. — 63 с.
Хомра О.У. Соціальна безпека: виклики, загрози, критерії / О.У.Хомра, Т.Є. Русанова // Стратегічна панорама. – 2004. - № 1. – С. 73 – 79.
Шевчук П. І. Соціальна політика / П. І. Шевчук. – Львів: Світ, 2003. – 400 с.
Передборський В.А. Економічна безпека держави: Моногр. – К.: Кондор, 2005. – 614 с.