Соціалізм як явище світової історії

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни політологія на тему:

«Соціалізм як явище світової історії»

Виконав студент ІІІ курсу

факультет рекламного мистецтва

спеціальність менеджмент

Івченко Г.В.

КИЇВ – 2011

П Л А Н

Вступ.

1. Історичні витоки та принципи соціалізму.

2. Соціалістичні політичні концепції

2.1. Марксистська соціально-політична думка

2.2. Соціал-демократичні концепції соціалізму.

2.3. Адміністративно-плановий устрій на прикладі СРСР.

3. Соціалістична ідеологія в Україні: історія і сучасність.

3.1. Занепад і сучасний стан соціалістичної економічної системи.

3.2. Нова ідеологія для нової України.

Висновок.

Список використаної літератури.

Вступ

Метою вивчення даної теми є бажання розібратися в тонкощах економічного ладу, що панував ще не так давно на теренах нашої Батьківщини. Адже саме через соціалістичне минуле, гонкою за якимись примарними цілями, ми маємо затяжну кризу, потужний промисловий комплекс в руїнах, і, як результат всіх цих процесів, похмуре сьогодення з недуже чіткими перспективами на майбутнє.

Ціллю цього завдання є дослідження механізмів і принципів роботи економічної системи соціалізму, визначення позитивних і негативних аспектів даного питання, розширення свого кругозору, а також набуття певних знань та навичок, які безперечно допоможуть в подальшому житті. Адже знаючи помилки інших можна уникнути власних.

Актуальність даного питання неабияка. Адже зараз наш уряд намагається стати більш соціальним, тобто народним. Ми ж обираємо його якраз для цього. А соціалістична економіка якраз і була основана для служіння народу, просто вожді минулого переробили відносно світлу ідею під себе і для себе. Зараз якраз актуальність полягає в тому, щоб вивчити це питання, проаналізувати і, зробивши відповідні висновки, впевнено йти до процвітання нашої Батьківщини.

Найвідомішими дослідниками, і найголовніше, засновниками даної економічної системи (початок ХХ ст.) були К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони виклали свої думки в науковій праці під назвою „Капітал”. На основі цього видання якраз і були побудована соціалістична економічна система в Радянському союзі, а згодом й ще в декількох держав (деякі з них і досі рухаються в цьому напрямку розвитку власного господарства). Звісно було багато й інших дослідників і науковців, що цікавились даним питанням, але саме Маркс і Енгельс дали поштовх для руху і самоствердження даної економічної системи.

Джерелами інформації для дослідження стали підручники з політичної економії. В них широко висвітлюється дане питання, адже на основі вибору економічної системи базується загальний напрям, спосіб, завдання, цілі та інші аспекти економічного розвитку держави. Через питання про економічні системи взагалі, посідає досить таки важливе місце в науці політична економія, отже і її підрозділ (саме соціалістична система) має не аби яке значення. Спеціально були обрані підручники різних епох, аби висвітлювати це питання як з боку самих організаторів соціалізму, так і з боку наших сучасників. Тобто були використані погляди науковців різних часів і з різними орієнтирами.

1. Історичні витоки та принципи соціалізму

СОЦІАЛІЗМ (франц. сосіалізте від лат. сосіаліз – суспільний) ­ вчення і теорії, які утве­­­рджують ідеал суспільного устрою, заснованого на суспільній власності в різноманітних формах, відсутності експлуатації, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від затраченої праці, на основі соціально забезпеченої свободи особи.

Соціалізм є вищою формою демократії, при якій правовим шляхом повністю відкидається насильство, як кошти придушення внутрісистемних конфліктів.

Моментом настання соціалізму можна вважати затвердження парламентом країни конституційної норми, що проголошує незаконність будь-яких форм експлуатації людини людиною.

Зачатки державного права, що дозволяє повністю ліквідувати експлуатацію людини людиною, закладені в «Всесвітній декларації прав людини».

Треба відзначити, що ліквідація експлуатації людини людиною усередині країни ще не гарантує суспільство від небезпеки потрапити під ярмо міжнародної експлуатації. Це означає, що переваги соціалістичного способу виробництва повинні бути використані для досягнення країною техніко-економічного рівня суспільного виробництва, що не уступає рівню розвинених країн капіталістичного оточення.

Соціалізм використовує принципово нову економічну схему відтворення й обміну матеріальних благ.

Ця схема має на увазі, що при соціалістичних товарно-грошових відносинах пріоритет перейде від грошей до товару, але гроші залишаться невід'ємним фактором товарного виробництва, виконуючи ряд специфічних функцій.

У колишньому СРСР не був здійснений основний принцип соціалізму - кожному по праці, фактор НТП (науково-технічний потенціал) був підмінений фактором АВ (адміністративний волюнтаризм). Це привело до того, що не заробила наукова схема суспільного виробництва, властивому соціалізму. А коли економіка країни була доведена до кризового стану, виникли домисли, начебто ідея соціалізму себе не виправдала, що у всім винуватий Маркс із його теорією вартості, що Ленін нібито перед смертю усвідомив свою помилку й намітив поворот до капіталізму й т.д.

Як ми вже відзначали, економічні відкриття не реєструються людством, а використовуються мимоволі. У надрах капіталістичного ладу нова економічна схема застосовується усе ширше й ширше. Це дозволило капіталістичному миру виграти змагання із країнами, які намагалися побудувати соціалізм політичними коштами, порушуючи при цьому економічні принципи даної формації.

Взаємини між класами в соціалістичній державі повинні будуватися на основі визнання наступних принципів:

• капіталістичний шлях розвитку, що припускає необхідність експлуатації людини людиною, не відповідає інтересам основної маси населення;
• право на приватну власність і право одержання доходу від цієї власності повинне бути збережене у формі володіння акціями на засоби виробництва;
• вітчизняна буржуазія зобов'язана використовувати для підйому економіки накопичений нею потенціал;
• буржуазія має професіоналізм у керуванні економікою й повинна використовуватися в цій якості;
• повинен бути реалізований основний принцип соціалізму - забезпечення рівної оплати за рівну працю.

Цей принцип забезпечує справедливість розподілу матеріальних благ, тобто є найважливішою умовою гармонічного розвитку суспільства. Саме він відкриває можливість забезпечити повну безконфліктність нового суспільства шляхом дозволу всіх його протиріч.

Основний принцип соціалізму розкріпачить праця, зробить його більше продуктивним, більше ефективним, більше якісним. Він повинен бути розповсюджений на всі сфери діяльності: промислове й сільськогосподарське виробництво, утворення, державне керування, всі види послуг, комерційну діяльність і т.д.

Цей же принцип, відповідно, поставить бар'єри на шляху неефективної й неякісної праці, що був бичем лжесоціалізма. Усунення протиріч капіталізму створює передумови для різкого прискорення темпів економічного розвитку, для досягнення в короткий термін основної економічної мети суспільства - максимального задоволення матеріальних і духовних потреб всіх його членів.

Засобами реалізації основного принципу соціалізму повинен стати точний достовірний облік кількості і якості праці, а також обсягів виробництва й рухи товарних мас у всіх сферах народного господарства.

Можливість цілеспрямованого, планового, наукового керування процесом економічного розвитку країни при усуненні всіх форм експлуатації людини людиною відкриває наукова політична економія, початок який було покладено класиками цієї науки.

Необхідне посилення державного регулювання економіки, тому що стихійний хід не сприяє її оптимальному розвитку.

Вся існуюча система державного керування народним господарством украй недосконала й вимагає корінної перебудови. Настав час визнати, що» лібералізація економіки» є такою ж абсурдною крайністю, як колишня «адміністративно-командна система керування».

Державне керування економікою повинне здійснюватися на принципово новій основі, що була відсутня в СРСР. Повинна одержати звільнення від догм, розвиток і використання класична економічна теорія, на основі якої може бути налагоджена об'єктивна система статистичного обліку, забезпечена оплата по праці, створена справді наукова система державного планування. Лише це дозволить забезпечити оздоровлення, відновлення й підйом економіки країни. Народне господарство не повинне залишатися полігоном для експериментів безвідповідальних авантюристів. Економіка руйнується від будь-яких різких змін, тим більше "революційних".

Але всі ці величезні переваги соціалістичного способу виробництва являють собою всього лише потенційну можливість, для реалізації якої необхідні значні зусилля всього суспільства. Якихось об'єктивних економічних законів, які забезпечували б реалізацію потенційних переваг соціалістичного способу виробництва незалежно від здатності суспільства знайти шлях цієї реалізації, на жаль, не існує. Звідси випливає наступне положення.

Необхідною умовою побудови соціалістичної суспільної системи є високий професіоналізм всіх трудівників народного господарства, насамперед працівників органів державного керування.

Професіоналізм - якісна характеристика працівника, що відображає його здатність виконувати свою справу.

Озброюючи трудящих найсучаснішими засобами виробництва, суспільство жадає від них досконалості у володінні наявної в них технікою для забезпечення високої продуктивності праці. Однак високий професіоналізм трудящих може виявитися марним при низькому професійному рівні працівників органів державного керування.

Професіоналізм потрібно не тільки від керівників вищого рівня, але й від рядових працівників системи керування. Професійне керування жадає від них здатності діяти узгоджено, тверезо оцінювати обстановку, вибирати найбільш оптимальний варіант розвитку економіки, використовуючи наявні ресурси, приймати управлінські рішення на основі точного знання результату цих рішень. Ясно також, що в процесі керування необхідний безперервний зворотний зв'язок з керованим об'єктом.

Наївно робити ставку на сприятливий результат руху при стихійному розвитку подій. Неприпустимо й використання методу проб і помилок, при якому керівництво країни, не маючи надійного зворотного зв'язка з народним господарством, хаотично рухає всіма наявними в нього важелями керування.

Для реалізації потенційних переваг, які створює сполучення демократії й соціалізму, потрібне використання економічної теорії, що відповідає вимогам сучасного народного господарства.

Нашим законодавцям, що засідають у парламентах своїх країн, пора вже перестати вважати себе професіоналами "по положенню", а почати вчитися економічно мислити. Їм варто вивчати політекономічну теорію, учитися аналізувати макроекономічні показники народного господарства, передбачати результати впровадження прийнятих ними законодавчих актів, правильно вважати кожну зі складових доходів і видатків державного бюджету. А виборцям настав час зрозуміти, що одних благих намірів і порядності недостатньо, щоб виконувати обов'язку депутата. Народні обранці зобов'язані проявляти високий професіоналізм.

Перехід на соціалістичний шлях розвитку економіки означає негайне припинення буржуазних реформ. Але націоналізація всіх засобів виробництва, що опинилися в приватній власності, неприпустима та й не потрібна. Навпроти, доцільно зберегти приватну власність на всі засоби виробництва в країні в акціонованій формі. Але при цьому від права володіння акціями з одержанням дивідендів на приріст вартості засобів виробництва повинне бути відділене право керування засобами виробництва, що повинне здійснюватися в інтересах усього суспільства, і право розпорядження засобами виробництва, що повинне належати адміністрації відповідного підприємства.

Для забезпечення соціалістичного суспільного укладу необхідно й досить законодавчо заборонити експлуатацію людини людиною, впровадити принцип рівної оплати за рівну працю й забезпечити державний захист інтересів всіх трудящих без виділення пріоритету робітничого класу.

2. Соціалістичні політичні концепції

Соціалізм – багатозначне поняття, яке одержало в науці різноманітні тлумачення. Найголовнішими серед них вважаються два підходи: з точки зору марксизму і з погля­ду соціал-демократії.

Марксистський підхід розглядає соціалізм як першу, нижчу, незрілу фазу, ступінь комунізму як суспільно-економічну формацію, яка приходить безпосередньо на зміну капіталізму після завершення революції перехідного періоду і характеризується: ліквідацією приватної власності й експлу­ататорських класів; утвердженням суспільної власності на засоби виробництва, про­відної ролі робітничого класу в рамках со­ціально-політичної та ідейної єдності суспільства; здійсненням принципу «від кожного – за здібностями, кожному – за працею»; за­безпеченням на цій основі соціальної справедливості, умов для всебічного і гар­монійного розвитку особи.

З погляду соціал-демократії соціалізм – це суспільний лад, який досягається не в результаті революційної лік­відації капіталізму, а шляхом його рефор­мування зі збереженням приватної влас­ності, забезпеченням росту «середнього класу», соціального партнерства, досяг­ненням вищого рівня соціальної рівності і справедливості.

Розглянемо ці концепції більш детально.

2.1. Марксистська соціально-політична думка

Марксистська соціально-політична думка. Учення К. Маркса (1818—1883) і Ф. Енгельса (1820—1895) виникло в кінці 40-х років ХІХ ст. в Європі. Це був період революцій, національних війн, бурхливого промислового розвитку та загострення класової боротьби.

Протягом останніх дев'яноста років однією з найбільш поширених була марксистська, комуністична доктрина соціалізму, на якій грунтувалися численні партії.

Основна ідея соціально-політичних поглядів Маркса та Енгельса полягала в тому, що в результаті внутрішнього розвитку капіталізму будуть зруйновані вузькі рамки класових та національних відносин, створяться умови для розкріпачення людини. Свобода та всебічний розвиток людини, з погляду засновників марксизму, можливі тільки в асоціації та через асоціацію. Але просування до звільнення людини здійснюється через класову боротьбу і революцію, знищення одного класу іншим, через установлення влади робітничого класу, котра остаточно усуне поділ суспільства на соціальні класи і приведе до однорідного, соціально справедливого суспільства.

Проблема визволення людини, формування цілісної, гармонійної, всебічно розвиненої людини — головна ідея Маркса та Енгельса. Уже в своїх ранніх працях Маркс писав про необхідність установлення принципово нового суспільного устрою, який би зробив вихідним моментом розвитку саме людину. Енгельс також у своїх перших творах виступав як послідовний прихильник гуманізму.

У творах періоду формування марксизму, особливо в «Маніфесті Комуністичної партії», Маркс та Енгельс формулюють розуміння історичного процесу як суспільно-політичної діяльності народних мас, обґрунтовують необхідність заміни капіталізму та переходу до комуністичного суспільства. Тут же дається аналіз шляхів розвитку робітничого класу, його ролі в історії, робиться висновок про необхідність пролетарської революції для соціалістичних перетворень суспільства. У «Маніфесті» сформульовано одне з центральних положень соціально-політичної теорії марксизму — ідея диктатури пролетаріату, намічено контури майбутнього суспільства [4].

Після революційних подій у Європі 1848—1851 рр. увага Маркса та Енгельса до соціально-політичної проблематики ще більше посилюється. Виходячи з досвіду буржуазних революцій, а також Паризької Комуни 1871 р., вони розробляють своє вчення про революцію і державу, про роль ідей, мас та особистості в історії. Принципове значення для розуміння соціально-політичної концепції марксизму має праця Маркса «Критика Готської програми» (1875), в центрі якої — питання про диктатуру пролетаріату як перехідний період від капіталізму до соціалізму та про дві фази комуністичного суспільства — соціалізм і комунізм [5].

У другій половині ХІХ ст. марксизм набув значного поширення в багатьох країнах світу, де розгорнувся робітничий рух. Починаючи з 50-х років ідеї марксизму стали популяризувати і в Росії. Ґрунт для їхнього сприйняття вже був підготовлений революційними демократами та народниками.

Особливу роль у поширенні й розвитку марксистської соціально-політичної теорії в кінці ХІХ — на початку ХХ ст. відіграв В. І. Ленін (1870—1924). Розробляючи свої організаційно-тактичні ідеї, Ленін використав як досвід європейської соціал-демократії, так і традиції російського визвольного руху: традиції Чернишевського, народників. На перетині історії соціалізму та російської історії виник своєрідний російський варіант марксизму, що відбивав особливості історичного розвитку країни.

З теоретичних положень, що характеризували внесок Леніна в соціально-політичну теорію марксизму, необхідно назвати вчення про роль революційної теорії в робітничому русі, про гегемонію пролетаріату в демократичній революції і про революційно-демократичну диктатуру пролетаріату та селянства як перехідну форму влади в період між буржуазно-демократичною і соціалістичною революціями, розкриття революційних можливостей селянства в боротьбі проти капіталізму. Ленін зробив також висновок про можливість перемоги соціалістичної революції спочатку в кількох або навіть в одній країні. Предметом особливого інтересу Леніна було вчення про державу, котрому він присвятив спеціальну працю «Держава і революція» [6]. У післяжовтневих працях він багато уваги приділяв визначенню шляхів будівництва соціалізму в колишньому СРСР.

Марксизм справив могутній вплив на долю людської цивілізації в ХХ ст. Але не всі ідеї соціально-політичної концепції марксизму витримали перевірку часом. Історичний розвиток людства привів до таких змін та епохальних зрушень, котрих ця теорія не передбачала. Сталися серйозні зміни в складі суспільних сил, що виборюють соціальний прогрес, у способах здійснення соціальних перетворень. Перестали бути актуальними ідеї конфронтації, революції, збройної боротьби.

Спроби реалізувати марксистську доктрину соціалізму показали її нежиттєздатність й утопізм. Вона втратила колишню популярність.

Нині по-іншому виглядає і сам процес суспільного розвитку. Змінюються уявлення про владу та її носіїв, державу і роль насилля, диктатуру і демократію, уявлення, які раніше складалися під впливом психології протистояння і боротьби. Вони мають бути переглянуті з позицій сучасного етапу світового розвитку, загальнолюдських інтересів.

По-новому необхідно оцінити й ленінську теоретичну спадщину. Ленінізм сформувався в період різкого загострення кризи всієї системи капіталізму і пожвавлення через це революційного руху. Таку ситуацію В. І. Ленін та його однодумці сприйняли як канун соціалістичної революції, щодо успіху якої в них не було жодних сумнівів. Незрілість матеріальних передумов для такої революції, низький рівень масової політичної культури Ленін намагався компенсувати активною діяльністю пролетарської партії, котра, на його думку, могла внести в робітничий рух передову соціалістичну свідомість. Зростаюча конфронтація між класами, посилення збройної боротьби породили водночас ідею про неминучість і доцільність використання насилля для здійснення соціалістичних перетворень. Згодом поняття революційного насилля і його носія — диктатури пролетаріату — були абсолютизовані. А це, у свою чергу, призвело до впровадження однобічного класово-партійного підходу до всіх явищ дійсності, особливо до науки і культури, нетерпимості до релігії та інакомислення. Відбулася канонізація ленінської теоретичної спадщини та створення культу особи Й. В. Сталіна з його численними злочинами проти свого народу та народів світу [7].

Суспільна практика показала, що історично обмеженими виявилися положення марксизму про насилля як бабу-сповитуху історії, про всесвітньо-історичну місію пролетаріату та його диктатуру, про зникнення товарно-грошових відносин за соціалізму. Проте і нині залишаються актуальними діалектичний метод аналізу суспільних явищ, ідеї соціальної справедливості і солідарності, положення про те, що вільний розвиток кожного є умовою вільного розвитку всіх та багато іншого.

2.2. Соціал-демократичні концепції соціалізму.

Соціал-демократичні концепції соціалізму. Понад сто років соціал-демократія існує як суспільне явище. міжнародна організація соціал-демократії — Соціалістичний інтернаціонал об’єднує 68 партій усіх континентів, що налічують у своїх рядах понад 17 млн осіб. Найбільший вплив соціал-демократичні партії мають у Західній Європі, а також Латинській Америці, багатьох країнах Азії, Близького сходу. Поза сферою їхнього впливу залишилися лише ісламські країни.

Практична діяльність соціал-демократичних партій розгортається на основі соціально-політичної теорії «демократичного соціалізму». У «Декларації принципів Соціалістичного Інтернаціоналу», що були схвалені XХI конгресом Соцінтерну (1999 р.), знайшли відображення нові підходи соціал-демократії до сучасного світу. Велика увага приділяється вирішенню глобальних проблем: забезпеченню миру й міжнародної безпеки, поліпшенню відносин між Заходом та Сходом, ліквідації колоніалізму й расизму, створенню нового міжнародного економічного порядку, збереженню навколишнього середовища. У Декларації поставлено питання про «нову культуру політичного діалогу», котре набуває особливого значення для забезпечення миру на Землі. Автори цієї концепції виходять з того, що тільки в результаті розвитку міжнародного співробітництва, створення сприятливих зовнішньополітичних умов можливе успішне здійснення концепції «демократичного соціалізму», утілення в життя тих принципів економічної, політичної та соціальної демократії, які сформульовано в Декларації Соцінтерну.

Серед них особливого значення надають здійсненню спрямованого (регулюючого) розвитку економічної демократії з урахуванням специфіки тієї чи іншої країни, бо, як показала практика, економічна демократія не може розвиватися за «єдиною, або фіксованою моделлю»; у кожній із країн вона має свої особливості. Для вирішення цього завдання велике значення має «демократичний і соціальний контроль» над розвитком економіки, роль якого зростатиме в процесі її інтернаціоналізації. У такому контролі разом з державними органами повинні брати участь і суспільно-політичні організації. На них покладається відповідальність за забезпечення захисту соціальних та суспільних інтересів, участі трудящих у прийнятті рішень на рівні підприємств і робочих місць, а також участі профспілок у розробці та реалізації економічної політики в масштабах країни.

Політична демократія охарактеризована як така, що має надкласовий характер. Вона зумовлює здійснення політичних прав і свобод (свободи слова, думки, освіти, організації та релігії), включає також свободу вибору між різними політичними альтернативами; можливість зміни уряду мирними засобами на основі народного волевиявлення, створення судової системи, що базується на верховенстві закону, перед яким є рівними всі громадяни, усі верстви суспільства.

Розвиток соціальної демократії означає наявність соціальних прав у трудового народу, підвищення його матеріального та культурного рівня. З цією метою розроблено ефективні заходи, які мають пом’якшувати наслідки кризових явищ у економіці і сприяти зменшенню безробіття, підвищенню рівня зайнятості населення. Передбачається стимулювання торгівлі між різними країнами, стримування інфляції і створення робочих місць, формування системи підготовки нових робочих кадрів та перепідготовки старих. Зі здійсненням цих заходів, як і з розвитком економічної та політичної демократії, пов’язується впровадження в життя основних принципів «демократичного соціалізму» — свободи, справедливості, солідарності.

Прикладом ефективної реалізації ідей «демократичного соціалізму» може бути «шведський експеримент». Його успіх пов’язують із діяльністю Соціал-демократичної робітничої партії Швеції (СДРПШ). Суспільство, що побудоване в цій країні, на думку відомого вченого, члена СДРПШ К. Еклунда, «є ні соціалістичним, ні капіталістичним». Його змішана економіка «ближче стоїть до капіталізму, ніж до соціалізму, причому до капіталізму з людським обличчям» [8]. Першочерговим завданням шведської соціальної системи є обмеження приватного прибутку. Воно досягається з допомогою добре продуманої системи податків. Це дає змогу соціал-демократії значно поліпшувати становище в соціальній сфері, особливо в медицині та освіті, забезпечувати людям рівні «стартові» можливості, що не залежать від походження й умов життя. Успіху «шведського експерименту» сприяла політика нейтралітету, яку послідовно проводить уряд, стабільність політичної обстановки і, безумовно, тривале правління соціал-демократії.

Соціал-демократичні партії, які виникли в Україні та в інших країнах СНД, дотримуються орієнтації на класичну соціал-демократію.

У практично-політичному сенсі реалізація ідей соціалізму через масове соціальне насильство, повну заборону приватної власності, рин­кових відносин, політичної і духовної опозиції і т. ін. протиставила цей суспільний лад свободі і демократії, привела або до його повної ліквідації (СРСР, країни Сх. Європи), або ж до глибокої кризи (Куба) чи ринкового реформування (Китай). У свою чергу, це призвело не лише до краху конкретно-історичної форми перетворення в дійсність соціалістичних ідей, а й до кризи уявлень про соціалізм. Разом з тим соціалізм у його різноманітних проя­вах відобразив, а багато в чому і здійснив цілий ряд гуманних ідей і цінностей, основними серед яких є: соціальна емансипація осо­би, забезпечення соціальних прав, рів­ності життєвих шансів кожної людини; систематизація уявлень про справедливе суспільство з цінностями свободи і рівності, створення умов для гармонійного і все­бічного розвитку особи, подолання всіх проявів насильства і соціального відчу­ження; обґрунтування ідей гармонізації суспільного життя, досягнення соціальної со­лідарності; привнесення у практику загально цивілізаційного розвитку ідей контролю над стихією ринку, соціального захисту і т. д.

2.3. Адміністративно-плановий устрій на прикладі СРСР.

Теорія, як відомо, відрізняється від практичного застосування, тому розглянемо адміністративно-плановий устрій на конкретному прикладі. А саме на СРСР.

Ми називали нашу економіку плановою тому, що кожна цифра у бюджеті була нібито розрахована і вивірена; тому, що нібито усе було розраховано по кожній галузі: скільки чавуну, сталі, прокату потрібно для країни тощо. Усі потреби спочатку підраховували, а потім вже планували виробництво. За назвою це, можливо, і була планова економіка. Але чи була вона за суттю такою? Спробую відповісти.

Перше і головне – догнати й перегнати США. Це була перша ідея. Застаріле вже з самого початку, ще до проголошення, гасло "Догоним и перегоним Америку" було по суті кінцевою метою, кінцевою і єдиною тактикою, на відміну від економіки капіталістичного світу, де кількість продукції була лише проміжком на шляху до більш високої мети; тобто мета і засоби її досягнення помінялися містами: метою у СРСР був валовий продукт (кількість металу, зерна тощо), а засобом досягнення – люди; а в капіталістичних державах усе навпаки.

Розглянемо тепер безпосередньо основні ознаки соціалістичної моделі економіки. Економічна система державного соціалізму – це економічний лад, який характеризу­ється державною власністю практично на всі речові ресурси і ухвалою економічних рішень через центральне економічне пла­нування. Сучасна економічна наука оцінює цю модель як при­клад глибоких деформацій у розвитку суспільства.[1] Цей тип економіки лише поверхнево і з точки зору незрілої громадської свідомості та демо­кратії мав риси соціалістичної. А в житті це був тоталітарний агрегат, де основні керівні функції брав на себе держапарат. Разом з тим економіка державного соціалізму не була випадковістю. Така форма становлення нового суспільства теоретично була пов'язана зі спрощеним розумінням соціалістичної економіки, абсолютизацією можливостей її свідомого планування, переоцін­кою потенціалу колективних форм господарювання в умовах не­розвинутих продуктивних сил[2].

Сформулюємо основні ознаки державного соціалізму.

1. Монополія державної власності, яка веде до загального одержавлення економічної та інших сторін суспільства. Вона утверджувалась як наслідок підміни реального усуспільнення ви­робництва формальним (зміна юридичної форми власності на за­соби виробництва), що означає розподіл функцій управління і розпорядження. Для створення ринкових відносин і свободи під­приємництва необхідно подолати монополію держави на влас­ність (роздержавлення і приватизація).

2. Відносини адміністративної залежності. Більшість підприємств позбавлені самостійності щодо формування програми, вибору ресурсів, партнерів, розпорядження доходами тощо. Робота відбувається за планом, управління базується на силі влади, тому як ре­гулятор господарських зв'язків використовуються не економічні, а адміністративні розпорядження. Супутником командної економіки виступає «тіньова економіка», яка діє за своїми правилами. Відноси­ни адміністративної залежності, що використовувались для позаеко­номічного «залучення» до праці і організації виробництва, позбавля­ють економічної здатності до саморозвитку і саморегулювання.