Спеціальне навчання осіб з порушеннями слуху
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Уманський
державний педагогічний
«Спеціальне навчання осіб з порушеннями слуху»
Виконала:
Студентка ФДО
34 групи
Латанська Ірина
Викладач:
Чепка О.В
Вступ
1.Теоретичні обґрунтування спеціального навчання осіб з порушеннями слуху.
1.1Характеристика спеціального навчання осіб з порушенням слуху.
1.2 Проблеми інтеграції дітей з вадами слуху в навколишнє середовище
2. Методи роботи з дітьми які мають порушення слуху
2.1 Організація навчально - виховного процесу в закладах для дітей з вадами слуху
2.2 Консультація для сім’ї яка виховує дитину з вадами слуху.
Висновок
Список використаних джерел
Останні роки характеризуються реформуванням системи і змісту освіти, прийняттям і впровадженням у дію ряду державних освітніх документів, спрямованих на реалізацію принципів демократизації і гуманізації освіти.
Статистичні дані Державного комітету статистики України свідчать, що на сьогодні близько 58 тисяч сімей виховують дітей з вадами розвитку. Процент захворюваності постійно зростає і в останні роки досяг рівня 19,2%. За даними Міністерства охорони здоров'я України, на сьогодні в країні налічується 152 тисячі дітей-інвалідів (у порівнянні з 141 тис. в 1997 році). Рівень інвалідизації зріс на 24%. Серед них —11 тисяч 240 дітей з патологією лор органів, що становить 5,7% від загальної кількості дітей-інвалідів в Україні (за матеріалами І Всеукраїнського симпозіуму з питань діагностики, протезування, реабілітації слухання і мовлення, К., 2001 р.).
Сьогодні в Україні велика кількість дітей з вадами слуху потребує значно більшої уваги від держави і суспільства. В державі створена диференційована мережа спеціальних закладів освіти. В Україні на даний час діє 32 школи для глухих дітей, 32 школи для слабочуючих, 30 дошкільних установ для дітей з вадами слуху.
Частина дітей з комбінованим дефектом перебувають на домашньому утриманні. Частина відвідує масові школи, які не готові до інтеграції дітей з вадами слуху.
Від забезпечення сприятливих умов для всебічного розвитку особистості дитини з вадами слуху в дошкільному віці залежить її подальша доля, входження в суспільство людей, які нормально чують та особистістісне самоствердження. З огляду на це актуальною є дослідження науково-практичних аспектів організації психолого-педагогічної роботи з дошкільниками з вадами слуху.
Об’єкт дослідження: процес організації спеціального навчання дітей з порушенням слуху.
Предмет дослідження: спеціальне навчання осіб з порушеннями слуху.
Мета роботи: полягає в теоретичному обґрунтуванні спеціального навчання осіб з порушеннями слуху.
Відповідно до мети дослідження було визначено такі основні завдання дослідження:
- теоретично обґрунтувати проблему спеціального навчання осіб з порушенням слуху ;
- сформулювати основні дидактичні поняття з теми;
- проаналізувати сучасну систему організації спеціальної освіти в Україні;
- визначити актуальні проблеми інтеграції дітей з вадами слуху навколишнє середовище.
1.Теоретичні обґрунтування спеціального навчання осіб з порушеннями слуху
1.1Характеристика спеціального навчання осіб з порушенням слуху
В окремі періоди складної історії України погляди її прогресивних громадян і позиції держави в цілому щодо доцільності та можливостей навчання й виховання нечуючих були достатньо різними: іноді вони випереджували розвиток суспільства, часом розвивалися паралельно з науковими теоріями вчених сусідніх країн, траплялися й стадії явного застою, припускалися помилки.
Умовними віхами цих періодів є історичні зміни ставлення держави та спільноти до осіб з певними відхиленнями в розвитку. Зокрема, в історії України можна виділити такі: –
(ХІІІ – кінець XVII ст.) — період опіки;
II (кінець XVII — початок XIX ст.) – період спроб навчання і виховання окремих осіб з розладами;
III (початок XIX — початок
XX ст.) – період усвідомлення
IV (початок XX ст. – 1991 р.) — період визнання необхідності навчання всіх дітей з відхиленнями в розвитку.
У І і II періоди складалися передумови виникнення системи спеціальної освіти. III період еволюції ставлення до осіб з розладами (початок XIX — початок XX ст.) збігається з першим етапом становлення національної системи спеціальної освіти в Україні. Цей час розгортання мережі спеціальних закладів знаменний тим, що кількаразово переривався подіями, які спричинили докорінну перебудову держави й суспільства. Сформувалася ця система вже у пореволюційній Україні, в момент зміни державного устрою, ідеології, ціннісних орієнтацій, морально-етичних та культурних норм, глибокої економічної кризи, громадянської війни.
Спеціальні школи й училища, які почали відкриватися в Україні в першій половині XIX ст. за приватної ініціативи, працювали кожний за власною програмою, використовуючи свої методи та програми, здебільшого покладаючись на досвід колективу викладачів, чимало з яких мали практику роботи з глухонімими в Петербурзькому та Арнольдо - Третьяківському
І. Соколянський підготував доповідь «Про навчання українських глухонімих дітей рідній мові». Він наполягав на створенні такої школи, яка була б нерозривно пов'язана з життям народу і в якій би навчання здійснювалося рідною мовою. Цікавими були доповіді про практику роботи з глухонімими дітьми: Н. Патканова (Київ) висвітлювала «Досвід фізіологічного дослідження глухонімих», О. Мальцев (Олександрівськ) розповідав про участь закладів Олександрівського відділу опіки глухих у сіль-ськогосподарських та промислових виставках, про необхідність по-пуляризації у суспільстві ідей щодо навчання глухонімих.
Розглядалися болючі питання матеріального забезпечення закладів для глу-хих і сурдопедагогів, які працюють там, — М. Попов (Олександрівськ), проблеми післяшкільної долі глухонімих — П. Гладуш (Олександрівськ). Учасники з'їзду висловлювали невдоволення станом справ з навчання і виховання глухих дітей, наслідками навчання їх усної мови і, чи не найважливіше, обговорювали проблему загального навчання глухих дітей.
На жаль, чимало проблем, які турбували науковців, не могли бути вирішеними того часу, оскільки училища і школи для глухонімих існували як філантропічно-благодійницькі заклади. Не було єдності у підходах до навчання і виховання нечуючих, єдиної системи підготовки сурдопедагогічних кадрів тощо. І хоча окремі сурдопедагоги висували сміливі ідеї, фактично вони розбивалися об скелі нестачі коштів та байдужість держави стосовно долі глухонімих.
Однак цей етап в історії української сурдопедагогіки відзначається й низкою позитивних поглядів і певних зрушень стосовно навчання і виховання глухих. Насамперед це стосується оптимістичної оцінки пізнавальних можливостей глухонімих в умовах спеціально організованого навчання; обстоювання думки щодо раннього виховання глухих і диференційованого підходу у процесі їхнього навчання; переконання, що процес освіти глухих полягає не лише у накопиченні знань, а й у розвиткові розумових здібностей на основі опанування словесної мови. Достатньо прогресивно вирішувалася і проблема формування та використання різних засобів спілкування. Навіть у часи найбільшого захоплення «чистим усним методом» українські науковці не відкидали міміко-жестикуляційну мову, як необхідний навчальний засіб. І, врешті, було створено певну систему навчання глухих, що, як зазначає О. Дячков, «...за вихідними теоретичними принципами, визначенням цілей і завдань освіти, а також за змістом, методами і засобами навчання є передовою, прогресивною системою... яка виникла і розвинулася на основі вітчизняних ідей...».
Сучасна система організації спеціальної освіти в Україні
Для осіб з вадами слуху у нашій країні створена державна система освіти, яка пройшла тривалий шлях у своєму становленні та розвитку. На сучасному етапі дана система в основному відповідає структурі освіти, визначеній Законом про освіту в Україні.
Проблема допомоги дітям, які мають проблеми зі слухом на сучасному етапі знаходиться під патронатом держави. В Україні на сьогодні працює досить стабільна мережа закладів, які готові надати допомогу дітям з вадами слуху. Функціонує 33 дошкільні заклади, у яких виховується близько 800 дітей. Фахівці з дошкільного виховання переконані, що чим раніше дитина, яка має проблеми зі слухом, потрапляє під патронат фахівців-сурдопедагогів, тим краще вона адаптується до суспільного життя.
Разом із дошкільними закладами в Україні працюють близько 60 шкіл-інтернатів, з них 32 школи для глухих дітей і 26 — для дітей зі зниженим слухом. В багатьох з них функціонують дошкільні відділення. Ці школи-інтернати відвідують близько 7,5 тисяч дітей з порушеним слухом.
Здобутками нашого сьогодення є те, що діти, які мають вади слуху, мають можливість одержувати в спеціальних загальноосвітніх школах-інтернатах повну загальну середню освіту з певним професійним ухилом. Років десять тому про це навіть не говорили, про це могли тільки мріяти особи з порушенням слуху. На сьогодні можна сказати, що ця проблема активно вирішується. Більше того, певна кількість наших шкіл-інтернатів прагнуть так змоделювати свій навчально-виховний процес, щоб дати в руки випускникам професію, можливість жити самостійно і заробляти на життя. На даний час в різних регіонах України для студентів з порушеннями слуху функціонує більше 20 груп у вищих і середніх навчальних закладах. Зокрема, в Донецькому технікумі промислової автоматики готують спеціалістів з обслуговування комп'ютерної техніки; в Ужгородському коледжі мистецтв — спеціалістів з образотворчого мистецтва та дизайну. Електротехнічний коледж міста Запоріжжя випускає фахівців з обробки металів на верстатах і автоматах. В Івано-Франківську студенти з порушеним слухом навчаються в коледжі фізичного виховання, а у Львові — в лісотехнічному коледжі. У київських навчальних закладах, зокрема, в промислово-економічному коледжі, технікумі легкої промисловості, художньо-промисловому технікумі, ест-радно-цирковому училищі відкрито групи для підготовки спеціалістів різних напрямів з числа осіб, які мають проблеми зі слухом.
Слід зазначити, що діти з порушеним слухом можуть продовжити своє навчання в різних вищих навчальних закладах України. Ректорам вузів надіслано лист Міносвіти, в якому повідомляється про «режим найбільшого сприяння» таким абітурієнтам. Сьогодні різними формами навчання у вищих навчальних закладах охоплено понад тисячу осіб, які мають вади слуху.
Нині Міністерством освіти і науки спільно з Академією педагогічних наук проводиться значна робота по розробці Державних стандартів освіти осіб з особливими потребами. Настав час говорити не про вади окремих осіб, а про те, що ці особи мають особливі потреби, а держава і суспільство мусять їх задовольнити. Велика планомірна робота по розробці Державних стандартів спеціальної освіти здійснюється в Інституті дефектології АПН України, водночас вирішуються питання щодо тривалості навчання в спеціальних школах-інтернатах. Практики, науковці, управлінці приходять до висновку, що в даному випадку, швидше за все, треба говорити про трансформацію змісту самої освіти без значного продовження терміну навчання.
Спеціальні дошкільні заклади, школи-інтернати мають проблеми з матеріально-технічним забезпеченням, зокрема, з придбання спухопроте-зуючої і спухокоригуючої апаратури.
В кращому становищі діти, батьки яких спроможні купити ці апарати. Всі інші повинні забезпечуватися спухокоригуючою апаратурою за рахунок держави. Однак, сьогодні в більшості закладів, на жаль, використовується апаратура старих зразків, яка не відповідає сучасним технічним вимогам. Це проблема, яка потребує нагального вирішення.
1.2 Проблеми інтеграції дітей з вадами слуху в навколишнє середовище
Проблема інтеграції осіб з особливими потребами у суспільство є загальною для всіх країн світу. За минулі півстоліття високорозвинені країни пройшли шлях від включення дітей з особливими потребами в суспільство та розв'язання проблеми їх взаємної адаптації до надання інтеграції значення такого процесу, який сприяє гуманізації суспільства.
Зміни в соціально-культурному, економічному і геополітичному контексті в Європі позитивно вплинули на життя і розвиток молодої самостійної української держави, яка сьогодні перебуває на початку шляху розробки та втілення процесу інтеграції осіб з вадами слуху в соціокультурний простір країни.
Лише навчившись активно взаємодіяти з соціальним оточенням, дитина зможе відчути себе повноцінним членом суспільства. У соціальному розвитку дитини з вадами слуху можна спостерігати перешкоди, які виникають з фізіологічних і фізичних причин, а також з причин, пов'язаних з особистісним розвитком — почуттями, ставленням до життя.
Випускники шкіл-інтернатів погано самостійно орієнтуються в життєвих ситуаціях, у вмінні визначитися у виборі професії, власних поглядах і переконаннях, умінні поводитися в нестандартних ситуаціях. Через проблеми зі слухом вони мають обмежені знання про людський колектив, його вимоги до кожної особистості, погано орієнтуються в мотивах діяльності, не вміють співвідносити свої прагнення і вчинки із загальними завданнями, вимогами. Часто у випускників шкіл спостерігаються проблеми особистісного розвитку: недостатня критичність в оцінюванні чужих і власних вчинків, ізольованість від колективу, переоцінка сил, або, навпаки, нерішучість, невпевненість. Це все значною мірою залежить від досвіду спілкування, контактів з людьми, зумовлених відсутністю або зниженням слуху, недорозвитком мовлення, не-доліком виховання, яке не забезпечило компенсацію вищезгаданих дефектів.
Внаслідок інтеграції нечуючих дітей у звичайні колективи дітей відпадає необхідність розробки спеціальних програм соціальної адаптації дітей з вадами слуху після закінчення школи, бо соціальна інтеграція і адаптація відбулася у процесі навчання, під час якого вони вибувають необхідних для життєдіяльності знань, умінь і навичок.
Такий підхід забезпечує подолання психологічного бар'єру у процесі об'єднання чуючих учнів з дітьми з вадами слуху у одному класі, у школі, зрештою — у суспільстві, яке почне розглядати їх як складову частину, без об'єднання з якою воно не може бути цілісним.
Політика інтеграції дітей з розладами в загальні школи стала обов'язковою складовою реформування спеціальної освіти в 90-х роках XX століття: у Норвегії — у 1975 році, в Італії — 1992—1997 роки, в Австрії — 1993 рік, у Нідерландах — 1985 рік (І.Тараненко, Український інноваційний центр гуманітарної освіти АПН України).
Проблема включення глухих осіб у життя, тобто інтеграція їх у соціальне середовище, була поставлена як важливе практичне завдання ще на початку XIX століття в Англії (1819 рік). А в 1829 році німецьким сурдопедагогом Гразером була створена найбільш обґрунтована теорія спільного навчання глухих і нормальночуючих людей — при семінаріях створювалися школи для глухонімих (Яр-маченко М.Д., Проблема інтеграції глухих в суспільство).
Питання інтеграції дітей з вадами слуху не нова і у вітчизняній спеціальній педагогіці. Видатний вчений-сурдопедагог Ф.Ф. Рау також приділяв належну увагу проблемі успішної адаптації глухих і інтеграції їх у суспільство. Він вважав, що саме від рівня розвитку усного мовлення і залежить успіх включення осіб зі стійкими вадами слуху в чуюче суспільство. Ф.Ф. Рау наголошував на тому, що питання інтеграції в навчанні повинні бути невіддільними від інтеграції в суспільстві.
Видатний сурдопедагог-новатор звертав увагу на умови успішної інтеграції — ранній початок корекційного навчання, розвиток мовлення в поєднанні з різними видами діяльності, інтенсивне застосування звукопідсилюючої апаратури, використання компенсаторних можливостей організму, використання різних видів словесного мовлення - усного, писемного, дактильного і жестового. (В. І. Лубовський, «Дефектология», 1991 р.). Ці ідеї є актуальними і сьогодні, бо вважаються основними засадами повноцінної інтеграції дітей з вадами слуху в навколишнє середовище.
Ідею інтеграції глухих дітей в «Народні школи» за умови своєчасно ї їх підготовки в дошкільному закладі Н.КЛатканової у свій час вважали «повністю утопічною, позбавленою розумної основи».
Л.С.Виготський ще на II з'їзді з соціально-правової охорони неповнолітніх (Москва, 1924 р.) намітив шлях компенсації «дефективності» — підкріпленням загальноосвітнім навчанням. Тоді було прийнято рішення про те, щоб практику навчання глухих поєднувати з навчанням чуючи.
Соціальна політика України стосовно дітей з вадами слуху, як і раніше, на нашу думку, є далеко не досконалою. «Разом з тим, не можна не помічати, що в силу несприятливих економічних, соціальних і педагогічних факторів у розвитку спеціальної освіти з роками нагромаджувалися невирішені проблеми, загострювалися протиріччя між метою, завданням та реальним станом і результатами навчально - виховної і корекційної роботи» (М. Сварник, М. Ніколаєв). Як би добре не був організований навчально-виховний процес у школі-інтернаті, розвиток дитини відбувається (за словами Л. Виготського) у вузькому, обмеженому колі шкільного колективу, де все пристосоване до дефекту, посилює ізольованість і не вводить у справжнє життя.
На практиці в умовах спецшкіл для дітей з вадами слуху виникає ряд проблем при формуванні національної свідомості, духовного, розумового розвитку як соціальної цінності. Діти перебувають на навчанні з 6 до 19 років практично в ізоляції від суспільства, сім'ї, здорових ровесників. Це не забезпечує ні реалізації потенційних можливостей збережених функцій у формуванні дитячої особистості, ні залучення дітей до соціального життя, стримує виховання у них інтегративних процесів, що знижує можливості соціалізації особистості (В.Бондар. Стан спеціальної освіти та динаміка її змін).
Зарубіжні та вітчизняні дослідження довели негативний вплив інтернату на формування особистості дитини, показали, що відрив її від сім'ї порушує права батьків, які завжди трагічно сприймали цю необхідність.
Ратифікувавши важливі міжнародні документи (Конвенцію про права дитини, яка набула чинності в Україні 27 вересня 1991 року), наша держава робить лише незначні кроки для дотримання взятих зобов'язань щодо гарантій прав дитини.
Основні положення державної політики щодо вирішення проблем дітей-інвалідів в Україні викладені в Національній програмі «Діти України». Безсумнівно, це документ, в якому закладені положення, що дозволяють провести кардинальні зміни реального стану, в якому перебувають діти з вадами слуху України. Сьогодні в багатьох розвинених країнах діти інтегруються в загальноосвітні системи, де отримують допомогу спеціальних педагогів у засвоєнні знань, виробленні необхідних навичок.
Оскільки пріоритетним напрямком Національної програми «Діти України» стало забезпечення умов для якнайповнішої реалізації потенційних можливостей кожної дитини, колектив Інституту дефектології АПН України розробив Концепцію «Спеціальна освіта осіб з фізичними і психічними вадами в найближчі роки і перспективу» (1996р.), Концепцію «Реабілітація дітей-інвалідів та дітей з обмеженими фізичними чи розумовими можливостями» (1998 р.), в якій передбачено зміни в системі спеціальної освіти, розроблено механізми реалізації прав дітей на одержання доступної освіти.
За ініціативою Міністерства освіти і науки України до постанови «Про зайнятість населення» внесено доповнення, що розширюють гарантії зайнятості дітям-інвалідам, соціальне незахищеним дітям. У доповідній записці, яку підготував Інститут спеціальної педагогіки АПН України Адміністрації Президента України, обґрунтовано шляхи мінімізації причин кризового стану в системі спеціальної освіти (М. Бондар, академік, директор ІСП АПН України).
У грудні 1999 року Всеукраїнським фондом «Крок за кроком» було організовано круглий стіл на тему «Інтеграція дітей з особливими потребами в життя суспільства», метою якого було розв'язання саме проблеми інтеграції дітей, створення інклюзивних освітніх спільнот, сприяння змінам поглядів суспільства стосовно дітей з особливими потребами.
У 2001 році на міжнародній конференції з проблем інтегрованого навчання, яка проходила в Росії, була створена «Концепція інтегрованого навчання осіб з обмеженими можливостями здоров'я, зі спеціальними освітніми проблемами». В 2000 році за сприяння Всеукраїнського фонду «Крок за кроком» при участі Інституту педагогіки АПН України, Інституту спеціальної педагогіки АПН України, Науково-методичного центру середньої освіти Міністерства освіти і науки України було упорядковано науково-методичний збірник «Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство» та програми особистісно-зорієнтованої освіти дітей від 0 до 10 років «Крок за кроком», «Створення інклюзивних класів».
Ці матеріли дістали практичне втілення в різних регіонах нашої держави на базі новітніх освітніх організацій — реабілітаційних центрів, які є експериментальними майданчиками АПН України. В результаті науково-педагогічного експерименту Міністерства освіти і науки програма «Соціальна адаптація та інтеграція в суспільство дітей з особливостями психофізичного розвитку шляхом організації їх навчання у загальноосвітніх навчальних закладах» (серпень 2001 року) реалізовується в 27 освітніх закладах, зокрема, 6 — у місті Львові (СШ № 95 здійснює навчання слабочуючих дітей у спеціальних класах початкової та загальних класах середньої школи).
Сьогодні в Україні з'явилася нагода впровадити прогресивні світові і європейські підходи до освіти дітей, які б стимулювали їх розвиток і повноцінну соціалізацію в сучасному житті.
На 2000 рік по Україні 1236 дітей з особливими потребами було зараховано до звичайних груп дошкільних закладів та до початкових класів масової школи і їх число з кожним роком зростає («Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство», 2000 р.).
Нами було проведено статистичне дослідження факту залучення дітей з вадами слуху до навчання в загальноосвітніх школах по місту Львову і Львівській області. На сьогодні у м. Львові в масових школах навчається 81 дитина — інвалід зі слуху. З них 52 школяра — у спеціальних та загальноосвітніх класах СШ № 95, 1 учень — у школі-інтернаті для дітей з важкими розладами мовлення, решта — в інших загальноосвітніх школах міста. За станом залишків слуху цих дітей можна поділити на такі категорії: 62 — слабочуючих, 16 — з пограничною ступінню втрати слуху, 3 дітей — глухі. По Львівській області в масових школах навчається 38 дітей, з яких 24 слабочуючих, 4 — глухих і 10 з пограничним рівнем втрати слуху.
Багато науковців долучилися до справи пошуку шляхів і методів інтеграції, створення науково-правової та методичної бази для успішного впровадження процесу залучення дітей з вадами слуху в наше суспільство. Серед них: М.Д. Ярмаченко, В.В. Засенко, А.А. Колупаєва, К.В. Луцьке, Л.В. Борщевська, багато практиків, фахівців професійної освіти.
Нами було вивчено стан справ у загальній і спеціальній освіті з навчання і виховання дітей з вадами слуху у Львові та області.
На сьогодні тут функціонує 3 школи-інтернати:
- № 101 для глухих дітей Марії Покрови (м. Львів), яка є одні-єю із найдавніших в Україні і була єдиною на всю Західну Україну на час створення (1830 р.);
- Підкамінська школа-інтернат для слабочуючих дітей (Бродівський
р-н), яка працює 51-й рік;
- Жовківська школа-інтернат для дітей з вадами слуху.
Діють також:
- дитячий заклад № 35 «Теремок» (М.Львів) компенсуючого типу для дітей з вадами слуху, який працює з 1881 року;—
- спеціальні групи в дитячому закладі № 182 м. Львова та гру-пи дитячого закладу м. Дрогобича.
Західний регіон України став піонером у здійсненні реформування системи і змісту загальної і спеціальної освіти. Ще в 1999 році був прийнятий стратегічний документ «Основні засади освітньої політики міста Львова», в якому передбачено зміни в двох напрямках системи освіти дітей з особливими потребами:
І — реформування системи спеціальної освіти і реабілітації;
II — запровадження інтегрованого навчання дітей з особливими потребами у загальноосвітніх школах.
Сьогодні ми маємо широко відомі за межами України освітньо-реабілітаційні центри: «Левеня» для сліпих та слабозорих дітей, «Джерело», «Школа-садок. Центр Реабілітації» для дітей з порушенням опорно-рухового апарату; На часі створення навчально-реабілітаційного центру для дітей з вадами слуху, який би поєднував ранню діагностику і корекцію залишків слуху з корекційно реабілітаційною роботою в умовах закладу нового типу.
Інтеграція — це задоволення потреб дітей з нормальним розвитком і псих-фізичними недоліками щодо навчання і виховання. На сьогодні наша масова школа і суспільство повністю не готові до масової інтеграції дітей з вадами слуху в загальноосвітні школи. Для цього потрібне краще технічне і методичне забезпечення навчально-виховного процесу, менша наповнюваність класів, інша підготовка вчителів загальноосвітніх шкіл і забезпечення штату педагогічного персоналу фахівцями— сурдопедагогами. Не спід забувати також і про індивідуальні особливості кожної дитини та спосіб життя сім'ї, в якій вона виховується. Адже спід залучати до навчання дітей із значними залишками слуху, рівнем готовності до навчання, які б максимально наближалися до дитини з нормальним слухом. А це - добре розвинене усне мовлення, оволодіння елементарними навичками читання і письма друкованими літерами, сформованість емоційно-вольової сфери і систематична, титанічна, щоденна праця батьків зі своєю дитиною.
11 років тому на базі СШ № 95 у м. Львові створено спеціальні класи для дітей з вадами слуху, які за умови успішних результатів експерименту інтегруються в середні класи масової школи. На сьогодні навчається 53 дитини, з них 23 навчається в старших класах поруч з чуючими ровесниками, 6 — стали студентами вищих учбових закладів І — II рівнів акредитації. Школа є експериментальним майданчиком і бере участь у Всеукраїнському експерименті «Крок за кроком» (2000 р.), а з 2001 року стала екс-периментальним майданчиком з питань інтеграції дітей з вадамислуху в загальноосвітні школи АПН України. Здобувати початкову освіту дітям з вадами слуху за спеціальними планами допомагають фахівці-сурдопедагоги, проблеми морально-етичного плану вирішує психолог спеціальних класів, посада якого введена в штат педагогічного персоналу школи з 2001 року (газета «Наше життя», 2001 р.).
Над проблемою інтеграції дітей з вадами слуху в суспільне життя працює колектив школи-інтернату для глухих дітей №101 Марії Покрови, який є учасником спільного проекту України і Нідерландів з інтеграції глухих через вдосконалення навичок спілкування і навчального процесу та учасником Українсько-канадського Альянсу з питань зміни змісту освіти для глухих дітей. За цими першими прогресивними кроками — велике майбутнє, але існує загроза припинення експерименту, пов'язана з недостатнім державним фінансуванням, низьким рівнем матеріально-технічної бази, відсутністю методичних рекомендацій, підручників, професіональних кадрів. Ефективність інтегрованого навчання дітей з особливостями психо- фізичного розвитку може бути забезпечена за умови психологічної готовності масової школи прийняти таких учнів, а суспільства — випускників (Проскура О., Психологічна підготовка вчителя до роботи з першокласниками, 1998 р.).
Над вирішенням цієї проблеми розпочав роботу спецкурс «Підготовка вчителів та вихователів до роботи в інклюзивних класах» у Львівському обласному інституті підвищення педагогічної освіти, де протягом 72 годинних семінарів-тренінгів педагогів знайомлять з особливостями розвитку і специфікою роботи з дітьми з особливими потребами, зокрема, з вадами слуху. Проблема інтеграції глухих у навколишнє середовище, безперечно, важлива, актуальна і не зникне ніколи. Потрібно лише шукати розумні шляхи. Слід організувати роботу так, щоб вона справді дала позитивні результати (М.Д. Ярмаченко. Проблеми інтеграції глухих). Перед сурдо-педагогічною теорією і практикою постають важливі і складні завдання — вирішення проблеми якісної підготовки учнів до праці, продовження освіти, планування сімейного життя, раціонального проведення дозвілля, тобто, підготовки нечуючої молоді до повноцінного самостійного життя, до виконання соціальних ролей дорослої людини.
