Способи розрахунку доходу
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД
КРИВОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Кафедра економіки, організації та управління підприємствами
Контрольна робота
з дисципліни: «Фінансовий менеджмент»
варіант по списку №26
ЗМІСТ
ЗМІСТ
…………………………………………………………………………..
ЗАВДАННЯ 1 Способи розрахунку доходу при короткострокових фінансових вкладеннях ………………………………………………………………3
ЗАВДАННЯ 2 Вплив структури капіталу на на вартість підприємства .…10
ЗАВДАННЯ 3 Види і методи фінансового аналізу на підприємстві………23
ЗАВДАННЯ
4 Задачі………………………………………………………….2
СПИСОК
ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………………
- СПОСОБИ РОЗРАХУНКУ ДОХОДУ ПРИ
КОРОТКОСТРОКОВИХ ФІНАНСОВИХ ВКЛАДЕННЯХ
Якщо
звернутися до словника фінансових та
юридичних термінів, то можна дізнатися,
що короткострокові фінансові
Короткострокові фінансові вкладення відносяться до категорії активів, найбільш легко реалізованих. Зазвичай такі операції використовуються для найбільш ефективної прокрутки тимчасово вільних грошових коштів.
Існує також категорія інших
короткострокових вкладень. До них
можна віднести видані на
Порівняно недавно в побуті
з'явилося поняття грошових
У балансі поточні фінансові вкладення (інвестиції) відображаються в складі оборотних активів підприємства за статтею «Поточні фінансові інвестиції». Поточне фінансове інвестування може здійснюватися також у рамках політики рефінансування дебіторської заборгованості.
Оскільки поточні фінансові інвестиції розглядаються здебільшого як ліквідні резерви, для підприємства принципове значення має їх загальна ринкова вартість, тобто обсяг грошових коштів, які можна отримати в результаті реалізації портфеля поточних фінансових інвестицій.
На відміну від довгострокових фінансових інвестицій, поточне інвестування не потребує наявності відповідних фінансових джерел, зокрема прибутку, інших позицій власного капіталу чи довгострокових позичок. Основою прийняття рішень про поточні фінансові інвестиції є інформація, наведена в оперативному фінансовому плані (бюджеті ліквідності). Якщо з плану випливає, що в окремих періодах у підприємства очікується тимчасовий надлишок грошових коштів, то слід прийняти рішення стосовно їх раціонального використання, зокрема вкладення в легколіквідні прибуткові інвестиції.
Управління
поточними фінансовими
прогнозовані доходи від поточних фінансових інвестицій;
накладні витрати, пов’язані із здійсненням інвестицій і дезінвестицій;
величину втрачених доходів у разі зберігання залишків коштів на рахунку в банку (за відсутності інвестицій).
Для порівняння та оцінки акцій, що обертаються на ринку і є об’єктом інвестицій, використовують ряд показників, суть яких наведено нижче.
Дохід у розрахунку на одну просту акцію позначають усталеним показником EPS (earning per share), який визначається як чистий прибуток на одну акцію (у разі, якщо в статутному фонді емітента є привілейовані акції, слід зменшити суму прибутку, яка розподіляється, на суму виплат за привілейованими акціями).
Поєднання суб’єктивних очікувань багатьох інвесторів формує ринковий попит на акції, унаслідок чого можна визначити співвідношення між їх ринковою ціною та річним доходом на акцію (price to earning ratio, P/E), яке є визначальним для пошуку недооцінених акцій і визначається співвідношенням ринкової ціни акції до її показника EPS.
Крім цих двох показників, для власників суттєвим є показник дивідендного покриття (dividend cover, DC), яке визначається співвідношенням EPS до суми дивіденду на одну просту акцію.
Для оцінки ефективності фінансових інвестицій використовують поняття дохідності інвестицій (simple rate of return, SRR; probability of investments), який є досить простим і тому використовується часто для оцінки діяльності:
SRR= NP/ TIC*100%,
де NP — чистий прибуток за певний інтервал часу;
TIC — інвестиційні витрати (вкладення) за цей інтервал часу.
Порівнюючи цей показник із планованим рівнем дохідності, інвестор має можливість зробити висновок, чи справдились його очікування щодо інвестування.
Недоліком цього показника є те, що він не враховує вартості грошей у часі, а також час виникнення грошових потоків та їх узгодженість.
Серед боргових зобов’язань, що перебувають в обігу, найбільш значну групу складають цінні папери (надалі - ЦП), що дають фіксований прибуток (fixed income securities). Прикладами подібних ЦП є облігації, депозитні сертифікати та деякі інші види зобов’язань. До цього виду цінних паперів можна також віднести і привілейовані акції (preferred stocks), якщо за ними регулярно виплачується фіксований дивіденд.
Як правило, будь-який борговий ЦП має такі основні характеристики: номінальна вартість (par value, face value), купонна ставка прибутковості (coupon rate), дата випуску (date of issue), дата погашення (date of maturity), сума погашення (redemption value). Найважливішу роль в аналізі цінних паперів відіграють дата і ціна їх придбання, а також середня тривалість платежів (duration).
Номінальна вартість — це сума, вказана на бланку ЦП, або в умовах випуску. Під час погашення боргового ЦП власникові повертається його номінальна вартість та, як правило, сплачується процентний дохід. Однак поточна ціна ЦП може не збігатися з номіналом і залежить від ситуації на ринку. Якщо ціна, сплачена за ЦП, нижча за номінал, говорять, що облігація продана зі знижкою або з дисконтом (discount bond), а якщо вище — з премією (premium bond).
Купонна норма прибутковості — це процентна ставка, за якою власникові облігації виплачується періодичний прибуток. Відповідно сума періодичного прибутку дорівнює добутку купонної ставки на номінальну вартість облігації і виплачується кожного купонного періоду (раз у рік, півріччя або квартал).
Дата погашення — дата викупу облігації емітентом у її власника (як правило, за номіналом). Дата погашення вказується в умовах випуску облігації. На практиці в аналізі важливу роль відіграє загальний термін обігу (maturity period) облігації, а також дата її купівлі (settlement date).
Для короткострокових боргових ЦП їх розміщення часто здійснюється за ціною, що менше їх номінальної вартості, а погашення — за номінальною вартістю. У цьому разі ЦП на ринку буде продаватися з дисконтом. Норма прибутковості, яку отримає інвестор, залежить від різниці між ціною купівлі — Р і номінальною вартістю N (ціною погашення). Оскільки номінал облігації відомий (або може бути взятий за 100 %), для визначення прибутковості операції досить знати дві величини — ціну купівлі P (або курс K) на дату проведення операції і термін до погашення в днях — t.
Розрахунок ціни придбання P дисконтних облігацій здійснюється з урахуванням простих процентів за річною ставкою Y (у будь-який момент до дати погашення, на первинному або вторинному ринку):
P= N/(1+ Y* t/ В),
де t — число днів до погашення;
Y — річна ставка процентів;
N — номінал;
В — часова база (360 для звичайних; 365 або 366 для точних процентів).
Розглянемо приклад: Яку ціну готовий заплатити інвестор за дисконтну облігацію з номіналом у 1000,00 грн і погашенням через 90 днів, якщо бажана норма прибутковості 12 % річних?
P = 1000 / (1 + 0,12 · 90/365) = 971,2 грн.
Отже, процес оцінки вартості дисконтної облігації полягає у визначенні сучасної величини елементарного потоку платежів за формулою простих процентів виходячи з необхідної норми прибутковості (ринкової ставки) Y.
Тоді курсова вартість (курс) дисконтної облігації в будь-який момент часу обчислюється за формулою:
К=1/(1+ Y* t/ В),
де t — число днів до погашення на дату оцінки;
Y — річна ставка процентів;
В — часова база (тривалість календарного року — 360 або 365/366 днів).
Ціна
процентного боргового зобов’
P1= (N+S)/(1+ Y* t/ В),
де t — число днів до погашення.
При Y = r ринкова вартість зобов’язання на момент випуску буде рівна номіналу (тобто Р1 = N). При Y > r, відповідно P1 < N, і борговий ЦП буде розміщуватися з дисконтом, а у випадку Y < r — з премією (тобто P1 > N). Оскільки випуск облігацій передбачає реєстрацію умов їх випуску із заздалегідь оголошеною дохідністю, на практиці часто трапляються випадки, коли у зв’язку зі змінами на дату реалізації облігацій норми прибутковості, якої вимагають інвестори, процентні облігації навіть у випадку первинного розміщення розміщуються не за номінальною вартістю, а з дисконтом (якщо вимагається вища дохідність від оголошеної) або з премією (якщо інвестори задовольняються дохідністю, нижчою від оголошеної).
На дату, що не збігається з датою початку розміщення, ринкова вартість боргового ЦП з урахуванням накопиченого доходу може відхилятися від номінальної вартості. Подібні відхилення на дату операції заведено котирувати у процентах до номінальної вартості ЦП. При цьому оголошена ставка доходу за зобов’язанням r показується окремо. Курсова вартість K боргового зобов’язання визначається при цьому як:
К=(1+ S/ N)/ (1+ Y* t/ В),
де t — кількість днів до погашення;
N — номінальна вартість;
S — абсолютна величина доходу, накопичена до дати здійснення операції.
Оскільки величина S може бути знайдена зі співвідношення:
S= N* Y* t1/ В,
де t1 — кількість днів від моменту випуску до дати операції, повна ринкова вартість Р1 боргового ЦП може бути також визначена як сума номінальної вартості ЦП N та накопиченого процентного доходу S:
P1= N* ((1+Y* t1/ В)/ (1+ Y* t/ В)),
Розрахунок
дохідності короткострокових облігацій,
які розміщуються з дисконтом, здійснюється
за формулою простих процентів. У
цьому випадку формула для
визначення прибутковості
Y= ((N- Р1)/ Р1)* В/ t)=((1-К)/К* В/ t ))
де t — число днів до погашення;
Р1 — ціна купівлі;
N — номінал;
К — курсова вартість;
В — часова база (360 — для звичайних; 365 або 366 — для точних процентів).
Розглянемо приклад Короткострокові державні облігації з терміном погашення 90 днів було придбано за ціною 98,22 % від номінальної вартості. Визначити прибутковість операції для інвестора:
а) з використанням звичайних процентів;
б) з використанням точних процентів.
а) Y = (100 – 98,22) / 98,22 · 360 / 90 = 0,0725, або 7,25 % річних;
б) Y = (100 – 98,22) / 98,22 · 365 / 90 = 0,07349, або 7,35 % річних.
Зауважимо, що розраховані за формулою простих процентів показники мають, як мінімум, два недоліки:
- їх не можна використати для порівняння ефективності проведення короткострокових операцій з іншими видами інвестицій, у тому числі — довгостроковими;
- вони не враховують можливості неодноразового реінвестування отриманих прибутків протягом року за деякими видами короткострокових зобов’язань (наприклад депозитних сертифікатів НБУ, три- або шестимісячних ОВДП тощо).
Для подолання вказаних обмежень використовують більш універсальний показник — ефективна прибутковість (припущення про багаторазове реінвестування більш коректно враховує формула прирощення за складними процентами).
У зв’язку з цим для розрахунку прибутковості короткострокового зобов’язання може бути використана така формула ефективної прибутковості (yield to maturity, YTM):
де t — число днів до погашення;
Р1 — ціна купівлі;
N — номінал;
В — часова база (360 — для звичайних; 365 або 366 — для точних процентів).
Для прикладу розрахунок прибутковості YTM для короткострокового зобов’язання за точними процентами дає результат:
YTM = (100 / 98,22)365 / 90 – 1 = 0,075, або 7,5 % річних.
Як висновок, зауважимо, що хоча дисконтування за формулою складних процентів проводиться, як правило, лише для довгострокових інвестицій, показник YTM, котрий визначається за формулою складних процентів, може бути використаний для порівняння ефективності операцій, що проводяться з цінними паперами, які мають різні терміни погашення (в тому числі і короткострокових).
- ВПЛИВ СТРУКТУРИ КАПІТАЛУ НА ВАРТІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА
Під фінансовою структурою капіталу розуміють співвідношення власних та позикових засобів, що використовуються підприємством у процесі господарської діяльності.
У сучасній економічній науці існує багато визначень категорії «капітал».
Наведемо поняття «капітал» за І.А.Бланком «Капітал- це накопичений доход шляхом зберігань запас економічних благ у формі грошових коштів і ре альних капітальних товарів, що залучаються його власниками в економічний процес як інвестиційний ресурс та фактор виробництва з метою отримання доходу, функціонування яких в економічній системі базується на ринкових принципах і пов’язані з факторами часу, риску й ліквідності»
Фінансовий аналіз майна підприємства і відповідно джерел фінансування дозволяє встановити структуру капіталу (власного й позикового), а також
їх питому вагу в загальній сумі капіталу підприємства. При цьому необхідно відзначити, що правильність формування структурних показників капіталу підприємства є необхідною, але недостатньою умовою ефективного його функціонування, оскільки підприємства, що мають однакову структуру капіталу, можуть мати зовсім різний фінансово-економічний стан .
Наведемо трактовку поняття «структура капіталу», яку пропонує І.А. Бланк. «Структура капіталу - відношення всіх форм власних і позикових фінансових ресурсів, що використовуються підприємством у процесі своєї господарської діяльності для фінансування активів»
Структура
капіталу характеризується
Від фінансової структури капіталу значною мірою залежать умови формування таких фінансових результатів підприємства як рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рівень фінансової стійкості та платоспроможності, рівень фінансових ризиків і в кінцевому підсумку ефективність фінансового менеджменту в цілому.
Рис. 2.1.Переваги та недоліки власного капіталу
Найбільш стабільним є підприємство, яке використовує лише власний капітал, оскільки коефіцієнт автономії в такому випадку дорівнює одиниці. Але темпи розвитку подібних підприємств обмежені, оскільки власний капітал не може забезпечити необхідного додаткового обсягу активів в періоди сприятливої кон’юнктури ринку.
Всі форми позикового капіталу, що використовуються підприємством, є його фінансовими зобов’язаннями, які належать до погашення у передбачені строки. Основні переваги та недоліки позикового капіталу наведені на рис.2.2
Рис.2.2. Переваги та недоліки позикового капіталу.
Як бачимо, структура капіталу підприємства визначає обсяги і прогнозує результати не лише фінансової, але й операційної та інвестиційної діяльності. Вона впливає на коефіцієнт рентабельності активів і власного капіталу (тобто, на рівень економічної та фінансової рентабельності підприємства), встановлює систему коефіцієнтів фінансової стійкості та платоспроможності (тобто, рівень основних фінансових ризиків) і в підсумку формує співвідношення ступеню прибутковості та ризику в процесі розвитку підприємства.
Так, найбільший приріст фінансової рентабельності діяльності та фінансовий потенціал розвитку має підприємство, яке використовує позичений капітал. Але у такого підприємства існує більший фінансовий ризик та загроза банкрутства, оскільки вони залежать від питомої ваги позичених коштів, матеріальних цінностей тощо в загальній структурі капіталу підприємства.
Саме тому фінансова структура капіталу є об'єктом дослідження багатьох учених-економістів.
Власний капітал |
Позиковий капітал |
Повне або обмежене право голосу, яке залежить від змісту установчих документів |
Відсутнє право голосу |
Право на відшкодування кредитів виникає тільки після виконання зобов’язань з позикового капіталу |
Має беззаперечне право вимагати відшкодування кредиту згідно з умовами, записаними у фінансових документах |
Виплати здійснюються у вигляді відсотків або дивідендів тільки у тому випадку, якщо підприємство приносить прибуток |
Виплата передбачених в позикових
обов’язках відсотків обов’язкова
незалежно від результатів |
Рис.2.3 Основні відмінності власного капіталу від позикового
Саме тому фінансова структура капіталу є об'єктом дослідження багатьох учених-економістів.
Поштовхом для розвитку теорії структури капіталу стала гіпотеза, висунута в 1958 р. американськими економістами Ф. Модільяні і М. Міллером, згідно з якою структура капіталу не впливає на ринкову вартість підприємства. За допомогою математичних викладок ці вчені доводили, що у випадку, коли за рахунок фінансового лівериджу зростає ринкова вартість боргу, то відповідно на таку саму суму зменшується вартість оплаченого власниками капіталу (капіталізованого прибутку), а загальна ринкова вартість фірми не змінюється. Схематично основний зміст моделі М-М відображено на рис. 2.4.
Рис. 2.4. Основний зміст моделі М-М
Вказані
вчені дійшли висновку, що ринкова
вартість фірми не залежить від капітальної
структури. На їхню думку, вартість капіталу
фірми визначається виключно потоком
її прибутку, який, в свою чергу, залежить
від інвестицій. Ринкова вартість
представляє собою
( V0 = Veo + Do).
В зв’язку з цим до фінансового менеджменту вводиться поняття фінансовий леверидж. Під цим терміном мається на увазі структура капіталу з використанням залучених коштів у вигляді позичок, а також продаж привілейованих акцій для формування фондів корпорації. Фінансовий леверидж стає важливим показником під час розробки структурної політики капіталу.
Модель структури капіталу М-М показує: якщо ринкова вартість боргу фірми підвищується внаслідок фінансового левериджу корпорації, то відповідно на цю ж суму знижується ринкова вартість оплаченого капіталу. Тому на ринкову вартість усього капіталу його структура не впливає.
Ринкова вартість не зміниться, якщо корпорація профінансує свою економічну експансію на 100 % у борг або, навпаки, тільки оплаченим капіталом. Міллер і Модільяні вводять поняття арбітражу, тобто визначення різниці у вартості капіталу на двох різних ринках. Вони доходять висновку, що вартість капіталу двох фірм, які відрізняються за структурою капіталу, є однаковою. Інакше інвестори продавали б цінні папери тієї корпорації, вартість капіталу якої нижча, і, навпаки, купували б цінні папери корпорації, вартість капіталу якої вища. Але закони ринкової економіки такі, що ціни на різних ринках зрівноважуються внаслідок намагання інвесторів одержати високий прибуток. Цю першу модель Міллера-Модільяні називають моделлю за нульових податків. На практиці всі корпорації сплачують державні податки. У цьому випадку структура капіталу стає важливим фактором. Теоретично оптимальним варіантом є структура капіталу, що складається на 100 % із боргу, оскільки відсотки по боргу звільняються від податків, а весь прибуток, незалежно від того чи він розподіляється, оподатковується.
Недоліки
моделі М-М (Міллера — Модільяні)
полягають у тому, що вона не враховує
підвищений ризик при збільшенні
позикових коштів у структурі
капіталу, неоднакові умови оподаткування
фірм, а також додаткові витрати
на вихід із кризового стану в
періоди спаду фінансової активності.
Наступні теорії структури капіталу внесли
деякі поправки до моделі М-М. Найбільш
відомими з цих теорій є теорії "статичного
компромісу", "субординації джерел
фінансування" та "асиметричної інформації".
Теорія статичного компромісу- ця теорія враховує витрати фірми на вихід із кризового становища в результаті фінансового спаду. Суть її полягає у зменшенні вартості фірми при значному збільшенні плеча фінансового важеля. Чим більша заборгованість фірми, тим більша імовірність фінансових потрясінь, оскільки при несплаті боргів у строк втрачається ліквідність, і фірмі набагато важче отримати нову позику для покращення свого фінансового стану. Тобто, чим більше позикового капіталу використовує підприємство, тим вищі фінансові витрати на залучення позикових коштів і тим менші можливості капіталізації прибутку. Водночас зростає імовірність кризового стану і виникнення значних витрат на його подолання, що суттєво зменшує поточну ринкову вартість фірми (рис. 2.5.).
Рис.2.5.Вплив позикового капіталу на ринкову вартість фірми
Теорія
субординації джерел фінансування (теорія
Г. Дональдсона)
На початку 60-х років XX ст. Гордон Дональдсон
розробив ряд положень, якими й досі керуються
фінансові менеджери фірм при обґрунтуванні
структури капіталу.
Наведено їх зміст:
- щоб зменшити рівень залежності фірми від зовнішніх джерел необхідно в першу чергу використовувати внутрішні джерела фінансування: прибуток (після оплати фінансових зобов'язань) і амортизацію;
- розробляючи дивідендну політику, потрібно враховувати майбутні інвестиційні потреби та грошові потоки підприємства і таким чином розподіляти прибуток між акціонерами, щоб забезпечити фінансування інвестицій переважно за рахунок внутрішніх джерел (прибутку й амортизації);
- якщо виникає потреба у зовнішніх джерелах фінансування, то доцільно
дотримуватися такої послідовності: банківські кредити, випуск конвертаційних облігацій і тільки в останню чергу випуск нових акцій. Запропонована Г. Дональдсоном субординація джерел фінансування зображена на рис. 2.6.
Рис. 2.6. Субординація джерел фінансування
Теорія асиметричної інформації (сигнальна теорія С. Манера)
Ця теорія виникла на базі зіставлення теорій Міллера — Модільяні та Г. Дональдсона. її зміст полягає в тому, що фінансові менеджери своїми рішеннями інформують акціонерів і потенційних інвесторів про стан справ і можуть активно впливати на ринкову ціну акцій фірми (рис.2.7.).
Рис.2.7. Вплив інвесторів на ринкову ціну акції
Так, якщо фірма випускає нові акції, збільшує обсяг інвестицій, підвищує дивіденди, ціна її акцій на ринку цінних паперів зростатиме. І навпаки, коли фірма зменшує розмір дивідендів, припиняє інвестування грошових коштів у виробничий розвиток, залучає додаткові зовнішні джерела фінансування, ціна її акцій на ринку цінних паперів неодмінно падатиме. Крім згаданих вище концепцій існують і інші теорії. Але незважаючи на такий високий інтерес учених до проблеми структури капіталу, на практиці встановлено, що не має єдиного оптимального рішення щодо співвідношення власного і позикового капіталу не тільки для однотипних підприємств, а й для одного підприємства на різних стадіях його розвитку та при різній кон'юнктурі товарного і фінансового ринків.
