Споживна вартість страхової послуги та її ціна

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ПУЛЮЯ

                                                                                          Кафедра фінансів, обліку і контролю

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

З КУРСУ

«СТРАХУВАННЯ»

НА ТЕМУ:

«Споживна вартість страхової послуги та її ціна»

                                                                                   Виконала:

                                                                                  ст. гр.  БМ-42 Єлісєєва Л.В.

                                                                                               Керувала:

                                                                                   к.е.н., доцент

                                                                                               Тимошик Н.С.

ТЕРНОПІЛЬ 2012

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………….3

1. Необхідність та умови виникнення страхової послуги.……………………......4

2. Сутність страхової послуги як товару страхового ринку....………………...….6

3. Споживча вартість страхової послуги та її ціна……………………………….11

Висновок…………………………………………………………………………….19

Використані джерела…..…………………………………………………………...20

ВСТУП

Сучасний стан розвитку української  держави потребує оцінювання і осмислення перспектив розвитку різних галузей  діяльності. Для успішного функціонування нашої держави важливого значення починає набувати страхування, яке є могутнім видом бізнесу за кордоном, але недостатньо розвинуте в Україні.

Страхування є економічною  категорією, що входить в економічну систему держави. Для страхування характерні економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів і коштів для нагромадження лише з метою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності, тощо).

Під час страхування виникають  грошові перерозподільчі відносини, причиною яких є наявність страхового ризику, можливість виникнення події, що здатна зумовити матеріальні чи інші втрати. Тому, основна мета страхової діяльності, а також мета роботи страхових компаній полягає в задоволенні суспільної потреби в надійному страховому захисті від випадкових небезпек. Для страхувальника ця мета реалізується тільки при настанні страхового випадку, у вигляді страхової виплати, яку виплачує страхова компанія у розмірі заподіяної шкоди, але не понад страхову суму, яка вказана у підписаному договорі страхування. Проте, перш за все страховик займається свого роду підприємницькою діяльністю і зацікавлений у отриманні прибутку за рахунок надання страхових послуг.

Страхова  послуга у порівнянні з іншими послугами - це така послуга, яка потребує від страховика певних зусиль, спрямованих на формування потреби в цій послузі. Для страхової послуги дуже важливою є демонстрація готовності постійно услужити страхувальнику, адже він сплачує гроші у вигляді страхових внесків, отримуючи натомість від страховика зобов'язання забезпечити страховий захист. Ці та інші особливості даного специфічного товару такі, як його споживна вартість та ціна, ми розглянемо детальніше в наступних пунктах роботи.

1. Необхідність та умови виникнення страхової послуги.

Протягом тривалого часу перед суспільством стоять проблеми відшкодування втрат, що виникають  внаслідок природного стихійного лиха (землетрусу, пожежі, повені, засухи), або  згубних дій, зумовлених людською діяльністю, суспільними протиріччами. Великої  шкоди завдає людині хвороба, втрата працездатності. З подальшим розвитком  суспільних відносин, ускладненням економічних  зв’язків, посиленням взаємозалежності між різними видами господарювання зростає й необхідність забезпечення стабільності економічного і соціального  розвитку.

Страхування, як економічне явище існує багато століть. З давніх давен у людей  виникла потреба відшкодування  збитків. Особливо гостро ця потреба  виявлялась у торговців. І це зрозуміло, адже їх діяльність була особливо ризиковою, об’єктивно зумовлювалась природними та соціально-етичними чинниками.

Конкретні приклади щодо таких угод щодо відшкодування  втрат від розбійницьких нападів, крадіжок, інших нещасних випадків у період просування караванів з  товарами, знаходимо у законах  вавілонського царя Хаммурапі, тобто  ще за дві тисячі років до нашої  ери.

Потреба у страховому захисті  особливо стає відчутною при здійсненні морської торгівлі. Розвиток торгівлі об’єктивно зумовлює необхідність, з  одного боку, нагромаджувати певний розмір капіталу, а з іншого – його надійного  захисту. Потреба у великих коштах спонукала купців звертатись за кредитом. Для отримання кредиту необхідні  були гарантії щодо його вчасного повернення. Отже, і той, хто надавав позику, і той, хто її отримував, вимушені були страхувати свої капітали.

У період середньовіччя в Україні значну роль у торгових зв’язках відігравали чумаки. Вони купували на Чорному і Азовському морях рибу і сіль і продавали їх у різних куточках країни, долаючи величезні відстані. Дуже важкою і небезпечною водночас була у них робота, великим був і ризик. Нерідко траплялись і напади розбійників. Такі умови діяльності чумаків спонукали їх до колективного захисту, спільного відшкодування збитків. Неписані, але беззастережні  щодо  виконання,  закони чумацького  життя   передбачали  відшкодування  за  кошти  артілі  втрату  вола  тому  чумакові  у  якого  він  загинув.

Як  свідчить  історичний  досвід, саме страхування може  значною  мірою  забезпечувати  економічні   можливості  для  безперервного  відтворювального  процесу в  народогосподарській діяльності. Економічна  природа страхової послуги  виявляється  у  грошовому  відшкодуванні збитків,  що  виникли  внаслідок  непередбачуваних, або передбачуваних, але невідворотних згубних подій.

2. Сутність страхової послуги як товару страхового ринку.

Страховий ринок передбачає самостійність  суб'єктів ринкових відносин, їхнє рівноправне  партнерство, розвинену систему  горизонтальних та вертикальних зв'язків  між ними. У межах страхового ринку  забезпечується органічний зв'язок між  значним колом зацікавлених осіб шляхом спільного визнання потреби  у страховій послузі.

Страховий ринок — економічний простір, у якому взаємодіють страхувальники (формують попит на страхові послуги), різноманітні за формами організації  — страхові компанії (страховики, котрі  задовольняють попит на послуги), страхові посередники (агенти і брокери), а також організації страхової  інфраструктури (об'єднання), асоціації (страховиків, консалтингові фірми, навчальні центри); сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу  є специфічний товар — страхова послуга, формується попит і пропозиція на неї; форма взаємозв'язку між учасниками страхових правовідносин (страхувальники, страховики та їх посередники).

Страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової  діяльності та одержала у встановленому  порядку ліцензію на здійснення страхової  діяльності. Вимоги, яким повинні відповідати  страховики, порядок ліцензування їх діяльності та здійснення державного нагляду за страховою діяльністю встановлюються законом «Про страхування», згідно з яким страховиками визнаються фінансові установи у формі акціонерних, повних, командитних товариств або  товариств з додатковою відповідальністю. Страхувальником може бути фізична  або юридична особа.

Треба визнати, що останнім часом простежується  посилення інтересу до встановлення сутності страхової послуги, її позиціонування в теоретичному полі економічної  науки. Суттєвий внесок установлення теорії страхових послуг, її відокремлення  від загальної теорії страхування  здійснив авторський колектив під керівництвом професора С. С. Осадця [1], Т. В. Яворська [6], О. Д. Вовчак [5].

О. О. Гаманкова  вважає [7, с. 67], що страхова послуга є однією з багатьох форм прояву об'єктивної категорії страхування. Вона є специфічною послугою. її існування зумовлюється потребою суспільства у страховому захисті. У сучасних умовах ця потреба реалізується, з одного боку, через систему державного загальнообов'язкового соціального страхування. А з другого — за допомогою комерційного страхування.

У джерелі [6, с. 37] читаємо, що послуга — це дія, вчинок, що дає користь, допомогу іншому; робота виконувана для задоволення чиїх-небудь потреб. Продукт — це предмет, що є матеріальним результатом людської праці, діяльності.

Зрозуміло, що страховик не створює ніякого  матеріального продукту. Його економічне благо може бути визначено як не відчутне на дотик і тому належать до поняття «послуга».

Суть  товару розкривається при розгляді його властивостей. Товар можна розглядати з боку його якості, що відображає корисні  властивості товару, і кількості, що характеризує його суспільну міру.

Відповідно  до цього одна властивість товару полягає в здатності задовольнити будь-яку соціально-економічну потребу  людини, друга — обмінюватися в  певних пропорціях на інші товари. Корисність речі-товару, завдяки якій вона може задовольняти ту чи іншу потребу людей, робить її споживною вартістю. При  цьому йдеться про задоволення  потреб не самого товаровиробника, а  інших осіб. Тобто ця властивість  виявляється як суспільна споживна вартість. Варто зауважити, що споживна вартість є об'єктом дослідження  лише тоді, коли вона створюється як суспільна споживна вартість для  обміну. У цій якості вона стає речовим  носієм мінової вартості, економічних  відносин.

Як правильно  зазначає Гаманкова О. О. [7, с. 80], споживна вартість, тобто усвідомлення потенційним страхувальником корисності страхової послуги, — це її здатність забезпечити страховий захист майнових інтересів страхувальника від випадкових та ймовірних небезпек, які загрожують його життю, здоров'ю чи майну. Згадаємо, що потреба у безпеці та захищеності належить до первинних людських потреб згідно з пірамідою — Маслоу.

Мінова  вартість страхової послуги відображена  у страховій премії. У світовій практиці цей термін є загальноприйнятим. У вітчизняному законодавстві частіше  застосовується термін «страховий платіж» або «страховий внесок».

Страхова  премія (страховий платіж, страховий  внесок) — плата за страхування, яку страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором  страхування [4]. Страхова премія математично  розраховується як добуток страхової  суми на страховий тариф.

Усі вищезазначені  докази переконують у тому, що страхова послуга є товаром з усіма  його властивостями з погляду  класиків економічної теорії.

Сутність  страхової послуги ще може бути виражена таким визначенням: страхова послуга  — продукт праці колективу  страхової компанії, що задовольняє  потребу страхувальника у безпеці  в обмін на грошовий еквівалент у  формі страхової премії.

Проте необхідно  врахувати одну особливість. Страхова послуга на підставі Закону України  «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»  від 12. 07. 2001 p. № 2664-III належить до категорії  фінансових послуг, як і послуги  банків та інших фінансових установ. Таким чином, страхова послуга — це фінансова послуга у вигляді продажу юридично оформлених зобов'язань з надання страхового захисту, яку пропонують на ринку страховики потенційним страхувальникам.

Має місце  схожість страхування з кредитом, особливо при страхуванні життя, але маються й певні відмінності, які полягають в тому, що кредит передбачає повернення власнику наданих  у тимчасове користування коштів з певним відсотком, а страхові нагромаджувальні внески – не завжди  передбачають і більш того, навіть за умови  повернення їх із процентом, останній не може бути завідомо фіксованим.

Отже, страхова послуга – товар, який пропонує страхова компанія страхувальнику за певну плату.

Визначають   здебільше три   функції страхової  послуги:

1. Властива формуванню страхового фонду, який створюється для відшкодування втрат, що виникають внаслідок реалізації певних страхових випадків.
2. Спрямована на безпосереднє грошове відшкодування збитків, яке зазнали страхувальники. Саме через цю функцію найповніше реалізується об’єктивна потреба у страховому захисті.
3. Зумовлюється специфікою економічних відносин, що виникають між страхувальником і страховиком. Оскільки страховик бере на себе ризик і зобов’язується відшкодувати збитки при його настанні, то він економічно зацікавлений створити умови для обмеження ризику. Щоб досягти цього, страховик обумовлює дії страхувальника відносно недопущення збільшення ступеня ризику і намагається сам створити умови для упередження втрат страхувальника. Страховик також зацікавлений в упорядкуванні законодавства, чіткому визначенні меж громадської економіко-правової відповідальності страхувальника.

Цим визначається суттєва особливість  страхової послуги як самостійної  економічної категорії. Логіка становлення  та розвитку процесу страхового захисту  може бути подана схематично.

Схема 2.1. Система взаємозв’язків між страхувальником і страховиком.

3. Споживча вартість страхової  послуги та її ціна.

Страхова  послуга – це документально засвідчений комплекс заходів з надання страхового продукту юридичним та фізичним особам,  обумовлений договором страхування,  відповідно до якого страхувальниками сплачуються страхові платежі,  а страховиками виплачується страхове відшкодування або страхова сума в разі настання страхового випадку.

Економічна  сутність страхової послуги найбільш повно проявляється через специфічні властивості, основними з яких є: нематеріальність, неподільність від джерела,  непостійність якості,  неможливість резервування,  невизначеність продажу, неможливість відчуження, споживання впродовж певного часу.

Нематеріальність  страхової послуги означає неможливість страхувальника відчути,  побачити або в інший спосіб випробувати її на собі,  тобто покупець страхової послуги має покладатися або на власні знання,  інтуїцію,  або користуватися досвідом та порадами інших людей,  яким він довіряє,  чи на імідж, престиж і надійність обраної страхової компанії [2].

Неподільність від джерела страхової компанії,  що реалізує продукт, полягає у встановленій законодавством забороні продавати  страхові продукти, вироблені іншими страховиками.

Непостійність якості страхової послуги визначається професіоналізмом співробітників компанії і обслуговуванням клієнтів.

Невизначеність  продажу страхової послуги пояснюється  невизначеністю

 страхувателів використати придбаний продукт повною мірою,  тобто через настання страхового випадку.

Неможливість  резервування робить страхову послугу  нечутливою до коливань попиту та пропозиції на ринку страхування, що негативно впливає на певні види страхування та страхові послуги.

Споживання  впродовж певного часу є однією зі специфічних особливостей страхової компанії,  оскільки для неї економічно вигідніше мати відкладені зобов’язання, ніж поточні.

Неможливість  відчуження страховика щодо третіх осіб характеризується

 тим,  що він як власник не має можливості здійснити продаж або подарувати страховий поліс, обміняти на інший товар або послугу.

Саме  через ці властивості досить важко  підібрати уніфікований підхід до регулювання торгівлі послугами,  зокрема у міжнародній торгівлі,  тому що непросто встановити факт продажу та споживання послуги.  Тому процес реалізації страхових послуг має бути підтверджений договором страхування і страховим полісом. Від того, наскільки якісно надаються ці послуги, залежить ефективність, повнота страхового захисту, виплати страхового відшкодування.

Відповідно  до умов договору, оплата страхової  послуги може здійснюватися один раз в момент укладення договору страхування або частинами.  При разовій сплаті страховик нараховує повну суму страхової премії за договором страхування, що приводить до зростання поточних активів у формі дебіторської заборгованості.  Якщо за умовами договору страхові платежі сплачуються частинами,  страхова компанія має право відображати тільки певну частину страхової премії.  При цьому досить вагомим аспектом з позиції як юридичного права, так і обліку є порядок виконання взятих на себе зобов’язань страховика з відшкодування збитків у разі настання страхової події. Залежно від умов договору в момент надходження першого внеску пропорційно зменшується обсяг прийнятих на себе зобов’язань страхової компанії або відповідно зменшується термін дії договору при повному збереженні зобов’язань страховика.

Страхова  послуга,  як і будь-який товар  має свою споживчу вартість і ціну.  Споживна вартість страхової послуги грунтується на об’єктивній потребі у страховому захисті, що її відчувають громадяни і суб’єкти господарювання (особливо в умовах ринкової економіки). Але разом з тим вона залежить від багатьох чинників. Розуміння характеру впливу цих чинників (на макроекономічному та мікроекономічному рівнях) є дуже важливим, бо від того, наскільки корисно виглядає в очах страхувальника та чи інша страхова послуга, залежить її доля як товару. Якщо вона дістане суспільне визнання, її будуть купувати. І навпаки.

Вартість страхової послуги відображає витрати страхової компанії на її надання. Також вона виражається в страховому внеску (тарифі, премії), яку страхувальник сплачує страховикові.

Страховий тариф (тарифна ставка) — це ставка страхової премії з одиниці страхової суми з врахуванням об'єкту страхування і характеру страхового ризику.

Ціна страхової послуги, як і  всяка ринкова ціна, коливається під впливом попиту і пропозиції. Нижній кордон ціни визначається рівністю між надходженням платежів від страхувальників і виплатами страхового відшкодування, а також страховими сумами за договорами плюс витрати страхової організації. Верхній кордон ціни страхової послуги визначається 
розмірами попиту на неї та величиною банківського відсотка по вкладах.

При досить високому попиті на певну страхову послугу (число організацій невелике, і всі вони пропонують приблизно однакові умови страхування) є можливість протягом деякого часу підтримувати високий рівень страхових премій. Проте, у міру насичення страхового ринку з боку пропозиції страхових послуг це стає небезпечним. Зіткнувшись із завищенням тарифів в одній організації, клієнт піде в іншу, тому на страховому, як і на будь-якому товарному ринку, існує тенденція вирівнювання рівнів страхових тарифів.

Банківський відсоток робить істотний вплив на страхову діяльність по двох напрямах:

• по-перше, цілком можливо, що позика, узята в банку, або накопичення в нім грошей для самофінансування можуть бути вигідніше за страхування. З цієї причини страхові організації вимушені порівнювати розміри страхових тарифів з банківським відсотком;
• по-друге, тимчасово вільні страхові резерви можуть і повинні використовуватися страховиком в комерційних цілях, інвестуватися в цінні папери, в нерухомість, надаватися в кредит, тобто приносити інвестиційний дохід. Частина цього доходу може надаватися страхувальникам у вигляді певного відсотка або тарифної ставки, що заздалегідь зменшується з врахуванням передбачуваної норми прибутковості по інвестиціях.

Ціна послуги, пропонованої страховою організацією, залежить також від стану справ у конкретного страховика (від величини і структури страхового портфеля, управлінських витрат, доходів організації від вкладення тимчасово вільних засобів). Сильні у фінансовому відношенні організації можуть дозволити собі збереження в своєму портфелі відносно низькорентабельних видів страхування за наявності дуже вигідних. Прибутковість різних видів страхування не може бути величиною постійною, вона залежить від фази життєвого циклу, на якій знаходиться даний страховий продукт.

Основні стадії життєвого циклу  конкретної страхової послуги в  принципі ті ж самі, як і в будь-якого  іншого товару: впровадження, зростання, ріст або зрілість, спад продажів і рівня прибутковості та витіснення з ринку. 
             Життєвий цикл страхової послуги характеризується показниками обхвату «страхового поля», тобто ризикового співтовариства, і динамікою числа укладених договорів. Коли страхове поле близьке до стану насичення, зростання відсотка обхвату потенційних клієнтів договорами різко сповільнюється. 
              Ціна страхової послуги досягає максимуму на другій стадії життєвого циклу, на третій стабілізується, а на четвертій виникає необхідність її зниження або модифікації даного вигляду страхування.

Оскільки різноманітність страхових  послуг поступається товарам, то конкуренція на страховому ринку носить досить жорсткий характер. Головним засобом в конкурентній боротьбі стає пропозиція нового виду страхування, що відображає виникнення нових потреб. Зокрема, пропонується страхування специфічних ризиків, наприклад, титулу власності по договорах купівлі-продажу нерухомості.

У традиційних видах страхування  конкуренція розвивається в інших  напрямах: розробка договорів страхування з різними комбінаціями ризиків на користь страхувальників; зниження страхових тарифів порівняно з іншими страховими організаціями; поліпшення якості обслуговування страхувальників. 
 
Чим вище рівень конкуренції на страховому ринку, тим ефективніша діяльність страхових організацій з точки зору страхувальників і суспільних інтересів. 
             Так само як ціна страхової послуги страхова премія має певну структуру. ЇЇ окремі елементи повинні забезпечувати фінансування всіх функцій страховика. Економічно обгрунтована структура страхової премії має важливе значення для ефективної діяльності страхових організацій, що обумовлене наступними моментами:

1) вона служить основою складання фінансового плану страхової організації;

2) дозволяє прогнозувати граничні  розміри окремих видів фактичних  витрат страховика; 
3) служить підставою для правильного встановлення бази оподаткування для сплати податку на прибуток;

4) правильно встановлена доля  нетто-премії гарантує страхові  виплати страхувальникам у зв'язку  з настанням страхових випадків.

             Нетто-премія призначена для виконання фінансових зобов'язань страховика перед страхувальниками.

Специфіка страхування в обгрунтуванні  цієї частини премії полягає в  тому, що у момент калькуляції ціни величина збитку не визначена. На основі даних про збитки за минулий період можна розрахувати їх частоту (вірогідність настання), визначити їх середню величину і розподіл. Відповідно до принципу еквівалентності як мінімальна премія за ризик виступає очікувана величина збитку, яку називають власне нетто-премією за ризик.

Проте цієї суми недостатньо для  забезпечення з високою вірогідністю страхового покриття в необхідних розмірах. Доведено, що навіть при дуже хорошій  інформації реальний збиток перевершує його очікувану величину в 50% випадків, унаслідок чого страховики в середньому кожні два роки несуть втрати, обумовлені так званою технікою страхування. Аби  гарантувати клієнтам страховий  захист, до нетто-премії за ризик роблять страхову надбавку.

Призначення страхової надбавки полягає у фінансуванні випадкових відхилень реального збитку над очікуваними показниками. Крім того, страхова надбавка має велике значення для скорочення іншого компоненту страхового ризику, пов'язаного з інформаційними помилками. Неправильна оцінка випадкового розподілу збитку може істотно понизити гарантію страхового захисту. Введення страхової надбавки знижує дані ризики до прийнятного рівня.

Частина страхової премії, надбавка для покриття витрат і формування планового прибутку страхової організації, в практиці страхування називається навантаженням.

Навантаження страхового тарифу є  елементом премії, призначеним для  покриття витрат страхової організації. При цьому податки, пов'язані з  витратами, наприклад податок на майно, мають бути включені в калькуляцію  премії. У деяких країнах існує  податок па операції страхування, який сплачується страхувальнико. Податок не носить витратного характеру, але може бути врахований при калькуляції прибутку як особлива надбавка.

У розрахунку страхової премії як знижка може враховуватися частина  прибутку, отримуваній від інвестиційної  діяльності страхової організації, що робиться далеко не завжди. Дохід від вкладень капіталу може розглядатися як джерело покриття витрат всіх видів, а також як самостійне джерело прибутку.

Числення нетто-премії за ризик традиційно відноситься до області страхової математики, визначення інших елементів премії — до економіки страхової організації. При всій очевидній відмінності між цими двома частинами ціни існує певний зв'язок (наприклад, між витратами на відшкодування збитку і витратами по його врегулюванню та обробці).

Найважливіше завдання в обгрунтуванні  страхової премії — калькуляція  нетто-премії за ризик. Головна проблема полягає в невизначеності збитку у момент калькуляції. Калькуляція має бути виконана так, щоб з високою вірогідністю покрити можливі витрати в майбутньому для забезпечення гарантій виконання страхових зобов'язань.

Таким чином, при формуванні вихідної бази для тарифних розрахунків використовують три види інформації: дані індивідуальних витрат по одиничних ризиках, витрати по тарифних групах і дані по всьому ризиковому співтовариству.