Стандартзація і сертифікація
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ФАКУЛЬТЕТ
ЕКОНОМІКИ І УПРАВЛІННЯ
Кафедра економіки
підприємств
і корпорацій
ІНДЗ
з дисципліни
“ОСНОВИ
СТАНДАРТИЗАЦІЇ, СЕРТИФІКАЦІЇ ТА УПРАВЛІННЯ
ЯКІСТЮ ПРОДУКЦІЇ”
Виконала:
студентка групи ЕПП-23
Кармазенко Марія
Перевірив:
Хопчан
Володимир Михайлович
Тернопіль – 2008
План
самостійної роботи
Варіант 6.
Вступ.
1. Комплексна стандартизація та її роль у підвищенні якості продукції.
- Класифікація методів визначення показників якості продукції, їх суть і використання.
- Суть системи сертифікації Укр СЕПРО.
Висновки.
Література.
ВСТУП
У підвищенні якості продукції особливо важливу роль відіграють її стандартизація і сертифікація. В нашій країні правові та організаційні засади стандартизації, спрямовані на забезпечення єдиної технічної політики в цій сфері, регулюються Законом України «Про стандартизацію» (травень 2001 р.).
Відповідно до згаданого Закону стандартизація визначається як діяльність, що полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів чи послуг їх функціональному призначенню, усунення бар’єрів у торгівлі і сприяння науково-технічному співробітництву. Тобто стандартизація узаконює впровадження показників і норм якості продукції, технологічних процесів і прийомів, послуг у відповідній сфері виробництва.
Метою стандартизації в Україні є забезпечення раціонального використання природних ресурсів, відповідності об'єктів стандартизації їх функціональному призначенню, інформування споживачів про якість продукції, процесів та послуг, підтримка розвитку і міжнародної конкурентоспроможності продукції та торгівлі товарами і послугами.
Стандартизація
акумулює найновіші досягнення науки
і техніки, органічно поєднує
фундаментальні та прикладні галузі
науки, сприяє швидкому впровадженню наукових
досягнень в практику, допомагає визначити
найбільш економні та перспективні напрямки
розвитку науково-технічного прогресу
і різних галузей економіки країни.
1. Комплексна стандартизація та її роль у підвищенні якості продукції.
Комплексна стандартизація почала використовуватися на початку 30-х pp.. XX ст. Широке впровадження у практику теоретичних і методичних основ комплексної стандартизації почалося з 1965 р. Комплексна стандартизація використовується у міжнародній практиці.
Науково-технічний прогрес вимагає постійного скорочення термінів створення нової продукції з більш прогресивними технічними характеристиками. Провідна роль у вирішенні цих завдань належить комплексній стандартизації, яка здійснює цілеспрямоване застосування взаємопов'язаних вимог як до об'єкта комплексної стандартизації в цілому, так і до його основних елементів.
Якість товарів та послуг залежить від багатьох факторів: властивостей вихідних матеріалів, конструкції, виконання технологічних операцій і процесів, умов і методів випробувань, обладнання, транспортування, експлуатації та ін. Таким чином, для підвищення якості товарів та послуг недостатньо встановити нормативний документ на кінцеві характеристики готової продукції, потрібно стандартизувати об'єкти і процеси, які впливають на якість готового виробу чи послуги (рис. 1.1).
Для розв'язання проблеми підвищення якості товарів та послуг слід не тільки визначити оптимальні показники якості кінцевої продукції, але й пов'язати їх з усім комплексом факторів, які впливають на якість виробу чи послуги. Це можливо лише за умови здійснення комплексної стандартизації.
Комплексна стандартизація забезпечує взаємозв'язок і взаємозалежність суміжних галузей зі спільного виробництва готового продукту, який відповідає вимогам національних стандартів. Наприклад: норми, вимоги, які містяться в нормативному документі на автомобіль, вироби металургії, хімічної, електротехнічної та інших галузей промисловості. Якість сучасного автомобіля визначається якістю більше ніж двох тисяч виробів і матеріалів — металів, пластмас, електротехнічних виробів, лаків, фарб, палива та ін. У таких випадках окремі нормативні документи, навіть якщо в них закладені перспективні показники, не завжди можуть забезпечити потрібні результати.
Основними критеріями вибору об'єктів комплексної стандартизації є техніко-економічна доцільність стандартизації та рівень технічної досконалості продукції. Принципи комплексної стандартизації основані на виявленні взаємозв'язків між показниками якості складових частин виробу і предметів праці.
Для комплексної стандартизації характерні три головні методичні принципи:
- системність — установлення взаємопов'язаних вимог з метою забезпечення вищого рівня якості;
- оптимальність — визначення оптимальної номенклатури об'єктів комплексної стандартизації, складу і кількісних значень показників їхньої якості;
- плановість — розробка спеціальних програм комплексної стандартизації об'єктів, їхніх елементів, які включаються до планів національної та відомчої стандартизації.
При вирішенні питання розробки комплексних нормативних документів слід проаналізувати всі складові частини виробу та характеристики матеріалів, з яких він виготовлений, визначити їхнє кінцеве експлуатаційне призначення. Розробку комплексних стандартів слід починати з компонентів, які не мають самостійного експлуатаційного призначення.
У сучасних умовах інструментом практичної організації робіт з комплексної стандартизації продукції є розробка та реалізація програм комплексної стандартизації (ПКС). Програма комплексної стандартизації являє собою плановий документ, що містить оптимальну сукупність пов'язаних нормативних документів, які підлягають розробці або перегляду і визначають збалансовані вимоги до технічного рівня та якості продукції (сировини, матеріалів, комплектуючих вузлів, обладнання, певної послуги тощо), терміни проведення робіт, перелік заходів та склад виконавців.
Основні завдання,
що вирішуються комплексною
- регламентація норм і вимог до взаємозв'язаних об'єктів і елементів цих об'єктів (у машинобудуванні, наприклад, -- до деталей, вузлів і агрегатів), а також до видів сировини, матеріалів, напівфабрикатів і т. п., до технологічних процесів виготовлення, транспортування і експлуатації;
- регламентація взаємозв'язаних норм і вимог до загальнотехнічних і галузевих комплексів нематеріальних об'єктів стандартизації (системи документації, системи загальнотехнічних норм і т. п.), а також до елементів цих комплексів;
- встановлення взаємопов'язаних термінів розробки стандартів, впровадження яких повинне забезпечити здійснення заходів щодо організації і вдосконалення виробництва і, зрештою, випуск продукції вищої якості.
Рис.
1.1. Схема об’єктів комплексної стандартизації
- Класифікація методів визначення показників якості продукції, їх суть і використання.
Якість продукції – це об'єктивна характеристика продукції, яка формується внаслідок трудової діяльності осіб зайнятих проектуванням, виготовленням, експлуатацією продукції.
Для знаходження значень показників якості продукції використовують дві групи методів: за способами одержання інформації і за джерелами одержання інформації.
В залежності від способу одержання інформації методи поділяються на:
- вимірювальні,
- реєстраційні,
- органолептичні,
- розрахункові.
Вимірювальний метод оснований на вимірюванні та аналізі показників за допомогою приладів і виражається в кількісних показниках. Вимірювальні методи підрозділяють на:
- фізичні,
- хімічні,
- фізико-хімічні,
- мікроскопічні,
- біологічні,
- фізіологічні,
- технологічні.
До фізичних методів відносяться:
-
хімічні методи використовують
для визначення хімічного
-
фізико-хімічні методи
- мікроскопічний метод – для визначення якості волокна льону-довгунця і конопель, встановлення справжності продукту (меду, молодих пряностей), наявності в продуктах домішок (піску, землі), паразитів.
- біологічні методи використовують для визначення кількісних живих насінин в посівному матеріалі, зараженість мікроорганізмами, зараженість хворобами, а зерна – кліщами і комахами.
Реєстраційний метод полягає в спостереженні і підрахунках числа окремих випадків (наприклад, відмовлень виробу при випробуваннях, підрахунку числа дефектних виробів в партії і т. ін.).
Органолептичний метод – це визначення якості продукції за допомогою органів відчуттів людини (зору, слуху, дотику, смаку). Цей метод визначає зовнішній вигляд, смак, запах, колір, структуру, консистенцію, ступінь подрібнення. Органолептичний метод не виключає можливості використання деяких технічних, але не вимірювальних і не реєструючи засобів. За його допомогою визначають деякі показники якості харчових продуктів, виробів легкої промисловості, особливо естетичні показники.
Розрахунковий метод здійснюється на основі використання теоретичних і або емпіричних залежностей показників якості продукції від її параметрів. При розрахунковому методі показники якості продукції визначають за допомогою розрахунків з використанням значень параметрів, одержаних іншими методами. Ним можна користуватись для визначення показників продуктивності, довговічності, ремонтоздатності виробу тощо.
В залежності від джерела інформації методи знаходження значень показників якості продукції поділяють на:
- традиційні,
- експертні,
- соціологічні.
При традиційному методі знаходження значень показників якості здійснюється спеціалістами лабораторій; конструкторських відділів, обчислювальних центрів тощо, при проведенні випробувань виробів.
Соціологічний метод передбачає визначення показників якості продукції, що здійснюється на основі збору і аналізу думок фактичних і можливих споживачів. Збір думок споживачів проводять опитуванням або за допомогою розповсюдження спеціальних анкет, проведення конференцій, нарад, виставок, дегустацій.
Експертний метод оснований на визначенні числових показників продукції на базі рішень, які приймає група спеціалістів-експертів. Його застосовують в тому випадку, коли неможливо або утруднено використовувати більш об'єктивні методи, наприклад, інструментальний або розрахунковий. Експертний метод широко використовують для визначення якості продукції органолептичним методом, а також при атестації якості продукції.
Основні операції експертної оцінки якості продукції такі: формування робочої групи, формування експертної групи, класифікація продукції, побудова структурної схеми показників якості, підготовка анкет та пояснювальних записок для опитування експертів, опитування експертів, обробка експертних оцінок, аналіз експертних оцінок.
В склад експертних комісій повинні входити висококваліфіковані спеціалісти, ступінь компетентності яких в питанні оцінки даної продукції однаковий. Експертів, що входять до складу комісії повинно бути не менше семи. Комісія може прийняти рішення в тому випадку, коли за нього подано не менше 2/3 голосів.
В залежності від методів, що використовуються, форми висловлювання оцінок якості можуть бути різними – метричні, бальні, безрозмірні.
Метричні оцінки визначають результати вимірювань в існуючих системах метричних мір.
Бальні оцінки представляють собою спосіб висловлювання результатів вимірювань і оцінки якості продукції в балах. Його широко використовують при використанні органолептичних і експертних методів досліджень. Шкала бальної оцінки харчових продуктів коливається від 5 до 100 балів. Для оцінки продукції в балах використовують спеціальні стандартні оціночні таблиці.
Безрозмірні
оцінки використовують для визначення
рівня виробів різного призначення. При
цьому способі оцінка висловлюється в
долях одиниці або в %.
- Суть системи сертифікації УкрСЕПРО.
Українська державна система сертифікації продукції – Система сертифікації. УкрСЕПРО – розроблена Українським науково-виробничим центром стандартизації, метрології та сертифікації Держспоживстандарту України, затверджена та введена в дію Наказом Держспоживстандарту України від 30 червня 1993 року № 95.У Систему сертифікації УкрСЕПРО входять 39 систем сертифікації однорідної продукції і послуг, 118 акредитованих органів із сертифікації продукції і близько 250 випробувальних лабораторій. Вона призначена для проведення обов’язкової та добровільної сертифікації продукції, робіт чи послуг.
Система обов’язкової сертифікації Укр. СЕПРО видає щорічно близько 500 тисяч сертифікатів на продукцію і послуги.
Система є відкритою для вступу в неї органів з сертифікації та випробувальних лабораторій інших держав і доступу до неї будь-яких підприємств та організацій. Обов'язковою умовою при цьому є визнання та виконання правил Системи.
У Системі сертифікації УкрСЕПРО здійснюють такі взаємопов’язані види діяльності:
-
сертифікацію продукції,
- сертифікацію систем управління (якістю, довкіллям, безпечністю тощо);
- атестацію виробництв;
-
акредитацію випробувальних
- акредитацію органів із сертифікації систем якості;
- атестацію аудиторів за переліченими вище видами діяльності.
Організаційну основу системи сертифікації УкрСЕПРО становлять державні стандарти України:
- ДСТУ 3410-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні положення;
- ДСТУ 3411-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації продукції та порядок їх акредитації;
- ДСТУ 3412-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації;
- ДСТУ 3413-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції;
- ДСТУ 3414-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Атестація виробництва. Порядок проведення;
- ДСТУ 3415-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Реєстр Системи;
- ДСТУ 3416-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок реєстрації об'єктів добровільної сертифікації;
- ДСТУ 3417-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується;
- ДСТУ 3418-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до аудиторів та порядок їх атестації;
- ДСТУ 3419-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Сертифікація систем якості. Порядок проведення;
- ДСТУ 3420-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Вимоги до органів з сертифікації систем якості та порядок їх акредитації;
- ДСТУ 3498-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Бланки документів. Форма та опис;
- ДСТУ 3957-2000. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок обстеження виробництва під час проведення сертифікації продукції.
Загальне керівництво Системою сертифікації УкрСЕПРО, організація та координація робіт із сертифікації продукції, процесів, послуг здійснюються найвищим органом із сертифікації − Держспоживстандартом України (спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності).
Системою сертифікації УкрСЕПРО окремо передбачена також сертифікація імпортованої продукції. З метою визнання отриманих в Україні сертифікатів Системи за кордоном вона побудована з урахуванням вимог міжнародних систем і взаємодіє з ними на основі угод між Держспоживстандартом України та міжнародними, регіональними і національними організаціями, які здійснюють діяльність із сертифікації, інших держав.
Система сертифікації УкрСЕПРО взаємодіє на основі угод із системами перевірки безпеки, охорони навколишнього середовища, які функціонують в Україні під керівництвом уповноважених урядом органів. Національний орган із сертифікації може передавати цим органам окремі функції з проведення сертифікації продукції, процесів, послуг. Структурна схема системи сертифікації УкрСЕПРО зображена на рис. 3.1.
Рис.
3.1. Структурна схема системи сертифікації
УкрСЕПРО
Організаційну структуру Системи сертифікації УкрСЕПРО утворюють:
- національний орган із сертифікації − Держспоживстандарт України;
- науково – технічна комісія;
- органи з сертифікації продукції, процесів, послуг;
- органи з сертифікації систем якості;
- випробувальні лабораторії (центри);
- аудитори;
- науково – методичний та інформаційний центр;
- територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держспоживстандарту України;
- український навчальний науковий центр із стандартизації та якості продукції.
Основні принципи та загальні правила Системи регламентуються КНД 50-002-93. Згідно цього нормативного документу:
- сертифікація в Системі передбачає підтвердження третьою стороною показників характеристик та властивостей продукції, процесів, послуг на підставі випробувань, атестації виробництва та сертифікації систем якості;
- право проведення робіт з сертифікації продукції надається органам з сертифікації, випробувальним лабораторіям (центрам) та експертам-аудиторам, що акредитовані в Системі та занесені до реєстру Системи;
- органами з сертифікації в Системі можуть бути акредитовані організації та підприємства державної форми власності, а випробувальними лабораторіями (центрами) – акредитовані організації та підприємства будь-яких форм власності;
- якщо в Системі акредитовано декілька органів з сертифікації однієї і тієї ж продукції, то заявник має право провести сертифікацію продукції в будь-якому з цих органів;
- визнання органів з сертифікації та випробувальних лабораторій (центрів), сертифікатів відповідності, а також знаків відповідності інших держав здійснюється на основі багатосторонніх та двосторонніх угод про взаємне визнання результатів робіт з сертифікації, при цьому свідчення визнання закордонних сертифікатів є сертифікат відповідності, що виданий у Системі, "або свідоцтво про його визнання;
- роботи з сертифікації в Системі організовуються шляхом створення органами з сертифікації систем сертифікації спорідненої продукції, які повинні бути побудовані з урахуванням правил діючих міжнародних систем сертифікації;
- на сертифіковану в Системі продукцію видається сертифікат відповідності та наноситься знак відповідності, технічні вимоги до якого, порядок та правила його застосування встановлено державним стандартом України;
- роботи щодо сертифікації продукції, систем якості, атестації виробництв, акредитації органів з сертифікації та випробувальних лабораторій ( центрів ) виконуються за договорами;
- технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції в Системі виконує орган з сертифікації цієї продукції або за його дорученням іншої організації (органи з сертифікації систем якості, територіальні центри Держспоживстандарт);
- під час проведення технічного нагляду враховується інформація щодо якості продукції, яка надходить від органів державного нагляду, товариств, споживачів та інших зацікавлених організацій;
- основою інформаційного забезпечення Системи є реєстр, дані якого та інформацію про діяльність з сертифікації Держспоживстандарт періодично публікує в своїх інформаційних виданнях;
- Система передбачає конфіденційність інформації про результати робіт з сертифікації;
- апеляція щодо застосування стандартів якості сертифікованої продукції, а також виконання правил Системи розглядаються органами з сертифікації;
- у разі незгоди однієї з сторін з результатами розгляду, подальше розв'язання суперечки здійснюється комісією з апеляцій, яка створюється Національним органом з сертифікації з залученням представників органів з сертифікації та інших зацікавлених сторін;
- офіційною мовою Системи є державна мова, а в разі потреби документи можуть супроводжуватись автентичним текстом на будь-якій іншій мові, при цьому тексти мають однакову силу.
В Системі сертифікації УкрСЕПРО встановлено такий розподіл відповідальності:
- виробник (виконавець, постачальник) несе відповідальність за невідповідність сертифікованої продукції вимогам нормативних документів та застосування сертифікатів і знаків відповідності з порушенням правил Системи;
- продавець несе відповідальність за відсутність сертифікату або знаку відповідності на продукцію, що реалізується, якщо вона під лягає обов'язковій сертифікації випробу вальна лабораторія ( центр ) несе відповідальність за недостовірність та необ'єктивність результатів випробувань сертифікованої продукції;
- орган з сертифікації несе відповідальність за необґрунтовану чи неправомірну видачу сертифікатів відповідності, атестатів виробництва та підтвердження дій а також за порушення правил Системи;
- органи, лабораторії експерти-аудитори, підприємства та організації що порушують правила Системи, виключаючи з реєстру Системи та несуть відповідальність відповідно до чинного в Україні законодавства.
Висновки
Комплексна стандартизація полягає у розробці стандартів, які містять взаємопов’язані вимоги, як до об’єкту в цілому, так і до окремих його елементів та здійснюється згідно програм, які містять завдання на розробку стандартів.
Програми складаються згідно принципів:
- врахування системного підходу (тобто вимог до продукції в цілому та до її окремих частин мають бути однотипними)
- вимоги до сировини, матеріалів, напівфабрикатів повинні формуватися раніше, ніж вимоги до інших сторін стандартизації (під час стандартизації цього виробу).
Таким
чином, Національна система сертифікації
УкрСЕПРО створена з метою захисту внутрішнього
ринку від надходження неякісних, небезпечних
товарів. Сертифікація продукції та обов’язковісь
її здійснення для певних груп продукції
передбачена у близько 30 вітчизняних законах
та законодавчих актах, але обов’язковій
сертифікації в Україні підлягає не більше
10 % усієї продукції. Система обов’язкової
сертифікації Укр. СЕПРО видає щорічно
близько 500 тисяч сертифікатів на продукцію
і послуги.
Використана література:
- Бичківський Р.В., Друзюк В.М., Сопільник Л.І., Столярчук П.Г. Сертифікація. Львів. ДУ «Львівська політехніка», 2001. – 180 с.
- Декрет КМУ "Про стандартизацію і сертифікацію" від 10.05.93р. (Витяг)// Все про бухгалтерський облік.- 2006.- 23 травня (№48).- С.38.
- Декрет Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.1993 № 46-93
- Державна система сертифікації України: методи, правила, організація діяльності. Довідник. – Київ – Львів. 1995 р.
- ДСТУ 3410-96 Система сертифікації Укр. СЕПРО. Основні положення.
- ДСТУ 3413-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції.
- ДСТУ 3419-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Сертифікація систем якості. Порядок проведення.
- Закон України «Про стандартизацію» №2408 – ІІІ від 17 травня 2001 р.
- Основи стандартизації, сертифікації та ідентифікації товарів: Підручник/ В. І. Павлов. − Вид-во «Кондор», 2009. − 248 с.
- Саранча Г.А., Якимчук Г.К. Метрологія, стандартизація та управління якістю: Підручник. – К.: «Основа», 2004. - 256 с.
- Стандартизація і сертифікація товарів та послуг: Підручник/ Л. С. Кириченко, А. А. Самойленко. − Х.: Вид-во «Ранок», 2008. − 240 с.
- Цюцюра С.В., Цюцюра В.Д. Метрологія, основи вимірювань, стандартизація та сертифікація: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2005. – 242 с.
