Становлення і основні етапи розвитку економічної теорії як науки

1. Становлення і основні  етапи розвитку економічної теорії  як науки. 

 Англійська політична економія початку XIX ст. характеризувалась відносною сталістю поглядів, використанням абстрактних методів досліджень. Однак саме тоді завершується промисловий переворот і ряд нових проблем, що стають його наслідком, потребують теоретичного пояснення.

 Водночас полеміка  з основних теоретичних питань  політичної економії, що постійно  велася між представниками класичної  школи, мала своїм наслідком  посилення уваги до економічних  досліджень. Навколо Рікардо групувались найкваліфікованіші тогочасні економісти, що визнавали існування рікардіанської системи, але одні коментували її, деталізували та намагались уточнити окремі положення, а інші піддавали критиці окремі її сторони.

 Період розквіту політичної  економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта «Роздуми про природу і причини багатства народів» та розвиток класичних економічних ідей у працях його послідовників справили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодального устрою наприкінці XVIII ст. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед французькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.

 Політична економія  у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішувала проблеми розвитку буржуазного суспільства.

 Представниками французької  класичної економічної школи  були Жан Батист Сей, найбільш  видатний послідовник Сміта на континенті, праці якого остаточно розвінчали меркантилізм (кольберизм) та фізіократію, і Фредерік Бастіа, котрий абсолютизував ідеї лібералізму.

 Американська економічна  наука XIX ст. розвивалась під впливом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США:

 він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовласницьким. Виникала необхідність довести прогресивність капіталістичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголосити побудову капіталізму загальносуспільною метою.

 Засновником ліберальної  економічної теорії в США вважають  Генрі Чарльза Kepi (1793—1879), у працях  якого капіталізм розглянуто  як економічний устрій, що керується  об'єктивними економічними законами  і не потребує втручання держави. 

 Оптимізм Кері, як і  оптимізм Бастіа, базувався на визнанні великих класичних доктрин, але опорою для впевненості Кері в прогресивності розвитку були особливості, притаманні його країні.

 Основні праці Кері  опубліковано протягом 1835—1859 pp., коли  країна перебувала у стадії  бурхливого розвитку: населення  зростало, але теорія Мальтуса  не підтверджувалась, оскільки земля була дешевою, плодючою і в необмеженій кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалось будівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновіших технологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки і занепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави для оптимізму.

 Основними теоретичними  засадами, що визначали світогляд нової плеяди німецьких учених, були емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстрактно-теоретичного методу пізнання дійсності, накопичення історичних фактів та статистичних даних для майбутнього раціонального мислення.

 В останній третині  XIX ст. в економічній теорії виникла  нова течія — маржиналізм,  яка згодом стала визначальним  напрямом розвитку політичної  економії. Об'єктивна зумовленість  її появи полягала в глибоких  змінах, що стались у цю добу  в суспільно-економічному житті  розвинутих країн Заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі.

 Найбільш вагомий внесок  у розробку ідей маржиналістів  зробила австрійська школа політекономії,  яка сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували професори  Віденського університету Карл  Менгер (1840—1921), Фрідріх фон Візер (1851—1926) та Ейген Бем-Баверк (1851—1919).

 Її теоретичними принципами  були суб'єктивний ідеалізм та  теорія граничної корисності. Внесок  у науку і впливовість їхніх  теорій ставлять цих економістів на чільне місце після класичної школи. Жодна інша група не внесла стільки нового в теорію економіки, як австрійська школа. Не випадково її ідеї набули великого поширення також в Англії, Німеччині, США, Росії та інших країнах.

4. Предмет и функції економічної теорії.

Предмет еволюціонує разом  з економікою. Вперше термін вводиться  ще до н.е. Ксенофонтом та Аристотелем  як „економія” – правило ведення  світового господарства. Пізніше меркантилісти, А. Де Моркент’єн (1615) вводить термін „політична економія”.

 Є багато сучасних  визначень поняття "економічна  наука". Серед них головними  є ті, що визначають її як  науку, що вивчає: 1) умови та форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів між людьми, про шляхи вирішення проблеми організації споживання і виробництва; 2) проблеми використання обмежених виробничих факторів (землі, праці, устаткування, технічних знань), а також фінансових ресурсів для виробництва та розподілу продуктів між членами суспільства; 3) закономірності руху цін, грошей, норми відсотка, капіталу і прибутку для вироблення державою відповідної політики впливу на економічне життя тощо.

 Кожний з цих підходів  відображає лише певний бік економіки і тому не охоплює повністю її систему. Власне, це визначення економічних наук, що вивчають різні аспекти багатогранного економічного життя. Однак усі вони підкреслюють тісний зв'язок економіки з виробництвом і ринком.

 Різні напрями ек теорії по різному трактують предмет цієї науки. Ек наука тривалий час розвивалась під назвою „політична економія”. Цю назву сприйняли і класики, і марксисти, однак предмет науки трактували неоднаково. Класики вважали, що це наука про багатство, його вир-во та розподіл. Класики вважали, що дана наука має вивчати і ту сферу сусп життя, де відбувається обмін матеріальними благами та послугами.

 Марксисти предмет  політекономії вбачали не у  вир-ві та розподілі багатства,  а у відносинах, що виникають  і функціонують в тій сфері  людського сус-ва, де виготовляються  та споживаються матеріальні  блага, тобто у сфері сусп  вир-ва.

 Інший підхід до визначення предмета ек теорії у сучасних економістів-немарксистів. Ек теорія у них отримала назву „економікс”. При визначенні її предмета представники виходять з того положення, що економічна, госп діяльність здійснюється за умов обмеженості ресурсів для цієї діяльності, тому здійснюючи госп діяльність кожний суб’єкт має постійно вибирати між різними варіантами їх можливого використання. Тому представники економікс визначають предметом науки не ек відносини, а дослідження поведінки людей в процесі ек діяльності за умов обмеженості ресурсів. Економікс досліджує проблеми ефективного використання дефіцитних ресурсів або управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

 Всі ек течії та школи сходяться в одному, що предмет науки пов’язаний з сферою людського сус-ва, де здійснюється госп та ек діяльність. На сучасному етапі, коли все більшого значення набувають загальнолюдські цінності, багато економістів схиляється до думки, що ек теорія є універсальною наукою про проблеми вибору ресурсів та ек поведінку людей.

 Ек теорія має два  рівня вивчення ек сфери людського сус-ва, кожен з яких має свій специфічний предмет вивчення:

- мікроекономіка вивчає  діяльність окремих ек суб’єктів  (домогосподарство, підприємство, галузі, окремі ринки, товари і послуги, ціни на них); визначаються закономірності розподілу витрат вир-ва, формування цін на рівні окремої фірми, оптимальний розмір робочої сили, формування і використання доходів окремих домогосподарств; тобто визначаються принципи поведінки суб’єктів на нижчому рівні ек, рівні окремого господарюючого суб’єкта.

- Макроекономіка досліджує закономірності ек діяльності в межах усього сус-ва; встановлює закономірності оцінки створеного в рамках нац ек продукту, формування і використання доходів населення, зайнятості і безробіття, функціонування грошового обігу, кредитної та фінансової системи сус-ва, аналізується ек роль держави.

Функції економічної теорії

- теоретико-пізнавальна  полягає в тому, щоб розкрити  зміст ек законів і категорій, суттєві причинно-наслідкові зв’язки ек процесів, форми їх виявлення, об’єктивні внутр суперечності, подолання яких забезпечує поступальний ек рух сус-ва. Процес пізнання починається з розгляду фактів, масових ек спостережень, вивчення поведінки господарських суб’єктів, на основі чого відбирають сталі, типові явища.

- практична полягає в тому, щоб всебічно обґрунтувати конкретні шляхи використання ек законів, перекласти їх вимоги на мову практичних заходів щодо вирішення госп завдань, здійснення ек політики; обґрунтування раціональних форм управління господарством, здійснення практичних заходів щодо розв’язання ек суперечностей, досягнення ефективних результатів розвитку вир-ва і зростання життєвого рівня населення.

- прогностична має забезпечувати  сус-ву можливість в ек діях здійснювати необхідні передбачення щодо розвитку ек процесів; завдяки вивченню ек теорії людина може знати, які дії можуть сприяти подоланню ек криз, зменшенню інфляції, скорочення безробіття, зростання реальних доходів населення тощо; по суті – складання наукових прогнозів розвитку вир-ва, становлення в сучасних умовах ринкової економіки з урахуванням суттєвих економічних закономірностей, явищ, теоретичних висновків.

- методологічна дає можливість  використовувати ек знання для  здійснення ряду досліджень у галузі не тільки економіки, а й соціології, спрямована на формування сучасного ек мислення людей, вчить якомога раціональніше здійснювати спостереження в ек процесах, дає змогу об’єктивно оцінювати ек політику держави.

5. Економічні категорії та закони.

 Результатом дослідження предмету „економ.теорія” різними методами є створення категорій та законів.

 Економічна категорія  – логічне поняття, що відображає  в узагальненому вигляді певні  сторони або процеси економічного  життя суспільства, тобто родові  ознаки економічних явищ. Наприклад:  товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата,  робоча сила та ін.

 Завдання будь-якої науки не зводиться лише до встановлення категорій. Необхідне також визначення тих взаємозв’язків та взаємозалежностей, що існують між ними. Вони виявляються у законах, які виражають глибинну суть явищ, їх внутр зв’язок та залежність.

 Економічні закони  відбивають найсуттєвіші, стійкі, ті, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв’язки і взаємозалежності ек процесів та явищ. Закони виражають сутність ек відносин. Ек закони носять об’єктивний характер. Вони, як і закони природи, діють в об’єктивній реальності, поза свідомістю людей. Тому люди довільно змінити чи відмінити ці закони не можуть.

 Економічні закони  у своїй сукупності поділяють на:

1. Всезагальні. – функціонують  у всіх ек системах (закон зростання продуктивності праці, закон зростання потреб, закон нагромадження, закон відтворення).

2. Загальні. – функціонують  у кількох ек. Системах, де існують для них відповідні ек умови (закон ринкової економіки).

3. Специфічні. – функціонують  у межах лише однієї ек. системи.

 Об’єктивний характер  ек законів не виключає їх  пізнання та використання у практиці господарювання.

 Пізнання економічних законів – з’ясування причинно-наслідкових зв’язків, що існують у тих чи інших ек процесах.

 Форми пізнання та використання ек законів:

- Емпірична, коли люди, не знаючи сутності ек законів,  використовують їх несвідомо,  інтуїтивно у своїй практичній діяльності.

- Наукова, коли люди, пізнавши і розкривши сутність ек законів, використовують їх свідомо, а отже, більш ефективно у своїй ек діяльності.

 Ек закони використовуються  на певних рівнях, а саме:

1. науково-теоретичний. На  основі результатів наукового  аналізу ек процесів та явищ відкриваються та формулюються ек закони, дається тлумачення їх і створюються концепції розвитку економіки.

2. державно-управлінський.  Державна влада, спираючись на  закони ек теорії і провідні  концепції, розробляє відповідні  правові закони та положення,  визначає програми ек розвитку  та форми і засоби виконання  їх.

3. господарсько-практичний. Використання ек законів у  практиці господарювання ек суб’єктів.

 У сфері ек життя  суспільства крім ек законів,  діють ще і суб’єктивно - психологічні. Вони безперечно впливають на економіку. Суб’єкти ек діяльності – люди, наділені свідомістю. Здійснюючи ек діяльність, вони виявляють певну волю, визначають свої потреби та інші аспекти поведінки у сфері економіки, тобто формують певну ек психологію, певний ек спосіб мислення. Особливо важлива роль цього фактора за умов ринкової економіки, коли кожен її суб’єкт самостійно приймає рішення щодо своїх дій у цій сфері. На їх поведінку істотно впливають психологічні закони.

7.Види потреб та їхня  безмежність.

Економічні потреби - це частина  суспільних потреб, задоволення яких пов'язане з функціонуванням суспільного  виробництва, включаючи виробничу  і невиробничу сферу. Економічні потреби надзвичайно різноманітні. У розвинутих країнах світу вчені  налічують близько 11 тис. потреб, серед  яких переважна більшість - економічні. Тому існують різні критерії їх класифікації. Задоволення економічних потреб відіграє неоднакову роль у відтворенні  здібностей людини. В зв'язку з цим  виділяють:

 * фізіологічні (матеріальні) потреби, задоволення яких забезпечує відтворення фізичних здібностей людини (продукти харчування, одяг, взуття, житло, товари господарсько-побутового призначення);

*духовні потреби, задоволення  яких забезпечує відтворення  та розвиток інтелекту людини (одержання освіти, підвищення кваліфікації, культурний відпочинок, предмети і послуги культурного призначення);

*соціальні потреби, задоволення яких пов'язане з функціонуванням соціальної сфери суспільства (охорона здоров'я, сімейно-побутові умови, умови праці, транспорт, зв'язок ).

 За способом задоволення  виділяють: 

- індивідуальні - це потреби  в одязі, житлі, їжі та ін.;

- колективні - ті, що спільно  задовольняються у трудовому  колективі (підвищення кваліфікаційного  рівня працівників, будівництво  спільних баз і будиночків  відпочинку, колективне управління виробництвом та ін);

- суспільні - це потреби  у забезпеченні громадського  порядку, захисті навколишнього  середовища тощо.

 За ступенем реалізації  потреби можна класифікувати  на:

- абсолютні потреби - визначаються  максимально можливим обсягом  виробництва матеріальних благ  і послуг (за найбільш сприятливих  умов), які могли бути спожиті суспільством;

- дійсні потреби - відповідають  рівню розвитку економіки певної країни;

- платоспроможні - потреби,  які людина може задовольнити  відповідно до власних доходів  та рівня цін (тобто вони визначаються співвідношенням цін на предмети споживання і грошових доходів населення).

 Численні потреби людини  за спільністю ознак можна  об'єднати у такі групи: 

* матеріальні і духовні; 

* загальні і конкретні; 

* поточні та перспективні;

* задоволені і незадоволені;

* дійсні та абсолютні. 

 Потреби характеризують  лише можливість споживання, але  щоб ця можливість перетворилася  в дійсність, слід виробити  життєві засоби. Величезна роль  економічних потреб полягає в  тому, що вони спонукають людей  до дії. Отже, виробництво забезпечує  різноманітні блага, які становлять необхідні умови життя і розвитку людського суспільства на будь-якому історичному щаблі його існування. Інакше кажучи, блага, створені в процесі виробництва, утворюють різноманітні потреби, які становлять предмет інтересу.

 Продуктивні сили, безперервно  розвиваючись, не лише створюють  умови для задоволення потреб, які склалися, а й стають ґрунтом для виникнення нових потреб. Зростання маси і різноманітності споживних вартостей у результаті зростання продуктивних сил приводять до зміни структури виробництва і витіснення старих потреб новими. Цей процес, як і сам процес суспільного виробництва, відбувається безперервно. Розвиток продуктивних сил, міжнародний поділ праці, спеціалізація сприяють економічному зближенню народів різних країн, що зумовлює розширення складу продуктів праці, а отже призводить до появи нових потреб. Потреби людини безмежні у своєму розвиткові і мають тенденцію до зростання, тобто до якісних і кількісних змін, тобто в суспільстві діє закон зростання потреб.

9. Економічні ресурси  та їх використання 

 ек ресурси – сукупність  ресурсів, що використовуються для  вир-ва товарів та послуг: земля,  праця, капітал, підприємницькі  здібності, технологія, інф, тощо.

 Ресурси:

- природні, людські, та  вироблені людиною ресурси, які  використовуються для ви-ва товарів  і послуг; ек ресурси – чинники  вир-ва, тобто виробничі ресурси. 

- всі ек ресурси мають загальну властивість - вони рідкісні, оскільки існують в обмеженій кількості, але рівень рідкості різних видів неоднаковий; деякі досить обмежені та не відновлюються, інші можна певною мірою відновити.

- ек ресурси в процесі  вир-ва входять до вартості  створюваного продукту.

- використання їх, особливо  первинних, в будь-якій сфері  виключає можливість одночасного  використання їх в іншій сфері

- ек ресурси – засоби  вир-ва, мають не тільки встановлений  або відомий кожному час фізичної  та моральної зношеності, а й певне галузеве призначення.

 До ек ресурсів не можна відносити гроші, це особливий фінансовий ресурс.

 Причини обмеженості  ресурсів:

- природна обмеженість; 

- виробничі можливості.

 Суперечність виникає  у зв’язку з неспівпадінням  безмежних потреб і обмежених  ресурсів. Це породжує проблему  вибору і визначає мету ек  діяльності.

 Виявлення шляхів найкращого  застосування обмежених ресурсів  з метою максимально можливого  задоволення безмежних потреб  пов’язане з постійною оцінкою  та відбором альтернативних варіантів  підвищення ефективності економіки. Розуміння потреб споживачів та вміння задовольняти ці потреби одночасно з вирішенням завдань раціонального використання обмежених ресурсів стає вирішальною передумовою успіху підприємницької діяльності. Сучасний бізнес неможливий без оволодіння чіткою інформацією стосовно яких параметрів, обсягу та динаміки потреб, їхнього прогнозування, а також активного впливу на формування обсягів та структури споживання.

11. Економічні інтереси, їхня сутність та суб’єкти.

 Економічні інтереси - це усвідомлені потреби (умови)  існування різних суб'єктів господарювання. Генезис інтересу полягає у  відборі свідомістю найважливіших  потреб для задоволення, їх  реалізації. Економічні інтереси - це  причина та умова взаємодії  й саморозвитку економічних суб'єктів.

 Соціальним суб'єктом  вираження економічного інтересу  є індивід, сім'я, колектив (група), люди, які проживають у певному  регіоні, верства, суспільство,  а кінцевим об'єктом - результат  (продукт, послуга, інформація) суспільного  виробництва, що іде на задоволення  потреби, з приводу якої і  складаються конкретні відносини  між людьми.

 Кожний суб'єкт економічних відносин є носієм конкретного інтересу. Скільки суб'єктів економічних відносин, стільки і економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяють особистий, колективний і суспільний інтерес. Це класифікація інтересів за ознакою суб'єктності.

 Економічні інтереси  можна класифікувати і за іншими  критеріями:

* за ознакою важливості  розрізняють інтереси головні  та другорядні;

* за часовою ознакою - поточні та перспективні;

*за об'єктом інтересів - майнові, фінансові, інтелектуальні, інтереси режиму праці та вільного часу, комфорту, умов праці й життя;

* за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові. 

 Отже, для економічного  життя суспільства характерна  наявність різноманітних взаємозв'язаних і взаємодіючих інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів суспільства завжди суперечлива. Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. У реальному житті єдності інтересів досягають через реалізацію кожного з них у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації.

13. фактори суспільного виробництва

Фактори виробництва – це всі необхідні елементи, які використовуються для виробництва матеріальних і духовних благ

1.Земля, чи більш широко - природні  ресурси - це дар природи для наших виробничих процесів - земля, яка використовується для обробітку, для зведення будинків, заводів і прокладання доріг; енергетичні ресурси для забезпечення пальним машин і теплом наших помешкань; неенергетичні ресурси, наприклад, мідна і залізна руда чи пісок. Навколишнє середовище - повітря, яким ми дихаємо, і воду, яку п'ємо, - розглядаємо також як природні ресурси.

2.Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб, матеріальних і духовних благ, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами.

3.Капітал утворюють товари тривалого використання, вироблені для виробництва інших товарів. Сюди відносять верстати, дороги, комп'ютери, молотки, вантажівки, сталеливарні заводи, автомобілі, машини для миття посуду. (Іншими словами, це матеріальні та фінансові ресурси в системі факторів виробництва). Їх технічний стан постійно вдосконалюється і впливає на загальну результативність виробничого процесу і його

ефективну доцільність.

4.підприємницькі здібності – особливий вид людського капіталу, який передбачає використання ініціативи, винахідливості та ризику в організації виробництва та являє собою діяльність по координації та комбінуванні всіх інших факторів виробництва з метою створення благ та послуг.

5.Наука

6.Інформація

7.Екологія.

15. Ефективність виробництва. 

 Ефективність виробництва  являє собою комплексне відбиття  кінцевих результатів використання  засобів виробництва і робочої  сили за певний проміжок часу (у зарубіжних країнах з розвиненою  ринковою економікою для окреслення  результативності господарювання  використовують інший термін  – продуктивність системи виробництва  і обслуговування, під якою розуміють  ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи – це по суті терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.

 Критерій це головна  відрізнювальна ознака і визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з якими здійснюють кількісну оцінку її рівня. Правильно сформульований критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути спільним для усіх ланок суспільного виробництва – від підприємства до народного господарства в цілому. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності виробничо-економічної системи) полягає у тому, що на кожну одиницю витрат – трудових, матеріальних, фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати максимізація прибутку за умови економічно обґрунтованої побудови систем цін на вироблювану продукцію та оплату праці залежно від кінцевих результатів виробництва.

Між народногосподарським і  госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку. Кількісна визначеність і зміст критерію знаходить найбільш повне відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.

 Системи показників  ефективності, що побудована з  урахуванням визначених принципів,  має включати декілька груп: 1) узагальнюючи показники ефективності  виробництва (діяльності підприємств); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів.

16.Власність як економічна  категорія.

Поняття «власність» використовують у двох значеннях: економічному та юридичному. З економічного погляду власність  — це виробничі відносини між  суб'єктами відносин з приводу об'єктів (земля, засоби виробництва, знання, інформація, робоча сила тощо). Такий підхід дає  змогу встановити:

 хто з членів суспільства  розпоряджається чинниками виробництва,  тобто має економічну владу; 

 як здійснюється поєднання  робочої сили із засобами виробництва; 

 хто і які отримує  доходи від господарської діяльності.

 Розвинені країни у своїй практичній діяльності користуються системою прав власності, розробленою англійським юристом А. Оноре, яка містить такі елементи:

 Право володіння. 

 Право користування.

 Право управління (право  вирішувати, хто і як забезпечуватиме  використання благ).

 Право на доход (право  володіння результатами використання  благ).

 Право суверена на  капітальну вартість (право на  використання, споживання, зміну чи  знищення блага).

 Право на безпеку  (право на захист від експропріації  або від пошкодження чинниками  навколишнього середовища).

 Право на передачу  благ у спадок.

 Право на безстроковість  володіння благом.

 Заборона щодо використання  блага недозволеним способом.

 Право на відповідальність (можливість використання блага  як сплати боргу).

 «Зворотний» характер  прав власності, тобто повернення  переданих кому-небудь правочинностей  після закінчення строку угоди або достроково — у випадку порушення її умов тощо.

 Отже, між власністю  як економічною та юридичною  категоріями, незважаючи на відмінність між ними, існує тісна взаємодія і взаємозв’язок.

 Індивідуальна власність  означає, що фізична особа (суб'єкт) є власником певного об'єкта власності (засобів виробництва, нерухомих речей домашнього вжитку, одягу, робочої сили тощо). Якщо об'єкт власності використовується для задоволення особистих потреб, така власність є особистою. У разі використання об'єктів власності з метою отримання певного Доходу або вигоди власність характеризується як індивідуально-приватна. Якщо об'єкти власності використовуються їх власниками без залучення найманої робочої сили, це — при ватно-трудова власність, а з її залученням — приватно-нетрудова власність. Об'єкти індивідуальної власності за бажанням їх власника можуть використовуватися як для особистого використання (привласнення), так і для передачі іншим суб'єктам (у тимчасову оренду або для використання споживних вартостей певного блага).