Модуль 1. Старість і старіння як соціальні феномени

Заняття 1. Основні періоди людини. Біологічне поняття старіння

     1. Старіння є невід'ємним елементом розвитку особистості. В онтогенезі людини виділяють періоди дитинства, юності, зрілості та старості. Межа між періодом зрілості та початком старості майже невловима, що обумовлює розбіжності у визначенні віку, з якого починається старість.

     Згідно  з класифікацією Всесвітньої  організації охорони здоров'я (ВООЗ), осіб у віці від 60 до 74 років відносять до категорії людей похилого віку, від 75 до 89 років - до старих людей, а від 90 років і старших - до довгожителів [1]. Деякі американські фахівці пропонують іншу класифікацію, у якій розрізняють людей старшого віку як «молодих літніх» -65—74 років, старих - віком 75-84 і дуже старих - 85 років і старших [2].

     Поняття «людина похилого віку» в Україні  стійко асоціюється з віком виходу особи на пенсію, який згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення» становить 55 років для жінок І 60 - для чоловіків.

     Заслуговує  на увагу думка відомого українського геронтолога Володимира Фролькіса, який вважав, що навіть при розгляді старіння як найуніверсальнішого явища природи спостерігаються парадокси: кожний легко визначає різницю між молодою та старою людиною, але ніхто не може дати вичерпну наукову характеристику сутності старіння та механізмів його розвитку [3]. Тоді як російський вчений-геронтолог Іполит Давидовський категорично заявляв, що жодних точних календарних дат настання старості взагалі не існує [4].

     2. З біологічної точки зору старіння пов'язується зі змінами, що відбуваються на всіх рівнях організації живої матерії-молекулярному, клітинному, системному; на рівні цілісного організму [5]. В цьому контексті старіння розглядається як згубний процес, що настає в результаті наростаючої з віком руйнівної дії зовнішніх та внутрішніх факторів та призводить до недостатності функцій організму [6].

     Для об'єктивнішого розуміння старіння його можна розглядати як процес, що складається з трьох компонентів:

     - біологічне старіння - зростання вразливості організму і підвищена ймовірність смерті;

     - соціальне старіння - зміна патернів поведінки, статусів, ролей;

     - психологічне старіння - вибір способу адаптації до процесів старіння,  нових  стратегій  подолання  труднощів [7].

     Представники  холістичного підходу пропонують при  розгляді процесу старіння враховувати  більше аспектів, а саме: календарний (хронологічний); біологічний; сексуальний; психологічний; соціальний; духовний [8].

     Отже, однозначної думки щодо віку, з  якого починається старість, немає, адже старіння - це процес, і саме в цьому контексті необхідно розглядати феномен старості.

     У житті старої людини зазвичай відбуваються зміни, що зачіпають усі сфери  життя: виробничу, сімейну, громадську, особисту. Часто різнопланові проблеми людей похилого віку об'єднують у три великі групи: 1) здоров'я і медична допомога; 2) матеріальне становище; 3) інтеграція в суспільство [9]. Старість пов'язана з розвитком вікової патології, зміною фізіологічних функцій, втратами (які часто не помічаються самою людиною). Такі втрати можуть стосуватися фізіологічних І біологічних обмежень, погіршення здоров'я, зниження соціальної активності, зміни соціальної ролі і самоідентичності, втрати безпеки [10].

     Одним із головних актуальних завдань сучасного  суспільства є створення умов гідного життя літнім людям, які становлять нині п'яту частину населення України. За прогнозами фахівців, передбачається інтенсивне старіння населення на початку XXI сторіччя, а також збільшення середньої очікуваної тривалості життя. Тобто процес старіння супроводжуватиметься значним зростанням кількості осіб старечого віку (старших 75 років) у загальній кількості людей літнього віку, які входять у групу ризику більшої потреби у медичній та соціально-побутовій допомозі.

Заняття 2. Трансформація людей похилого віку в процесі старіння

     Паралельно  з процесами старіння населення  відбувається трансформація сучасної сім'ї та відокремлення її поколінь за місцем проживання. За даними Міністерства праці І соціальної політики, в Україні окремо від дітей проживає близько 2 млн подружніх пар у віці 60 років і старше і понад 2 млн громадян похилого віку, що мешкають самотньо. Серед них 754 тис. потребують різних видів побутової допомоги, у тому числі у віці 75-80 років - понад 300 тис. осіб. Проблеми людей похилого віку, особливо самотніх, на тлі низьких пенсійних виплат загострюються ще й за умов існування дефіциту дешевих товарів вітчизняного виробництва, зростання цін на комунальні послуги і продовольчі товари, нерозвинутої сфери побуту, незадовільної медичної допомоги, втрати суспільством почуття милосердя. Зазначені труднощі доповнює відсутність грошових заощаджень, фінансова неспроможність ремонту власного житла, недостатнє харчування тощо. Подолати все це літні люди самостійно не можуть. Частина з них змушена переїздити до спеціалізованих стаціонарних соціальних закладів, потребує постійної сторонньої допомоги, обслуговування на дому.

     Загалом, щороку кількість літніх на планеті збільшується на 2,4 %. За прогнозами, до 2020 року кількість літніх людей може зрости до одного мільярда осіб. Демографічне старіння як глобальна тенденція розвитку сучасної цивілізації привертає увагу до становища людей похилого віку в сучасному світі. Ця демографічна ситуація обумовлює не лише формування нових потреб літніх людей, а й відмову від уявлень про старість як про інволюцію.

     Нині  люди похилого віку становлять гетерогенну  популяцію кількох поколінь, чимало з них можуть вести самостійний спосіб життя. Однак у суспільстві все ще домінують стереотипи про старість як про «напівіснування», а про людей похилого віку - як про утриманців. Варто звернути увагу на ту обставину, що професіонали також підтримують негативні стереотипи. Так, наприклад, за даними дослідження, проведеного у Великобританії, майбутні медичні сестри не очікували задоволення від сестринської роботи в геріатричних закладах; а багато з тих, хто вже працював у таких закладах, вважали свою роботу «нудною» і такою, що «виснажує» [11].

     Перехід на нові принципи розвитку, перегляд системи  цінностей, притаманних сучасному  суспільству, вносять корективи в життя всіх поколінь, зокрема й старшого. Зміна соціального статусу старої людини, зумовлена насамперед припиненням або обмеженням трудової діяльності, трансформацією ціннісних орієнтирів, самого способу життя та спілкування, а також виникнення різноманітних утруднень як у соціально-побутовій, так і в психологічній адаптації до нових умов, диктує необхідність відпрацювання та реалізації специфічних підходів, форм і методів соціальної роботи з людьми похилого віку.

     Тому  завданням соціальної роботи з літніми  людьми є не тільки організація довготривалого догляду, а й надання цим людям  можливостей реалізовувати свої здібності, брати участь у громадській діяльності; сприяння адаптації особистості до нових умов, відшукуючи задіяні па попередніх етапах життєвого шляху ресурси, тощо.

Заняття 3. Теоретичні засади та принципи роботи

     1. Існує низка теорій, які вивчають ті чи інші аспекти процесу старіння. До них можна віднести: соціальні (теорія соціального обміну, рольова теорія, теорія безперервності, теорія життєвих подій, теорія активності та ін.), психологічні (теорія життєвого циклу та ін.), психосоціальні (теорія рис характеру, теорія вмирання та смерті).

     Усі ці теорії аналізують соціально-психологічні проблеми людей похилого віку, які визначають становище цих людей у суспільстві, їхні потреби та необхідну їм допомогу. Російський науковець Євдокія Холостова робить спробу узагальнити ці проблеми, виділяючи:

     - втрати: переживання, викликані різного роду втратами (фізичної активності, зору, слуху, смерті близьких людей);

     -  порушення психіки (наслідок розчарування, відторгнення);

     - зниження психологічних здібностей та можливостей людини на тлі гострих захворювань, психічні хвороби, органічні ураження мозку; вияв у гіпертрофованому вигляді почуттів заощадливості, скупості;

     - сексуальні  проблеми:  імпотенція, вдівство, пізнє кохання, другий шлюб;

     - наслідки зловживання алкоголем: порушення загального здоров'я,  розлади нервової системи, розумова відсталість, деградація особистості;

     - погане поводження з людьми похилого віку: фізичне та психологічне насильство, агресивна поведінка, зневага, занедбаність,  позбавлення харчів та  комфорту, соціальна ізоляція, сексуальні домагання, фінансові зловживання (використання заощаджень людини похилого віку);

     - низька матеріальна забезпеченість: злидні, жебрацтво, кривди, зневіра, приниження, почуття незатребуваності, спроби відновлення трудової активності [12].

     Деякі дослідники негативно ставляться до спроб узагальнити особливості та потреби людей похилого віку. Бо, на думку всесвітньо відомого американського фахівця Грейс Крайг, об'єднання всіх людей похилого віку в одну групу призводить не тільки до ігнорування індивідуальних особливостей, а й не враховує стан фізичного здоров'я, фактори старіння та вікові нормативні фактори [13]. Це спричиняє виникнення ейджизму, тобто соціальної установки, за якої невиправдано високо оцінюється юність і дискримінується старість.

     Важливу роль у похилому віці відіграють вироблені  в процесі старіння механізми  адаптації до втрат. Людям потрібен час, аби змиритися зі своїми фізичними чи функціональними втратами. Серед чинників, які впливають на здатність до адаптації, можна назвати: особисті якості людини; життєвий досвід; поточну ситуацію. Одні люди похилого віку досить добре адаптуються до втрат, інші - значно гірше. Швидкі технологічні, соціальні, культуральні зміни у суспільстві утруднюють процес адаптації людей похилого віку [14]. 

     2. Соціальним працівникам слід вирізняти кілька типів пристосування до старості.

     Конструктивний  підхід - людина внутрішньо врівноважена, спокійна, задоволена емоційними контактами з оточенням, критична щодо самої себе, терпима в стосунках з іншими. Вона приймає старість як факт, що завершує професійну кар'єру, розглядає смерть як природне явище, не висловлюючи ані розпачу, ані жалю. Людина такого типу з довірою ставиться до оточуючих, охоче приймає допомогу.

     Підхід залежності властивий людям, які демонструють пасивність і схильні до залежності від інших. Бони не мають високих життєвих прагнеш, і легко залишають свої професійні заняття. Сімейне оточення забезпечує їм відчуття безпеки і внутрішньої гармонії, тому вони не страждають від емоційної неврівноваженості і стресів.

     Підхід  захисту характерний для самодостатніх людей, що захоплені своєю професійною діяльністю. Вони уникають висловлювати свою думку, говорити про свої проблеми. Такі люди часто потерпають від страху смерті й маскують свою безпорадність перед її невідворотністю зовнішньою активністю.

     Підхід  ворожості до інших  властивий «розгніваним старим», які агресивні, недовірливі, запальні й мають чимало претензій до свого оточення - близьких, друзів, суспільства в цілому. Вони неадекватно сприймають старість, не можуть примиритися з невідворотними змінами старіння, заздрять молодим, бунтують проти смерті й бояться її.

     Підхід  ворожості до себе характерний для людей з негативним життєвим балансом, які уникають спогадів про минулі невдачі та труднощі. Бони пасивно приймають незгоди в старості. Незадоволена потреба в любові та співчутті є приводом до депресій І жалю до себе, смерть розглядається ними як позбавлення від страждань [15]. 

     3. Визнаючи питання старіння одним з основних викликів XX сторіччя, Організація Об'єднаних Націй 1991 р. ухвалила Принципи щодо людей похилого віку, згідно з якими люди похилого віку повинні мати:

     1) незалежність:

     -  доступ до  відповідного   вимогам  харчування,  води, житла, одягу та медичного обслуговування через забезпечення їм доходу, підтримки з боку сім'ї, громади і самодопомоги;

     - можливість працювати або займатися іншими видами діяльності, що дають прибуток;

     - можливість брати участь у визначеній термінів і форм припинення трудової діяльності;

     - можливість брати участь у відповідних програмах освіти і професійної підготовки;

     - можливість жити в умовах, які є. безпечними й можуть бути адаптовані з урахуванням особистих схильностей і наявних можливостей;

     - можливість жити вдома доти, поки це можливо;

     2)  участь:

     - люди похилого віку мають бути, як і раніше, залучені до суспільного життя, активно брати участь у розробці й здійсненні  політики, яка  безпосередньо торкається їхнього добробуту, і ділитися своїми знаннями та досвідом з представниками молодого покоління;

     - люди похилого віку повинні мати право шукати і розширювати можливості для діяльності в інтересах громади і виконувати на добровільній основі роботу, яка відповідає їхнім інтересам і можливостям;

     - люди похилого віку повинен мати можливість створювати асоціації осіб похилого віку;

     3)  догляд:

     - люди похилого віку мають бути забезпечені доглядом і захистом з боку сім'ї і громади відповідно до системи культурних цінностей даного суспільства;

     - люди похилого віку повинні мати доступ до медичного обслуговування, яке дозволяло б підтримувати або відновлювати оптимальний рівень фізичного, психічного та емоційного благополуччя та попереджувати або стримувати початок періоду нездужання;

     - люди похилого віку повинні мати доступ до соціальних І правових послуг з метою підвищення їхньої незалежності, зміцнення захисту та поліпшення догляду;

     - люди похилого віку повинні мати можливість на відповідному рівні користуватися послугами піклувальних установ, які забезпечують захист, реабілітацію, а також соціальне і психологічне стимулювання в гуманних та безпечних умовах;

     - люди похилого віку повинні мати можливість користуватися правами людини і основними свободами, перебуваючи в будь-якій установі, що забезпечує житлом, доглядом або лікуванням, враховуючи повагу до їхніх чеснот, переконань, потреб і приватного життя, а також права приймати рішення стосовно догляду за ними і якості їхнього життя;

     4)  реалізація внутрішнього потенціалу:

     - люди похилого віку повинні мати можливості для всебічної реалізації свого потенціалу;

     - люди похилого віку повинні мати доступ до можливостей суспільства у сфері освіти, культури, духовного життя і відпочинку;

     5) гідність:

     - люди похилого віку повинні  мати можливість вести гідний і безпечний спосіб життя і не піддаватися експлуатації та фізичному або психічному насильству;

     - люди похилого віку мають право на справедливе ставлення незалежно від віку, статі, расової або етнічної належності, інвалідності  або  іншого статусу,  і  їхня роль повинна оцінюватися незалежно від їхнього економічного внеску [16].

     Отже, соціальна робота з людьми похилого віку має спрямовуватися на реалізацію проголошених принципів.

Методи  і методики роботи

Заняття 4. Форми соціальної роботи з людьми похилого віку. Правила при наданні допомоги людям похилого віку

1. Люди похилого віку, які вийшли на пенсію
2. Групи соціальних дій

     1. Традиційно в українській літературі основні форми соціальної роботи з людьми похилого віку зводять до реабілітації (медичної та соціальної, яку часто падають у великих стаціонарних закладах) та соціальної допомоги. При цьому соціальна допомога людям похилого віку досить часто спрямована на задоволення потреб у самообслуговуванні, здійснення якого неможливе або ускладнене внаслідок втрати чи обмеження тих або інших функцій. У свою чергу загальні форми допомоги повинні орієнтуватися переважно на запобігання втрати здатності до самообслуговування або обмеження негативних наслідків цього. Надання особам старших вікових груп засобів малої механізації і спеціальної побутової техніки, спеціальне облаштування житла сприяє продовженню періоду їх самостійності [17]. Для оцінки порушень та проявів, пов'язаних з інвалідністю та обмеженнями в соціальній діяльності, і визначення рівня незалежності людини в основних видах повсякденної діяльності Всесвітня організація охорони здоров'я пропонує використовувати такі характеристики: регуляція функцій сечовиділення і дефекації, мобільність та деякі прості дії з самообслуговування такі як умивання, одягання, приймання їжі й здатність дістатися до туалету. Також враховуються інструментальні види повсякденної діяльності: здатність робити закупки, готувати, прати, користуватися телефоном та розпоряджатися грішми. В практиці професіоналів, що працюють з людьми похилого віку, для оцінки діяльності в повсякденному житті поширеним є використання стандартизованої оціночної шкали - індексу Бартель (Barthel), який дозволяє швидко скласти уявлення про стан клієнта на основі використання інформації про здатність виконувати ту чи іншу діяльність самостійно або з допомогою інших, або цілком залежно від допомоги [18].

     З боку професіоналів часто демонструється підхід до різних людей тільки «як  до людей похилого віку, які є  безпомічними жертвами і не в змозі змінити своє невдале життя». Тоді соціальним працівникам може здаватися, ніби вони вже знають про все, що турбує людей похилого віку, і вони впевнені в тому, що знають, як саме допомогти клієнту, й що всі їхні дії відповідають інтересам клієнта. При цьому ігнорується життєвий досвід, оточення, звички, уміння та навички, тобто індивідуальність та потреби клієнтів. Ллє саме ці знання можуть допомогти в спілкуванні та визначенні потреб людей похилого віку. Особливо це стосується соціальних працівників молодшого віку, яким не завжди легко буває зрозуміти людей похилого віку, котрі пережили чимало потрясінь, що супроводжувалися значними травмами, зумовленими війною, тоталітарним режимом, наслідками процесу перебудови.

     Досвід, ставлення, розуміння, цінності та очікування обов'язково мають обговорюватися клієнтом І соціальним працівником. Варто  дізнатися, якою є думка користувачів про те, що саме є мстою надання послуг, якими є очікувані результати. 

     2. Отже, надаючи допомогу людині похилого віку, соціальні працівники мають дотримуватись певних правил. По-перше, слід оцінювати потреби клієнта в контексті всього життя та досвіду, але це не означає, що потрібно занадто глибоко чи необдумано втручатися в його чи її особисте життя. Також необхідно уникати впливу упередженого ставлення і не розглядати людей похилого віку як жертв. Навпаки, слід визнавати їхній статус як людей, що дожили до поважного віку, людей, відповідальних за свої вчинки. ї ще одне правило - важливо починати роботу зі з'ясування суб'єктивного бачення особою похилого віку її оточення, хоча це не означає, що професіонал не несе відповідальності за свої судження, які випливають з досвіду та знань, і має в усьому погоджуватися зі старою людиною.

     У процесі індивідуальної роботи спеціалісти повинні:

     - не дозволяти людям похилого віку втягуватися в негативний процес старіння, допомагати їм зрозуміти, що найчастіше їхні проблеми породжені ситуацією, а не ними самими;

     - заохочувати та підтримувати прагнення брати на себе відповідальність за своє життя там, де це можливо;

     - стимулювати у людей похилого віку діяльність, яка підтримує відчуття інтеграції та цілісності їхнього життя.

     Надаючи соціальні послуги, представники соціальної служби мають звертати увагу па психологічний  стан людини. Інколи люди похилого віку стають пригніченими, втрачають сенс життя. Це може, зокрема, трапитися через втрату життєвих цінностей. І тут у пригоді може стати так званий метод біографічного інтерв'ювання або стимуляції спогадів, який допоможе людині похилого піку усвідомити, що «життя не минуло марно». Його можна використовувати у роботі як з одним клієнтом, так і з групою. Джерелами спогадів можуть стати фотографії, старі платівки з піснями чи музикою, якісь сувеніри чи старі поштівки, відвідування музеїв, спогади про ті чи інші знаменні події життя: навчання в школі, одруження, народження дітей, відпочинок на морі, подорожі тощо.

     Втім, для соціальних працівників буває  нелегко застосувати цей метод, оскільки розповіді можуть повторюватися, історії можуть бути перебільшеними та вигаданими. Тому практики повинні інтенсивно готуватися до роботи, що включає підготовку користувача і самого практика. Так, у тому разі, коли клієнт розповідає про неприємний чи тяжкий досвід у своєму житті, бажано уникати припущень, адже автобіографія та огляд життя залучають аналіз почуттів, а не тільки фактів. Також слід бути обережним, виявляючи почуття клієнта, які той переживає в даний момент. Наприклад, припущення, що рання смерть батька спричинила горе і нещастя, може зробити неможливим для старої жінки виявити відчуте нею полегшення, коли смерть її батька поклала край довготривалому насильству, яке той чинив у сім'ї.

     Натомість бажано звертатися до позитивних спогадів, які підтверджують позитивні  якості, демонструють здатність та силу індивіда в подоланні труднощів і вирішенні складних життєвих ситуацій.

     Ще  одним з ефективних засобів соціальної реабілітації людей похилого віку к їхня трудова та громадська зайнятість. Літня людина, яка залишає свою професійну діяльність, часто зазнає стресу. На жаль, сучасне суспільство не може повністю задовольнити потребу в робочих місцях не лише означеній категорії громадян, а навіть і людям працездатного віку. Проте деякі перспективи тут можливі у сфері малого та середнього бізнесу, фермерських господарствах, на присадибних ділянках. Пенсіонер повинен розуміти, що перехід на відпочинок - не фізична та розумова бездіяльність. Літня людина повинна залишатися в центрі інтересів родини, відчувати себе повноправним громадянином, цікавитися громадським життям. Корисним досвідом у цьому плані є створення так званих клубів за Інтересами для людей похилого віку, де вони можуть спілкуватися, виконувати певні громадські функції, займатися спільною діяльністю. Або волонтерська діяльність самих пенсіонерів, котрі допомагають доглядати інших [19].

Заняття 5. Люди похилого віку, які вийшли на пенсію. Групи соціальних дій

     Соціальні працівники багатьох країн особливу увагу звертають на стан людей, котрі щойно вийшли на пенсію, розуміючи складнощі цього періоду. Соціальні працівники мають усвідомлювати, що «пенсія» - це не стільки вид грошового забезпечення в старості (формальне визначення поняття), скільки прогрес І соціальна роль, яка вимагає пристосування.

     Соціальні працівники мають також брати  до уваги, що соціальна реабілітація може, зокрема, бути спрямована на отримання нових знань та навичок, необхідних для самообслуговування, або відновлення тих, що були раніше. Особливо це стосується людей похилого віку, які втратили певну частину функцій через захворювання (наприклад, після Інсульту). Так, у соціальних службах Великобританії вчать куховарити лівою рукою тих, у кого права рука перестала функціонувати, або чоловіків, котрі за життя дружини не готували їсти і після смерті дружини опинилися в скрутній ситуації.

     У багатьох країнах важливу роль у  роботі з людьми похилого віку відводять трудотерапевту, який допомагає клієнтові пристосуватися до змін у його функціональних можливостях. Він може спланувати та розробити зміни у домашньому побуті, що полягають у виготовленні спеціальних меблів, відповідного обладнання (пристосування туалету для зручного користування, спеціальні пристосування для вимикачів газової плити, кранів у ванній кімнаті, спеціальне начиння для їжі), встановлення спеціального освітлювального обладнання, модифікування одягу (спеціальні застібки). Також це може бути створення піднятих над землею грядок чи клумб, щоб людина в інвалідному візку могла доглядати свої квіти чи город.

     Особливу  увагу слід звернути на людей похилого віку, які переживають втрату близької людини. І тут у пригоді мають  стати відповідні методи соціальної роботи. Одним і найкращим з них є терапевтична короткотривала група. Можливість прийти до групи «Тяжка втрата» надзвичайно важлива для людини похилого віку, яка втратила подружжя. Вона переживає почуття смутку, відчаю або навіть безпорадності й намагається знайти відповіді на запитання «Чому це сталося?», «Що робити далі?*. Підтримка з боку родичів та друзів є інтенсивною впродовж трьох чи чотирьох тижнів, а потім слабшає, і людина ще більше відчуває свою самотність. Вона може відчувати, що інші не розуміють її тяжких переживань, коли хтось радить перебороти горе і припинити плакати. Тоді саме група може стати місцем, де можна висловити власні горе І смуток, не боячись осуду з боку інших, та звільнитися від тяжких переживань [20, 21]. 

     4. Ще один напрям роботи - сприяння соціальних працівників у створенні груп самодопомоги, груп соціальних дій, самокерованих груп, які дають змогу як розв'язувати індивідуальні проблеми, так і проводити кампанії за ті чи інші соціальні зміни в захисті своїх інтересів І прав.

     У роботі з людьми похилого віку особливе місце посідає груповий догляд, тобто соціальна робота в установах, які здійснюють денний чи резидентний (стаціонарний, інтернатний) догляд. Денний догляд, в якому забезпечують надання соціальної та психологічної допомоги у денний час і за пєвнтім розкладом, є прогресивнішим, оскільки він дозволяє не відривати людину від звичного середовища. Резидентний догляд забезпечує тимчасовий або довготривалий притулок, цілодобову допомогу або догляд у тому разі, коли людина неспроможна обслуговувати себе самостійно, а також спеціальну реабілітацію [22].

     Люди  похилого віку, визнані недієздатними, або такі, що мають обмежену мобільність, можуть потребувати здійснення соціальними працівниками представництва -- захисту їхніх прав, а в деяких випадках захисту від насильства у родині, з боку сусідів, знайомих, добровільних доглядальників тощо.

     Таким чином, серед ключових напрямів соціальної роботи з людьми похилого віку можна назвати виявлення осіб, які потребують соціального піклування вдома і в спеціальних установах, створення умов для виявлення активності у мікросоціумі, адаптації до старості й задоволення їхніх інтересів, роз'яснювальну роботу з близькими людей похилого віку.