Страхування від нещасних випадків у Системі соціального захисту населення

ТЕМА:  СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ У 

СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ

1.Страхування  і його місце в управлінні  соціальними ризиками….3

2. Історія  розвитку страхування від нещасних  випадків………........6

3. Страхування від нещасних випадків як інструмент

      управління соціальними ризиками………………………………...9

          4.Іноземний досвід страхування  від нещасних випадків…………...16

5.Проблеми  та перспективи розвитку  системи

                 страхування від нещасних випадків……………………………...29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………...32

1. Страхування  і його місце в управлінні  соціальними ризиками

Термін „соціальний  захист" („соціальна безпека") відповідно до термінології Міжнародної організації  праці (1, с. 2) означає захист, яким забезпечує суспільство своїх членів за допомогою системи економічних та соціальних заходів у разі настання причин, які спонукають значне зменшення або призупинення отримання заробітної плати. Цей термін вперше було застосовано у 1935 році у законодавчому акті США — Законі „Про соціальний захист", який суттєво стимулював розробку програм допомоги найбільш незахищеним верствам суспільства. Згодом він знайшов підтримку в Міжнародній організації праці.

В сучасній Україні  також дуже гостро стоїть питання  соціального захисту населення, в т.ч. від нещасних випадків (табл. 1.1.).

                                                                                                 Таблиця 1.1.

Кількість померлих в Україні від нещасних випадків, вбивств, самогубств та інших  зовнішніх дій

Необхідно зазначити, що вперше найбільш чітка система соціального захисту працівників та її основна частина — соціальне страхування — була створена у період 1883-1889 років урядом Німеччини під керівництвом канцлера Бісмарка. Прикладу Німеччини наслідували інші країни, і вже у 30-их роках XX століття соціальне страхування вже широко поширилось у країнах Європи, Латинської Америки, США та Канади. Згодом соціальний захист населення став неодмінним атрибутом соціальної політики будь- якої цивілізованої держави. Його організація має на меті гарантувати забезпечення визначених стандартів рівня і якості життя населення на основі перерозподілу національного доходу на користь непрацездатних і незаможних громадян на принципах соціальної солідарності.

В даний час  Україна знаходиться в процесі реформування і створення соціальних інститутів, що мають важливе значення для побудови громадянського суспільства. На цьому шляху можна уникнути багатьох серйозних прорахунків і помилок, якщо використовувати весь накопичений світовий досвід організації соціального захисту населення.

Як показує  практика США, Японії, Великобританії, Німеччини та інших країн, чиї  системи соціального страхування  створювалися в умовах найтяжких  економічних криз, соціальні реформи  найбільш ефективні саме в той  час, коли вони супроводжують важливі економічні перетворення.

Ринкові перетворення в системі економічних відносин України прямо пов'язані з корінною зміною ролі та місця страхування  в системі управління ризиками суб'єктів  господарювання та населення. Одна з основних задач сучасного періоду проведення економічних реформ полягає у формуванні вітчизняного страхового ринку, здатного забезпечити безперервність суспільного відтворення, а також гарантувати соціальний захист населення в умовах зниження рівня державного соціального забезпечення і соціального страхування, кардинального реформування фінансової системи держави і демографічних змін у суспільстві. Гостроту питання формування сучасного страхового ринку України додає той факт, що його побудова, включаючи створення соціально-економічних основ страхування та державного нагляду і регулювання діяльності у сфері страхування, відбувається в умовах глобалізації світового страхового ринку, що охоплює усі без винятку національні системи страхування.

Ринкові перетворення базових економічних відносин у суспільстві, пов'язані, перш за все, з появою приватної власності, відособлених недержавних суб'єктів господарювання, можливістю приватного підприємництва Вони також стали причиною появи принципово нових майнових інтересів, розширення об'єктивного платоспроможного попиту на страхування і формування страхового ринку на принципах підприємницької ініціативи і системи державного нагляду та регулювання з метою забезпечення захисту інтересів споживачів страхових послуг.

Поява протягом останнього десятиліття значної кількості страхових організацій та страхових брокерів, розробка і прийняття спеціальних законів і законодавчих актів, спрямованих на регулювання відносин у сфері страхування, зростання показників отриманих страхових платежів, підтверджують той факт, що національна система страхування в результаті найважливіших перетворень системного характеру протягом останніх 10 років перетерпіла як кількісні, так і якісні зміни. Зокрема, кількість страховиків за станом на 31.12.2002 склала 338, загальний обсяг сплачених статутних фондів склав 1 550,5 млн. грн., власний капітал становить 3 176,9 млн. грн.

Це також  дозволяє зробити висновок про наявність  національного страхового ринку  як самостійного сегмента економіки  країни. Разом з тим ефективність страхових послуг, які пропонуються національному споживачу, — украй невелика. Частка страхової премії в загальному обсязі ВВП протягом останніх декількох років не перевищує 2,5%. Середній розмір страхової премії на душу населення складає лише 16 євро, що значно нижче середньостатистичних показників розвитку світового страхового ринку (у країнах ЄС відповідно 8,53% і 1341 євро). За експертними оцінками, лише близько 5% промислових об'єктів реально застраховані. Споживачі страхових послуг як і раніше в якості однієї з причин відмови від страхування називають „недовіру до страхових організацій", так само як і до більшості фінансових установ у державі. Частка страхового ринку України в сукупній страховій премії світового страхового ринку складає менш 0,1%.

Україна всі частіше заявляє  про включення у світовий поділ  праці, світовий фінансовий ринок, систему  міжнародної торгівлі товарами і  послугами. Частково вирішуються задачі вступу до Всесвітньої торгової організації, посилення ролі України як рівноправного економічного партнера в системі міжнародної виробничої, фінансової, технологічної інтеграції. Значною мірою ці процеси стосуються і вітчизняного страхового ринку та впливають на процеси його формування і визначення державної політики у сфері страхування.

Обмеженість вивчення міжнародного досвіду державного регулювання  страхового ринку, недосконалість системного формування всеосяжного та ефективного  страхового законодавства, а також  нерозуміння на державному і споживчому рівні суті страхування, форм і методів організації страхового захисту, привело до значного гальмування послідовного і зваженого підходу до проведення ринкових перетворень у сфері страхування.

Інтенсивна глобалізація світового страхового ринку має  різні форми свого прояву. Від  національних страхових ринків вона вимагає адаптації до нового режиму міжнародної торгівлі страховими послугами. Це також визначається процесами лібералізації страхового нагляду і дерегулюванням страхових ринків, і одночасно по-новому ставить задачу ефективної взаємодії в рамках світового ринку страхування. Аналіз причин, форм і тенденцій глобалізації світового страхового господарства дозволяє оптимально формулювати напрямки та економічні стимули для розвитку національного страхового ринку, що повинно бути одним з напрямків економічних реформ у країні, а також фактором збалансованої інтеграції України у світове страхове господарство.

Страхування від нещасних випадків — це ризикове страхування, яке, на відміну від накопичувального довгострокового страхування життя, передбачає страхову виплату лише в разі настання страхового випадку (у повному розмірі або певної її частини) Виплата страхової суми або повернення сплачених страхових внесків у разі закінчення строку дії договору страхування не передбачається.

Досвід страхування від нещасних випадків свідчить, що цей вид особистого страхування може здійснюватись у різних формах, але при цьому зберігається єдиний соціально-економічний зміст: управління соціальними ризиками. Відповідно до українського законодавства страхування від нещасних випадків може бути добровільним та обов'язковим.

Добровільне страхування  здійснюється на підставі договору між  страхувальником і страховиком, при цьому умови та порядок  проведення такого страхування визначаються відповідними правилами страхування, які погоджуються Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

З метою захисту інтересів  не лише окремих страхувальників, а  й усього суспільства в цілому та його складових зокрема, обов'язкові види страхування запроваджуються  законами України та здійснюються в порядку та за умовами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Залежно від груп страхувальників  страхування від нещасних випадків поділяється на:

—  індивідуальне, де страхувальником  виступає фізична особа, яка укладає договір стосовно самої себе або іншої фізичної особи (за умови згоди цієї особи);

—   колективне,  де  страхувальником  виступає  юридична  особа  (підприємство або організація), яка укладає договір страхування  на користь своїх працівників. Сплата страхових платежів здійснюється за рахунок організацій, з якими застраховані особи перебувають у трудових або інших передбачених законом відносинах.

Удосконалення індивідуального  та колективного страхування від  нещасних випадків, яке здійснюється у добровільній формі, відбувається, насамперед, за рахунок розширення провідними страховими компаніями обсягів страхової відповідальності, категорій страхувальників і застрахованих осіб, підвищення рівня страхового забезпечення, а також платоспроможності страховиків.

Ефективна система страхування — одна з передумов забезпечення соціальної справедливості, створення і підтримки політичної стабільності в країні, задачами якого є також:

—  формування грошових фондів, з яких покриваються витрати, пов'язані  з підтримкою непрацездатних осіб, що не беруть участь у трудовому процесі;

— скорочення розриву в  рівні матеріального забезпечення непрацюючих і працюючих членів суспільства.

З огляду на особливу важливість страхування, його вплив на суспільні  процеси та державу, в багатьох країнах створюються системи соціального страхування, що дають можливість значної концентрації ресурсів у фондах соціального страхування та страхових компаніях і тим самим забезпечують надійним соціальним захистом населення країни.

Таким чином, соціальне страхування — об'єктивна необхідність, за якої, на визначеному етапі свого розвитку, суспільство бере під свій захист осіб, які у силу деяких причин не можуть працювати та одержувати кошти для нормальної життєдіяльності.

2. Історія розвитку  страхування від нещасних випадків

Історія виникнення страхування  від нещасних випадків походить від  далекого минулого. Ще в другому  тисячоріччі до нашої ери у  законах вавілонського царя Хаммурапі  передбачалось укладання угоди  між учасниками торгового каравану про спільне відшкодування шкоди, отриманої ким-небудь з них у шляху. За часів Середньовіччя ідея страхування від нещасних випадків була втілена в морському праві Висбі 1541 року, за яким вимагалось, щоб власник корабля страхував свого капітана від нещасних випадків. У Голландії вже в 1665 році існував табель винагороди за втрату солдатами найманого війська різних частин тіла. У XVIII столітті в Німеччині створювалися союзи взаємодопомоги на випадок перелому кінцівок, а вже у 1848 році в Англії у зв'язку з розвитком залізничного транспорту з'явилися перші поліси страхування від нещасних випадків. Насамперед, застрахованими були пасажири залізничних потягів. У 1849 році в Англії була заснована перша страхова компанія страхування від нещасних випадків на залізницях  У 1850 році виникло нове страхове товариство — АCCIDENTAL DEATH INSURANCE, яке страхувало від будь-яких тілесних пошкоджень у разі нещасного випадку.

В останній чверті XIX століття в розвинутих на той час європейських країнах було започатковано обов'язкове страхування робітників, зокрема: з 1871 року в Німеччині від хвороби, нещасного випадку та інвалідності, в Австрії від хвороби і нещасного випадку з 1887 року, в Італії, Угорщині, Норвегії і Швеції від нещасних випадків, у Франції від інвалідності з 1907 року.

Зародження  в Україні страхування від  нещасного випадку на виробництві  та професійного захворювання, які  спричинили втрату працездатності припадає на 90-ті роки XIX століття. У цей час було засновано Львівське товариство убезпечення „Дністер" у 1892 році. Незабаром і у південному регіоні України в 1899 році почало діяти Одеське товариство взаємного страхування фабрикантів та ремісників.

Особливе значення в становленні системи обов'язкового страхування мав прийнятий в  Росії у 1903 році Закон „Про компенсації громадянам, які потерпіли внаслідок нещасного випадку, робітникам та службовцям, а також членам їхніх сімей на підприємствах фабрично-заводської, гірничої і гірничозаводської промисловості". За цим законом роботодавець ніс відповідальність за шкоду, нанесену здоров'ю його працівникам при нещасних випадках на виробництві, а також передбачався обов'язок підприємця і держави виплачувати винагороди потерпілим або членам їхніх родин у вигляді допомоги або пенсій. Через рік на теренах Російської імперії діяло вже біля 500 страхових компаній, товариств взаємного страхування та лікарняних кас, що надавали послуги із страхування від нещасного випадку.

Державною Думою  Російської імперії було зроблено чимало зусиль для соціального забезпечення населення, у тому числі 23 червня 1912 року був прийнятий Закон „Про страхування робітників на випадок хвороби і нещасних випадків", який передбачав, що допомога лікаря за рахунок підприємця надавалася застрахованій особі у чотирьох видах:

—  невідкладна  медична допомога при раптових захворюваннях і нещасних випадках;

— амбулаторне  лікування;

— допомога при  пологах;

—  лікарняне (стаціонарне) лікування з повним забезпеченням хворого.

У грудні того ж  року була заснована Рада із справ  страхування, а вже з січня 1914 року почали засновуватись страхові товариства із страхування працівників від нещасних випадків.

У 1917 році, у  зв'язку із зміною державного устрою та громадянською війною, цей вид  страхування припинив існування  і був відновлений лише у 1921 році. Зокрема Декретом Ради Народних Комісарів „Про соціальне страхування осіб, зайнятих найманою працею" від 15 листопада 1921 р. знову запроваджувалося соціальне страхування від нещасного випадку, що поширювалося на всі випадки тимчасової та стійкої втрати працездатності. Не маючи чіткої концепції щодо розвитку особистого страхування, уряд більшовиків вже з березня 1929 року запровадив колективне страхування, а з 1933 року соціальне страхування почало перетворюватись у соціальне забезпечення, що було притаманне країні з державною формою власності. Та вже на початок 1940 року показник рівня охоплення страхуванням від нещасних випадків працівників знизився до 30 %, і цей вид страхування став'збитковим. Незабаром його відмінили, ввівши паралельно індивідуальне змішане страхування, страхування на випадок смерті і втрати працездатності, а також страхування від нещасних випадків.

З набуттям незалежності в Україні почали діяти недержавні страхові компанії, які надавали послуги  із страхування від нещасного  випадку. Незабаром на початку березня 1993 року Кабінет Міністрів України видає Постанову № 155 „Про обов'язкове особисте страхування на повітряному, залізничному, морському, внутрішньому водному і автомобільному транспорті". Цією постановою була запроваджена система обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків. Під час поїздки (польоту) або перебування на вокзалі, в порту, на станції, пристані підлягали страхуванню пасажири повітряного, залізничного, морського, внутрішнього водного і автомобільного транспорту, а також водії всіх підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та видів діяльності, а також машиністи, провідники поїздів (у тому числі приміських, метрополітену), члени команди літаків та суден.

В той же рік 10 травня Декретом Кабінету Міністрів  України „Про страхування" було запроваджено добровільне страхування від нещасних випадків, в наслідок чого ціла низка страховиків отримала відповідну ліцензію і почала укладати договори страхування. Як правило, в перші роки цей вид страхування використовувався у зарплатних схемах, але з часом зміна податкового законодавства змусила страхові компанії переходити на класичні форми роботи.

Зокрема, переліцензування страховиків у 1996-97 роках, викликане  запровадженням в України Закону „Про страхування" вимагало від  Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю значно підвищити вимоги до страховиків та їхніх страхових продуктів. В цьому органі страховики повинні були погоджувати правила добровільного страхування від нещасних випадків. Це у свою чергу сприяло удосконаленню механізму надання страхового захисту та посилення відповідальності страховиків за взяті' зобов'язання.

Оскільки механізми  системи соціального захисту  за часів Радянської влади вичерпали  себе і обумовили негативні тенденції, ще у грудні 1993 року Верховною Радою України була розроблена і схвалена Концепція соціального забезпечення населення України, яка врахувала перехід держави до ринкової економіки. При цьому метою реформи соціального забезпечення населення України стало:

— створення  стійкої фінансової системи для економічного захисту людини у разі нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання за рахунок страхових внесків роботодавців та застрахованих осіб;

—  створення  ефективної системи управління соціальним страхуванням за участю представників трьох сторін соціального партнерства;

— удосконалення  системи виплат;

—   встановлення дієвого контролю за цільовим використанням  коштів цільових страхових фондів.

У зв'язку з цим, за останні роки Верховною Радою  України були прийняті Закони України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" (23 вересня 1999 року № 1105-ХІУ), „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" (2 березня 2000  року № 1533-ІП), „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" (від 18 січня 2001  року № 2240-ПІ).

Таким чином, на початку III тисячоліття в Україні було створено законодавчі умови для становлення системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, що базується на вимогах Європейського кодексу соціального забезпечення (1964 року) та рекомендаціях Міжнародної Організації Праці № 67 (1944 року).

3. Страхування від нещасних випадків як інструмент управління соціальними ризиками

Інститут соціального  захисту населення у розвинутих країнах Заходу складався під  впливом багатьох факторів, пов'язаних із суспільним прогресом. Постійної складової суспільного розвитку були і залишаються численні ризики, що загрожують існуванню людини і суспільства в цілому. Під цим варто розуміти таке поняття як „соціальні ризики" імовірність настання випадкових, незалежних від волі людини подій, що загрожують його нормальному відтворенню, фізіологічної і соціально-економічної життєдіяльності. Процес відтворення людини розглядається більш в широкому змісті цього слова.

По-перше, на рівні  родини (домашнього господарства) відбувається народження, виховання і забезпечення первинних умов життєдіяльності людини як суб'єкта суспільних відносин.

По-друге, багато елементів відтворення людини включені в економіку суб'єктів, що господарюють, де здійснюються визначені функції  відтворення трудових ресурсів.

По-третє, на рівні  макроекономіки відтворення людини з'являється як процес збереження і  регулювання народонаселення. Даний  підхід дозволяє врахувати як соціальні  ризики всі події, що об'єктивно перешкоджають  чи порушують виконання людиною соціально-економічних функцій у процесі суспільного відтворення.

В умовах ринкової економіки управління соціальними  ризиками відтворення людини стало  функцією системи соціального захисту  населення. В даний час склалося два підходи до визначення її змісту. Традиційно під соціальним захистом мається на увазі система заходів, що забезпечують мінімально необхідний дохід замість втраченого заробітку у зв'язку з настанням визначених строго обмежених подій. Розширене розуміння поняття „соціальний захист" припускає його визначення в рамках концепції „держави добробуту" як системи забезпечення гідного рівня життя всім громадянам незалежно від їхніх індивідуальних можливостей і розміру участі в суспільній праці. У зв'язку з цим, логічніше розглядати соціальний захист у контексті дії соціальних ризиків у суспільстві, залишаючи питання задоволення   особистих   потреб   як   предмет  для   інших  досліджень.

Соціальний  захист має справу не тільки з народженням, харчуванням чи працевлаштуванням  людини, а з забезпеченням її нормальним станом відповідно до досягнутих суспільних норм при настанні подій, що загрожують стабільному протіканню цих процесів.

Таким чином, „соціальний захист" — це система управління соціальними ризиками з метою підтримки встановлених суспільством соціальних стандартів життя для кожної людини. Як соціально-економічна категорія, соціальний захист являє собою відношення по перерозподілу національного доходу з метою забезпечення відтворення людини в умовах дії соціальних ризиків. Перше визначення пояснює роль соціального захисту як інструмента соціальної політики, друге акцентує увагу на її економічному змісті. Соціальний захист засновано на процесі трансферту доходів від осіб, що не мають соціального ризику, до тих, у кого він наступив. Як інструмент соціальної політики, соціальний захист являє собою систему способів забезпечення цього трансферту.

У наш час  особливого значення набуває підвищення ефективності використання трудового  потенціалу населення, зростання продуктивності праці та забезпечення медичною допомогою, в т.ч. за рахунок інструментів та потенціалу вітчизняного страхового ринку.

У зазначеному  контексті мають розглядатися основні  пріоритети стратегії економічного та соціального розвитку України  на найближчі роки, серед яких варто  виділити такі як:

— забезпечення належного контролю за створенням на підприємствах всіх форм власності  безпечних і здорових умов праці. Щорічно нараховується більш  ніж 30 тис. потерпілих осіб на виробництві (табл. 2).

                                                                                       Таблиця 2.

Травматизм  на виробництві в Україні за 2010-2012 роки, тис. осіб

— запровадження  повноцінної системи особистого страхування, де було б ефективне  поєднання загальнообов'язкового державного соціального страхування та добровільного особистого страхування, що дозволить реалізувати у повному обсязі конституційні права громадян на матеріальне забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також старості.

Держава має  забезпечити подальше реформування системи охорони здоров'я шляхом пріоритетного розвитку первинної  медико-санітар-ної допомоги, створення  єдиного простору медичних послуг, формування керованого розвитку платних  медичних послуг та запровадження медичного страхування, що забезпечить доступність медичного обслуговування для соціально незахищених верств населення шляхом затвердження гарантованого рівня безоплатного медичного обслуговування. У свою чергу, це буде сприяти зниженню смертності у всіх вікових групах населення, збільшенню тривалості життя, вихованню у населення бережливого ставлення до свого здоров'я та здоров'я оточуючих, пропаганді здорового способу життя, соціальному захисті та моральному заохоченні материнства, посиленню боротьби з пияцтвом, палінням, наркоманією та іншими шкідливими звичками, сприянню розвитку фізкультури та спорту, служб гігієни тощо (табл. 3).

           Соціально-економічна політика держави повинна зосереджуватися на формуванні надійної соціальної бази реформ, створенні сприятливих умов для становлення та зміцнення позицій середнього класу, особливо громадян працездатного віку .

Реалізація  цього завдання розглядатиметься не лише як важливий інструмент ринкових перетворень, розгортання приватної ініціативи та підприємницької активності населення, а й як основа політичної стабільності суспільства, зміцнення демократичних принципів організації.

                                                                               Таблиця 3.

Травматизм  на виробництві в Україні за 2010-2012 роки, на 1000 працюючих