Структура дозвільного провадження
ЗМІСТ
ВСТУП
Розділ 1. Поняття "дозвільна система" та його елементи……. ………....с.6
Розділ 2. Структура дозвільного провадження………..…………………с.11
ВИСНОВКИ…………………………………………………………
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТОК 1 . Дозвіл (ліцензування) у сфері освіти
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. З урахуванням специфіки адміністративно-правових відносин на принципах взаємного служіння суспільства та держави, поняття дозвільного провадження можна визначити як регламентовану адміністративно-процесуальними норами діяльність органів публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про забезпечення реалізації прав фізичних та юридичних осіб на виконання певних дій або зайняття певними видами діяльності шляхом надання їм відповідного дозволу.
Поняття “адміністративний процес” завжди привертало увагу науковців, а його розуміння віддзеркалювало домінуючі уявлення про сутність і призначення адміністративного права і державного управління. В ході розбудови незалежної демократичної правової держави відбувається відповідна зміна точок зору на ряд фундаментальних політико-правових цінностей і реалій практики, до яких належить, безумовно, і адміністративний процес. Для формування сучасних науково-методологічних і правових засад реформування на адміністративному терені необхідні відповідні наукові дослідження широкого кола питань, які охоплюють проблематику адміністративного процесу взагалі та дозвільного провадження – однієї з органічних і найважливіших його складових, зокрема. Надання дозволів і ліцензій, відповідна регламентація тих чи інших видів діяльності, а також заборона певних видів діяльності – в усьому цьому знаходить своє втілення призначення управлінсько-регулятивної діяльності. Саме таким чином держава реалізує свої функції органу впровадження певного соціального порядку і гарантування певних рамок свободи, певного режиму примусу і контролю. Таким чином, глибоке дослідження проблем адміністративно-правового регулювання дозвільного провадження в адміністративному процесі набуває особливого змісту і актуальності.
Мета і завдання контрольної роботи. Мета контрольної роботи полягає в тому, щоб на основі чинного законодавства України і практики його реалізації здійснити аналіз сутності, змісту та процедури дозвільного провадження в Україні, визначити основні напрямки його удосконалення.
Для досягнення поставленої мети в контрольній роботі вирішуються такі основні завдання:
– визначаються сутність, особливості і структура адміністративного процесу;
– формулюється поняття дозвільного провадження, визначаються його предмет і завдання, а також місце у структурі адміністративного процесу;
– розкриваються особливості правового регулювання дозвільного провадження в Україні;
– аналізується правовий статус суб'єктів дозвільного провадження;
– визначаються і характеризуються окремі види дозвільного провадження;
– характеризуються загальні засади, зміст та підстави адміністративної відповідальності в сфері здійснення дозвільного провадження;
– визначаються напрямки удосконалення правового регулювання дозвільного провадження.
Об’єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є адміністративно-правові відносини, які виникають у сфері дозвільного провадження.
Предмет дослідження складають теоретико-методологічні засади, нормативна основа та процедури дозвільного провадження.
Методи дослідження. Методологічною основою контрольної роботи є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування спрямовується системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми, здійснити системний аналіз дозвільного провадження. В роботі також використовувались окремі методи наукового пізнання. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат, визначено сутність та особливості адміністративного процесу і дозвільного провадження. Для аналізу правового статусу суб’єктів дозвільного провадження використані документальний аналіз, історичний та компаративний методи. Порівняльно-правовий та системно-структурний методи широко використовувались для визначення і аналізу окремих видів дозвільного провадження, системи його правового регулювання, а також системи та підстав застосування заходів адміністративної відповідальності за порушення його правил. Компаративний, логіко-семантичний методи, документальний аналіз використовувались для визначення напрямків удосконалення дозвільного провадження.
Розділ 1. Поняття "дозвільна система" та його елементи
Поняття "дозвільна система" (як самостійний термін) з'явилося тільки в XX ст. У той же час, суспільні відносини, які можна віднести до дозвільних, виникають ще наприкінці XV ст. Причинами, які обумовили їх появу, можна назвати: 1) потребу в створенні дієвого правового механізму, здатного забезпечити реальний вплив на поведінку підлеглих об'єктів з метою забезпечення безпеки існуючого державного ладу; 2) необхідність встановлення контролю з боку держави за деякими сферами громадського життя, безконтрольний розвиток яких міг би заподіяти шкоду встановленому порядку управління суспільством. У період Жовтневої революції та громадянської війни відбувається законодавче закріплення терміна "дозвільна система", введеного в обіг Постановою ЦВК і СНК СРСР від 12.12.1924 р. "Про порядок виробництва, торгівлі, зберігання, користування, обліку і перевезення зброї, вогнепальних припасів, розривних снарядів і вибухових речовин". На сьогодні єдиного розуміння поняття "дозвільна система" не існує. Чинне законодавство дає визначення дозвільної системи у сфері господарської діяльності - як сукупності врегульованих законодавством відносин, що виникають між дозвільними органами, адміністраторами та суб'єктами господарювання у зв'язку з видачею документів дозвільного характеру. У постанові КМУ від 12.10.1992 р. № 576, що затвердила Положення про дозвільну систему, дано визначення цієї системи як особливого порядку виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, обліку і використання спеціально визначених предметів, матеріалів і речовин, а також відкриття та функціонування окремих підприємств, майстерень і лабораторій з метою охорони інтересів держави та безпеки громадян.
У спеціальній літературі дозвільна система переважно розглядається як організаційно-правова діяльність, що здійснюється державою з метою забезпечення своїх економічних і соціально-політичних інтересів, для створення необхідних умов для нормальної діяльності державних і громадських організацій, дотримання законності, охорони власності і забезпечення громадської безпеки. У правовій науці та правозастосовній діяльності органів публічної адміністрації існують різні точки зору щодо детермінації змісту дозвільної системи. Причиною такої ситуації стала очевидна невідповідність законодавчої концепції дозвільної системи реальним масштабам ліцензійно-дозвільної діяльності органів публічної адміністрації, з одного боку, і наявність нормативно конкретизованого переліку об'єктів регулювання цієї системи, факт існування якого не міг не накласти відбиток на відповідні теоретичні положення, - з іншого; все це дало вченим-адміністративістам привід для розуміння дозвільної системи у двох значеннях - широкому та вузькому.
У широкому значенні - це регламентований правом порядок, що зобов'язує державні та громадські установи, підприємства, а також громадян отримати у відповідних державних органах дозвіл на виготовлення, реалізацію, придбання, перевезення (зберігання й використання) визначених предметів.
У вузькому значенні - це сукупність правил, котрі регулюють порядок виготовлення, придбання, користування, зберігання, реалізації та транспортування об'єктів, охорона яких становить особливу турботу держави та спрямована на забезпечення громадської безпеки, на запобігання та припинення можливого використання цих об'єктів із злочинною метою тощо.
Норми, які визначають повноваження суб'єктів публічної адміністрації, підстави та форми дозвільної діяльності, є матеріально-правовою основою останньої. До них належать відповідні норми Конституції України, законів України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії" тощо.
Норми, які встановлюють порядок здійснення суб'єктами публічної адміністрації дозвільної діяльності, а також їх участі у процесі розгляду справ щодо порушень законодавства про дозвільну діяльність, утворюють процесуально-правову основу зазначеної діяльності. Серед процесуальних норм слід розрізняти норми адміністративного права і господарсько-процесуального права. Необхідність такого розмежування ґрунтується на складній правовій природі дозвільних відносин, учасниками яких є суб'єкти публічної адміністрації та суб'єкти господарювання. З одного боку, дозвільна діяльність має виконавчо-розпорядчий характер, а з іншого, - учасниками зазначених відносин є суб'єкти господарювання, діяльність яких потребує упорядкування.
Розглядаючи питання розмежування адміністративно-правових і господарсько-правових дозвільних відносин, слід звернутися до док-тринальних положень теорій адміністративного права та господарського права.
В. С. Щербина виділяє такі ознаки господарських правовідносин:
1) полягають у виробництві
2) виконуються на професійних засадах;
3) результати діяльності мають вартісний характер;
4) ця діяльність поєднує як приватні інтереси виробника, так і публічні інтереси.
Теорією адміністративного права сформульовані загальні та особливі риси адміністративно-правових норм. Загальними рисами визначені:
1) встановлення, санкціонування чи ратифікація державою, а відтак - їх державно-владний характер;
2) формальна визначеність
3) закріплення у правових актах,
що видаються компетентними
4) двосторонній характер;
5) визначають певні варіанти поведінки;
6) дотримання забезпечується
Особливі риси дозвільної діяльності такі:
а) публічний характер, оскільки вона пов'язана з реалізацією відповідного напряму державної політики та державної функції щодо забезпечення внутрішньої безпеки (екологічної, інформаційної, пожежної тощо);
б) має управлінські характер і зміст, оскільки провадиться у сфері державного регулювання забезпечення внутрішньої безпеки;
в) пов'язана із здійсненням органами публічної влади владних повноважень;
г) ці повноваження стосуються організаційно-розпорядчої діяльності, що дістає вияв у прийнятті обов'язкових рішень у формі певних дозвільних документів.
Варто зауважити, що сьогодні порядок надання дозвільних послуг у сфері господарської діяльності регламентується понад двома тисячами нормативних актів.
Основними нормативно-правовими актами у сфері дозвільної системи є закони України: "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг"; "Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії"; "Про безпечність та якість харчових продуктів", "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" тощо.
Дозвільні органи - органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, а також підприємства, установи, організації, уповноважені відповідно до законодавства України видавати документи дозвільного характеру.
Відповідно, документи дозвільного характеру - це дозволи, висновки, погодження, свідоцтва тощо, які дають відповідному суб'єкту право на провадження певних дій або користування певними предметами.
Об'єктами дозвільної системи є те, що потребує відповідного дозволу: земельна ділянка, споруда, будівля, приміщення, устаткування, обладнання та механізми, що вводяться в експлуатацію або проектуються, окрема операція, господарська діяльність певного виду, робота та послуга тощо.
Дозвільна система охоплює дозвільну, ліцензійну, сертифікаційну, погоджувальну діяльність тощо.
Щодо реєстрацій, то даний вид діяльності має деякі відмінності у змісті та призначенні. Так, у реєстрації мисливської, холодної, пневматичної, газової та нагородної зброї є інтерес МВС України щодо обліку власників зброї та забезпечення громадської безпеки, а реєстрація за місцем проживання передбачає право вільного обрання місця проживання. І хоча в усіх справах вчиняється або приймається індивідуальний адміністративний акт, для особи принципово важливим є його остаточне оформлення, приміром, отримання на руки дозволу на зберігання вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, інших предметів і матеріалів, на які поширюється дозвільна система, отримання реєстраційних документів і документів на право керування транспортними засобами. Таким чином, реєстрація полягає в перевірці законності фактів, їх офіційному визнанні і наступному обліку. А видача дозвільного документа пов'язана з певним видом господарської діяльності, а саме право-наділенням відповідних суб'єктів.
Отже, переважним завданням дозвільної діяльності є наділення суб'єкта певними правами, а не його легалізація.
Розділ 2. Структура дозвільного провадження
З урахуванням специфіки побудови вертикалі адміністративно-правових відносин на принципах взаємного служіння суспільству та державі поняття дозвільного провадження можна визначити як регламентовану адміністративно-процесуальними нормами діяльність публічної адміністрації, в ході якої вирішуються питання про забезпечення реалізації прав фізичних та юридичних осіб на виконання певних дій або зайняття певними видами діяльності шляхом надання їм відповідного дозволу.
У юридичній літературі питання, пов'язані з класифікацією видів дозвільних проваджень, одержали достатнє висвітлення. Разом з тим, єдності поглядів щодо них немає.
Беручи до уваги специфіку дозвільних правовідносин, види дозвільних проваджень слід класифікувати за: 1) цілями; 2) суб'єктами, які здійснюють видачу відповідних дозволів; 3) за предметом правовідносин.
У свою чергу, залежно від цілей види дозвільних проваджень поділяються на:
1) провадження із забезпечення реалізації зацікавленими особами своїх суб'єктивних прав (наприклад на носіння і зберігання вогнепальної зброї або зайняття певним видом діяльності);
2) провадження із забезпечення вимог дозвільно-ліцензійної системи (наприклад здійснення контролю органами внутрішніх справ за дотриманням вимог дозвільної системи щодо утримання складів вибухових речовин і вибухових матеріалів);
3) провадження з отримання дозволів (ліцензій) на зайняття відповідною діяльністю суб'єктами господарської діяльності.
За суб'єктами, що здійснюють видачу дозволів, провадження можна класифікувати на ті, які:
1) здійснюють органи внутрішніх справ;
2) здійснюють інші державні
Залежно від предмета правовідносин можна виокремити такі дозвільно-ліцензійні провадження:
- з видачі дозволу на придбання, носіння і зберігання вогнепальної зброї;
- з видачі дозволу на
- з видачі дозволу на придбання, використання, перевезення, утилізацію і поховання отрутних, токсичних і сильнодіючих речовин;
- з видачі дозволу (ліцензії) на
заняття банківською
- провадження з видачі дозволу (ліцензії) на заняття діяльністю з надання фінансових послуг;
- з видачі дозволу (ліцензії) на
заняття зовнішньоекономічною
- з ліцензування каналів мовлення;
- з ліцензування у сфері
- з ліцензування у сфері освіти;
- з ліцензування у сфері
- з видачі дозволу (ліцензії) на
виробництво і торгівлю
Сьогодні активно втілюється тенденція щодо зменшення кількості дозволів (ліцензій). Тільки у 2010 р . було скасовано ліцензування 90,2% ліцензованих раніше видів робіт і 35% ліцензованих раніше видів діяльності.
Зокрема, скасовано ліцензування 2046 з 2268 видів робіт і 23 із 78 видів діяльності. Наприклад, замість 165 ліцензованих видів робіт у медицині залишився один вид діяльності - медична практика. У будівництві з 714 ліцензованих видів робіт залишилося 100. Кількість ліцензій, чинних на 01.01.2011 р., заданими Єдиного ліцензійного реєстру, сягла 406,2 тисячі. З них 232,4 тисячі були видані та переоформлені протягом 2010 р.1
Під "скорочення" потрапили насамперед ті види діяльності та робіт, здійснення яких не становить загрози безпеці держави, життю та здоров'ю людей і не погіршує стан довкілля. До того ж щодо них існують інші засоби державного регулювання, такі як державні стандарти, будівельні норми і правила, технічні умови, міжнародні стандарти якості тощо.
До складових елементів дозвільних проваджень відносяться: 1) суб'єкти дозвільної системи; 2) об'єкти дозвільної системи; 3) предмети правовідносин, що виникають у сфері дозвільної системи; 4) нормативна база дозвільної системи; 5) юридичні факти (або підстави порушення дозвільного провадження); 6) безпосередні дозвільні правовідносини.
Аналіз чинного законодавства, що стосується повноважень органів, які входять до дозвільної системи, дозволяє виділити основні стадії дозвільного провадження:
1) порушення дозвільного
2) безпосереднє вивчення
3) прийняття рішення;
4) оскарження та опротестування прийнятих рішень;
5) виконання прийнятого рішення (видача дозволу). Розглянемо їх більш детально.
Стадія порушення дозвільного провадження починається з подання до відповідного органу публічної адміністрації заяви зацікавленою в одержанні відповідного дозволу особи чи органу (заявник).
Для реалізації принципу універсалізації
адміністративних послуг, що дозволяє
особі в одному місці отримати всі або найбільш поширені адміністративні
послуги, які надаються на певному адміністративно-
Центр не є юридичною особою та діє як зосередження представників органів державної влади, місцевого самоврядування, територіальних органів нагляду та контролю в єдиному приміщенні, де здійснюється їх робота з приймання, розгляду заяв, прийняття рішень щодо дозволів і погоджень та видачі дозвільних документів на започаткування господарської діяльності.
Принципом діяльності Центру є об'єднання організаційних і технічних зусиль дозвільних органів з метою скорочення витрат часу і вартості процедур для суб'єктів господарської діяльності, що бажають отримувати дозволи, спрощення процедур отримання документі в дозвільного характеру та оптимізації документообігу.
Основними завданнями Центру є:
1) надання інформаційної, консультаційної та практичної допомоги суб'єктам господарської діяльності, громадянам з питань відкриття нових об'єктів господарської діяльності, здійснення господарської діяльності, прийому заяв і видачі документів дозвільного характеру;
2) розробка та впровадження заходів для спрощення механізмів і скорочення термінів отримання у відповідних установах документів дозвільного характеру;
3) вивчення причин виникнення перешкод у започаткуванні та здійсненні господарської діяльності, надання пропозицій щодо подальшого реформування дозвільних процедур та оформлення дозвільних документів;
4) надання пропозицій щодо перегляду чинних регламентів, здійснення погоджувальних (дозвільних) процедур структурними підрозділами виконкомів міських рад, державними органами;
5) моніторинг та аналіз діяльності дозвільних органів в аспекті дотримання ними порядку здійснення дозвільних процедур.
Відповідальним за роботу Центру є держані адміністратори.
Державний адміністратор - посадова особа міської ради міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення (їх виконавчих органів), районних та районних у містах Києві і Севастополі державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій (їх структурних підрозділів), яка організовує видачу (видає оформлені місцевими дозвільними органами) суб'єктам господарювання документів дозвільного характеру та забезпечує взаємодію місцевих дозвільних органів.
Основними завданнями державного адміністратора є:
надання суб'єкту вичерпної інформації щодо вимог і порядку одержання документа дозвільного характеру;
прийняття від суб'єкта документів, необхідних для одержання документів дозвільного характеру, їх реєстрація та подання документів (їх копій) відповідним місцевим дозвільним органам;
видача суб'єкту документів дозвільного характеру;
забезпечення взаємодії місцевих дозвільних органів у питаннях документообігу;
організаційне та інформаційне забезпечення проведення представниками місцевих дозвільних органів спільного обстеження об'єкта, на який видається документ дозвільного характеру;
контроль за додержанням посадовими особами місцевих дозвільних органів строків розгляду та видачі документів дозвільного характеру,
формування та ведення реєстру документів дозвільного характеру;
інформування посадової особи, якій він підпорядковується, а також територіального органу уповноваженого органу про порушення вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру посадовою особою місцевого дозвільного органу;
підготовка пропозицій щодо удосконалення процедури видачі документів дозвільного характеру.
Державний адміністратор призначається на посаду та звільняється з посади міським головою, головою районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за погодженням з уповноваженим органом.
Державний адміністратор підпорядковується безпосередньо міському голові (керівнику виконавчого органу міської ради), голові районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Державний адміністратор перевіряє документи, що посвідчують особу заявника, та реєструє заяву і документи, які додаються до неї, у журналі, що ведеться за формою, встановленою уповноваженим органом.
Заява та документи, що долаються, приймаються за описом, копія якого негайно видається (направляється) заявнику з відміткою про дату та номер їх реєстрації. Заявник несе відповідальність за достовірність відомостей, зазначених у заяві та документах, що додаються до неї.
Державний адміністратор після надходження заяви та документів, що додаються до неї, формує дозвільну справу, в якій зберігаються копія заяви на отримання відповідного документа дозвільного характеру, опис документів, що додаються до неї (у тому числі копія документа, що підтверджує внесення плати за видачу документа дозвільного характеру, якщо така плата передбачена законом), а також копії документів дозвільного характеру або копії повідомлень місцевих дозвільних органів про відмову у видачі документів дозвільного характеру, копії рішень дозвільних органів з відповідних питань.
Заява та документи, що додаються, передаються державним адміністратором до місцевих дозвільних органів у день реєстрації заяви або протягом наступного робочого дня.
Наступна стадія дозвільного провадження - це безпосереднє вивчення публічною адміністрацією, и посадовою або службовою особою поданих документів або обстеження приміщень, речей на предмет відповідності їх вимогам дозвільної системи.
Відповідним компетентним публічним органом проводиться попередній розгляд заяви з метою оцінки виконання заявником вимог щодо номенклатури та складу поданих документів.
У деяких випадках необхідне підтвердження проходження попередніх експертиз, наприклад, для реєстрації лікарського засобу треба до основних документів додати: матеріали його доклінічного вивчення, клінічного випробування та експертиз; фармакопейну статтю або матеріали щодо методів контролю якості лікарського засобу; проект технологічного регламенту або відомості про технологію виробництва; зразки лікарського засобу; його упаковку.
