Суб’єкти адміністративного права

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з курсу “Адміністративного права”

варіант №3

тема:

Суб’єкти адміністративного права

План

Вступ

Адміністративне право України – це самостійна галузь права, яка об’єднує норми і правові інститути, що регулюють суспільні відносини у сфері державного управління, виконавчо-розпорядчої діяльності.

Як і будь-яка інша галузь права, адміністративне право має своїх суб’єктів, серед яких є державні службовці, об’єднання громадян, окремі громадяни та іноземці. Саме ці суб’єкти й беруть безпосередню участь в здійсненні державного управління та виконавчо-розпорядчої діяльності. Тому, питання, що стосуються суб’єктів адміністративного права є актуальними в наш час – час переходу до ринкових відносин.

Метою виконання контрольної роботи є розгляд матеріалу та закріплення отриманих знань про різні види суб’єктів адміністративного права  – державних службовців, об’єднань громадян, окремих громадян України та іноземців. За предмет дослідження відповідно взято законодавство України, що визначає адміністративно-правовий статус суб’єктів адміністративного права України.

Виконанню контрольної роботи сприяли думки таких вчених як Колпаков В. К., Коваль Л. В., Колодій А. М., Олійник А. Ю., Лаврінчук  І. та інших. В роботі розглянуто цілий ряд законодавчих актів, що регулюють поставлені в роботі питання.

1. Поняття та принципи державної служби.  Вимоги щодо вступу на державну службу

Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження та обіймають певні посади. Посада - це визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень.

Посадовими особами відповідно до Закону України «Про державну службу» вважаються керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.

До основних принципів державної служби Закон відносить:

а) служіння народу України;

б) демократизм і законність;

в) гуманізм і соціальна справедливість;

г) пріоритет прав людини і громадянина;

д) професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі;

е) персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліна;

є) додержання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування;

ж) додержання прав підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян [4].

Говорячи про вимоги щодо вступу на державну службу, треба зазначити, що право на державну службу мають громадяни України незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які здобули відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний добір або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України.

Проте, до вимог вступу на державну службу можна віднести й такі. Державний службовець повинен: а) сумлінно виконувати свої службові обов'язки; б) шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, додержуватися високої культури спілкування; в) не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Крім того, не можуть бути обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи, які:

• визнані у встановленому порядку недієздатними;

• мають судимість, що є несумісною із зайняттям посади;

• у разі прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам, які є їхніми близькими родичами чи свояками;

• в інших випадках, встановлених законами України.

Окремої уваги заслуговують вимоги вступу на службу до органів внутрішніх справ. Проходження служби особами рядового та начальницького складу ОВС України регулюється відповідним Положенням, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України. Так, на службу в ОВС приймаються на добровільних засадах особи, що досягли 18-річного віку, здатні за особистими якостями, освітою і станом здоров’я виконувати покладені на них обов’язки. Не підлягають прийому на службу в ОВС призовники [5].

Таким чином, державна служба - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті, щодо практичного виконання завдань і функцій держави, за що їм виплачується заробітна платня із державного бюджету. Крім того, державна служба має свої принципи, а до осіб, які вступають на державну службу пред’являються певні вимоги.

2. Класифікація державних службовців та їх правовий статус

Державні службовці - це кадровий склад (або особовий склад, чи персонал) органів державного управління. Будучи співробітниками державного органу, вони фактично перебувають на службі у держави і виконують її завдання та функції.

Посади державних службовців класифікуються за категоріями та рангами. Основними критеріями класифікації посад державних службовців є:

• організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу;
• обсяг і характер компетенції на конкретній посаді;
• роль і місце посади в структурі державного органу.

Усього в Україні встановлено 7 категорій і 15 рангів. Кожній із 7 категорій відповідає 3 ранги. Отже, державному службовцю присвоюється один із трьох рангів, що відповідає категорії, під яку підпадає та чи інша посада.

Встановлені такі категорії та ранги.

Перша категорія (3, 2, 1 ранги):

• посади голів державних комітетів, що не є членами Уряду України;

• голів інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України;

• Постійного Представника Президента України в Республіці Крим;

• голів держадміністрацій в областях, містах Києві та Севастополі;

• перших заступників міністрів, перших заступників голів державних комітетів, що входять до складу Уряду;

• керівників Адміністрації Президента України;

• Секретаріату Верховної Ради України та інші, прирівняні до них посади.

Друга категорія (5, 4, 3 ранги):

• посади заступників керівника Адміністрації Президента України;

• заступників керівника Секретаріату Верховної Ради України;

• заступників керівника апарату Кабінету Міністрів України;

• керівників структурних підрозділів Секретаріату Верховної Ради України;

• секретаріатів постійних комісій Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, апарату Кабінету Міністрів України;

• радників та помічників Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України;

• заступників міністрів, заступників голів державних комітетів, які входять до складу Уряду;

• перших заступників, заступників голів комітетів та інших центральних органів державної виконавчої влади при Кабінеті Міністрів України;

• першого заступника Постійного Представника Президента України в Республіці Крим;

• перших заступників глав обласних Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади.

Третя категорія (7, б, 5 ранги);

• посади заступників керівників структурних підрозділів, завідувачів секторами, головних спеціалістів, експертів, консультантів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України;

• заступників Постійного Представника Президента України в Республіці Крим;

• заступників глав обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

• глав держадміністрацій в районах, районах міст Києва та Севастополя;

• начальників управлінь, самостійних відділів у складі міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади та інші, прирівняні до них посади.

Четверта категорія (9, 8, 7 ранги):

• посади спеціалістів Адміністрації Президента України, Секретаріату Верховної Ради України і апарату Кабінету Міністрів України;

• заступників начальників управлінь, самостійних відділів (підвідділів) міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади;

• керівників управлінь, відділів, служб обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші, прирівняні до них посади.

П'ята категорія (11, 10^ 9 ранги):

• посади спеціалістів міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади;

• заступників голів держадміністрацій у районах, районах міст Києва та Севастополя;

• заступників керівників управлінь, відділів, служб обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;

• спеціалісти апарату цих адміністрацій та інші, прирівняні до них посади.

Шоста категорія (13, 12, 11 ранги):

• посади керівників управлінь, відділів, служб районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій;

• спеціалісти управлінь, відділів, служб обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій та інші прирівняні до них посади.

Сьома категорія (15, 14, 13 ранги):

• посади спеціалістів районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, їх управлінь і відділів та інші прирівняні до них посади [2].

Зазначені ранги державним службовцям присвоюються відповідно до очолюваної посади, рівня професійної кваліфікації та результатів роботи. Ранги, які відповідають посадам першої категорії, присвоюються Президентом України. Ранги, які відповідають посадам другої категорії, присвоюються Кабінетом Міністрів України. Ранги, які відповідають посадам третьої - сьомої категорій, присвоюються керівником державного органу, в системі якого працює державний службовець.

Під правовим статусом державних службовців слід розуміти насамперед їх правове становище, тобто наділення їх певними правами та обов’язками.

Так, основними обов'язками державних службовців є:

• додержання Конституції України та інших актів законодавства України;

• забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їхньої компетенції;

• недопущення порушень прав і свобод людини і громадянина;

• безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне й точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників;

• збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню;

• постійне вдосконалення організації своєї роботи та підвищення професійної кваліфікації;

• сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість у роботі.

Державний службовець повинен діяти в межах своїх повноважень. У разі одержання доручення, яке суперечить чинному законодавству, державний службовець зобов'язаний невідкладно в письмовій формі доповісти про це посадовій особі, яка дала доручення, а у разі наполягання на його виконанні повідомити вищу за посадою особу.

Щодо прав, то державні службовці можуть:

• користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України;

• брати участь у розгляді питань і прийнятті в межах своїх повноважень рішень;

• одержувати від державних органів, підприємств, установ і організацій, органів місцевого та регіонального самоврядування необхідну інформацію з питань, що належать до їхньої компетенції;

• на повагу особистої гідності, справедливе і шанобливе ставлення до себе з боку керівників, співробітників і громадян;

• вимагати затвердження керівником чітко визначеного обсягу службових повноважень за посадою службовця;

• на оплату праці залежно від посади, яку він обіймає, рангу, який йому присвоюється, якості, досвіду та стажу роботи;

• безперешкодно ознайомлюватися з матеріалами, що стосуються проходження ним державної служби, у разі потреби давати особисті пояснення;

• на просування по службі з урахуванням кваліфікації та здібностей, сумлінного виконання своїх службових обов'язків, участь у конкурсах на заміщення посад більш високої категорії;

• вимагати службового розслідування з метою зняття безпідставних, на думку службовця, звинувачень або підозри;

• на здорові, безпечні та належні для високопродуктивної роботи умови праці;

• на соціальний і правовий захист відповідно до його статусу;

• захищати свої законні права та інтереси у вищестоящих державних органах та у судовому порядку.

Конкретні обов'язки та права державних службовців визначаються на основі типових кваліфікаційних характеристик і відображаються у посадових положеннях та інструкціях, що їх затверджують керівники відповідних державних органів у межах закону та їхньої компетенції.

Правовий статус Президента України, Голови Верховної Ради України та його заступників, голів постійних комісій Верховної Ради України та їх заступників, народних депутатів України, Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та членів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, Голови та арбітрів Вищого арбітражного суду України, Генерального прокурора України та його заступників регулюється Конституцією та спеціальними законами України.

Регулювання правового становища державних службовців, які працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється також відповідно до Закону України “Про державну службу”, якщо інше не передбачено законодавством України.

Окрім цього, для державних службовців передбачені особливі умови декларування доходів. Так, особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця третьої - сьомої категорій, подає за місцем майбутньої служби відомості про доходи та зобов'язання фінансового характеру, в тому числі і за кордоном, щодо себе і членів своєї сім’ї. Особа, яка претендує на зайняття посади державного службовця першої і другої категорій, повинна подати також відомості про належні їй та членам її сім’ї нерухоме та цінне рухоме майно, вклади у банках і цінні папери. Зазначені відомості подаються державним службовцем щорічно. Порядок подання, зберігання і використання цих відомостей встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Державні службовці зобов'язані неухильно дотримуватись усіх норм і правил, якими регламентується їх діяльність. Їх порушення спричиняє притягнення службовця до відповідальності. Залежно від характеру і тяжкості скоєного може наступати відповідальність цивільна, дисциплінарна, адміністративна, кримінальна [4].

Отже, класифікація державних службовців зводиться до поділу їх на категорії, які в свою чергу мають ранги. Що ж до правового статусу державних службовців, то вони наділені певними правами та обов’язками, які визначають їх правове положення, а також для них встановлено особливі умови декларування доходів й на них поширюється відповідальність за порушення правових норм.

3. Поняття та різновиди об’єднань громадян. Розрізнювальні ознаки об’єднань громадян і державних органів

Ч. 1 ст. 36 Конституції України визначила, що громадяни України для здійснення і захисту своїх прав і свобод, а також задоволення політичних, економічних, культурних та інших інтересів мають право на об'єднання в політичні партії та громадські організації. Отже, на конституційному рівні в Україні закріплене існування двох видів об'єднань громадян.

До громадських організацій ч. 3 ст. 36 Конституції відносить професійні спілки. Професійні спілки об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Участь громадян у професійних спілках допускається тільки з метою захисту власних трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Ст. 37 Основного Закону в ч. 1 заборонила утворення і діяльність політичних партій і громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення. Відповідно до ч. 2 ст. 37 Конституції України, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Крім цього, Конституція України (ч. 5 ст. 37) не допускає утворення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади, у виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах та організаціях.

Норми Конституції України, що стосуються об'єднань громадян, конкретизуються і деталізуються в інших законах і підзаконних актах; їх сукупність (включаючи Конституцію) становлять специфічну систему і є законодавством про об'єднання громадян (ст. 5 Закону "Про об'єднання громадян" від 16 червня 1992 р.).

Законодавство дає визначення об'єднання громадян. Згідно зі ст. 1 Закону України “Про об’єднання громадян”, об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод [7].

Отже, об'єднанням громадян визнається: по-перше, виключно добровільне громадське формування, утворене на основі єдності інтересів; по-друге, тільки таке формування, яке утворене фізичними особами для спільної реалізації, поданими ними на законних підставах, прав і свобод.

У зв'язку з цим, треба зазначити, що законодавець обмежує коло осіб, які можуть виступати засновниками  об'єднань громадян. Так, засновниками громадських організацій можуть бути особи, яким виповнилося 18 років і які є: а) громадянами України; б) громадянами інших держав; в) особами без громадянства. Стосовно віку засновників молодіжних і дитячих організацій зроблено виняток. Ними можуть бути особи, що досягли 15-річного віку.

З цього випливає, що засновувати об'єднання громадян (політична партія, або громадська організація) можуть виключно фізичні особи. Юридичним особам у такому праві законодавець відмовив.

Чинне законодавство передбачає кілька видів об'єднань громадян та вказує на критерії, за якими здійснюються їх розмежування. Такими критеріями є:

• мета створення і діяльності;

• територіальний масштаб діяльності;

• спосіб обліку членів;

• шлях легалізації (легалізація — офіційне визнання);

• вік, досягши якого дозволяється бути членом об'єднання громадян.

Види об'єднань:

1. Залежно від цілей створення і діяльності об'єднання громадян визнається:

а) політичною партією (об'єднання прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, для яких головною метою є: участь у виробленні державної політики; формування органів влади; формування органів місцевого самоврядування; представництво у складі органів влади і органів місцевого самоврядування);

б) громадською організацією (об'єднання громадян для забезпечення і захисту власних законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів).

2. За територіальним масштабом діяльності класифікуються лише громадські організації. Вони можуть бути:

а) всеукраїнськими (до них належать ті громадські організації, діяльність яких поширюється на території всієї України);

б) місцевими (діяльність яких здійснюється у межах території адміністративно-територіальної одиниці);

в) міжнародними (діяльність яких поширюється на територію України і територію принаймні однієї іншої держави).

Політичні партії утворюються і діють лише з всеукраїнським статусом (ст. 9). Утворення і діяльність політичних партій, керівні органи чи структурні осередки яких знаходяться за межами України, забороняється.

3. За способом обліку членів громадські організації можуть поділятися на такі:

а) що мають фіксоване індивідуальне членство;

б) що не мають фіксованого індивідуального членства.

4. За шляхами легалізації (офіційного визнання) об'єднання громадян класифікуються на легалізовані (офіційно визнані) шляхом:

а) реєстрації;

б) повідомлення про заснування.

Внаслідок легалізації шляхом реєстрації об'єднання набуває статусу юридичної особи. Реєстрації підлягає символіка об'єднань громадян, а її порядок визначається Кабінетом Міністрів. У реєстрації може бути відмовлено тільки в одному випадку: якщо надані для реєстрації документи суперечать законодавству України.

5. Залежно від віку, по досягненні  якого дозволяється бути членом об'єднання громадян, можна виділити:

 а) політичні партії (від 18 років);

 б) громадські організації дорослого  населення (від 14 років);

 в) молодіжні та дитячі громадські об'єднання (засновники – від 15 років).

Для реєстрації об'єднання громадян його засновники подають заяву. Заява про реєстрацію політичної партії повинна бути підтримана підписами не менш як однієї тисячі громадян України, які мають виборче право.

До заяви додаються: статут (положення); протокол установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів; відомості установчого з'їзду (конференції) або загальних зборів; відомості про склад керівництва центральних статутних органів; дані про місцеві осередки; документи про сплату реєстраційного збору.

Політичні партії подають також свої програмні документи.

Заява про реєстрацію розглядається у двомісячний строк з дня надходження документів. У необхідних випадках орган, який здійснює реєстрацію, проводить перевірку відомостей, зазначених у поданих документах. Рішення про реєстрацію або відмову в ній заявнику повідомляється письмово в 10-денний строк. При розгляді питання про реєстрацію можуть бути присутніми представники об'єднання громадян. Розмір реєстраційного збору встановлюється Кабінетом Міністрів України [7].

У реєстрації об'єднанню громадян може бути відмовлено, якщо його статутні документи або інші документи, подані для реєстрації об'єднання, суперечать законодавству України. Рішення про відмову у реєстрації повинно містити підстави такої відмови. Це рішення може бути оскаржено у судовому порядку. Про відмову у реєстрації об'єднання громадян реєструючий орган повідомляє у засобах масової інформації.

Об'єднання громадян функціонують на підставі статуту (положення), який не повинен суперечити законодавству України. Статут об'єднання громадян повинен містити: назву об'єднання громадян (відмінну від існуючих), його статус та юридичну адресу; мету та завдання об'єднання громадян; умови і порядок прийому до членів об'єднання громадян, вибуття з нього; права і обов'язки членів (учасників) об'єднання; порядок утворення і діяльності статутних органів об'єднання, місцевих осередків та їх повноваження; джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна об'єднання, порядок звітності, контролю, здійснення господарської та іншої комерційної діяльності, необхідної для виконання статутних завдань; порядок внесення змін і доповнень до статуту об'єднання; порядок припинення діяльності об'єднання і вирішення майнових питань, пов'язаних з його ліквідацією. У статуті можуть бути передбачені інші положення, що стосуються особливостей створення і діяльності об'єднання громадян.

Як суб'єкти адміністративного права вони керуються Конституцією України, законодавством України, положеннями про відповідні органи самоорганізації, рішеннями місцевих органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, рішеннями зборів (зібрань) громадян або їх представників.

На законодавчому рівні закріплюються принципи створення та діяльності об'єднань громадян (ст. 6). Ними є: добровільність утворення; рівноправність усіх членів; самоврядування; законність; гласність.

Разом з тим, діюче законодавство, яке регламентує діяльність громадських формувань в Україні дозволяє встановити головну відмінність їх адміністративно-правового статусу від адміністративно-правового статусу державних структур.