Сучасні світові тенденції

Вступ 

     Поняття «інновація» означає нововведення, тобто впровадження нових форм організації  праці й управління в систему  підприємницької діяльності; це використання в тій чи іншій сфері суспільної діяльності результатів інтелектуальної праці, технологічних розробок, спрямованих на удосконалення соціально–економічної діяльності.

     У загальному розумінні сутність інноваційних процесів, що відбуваються в будь-якій складній виробничо-господарській системі, – це сукупність прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі і сприяють дальшому якісному розвитку суспільства, забезпечують вищий рівень життя; це послідовна система заходів, внаслідок яких інновація дозріває від ідеї до конкретної продукції, технології, структури чи послуг і розповсюджується в господарській практиці і суспільній діяльності.

     Сучасна економічна теорія виділяє п’ять  основних типів інновацій:

     – виробництво нового виду продукції (товарна інновація);

     – розробка нового методу виробництва (технологічна інновація);

     – створення нового ринку товарів чи послуг (ринкова інновація);

     – освоєння нового джерела поставки сировини і напівфабрикатів (маркетингова інновація);

     – реорганізація структури управління (управлінська інновація).

     Мета  організації інноваційної діяльності випливає із загальних цілей розвитку економіки (народного господарства) і п’яти фундаментальних питань, яких необхідно дотримуватися в умовах функціонування ринкової економіки.

     Суть  цілей, що поставлені перед економікою, наступна:

     1. Економічний ріст. Бажано забезпечити виробництво більшої кількості і вищої якості товарів і послуг, тобто забезпечити вищий рівень життя.

     2. Повна зайнятість. Відповідне заняття повинні мати всі, хто бажає працювати і здатний до праці.

     3. Економічна ефективність. Одержати максимальну віддачу при мінімальних затратах обмежених наявних виробничих ресурсів.

     4. Стабільний рівень цін. Необхідно уникати значного підвищення або зниження загального рівня цін, тобто інфляції і дефляції.

     5. Економічна свобода. Керівники підприємства, виробники і споживачі виготовленої продукції чи наданих послуг повинні володіти у своїй економічній діяльності високим ступенем свободи.

     6. Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не повинна перебувати у крайніх злиднях, коли інші громадяни купаються в розкошах.

     7. Економічне забезпечення. Необхідно матеріально забезпечити існування хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, перестарілих та інших категорій населення, які самі не можуть забезпечити собі необхідний рівень життя.

     8. Торговий баланс. Підтримання розумного соціальне та економічно вигідного балансу у міжнародній торгівлі і у міжнародних фінансових відносинах (операціях).

     Цих цілей в умовах ринкової економіки  можна досягнути в тому випадку, якщо дотримуватися вимог п’яти фундаментальних питань, на які кожна соціально-економічна формація повинна давати практичні відповіді. Зміст цих питань такий:

     1. Скільки необхідно виробляти? В якому обсязі і яку частину наявних ресурсів необхідно використати у виробничому процесі для виробництва прогнозованого обсягу матеріальних (життєвих) благ?

     2. Що необхідно виготовляти? Який набір товарів і послуг найповніше задовольняє матеріальні потреби суспільства?

     3. Як цю продукцію необхідно виготовляти? Як повинно бути організовано виробництво? Які фірми повинні здійснювати виробництво і яку технологію виробництва використовувати?

     4. Хто повинен користуватися цією продукцією? Зокрема, як повинна розподілятися продукція економіки між індивідуальними споживачами?

     5. Чи здатна система адаптуватися (пристосуватися) до змін? Чи зможе система добитися певних змін у зв’язку із змінами попиту споживачів, у постачанні ресурсів і у технології її виробництва?

     П’ять фундаментальних питань спонукають підприємців знаходити найоптимальніші шляхи для досягнення цілей розвитку економіки, тобто добиватися найкращих результатів при найменших витратах обмежених ресурсів: виробничих, трудових, природних.

     Таким чином, інноваційні процеси впливають  на розвиток економіки, а високий  рівень економіки сприяє швидкому та ефективному втіленню у виробництво інновацій.

     Мета  дисципліни «Економіка й організація  інноваційної діяльності» – вивчення економічної теорії і практики інноваційної діяльності підприємств та організацій різних форм власності для досягнення ними технологічного і товарного лідерства; вивчення основних засад інноваційної політики і стратегії фірми, організації управління інноваційною діяльністю; визначення найефективніших напрямків оновлення техніко-технологічної бази підприємства та її продукції; з’ясування особливостей організаційних форм забезпечення і методів впровадження результатів інноваційної діяльності; висвітлення системи регулювання, стимулювання інноваційних процесів, обгрунтування організаційно–економічного механізму та оцінки соціально-економічної ефективності результатів наукових досліджень (інновацій).

     Таким чином, предмет навчальної дисципліни базується на пізнанні теорії і практики інноваційної сфери діяльності і розкривається в таких ключових питаннях:

     – цілі і напрямки інноваційної діяльності підприємства;

     – інноваційна політика підприємства;

     – оновлення техніко–технологічної бази підприємства і система стимулювання інноваційної діяльності;

     – комплексна оцінка ефективності інноваційної діяльності підприємства. 

    1.Інновація  як джерело сучасного економічного  зростання

    Сучасна науково-технічна революція здійснила  зміни в продуктивних силах, джерелах і ресурсах економічного зростання, прискорила процес інтернаціоналізації світового господарства, збільшила масштаби конкуренції. Кожна держава загалом, та підприємство, зокрема,  в умовах глобалізації прагне зайняти вигідну позицію в багатосторонньому і мобільному міжнародному поділі праці, максимально використати ті переваги, які виникають унаслідок інтеграції та поглиблення зовнішньоекономічних зв'язків, забезпечити власну економічну безпеку.

     Досвід  економічного розвитку підтверджує, що розширене відтворення здійснюється завдяки інноваціям. Вони сприяють модернізації та структурній перебудові економіки країни, підвищенню її конкурентоспроможності, забезпеченню стійкого економічного зростання, зменшенню безробіття та підвищенню добробуту народу. Тому і проблеми інновацій завжди привертали увагу багатьох економістів, що знайшло відображення в багатьох наукових працях.

    Головним  ініціатором інноваційної діяльності в ринковій економіці є використання компаніями інновацій в конкурентній боротьбі з метою підвищення рівня їхньої конкурентоспроможності. Саме такий децентралізований "попит на інновації" дозволяє побудувати цілісну національну інноваційну систему, в якій забезпечується взаємодоповнюваність бюджетного та корпоративного фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності.

     Важливе значення в конкурентоспроможності підприємств  відводиться кластерам  — сконцентрованим за географічними ознаками групам взаємопов'язаних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов'язаним з їх діяльністю організаціям у певних сферах, які конкурують, а разом з тим і ведуть спільну роботу. Концепція кластера є новим методом бачення національної економіки, указує на нову роль компаній, урядів, що намагаються покращити свої стратегічні позиції на ринку.

    Високу  конкурентоздатність і економічне зростання визначають чинники, які стимулюють поширення нових технологій, особливо характер і структура взаємодії науки, освіти, фінансування, державної політики та промисловості. Підприємства кластера мають можливість отримати додаткові конкурентні переваги, здійснюючи внутрішню спеціалізацію, стандартизацію, мінімізуючи витрати на впровадження інновацій. М. Портер вважає_; що економіку необхідно розглядати через призму кластерів, адже вони краще узгоджуються з характером конкуренції й джерелами досягнення конкурентних переваг; краще, ніж галузі, охоплюють важливі зв'язки, взаємодоповненість між галузями; поширення технології, навичок, інформації, маркетингу і розуміння вимог замовників щодо фірм та галузей.

     На  даний момент компанії мають велику кількість інноваторів на ринку, які хочуть, щоб їхні розробки впроваджували. У процесі впровадження інновацій відбувається перехід від величезних компаній до малих груп, що є великим позитивом для суспільства, оскільки ширше залучаються інноватори, які сприяють більшій динаміці розвитку, ніж застосування традиційного людського чи фізичного капіталу. Головне завдання для компаній та країн – сприяти діяльності та розвитку таких інноваторів.

     Всім  інноваційним компаніям притаманні такі підходи щодо формування стратегії підприємства:

• стратегічний фокус — потужне фокусування на роль інновацій;
• інтуїція — компанії володіють відмінним розумінням ринку та клієнтів, а також вміють пристосовувати свою діяльність до навколишнього середовища;
• співпраця — вони чудово розуміють основні свої вміння та здатності, а також знають, що результату можна досягнути лише в команді;
• процес — вони володіють простими але ефективними підходами до управління і вміють швидко запускати нову продукцію та послуги;
• організація — ролі, компетенції та культура — все повинно підтримувати курс на інновації.

     Аналіз  лідерів інновацій проводився компанією Innovaro, яка працює з багатьма потужними  світовими компаніями на стимуляцію, визначення та впровадження інновацій. 

     Отже, проаналізувавши інноваційний чинники  як фактор підвищення стратегічних переваг  компаній,  можна зробити такі висновки:

• інновації відіграють вирішальну роль у циклах економічного розвитку, становлять основу перетворень соціально-економічних систем, визначають темпи і масштаби економічних процесів;
• серед чинників, які визначають стратегічні переваги підприємства, дедалі більшого значення набуває рівень технології, якість інноваційних систем, ефективність використання людського капіталу, інституційне середовище;
• компанії досягають конкурентних переваг внаслідок інновацій. Після того, як компанія досягає конкурентних переваг завдяки нововведенням, вона може їх утримати тільки з допомогою постійного поліпшення в напрямку покращення складніших форм.

    2. Особливості державної інноваційної політики в Україні. 

    Розвиток  економіки країни безпосередньо  пов'язаний з формуванням ефективної державної інноваційної політики, її реалізація передбачає визначення пріоритетів і концептуальних засад інноваційного розвитку країни, формування нормативно-правової бази щодо відносин між державними інституціями та інноваційна активними суб'єктами підприємницької діяльності, використання прямих і опосередкованих методів регулювання інноваційної діяльності з метою її активізації, формування і розвитку відповідної інфраструктури.

    Державна  інноваційна політика – це сукупність форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів. Її метою є формування в країні таких умов для діяльності суб'єктів господарювання, за яких вони були б зацікавлені і спроможні розробляти і виготовляти нові види продукції, впроваджувати сучасні наукомісткі, екологічно чисті технології та розширювати на цій основі свої ринки збуту. Продумана і цілеспрямована інноваційна політика держави позитивно впливає на ефективність інноваційних процесів і загальну динаміку економічного розвитку. І навпаки, недостатньо обґрунтовані дії і заходи держави у сфері регулювання інноваційних процесів руйнують їх мотиваційний механізм, гальмуючи соціально-економічне зростання і навіть перешкоджаючи йому.

    У процесі побудови ринкових відносин в Україні переосмислюється роль держави, змінюються способи її впливу на соціально-економічні процеси, замість директивних розробляються непрямі регуляторні інструменти, у тому числі інструменти впливу на інноваційні процеси. Первинні уявлення про ринковий механізм як інструмент спонтанного регулювання економічних процесів змінилися розумінням того, що ринок, особливо у його недосконалій, зародковій стадії, деформує мотиви і способи ведення економічної діяльності і є недостатньо ефективним регулятором соціально-економічного розвитку. Тому ринковий механізм має бути доповнений методами державного регулювання опосередкованої дії, в тому числі спрямованими на підтримку інноваційної діяльності як базисного елементу економічного зростання. У цьому контексті розробляється державна інноваційна політика, основні напрями якої визначаються залежно від стратегічних завдань країни.

    Виділяють чотири типи державної інноваційної політики: технологічного поштовху, ринкової орієнтації, соціальної орієнтації, зміни економічної структури господарського механізму.

    1. Політика технологічного поштовху. Згідно з нею головні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чого визначаються шляхи стимулювання інноваційної діяльності, які мають здійснюватись через удосконалення управління в науково-технологічній та інноваційній сферах. Такий варіант інноваційної політики передбачає розроблення різних державних програм, великі капіталовкладення у масштабні інноваційні проекти, використання інших прямих форм державної участі в регулюванні інноваційних процесів. Прикладом такої політики є політика уряду США у 40-50-ті роки ХХ ст., коли було створено принципово нові напрями в галузі електроніки, зв'язку, авіабудування, і повоєнна політика Японії.

    2. Політика ринкової орієнтації. Передбачає  провідну роль ринкового механізму  в розподілі ресурсів та визначенні напрямів розвитку науки і техніки, а також обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень. Спрямована на створення сприятливого економічного клімату та розвитку інформаційного середовища для здійснення нововведень у фірмах, скорочення прямої участі держави в НДДКР та дослідженнях ринків, а також прямих форм регулювання, які перешкоджають стимулюванню ринкової ініціативи та ефективній перебудові ринку. Ця політика була пріоритетною в 70-ті роки XX ст. у США, Німеччині, Японії; на початку 80-х років поворот до неї намітився у більшості розвинутих країн, а в середині 90-х років, з початком ринкових перетворень, — і в Україні. Обмеженість політики ринкової орієнтації полягає в її націленості на короткострокові й недорогі інноваційні проекти, що реалізуються окремими фірмами. Дослідженням, від яких залежить місце держави у світовому співтоваристві та її національна безпека, приділяється недостатня увага.

    3. Політика соціальної орієнтації. Сутність її полягає у соціальному  регулюванні наслідків НТП: процеси прийняття рішень відбуваються із залученням широкої громадськості; рішення приймають за умов досягнення соціально-політичного консенсусу. Такий варіант інноваційної політики не є основним, проте певні його елементи простежувалися у розвитку різних країн. Так, в 60-70-ті роки XX ст. соціально-економічним наслідкам впровадження нових технологій приділяли значну увагу в США; у Швеції ж надмірна соціальна зорієнтованість економічної та інноваційної політики зумовила певне відставання у розвитку від провідних країн світу. Отже, цей тип інноваційної політики має бути поєднаний з іншими типами у співвідношенні, яке б не перешкоджало повноцінному економічному розвитку держави.

    4. Політика, націлена на зміни економічної  структури господарського механізму. Передбачає істотний вплив передових технологій на вирішення соціально-економічних проблем, на зміну галузевої структури, взаємодію суб'єктів господарювання, рівень життя тощо. Це потребує нових форм організації й механізмів управління розвитком науки і, техніки, а також їх взаємодії. На сучасному етапі лише Японія послідовно дотримується такої політики, здійснюючи її паралельно з ринковою.

    Вибір типу державної інноваційної політики та формування механізму, що сприяє її реалізації, залежить від стратегічних цілей держави і має здійснюватися з урахуванням загальних закономірностей інноваційних процесів, Щодо нинішнього стану економіки України, то він відповідає стадії затяжної кризи, після якої наступає поворот до піднесення. Важливо знати; які саме рушійні сили можуть зумовити цей поворот.

    Одним із найважливіших завдань державної  інноваційної політики в Україні повинно бути виведення економіки України з кризи і забезпечення її динамічного зростання через стимулювання дифузії нових технологій, виробництв, організаційних методів. І для цього мають бути створені відповідні правові, фінансові, матеріальні, кадрові, інформаційні та імпортні можливості.

    Отже, для створення умов та зростання  науково-технічного потенціалу країни, створюється законодавче забезпечення, яке визначає правові, економічні та організаційні умови науково-технічної та інноваційної діяльності, передбачає регулювання відносин між суб’єктами інноваційної діяльності, а також визначає умови надання підтримки юридичним особам, які здійснюють науково-технічну та інноваційну діяльність.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використанних джерел

1. Бєлов О.Ф., Пирожков С.І. Про глобальні пріоритети розвитку України в програмі „Україна-2010” // www.niurr.gov.ua/ukr/publishing
2. Контуры инновационного развития мировой экономики: Прогноз на 2000-2015 гг. / Под ред. Дынкина А.А.. - М.: Наука, 2000. - 143 с.
3. Федулова Л, Пашута М. Розвиток національної інноваційної системи України // Економіка України. - 2005. - №4.- С. 35-47.
4. Шарко М. Модель формування національної інноваційної системи України // Економіка України. - 2005. - №8. - С. 25-30.
5. Економіка і організація інноваційної діяльності: Підручник /Волков О.І., Денисенко М.П., Гречан А.П. та ін.; Під ред. проф. Волкова О.І., проф. Денисенка М.П. - К.: ВЦ «Професіонал», 2004. - 960 с.
6. Национальная инновационная система // http://www.sre.mnogosmenka.ru/sre0481%20/sre0483.htm
7. О месте и роли Санкт-Петербурга, его научно-образовательного потенциала в процессе построения национальной инновационной системы (НИС) России // www.gov.spb.ru/press/int_konf
8. Будкін В., Петренко З., Нгуєн Тхі Хань. Зони високих технологій: світовий досвід і реалії України // Економіка України. - 2005. - № 10. - С. 68-74.
9. Данилишин Б., Куценко В. Інтелектуальні ресурси в економічному зростанні: шляхи поліпшення їх використання // Економіка України. - 2006. - С. 71-79.
10. Геєць В.М. Інноваційний шлях розвитку та економічне зростання // Інноваційна Україна: Науковий збірник. - 2005. - Вип. 7. - К: НТУ „КПІ”. - С. 38-42.
11. Нежиборець В.Н. Оцінка інтелектуальної власності. - К.: Інститут інтелектуальної власності і права, 2004. - 188 с.

    Варіант тестових завдань  № 1 

1. Продукт інтелектуальної  діяльності людей, оформлений результат  фундаментальних, прикладних чи експериментальних  досліджень у будь-якій сфері людської діяльності, спрямований на підвищення ефективності виконання робіт - це:

    а) інновація;

    б) новація;

    в) винахід;

    г) нововведення.

2. Кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у формі виведеного на ринок нового чи вдосконаленого продукту, нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується у практичній діяльності або нового підходу до соціальних послуг - це:

    а) новація;

    б) нововведення;

    в) інновація;

    г) правильні відповіді б) і в);

    ґ) усі відповіді правильні.

3. Фізичні чи юридичні особи, які здійснюють інноваційну діяльність і (або) залучають майнові та інтелектуальні цінності, вкладають власні чи позичені кошти в реалізацію інноваційних проектів - це:

    а) суб'єкти інноваційної діяльності;

    б) об'єкти інноваційної діяльності;

    в) інвестори;

    г) ініціатори нововведень.

4. Процес комерціалізації нововведень не включає:

    а) дослідження ринку;

    б) конструювання;

    в) ринкове планування;

    г) дослідно-конструкторські роботи;

    ґ) ринкове випробування.

5. Процес поширення нововведення для використання у нових місцях, сферах чи умовах - це:

    а) інваріантність нововведення;

    б) дифузія нововведення;

    в) система франчайзингу;

    г) трансфер інновацій.

6. Які з визначень можна віднести до поняття "нововведення":

    а) це підсумковий результат створення та освоєння принципово нового або модернізованого засобу (нововведення);

    б) прибуткове використання інновацій у вигляді нових технологій, видів продуктів, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного або іншого характеру;

    в) розвиток технології, техніки, управління на стадіях зародження, освоєння, дифузії на інших об'єктах;

    г) процес стратегічного маркетингу, НДДКР, організаційно-технічної підготовки виробництва, виробництва й оформлення нововведень, їх впровадження (або перетворення в інновацію) і поширення в інші сфери (дифузія);

    ґ) процес отримання та комерціалізації  винаходу, нових технологій, видів  продукції чи послуг, рішень виробничого, фінансового характеру та інших  результатів інтелектуальної діяльності;

    д) система взаємодії інноваторів, інвесторів, товаровиробників конкурентоспроможної продукції та розвинутої інфраструктури;

    е) оформлений результат фундаментальних, прикладних досліджень або експериментальних робіт у будь-якій сфері діяльності, спрямованих на підвищення її ефективності.

7. Класифікація інновацій за змістом діяльності не включає:

    а) ринкові інновації;

    б) управлінські інновації;

    в) організаційні інновації;

    г) технологічні інновації;

    ґ)   економічні інновації.

8. Життєвий цикл інновації - це:

    а) період від створення новинки до моменту її введення у експлуатацію;

    б) період від зародження ідеї, створення новинки та її практичного використання до моменту її зняття з виробництва;

    в) період від створення новинки до моменту її запуску у масове виробництво.

9. "Гребінчиків" вигляд класичної кривої життєвого циклу продукту свідчить про те, що:

    а) продукт через деякий проміжок часу перестає цікавити споживачів і швидше, ніж очікувалось, знімається з виробництва;

    б) наявні сезонні коливання попиту на продукт;

    в) створення продукту відбувається за певними стадіями, між якими існує великий інноваційний лаг;

    г) передавання продукту з попередньої стадії життєвого циклу на наступну здійснюється на комерційній основі.

10. Інновації, що забезпечують виживання підприємства, оскільки здійснюються у відповідь на дії конкурентів - це:

    а) псевдоінновації;

    б) поліпшувальні інновації;