Судова сиситема України
2
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій
Кафедра адміністративного, фінансового та інформаційного права
Контрольна робота з дисципліни:
«СУДОВІ ТА ПРАВООХОРОННІ ОРГАНИ»
На тему:
«СУДОВА СИСТЕМА УКРАЇНИ»
Виконала: студентка ПЗ-ЗН 11-2
Губіна М. О.
Перевірив:
ХАРКІВ, 2012
ЗМІСТ
ВСТУП 3
1. Структура судової системи України 5
2. Порядок формування, функції та повноваження Конституційного Суду України 11
3. Система судів загальної юрисдикції 19
4. Статус суддів 26
ВИСНОВКИ 33
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 34
ВСТУП
Суперечки між людьми існували від перших днів появи людини на планеті. Однак вирішувались вони у різні часи по_різному. Спочатку діяв простий принцип сили – хто сильніший, той і правий. Подальший розвиток суспільства цей принцип нівелював: на його заміну почали виходити принципи певної справедливості, адже стабільність будь-якого людського середовища не може надто довго базуватись виключно на принципі сили.
Україна як держава на різних етапах свого розвитку пройшла різні етапи становлення та розвитку власної судової системи. Зрештою, як і інші держави Європи. Проте на розвиток правової системи в Україні вплинув надто довгий період бездержавності українських територій, перебування їх під владою різних імперій, а отже, правових систем. З набуттям у 1991 році Незалежності, Україна отримала у спадок систему радянського правосуддя, яка суттєво відрізнялась від європейських систем. Ця система не могла дати відповідь на виклики реалій початку 90-х років: розпад радянської державної машини, лібералізація економіки, приватизація, поява мільйонів власників із своїми інтересами і різкий сплеск злочинності на цьому фоні.
Починаючи з 1991 року, судова система України фактично перебуває у постійному реформуванні: змінюється матеріальне та процесуальне законодавство, створюються нові суди, зростає чисельність суддів та адвокатів. Проте суд серед пересічних громадян, на жаль, так і не став моральним авторитетом: рівень довіри до цієї інституції уже протягом багатьох років залишається традиційно низьким.
Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв’язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади – однієї з гілок державної влади, – віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціально-економічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.
Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних судів, так і судів окремих суб’єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.
Метою контрольної роботи є аналіз основних характеристик судової системи України, а також визначення статусу суддів України.
Для досягнення даної мети в роботі поставлені такі завдання:
розкрити поняття судової системи України;
визначити порядок формування, функції та повноваження Конституційного Суду України;
дати характеристику системі судів загальної юрисдикції та їх повноважень;
дати визначення статусу суддів.
1. Структура судової системи України
У ст. 6 Конституції України передбачається поділ державної влади України на три окремих гілки – законодавчу, виконавчу та судову, що відповідає принципам демократичної держави й забезпечує незалежність і самостійність кожної з гілок влади у здійсненні їх повноважень [1].
Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, і делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі [2].
Здійснення правосуддя є одним з основних напрямків правоохоронної діяльності. Особливе місце суду серед інших правоохоронних органів визначається колом завдань, які вирішуються судами, і наявністю специфічних ознак, притаманних тільки суду.
Згідно зі ст. 3 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діяльність суду при здійсненні правосуддя спрямована на зміцнення законності й правопорядку, попередження злочинів та інших правопорушень і має на меті забезпечити охорону від будь-яких посягань:
суспільного і державного ладу;
прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб;
усіх форм власності.
Суд відрізняється від інших органів за рядом ознак:
розглядає і вирішує особливі категорії справ, які не може розглянути жодний інший орган;
його рішення проголошується ім'ям України і є обов'язковим для всіх громадян, органів, яким вони адресовані;
його справи розглядаються з дотриманням особливої процедури, регламентованої законом;
самостійний у розгляді справ (між судами немає відносин підлеглості) [5].
Конституційними принципами правосуддя, що закріплені у ст. 126 та 129 Конституції України, є такі:
законність;
рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;
забезпечення доведеності вини;
змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;
забезпечення обвинуваченому права на захист;
гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
незалежність і недоторканність суддів, їхнє підкорення тільки закону;
забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом;
обов'язковість рішень суду [3].
Судова система України складається з Конституційного Суду України, судів загальної юрисдикції та арбітражних судів, кожен з яких вирішує завдання в межах своїх повноважень, які суворо регламентуються Конституцією та законами України. Графічно будову судової системи України можна зобразити наступним чином (рис 1).
Суди в Україні утворюють судову систему, для якої, як і для кожної системи, характерні певні зв’язки і відносини між окремими її елементами (судами), а також притаманні такі властивості як ієрархічність, багаторівневість, структурованість. Судова система України, уособлюючи організаційний аспект судової влади – однієї з гілок державної влади, – віддзеркалює особливості організації цієї влади у нашій державі, відповідає рівню соціальноекономічного розвитку, пануючим у суспільстві поглядам на місце суду в системі механізмів державної влади, накопиченому досвіду і певним традиціям.
Рис. 1 Структура судової системи України
Відмінна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, котра, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних судів, так і судів окремих суб’єктів федерації (штатів, земель, областей і країв), має єдину судову систему, яка не передбачає поділ предмета юрисдикції між судами за ознакою приналежності до різних внутрішньодержавних утворень.
Другою відмінністю судової системи України є існування двох гілок судової системи: Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції.
Третьою відмінною рисою судової системи України є моноцентризм системи судів загальної юрисдикції. На відміну від біцентризму, що існував понад десять років, коли підсистему загальних судів очолював Верховний Суд України, а підсистему господарських (тоді арбітражних) – рівний йому за статусом Вищий господарський (тоді арбітражний) суд України, то тепер і підсистему загальних, і підсистему спеціалізованих судів очолює Верховний Суд України [9].
Отже, судову систему України утворюють Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Останні у свою чергу складаються з загальних та спеціалізованих судів. До загальних належать районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди, військові суди гарнізонів, апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, апеляційний суд Автономної Республіки Крим, військові апеляційні суди регіонів та апеляційний суд ВійськовоМорських Сил України, а також Апеляційний суд України.
Спеціалізованими судами є господарські суди областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, апеляційні господарські суди округів та Вищий господарський суд України, а також окружні адміністративні суди, апеляційні адміністративні суди округів та Вищий адміністративний суд України [5].
Очолює систему судів загальної юрисдикції Верховний Суд України [4].
Вітчизняна судова система на даний час ще не до кінця сформована, так як і нині триває процес її розбудови. Однак, її фундаментальні засади на сьогоднішній день вже закладені. Зокрема, передбачено, що судочинство в Україні здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Отже, первинним елементом судової системи в Україні є суд, тобто орган держави, який здійснює правосуддя, розглядаючи цивільні, кримінальні, адміністративні та інші справи на підставах чинного законодавства відповідно до встановлених процесуальних правил розгляду. Не торкаючись діяльності Конституційного Суду, зупинимось на діяльності судів загальної юрисдикції. До них відносяться: найвищий судовий орган (Верховний Суд України), вищі спеціалізовані суди, апеляційні та місцеві суди. В основу їх створення та функціонування покладено два ключові принципи: територіальність та спеціалізація. У першому випадку мова йде про те, що суди створюються в межах певного територіального поділу з поширенням повноважень на відповідну територію. Наприклад, повноваження з розгляду і вирішення справ Харківського міського суду поширюються на територію міста Харків, а апеляційного суду Харківської області на територію відповідної області. Принцип територіальності призначений для того, щоб громадяни, проживаючі на певній території, були забезпечені можливістю доступу до суду без значних перешкоду у відстані. Щодо принципу спеціалізації, то в Україні створені спеціалізовані господарські та адміністративні суди, які розглядають певні категорії справ. Якщо говорити про адміністративні суди, то такими судами при розгляді певних категорій справ адміністративного судочинства також є і місцеві загальні суди, які діють як міські та районні (міськрайонні) суди.
Згідно зі ст. 125 КУ Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди [7].
Принцип територіальності означає: судова система України побудована так, що особа може звернутись за захистом своїх прав чи розглядом спору максимально близько до місця свого проживання – у місцевий суд (районний, районний у місті, міський, міськрайонний) та отримати найбільш повний та якісний розгляд справ у визначених сферах.
Відповідно до принципу спеціалізації поряд із загальними судами діють адміністративні та господарські суди. Для забезпечення виправлення судової помилки та реалізації права на оскарження судових рішень, Конституція передбачає принцип певної ієрархічної побудови судової системи: місцевий суд – апеляційний – вищий спеціалізований – Верховний Суд України [8].
Слід зазначити, що в системі загальних судів функціонують військові суди, які здійснюють правосуддя у Збройних Силах України.
Україна задекларувала себе правовою державою, де людина є найвищою суспільною цінністю. Відтак, її судова система побудована таким чином, аби забезпечити потреби людини у судовому захисті якнайефективніше: суди повинні розміщуватись максимально близько територіально, має бути професіональна спеціалізація судів та суддів, має бути забезпечено можливість оскарження судових рішень.
Виходячи з таких підходів, найчисельнішими є місцеві загальні суди районні, районні у містах, міські та міськрайонні. Ці суди розглядають цивільні та кримінальні справи, а також справи про адміністративні правопорушення. У деяких категоріях адміністративних справ вони також виконують функції місцевих адміністративних судів.
На обласному рівні діють апеляційні загальні суди, місцеві господарські та адміністративні суди, а на рівні області чи декількох областей – апеляційні господарські та адміністративні суди. У м. Києві знаходяться вищі спеціалізовані суди та Верховний Суд України. Все це суди загальної юрисдикції [11].
Відповідно до Конституції України у нас, крім судів загальної юрисдикції, існує лише суд конституційної юрисдикції – Конституційний Суд України. Отже, спеціалізовані суди також належать до судів загальної юрисдикції, де найвищим судовим органом є Верховний Суд України.
Сьогодні систему судів загальної юрисдикції складають:
місцеві суди;
апеляційні суди;
вищі спеціалізовані суди;
Верховний Суд України [2].
З метою більш кваліфікованого розгляду справ у визначених законом правовідносинах в Україні можуть утворюватись спеціалізовані суди: господарські, адміністративні та інші, визначені як спеціалізовані суди (законом може бути впроваджено земельні , мирові, суди у справах неповнолітніх тощо).
Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди. (cт. 18 Закону України «Про судоустрій та статус суддів»).
На сьогодні до спеціалізованих судів в Україні належать адміністративні та господарські суди.
2. Порядок формування, функції та повноваження Конституційного Суду України
Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні (ст.147 КУ). Такий орган (або подібний, але з аналогічними повноваженнями) існує в усіх демократичних країнах Європи і покликаний бути гарантом дотримання Конституції держави, адже саме Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції та законів України.
Завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції як основного закону держави на всій території України [3].
Діяльність Конституційного Суду будується на принципах:незалежності; колегіальності; повноти і всебічності розгляду справ; гласності; обґрунтованості прийнятих рішень рівноправності суддів; верховенства права.
До складу Конституційного Суду України входять:
секретаріат Конституційного Суду України, який здійснює організаційне, науково-експертне, інформаційно-довідкове та інше забезпечення діяльності Конституційного Суду України на чолі з керівником Секретаріату Конституційного Суду України;
постійні комісії Конституційного Суду України, що є його допоміжними робочими органами з питань організації його внутрішньої діяльності. Конституційного Суду України на строк своїх повноважень;
тимчасові комісії Конституційного Суду України для додаткового дослідження питань, пов’язаних з конституційним провадженням у справі, за участю фахівців у відповідних галузях права;
архів Конституційного Суду України, який зберігає матеріали діяльності Конституційного Суду України. Матеріали справ, щодо яких Конституційним Судом України прийнято рішення або дано висновок, зберігаються в Архіві Конституційного Суду України сто років. Оригінали рішень та висновків Конституційного Суду України зберігаються в Архіві Конституційного Суду України безстроково. Інші матеріали щодо діяльності Конституційного Суду України зберігаються в Архіві Конституційного Суду України на загальних підставах, визначених законодавством України;
бібліотека Конституційного Суду України для забезпечення Конституційного Суду України нормативно-правовими актами, науковою та іншою спеціальною літературою;
друкований орган, яким є «Вісник Конституційного Суду України» [5].
Конституційний Суд України складається з 18 суддів Конституційного Суду. Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду [2].
Президент України при призначенні суддів проводить консультації щодо кандидатур суддів з Прем'єр-міністром України та міністром юстиції. Призначеною на посаду вважається особа, стосовно призначення якої видано Указ Президента України, скріплений підписами Прем'єр-міністра та міністра юстиції України.
Верховна Рада України призначає суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосування. Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів вносить Голова Верховної Ради України або щонайменше 1/4 народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради. Призначеними на посади суддів Конституційного Суду вважаються кандидати, які набрали при таємному голосуванні найбільшу кількість голосів. За результатами голосування Головою Верховної Ради України підписуються постанови Верховної Ради про призначення суддів Конституційного Суду [14].
З'їзд суддів України призначає 6 суддів Конституційного Суду шляхом голосування. Призначеним на посаду судді Конституційного Суду вважається кандидат, який отримав більшість голосів делегатів з'їзду. За результатами голосування головуючий та секретар з'їзду підписують рішення з'їзду про призначення суддів Конституційного Суду.
Суддею Конституційного Суду може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40 років, має вищу юридичну освіту, стаж роботи за фахом не менше 10 років, володіє державною мовою і проживає на території України протягом останніх 20 років [4].
Судді Конституційного Суду призначаються на 9 років без права бути призначенні на повторний строк. Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду зі складу суддів Конституційного Суду шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.
Судді Конституційного Суду складають присягу на засіданні Верховної Ради України, яке проводиться за участю Президента, Прем'єр-міністра, Голови Верховного Суду України не пізніше ніж через місяць після призначення. При виконанні своїх обов'язків на засіданні суду суддя Конституційного Суду повинен бути одягнений у мантію. Суддя має нагрудний знак.
Голова Конституційного Суду України:
очолює Конституційний Суд України та організовує його роботу;
організовує роботу колегій суддів, комісій та секретаріату Конституційного Суду України;
скликає і проводить пленарні засідання Конституційного Суду України;
розпоряджається бюджетними коштами на утримання і забезпечення діяльності Конституційного Суду згідно з кошторисом, затвердженим Конституційним Судом;
здійснює інші передбачені законодавством повноваження, що регламентують організацію його внутрішньої роботи [14].
Суддя Конституційного Суду України:
здійснює попередню підготовку питань для їх розгляду колегією суддів Конституційного Суду, бере участь у розгляді справ;
має право витребувати від Верховної Ради України, Президента, Прем'єр-міністра, Генерального прокурора, суддів, органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових осіб, окремих громадян необхідні документи, матеріали та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду в Конституційному Суді;
має право публічно висловлювати власну думку з питань провадження у Конституційному Суді лише тих справ, щодо яких прийнято рішення чи зроблено висновок [8].
На спеціальному пленарному засіданні судді зі свого складу обирають Голову Конституційного Суду.
Повноваження Голови і суддів Конституційного Суду не можуть бути обмежені, якщо введено воєнний чи надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях.
Повноваження судді Конституційного Суду припиняються у випадках:
подання заяви про відставку або звільнення з посади за власним бажанням;
закінчення строку призначення;
досягнення 65-річного віку;
неможливості виконання своїх повноважень за станом здоров'я;
порушення вимог щодо несумісності;
порушення присяги;
набрання законної сили обвинувальним щодо нього вироком;
припинення громадянства;
визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим [7].
У складі Конституційного Суду створюються дві колегії:
1. для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними поданнями;
2. для розгляду питань щодо відкриття провадження у справах за конституційними зверненнями.
Рішення про утворення колегій суддів, затвердження складу та призначення секретарів колегій приймаються на засіданнях Конституційного Суду протягом першого місяця кожного календарного року. Секретар колегії суддів призначається з числа суддів, які входять до складу колегії, і очолює її. До повноважень колегій належить вирішення питань щодо винесення ухвал про відкриття провадження за конституційними поданнями і зверненнями чи відмови в них.
Конституційний Суд проводить засідання та пленарні засідання [4].
На засіданнях розглядаються всі питання, що потребують вирішення, крім тих, які вирішуються на пленарних засіданнях. Засідання Конституційного Суду є повноважним, якщо на ньому присутні не менше 11 суддів, і рішення на ньому приймається, якщо за це рішення проголосувало більше половини суддів, які брали участь у засіданні. Пленарне засідання є повноважним, якщо на ньому присутні не менше 12 суддів. Рішення Конституційного Суду приймаються та його висновки даються на пленарному засіданні, якщо за них проголосувало не менше 10 суддів.
До повноважень Конституційного Суду України належить вирішення питань щодо:
конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента, Кабінету Міністрів, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
відповідності Конституції чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради для надання згоди на їх обов'язковість;
додержання конституційної процедури розслідування й розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту;
офіційного тлумачення Конституції та законів України [13].
До повноважень Конституційного Суду не належать питання законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.
За підсумками розгляду питань, які належать до його повноважень, Конституційний Суд приймає рішення та дає висновки.
Підставами для прийняття Конституційним Судом рішень щодо неконституційності правових актів повністю чи в окремих їх частинах є такі:
невідповідність Конституції України;
порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;
перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.
У Законі України «Про Конституційний Суд України» визначені форми звернень до Конституційного Суду України. Ними є конституційне подання та конституційне звернення.
Конституційне подання – це письмове клопотання до Конституційного Суду про визнання правового акта неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції та законів України. Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту [5].
Суб'єкти права на конституційне подання:
Президент України;
не менше 45 народних депутатів України (підпис депутата не відкликається);
Верховний Суд України;
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини;
Верховна Рада Автономної Республіки Крим.
Конституційне звернення – це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи [5].
Суб'єкти права на конституційне звернення:
громадяни України;
іноземці;
особи без громадянства;
юридичні особи.
Конституційне звернення або подання може бути відкликане за письмовою згодою суб'єкта, який його направив до Конституційного Суду, в будь-який час до дня розгляду на пленарному засіданні Конституційного Суду.
Конституційний Суд може відмовити у відкритті конституційного провадження на таких підставах:
відсутності встановленого Конституцією України права на конституційне подання або звернення;
невідповідності конституційного подання чи звернення вимогам, передбаченим Конституцією і законами України;
непідвідомчості Конституційному Суду України питань, порушених у конституційному поданні чи зверненні [12].
Існує певний порядок провадження у справах Конституційного Суду України. Так, відкриття провадження у справі в Конституційному Суді за поданням або зверненням ухвалюється колегією суддів Конституційного Суду або Конституційним Судом на його засіданні. Справа, за якою відкрито провадження, розглядається на пленарному засіданні у порядку та в строки, встановлені законом. Дата розгляду справи визначається Головою Конституційного Суду. Строк провадження у справах за поданням не повинен перевищувати трьох місяців, а за зверненням – шести місяців. У разі провадження за конституційним поданням, яке визнане Конституційним Судом невідкладним, строк розгляду не повинен перевищувати одного місяця. Строки провадження починають обчислюватися з дня прийняття процесуальної ухвали про відкриття конституційного провадження.
За результатами розгляду справ Конституційний Суд приймає рішення й дає висновки. Рішення приймаються за результатами розгляду справ щодо конституційності законів та інших нормативних актів. Конституційний Суд може визнати неконституційним правовий акт повністю або в окремій його частині. В інших випадках Конституційний Суд дає висновки [9].
