Судове встановлення батьківства та материнства
Судове встановлення
батьківства та материнства
Контрольна работа
з сімейного права
виконав
Викладач:
ЗМІСТ
Вступ.........................
1. Поняття батьківських прав
і обов'язків та підстави їх виникнення....................
2. Визнання батьківства (материнства) за рішенням суду...................... 7
3. Порядок встановлення батьківства
(материнства).................
4. Порядок реєстрації народження
дитини........................
5. Порядок оспорювання батьківства
(материнства).................
ВИСНОВКИ......................
Список використаних
джерел........................
Вступ
Сьогодні проблема дитинства є одною з найголовніших проблем в усьому світі, адже діти – це майбутнє кожного суспільства, надія будь-якої нації, послідовники розвитку певної держави.
Дитина, як і кожна людська істота, від народження має права людини. Але її жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах. Тому окрім загальнолюдських прав, вона повинна мати ще й додаткові, особливі права, має бути забезпечена особливим захистом. Ці права зафіксовані у Конвенції про права дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року та ратифікованій урядами всіх країн світу, за винятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки.
Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім'я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров'я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину [2].
Норми цієї конвенції діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.
Ратифікація Конвенції нашою державою означає, що український уряд бере на себе зобов'язання забезпечити кожній дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров'я, а також високий рівень життя. Українська влада має на меті захищати дітей від дискримінації, сексуальної та комерційної експлуатації та насильства, і особливо піклуватися про дітей-сиріт та біженців.
Звичайно ж, окрім державного уряду та його обов'язків, перед дітьми мають велику кількість обов'язків їхні батьки. З самого народження дитини у батьків виникає багато питань: процедура реєстрації народження, визнання батьківства, встановлення імені, по батькові й прізвища дитини. І це за умови, що батьки зареєстровані у шлюбі. Ще більше проблем виникає, якщо вони розлучені та хтось з них заперечує своє батьківство. Тому, звичайно, у таких випадках проблема встановлення батьківства (материнства) стоїть особливо гостро, що й обумовлює актуальність теми цієї роботи.
1. Поняття батьківських прав і обов'язків та підстави їх виникнення
В нашій державі всі
громадяни мають рівні
Особисті немайнові права позбавлені економічного змісту, а тому вони не можуть бути оцінені в грошах. Порушення їх, відповідно до закону, не веде до майнової відповідальності, на відміну від порушення цивільних особистих немайнових прав.
Характерним для особистих прав і обов'язків є також тісний зв'язок з особою. Тому від них не можна відмовитися, вони не можуть бути передані за угодою третій особі. Проте закон не виключає можливості тимчасової переуступки батьками прав на виховання дітей навчально-виховним закладам, заснованим на різних формах власності. Але слід мати на увазі, що в цьому випадку права і обов'язки по вихованню дітей залишаються за батьками. Носіями особистого сімейного права й обов'язку можуть бути лише громадяни.
Особисті немайнові права і обов'язки учасників батьківських правовідносин в основному тривають до досягнення дітьми повноліття або до часу їх одруження. Достроково ці права та обов'язки можуть припинитися тільки у випадках, передбачених законом.
За неналежне виконання, або невиконання батьківських прав і обов'язків, допускається позбавлення батьківських прав, а також обмеження їх здійснення.
До особистих прав
і обов'язків батьків
Підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей є походження дітей, засвідчене у встановленому законом порядку. Таке засвідчення юридично оформляється слідуючим чином:
1) шляхом реєстрації
народження дитини в органах
РАЦСу, коли батьки дитини
2) добровільне визнання
батьківства дитини батьком,
3) встановлення батьківства
в судовому порядку, якщо
2. Визнання батьківства (материнства) за рішенням суду
За відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, чи особистої заяви чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, але вважає себе батьком дитини, батьківство щодо дитини, яка народилася, може бути визнане за рішенням суду. Відповідно до п. З ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений:
— матір'ю дитини;
— опікуном дитини;
— піклувальником дитини;
— особою, яка утримує та виховує дитину;
— самою дитиною, якщо вона досягла повноліття;
— особою, яка вважає себе батьком дитини.
На відміну від попередньо існуючого законодавства, яке встановлювало формальні підстави для підтвердження походження дитини від конкретного чоловіка, ст. 128 СК України закріплює положення, відповідно до якого підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦК України [5].
Таким чином, походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили.
Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені листи, телеграми відповідача, в яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо.
Очевидно, що при підготовці справ про встановлення батьківства до судового розгляду і під час їх розгляду суд вправі з урахуванням думки сторін і обставин справи призначити експертизу. Висновок експертизи у справі про народження дитини, в тому числі експертизи, проведеної методом генної дактилоскопії, повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі.
Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Підбиваючи підсумок викладеного, можна визначити умови, за яких буде мати місце визначення батьківства за рішенням суду. До них належать:
— відсутність зареєстрованого шлюбу між батьками дитини на момент її народження;
— відсутність спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою;
— відсутність особистої заяви чоловіка про визнання себе батьком дитини [6].
Від визнання батьківства за рішенням суду слід відрізняти встановлення факту батьківства за рішенням суду (ст. 130 СК України). Останнє можливе у разі смерті чоловіка, який перебував у шлюбі з матір'ю дитини. За необхідності факт його батьківства може бути встановлений рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.
На відміну від добровільного визнання батьківства, судове встановлення батьківства можливе лише щодо дітей, які народились після 1 жовтня 1968 року, тобто після вступу в силу законодавства Союзу РСР та союзних республік про шлюб і сім'ю, які зворотної сили не мають. Тому суди не мають права приймати заяви про встановлення батьківства дітей, що народились до 1 жовтня 1968 року.
У тих випадках, коли дитина народилася після 1 жовтня 1968 року та згаданий батько помер, у зв'язку з чим неможливо встановити батьківство у даний час, судом може бути встановлений факт батьківства, а як доказ може бути використана будь-яка з підстав.
Факт визнання батьківства або факт батьківства встановлюється з метою отримання пенсії на дитину з нагоди втрати годувальника, спадщини, а також для внесення запису про справжнього батька в актові книги та в свідоцтво про народження дитини [4].
Встановлення у судовому порядку батьківства може мати місце, якщо не була подана спільна заява до органів РАЦСу від осіб, які не перебували в шлюбі. В цих випадках з позовом до суду можуть звернутись один з батьків або опікун (піклувальник) дитини, особи, на утриманні яких знаходиться дитина, а також сама дитина по досягненні повноліття.
При встановленні батьківства суд приймає до уваги наступні обставини: спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини та відповідачем до народження дитини; спільне виховання та утримання ними дитини; докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.
Наявність спільного проживання та ведення спільного господарства дає право суду вважати, що відповідач є батьком дитини. Однак це не є безперечним доказом батьківства, так як відповідач може подати суду докази, які виключають його батьківство, наприклад, надати суду документи, з яких виявляється, що він довгий час страждає імпотенцією або з інших обставин не може бути батьком дитини.
Тому суд інколи застосовує біологічну, гінекологічну або урологічну експертизу, щоб з більшою достовірністю встановити батьківство, а відповідач, у свою чергу, може посилатися на факти, що заперечують презумпцію його батьківства.
Щодо спільного виховання батьками дитини, то воно може виявитися у спільній турботі про дитину, про її стан здоров'я та навчання. При цьому необов'язково, щоб батьки проживали разом та вели спільне господарство. Наприклад, хоча відповідач і проживав окремо від матері дитини, однак систематично відвідує її та доглядає за нею, дає поради по її вихованню, виявляє турботу під час захворювання, бере її на деякий час до себе. При спільному вихованні дитини необов'язково надавати матеріальні кошти на її утримання.
Суть спільного утримання батьками дитини полягає в тому, що відповідач надає матері дитини кошти, необхідні для її утримання. Такі дії дають суду право визнавати відповідача батьком дитини.
Розміри, період надання та систематичність матеріальної допомоги дитині зі сторони батька — все це має велике значення для використання судом цього доказу.
Не відіграє ролі, скільки часу пройшло з того моменту, коли в останній раз були надані кошти на утримання дитини, до моменту подання позову. Право на судове встановлення батьківства строком позовної давності не гаситься, тому і докази зберігають свою силу, скільки б часу не минуло.
Епізодичні або тимчасові знаки уваги до дитини у вигляді подарунків або іграшок не можуть бути підведені під поняття утримання. Потрібно, щоб особа, яка надає утримання, усвідомлювала, що це її дитина, і діяла як батько.
В практиці іноді виникає така ситуація, коли гроші на утримання дитини надавалися батьками та родичами гаданого батька. Ця допомога, що надходила від родичів гаданого батька, сама по собі може бути прийнята судом до уваги тільки поряд з іншими доказами, які підтверджують батьківство даної особи.
Докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства — це такі факти, які до пред'явлення позову підтверджували визнання відповідачем свого батьківства (хоча відповідач його заперечує).
Ця умова є суб'єктивною обставиною ставлення відповідача до питання про своє батьківство та має бути виражена у тій чи іншій формі, яка безпосередньо підтверджує визнання ним свого батьківства.
Так, про визнання дитини своєю можуть свідчити: листи відповідача, його щоденник, анкета, заява до пологового будинку, дитячих ясел, школи, будинкоуправління, відділу кадрів за місцем роботи чи навчання, в яких громадянин називав дитину своєю [4].
Визнання себе батьком може бути виражено як у період вагітності матері, так і після народження дитини.
Слід приймати до уваги свідчення близьких родичів відповідача, колег по роботі, друзів, які стверджують, що він називав дитину своєю. Таких свідків важко запідозрити в бажанні обмовити відповідача, але в будь-якому випадку достовірність доказів оцінює суд.
В позові про встановлення батьківства може бути відмовлено й за наявності доказів визнання відповідачем свого батьківства, якщо зачаття дитини відноситься до часу, коли між відповідачем та позивачкою не було інтимних стосунків.
В останній час набуває поширення експертиза, що зветься «Генна дактилоскопія», висновок якої на 100% дає ствердну відповідь, чи є дана особа батьком (матір'ю) дитини, чи ні.
3. Порядок встановлення батьківства (материнства)
Позов про встановлення батьківства може пред'явити й особа, яка вважає себе батьком дитини у випадках, коли мати дитини не бажає подати з фактичним батьком спільну заяву до органу РАЦСу про визнання ним батьківства; коли фактичний батько встановлює, що інший чоловік записаний батьком. Не бажаючи цього, дійсний батько пред'являє до суду позов про заперечення цього батьківства та встановлення свого.
Одночасно з позовом про встановлення батьківства може бути поданий позов про стягнення аліментів на дитину. З цим позовом позивач має право звернутися до суду як за місцем проживання відповідача, так і за своїм місцем проживання.
Позивач може відмовитися від позову про встановлення батьківства за наявності згоди відповідача добровільно визнати дитину.
Якщо відповідач у судовому засіданні висловив згоду подати заяву про встановлення ним батьківства до органів РАЦСу, суд має право відкласти справу на визначений строк. Провадження по справі у суді припиняється тільки після пред'явлення суду свідоцтва про народження дитини, яке видано на підставі запису про визнання батьківства.
Позов про встановлення батьківства може бути заявлений і до неповнолітньої особи. Однак при розгляді спору в такому випадку суд повинен обговорити питання про притягнення до участі в справі батьків (усиновителів або піклувальників) відповідача для надання йому допомоги. Аналогічно вирішується питання з позовом про встановлення батьківства неповнолітньої матері.
Реєстрація батьківства
Відповідно до закону можлива реєстрація батьківства щодо дітей, які досягли на день подання заяви повноліття. Ця реєстрація допускається лише за згодою дітей. У цих випадках до заяви батьків обов'язково додається письмова згода повнолітнього на встановлення батьківства. Така згода може бути виражена в окремій заяві цієї особи або в її підписі під спільною заявою батьків. Одночасно повнолітній зазначає, чи бажає він прийняти прізвище батька, чи хоче залишитися на прізвищі матері.
До заяви додається копія рішення суду, що вступило в законну силу, та свідоцтво про народження дитини. Така заява по вибору заявників подається до органу РАЦСу за місцем проживання одного з них або за місцем винесення судового рішення.
При реєстрації батьківства за спільною згодою батьків прізвище дитини визначається за згодою батьків, а в разі її відсутності спір вирішується органами опіки та піклування.
При реєстрації батьківства за заявою батька прізвище дитини визначається за його вказівкою.
При реєстрації батьківства на підставі рішення суду дитині присвоюється прізвище, зазначене в рішенні, у разі відсутності такого запису — за вказівкою заявника, а у випадку спору з цього питання — за рішенням органів опіки та піклування.
Після реєстрації батьківства в паспорт батька за його бажанням вносяться наступні відомості про дитину: прізвище, ім'я, по батькові, число, місяць та рік народження [6].
Діти, походження яких встановлено за спільною заявою батьків або за рішенням суду, мають ті ж права і обов'язки щодо батьків та їх родичів, що і діти, народжені від осіб, які перебувають у шлюбі.
4. Порядок реєстрації народження дитини
Загальна інформація
Державна реєстрація народження дитини провадиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові і засвідчується свідоцтвом про народження (стаття 144 Сімейного кодексу України).
Права та обов’язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 Сімейному кодексу України (стаття 121 Сімейного кодексу України).
Присвоєння прізвища, імені та по батькові
Прізвища, імена та по батькові є тими ознаками, які індивідуалізують особу, виділяють її з-поміж інших, надаються їй при державній реєстрації народження і є невід’ємними від неї.
Прізвище дитини визначається за прізвищем батьків. Якщо мати, батько мають різні прізвища, прізвище дитини визначається за їхньою згодою. Батьки, які мають різні прізвища, можуть присвоїти дитині подвійне прізвище, утворене шляхом з’єднання їхніх прізвищ. Спір між батьками щодо прізвища дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (стаття 145 Сімейного кодексу).
Ім’я дитини визначається за згодою батьків. Ім’я дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, у разі відсутності добровільного визнання батьківства визначається матір’ю дитини. Дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько. Спір між батьками щодо імені дитини може вирішуватися органом опіки та піклування або судом (стаття 146 Сімейного кодексу України).
По батькові дитини визначається за іменем батька. По батькові дитини, народженої жінкою, яка не перебуває у шлюбі, за умови, що батьківство щодо дитини не визнано, визначається за іменем особи, яку мати дитини назвала її батьком (стаття 147 Сімейного кодексу України).
Місце державної реєстрації народження
Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків (частина друга статті 13 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
У разі смерті батьків або неможливості для них з інших причин зареєструвати народження дитини державна реєстрація провадиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває (стаття 144 Сімейного кодексу України).
Терміни державної реєстрації народження
Батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 144 Сімейного кодексу України).
Несвоєчасна без поважної причини державна реєстрація батьками народження дитини в державних органах державної реєстрації актів цивільного стану тягне за собою накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (стаття 212 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Документи, що
подаються при державної
Одночасно з заявою про державну реєстрацію народження подаються:
а) паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них). Якщо документ, що посвідчує особу одного з батьків, з поважних причин не може бути пред’явлений, то орган державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державної реєстрації народження дитини. Відомості про другого з батьків у цьому разі зазначаються на підставі свідоцтва про шлюб.
б) паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі, якщо державна реєстрація народження провадиться не батьками, а іншою особою;
в) документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, заява матері, спільна заява матері та батька дитини). За відсутності свідоцтва про шлюб підтвердженням зареєстрованого шлюбу може бути відмітка про його державну реєстрацію в паспортах або паспортних документах матері та батька дитини («пункт 12 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
Підставами для державної реєстрації народження є:
а) медичне свідоцтво про народження форми № 103/о, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 N 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024, що видається закладами охорони здоров’я, незалежно від підпорядкування та форми власності, де приймаються пологи; у разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я державна реєстрація народження проводиться на підставі медичного свідоцтва про народження або медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми 103-1/о, форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 25.10.2006 за № 1150/13024;
б) медичне свідоцтво про народження, медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу. Ці документи подаються для державної реєстрації народження дитини, яка досягла одного року і більше;
в) акт, складений відповідними посадовими особами (капітаном судна, командиром, начальником потягу тощо) за участю двох свідків і лікаря або фельдшера (якщо лікар або фельдшер були на транспортному засобі), у випадку народження дитини на морському, річковому, повітряному судні, у потязі або в іншому транспортному засобі. У разі відсутності лікаря або фельдшера державна реєстрація народження провадиться на підставі вказаного акта та медичної довідки про перебування дитини під наглядом лікувального закладу форми № 103-1/о;
г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть форми № 106-2/0, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024, у разі мертвонародження.
Ці документи подаються до органу державної реєстрації актів цивільного стану, де реєструється народження. При відсутності підстав для державної реєстрації народження, визначених у цьому пункті, державна реєстрація народження провадиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження даною жінкою (пункт 2 глави 1 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
Державна реєстрація народження дитини, батьки якої перебувають у шлюбі
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 Сімейного кодексу України).
Дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя (частина друга статті 122 Сімейного кодексу України).
Державна реєстрація народження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі
Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір’ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком (частина третя статті 122 Сімейного кодексу України).
Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за їх заявою; за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; за рішенням суду (частина друга статті 125 Сімейного кодексу України).
