Суть і форми здійснення грошових розрахунків

1. Суть і форми  здійснення грошових розрахунків

Грошові розрахунки є невід’ємною  частиною господарської діяльності

кожного підприємства чи підприємця. Відрізняються тільки обсяги операцій, що

проводяться у готівковому  та безготівковому порядках. У будь-якому  разі і для тих,

і для інших завжди актуальним залишається питання організації  та здійснення

грошових розрахунків.

Використання грошових розрахунків  у діяльності суб’єктів підприємницької

діяльності регулюється  великою кількістю нормативних  документів. Основними

законодавчими актами є такі: Цивільний кодекс України, Господарський  кодекс

України, Закони України  «Про Національний банк України», «Про банки і

банківську діяльність», «Про платіжні системи та переказ  грошей в України»,

Інструкції та Положення  НБУ. Недотримання вимог цих законодавчих документів

може спричинити значні штрафні  санкції. З огляду на це дотримання основних

правил використання готівкових і безготівкових розрахунків  у господарській

діяльності підприємств  є дуже важливим.

Грошовий оборот підприємств (готівковий і безготівковий) виникає  у

разіздійснення розрахунків:

• за товарними операціями (реалізація товарно-матеріальних цінностей,

виконання робіт, надання  послуг);

• за нетоварними операціями (платежі до бюджету, одержання і

повернення кредитів, сплата банківських процентів, сплата штрафів

тощо).

Більша частина грошового  обороту промислових підприємств  здійснюється у

безготівковій формі та охоплює  всі сфери господарських відносин підприємств і

організацій, банківських  іфінансових установ, населення. Суть безготівковоїформи

розрахунків полягає в  тому, що платежі за товари та послуги, а також інші

перерахування проводяться  не готівкою, а шляхом перерахування  коштів з рахунка

платника на рахунок постачальника  або отримувача коштів відповідною установою

банку. Головне призначення  цієї форми розрахунків – заміна готівки в платіжному

обороті.

2. Суть і форми безготівкових розрахунків

Підприємства, які мають  поточні рахунки в банках, здійснюють розрахунки за грошовими зобов’язаннями, що виникають у процесі господарських  відносин, переважно у безготівковій формі.

На відміну від готівкових розрахунків, коли платник зобов’язаний передати належну суму готівки безпосередньо  одержувачу, безготівкові розрахунки здійснюються без використання готівки.

Перевагами безготівкової форми розрахунків є:

• зменшення витрат обігу;

• зменшення витрат часу;

• контроль за ходом виконання  договірних зобов’язань.

Безготівкові розрахунки здійснюють у різних формах: акредитивній, інкасовій, розрахунки чеками, вексельній та ін. Для здійснення безготівкових  розрахунків використовують такі види

платіжних документів:

• платіжні доручення;

• платіжні вимоги-доручення;

• розрахункові чеки;

• акредитиви;

• платіжні вимоги;

• векселі.

Платіжне доручення – це розрахунковий документ, що містить письмове

доручення підприємства-покупця  банку, який його обслуговує, про перерахування

певної суми коштів із власного поточного рахунка на рахунок  постачальника або

іншого одержувача (бюджету, державного цільовогофонду тощо).

Безготівкові  розрахунки – це платежі, якіздійснюються шляхом переказу

коштів із банківського рахунка  платника на рахунок одержувача, тобто

шляхом здійснення відповідних  записів на рахунках відповідних

учасників.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товарними і

нетоварними операціями. Платник (покупець) має право зазначити  в платіжному

дорученні дату валютування, яка не може бути пізніше 10 календарних  днів після

складання платіжного доручення.

Ця форма розрахунків  найбільш поширена в Україні. Платіжне доручення

має універсальний характер, оскільки забезпечуєшвидкий і простий документообіг,

пришвидшує рух грошових коштів.

Платіжна вимога – це платіжний документ, який використовується для

здійснення примусового  списання (стягнення) коштів з рахунків платників

стягувачами, яким закон надає право таких дій. Ці операції виконують лише на

підставі виконавчих документів, рішень податкових органів у межах  залишку

коштів на рахунку.

Банк, що обслуговує стягувача, приймає платіжні вимоги протягом 10

календарних днів з дати їх складання, а банк платника –  протягом 30.

Платіжна вимога-доручення – це комбінований документ, який складається

з двох частин. Одна частина  – це вимога постачальника (одержувача коштів)

безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому продукції

згідно з договором (заповнює постачальник і надсилає покупцеві). Інша частина – 

це доручення платника своєму банкові про перерахування  з його рахунка коштів на

рахунок одержувача (у разізгоди (акцепту) заповнює платник).

Банк платника приймає  вимогу-доручення від платника протягом 20

календарних днів з дати оформлення її отримувачем (постачальником).

При використанні цієї форми  підвищується відповідальність суб’єктів

господарювання за організацію  розрахунків, оскільки оформлення розрахункових

документів здійснює отримувач платежу – постачальник. Проте немає твердої

гарантії платежу.

Причини неоплати платником вимоги-доручення з’ясовуються

безпосередньоміжплатникомта отримувачемкоштів без втручання банку.

Розрахунковий чек – це письмове розпорядження чекодавця банкові, який

його обслуговує, сплатити чекодержателювказану в чеку суму коштів.

За чековоюформоюрозрахунків платіжздійснюється за допомогоючека. Чек

виписує чекодавець у межах  ліміту чекової книжки на суму отриманих  товарів

(робіт, послуг) і передає  його безпосередньо отримувачу коштів (постачальнику).

Термін дії чекової  книжки для юридичних осіб становить  рік, фізичних осіб для

одноразового розрахунку – 3 місяці з дати її видачі. Обмін  чека на готівку та

отримання здачіз суми чека юридичними особами не дозволяється. Чек із чекової

книжки пред’являється до оплати в банк чекодержателя протягом 10 календарних

днів.

Акредитив – цеформа розрахунків, за якої банк-емітент за дорученнямсвого

клієнта (заявника акредитиву) зобов’язаний виконати платіж «третій» особі

(бенефіціару) або надати повноваження іншому банку здійснити цей платіж за

поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Кошти платника за акредитивної форми можуть депонуватись у банку

платника (банк-емітент) або  в банку постачальника (виконуючий банк), залежно від

наявності або відсутності  відносинміжбанками.

Банк-емітентможе відкривати такі види акредитивів:

а) покритий – це акредитив, який передбачає попереднє депонування

коштів платника на окремому аналітичному рахунку («Розрахунки  за

акредитивами») у банках платника (банк-емітент) або постачальника (банк-

виконавець);

б) непокритий – це акредитив, оплату за яким у разі тимчасової нестачі

коштів на рахунку платника гарантує банк-емітент шляхом надання

банківського кредиту;

в) відкличний – акредитив, який може бути змінений або анульований

банком-емітентом будь-коли без попереднього повідомлення бенефіціара

(наприклад, у разі недотримання  умов, передбачених договором, дотермінової

відмови банку-емітента від  гарантування платежів за акредитив);

г) безвідкличний – акредитив  може бути анульований або умови  якого

можуть бути змінені тільки за згоди бенефіціара (постачальника), на користь

якого він був відкритий, і банку-емітента.

Вексель – це цінний папір, письмове боргове зобов’язання чітко

встановленої форми, яке  засвідчує обов’язок боржника (векселедавця) сплатити

певну грошову суму в певний термін своєму кредитору, власнику векселя

(векселедержателю).

За Законом України  «Про обіг векселів в Україні» передбачено  такі види

векселів:

а) простий (соло-вексель) –  це вексель, який містить зобов’язання

векселедавця сплатити у  визначений термін визначену суму грошей власнику

векселя (векселедержателю);

б) переказний (тратта) –  це вексель, який містить письмовий  наказ однієї

особи (юридичної або фізичної) іншій сплатити у зазначений термін визначену

суму грошей «третій» особі;

в) доміцильований – вексель, в якому зазначене місце оплати не

збігається з місцем проживання векселедержателя;

г) місцевий – вексель, який підлягає оплаті в місцезнаходженні

векселедержателя;

д) опротестований – вексель, до якого векселедержатель нотаріально

засвідчив відмову боржника від оплати (акцепту) цього векселя.

Перевагами вексельноїформи розрахунків є:

для покупця – зменшення  потреби в обігових коштах; залучення  до оплати за

товар «третьої» особи, що має кошти; можливість використання для оплати товарів

векселів, отриманих від  власних боржників;

для продавця – підвищення гарантій оплати за рахунок поручителя (аваліста),

оскільки відповідальність усіх векселедавців перед векселедержателями суворо

регламентується законодавством; можливість продажу векселів до терміну  їхнього

погашення боржниками і отримання  необхідних обігових коштів.

Недолікомвексельноїформирозрахунків є те, що, крімдоговору поставки,

необхідне оформлення іншого документа – векселя. Для цього  покупець має в

окремих випадках отримати згоду надійного поручителя (аваліста), який

задовольнив би вимоги продавця.

3. Види банківських рахунків  та порядок їх відкриття

 Взаємовідносини суб'єктів  підприємницької діяльності з  банками щодо відкриття рахунків  регулюються Законом України  "Про внесення до деяких  законів України змін щодо  відкриття банківських рахунків" та Інструкцією №3 "Про відкриття  банками рахунків у національній  та іноземній валюті".

Суб'єкти підприємницької  діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір і за згодою цих  банків.

Кожне підприємство може відкривати два і більше поточних рахунків у  національній валюті та рахунки в  іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власника рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня  відкриття рахунка. Форма і зміст  такого повідомлення встановлюються центральним  податковим органом України. Операції за рахунками здійснюються тільки після  отримання повідомлення від податкового  органу про взяття цих рахунків на облік.

За наявності двох поточних рахунків у національній валюті власник  рахунків протягом трьох робочих  днів із дня відкриття або закриття кожного наступного рахунка визначає один із них як основний (для обліку заборгованості, яка стягується в  безспірному порядку) і повідомляє його номер податковому органу за місцем реєстрації та банкам, в яких відкрито додаткові рахунки в  національній та рахунки в іноземних  валютах. У свою чергу, банки, що в  них відкрито додаткові рахунки  в національній та рахунки в іноземних  валютах, також протягом трьох робочих  днів повідомляють про це банк, в  якому відкрито основний рахунок.

Усі суб'єкти підприємницької  діяльності та установи банків зобов'язані  дотримуватись вимог чинного  законодавства щодо відкриття рахунків. За порушення належних вимог суб'єкти підприємницької діяльності та комерційні банки несуть відповідальність.

Підприємства та їхні відокремлені підрозділи можуть мати такі рахунки  в національній валюті:

- поточні рахунки, що  відкриваються для зберігання  грошових коштів та здійснення  всіх видів банківських операцій;

- бюджетні, що відкриваються  підприємствам, яким виділяються  кошти за рахунок державного  або місцевого бюджетів для  цільового їх використання;

- кредитні, що відкриваються  в будь-якій установі банку,  котра має право видавати кредити  (ці рахунки призначено для  обліку кредитів, наданих способом  оплати розрахункових документів  чи переказу коштів на поточний  рахунок позичальника відповідно  до умов кредитної угоди);

- депозитні, що відкриваються  між власником рахунка та установою  банку на визначений строк.  Кошти на депозитні рахунки  переказуються з поточного рахунка  і після закінчення строку  зберігання повертаються на нього  ж. Відсотки на депозитні вклади  перераховуються на поточний  рахунок або зараховуються на  поповнення депозиту. Проведення  розрахункових операцій та видача  коштів готівкою з депозитного  рахунка забороняється.

Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установам  банків такі документи:

- заяву на відкриття  рахунка, підписану керівником  та головним бухгалтером;

- копію свідоцтва (засвідчену  нотаріально) про державну реєстрацію  в органі державної виконавчої  влади або іншому органі, уповноваженому  здійснювати державну реєстрацію;

- копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом  реєстрації. Установа банку, яка  відкриває поточний рахунок, робить  позначку про відкриття рахунка  на тому примірнику статуту  (положення), де стоїть позначка  про взяття підприємства на  облік у податковому органі, після  чого цей примірник повертається  власнику рахунка;

- копію документа, що  підтверджує взяття підприємства  на податковий облік;

- картку зі зразками  підписів осіб, яким надано право  розпорядження рахунком та підпису  розрахункових документів зі  зразком відбитка печатки підприємства;

- копію документа про  реєстрацію в органах Пенсійного  фонду України, засвідчену нотаріально  або органом, що видав відповідний  документ.

Банківські рахунки в  іноземній валюті поділяються на:

- поточні;

- розподільчі;

- кредитні;

- депозитні (вкладні).

Поточний рахунок в  іноземній валюті відкривається  підприємству для проведення розрахунків  у безготівковій та готівковій іноземній  валюті у разі здійснення поточних операцій.

Розподільчий рахунок  призначений для попереднього зарахування  коштів у іноземній валюті. Кошти, які були зараховані на розподільчий рахунок і не підлягають продажу  на міжбанківському валютному ринку  України, розподіляються за призначенням. Гривне-вий еквівалент коштів в іноземній валюті, які були зараховані на розподільчий рахунок і згідно з чинним законодавством України підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку, у встановленому порядку зараховується на поточний рахунок.

Для відкриття поточного  рахунка в іноземній валюті підприємство подає в банк ті самі документи, що і для відкриття поточного  рахунка в національній валюті. Якщо поточний рахунок в іноземній  валюті відкривається в тому самому банку, де відкрито поточний рахунок  у національній валюті, підприємство подає тільки заяву про відкриття  рахунка та картки зі зразками підписів і відбитком печатки.

За реорганізації підприємства (злиття, перетворення, відокремлення) необхідно переоформити рахунок. Для  цього підприємство подає в установу банку такі самі документи, що і в  разі створення підприємства. Якщо змінено назву підприємства, в  установу банку подається заява  власника рахунка, нова копія свідоцтва  про державну реєстрацію та зміни  до установчих документів. У разі зміни  характеру діяльності власника рахунка  в банк подається новий статут (положення).

Коли підприємство ліквідується, його основний рахунок переоформлюється на ім'я ліквідаційної комісії, для  чого подається рішення про ліквідацію підприємства і нотаріально засвідчена картка зі зразками підписів уповнойажених членів ліквідаційної комісії та відбитком печатки підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія вживає заходів для закриття додаткових рахунків.

Кредитні рахунки в  іноземній валюті відкриваються  вповноваженим банком у порядку, встановленому на договірній основі, юридичним особам - резидентам та нерезидентам - банківським установам. Кредитні рахунки  призначені для обліку кредитів, наданих  способом оплати розрахункових документів чи способом переказу кредитних коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди.

6. Організація, переваги і недоліки розрахунків чеками та акредитивами.

 Перевагами чекової форми розрахунків є такі:

для постачальника – висока швидкість розрахунків; високий  ступінь

гарантованості; значна швидкість  надходження грошей на рахунок чекодержателя  і

відповідно пришвидшення обігу капіталу ізменшення дебіторськоїзаборгованості.

для покупця – високий  ступінь гарантованості отримання  товару, оскільки чек

виписують або передають  у момент отримання товару (послуг), однак при

використаннізвичайного чека наявна певна складність в оформленні.

Недоліками  чекової форми розрахунків є неможливість розрахунку чеками

при великих сумах платежів через обмеження сум, що вказуються в чеках, а також

нескладність підробки чеків.

У сучасній практиці безготівкових  розрахунків набула поширенняформа, яка

гарантує твердий платіж постачальнику шляхом депонування  коштів платника на

окремих рахунках у банку, тобто розрахунки акредитивами.

Переваги акредитивної форми розрахунків полягає у тому, що розрахунок

акредитивом забезпечує впевненість, що гроші на поточний рахунок продавця

зараховуватимуться тільки після поставки товарів за вказаною у договорі адресою.

Крім цього, продавець  може використовувати переказану суму грошей тільки після

відвантаження товару, що стимулює його дотримуватися умов договору. Також29

вигідно й те, що для оформлення договору не вимагається підпис гаранта

(поручителя).

Недоліками акредитивної форми розрахунків такі:

• для покупця – на певний період гроші виводяться з  обігу, оскільки

«заморожуються» у банку;

• для продавця – гроші  не можна використовувати до моменту  поставки.

На сучасному етапі  розвитку економіки України набувають  поширення

безготівкові розрахунки з використанням таких платіжних  інструментів, як вексель

і банківська платіжна картка.

7. Застосування векселів у грошових розрахунках підприємств.

 Вексельна форма розрахунків  - це розрахунки між постачальником (отримувачем коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

Вексель - це письмове безумовне  зобов'язання, боргова розписка стандартної  форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у  відповідний строк і у відповідному місці.

Правовою основою вексельного  обігу в Україні є законодавчі, нормативні акти, розроблені згідно з  положенням Єдиного вексельного  закону, ухваленого Женевською вексельною конвенцією 1930 року.

Першим реальним кроком на шляху відродження векселя в  Україні була ухвала 18 червня 1991 р. Верховною  Радою України Закону "Про цінні  папери та фондову біржу". У 1992 році Верховна Рада України ухвалила Постанову "Про застосування векселів в  господарчому обороті України".

Застосування цих двох нормативних актів значно розширило  можливості правового регулювання  вексельного обігу.

Поряд зі створенням нормативної  бази, що регулює вексельний обіг, видаються  нормативні акти, спрямовані на розвиток цієї форми розрахунків.

Дальш им кроком щодо впровадження векселя як інструмента фінансово-господарської діяльності підприємства став Указ Президента України "Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності" від 14.09.94 р.

Цим Указом було запроваджено в господарську діяльність підприємства простий товарний вексель. Його можна  було застосовувати як засіб оформлення взаємної заборгованості суб'єктів  підприємницької діяльності.

Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням  векселів включає чотири етапи:

- оформлення та облік  платіжних документів;

- проведення заліку взаємної  заборгованості;

- вексельне оформлення  прострочених заборгованостей;

- дальші операції з  векселями.

Однак окремі питання вексельного  обігу в Україні залишаються  ще недостатньо визначеними.

З метою розширення сфери  обігу векселів 26 липня 1995 року був  виданий Указ Президента України "Про  розширення сфери обігу векселів", який передбачав скасування обмежень стосовно розміру суми зобов'язань  на один вексель. Розмір зобов'язань  встановлювався за згодою суб'єктів  підприємницької діяльності.

Отже, в Україні вже  закладено законодавчі основи застосування векселів у розрахунках між постачальниками  та покупцями.

За своєю суттю вексель  є абстрактним борговим зобов'язанням. Його абстрактність полягає в  тім, що він не обумовлений попереднім виконанням будь-яких договірних зобов'язань.

Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів ринкових відносин функціонують в обігу як розрахунковий  засіб, боргове зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості  накладають специфічний відбиток на сферу обігу векселів у порівнянні з іншими цінними паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу  перебувають визначений договором  час, скорочують потреби в готівці, зменшують витрати грошового  обороту і прискорюють його. Предметом  вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.

Розвиток кредитних інститутів обумовлений можливістю негайного  обертання боргових зобов'язань  на гроші, що передбачає, у свою чергу, переказування даних зобов'язань  третім особам у простій та надійній формі. Вексель, що відповідає саме цим  вимогам, є зручним інструментом для руху кредитів.

Той, хто дає кредит в  обмін на вексель, за необхідності може обернути його на гроші, переказуючи  вексель як іншим особам, так і  банку з умовою надання знижки з номіналу. Один вексель у процесі  свого обігу здатний погасити цілу низку грошових зобов'язань1.

Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в  Україні, так і в міжнародних  розрахунках, досить різноманітні. Векселі  різняться за емітентом, угодами, які  вони обслуговують, суб'єктом, що здійснює оплату, наявністю застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій  особі, місцем платежу, формою пред'явлення  та іншими ознаками. Класифікацію векселів за різними ознаками зображено на рис. 2.6.

Векселі казначейські - один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:

- для здійснення розрахунків;

- для зарахування сплати  податків до державного бюджету;

- як застава для забезпечення  інших платежів та кредитів. Векселедавцем  і, відповідно, платником за казначейськими  векселями є Головне управління  Державного казначейства. Такі векселі  видаються на пред'явника зі  строком платежу не більше  одного року.

8. Розрахунково-платіжна дисципліна, її зміст і значенняу фінансово-господарській діяльності підприємств

Розрахунково-платіжна дисципліна передбачає зобов’язання суб’єктів

господарювання дотримуватися встановлених правил здійснення розрахункових

операцій. Дотримання розрахункової дисципліни сприяє пришвидшенню

кругообігу коштів і зміцненню фінансового стану підприємства. Порушення

розрахункової дисципліни може бути наслідком незадовільної роботи фінансових

служб підприємства, а такожйого складногофінансового становища.

За порушення розрахунково-платіжної дисципліни до підприємств-

порушниківможуть застосовуватись санкції.

Санкцію в господарських відносинах слід розглядати як примусове

покарання, що застосовується за порушення встановленого порядку здійснення

господарсько-фінансової діяльності. Залежно від того, які санкції застосовують