Суть
психології управління.
Предмет психології
управління. Структура
психології управління.
Психологія
управління відносно молода галузь психології,
її становлення відбувалося за умов
значного розвитку суспільних і економічних
наук. Основи психології управління формувалися
під впливом економіки, наукового
управління, кібернетики, соціології,
психології праці, соціальної психології.
При цьому кожна із дисциплін
зробила свій внесок у розвиток психології
управління, формулювання її завдань
і предмета.
На
різних етапах розвитку психології управління
в її предмет включали наступні аспекти:
•
соціально-психологічні питання виробничих
груп і колективів, психологічні особливості
діяльності керівника, психологічні проблеми
добору керівних кадрів, психолого-педагогічні
особливості їх підготовки і перепідготовки;
•
функціонально-структурний аналіз
управлінської діяльності, соціально-психологічний
аналіз виробничих і управлінських
колективів, психологічні проблеми взаємовідносин
в колективі;
•
сукупність психічних явищ і відносин
в організації (психологічні чинники
ефективної діяльності керівників, психологічні
особливості прийняття індивідуальних
і групових рішень, психологічні проблеми
лідерства тощо).
Варіативність
розуміння предмета психології управління
пояснюється, з одного боку, тим, що
він є явищем змінним, яке постійно
перебуває під впливом конкретних
наукових, історичних, соціально-економічних,
психологічних процесів, пов'язаних
із інтелектуалізацією праці, підвищенням
професійного і освітнього рівня
працівників, ростом матеріальних і
духовних потреб тощо, а з другого,
- наявністю різних підходів у визначенні
предмета психології управління. На думку
зарубіжних вчених, у 70-х роках двадцятого
століття відбулася революція в
управлінні, яка спричинила розширення
сфери управління як науки за межі
економіки і промислових підприємств.
Управління
стало розглядатися як цілеспрямований
вплив на систему. Воно здійснюється
таким чином, щоб система переходила
із одного стану в необхідний інший
стан. Виокремилися умови, що сприяють
ефективному функціюванню будь-якої
системи управління: система, що піддається
управлінню, повинна бути наділена
здатністю переходити в різні
стани, змінювати свої властивості; система
управління повинна мати реальну можливість
змінювати стан об'єкта управління (це
той, чи ті, ким управляють); управління
повинно бути цілеспрямованим, тобто потрібно
визначити бажаний майбутній стан керованої
системи; система управління повинна мати
можливість вибору варіанта рішення, що
приймається, із певної кількості варіантів;
будь-яка система управління повинна мати
реальні ресурси: матеріальні, трудові,
інтелектуальні тощо; система, що піддається
управлінню, повинна мати інформацію про
поточний стан справ (зворотні зв'язки);
для того, щоб ефективно і результативно
керувати, потрібно систематично оцінювати
якість управління. Управління набуло
статусу технічного (управління технічними
системами - машинами, виробництвом), економічного,
соціального, у ході якого регулюються
різні відносини між спільнотами людей.
При
всіх відмінностях між системами, загальним
для них є факт присутності
людини в процесі управління. Особистісний
чинник є тою психологічною компонентою,
що вносить індивідуальне забарвлення
у діяльність. Зміни в управлінні
обумовили зміни нормативних
вимог до керівників, до їх технічної
компетентності, здатності орієнтуватися
у зростаючих інформаційних потоках,
вміння використовувати засоби ділового
спілкування, створювати працездатні
колективи з людей, що дотримуються
різних принципів і цінностей. Керівник
став розглядатися як особистість, яка
повинна впливати на ефективність використання
всіх природних і суспільних ресурсів,
здійснювати перспективне і поточне
планування, підвищувати культуру праці,
регулювати взаємовідносини в колективі
та багато іншого.
Названі
особливості зумовили розвиток психології
управління, яка характеризувалася
вченими з різних позицій. Згідно
з першим підходом психологія управління
- це розширення розуміння інженерної
психології за рахунок соціотехнічних
систем. Це інженерно-психологічний
підхід у визначенні предмета психології
управління, основним постулатом якого
була відсутність принципових відмінностей
між діяльністю оператора і діяльністю
керівника. Тим самим відкидалася
якісна своєрідність особистості та
групи людей як об'єктів управління.
Представники даного напрямку в предмет
психології управління включали наступні
аспекти: психологічні особливості
процесів переробки й генерування
інформації, структури та елементів
управлінської діяльності, організації
управлінської праці.
З
позицій іншого підходу - соціально-психологічного
-предметом психології управління вважаються
соціально-психологічні особливості
діяльності керівника, що вступає у
взаємодію із соціальним оточенням,
пошук стійких рис керівників,
що проявляються у способах взаємодії
з підлеглими і визначають ефективність
керівництва. Тут, власне, йдеться про
актуалізацію психологічної своєрідності
особистості та групи в системі
управління і недостатньо звертається
уваги на загальні закономірності управлінської
діяльності.
Подальший
розвиток психології управління як самостійної
наукової дисципліни пов'язаний з визначенням
її предмета як індивідуальної та спільної
управлінської діяльності керівників
/А. Китов, А.Філіпов/. На думку Ф. Генова,
предметом психології управління є
вивчення психіки людини, психологічних
характеристик управлінської діяльності
керівника, аналіз якостей, котрі необхідні
для успішного здійснення названої
діяльності.
Сучасний
етап розвитку суспільства і самої
психології управління вимагає певної
конкретизації й уточнення такого
розуміння її предмета. Особливість
психології управління полягає в
тому, що її об'єктом є організована
(індивідуальна і спільна) діяльність
людей, об'єднаних загальними інтересами
і цілями,
симпатіями
і цінностями, підпорядкованих правилам
І нормам організації, людей, що виконують
спільну роботу у відповідності
із економічними, соціальними, технологічними,
корпоративними, правовими та організаційними
вимогами. Норми, правила і вимоги,
що склалися в організації, породжують
особливі психологічні відносини між
людьми - управлінські відносини, що утворюють
спільну діяльність. Саме тому в
сферу психології управління входить
вивчення психологічних особливостей
діяльності керівника, або групи
керівників, формування програми діяльності
підлеглих, спрямованої на зміну
станів керованого об'єкта в заданому
напрямку. Таким чином, об'єкт вивчення
психології управління складають люди,
що у фінансовому і юридичному
відношенні входять в самостійні
організації, їх стосунки в організації,
де учасники об'єднані загальним порядком,
пов'язані один з одним сукупністю
аспектів відповідальності - моральної,
матеріальної, соціальної, психологічної,
правової.
Отже,
психологія управління - це галузь психології,
яка вивчає психологічні закономірності
управлінської діяльності. Як наука
психологія управління продукує психологічні
знання, що застосовуються при вирішенні
проблеми управління діяльністю організації.
Вона охоплює наступне коло завдань
та проблем психологічні особливості
управлінської діяльності (функціональний
зміст управлінської діяльності,
чинники, що впливають на її ефективність,
мотивація управлінської праці);
психологічні аспекти управління у
сфері виробництва, бізнесу, освіти,
науки, культури, спорту тощо; психологічні
особливості діяльності керівника
(стилі управління, психологічні якості
керівника, мотиваційна сфера особистості
керівника, психологічні показники
ефективності управлінського розвитку
керівника, попередження професійної
управлінської деформації й регресивного
особистісного розвитку керівника);
співвідношення «індивідуального»
і «групового» в психології управління;
психологія кадрової політики в управлінні
(психологічні основи добору та навчання
управлінських кадрів); психологія вирішення
управлінських завдань (психологія прийняття
управлінських рішень); соціально-психологічні
аспекти управлінської діяльності; психологічні
особливості створення іміджу організації
та керівника. Нагальною потребою сьогодення
стає всебічне осмислення психологією
управління даних про умови і чинники,
рушійні сили і детермінанти розвитку
особистості як суб'єкта управління. У
зв'язку з цим набувають актуальності
проблеми вивчення специфіки мотиваційної
сфери керівників, розвиток якої є стрижнем
становлення особистості.
Не
менш значущими є завдання, пов'язані
з аналізом стартових умов розвитку
особистості керівника, адаптивних
процесів в мікросоціумі, типів керівників,
стилів керівництва. В даному контексті
варто окремо виділити завдання, спрямовані
на вивчення особистості як об'єкта
управління. Йдеться про психологічну
культуру управління підлеглими, про
новий підхід до управління, який базується
на визнанні пріоритету особистості. Не
втрачають гостроти проблеми дослідження
соціально-психологічних особливостей
управлінської діяльності. Мовиться,
в першу чергу, про психологію
ділового спілкування, психологічні механізми
переконуючого впливу під час
ділової взаємодії, міжособистісні
конфлікти та шляхи їх розв'язання,
психологічні бар'єри спілкування,
етнопсихологічні особливості суб'єктів
взаємодії. Останнє (етнопсихологічні
особливості спілкування) у зв'язку
з інтенсифікацією міжнародних
контактів, зростанням кількості ділових
відносин як в середині однієї етнічної
групи, так і на міжнаціональному
рівні, стає все більш актуальним
і перспективним серед інших
завдань психології управління.
З розвитком психології управління
як науки поступово сформувалися
її структура, основні категорії,
виокремилися головні функції,
ключові поняття.
Структура психології управління.
Особливості структури психології
управління зумовлені завданнями
і функціями, які вона здійснює
в системі суспільних відносин.
Елементами цієї структури є
загальна теорія управління та
загальні теоретичні засади психології,
спеціальні психологічні, управлінські
теорії, методи психологічних досліджень.
Загальна теорія управління пояснює
систему управління, розкриває роль
і місце управлінської діяльності
в соціально-економічному розвитку
держави, в підвищенні ефективності
та результативності праці, формулює
основні методологічні підходи
до психологічного аналізу управлінської
діяльності керівника або колективних
суб'єктів управління. Загальні теоретичні
засади психології дають уявлення
про природу особистості в
системі управління, психологічні
особливості її внутрішнього
світу, рушійні сили розвитку
і становлення, закони поведінки
в певній управлінській ситуації,
причини і мотиви дій, сенс
існування й призначення особистості
в суспільстві, особливості вияву
людини на перетині біологічного і соціального,
фізичного і психічного, індивідуального
і групового, суб'єктивного та об'єктивного,
внутрішнього й зовнішнього, матеріального
і морального.
Конкретизацію й уточнення загальних
положень теорії управління і
теоретичних засад психології
стосовно окремих особливостей
і механізмів організованої діяльності
здійснюють спеціальні психологічні,
управлінські теорії, що вивчають
закони розвитку і становлення
керівника в системі управління,
досліджують закони розвитку
трудових спільнот і груп, розкривають
закономірності й механізми життєдіяльності
організованих груп в окремих
соціокультурних, етнопсихологічних
та соціально-психологічних сферах.
Для з'ясування методів психологічних
досліджень слід мати на увазі,
що психологія управління як
наука існує тільки в єдності
її теоретичних і практичних
аспектів. Вона синтезує в собі
загальнопсихологічний, соціологічний,
соціально-політичний, соціально-економічний,
соціокультурний, соціально-психологічний,
історичний, етнопсихологічний та
юридичний підходи. Теоретичні
знання з психології управління
розкривають психологічну сутність
життєдіяльності організованих
спільнот, психологічні тенденції
розвитку особистості керівника
та його управлінської діяльності.
Практичні (емпіричні) психологічні
та соціально-психологічні дослідження
дають конкретну інформацію щодо
явищ та процесів у системі
управління. При цьому теоретичні
дослідження проводять за допомогою
загальнонаукових методів, а емпіричні
— спираючись на конкретні
методи психології, соціальної психології
та теорії управління. Знання
з психології управління поділяють
на фундаментальні й прикладні.
Фундаментальні ставлять за мету
розвиток науки, удосконалення
наукових уявлень про предмет
психології управління, а прикладні
забезпечують розв'язання конкретної
управлінської проблеми.
Головне завдання психології
управління полягає у висвітленні
основних психологічних характеристик
управління, поясненні їх причин,
рушійних сил і механізмів, побудові
прогнозів розвитку управління
та обґрунтуванні сутності прийомів
надання психологічної допомоги
у розв'язанні управлінських проблем.
Тому структуру психології управління
становлять компоненти, пов'язані
з методологічними аспектами
управління, феноменологією управлінської
діяльності, закономірностями та
механізмами управління людськими
ресурсами, теоретичним обґрунтуванням
методик з погляду їх ефективності
та практичного застосування.
Важливим при цьому є те, що
психологія управління — результат
взаємодії двох тісно пов'язаних
між собою протилежних процесів:
диференціації (поділ психології
управління на складові) та інтеграції
її з іншими (не лише психологічними)
галузями знання. Сучасна психологія
управління диференціювалася на
такі розділи:
—
психологія особистості та організації
в управлінні;
—
психологія управлінської діяльності;
—
соціально-психологічні особливості
управління;
—
психологія управління людськими ресурсами;
—
психологія управління рекламною діяльністю
організації та її структурних підрозділів
Структура психології управління
як навчальний курс містить
такі розділи:
1. Вступ до психології управління.
Передбачає загальну характеристику
психології управління, визначення
її предмета, завдань, методологічних
і методичних параметрів, функцій,
категоріального апарату.
2. Історія та сучасний стан
розвитку психології управління.
Досліджує зародження ідей психології
управління в надрах філософії
та соціології, у структурі теорії
наукового управління, в психології
праці та організаційній психології,
вивчає розвиток психології управління
як самостійної галузі знання.
3. Психологія особистості та організації
в управлінні. Аналізує психологічні
підходи до вивчення особистості
керівника та організації, психологічні
показники ефективності управлінського
розвитку керівника, його психологічні
якості й риси, стилі керівництва,
типологічні особливості керівника
і персоналу, мотиваційну сферу
особистості керівника, проблеми
лідерства і керівництва; висвітлює
проблеми співвідношення “індивідуального”
і “групового” в психології
управління, психологічні аспекти
спільної діяльності в організації;
показує взаємозалежність психологічних
знань з проблем особистості
і психологічних особливостей
організаційної поведінки людини
в системі управління; досліджує
застосування влади й авторитету
в управлінні, психологію відповідальності
учасників управлінського процесу,
рушійні сили, механізми розвитку
керівника та організації.
4. Психологія управлінської діяльності.
Вивчає управлінську діяльність
як форму професіоналізму, аналізує
її функції, виокремлює мотиви
управлінської праці, її соціокультурні,
етнопсихологічні та акмеологічні
особливості; аналізує об'єктивний
і суб'єктивний аспекти розв'язання
управлінських завдань, типи управлінських
завдань та критерії їх класифікації,
мотиваційні чинники прийняття
управлінських рішень, методи розв'язання
управлінських завдань.
5. Соціально-психологічні особливості
управління. Розглядає проблеми
ділового спілкування в системі
управління, особливості ділових
переговорів, етнопсихологічну специфіку
суб'єктів ділової взаємодії,
причини ділових та емоційних
конфліктів в управлінській діяльності,
шляхи та методи їх розв'язання.
6. Психологія управління людськими
ресурсами. Відображає психологічні
проблеми управління людськими
ресурсами; розкриває принципи
добору кадрів, планування роботи
з персоналом, оцінювання діяльності
співробітників, психологічного консультування
та навчання кадрів в організації,
висвітлює роль психологічної служби
в процесі вдосконалення системи управління.
7. Психологія управління рекламною
діяльністю організації та її
структурних підрозділів. Подає
психологічні особливості організації
рекламної кампанії, створення іміджу
організації та керівника.
Як навчальна дисципліна, психологія
управління дає майбутнім спеціалістам
уявлення про систему управління
та її психологічні особливості.
Оволодіння цим курсом передбачає
засвоєння теоретичних понять
і положень психології управління,
системи знань про сучасні
тенденції в управлінні, роль
і місце людини в управлінській
діяльності, особливості використання
методів психології управління
в практичній діяльності керівників.
Усе це має сприяти формуванню
в майбутніх спеціалістів уміння
застосовувати принципи сучасного
управлінського мислення до аналізу
конкретних ситуацій в управлінні,
наявних суперечностей і проблем;
виокремлювати психологічні особливості
управлінської діяльності; орієнтуватися
в науковій літературі з проблем
психології управління; розробляти
рекомендації щодо становлення
і розвитку керівника; проводити
психологічні та соціально-психологічні
дослідження проблем розвитку
особистості керівника та організації.
Функції психології управління.
Як самостійна галузь знання,
психологія управління виконує
теоретико-пізнавальну, інформаційну,
соціокультурну, етнопсихологічну, соціально-психологічну,
гуманістичну, прогностичну, прикладну
та інші функції. Теоретико-пізнавальна
функція передбачає оцінювання
явищ з позицій інтересів людини.
Вона полягає в тому, що психологія
управління накопичує знання
з проблем управління, систематизує
й аналізує їх, прагне об'єктивно
оцінити відносини в організованій
спільноті, забезпечує інформацією
про різноманітні процеси в
системі управління. Мета інформаційної
функції — за допомогою систематизованої
інформації відтворити діяльність
учасників управлінського процесу,
їхні ділові контакти тощо. Соціокультурна
та етнопсихологічна функції
психології управління вивчають
соціальні й психологічні особливості
управлінської культури. Соціально-психологічна
функція систематизує знання
з проблем ділового спілкування
і взаємодії учасників управлінського
процесу. Оскільки об'єкт психології
управління — це організована
(індивідуальна і спільна) діяльність
людей, об'єднаних загальними
інтересами і цілями, нормами,
правилами і вимогами, то важливою
є її гуманістична функція,
що полягає в дотриманні норм
етики і моралі стосовно індивіда
в процесі управління і здійснення
управлінської діяльності. Не менш
значуща прогностична функція
психології управління, яка передбачає
формування психологічних прогнозів
щодо розвитку організації, робочих
груп, персоналу, керівника та
його управлінської діяльності.
Прикладна функція психології
управління полягає в тому, щоб
на основі теоретичного і емпіричного
аналізу управлінських процесів
розробити практичні рекомендації
з різних аспектів управлінської
діяльності, спрямовані на поліпшення
роботи керівників, усієї системи
управління. При цьому важливе практичне
значення мають психологічні та соціально-психологічні
прогнози стосовно найближчого і віддаленого
майбутнього управління та його ролі в
житті суспільства й окремої людини.
Оскільки базовою для психології
управління є не лише психологічна
наука, то її стосуються і
функції загальної системи управління:
економічна, соціальна і міжнародна.
Економічна функція управління
полягає в підвищенні ефективності
виробництва, продуктивності праці,
забезпеченні продуктивної взаємодії
персоналу на всіх рівнях, уникненні
фінансових криз, створенні умов
для продуктивної праці. Соціальна
функція управління передбачає
зниження рівня соціальної напруги
в організації, конфліктності
на підприємстві, що сприяє розвитку
цих процесів і в суспільстві.
Міжнародна функція управління
пов'язана із зміцненням позицій
підприємства, організації в зовнішньо-економічних
відносинах.
Отже, функції психології управління
спрямовані на розв'язання проблем
у системі управління, на забезпечення
взаємодії учасників управлінського
процесу з метою підвищення
ефективності виробництва.
Основні категорії психології
управління. Як і кожна наука,
психологія управління оперує
певними категоріями — фундаментальними
поняттями, котрі характеризують
найбільш закономірні, суттєві
зв'язки і відносини в організованій
діяльності людей. Формування
системи категорій цієї відносно
молодої науки ще не завершене,
хоча окремі з них уже набули
статусу опорних і навколо
них концентрується відповідна
проблематика, а також інші категорії.
Сукупність категорій психології
управління класифікують на кілька
груп, які відповідають таким
сутнісним параметрам:
—
відображення природи психіки людини,
її відносини в організованій
діяльності;
—
характеристика психології організації
в управлінні;
—
відтворення психологічних особливостей
управлінської діяльності;
—
характеристика соціально-психологічної,
соціокультурної та етнопсихологічної
сфер управлінської діяльності;
—
зв'язок зі сферою власне управління;
—
відтворення психологічних особливостей
становлення і розвитку керівника,
його управлінської кар'єри.
Базові категорії психології
управління мають історичний
характер. Вони формувалися протягом
усієї історії діяльності й
розвитку людини в організованій
спільноті. Помітно збагатили
й упорядкували систему категорій
психологія управління, теорія наукового
управління, соціальна психологія
управління та психологія управлінської
кар'єри, концепція людських відносин,
сучасні теорії менеджменту.
Поняття “соціальне управління”
характеризують як вплив на
суспільство з метою його вдосконалення,
збереження якісної специфіки
і розвитку. Управління в організації,
установі, на підприємстві — це
сукупність скоординованих заходів,
спрямованих на досягнення накреслених
цілей організації. Процес управління
наявний там, де здійснюється
організована діяльність людей
з метою досягнення певних
результатів. Психологія управління
зосереджується саме на психологічних
аспектах управлінської діяльності, яка
в часи становлення системи управління
як науки мала кілька термінологічних
варіантів. Американський інженер Ф.-В.
Тейлор, зачинатель цієї галузі знання,
дав їй назву “науковий менеджмент”,
тобто “наукове управління”. Французькою
мовою її переклали як “наукова організація
праці”, в Німеччині трактували як “раціоналізацію”.
У нашій країні всі ці термінологічні
варіанти використовували як синоніми,
а розвиток наукового управління тривалий
час означували як “наукову організацію
праці”. Розмежування наукового управління
і власне наукової організації праці відбулося
значно пізніше.
Поняття “менеджмент” буквально
означає “керівництво людьми”,
а в сучасній теорії і практиці
соціального управління — це
процес керівництва (управління)
окремим працівником, соціальною
групою, соціальною спільнотою, суспільством.
Оксфордський словник англійської
мови подає такі його трактування:
1) спосіб, манера спілкування з
людьми; 2) влада та мистецтво управління;
3) особливі вміння й адміністративні
навички; 4) орган управління, адміністративна
одиниця. Нерідко поняття “управління”
і “менеджмент” ототожнюють,
зважаючи на те, що в словнику
сучасної англійської мови “менеджмент”
перекладено як “управління”, “завідування”,
“вміння володіти”, “керівництво”,
“дирекція”, “адміністрація” тощо.
Побутує думка, що поняття “менеджмент”
вужче за поняття “управління”
і позначає лише один із
видів управління, оскільки менеджмент
переважно стосується різних
аспектів діяльності керівника,
а управління охоплює всю сукупність
людських взаємин у системі
“керівники — виконавці”, включаючи
колективних суб'єктів управління.
Інколи “менеджмент” трактують
як керівництво колективом людей,
ефективні взаємини між особистостями,
які обіймають певні посади, тобто
як цілеспрямований вплив на
діяльність усіх працівників
організації для успішного досягнення
встановлених ними ринкових цілей
у змінному середовищі шляхом
продуктивного використання наявних
ресурсів.
Отже, управління передбачає керівництво
людьми і відносинами між ними
в системі ділового спілкування
та взаємодії, координацію й
організацію їх діяльності, ефективне
використання всіх засобів, спрямованих
на виконання накреслених цілей
і запланованих завдань організації
раціональним, гуманним, економічним
і правовим шляхом.
Психологія управління активно
послуговується термінами “менеджер”
і “керівник”.
Менеджер (англ. management — управління)
— суб'єкт, що виконує управлінські
функції; спеціаліст, який здійснює
управлінську діяльність в економічних
і виробничих структурах; особа,
котра організовує конкретну
роботу певної кількості працівників,
керуючись сучасними методами.
У сучасних умовах менеджером
є керівник структурного підрозділу,
тобто середньої ланки управління
(завідувач відділом, старший майстер
тощо).
