Сутність и структура інтелектуальної власності

           Сутність и структура інтелектуальної власності.

         Категорія "інтелектуальна власність" досить складна і різноманітна. Тому замість розрізнення і характеристики її складових і нині часто все зводиться фактично до переліку об'єктів інтелектуальної власності. Автори наукової праці "Теорія власності" вважають, що інтелектуальна власність — це відносини належності, володіння, розпорядження та використання (в юридичному та економічному розумінні) продукту інтелектуальної діяльності:

1) творів науки, літератури  та мистецтва;

2) записів на носіях  інформації;

3) прав на копіювання  та поширення патенту, ліцензії, знака на товари та послуги;

4) прав на винаходи, промислові  чи наукові зразки, креслення,  моделі, схеми програмних засобів  та ін.;

5) прав на інформацію  щодо промислового, комерційного  або наукового досвіду (ноу-хау).

Отже, навіть перелік елементів  інтелектуальної власності —  справа корисна. Однак, безперечно, порівняно  вищим ступенем пізнання цієї категорії  є класифікація складових інтелектуальної  власності. Хоча і за такого підходу  справа вирішується по-різному. Наприклад, окремі автори складники цієї категорії  поділяють на три групи:

1) об'єкти промислової  власності (винаходи, корисні моделі, промислові знаки, знаки для товарів і послуг тощо);

2) авторські та суміжні  права (твори науки, літератури  і мистецтва, аудіо- та відеопродукція, програми та бази даних для ЕОМ тощо);

3) нетрадиційні об'єкти  інтелектуальної власності (сорти  рослин, топографії інтегральних  мікросхем, комерційна таємниця).

Отож, за таким методом  розгляду об'єктів інтелектуальної  власності розрізняють промислову власність (І група), авторське право (II група) і нетрадиційні об'єкти інтелектуальної  власності (IIІ група). З'ясуємо сутність нетрадиційних об'єктів. Наприклад, топографія інтегральних схем, на нашу думку, не відрізняється від об'єктів  першої групи. Стосовно сортів рослин, то й ця група, ми вважаємо, мало чим  відрізняється, приміром від винаходів. Тому виокремлення третьої групи недоцільне. Напевно, поділ інтелектуальної власності на дві групи — промислова власність і авторське право — е обґрунтованим.

Отже, сучасна постіндустріальна  економіка, яка ґрунтується на високих  технологіях, нерозривно пов'язана  з використанням продукту інтелектуальної  власності. Це, з одного боку, патенти, корисні моделі, товарні знаки, промислові зразки, а з іншого — творіння людського інтелекту, що охороняються авторським правом і втілюються у  різноманітних творах, матеріальними  носіями яких є книги, фільми, звукозаписи, програми для ЕОМ та бази даних.

Між цими двома групами  інтелектуальної власності існує  тісний зв'язок. Історично першою виникла  і тривалий час, по суті, була єдиною друга група, тобто продукт інтелектуальної  праці у сфері літератури і  мистецтва, що базується на авторському  праві. Одночасно з розвитком  науки створювались вироби, що значно пізніше дістали назву "промислова власність". Але справжній "прорив" спричинила промислова революція, в  результаті якої сформувалась і власне промисловість, і відбувся прогрес  у науці та техніці, а також  їхній продукт — винаходи —  перетворився на невичерпне джерело  розвитку продуктивних сил і суспільства  загалом.

Промислова власність  становить першу групу інтелектуальної  власності. Іноді її ототожнюють  із власністю на рухомі та нерухомі об'єкти, що функціонують у промисловому виробництві (заводи, машини, верстати тощо). Справді, це власність, але власність  на засоби виробництва. Інтелектуальна власність у промисловості, а  отже, інтелектуальна промислова власність, містить науково-технічні корисні  моделі, промислові зразки, товарні  знаки, зазначення походження товарів  тощо.

Промислова власність  — власність, об'єкти якої підлягають міжнародній правовій охороні. До них  належать винаходи, товарні знаки, промислові зразки, фірмові найменування.

Об'єкти промислової власності  за суттю, процедурою підготовки заявок подібні до їх правової охорони. Законодавчо  захист цих видів власності має  забезпечуватися протягом усього циклу  науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДР і ДКР) та виробництва, що є їхнім продовженням. Тобто  розроблені вироби та налагодження виробництва  вважається основою оформлення заявок на винаходи та корисні моделі, а  виходу на ринок має передувати заявка на промисловий зразок.

Важливим новим елементом  є введення так званого деклараційного патенту на винахід і деклараційного патенту на корисну модель, державна реєстрація яких здійснюється за наявності  документа про сплату державного мита на його видання. Заклад експертизи має отримати цей діловий папір  протягом трьох місяців від дати одержання заявником рішення  про видачу патенту. Зазначений термін може бути продовжений, але не більше ніж на шість місяців.

Патент — документ, виданий  компетентним державним органом  винахідникові або його правонаступникові, засвідчує авторське та виключне право на винахід і монопольне його використання, право не допускати  інших осіб до виготовлення, використання і продажу запатентованого ви находу.

Систему деклараційних патентів в Україні введено вперше, хоча у світі на сьогодні вона найпоширеніша. З'явилась така система наприкінці 40-х — на початку 50-х років XX ст. у Нідерландах, а нині її прийняли патентні відомства майже в усіх країн Західної Європи, Японії, Кореї  та Китаю.

Деклараційні патенти, які  відстрочують експертизу, мають певні  переваги. За Законом "Про інтелектуальну власність" одночасно з державною  реєстрацією патенту (деклараційного патенту) на винахід чи деклараційного патенту на корисну модель Державний  департамент з інтелектуальної  власності публікує в своєму офіційному бюлетені визначені в установленому  порядку відомості про видачу патенту (деклараційного патенту). Унаслідок  цього в умовах вільної конкуренції  всі заінтересовані сторони отримують  потрібну інформацію, до того ж ні фізичні, ні юридичні особи, котрі претендують  на патент, не мають платити мито за експертизу, що передбачалося процедурами, які діяли раніше. Публікація заявки забезпечує охорону прав її автора, робить неможливим дублювання патентів на аналогічні винаходи, спонукає конкурентів  шукати нові способи вирішення технічної  проблеми. Все це прискорює одержання  науково-технічної інформації, її освоєння і впровадження у виробництво, що забезпечує підвищення ефективності національної економіки. Такий порядок вигідний і тому, що ознайомлення з новою  інформацією дає змогу детально її проаналізувати, оцінити доцільність  претензій на отримання патентування. Варто зазначити, що мито за проведення експертизи не сплачується.

В Україні чисельність винахідників і раціоналізаторів за останнє десятиріччя  зменшилась у 20 разів. На 95 % діючих підприємств  і наукових організацій винахідницьку  діяльність взагалі припинили. Отже, ні Росія, ні Україна не відіграють жодної ролі на світовому ринку. По суті, винахідництво у нас "вимирає". Зрозуміло, що американо-японські відносини у галузі промислової власності активно впливають на світові процеси у цій сфері. У серпні 1994 р. відбулося спільне засідання представників урядів США та Японії щодо проблем правового регулювання відносин інтелектуальної власності, на якому прийняли важливі рішення. їх сутність полягала в тому, що США зобов'язалися ввести "систему гласності" заявок на видачу патентів, яку вони, на відміну від практично всіх розвинутих країн світу, не використовували до того часу. Йшлося про публікацію змісту заявок до того, як на них ухвалювали рішення про видачу патенту. Таке розпорядження мало істотне значення. Справа в тому, що американські заявки могли за протекцією відповідного відомства цієї країни роками утаємничуватися, після чого несподівано знову з'являтися. В результаті японські фірми, котрі використовували технології, засновані на цих патентах, за зразком "міни уповільненої дії" мали під час обнародування таких заявок платити американцям або великі штрафи, або укладати ліцензійні угоди на право використання патенту.

До того ж США погодилися з  пропозицією Японії стосовно удосконалення  системи оскарження рішень патентної  експертизи, щоб враховувати думку  третіх осіб, якими могли б бути не лише американські, а й японські підприємства. Японія, зі свого боку, зобов'язалася продовжити процес вдосконалення  системи оскарження рішень експертизи при поданні протестів третіми  особами. Вона погодилася також, починаючи  з липня 1995 р., приймати заявки на експертизу англійською мовою.

Однак головне спірне питання щодо базового принципу визначення пріоритету винаходу залишилося невирішеним. Японія, як і всі країни світу, дотримується правила, згідно з яким винахідником є той, хто першим подав заявку у патентне відомство. США залишаються  єдиною країною, котра дотримується іншого положення: патент можна видавати не особі, яка першою надіслала на нього заявку, а тому, хто зможе  довести, що цей винахід зробив він  сам. Така позиція США у цьому  питанні — основна причина  того, що донині не підписано важливий міжнародний договір, який доповнює Паризьку конвенцію стосовно патентів. Цей документ розробляється у  межах Всесвітньої організації  інтелектуальної власності; про  його значення свідчить те, що його укладення  забезпечило б уніфікацію процедур подання та експертизи заявок на патент у всьому світі та стимулювало  б розвиток міжнародної торгівлі та науково-технічної кооперації у  світовому масштабі.

США, котрі лідирують у світовому  економічному та науково-технічному прогресі, домоглися величезного розвитку індустрії, що реалізує інтелектуальну власність. їх перша важлива ознака полягає в тому, що за обсягами виробництва  вона випередила всі галузі промисловості. Наприклад, у 1991 р. на цю індустрію припадало 325 млрд. дол. США доданої вартості, або приблизно 5,5 % ВВП. Такий внесок у суспільне виробництво країни набагато більший, ніж у будь-якій галузі обробної промисловості, включаючи виробництво літаків і запасних частин до них, первинних металів, електронного та іншого промислового устаткування; він перевищує частку, що дає у ВВП хімічна і харчова промисловості.

Другою суттєвою властивістю розвитку індустрії, що ґрунтується на інтелектуальній  власності, в те, що темпи її розвитку в останні роки вдвічі збільшилася, ніж економіки країни загалом. Особливо важливо: навіть у період економічного спаду (1989—1991), коли щорічний темп зростання  економіки США в цілому мав  від'ємне значення (-0,2 %), індустрія авторського  права кожного року розвивалася  темпами 1,6 %1. На початку XXI ст. обсяги цієї індустрії в США випереджали  багато важливих галузей промисловості (авіаційну, автомобільну, фармацевтичну  і текстильну) не лише за внеском  у ВВП, а й за чисельністю працюючих.

США зайняли міцну позицію найбільшого  експортера в галузі реалізації авторського  права у світі. У 1992 р. американська індустрія авторського права  експортувала своєї продукції на 39,5 млрд. дол. США. Цій країні належать позиції лідера з реалізації ліцензій на технології, в яких використані  об'єкти інтелектуальної власності (патенти на винаходи, промислові зразки, товарні знаки). Це зумовлює великий  інтерес країни до проблем інтелектуальної  власності, високі вимоги до торгових партнерів стосовно дотримання норм міжнародного права щодо охорони  інтелектуальної власності. США  відстоюють радикальну боротьбу з "піратством", тобто із незаконним застосуванням  чужої інтелектуальної власності. Проте порушення в окремих  країнах норм права такої власності  досить поширене. "Пірати" особливо використовують відео й аудіозаписи (відеофільми, компактні лазерні диски), а також програмне забезпечення.

Головним чином, авторське право  регулює діяльність у галузі культури. Як свідчить досвід майже трьох століть, з часу виникнення авторського права, воно задовольняє суспільні інтереси, сприяє розвитку суспільства; забезпечує рівновагу між правами автора, з одного боку, та доступом членів суспільства  до результатів творчості — з  іншого. Про сутність цього підходу  йдеться у ст. 27 Загальної декларації прав людини, згідно з якою кожен  має право на вільну участь у культурному  житті суспільства, користування плодами  мистецтва та наукового розвитку, а також на захист моральних і  матеріальних інтересів, заснованих на будь-якій створеній людиною науковій, літературній або художній продукції.

Авторське право успішно розвивалося  у світі, характеризувалося стійкістю, його норми задовольняли інтереси авторів  і суспільства. Проте останнім часом  і його функціонування, і його роль нівелюються. Швидкий розвиток технологій, які забезпечують поширення копіювальної техніки, призвів до того, що "піратське" (нелегітимне) відтворення авторських праць, які охороняються авторськими правами, загрожували і функціонуванню авторського права, і регулюванню художньої діяльності людини з боку держави.

Виникли нові шляхи використання результатів  творчої праці, у тому числі за допомогою виробництва відеопродукції, застосування супутникового і кабельного телебачення. З'явилися принципово нові, часто не забезпечені правовим регулюванням, види творчості, наприклад, створення програмного забезпечення для комп'ютерів. Першою державою, яка  стала на захист інтелектуальної  власності у міжнародному масштабі, були США. У 1988 р. у межах прийнятого Закову про торгівлю і конкуренцію  передбачалося виявлення країн, котрі порушують права американських  авторів на інтелектуальну власність. Щороку Комісія з питань торгівлі США готує перелік держав, які  не забезпечують відповідної охорони  інтелектуальної власності. До складу такого переліку входять три списки:

1) держави, що допускають грубі  порушення;

2) країни, за якими здійснюють "пріоритетне"  спостереження;

3) країни, за котрими відбувається  звичайне спостереження.

Стосовно країн, що належать до першого  списку, США можуть застосовувати  досить жорсткі санкції: збільшення імпортного мита, скорочення імпортних  квот, призупинення або анулювання особливих пільг, раніше наданих  цій країні за угодою про торгівлю. Якщо країна довела свою рішучість  забезпечити США справедливий доступ на власний ринок, її можуть у будь-який момент виключити з цього переліку. Таким чином США примушують держави  вживати заходи щодо удосконалення  національної системи охорони промислової  власності.

В останні два десятиліття постала  проблема захисту авторських прав у  сфері програмного забезпечення для комп'ютерів. Позитивним прикладом  може бути досвід Тайваню, який в середині 1993 р. ввів у сферу програмного  забезпечення для комп'ютерів систему  моніторингу експорту. Всі експортери програмного забезпечення мають  отримати ліцензії в Інституті інформатики, де здійснюють вибіркові тести комп'ютерних  програм з метою виявлення  їх можливої схожості з будь-якими  програмами, представленими раніше. Якщо таку схожість встановлюють, про це повідомляють власника авторських прав, він може пред'явити претензії  порушникові авторського права. Про масштабність цієї роботи свідчать такі дані. У 1993 р. Інститут обробив 7700 заявок на отримання ліцензій, провів 924 тести, причому в 26 випадках програми були затримані. У такій ситуації їх власників притягують до відповідальності за порушення закону.

У Росії 20 жовтня 1992 р. набув чинності прийнятий Закон РФ "Про правову  охорону програм для ЕОМ і  баз даних", що значно збагатило  систему захисту інтелектуальної  власності. Про значення цього документа  свідчить та обставина, що понад 90 % програмного  забезпечення у Росії раніше використовували  без дозволу авторів (правовласників), тобто в цій країні переважало піратство, свавілля.

Закон ґрунтується на положеннях авторського  права, які, за міжнародними дослідженнями, є достатніми для того, щоб захистити  програмне забезпечення від несанкціонованого  копіювання. З урахуванням специфічності  програм для ЕОМ як об'єктів  технічної творчості в документі  чітко визначено поняття адаптації, модифікації та декомпілювання програм для ЕОМ і баз даних. Такі програми у правовому порядку охороняються як твори літератури, а бази даних — як збірники. Закон регламентує дії, пов'язані з введенням у господарський обіг програм і баз даних. У ньому містяться норми, що регулюють особисті та майнові права і передачу майнових прав, визначається право на реєстрацію та порядок реєстрації в Російському агентстві з правової охорони програм для ЕОМ, баз даних і топологій інтегральних мікросхем.

У межах захисту прав автор згідно із законом може вимагати від порушника  виплати значної компенсації. її величина, за рішенням судового органу, встановлюється у межах від 500 до 50 000-к ратного розміру мінімальної  місячної оплати праці на певний момент. На контрафактні примірники програм  для ЕОМ і баз даних можуть накладати арешт у порядку, встановленому  законом.

Основна проблема авторського права  на сьогодні — введення дієвого  правоохоронного механізму. Територія  і України, і Росії стала полем  діяльності "піратів", які без  згоди авторів використовують продукт  промислової власності та авторського  права з комерційною метою. Такі дії завдають великої шкоди не лише правопорядку, а й бюджетові  країни. "Пірати" не сплачують  державі жодних податків з прибутку, який отримують. Не можна визначити  навіть обсяги самого прибутку, хоча зрозуміло, що вони величезні. Деяке уявлення про  величину "піратського" бізнесу  дають відомості про те, що унаслідок  діяльності індустрії шоу-бізнесу  до бюджету США спрямовується  майже 500 млрд. дол. США щорічно.

В Україні, за деякими оцінками, 9 із 10 відеофільмів, фонограм, програм для  ЕОМ і книг створюються з грубими  порушеннями прав авторів та виконавців. Діяльність "піратів" порушує  економічні основи легальних індустрій, здатних зробити вагомий внесок у національний продукт України.

Успішна боротьба з "піратством" можлива лише за умови жорсткої державної  політики у сфері охорони інтелектуальної  власності. Потрібно координувати діяльність правоохоронних структур, податкових служб та органів виконавчої влади. Відповідно до Закону РФ "Про авторське  право та суміжні права" передбачено  створення "спеціального повноважного органу" з метою здійснення такої  координації.

Іноді вважають, що вирішити питання  масового порушення авторського  права може товариство власне авторів. Проте громадська організація, яка  займається майновими правами авторів (збір і розподіл авторської винагороди), за всієї її важливості, не визначає і не провадить державну політику в галузі авторського і суміжних прав. Тим більше, що в сучасних умовах ця політика має спрямовуватися на викорінення "піратства", створення  правозахисного механізму, який стимулював би розвиток легітимної "індустрії  мистецтв" як могутнього чинника  утвердження правопорядку і збільшення доходів до бюджету держави.

Досвід країн світу в галузі охорони прав інтелектуальної власності  свідчить, що недоцільно зобов'язувати  громадську організацію виконувати функції держави. Саме вона та її правоохоронні  органи можуть і мають здійснювати  жорсткі заходи щодо подолання порушень прав інтелектуальної власності. Для  цього потрібно застосовувати і  заходи законодавчого плану. Наприклад, США прийняли поправки до кримінального  законодавства, згідно з якими за порушення авторських прав загрожує 10 років тюремного ув'язнення. Варто, щоб правові норми існували і  обов'язково діяли під час порушення  законів, сприяли зміцненню правопорядку і створювали всі умови для  розвитку інтелектуальної власності.

Договір 
про передання виключних майнових прав 
на знак для товарів і послуг 
 
м. Харків “__”___________200_ року 
 
______________________________________________________________, (надалі – “Власник”) в особі ____________________________________________, що діє на підставі __________________________, з однієї Сторони, та 
 
_____________________________________________________________________________, (надалі – “Правонаступник”), в особі ___________________________________________, що діє на підставі ______________________________________________, з іншої Сторони, 
 
що далі разом іменуються “Сторони”, уклали цей Договір про наступне:  
 
1. Предмет Договору 
 
1.1. За цим Договором Власник передає Правонаступнику майнові права на знак для товарів і послуг „_____________________” (далі - Знак), свідоцтво України № ____ у повному обсязі, в тому числі всі виключні майнові права, а Правонаступник приймає майнові права на Знак у повному обсязі, в тому числі всі виключні майнові права, від Власника в порядку, передбаченому цим Договором.  
1.2. Укладення цього Договору не впливає на ліцензійні договори, які були укладені раніше. 
 
2.Обов’язки Власника 
 
2.1.Належним чином виконувати умови цього Договору. 
 
2.2.Не передавати третім особам майнові права на Знак.  
 
2.3.Не використовувати Знак у власній господарській діяльності після набрання чинності цим Договором. 
 
2.4.Неухильно дотримуватись умов конфіденційності, визначених цим Договором. 
 
3.Права Правонаступника 
 
3.1.Використовувати Знак у власній господарській діяльності на власний розсуд, включаючи наступні дії, але не обмежуючись ними: 
 
3.1.1.застосовувати Знак на товарах, для яких його зареєстровано;  
 
3.1.2.застосовувати Знак на упаковці товарів; 
 
3.1.3.застосовувати Знак у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках; 
 
3.1.4.застосовувати Знак під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із введенням зазначених товарів в господарський оборот; 
 
3.1.5.використовувати Знак у світовій мережі Інтернет; 
 
3.1.6.використовувати словесні елементи Знака в якості доменного імені;  
 
3.1.7.передавати майнове право на використання Знака третім особам на умовах, визначених відповідним(и) ліцензійним(и) договором (договорами); 
 
3.1.8.передавати виключні майнові права на Знак третім особам на умовах, визначених відповідним договором про передання виключних майнових прав на Знак. 
 
3.2.Перешкоджати неправомірному використанню Знака, в тому числі забороняти таке використання іншим особам. 
 
 
4.Обов’язки Правонаступника 
 
4.1.Належним чином виконувати умови цього Договору. 
 
4.2.Здійснювати всі витрати, пов’язані з реєстрацією цього Договору в Державному департаменті інтелектуальної власності. 
 
4.3.Здійснювати всі витрати, необхідні для внесення до Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів та послуг відомостей щодо передання виключних майнових прав на Знаки. 
 
4.4.Неухильно дотримуватись умов конфіденційності, визначених цим Договором. 
 
5.Ціна Договору 
 
5.1.За передання майнових прав, що є предметом цього Договору, Правонаступник зобов’язується сплатити Власнику винагороду у розмірі ___________________________. 
 
6.Умови конфіденційності 
 
6.1.Сторони погоджуються, що всі умови цього Договору, включаючи Додатки та Зміни до нього, являються конфіденційною інформацію та зобов’язуються її не розголошувати. 
 
6.2.Не являється порушенням умов конфіденційності представлення цього Договору державним органам, включаючи передачу Договору на реєстрацію до Державного департаменту інтелектуальної власності. 
 
7.Відповідальність Сторін 
 
7.1.У випадку порушення Власником обов’язку не передавати майнові права на Знак третім особам, передбаченого пунктом 3.2 Договору, Власник виплачує Правонаступнику неустойку у розмірі _________________________________. 
 
7.2.У випадку порушення Власником обов’язку не використовувати Знак у власній господарській діяльності після набрання чинності цим Договором, передбаченого пунктом 3.3 Договору, Власник виплачує Правонаступнику неустойку у розмірі _____________________________________________. 
 
7.3.У випадку порушення Сторонами умов Договору, за яке цим Договором не передбачена відповідальність, Сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України. 
 
8.Розгляд спорів 
 
8.1.Всі спори, що виникають між Сторонами за цим Договором вирішуються шляхом проведення переговорів. 
 
8.2.У випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів, спір передається на розгляд до судових органів України, відповідно до вимог чинного законодавства України. 
 
9.Інші умови 
 
9.1.Правовідносини між Сторонами, які не врегульовані цим Договором, регулюються чинним законодавством України. 
 
9.2.Цей Договір складено українською мовою в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу. Цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома Сторонами. 
 
9.3.Умови Договору можуть бути змінені за письмовою згодою Сторін. Зміни до Договору оформлюються в письмовій формі у вигляді Доповнень до цього Договору. 
 
9.4.Всі Додатки та Доповнення до цього Договору являються його невід’ємною частиною. 
 
 
ВЛАСНИК 
 
ПРАВОПРИЄМНИК