Сутність основних підходів щодо побудови структури плану рахунків

1. Сутність основних підходів щодо побудови структури плану рахунків

Для забезпечення потреб ведення бухгалтерського  обліку операцій по виконанню державного та місцевих бюджетів та складання  фінансової звітності наказом Державного казначейства України затверджено  План рахунків бухгалтерського обліку. 
План рахунків бухгалтерського обліку по виконанню державного та місцевих бюджетів органами Державного казначейства - це систематизований перелік рахунків бухгалтерського обліку, що використовується для детальної та повної реєстрації всіх фінансових операцій і забезпечення потреб складання фінансової звітності згідно з вимогами бюджетного процесу на відповідний бюджетний рік. 
План рахунків надає змогу здійснювати детальний і повний облік операцій, пов'язаних з виконанням бюджетів, а також своєчасно надавати детальну, достовірну і змістовну інформацію керівництву органів Державного казначейства та фінансових органів, Міністерству фінансів України, статистичним відомствам, податковим та іншим органам. 
При побудові Плану рахунків враховано особливості виконання державного та місцевих бюджетів, функціонування єдиного казначейського рахунку, виконання місцевих бюджетів через органи Державного казначейства, дотримано загальних принципів і вимог щодо здійснення бухгалтерського обліку та звітності. 
План рахунків ґрунтується на міжнародних стандартах бухгалтерського обліку та звітності, що засновані за такими принципами: 
законність — звітність повинна відповідати правилам та процедурам, які передбачені законодавчими та нормативними актами; 
достовірність - правдиве відображення у бухгалтерській звітності фінансових операцій держави з дотриманням вимог відповідних нормативних актів; 
повнота бухгалтерського обліку - всі операції по виконанню бюджетів в органах Державного казначейства підлягають реєстрації на рахунках бухгалтерського обліку без будь-яких винятків. Фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні результати операцій органів Державного казначейства, яка може впливати на рішення, що приймаються згідно з нею. Повнота та достовірність в обліку можливі тільки за умови, якщо облікова політика та процедури органів Державного казначейства забезпечать виконання всіх правил бухгалтерського обліку, а також, якщо ці правила застосовуються без відхилень, з урахуванням реальної оцінки операцій, подій та ситуацій; дата операції - операції по виконанню бюджетів реєструються в бухгалтерському обліку в момент проведення відповідних платежів, що відповідає касовому методу ведення бухгалтерського обліку; прийнятність вхідного балансу - залишки за рахунками на початок поточного звітного періоду мають відповідати залишкам за станом на кінець попереднього звітного періоду; 
превалювання сутності над формою - операції обліковуються та розкриваються у звітності відповідно до їх суті та економічного змісту, а не за їх юридичною формою; 
суттєвість - у фінансових звітах має відображатись уся істотна інформація, корисна для прийняття рішень керівництвом. Інформація є суттєвою, якщо її відсутність або перекручення може вплинути на економічні рішення користувачів звітності; 
доречність - корисність інформації для підготовки та прийняття економічних рішень; 
відкритість — фінансові звіти мають бути достатньо зрозумілими і детальними, щоб уникнути двозначності, правдиво відображати операції з необхідними поясненнями в записках. Операції повинні відповідати змісту статей звітів. Звітність має бути чітко викладена і зрозуміла для користувача; 
сталість - постійне, протягом бюджетного року, застосування обраних методів. Зміна методів обліку потребує додаткового обгрунтування і розкриття у фінансових звітах. 
правильність - сумлінне застосування прийнятих правил та процедур; 
обережність - обґрунтована, розсудлива оцінка фактів; 
незалежність - відокремленість фінансових бюджетних років (звітних періодів); 
співставність - можливість визначення тенденцій виконання бюджету через співставлення інформації, що міститься у бухгалтерському обліку і звітності за певний період часу; 
своєчасність - забезпечення своєчасною інформацією органів законодавчої та виконавчої влади, які приймають рішення, здійснюють оцінку виконання бюджету, готують пропозиції щодо складання бюджету, тощо, та інших користувачів; 
безперервність - оцінка активів здійснюється, виходячи з того, що процес виконання бюджетів є постійним; 
консолідація — складання зведеної фінансової звітності про виконання бюджетів в цілому по системі Державного казначейства України з урахуванням підвідомчих управлінь та відділень в розрізі бюджетів, за винятком залишків за внутрісистемними розрахунками; 
окреме відображення активів та пасивів - цей принцип передбачає, що всі рахунки активів та пасивів оцінюються окремо і відображаються в розгорнутому вигляді. Усі рахунки є активними або пасивними за винятком клірингових (рахунків за розрахунками), технічних та транзитних рахунків. 
При побудові плану рахунків враховано особливості виконання державного та місцевих бюджетів, функціонування Єдиного казначейського рахунку з дотриманням загальних принципів і вимог щодо здійснення бухгалтерського обліку і звітності. Структура плану рахунків базується на класифікації рахунків за економічним змістом з метою отримання інформації про виконання бюджетів та здійснення контролю за цим. 

1.    Структура плану рахунків 
   План рахунків охоплює 9 класів і поділяється на три логічні частини: балансові рахунки, бюджетні рахунки (рахунки доходів і видатків бюджету), меморандні і позабалансові рахунки: І. Балансові рахунки: 
   Клас перший. Активи. 
   Клас другий. Зобов'язання. 
   Клас третій. Кошти бюджетів та розпорядників бюджетних коштів. 
   Клас четвертий. Розрахунки. 
   П.Рахунки доходів та видатків бюджету (бюджетні рахунки): 
   Клас п'ятий. Результат виконання бюджету. 
   Клас шостий. Доходи бюджету. 
   Клас сьомий. Видатки бюджету. 
   Ш. Меморандні і позабалансові рахунки: 
   Клас восьмий. Управлінський облік. 
   Клас дев'ятий. Позабалансовий облік. 
   Перший клас Плану рахунків включає кореспондентський рахунок Державного казначейства в НБУ, кошти бюджетів у інших банках, розміщені депозити, цінні папери, надані бюджетні кредити, інші активи (кошти в дорозі та заблоковані на рахунках, товарно-матеріальні цінності), субкореспондентські рахунки, відкриті в органах Державного казначейства. Всі рахунки першого класу активні. 
   Другий клас включає зобов'язання, що пов'язані з випуском в обіг цінних паперів, за отриманими кредитами та депозитами, за іншими зобов'язаннями. Всі рахунки другого класу пасивні. 
   Третій клас включає операції за коштами: державного та місцевих бюджетів; які підлягають розподілу між рівнями бюджетів; тимчасово віднесеними на доходи бюджету; на рахунках розпорядників бюджетних коштів, органів Державного казначейства. Рахунки третього класу пасивні. 
   У четвертому класі відображаються розрахунки, які виникають між бюджетами в процесі їх виконання, розрахунки за векселями, позицію Державного казначейства щодо іноземної валюти та балансуючі рахунки. Всі рахунки четвертого класу активно-пасивні. 
   П'ятий клас визначає результат виконання бюджетів. Він включає результат виконання загального та спеціального фондів бюджетів. Рахунки п'ятого класу активно-пасивні. 
   Шостий клас включає доходи: державного та місцевих бюджетів, доходи, які підлягають розподілу; кошти тимчасово віднесені на доходи бюджетів. Всі рахунки шостого класу пасивні, крім рахунку 6911 "Контррахунок за операціями за доходами бюджетів", який є контрпасивним. 
   Сьомий клас включає видатки державного та місцевого бюджетів. Всі рахунки сьомого класу активні за винятком рахунків: 713 групи "Кредитування державного бюджету за вирахуванням погашення", 723 групи "Кредитування місцевого бюджету за вирахуванням погашення" які є активно-пасивні та 7911 "Контррахунок за видатковими операціями" який є контрактивний і 7921 "Контррахунок за операціями з кредитування за вирахуванням погашення", який є активно-пасивним. 
   Восьмий клас Плану рахунків включає меморандні (технічні) рахунки, які є елементом управлінського обліку і не входять в баланс про виконання бюджету. Цей клас включає кошти передані та кошти отримані органами Державного казначейства в процесі виконання бюджетів. Рахунки 81 розділу "Кошти отримані" пасивні, рахунки 82 та 83 розділів - активні, а рахунки 8911 "Контррахунок за операціями управлінського обліку за переданими коштами" -контрактивний і рахунок 8921 "Контррахунок за операціями управлінського обліку за отриманими коштами" - контрпасивний. 
   У дев'ятому класі Плану рахунків відображаються позабалансові статті. Цей клас включає: тимчасові планові показники, пропозиції та інші планові показники; кошторисні призначення; асигнування; планові показники за доходами бюджету; зобов'язання розпорядників бюджетних коштів; розрахункові документи, не оплачені в строк; нараховані доходи і витрати; зобов'язання і вимоги за кредитуванням та всіма видами гарантій. Рахунки 90, 91, 92, 94, 95 розділів - пасивні; рахунки 93 розділу - активні. Рахунки: 9911 "Контррахунок для активних рахунків позабалансового обліку" - контрактивний та 9921 "Контррахунок для пасивних рахунків позабалансового обліку-контрпасиений.

2. Методи амортизації, які мають найбільше визнання.

Амортизація - систематичний розподіл вартості ОЗ, інших необоротних та НА, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації) (п. 14.1.3 ПКУ).

Порядок нарахування амортизації. Амортизація нараховується помісячно, починаючи з місяця, що настає за місяцем введення об'єкта ОЗ в експлуатацію, протягом строку корисного використання об'єкта, що встановлюється наказом по підприємству в момент визнання цього об'єкта активом (при зарахуванні його на баланс). А цей строк не повинен бути меншим, ніж визначено в п. 145.1 ПКУ (п. 146.2 ПКУ).

При визначенні строку корисного використання засобу слід враховувати наступні моменти:

• очікуване використання об'єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;
• фізичний та моральний знос, що передбачається;
• правові або інші обмеження щодо строків використання об'єкта та інші фактори (п. 145.1.3 ПКУ).

Нарахування амортизації  призупиняється на періоди виводу об'єкта з експлуатації – це може бути реконструкція, модернізація, добудова, дообладнання, консервація або інші причини. При цьому необхідні підтвердні документи, що засвідчують факт виведення цих об'єктів з експлуатації (п. 146.2 ПКУ).

В разі зміни  очікуваних економічних вигод від  використання ОЗ, строк експлуатації доречно переглянути, але все  ж із дотриманням вимог п. 145.1 ПКУ. І вже потім нараховувати амортизацію, виходячи з нового строку, починаючи  з місяця, наступного за місяцем  зміни строку корисного використання (це правило не діє при застосуванні виробничого методу нарахування амортизації) (п. 145.1.4 ПКУ).

Закінчується  нараховуватися амортизація лише тоді, коли залишкова вартість засобу дорівнює його ліквідаційній вартості (умовно ліквідаційна вартість = 0) (п. 145.1.4 ПКУ).

Метод амортизації  на підприємстві визначається наказом  про облікову політику і може переглядатися  в разі зміни очікуваного способу  отримання економічних вигод. Нарахування  амортизації за новим методом  починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення  про зміну методу амортизації  (п. 145.1.9 ПКУ).

Методи  нарахування амортизації

Вже немає традиційного-звичного податкового методу. Тепер відповідно до ПКУ в податковому обліку методи нарахування амортизації повністю відповідають бухгалтерським методам, що перелічені в п. 26 П(С)БО 7 "Основні  засоби".

П. 145.1.5 ПКУ визначає такі методи нарахування амортизації  ОЗ.

    Запропоновані методи нарахування амортизації  умовно можна розбити на 2 типи:

    − методи амортизації, що базуються на часі використання основних засобів (прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

    − метод амортизації, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів основних засобів (виробничий метод нарахування амортизації).

    Відмінність цих методів полягає в різному  рівні нарахованих амортизаційних відрахувань, а також у способі  їх розподілу. Залежно від виду основних засобів, умов експлуатації, морального зносу підприємство на власний розсуд застосовує найбільш економічно доцільний  метод амортизації, який зазначається в наказі про облікову політику. При цьому кожен із методів  має як певні переваги, так і  недоліки.

    Прямолінійний метод нарахування  амортизації – один з найпростіших. Прямолінійний метод набув найбільшого поширення у світі. Суттєвою характеристикою є його рівномірність, тобто щороку амортизується однакова частина вартості основних засобів. При застосуванні цього методу річна норма амортизації залежить тільки від строку служби об’єкта. Перевагами цього методу є простота та можливість легкого коригування нормативів. У тому разі коли немає суттєвих ознак зростання витрат на ремонт основних засобів, пов’язаного із збільшенням строку їх використання, і відсутні дані про можливість швидкого морального зносу необоротних активів або є ускладнення із визначенням обсягу виробничої потужності за весь строк корисного використання основних засобів, застосування цього методу повністю виправдано. Недоліком методу є те, що він не враховує морального зносу, розбіжностей у використанні виробничої потужності основних засобів у різні роки їхньої експлуатації і необхідності збільшення витрат на ремонт в останні роки служби.

    Доцільніше  застосування цього методу для пасивної частини таких основних засобів, як будівлі, споруди, меблі, окремі типи обладнання довготривалого користування тощо.

    Застосування  методу зменшення  залишкової вартості передбачає використання фіксованої (у відсотках) норми річної амортизації. Його побудовано на припущенні, що новий об’єкт основних засобів дасть найбільшу віддачу в перший рік його експлуатації. Після цього віддача (продуктивність) з року в рік зменшується. Відповідно в перший рік експлуатації об’єкта буде отримано більше економічних прибутків, ніж у кожному наступному. Отже, при цьому методі економічно доцільним є нарахування більшої суми амортизації в першому році використання об’єкта і поступове її зменшення надалі.

    Оскільки  при застосуванні цього методу сума амортизації нараховується нерівномірно, нерівномірно також накопичується  сума зносу і зменшується залишкова  вартість. В останньому році експлуатації об’єкта залишкова вартість наближається до ліквідаційної. Цей метод можливий до використання лише у випадку, якщо ліквідаційна вартість об’єкта основних засобів відмінна від 0.

    Метод прискореного зменшення  залишкової вартості не має аналогів у світі. Прискореними вважають два методи:

    − зменшення залишку;

    − кумулятивний .

    При цьому методі річна норма амортизації  являє собою фіксовану (у відсотках) величину і застосовується до залишкової вартості об’єктів основних засобів. Причому в перший рік експлуатації об’єкта основних засобів нараховується  найбільша сума амортизації, потім  вона щороку зменшується.

    Очікувана ліквідаційна вартість не враховується при розрахунку річної норми амортизації. Тому в останній рік експлуатації об’єкта річну суму амортизації  слід розраховувати не за формулою, а як різницю між залишковою вартістю об’єкта на початок року і його ліквідаційною вартістю.

    При використанні цього методу амортизаційні  відрахування в перші роки експлуатації, коли об’єкт основних засобів експлуатується найбільш інтенсивно, досить високі, але з часом знижуються. У результаті цього значна частина вартості основних засобів буде амортизуватися вже в перші роки експлуатації об’єкта. Те саме стосується й кумулятивного методу. За цим методом більшість нарахованої амортизації лягає тягарем на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої (наданих) протягом першої половини строку експлуатації. У свою чергу, залишкова вартість цього об’єкта, пропрацювавши лише половину встановленого строку, досягає ліквідаційної вартості, хоча насправді до неї ще далеко. Висновком є те, що цей метод доцільно застосовувати до тих об’єктів основних засобів, які швидко морально старіють (насамперед, це інформаційне обладнання). Саме тому законодавець визначив , що цей метод може застосовуватись до найбільш високотехнологічних груп основних засобів, які найбільш перебувають під впливом розвитку науки, тобто групи 4,5 із класифікації основних засобів, наведеної у п. 145.1 ПКУ.

    Кумулятивний  метод належить до прискорених методів  нарахування амортизації. За своєю  сутністю він подібний до методу зменшення  залишкової вартості й відрізняється  лише процедурою обчислення.

    Суть  наведеного методу полягає в тому, що найбільша частка амортизаційних відрахувань припадає на перші роки експлуатації, оскільки деякі види об’єктів основних засобів (активна  частина, зокрема машини, механізми, верстати, інше виробниче обладнання) працюють ефективніше саме в перші  роки експлуатації, оскільки їх корисність і виробнича потужність у цей  час є значно вищими. Це означає, що в перші роки експлуатації вони більше зношуються порівняно з наступними, отже, потребують більшої суми амортизаційних відрахувань. У свою чергу, витрати  на ремонт і експлуатацію таких основних засобів, як правило, більші в кінці  строку служби, ніж на початку. Отже, цей метод, як і метод зменшення  залишкової вартості, передбачає рівномірний  розподіл корисності протягом усього строку експлуатації.

    Незручність цього методу в тому, що для кожного  року експлуатації необхідно визначати  свою норму амортизації (кумулятивний коефіцієнт).

    Виробничий  метод нарахування  амортизації ґрунтується на тому, що амортизація не є наслідком тривалості експлуатації об’єкта основних засобів, а залежить тільки від ефективності їх використання. Цей метод, який також називають методом суми одиниць продукції, найчастіше доцільно застосовувати тоді, коли знос активу безпосередньо пов’язаний із частотою його використання.

    Виробничий  метод має на меті змусити керівництво  підприємства дбати про те, щоб  виробничі об’єкти постійно експлуатувалися  і відповідно амортизувалися, оскільки знос цих засобів прямо залежить від фізичних одиниць роботи або  використання.

    Цей метод ефективний тоді, коли виробничу  віддачу того чи іншого об’єкта  основних засобів можна вірогідно  визначити. У разі, якщо фактичний  обсяг наданих послуг відрізняється  від попередньо очікуваного, підприємство має проблеми з його застосуванням.

    Зокрема, наведений метод ефективний для  використання у галузях економіки, де основним видом діяльності є виготовлення окремих видів продукції і  можна здійснити розподіл обсягу виробленої продукції на кожний окремий  об’єкт основних засобів.

    Висновок: прийняття рішення про зміну методу амортизації не потребує здійснення коригувань минулих звітних періодів та зміни сальдо рахунків на початок звітного року, як це необхідно робити при зміні облікової політики. При цьому зміст і суму змін в обліковій оцінці згідно з п. 21 П(С)БО 6 «Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах» підприємству буде необхідно відобразити у примітках до фінансової звітності.  

3. Значення  векселів в умовах ринкової економіки  та їх облік.

     Вексель - це письмове безумовне зобов'язання, боргова розписка стандартної форми, що дає право її власнику вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель, у відповідний строк і у відповідному місці.

     Вексельна форма розрахунків – це розрахунки між постачальником (отримувачем  коштів) і покупцем (платником коштів) з відстрочкою платежу, які оформлюються векселем.

     Порядок проведення заліку взаємної заборгованості з використанням векселів включає  чотири етапи:

• оформлення та облік платіжних документів;
• проведення заліку взаємної заборгованості;
• вексельне оформлення прострочених заборгованостей;
• дальші операції з векселями.

     За  своєю суттю вексель є борговим зобов'язанням. Його абстрактність  полягає в тім, що він не обумовлений  попереднім виконанням будь-яких договірних зобов'язань.

     Векселі на основі взаємної довіри суб'єктів  ринкових відносин функціонують в обігу  як розрахунковий засіб, боргове  зобов'язання та як різновид цінних паперів, що має значні переваги над паперовими грішми. Ці особливості накладають специфічний відбиток на сферу обігу  векселів у порівнянні з іншими цінними  паперами. Зокрема, векселі не знецінюються, в обігу перебувають визначений договором час, скорочують потреби  в готівці, зменшують витрати  грошового обороту і прискорюють  його. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.

     Розвиток  кредитних інститутів обумовлений  можливістю негайного обертання  боргових зобов'язань на гроші, що передбачає, у свою чергу, переказування даних  зобов'язань третім особам у простій  та надійній формі. Вексель, що відповідає саме цим вимогам, є зручним інструментом для руху кредитів.

     Той, хто дає кредит в обмін на вексель, за необхідності може обернути його на гроші, переказуючи вексель як іншим  особам, так і банку з умовою надання знижки з номіналу. Один вексель у процесі свого обігу здатний погасити цілу низку грошових зобов'язань.

     Векселі, які застосовуються в господарському обороті як в Україні, так і  в міжнародних розрахунках, досить різноманітні. Векселі різняться  за емітентом, угодами, які вони обслуговують, суб'єктом, що здійснює оплату, наявністю  застави, порядком оплати, можливістю передавання іншій особі, місцем платежу, формою пред'явлення та іншими ознаками.

     Векселі казначейські - один із видів державних цінних паперів, які випускаються для покриття видатків державного бюджету. Вони можуть бути використані:

• для здійснення розрахунків;
• для зарахування сплати податків до державного бюджету;
• як застава для забезпечення інших платежів та кредитів.

     Векселедавцем і, відповідно, платником за казначейськими векселями є Головне управління Державного казначейства. Такі векселі  видаються на пред'явника зі строком  платежу не більше одного року.

     Приватні  векселі емітуються корпораціями, фінансовими групами, комерційними банками. Спеціального забезпечення ці папери не мають. Як гарантія їхньої надійності виступає рейтинг векселедавця, стабільність його фінансового стану та авторитет на ринку цінних паперів.

     Фінансовий  вексель має в своїй основі депозитну природу. Якщо класичний вексель видається за реальної товарної угоди, то фінансовий в основному використовується для мобілізації грошових ресурсів.

     Товарний (комерційний) вексель використовується для кредитування торговельних операцій. Він визначає умови погашення векселедавцем-боржником своїх обов'язків перед постачальником-кредитором за поставлену продукцію, надані послуги, виконані роботи.

     Простий (соло-вексель) виписується і підписується покупцем (векселедавцем) і є його борговим зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму в установлений час. Тобто, оформляючи простий вексель, векселедавець є платником. Підписавши простий вексель, він стає на певний строк боржником особи, указаної у векселі. Векселедавець бере на себе зобов'язання особисто сплатити за векселем певну суму грошей у точно зафіксований час у майбутньому або в час, визначений власником векселя.

     Нині  в Україні прості векселі набувають  певної популярності. Вони використовуються для залучення тимчасово вільних  грошових коштів. Банківські установи активно використовують прості векселі  для залучення коштів, бо вексель  має перевагу перед ощадним сертифікатом, оскільки він більш ліквідний. Це означає, що власник векселя має  можливість розрахуватися зі своїми кредиторами не тільки грошима, а  й векселем за відвантажені товари і надані послуги або достроково врахувати вексель.

     Важлива особливість векселя полягає  в тім, що його можна використати  як засіб платежу. Фінансово-кредитні установи використовують "розрахунковий" вексель. Розрахунковий вексель - це вексель, який купують з дисконтом для покриття кредиторської заборгованості перед векселедавцем у розмірі вексельної суми. Сутність такої операції в тім, що різниця між ціною покупки векселя і вексельною сумою стає доходом.

     У таких операціях використовують векселі надійних банків або транспортних підприємств. Векселі цих підприємств  купують з метою дострокового погашення кредиторської заборгованості перед векселедавцем. Тому до таких  векселів додають гарантовані листи  із зобов'язанням векселедавця достроково погасити вексель у рахунок кредиторської  заборгованості власника векселя перед  векселедавцем за отримані останнім товари і надані послуги.

     Операції  з такими векселями вважають найбільш дохідними.

     Забезпечений  вексель - це вексель, гарантований заставою, яка надається кредиторові, банку або продавцю доти, доки борг не буде сплачено. Заставою може бути дебіторська заборгованість, товарні запаси, цінні папери, основні виробничі засоби, обладнання.

     Векселі на пред'явника - це такі векселі, що оплачуються негайно після прийняття їх дебітором. Вексель, що оплачується в термін, указаний у документі, називається строковим,

     Доміцильований  вексель - це такий, у якому застережено, що даний вексель підлягає сплаті третьою особою - доміцилянтом за місцем проживання платника (або в іншому місці). Конкретне місце платежу вказується на векселі векселедавцем і пред'являється до оплати доміцилянту, який не є відповідальною особою за векселем, тобто не несе жодної відповідальності, якщо платіж не буде здійснено.

Облік векселів.

Облік векселів - це форма кредитування банком векселедержателя, тобто особи, що є одержувачем за векселем, шляхом дострокової виплати йому позначеної у векселі суми за вирахуванням процентів з моменту обліку до строку платежу по векселю. За облікованим векселем векселедержатель свої права передає банку шляхом передаточного надпису (індосаменту);

Облік векселів є формою кредитування банком суб’єкта господарювання шляхом придбання векселя  до настання терміну платежу за ним за грошові кошти з дисконтом. До різновидів операцій обліку, які проводяться банком, належать безобіговий облік та облік з реверсом.

Безобіговий облік — різновид обліку, при якому пред’явник векселя вибуває з числа векселезобов’язаних осіб через проставлення безобігового індосаменту на векселі або шляхом передачі векселя банку без надання пред’явником індосаменту, якщо останній індосамент бланковий. Цей різновид обліку використовується тільки при обліку векселя, за яким кредитоспроможність платника не викликає сумнівів.

Облік з реверсом — різновид обліку, при якому пред’явник векселя дає банку позавексельне зобов’язання викупити обліковані банком векселі до настання терміну їх оплати та/або при настанні (ненастанні) певних обставин. Від звичайного обліку цей різновид обліку відрізняється тим, що платіж за векселем здійснює не безпосередньо зобов’язана за векселем особа-платник (векселедавець простого векселя або акцептант перевідного), а векселедержатель, який зобов’язується викупити вексель.

Згідно з чинним законодавством України операція обліку векселів є неліцензійним видом  діяльності (ст. 1 Рішення ДКЦПФР «Про визначення операцій, що не належать до торгівлі цінними паперами як виду професійної діяльності.).

При здійсненні операції обліку векселів існують переваги як для векселедержателя, так і векселедавця: