Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів

16.1. Сутність та функціональне призначення міжнародних фінансів

  Фінанси за своєю економічною природою виражають складну ієрархічну структуру, цілісність якої визначає субординацію окремих фінансових відносин і категорій, що відображають її багатоаспектну сутність. Обслуговуючи насамперед систему економічних взаємозв'язків як спосіб господарювання з властивими йому відносинами, формами й методами впливу на процес виробництва, розподілу і споживання, фінанси в ринкових відносинах є основою господарського механізму, що зумовлює економічні процеси як на національному, так і на міжнародному рівнях.

  Міжнародні фінанси -- одна з основних форм міжнародних економічних відносин, функціонування і розвиток яких пов'язані з існуванням та обслуговуванням усього комплексу міжнародних зв'язків. Сучасне розуміння сутності міжнародних фінансів значно ширше, ніж розгляд лише міжнародних валютно-фінансових відносин чи функціонального призначення міжнародних фінансових інституцій або міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів через світовий фінансовий ринок. Це визначає необхідність інтегрованого підходу до висвітлення цього питання, основу якого становить аналіз взаємодії багатьох елементів світової фінансової архітектури, які прямо чи опосередковано пов'язані з рухом глобальних валютно-фінансових потоків. Логіка викладу передбачає з'ясування сутності міжнародних фінансів як багатоаспектного поняття, розкриття основних категорій міжнародних фінансів, перехід від загальних питань концептуального характеру до конкретних механізмів і технологій вироблення й прийняття раціональних фінансових, економічних і політичних рішень на глобальному рівні.

  Термін "світова фінансова система" включає змістовий аспект валютних відносин у повному обсязі, поглинаючи та інтегруючи їх. У цьому сенсі важливо усвідомлювати внутрішній зміст понять "валютна система" і "грошова система", зрозуміти спільне і відмінне у них. Грошова система -- перш за все національна система, в межах якої безпосередньо обертаються грошові знаки держави. Вона є складовою загальної фінансової системи держави. На відміну від грошової, не в усіх країнах діють "валютні системи" як інститути і складові фінансової системи, пов'язані із світовою валютною системою, що оперують конвертованими валютами. Більше того, поняття "валютна система" повністю відповідає поняттю "грошова система" лише в тих випадках, коли національна грошова одиниця є визнаною у світі як основна чи резервна валютна одиниця (такою найчастіше є національна валюта провідних країн світу, що накопичується центральними банками інших країн як резерв коштів для міжнародних розрахунків), що служить міжнародним платіжним засобом, базою для визначення валютного паритету і валютного курсу, використовується як інструмент для проведення валютних інтервенцій.

Із зазначеного вище очевидно, що не зовсім правильно використовувати терміни "гроші" і "валюта" як синоніми, а тому важливо розмежовувати:

-- валютну систему, що забезпечує функціонування єдиного світового господарства з національними "валютними підсистемами";

-- грошову систему національних держав, що забезпечує відповідні потреби національних економік і населення.

У сфері світових фінансів, крім національних суб'єктів -- держави, підприємств, громадян, виокремлюють наднаціональні суб'єкти -- міжнародні організації та міжнародні фінансові інституції. На основі такого умовного поділу до трактування міжнародних фінансів часто підходять дещо звужено, вважаючи, що вони відображають виключно діяльність міжнародних організацій і фінансових інститутів. Теорія і набутий досвід підтверджують, що в умовах глобалізаційних процесів фінанси реструктуризуються не тільки за простором їх функціонування, а й за походженням суб'єктів, які умовно можна поділити на національно-держав ні та міжнародні. Так, національно-державні, як правило, функціонують у межах території однієї держави, не залучаючи іноземних суб'єктів, на основі національного законодавства і є виключно внутрішньо-національними. Міжнародні фінанси охоплюють міждержавні та транснаціональні фінансові відносини, для яких характерний іноземний елемент. До того ж міжнародні фінанси є не лише результатом відносин держав як цілісних блоків. Вони передбачають співпрацю з метою раціонального розміщення внутрішніх ресурсів для вироблення й прийняття раціональних зовнішньоекономічних і політичних рішень. Міжнародні фінанси обслуговують, по-перше, економічні зв'язки між резидентами різних країн; по-друге, відносини країн світу з міжнародними та регіональними організаціями (ООН, ЄС); по-третє, операції урядів та резидентів різних країн на міжнародних фінансових ринках.

Система міжнародних фінансових відносин складається між різними суб'єктами. Суб'єктами міжнародних фінансів є:

-- держави;

-- міжнародні організації;

-- міжнародні фінансові інституції;

-- юридичні особи, серед яких особливе місце займають транснаціональні корпорації (ТНК), транснаціональні банки (ТНБ), фінансово-кредитні інститути, біржі;

-- фізичні особи.

Таким чином, міжнародні фінансові відносини є досить складною і розгалуженою системою руху валютно-фінансових потоків, які можна згрупувати за такими напрямами:

-- взаємовідносини між суб'єктами господарювання різних країн;

-- взаємовідносини держави з юридичними і фізичними особами інших країн;

-- взаємовідносини держави з урядами інших країн та міжнародними фінансовими організаціями;

-- взаємовідносини держави і суб'єктів господарювання з міжнародними фінансовими інституціями.

  Від налагодженості цих відносин значною мірою залежить узгодження індивідуальних, корпоративних, національно-державних, регіональних та глобальних інтересів задоволення спільних потреб як на регіональному, міжнародному, так і глобальному рівнях.

  Видимою зовнішньою формою вияву міжнародних фінансів є розгалужена система руху валютно-фінансових потоків, що виникають між суб'єктами фінансових відносин на міжнародному і глобальному рівнях. Фінансові ресурси і капітал нерівномірно розподілені у світовому масштабі між власниками -- приватними особами, фірмами, транснаціональними банками і корпораціями, міжнародними організаціями і міжнародними фінансовими інституціями, державами. Це приводить до постійного руху грошових і фінансових потоків у системі світового господарства між його суб'єктами. Частина фінансових ресурсів опосередковує міжнародний економічний обмін товарами і послугами, формуючи міжнародні валютно-розрахункові відносини. Відтак виникають відносини обміну, пов'язані з міжнародною торгівлею та опосередковані рухом грошових, а точніше валютних, потоків, оскільки у системі світового господарства і міжнародних відносин торгівля товарами, послугами і факторами виробництва здійснюється опосередковано через обмін іноземних валют. Вони характеризують валютні надходження та валютні платежі, які відображаються у торговельному балансі, стан якого характеризує відносини обміну та якісну сторону міжнародних грошових потоків. Позитивне сальдо відображає перевищення валютних надходжень над платежами, що є передумовою стабільності національної валюти, і навпаки. Інша частина фінансових ресурсів і капіталу не пов'язана безпосередньо з міжнародною торгівлею реальними активами й відносинами обміну, і в процесі свого перерозподілу між суб'єктами світової економіки створює суто міжнародний рух капіталу. При цьому перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу в системі світового господарства відбувається через дію ринкового й неринкового механізмів. Найбільша частка фінансових активів купується і продається на глобальному (світовому) фінансовому ринку (світових ринках капіталів), частина -- набуває форми офіційної міжнародної фінансової допомоги, ще частина потрапляє у золотовалютні резерви. Таким чином, відносини перерозподілу виникають у процесі формування і використання централізованих грошових фондів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій, а також у процесі перерозподілу фінансових активів на світовому фінансовому ринку, що є глобальною системою акумулювання тимчасово вільних фінансових ресурсів і капіталу та надання їх позичальникам, якими найчастіше є країни-реципієнти.

   За матеріально-речовим втіленням міжнародні фінанси часто ототожнюють із фондами фінансових ресурсів, що утворюються у результаті перерозподільних відносин і використовуються для забезпечення безперервності суспільного відтворення на світовому рівні та задоволення спільних потреб, які мають міжнародне значення. Значною мірою це правильно, але дещо звужує розуміння міжнародних фінансів, обмежуючи їх виключно формуванням і використанням централізованих грошових фондів світових та регіональних міжнародних організацій і фінансових інституцій. Відповідно поза увагою залишаються канальний характер руху фінансових ресурсів, міжнародне переливання капіталів та їх перерозподіл між різними учасниками міжнародних економічних відносин.

  З інституційного погляду, міжнародні фінанси -- сукупність банків, валютних та фондових бірж, міжнародних фінансових інституцій, регіональних фінансово-кредитних установ, міжнародних та регіональних економічних організацій і об'єднань, через які здійснюється рух світових фінансових потоків.

Міжнародні фінанси, як і будь-яка інша економічна категорія, виконують певні функції. Функції міжнародних фінансів -- зовнішній вияв їхньої внутрішньої сутності, що розкриває їх функціональне суспільне призначення у системі міжнародних економічних відносин та у розвитку світового фінансового середовища. Передусім слід підкреслити, що міжнародні фінанси є само стійною економічною категорією. їх функціонування й еволюція зумовлені розвитком усієї системи фінансових категорій. Міжнародні фінанси як логічне продовження і розвиток більш загальної категорії "фінанси", характеризуються функціями, притаманними фінансам у цілому (нагадаємо фінанси виконують розподільну і контрольну функції), але одночасно мають свої особливості.

   Сутність міжнародних фінансів як економічної категорії реалізується через перерозподільну, контрольну і регулюючо-координуючу функції. Зміст цих функцій, сфера та об'єкт їх дії характеризують специфіку міжнародних фінансів як економічної категорії.    Через механізм міжнародних фінансів здійснюється перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу між різними суб'єктами міжнародних економічних відносин. При цьому перерозподіл фінансових ресурсів і капіталу в системі міжнародних фінансових відносин визначається як об'єктивними закономірностями (капітал орієнтується на високу норму прибутковості, низький рівень ризиковості фінансових трансакцій, дію закон)' пропорційного розвитку), так і політикою (інтересами) суб'єктів міжнародних відносин. Відтак об'єктивною основою становлення і розвитку міжнародних фінансів є закономірності міжнародного кругообігу функціонуючого капіталу: на одному його полюсі виникають тимчасово вільні кошти, а на іншому -- постійно з'являється попит на них. Іншими словами, джерела фінансових ресурсів зосереджені в країнах-донорах, до яких належать розвинуті економіки: саме в цих країнах акумулюється переважний обсяг фінансових ресурсів світу, їм належать найбільші розміри квот у фондах міжнародних організацій, що призначені для надання фінансової допомоги (такі фонди формуються в основному за рахунок внесків урядів країн-донорів); найбільша частка світових золотовалютних резервів є власністю приватних осіб, компаній, організацій та урядів розвинутих країн світу. Відтак розвинутий світ постійно шукає вигідні сфери вкладення заощаджень і намагається максимально диверсифікувати їх. З іншого боку, країни, традиційно зараховані до категорії "ринків, що внормуються'', об'єднує характерна риса -- вони відчувають гостру нестачу припливів довгострокових інвестицій. І саме сфера міжнародних фінансів дає змогу і розвинутим країнам, і тим, що розвиваються, задовольнити певною мірою свої об'єктивні потреби та економічні інтереси. При цьому інтереси суб'єктів міжнародних відносин та об'єктивні закономірності можуть як збігатися, так і су* перечити один одному.

   Фінанси на рівні кожної держави об'єктивно виконують контрольну функцію, сутність якої полягає в тому, що фінанси -- не лише інструмент розподілу і перерозподілу, але й інструмент контролю за діяльністю суб'єктів обмінно-розподільних відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості, тому об'єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб'єкти контролюють один одного. Саме така підкон-трольність забезпечує збереження фінансових ресурсів та формування доходів на законній основі.

Зважаючи на те, що за визначенням Дж. Менвіла Херріса міжнародні фінанси --- економічна сукупність часу і невизначеності щодо рішень, які стосуються декількох різних країн з урахуванням того, що кожна суверенна держава має власну валюту, закони бізнесу і політичні системи, то контрольна функція фінансів у цьому випадку є свого роду інтегрованим поняттям, що передбачає:

-- валютний контроль (забезпечення дотримання валютного законодавства, недопущення незаконного відпливу ("втечі") капіталу, контроль за валютними позиціями банків, обов'язкове декларування зарубіжних авуарів і т. ін.);

-- митний контроль (процедури з попередження та виявлення порушення митних правил, а також контроль за правомірністю застосування тарифних і нетарифних правил та механізмів захисту національних економічних інтересів в умовах лібералізації світової торгівлі товарами і послугами);

-- податковий контроль (здійснення ефективного і дієвого контролю за дотриманням податкового законодавства у сфері міжнародних відносин, уникнення випадків незаконного ухилення від сплати податків);

-- адміністративний контроль (встановлення валютних обмежень: ліцензування валютних операцій (є навіть повна заборона певних валютних операцій), обов'язкові повернення та продаж валютної виручки чи її частини експортерами-резидентами через центральний чи уповноважений банк, який має валютну ліцензію, обмеження на продаж іноземної валюти імпортерам, обмеження строків платежів за експортом та імпортом товарів і строків надходження імпортних товарів у разі здійснення попередньої оплати);

-- інституційний контроль у сфері міжнародних фінансових відносин (контроль з боку міжнародних інституцій: Світова організація торгівлі (СОТ), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням "брудних грошей" (ФАТФ), Базельський комітет банківського нагляду, Європейський центральний банк, міжнародні банки тощо).

  Міжнародні фінанси -- досить розгалужена структура з множинністю державних, приватних і власне міжнародних елементів, які є повноцінними учасниками глобального економічного простору. Сучасну систему світового господарства вирізняє розгалужений регулятивний механізм, що охоплює і сферу фінансових перерозподільних процесів. Цей механізм забезпечує координацію зусиль світової спільноти щодо регулювання міжнародних фінансових відносин, а отже, міжнародних валютно-фінансових потоків як приватного, так і офіційного походження. Тому без перебільшення можна стверджувати, що окрім перерозподільної і контрольної, міжнародні фінанси виконують регулюю-чо-координуючу функцію. Практична реалізація цієї функції полягає у прийнятті узгоджених рішень щодо міжнародних фінансів, розробленні поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики. Тим паче, що міжнародна фінансова сфера залишається найбільш вразливою підсистемою світового господарства внаслідок невпорядкованої міграції "летючих" капіталів, офшоризації та тінізації фінансових ресурсів, зростання обсягів спекулятивних операцій, слабкої інституційної спроможності регулятивних механізмів. Саме тому у світлі недавніх фінансових криз увага до цієї функції міжнародних фінансів значно посилилася.

16.2. Міжнародний ринковий механізм перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу

   Найпотужнішою складовою у системі міжнародного перерозподілу фінансових ресурсів і капіталу, як за масштабністю операцій, так і багато канальністю руху фінансових потоків, є світовий фінансовий ринок. Цей глобальний механізм, що забезпечує переливання грошово-кредитних ресурсів між країнами, регіонами, галузями та окремими суб'єктами бізнесу, збалансовує світовий попит і пропозицію на капітал .

Отже, з функціонального погляду, світовий фінансовий ринок -- система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл світових фінансових потоків і міжнародних потоків капіталу.

Світовий фінансовий ринок виник на основі інтеграційних процесів між національними фінансовими ринками. Інтеграція фінансових ринків окремих країн розпочалася приблизно в середині 60-х років XX ст. Активізація міжнародних потоків капіталу та конкуренція щодо його залучення сприяли зміцненню зв'язків, розширенню контактів між національними фінансовими рив ками,

   З інституціонального погляду, світовий фінансовий ринок -- сукупність фінансово-кредитних інституцій (банків, спеціалізованих фінансово-кредитних установ, фондових бірж), які виконують посередницькі функції у перерозподілі фінансових активів між кредиторами та позичальниками, продавцями та покупцями фінансових ресурсів, забезпечують рух світових фінансових потоків

За рівнем організації і функціонування світовий фінансовий ринок об'єднує національні фінансові ринки країн та міжнародний фінансовий ринок, що відрізняються як умовами емісії, так і механізмом обігу фінансових активів.

Міжнародний фінансовий ринок

Міжнародний фінансовий ринок як складова світового фінансового ринку -- надзвичайно розгалужена система акумулювання вільних фінансових ресурсів та надання їх позичальникам із різних країн на принципах ринкової конкуренції. Цей ринок набув величезних масштабів і перетворився в одне з найважливіших джерел фінансових ресурсів, став визначальним фактором господарського життя всіх без винятку країн світу. На відміну від національних, міжнародні фінансові ринки вирізняються масштабністю операцій (щоденні операції на міжнародних фінансових ринках у 60 разів перевищують операції світової торгівлі товарами), у них відсутні географічні кордони, операції проводяться цілодобово, їх учасники -- переважно першокласні банки, корпорації, фінансово-кредитні інститути з високим рейтингом, надзвичайно диверсифікована сегментарна структура ринків, інструментів та операцій в умовах революції сфери фінансових послуг, забезпечуються стандартизація операцій та високий ступінь інформаційних технологій.

   Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства й одержання від цих операцій певного доходу.

Функціональне призначення міжнародного фінансового ринку полягає у забезпеченні міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучати достатню кількість фінансових ресурсів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні.

Міжнародний фінансовий ринок становить складну, внутрішньо структуровану систему. Незважаючи на майже столітню історію становлення і розвитку міжнародного фінансового ринку, донині не склалося єдиної, загальноприйнятої класифікації цієї системи.   Це пояснюється тим, що між окремими структурними елементами міжнародного фінансового ринку не можна провести чіткої межі. Наприклад, міжнародний ринок облігацій є складовою міжнародного ринку боргових зобов'язань і водночас за логікою, елементом міжнародного ринку цінних паперів. Не меншу проблему становить і виокремлення такого відносно нового елемента міжнародного фінансового ринку, як міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів). З одного боку, для нього характерні ознаки грошового ринку, а з іншого -- похідні інструменти мають деякі елементи довгострокових боргових інструментів міжнародного ринку капіталу.

  З урахуванням цього найчастіше у спеціалізованій науковій літературі виділяють такі головні елементи міжнародного фінансового ринку:

-- міжнародний валютний ринок;

-- міжнародний ринок боргових зобов'язань (у тому числі міжнародний ринок банківських кредитів та міжнародний ринок боргових цінних паперів);

-- міжнародний ринок цінних паперів (у тому числі міжнародний ринок титулів (або прав) власності та міжнародний ринок боргових цінних паперів (міжнародні ринки облігацій));

-- міжнародний ринок похідних фінансових інструментів (деривативів). Валютний ринок у широкому розумінні -- система економічних відносин,пов'язаних операціями купівлі-продажу іноземних валют, платіжних документів у іноземних валютах та розміщення тимчасово вільних валютних коштів.

  З інституційного погляду, валютний ринок --- сукупність установ і організацій (банків, валютних бірж, інших фінансових інститутів), що забезпечують функціонування ринкових валютних механізмів. Відповідно можна виокремити чотири групи суб'єктів валютного ринку:

-- державні установи, основне місце серед яких займають центральні банки (а також казначейства окремих країн);

-- юридичні та фізичні особи, що працюють у різноманітних сферах зовнішньоекономічної діяльності;

-- банківські установи (банки-дилери), які забезпечують валютне обслуговування зовнішніх зв'язків і, особливо, великі транснаціональні банки, які мають розгалужену мережу філіалів;

-- валютні біржі та валютні відділи товарних і фондових бірж. Міжнародні валютні ринки -- міжнародна мережа офіційних центрів, де

відбувається купівля-продаж іноземних валют. Міжнародні валютні ринки забезпечують своєчасність здійснення міжнародних платежів і розрахунків, страхування валютно-кредитних ризиків, диверсифікацію валютних резервів. Разом з тим значні коливання курсових співвідношень роблять міжнародний валютний ринок важливим місцем проведення спекулятивних операцій. Отже, функціональне призначення міжнародного валютного ринку полягає:

-- у здійсненні міжнародних розрахунків;

-- регулюванні валютних курсів;

-- диверсифікації валютних резервів;

-- хеджуванні валютних ризиків;

-- отриманні учасниками валютного ринку прибутку у вигляді різниці курсів валют;

-- узгодженні валютної політики в межах світового господарства.

Фінанси міжнародних організацій.

   Організація Об'єднаних Націй (ООН) була заснована наприкінці Другої світової війни. У 2006 р. світова громадськість широко відзначила 60-річний ювілей цієї організації, яка була і залишається головним світовим центром координації зусиль з підтримання миру, зміцнення безпеки, розвитку міжнародного співробітництва. До сфер її діяльності згідно зі Статутом ООН входять також міжнародні проблеми економічного, соціального, культурного і гуманітарного характеру, заохочення й розвиток поваги до прав людини, охорона навколишнього природного середовища. Разом з тим аналіз практики діяльності цієї організації показує, що поряд із всебічним зростанням ролі світових політичних проблем, все більше значення в її діяльності відводиться вирішенню економічних і фінансових питань розвитку сучасного світу. Відповідно з плином часу предметом вивчення, аналізу, пошуку шляхів і засобів вирішення, вироблення відповідних рекомендацій ООН стають новітні сфери світового господарства, міжнародних економічних і фінансових відносин. Паралельно з цими процесами змінюється структура самої ООН, збільшується кількість економічних установ і країн', які беруть в них участь, розширюється поле діяльності цих установ, їх контакти з іншими міжнародними, а також національними організаціями та інститутами. Значення економічної діяльності ООН зростає у зв'язку з ускладненням процесів, які відбуваються у всесвітніх економічних взаємовідносинах і міжнародному поділі праці, різноманітністю проблем, що виникають у світовій економіці, динамізмом міжнародного господарського життя. Усе це викликає необхідність прийняття вчасних та ефективних рішень. Економічна діяльність ООН включає чотири головні напрями:

1) вирішення загальних для всіх країн глобальних економічних проблем;

2) сприяння економічному співробітництву держав з різними рівнями соціально-економічного розвитку;

3) сприяння господарському розвитку країн, що розвиваються;

4) вирішення проблем регіонального економічного розвитку.

    Основними структурними підрозділами системи органів економічного і фінансового співробітництва в рамках ООН є три із шести головних органів, вказаних у Статуті: Генеральна Асамблея, Економічна і соціальна рада, Секретаріат. Крім цих трьох головних органів економічного і фінансового співробітництва, в рамках ООН успішно функціонують й інші організації ООН, діяльність яких у сфері економічних і фінансових відносин досить помітна. Серед них -- Конференція з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД), Організація з промислового розвитку (ЮНІДО), Програма розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) та регіональні економічні комісії (наприклад, Європейська економічна комісія) та ін.

Бюджет ООН формується за рахунок внесків країн-членів. Хартія ООН зобов'язує країни-члени регулярно сплачувати членські внески. Згідно з чинними правилами щорічні внески в основний (так званий регулярний) бюджет організації треба вносити до 31 грудня відповідного року. У ст. 19 Статуту ООН передбачено, що країни, які не сплачують внески, можуть бути позбавлені права голосу в Генеральній Асамблеї. Розмір внесків визначається Асамблеєю за рекомендацією комітету з внесків. Квоти внесків залежать від рівня економічного розвитку країни і розраховуються відповідно до ВНП і рівня доходів на особу цієї країни. Тому приблизно 76 % коштів до бюджету ООН надходить від десяти найбагатших країн. Асамблея встановила максимум -- 25 % бюджету, і мінімум -- 0,01 %. Зокрема США сплачують у регулярний бюджет ООН 25 % його суми, Японія -- 11,88, Німеччина -- 8,9, Франція -- 6,26, Велика Британія -- 4,86, Італія -- 3,39, Канада -- 3,09 %. Додатковим джерелом доходів бюджету є добровільні внески. Крім відрахувань у регулярний бюджет, для держав-членів встановлюються також розміри внесків відповідно до модифікованого варіанта основної шкали покриття витрат тимчасових Збройних сил ООН.

   За видатками бюджет ООН поділяється на дві частини: адміністративні та накладні витрати (38 %) і програмні видатки (62 %). Зважаючи на те, що на початку XX ст. ООН переживає дві взаємопов'язані кризи -- фінансову (дер-жави-члени не виконують своїх фінансових обов'язків згідно зі Статутом) і бюджетну (об'єктивна необхідність суттєвого скорочення бюджету) -- було поставлено на порядок денний завдання скоротити адміністративні витрати до 25 %, що дасть можливість спрямувати вивільнені кошти на соціально-економічні програми. Видатки бюджету ООН плануються в розрізі окремих підрозділів та організацій. При цьому також виділяються адміністративні й накладні витрати та кошториси на окремі програми, що виконуються певним підрозділом. Фінансування з бюджету ООН окремих країн здійснюється через реалізацію на їх території відповідних програм, а не у формі прямого виділення коштів. Наприклад, в Україні реалізуються проекти за Програмою розвитку (ПРООН), Управління Верховного комісара у справах біженців, Дитячого фонду ЮНІСБФ, Фонду народонаселення, Міжнародної організації праці, Міжнародного агентства з атомної енергії.

Регулярний бюджет за програмами ООН затверджується Генеральною Асамблеєю раз на два роки.

У цілому, незважаючи на докладені зусилля міжнародного співтовариства щодо розв'язання проблем розвитку економічного і фінансового співробітництва через систему і механізми ООН, на сьогодні залишається багато принципових питань, для успішного вирішення яких ще не знайдено відповідних підходів. Невирішеність багатьох проблем в економічній сфері, фінансова криза, що істотно звужує фінансові можливості ООН та ускладнює фінансування передбачених заходів, гостро ставлять питання про підвищення авторитету ООН і необхідність реформування цієї організації. Таким чином, питання, пов'язані з підвищенням ефективності діяльності економічних організацій ООН, вже гостро стоять на порядку денному. Тепер важливо те, наскільки швидко будуть вжиті заходи з метою усунення негативних факторів у їхній діяльності та максимального сприяння подальшому прогресу.

Міжнародні фінансові інституції.

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими інституціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Поява міжнародних фінансових інституцій була спричинена такими подіями у світовій економіці:

-- посиленням інтернаціоналізації господарського життя, агресивним розвитком транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків, діяльність яких вийшла за межі національних економік;

-- розвитком міждержавних форм регулювання вал ютно-кредитних і фінансових зв'язків як складової регулювання міжнародних економічних відносин;

-- посиленням нестабільності світової економіки, у тому числі валютної системи та світових ринків капіталів.

Загальні цілі діяльності міжнародних фінансових інституцій такі:

-- стабілізація світового господарства й міжнародних фінансів на основі об'єднання зусиль світового співтовариства;

-- здійснення міждержавного валютного і кредитно-фінансового регулювання;

-- розроблення і координація стратегії і тактики міжнародної валютної і кредитно-фінансової політики.

Отже, мета діяльності міжнародних фінансових інституцій -- сприяння розвитку зовнішньої торгівлі й міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їхніх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед міжнародних фінансових інституцій відіграють так звані Бреттон-Вудські інститути -- Міжнародний валютний фонд та Світовий банк, які є важливою ланкою сучасної інституціональної структури міжнародних валютних відносин. Свою назву вони отримали від назви американського містечка Бреттон-Вудс, де у 1944 р. проходила міжнародна валютно-фінансова конференція, на якій і було прийнято рішення про заснування цих двох установ.