Сутність та зміст ринкового закону

ЗМІСТ

стр.

Питання 1 Закон економії часу в логістичній діяльності…………………..…3

Питання 2 Логістичний  принцип «Точно в строк» (just in time)……………. 12

Питання 3  Економічний  ефект від реалізації економії часу............................17

Список використаних джерел…………………………………………………..20

Тема: Сутність та зміст ринкового закону.

1. Закон економії часу в логістичній діяльності.

Сутність цього  закону полягає у подоланні суперечності між необхідністю збільшення вільного часу і зайнятим часом.

Розвиток суспільного  виробництва на певному етапі зумовлює об'єктивну потребу збільшення вільного часу. Це пояснюється тим, що опанування знань і набуття працівниками майстерності відбувається не тільки під час самого процесу праці, а й за його межами, коли вони підвищують свій професійний і культурний рівень. Потреба у вільному часі для всебічного розвитку членів суспільства, відпочинку і виховання дітей ще більше зростає в умовах науково-технічного прогресу.

У недалекому майбутньому  мірилом багатства буде вільний  час, а рівень інтелекту людей стане головним чинником економічного прогресу.

Однак збільшенню вільного часу перешкоджає зайнятий час, який включає робочий і неробочий  зайнятий час. Фонд часу обмежений певним обсягом, його не можна збільшити, можна  лише змінити його структуру. Засобом розв'язання цієї суперечності с економія зайнятого часу.

Економія зайнятого  часу і збільшення вільного часу є  складовими суспільного прогресу. Сьогодні країни світу, які мають високі результати науково-технічного прогресу, високий  рівень культури населення, передову освіту головним чином досягають цього завдяки збільшенню вільного часу за рахунок економії зайнятого часу.

Практика багатьох розвинених країн свідчить, що формами  вияву закону економії часу є скорочення робочого часу, зайнятого неробочого часу, зменшення розмірів робочого дня.

Економія часу сприятиме збільшенню норми вільного часу. Вона відображає можливості суспільства  для інтелектуального розвитку особистості, рівень його прогресивності.

Відносини, які  формуються з приводу економічного та раціонального використання робочого часу в процесі виробництва матеріальних благ, регулюються об’єктивним загальним економічним законом економії часу.

Закон економії часу відбиває об’єктивну необхідність збереження, економного та раціонального використання часу в інтересах розвитку як особи, так і суспільства в цілому.

Об’єктом дії  закону економії часу є все економічне і соціальне життя суспільства, метою — економія всього суспільного  фонду часу, у тому числі й вільного часу.

У посібнику  розглядається дія закону економії часу в економіці країни. Причому економія часу виявляється як у масштабі економіки в цілому, так і в кожній галузі економіки, і насамперед це стосується галузей матеріального виробництва, значення яких визначається продукцією і обсягом виробництва в сукупному суспільному продукті.

Тому завдання нашого дослідження будуть обмежені провідними галузями виробництва —  промисловістю, будівництвом, транспортом, у яких створюється більша частина  суспільного продукту і національного  доходу. Під економією розуміється економія виробничого часу, досягнута в процесі виробництва продукції. Сутність закону економії часу виявляється в його якісній характеристиці, а також у визначенні кількісних меж економії часу.

Якісна характеристика закону полягає в тому, що внаслідок трудової діяльності між працюючими складаються такі причинно-наслідкові зв’язки, які відображають скорочення витрат часу відносно результатів праці за рахунок раціонального та економного використання робочого часу.

Максимальною  межею економії часу є повне використання всього фонду часу та сукупної праці при досягнутому в суспільстві максимальному рівні продуктивності праці. Мінімальною межею закону економії часу є фактично досягнутий рівень використання сукупної праці та фонду часу. Форми прояву закону економії часу різні, оскільки пов’язані з різноманітністю життєдіяльності людей. Основні джерела та чинники економії часу лежать у сфері матеріального виробництва. Виробництво є основною сферою дії закону економії часу, форма прояву якого — скорочення часу виробництва промислової продукції та особливо економія робочого часу. Основою економного та раціонального використання часу в цій сфері є використання кожної робочої хвилини та підвищення продуктивності праці. Крім виробництва, сферами дії закону економії часу є розподіл, обмін та використання. У цих фазах відтворення економія часу означає прискорення проходження створеного суспільного продукту до виробничого або особистого споживання. Одночасно скорочуються витрати виробництва, прискорюються темпи всього виробничого процесу. Дуже важливо, щоб у процесі розподілу якнайповніше задовольнялися суспільні та особисті потреби працівників. Процес споживання має здійснюватися з найбільш оптимальними витратами часу, в цій фазі відтворення взаємодіють як суспільні, так і особисті форми задоволення різних потреб працівників. Від функціонування фази розподілу, обміну та використання залежить не тільки економія часу зайнятих у них робітників, а й збереження часу всього населення. Дії всіх економічних законів залежать від взаємодії обох складових способу виробництва — виробничих сил та виробничих відносин, не становить винятку і закон економії часу.

У наш час  Україна переживає складний момент, коли спостерігається невідповідність  виробничих відносин та виробничих сил, і в цьому потрібно бачити причини несприятливих тенденцій, масштаби та ступінь конкретизації умов, у яких виявляється дія закону економії часу. Негативні наслідки цієї невідповідності полягають у значних утратах та невиробничих витратах на виробництві, які виражаються в простоях та нераціональному використанні робочого часу, зокрема, у внутрішньозмінних та цілодобових утратах робочого часу. Так, на окремих підприємствах промисловості внутрішньозмінні втрати робочого часу становлять до 45 % фонду робочого часу.

Таким чином, резерви  економії часу на рівні промислових  підприємств, будівельних організацій  та підприємств транспорту доволі істотні, є також можливості подальшої  економії робочого часу в економіці  в цілому, наприклад, за рахунок поліпшення організації та умов праці і виробництва, скорочення плинності кадрів тощо.

Утрати робочого часу негативно впливають на кількісні  та якісні показники роботи підприємств. Тому невід’ємною складовою суспільного  регулювання робочого часу є недопущення  втрат робочого часу та виробниче використання всього фонду робочого часу.

Основною особливістю  логістичних систем є їх чітка  спрямованість на задоволення попиту споживача, котрий розглядається як звротній зв'язок системи, який визначає стратегічні завдання функціонування, принципова схема логістичної системи наводиться на рис. 1.

Рис. 1. Принципова схема логістичної системи.

Розробляють та здійснюють заходи, спрямовані на повніше виявлення внутрішніх резервів підприємств промисловості, будівництва, транспорту, раціонального та економічного їх використання з метою забезпечення максимального зростання продуктивності праці, на усунення причин утрат робочого часу, органи Державної статистики.

Статистика  праці вивчає робочий час комплексно в масштабі як економіки країни в  цілому, так і окремих її галузей. Вона збирає, обробляє, групує та аналізує цифрові дані про використання робочого часу як у статиці, так і в динаміці за конкретними галузями матеріального виробництва, виявляє та кількісно вимірює вплив тих чи інших чинників на величину фонду робочого часу.

Основними завданнями статистики робочого часу є:

• вивчення величини, складу та динаміки фондів робочого часу;
• розроблення та вдосконалення методології обчислення показників використання робочого часу;
• виявлення резервів робочого часу та шляхів їх раціонального використання;
• визначення економічного ефекту від скорочення та недопущення втрат робочого часу.

Головна ідея логістики - організація у рамках єдиного потокового процесу переміщення матеріалів та інформації вздовж всього ланцюга від постачальника до споживача. Принципи логістичного підходу вимагають інтеграції матеріально-технічного забезпечення, виробництва, транспорту, збуту і передачі інформації про пересування товарно-матеріальних цінностей у єдину систему, що повинно підвищити ефективність роботи у кожній із цих сфер і міжгалузеву ефективність.

Таким чином, мета логістики – це оптимізація циклу  відтворення шляхом комплексного, орієнтованого на потребу, формування потоку матеріалів та інформації у виробництві та розподілі продукції.

Відомі дослідники у сфері логістики бачать мету логістики “в оптимізації пропозиції продукції компанією таким чином, щоб ця продукція знайшла свого споживача в найбільш вигідних щодо загальної рентабельності умовах”.

Найчастіше  мету логістичної діяльності пов’язують з виконанням так званих правил логістики. Найбільш розповсюдженим підходом є  виділення “шести правил логістики”, так званого логістичного міксу (за аналогією з маркетинговим міксом) чи комплексу логістики.

         - продукт-потрібний продукт;

- кількість-у  необхідній кількості;

- якість-необхідної  якості;

- час-необхідно  доставити у потрібний час;

- місце-у потрібне  місце;

- витрати –  з мінімальними витратами.

Однак деякі  автори дещо розширюють комплекс логістики, додаючи до нього такі елементи як “споживач”, тобто потрібному споживачу, “персоніфікованість”, що означає  розробку системи обслуговування для  кожного замовлення.

Мета логістичної  діяльності буде реалізована, якщо наведені вище правила виконані, тобто забезпечена  найкраща і швидка відповідь на ринковий попит при найменших витратах. При цьому необхідно підкреслити, що головна мета логістики є вираженням ідеальної ситуації, якої необхідно намагатися досягти.

Головна мета логістики  конкретизується в її завданнях, які за ступенем значимості розділяють на три групи:

- глобальні;

- загальні;

- часткові (локальні).

Логістика за своєю  сутністю в процесі управління господарською діяльністю виконує інтеграційні функції. Тому незалежно від виду логістичної системи до її глобальних завдань відносять:

- створення  комплексних інтегрованих систем  матеріальних, інформаційних, а якщо  можливо, й інших потоків;

- стратегічне  узгодження, планування і контроль за використанням логістичних потужностей сфер виробництва й обігу;

- постійне вдосконалювання  логістичної концепції в рамках  обраної стратегії в ринковому  середовищі;

- досягнення  високої системної гнучкості  шляхом швидкого реагування на зміни зовнішніх і внутрішніх умов функціонування.

Вирішення глобальних завдань не може бути реалізоване  без постановки і вирішення загальних  завдань. Умовою життєздатності логістичних  систем усіх видів є розв’язання  таких загальних завдань:

- здійснення наскрізного контролю за потоковими процесами в логістичних системах;

- розробка та  удосконалювання способів управління  матеріальними потоками;

- багатоваріантне  прогнозування обсягів виробництва,  перевезень, запасів і т.д.;

- виявлення  незбалансованості між потребами виробництва і можливостями матеріально-технічного забезпечення, а також потребами у логістичних послугах під час збуту і можливостями логістичної системи;

- стандартизація  вимог до якості логістичних  послуг і окремих операцій;

- раціональне формування господарських зв’язків;

- виявлення  центрів виникнення втрат часу, матеріальних, трудових і грошових  ресурсів;

- оптимізація  технічної та технологічної структури  транспортно-складських комплексів;

- визначення  стратегії та технології фізичного  переміщення матеріальних ресурсів, напівфабрикатів, готової продукції;

- формалізація  актуалізованих (поточних оперативних)  логістичних цілей і параметрів  функціонування логістичної системи.

Часткові завдання в логістиці мають локальний  характер. Вони більш динамічні та різноманітні:

- оптимізація  запасів усіх видів і на  всіх етапах товароруху;

- максимальне  скорочення часу зберігання продукції;

- скорочення  часу перевезень;

- швидка реакція  на вимоги споживачів;

- підвищення  готовності до постачань;

- зниження витрат у всіх ланках логістичного ланцюга;

- раціональний  розподіл транспортних засобів;

- гарантування  якісного після продажного обслуговування;

- підтримка  постійної готовності до прийому,  обробки і видачі інформації;

- послідовність  і поетапність просування через трансформаційні об’єкти і т.д.

Ядром концепції  логістики є системний підхід до управління, що передбачає інтеграцію всіх функціональних сфер, пов'язаних з обслуговуванням матеріальних потоків, і врахування взаємозв'язків  між ними

Можна виділити дві групи взаємозв'язків, що лежать в основі управління логістичною системою:

• Взаємодії "поведінкового" характеру між організаціями і організаційними структурами, що формують канал розподілу, тобто кооперація або конфлікти між ними.
• Взаємозв'язки між основними функціональними сферами, що складають так званий комплекс логістики: запаси, інформаційне забезпечення, складування, упаковування, перевезення.

Створити ідеальну для всіх підприємств логістичну систему неможливо. Для кожного  підприємства вона буде унікальною, оскільки її метою є досягнення конкретних стратегічних завдань підприємства. Проте можна виділити основні загальні етапи процесу планування і створення логістичної системи:

• постановка цілей системи;
• визначення реального її стану (шляхом зовнішнього і внутрішнього аудиту);
• створення і розгляд альтернативних проектів системи;
• впровадження одного з них і контроль за ним (рис.2).

Рис. 2. Схема процесу створення маркетингової логістики.

Визначення цілей є першим і відповідальним кроком, від якого залежить ефективність логістичної системи. Кожна ціль повинна мати якісну і кількісну характеристики і часовий інтервал для її досягнення.

2) Логістичний  принцип «Точно в строк» (just in time)

У основу побудови логістичної інформаційної системи  мають бути закладені принципи:

1. Повнота і  придатність інформації для користувача.  Логістичний менеджер повинен  мати в розпорядженні необхідну  і повну (достатньою) інформацію для ухвалення рішень, причому в необхідному йому виді. Наприклад, інформація про запаси або замовлення споживачів часто потребує попередньої обробки і зазвичай розміщується не там, де логістичний менеджер приймає рішення.

2. Точність. Точність початкової інформації має принципове значення для ухвалення правильних рішень. Наприклад, інформація про рівень запасів в розподільній мережі в сучасних логістичних системах допускає не більше 1 % помилки або невизначеності для ухвалення ефективних рішень у фізичному розподілі, створенні запасів і задоволенні запитів споживачів.

3. Своєчасність. Логістична інформація повинна  поступати в систему менеджменту  вчасно, як цього вимагають багато  логістичних технологій, особливо  заснованих на концепції "точно в строк". Своєчасність інформації важлива практично для усіх комплексних логістичних функцій. Крім того, багато завдань в транспортуванні, операційному менеджменті, управлінні замовленнями і запасами вирішуються в режимі реального часу ("on line"). Цього ж вимагають і численні завдання логістичного моніторингу. Вимоги своєчасності вступу і обробки інформації реалізуються сучасними логістичними технологіями сканування, супутникової навігації, штрихового кодування, впровадження стандартів EDI/EDIFACT.

4. Орієнтованість. Інформація в логістичній информа-ционной  системі має бути спрямована  на виявлення додаткових можливостей  поліпшення якості продукції,  сервісу, зниження логістичних  витрат. Способи отримання, передачі, відображення і попередньої обробки інформації повинні сприяти виявленню "вузьких місць", резервів економії ресурсів і т. п.

5. Гнучкість.  Інформація, циркулююча в логістичній  інформаційній системі, має бути  пристосована для конкретних  користувачів, мати найбільш зручний  для них вигляд. Це стосується як персоналу фірми, так і логістичних посередників і кінцевих споживачів. Паперовий і електронний документообіг, проміжні і вихідні форми, звіти, довідки і інші документи мають бути максимально пристосований до вимог усіх учасників логістичного процесу і адаптований до можливого діалогового режиму для багатьох користувачів.

6. Відповідний  формат даних. Формат даних  і повідомлень, вживаний в комп'ютерних  і телекомунікаційних мережах  логістичної інформаційної системи,  повинен максимально ефективно використовувати продуктивність технічних засобів (об'єм пам'яті, швидкодія, пропускна спроможність і т. д.). Види і форми документів, розташування реквізитів на паперових документах, розмірність даних і інші параметри повинні полегшувати машинну обробку інформації. Крім того, потрібна інформаційна сумісність комп'ютерних і телекомунікаційних систем логістичних посередників і інших користувачів по форматах даних в логістичній інформаційній системі.

Логістика має  високий потенціал економічної  ефективності. Це, підтверджується відносно короткою історією розвитку практичної логістики. Він виявляється у високому рівні організації виробництва і, як наслідок, в економії матеріалів і коштів. Розмір ефекту, в свою чергу, залежить від масштабів поширення логістики. За даними західноєвропейських учених, у Західній Європі в комерційній та виробничій діяльності приблизно 64 % підприємств та фірм тією чи іншою мірою виявляються логістичні функції.

Ефективність  логістики конкретизується такими натуральними показниками, як: 1) рівень запасів; 2) час проходження матеріалів по логістичному ланцюгу; 3) тривалість циклу обслуговування замовлення, якість та рівень сервісу; 4) розміри партії вантажів; 5) рівень використання виробничих потужностей; 6) маневреність, адаптивність та стійкість роботи.

Проблема зменшення  запасів при доставці вантажів точно  в строк дуже актуальна. Це одна з  центральних проблем логістики. Підраховано, що змертвління капіталів  у запасах досягає більше 1/3, на утримування запасів споживач витрачає від 20 до 40 % усіх витрат, включаючи витрати на транспортно-складські операції. Доставка вантажів точно в строк дає змогу удвічі скоротити час на виконання замовлення споживача, на 50 % зменшити запаси і на 50—70 % - тривалість виконання замовлення на підприємстві, що виготовляє продукцію. Аналіз показує, що в разі реалізації фірмою принципу доставки вантажів «точно в строк» на 60 % знижуються запаси матеріалів та комплектуючих виробів, на 40 % — витрати на перевезення вантажів, на 40 % — витрати на матеріали, на 28 % підвищується якість постачання матеріалів. Якщо прийняти витрати на логістику за 100 %, то частка окремих її складових становить: перевезення магістральним транспортом - 28-30-46 %; пакування - 15-20-25 %; управління — 5—10-15 %; інші, в тому числі і на обробку замовлень, - 5-10-17 %. У разі суворого дотримання договорів з боку як залізниць, так і клієнтів можна скоротити розміри «мертвого» капіталу в запасах, знизити потребу в складських приміщеннях, вивільнити матеріальні й трудові ресурси за рахунок ліквідації додаткових перевалок вантажів та підвищення їх збереженості. Наприклад, металурги, що одержують близько 400 млн т. сировинних продуктів на рік, можуть одержувати їх як через склади, так і з вивантажуванням прямо в бункери доменних печей. В останньому випадку обсяг вантажних робіт може скоротитись у 4 рази, що сприяє збереженню якості сировини. Так, лише за одне вивантажування та завантажування коксу до 27 % його стає непридатним для виробництва металу.

Основними в  логістиці є витрати: 1) на транспортування; 2) на подальше складування товарів; 3) на зберігання товарно-матеріальних запасів; 4) на одержання, відвантажування та пакування товарів; 5) адміністративні та на обробку замовлень. Основні статті витрат заготівельної логістики — транспортування сировини та напівфабрикатів, їх зберігання та контроль за надходженням матеріалів. У виробничій та розподільчій логістиці найбільшими є витрати на зберігання напівфабрикатів та готової продукції, пакування товарів, їх сортування, реалізацію і транспортування, а також на управлінську діяльність та ін.

В економічній  літературі з проблем логістики  розглядаються 3 види витрат: 1) на закупівлі; 2) на утримання запасів 3) втрати через  відсутність продукції. Витрати  на закупівлі пов'язані з оформленням  замовлень, договорів, встановленням зв'язків з постачальниками. До них належать також транспортні витрати, якщо вартість перевезень не включена у вартість товару, а також витрати на складування та отримання замовлень. Витрати на утримання запасів пов'язані із складським зберіганням продукції протягом визначеного часу і залежать від кількості вантажу, що складується. Втрат через відсутність продукції зазнає, як правило, її виробник.

Основні витрати  на складування пов'язані з виконанням таких видів операцій: приймання продукції з виробництва; її складування та зберігання; підготовка до відвантажування (комплектування партії постачання, пакування, маркірування); підготовка продукції, доставка на місце франко-відправлення та здавання транспортній організації для перевезення; облік наявності і руху готової продукції на складі.

Отже, орієнтація на мінімізацію витрат залишається  актуальною, але за умови оптимального поєднання витрат основного та оборотного капіталу, задіяного в ринковій стратегії, і прибутку, який він дає. Звідси висновок — стратегія матеріальної технічного постачання компанії має бути цілком підпорядкованою ринковій стратегії. Успішна реалізація цього гарантує високу рентабельність фірми.

Випереджаючий інформаційний потік у зустрічному  напрямку містить, як правило, відомості про замовлення. Випереджаючий інформаційний потік у прямому напрямку — це попередні повідомлення про майбутнє прибуття вантажу. Одночасно з матеріальним потоком йде інформація в прямому напрямку про кількісні і якісні параметри матеріального потоку. Слідом за матеріальним потоком у зустрічному напрямку може проходити інформація про результати приймання вантажу по кількості і якості, різноманітні претензії, підтвердження.

Інформаційний потік характеризується наступними показниками:

• джерело виникнення;

• напрямок руху;

• швидкість  передачі і прийому;

• інтенсивність  потоку й ін.

Рис. 3. Види інформаційних потоків

3) Економічний ефект від реалізації економії часу.

Поняття “економічний ефект” — це загальне поняття, що в  нього вкладається все: від чистого  прибутку до національного доходу, від доходу окремого підприємства до доходу держави.

Показники прибутку можуть бути різними, що зумовлено передовсім необхідністю відрахування з валового прибутку різних податків і зборів, а також розрахунком прибутку за різні проміжки часу: за місяць, рік або за весь період виробництва продукції, освоєної за допомогою інвестиції. Для розрахунку показників прибутку застосовують формули:

П = Ц – С;

П = (Ц – С)А (або П = В – З);

П = Ц – Н  – С;

П = (Ц – Н  – С)А (або П = В – Нт – З),

де П —  прибуток; Ц — ціна; С — собівартість одиниці продукції; А — обсяг  виробництва за весь термін служби (застосування) продукції; В — виторг від реалізації продукції за весь термін служби

(В = ЦА); З  — затрати за весь термін  служби (З = СА); Н і Нт — податки  та обов’язкові платежі в розрахунку  відповідно на одиницю продукції  і весь її обсяг за весь  термін служби.

Коли вкладення  капіталу забезпечує збільшення прибутку завдяки поліпшенню технології продукції, що випускалася раніше, у розрахунках виходять не з усього прибутку, а тільки з його приросту (DП), що обчислюється як різниця між прибутком після інвестиції (П2) та до інвестиції (П1):

DП = П2 –  П1.

Якщо конкретна  інвестиція є тільки одним з багатьох чинників прибутку, також обліковують  не весь прибуток, а ту його частину, котра зв’язана саме з даною інвестицією (визначається експертним шляхом).

Що пізніше  буде отримано прибуток, то менше часу він буде перебувати в господарському обороті і давати нові доходи у вигляді дивідендів або відсотків. Ранній прибуток має більшу цінність, а пізній — меншу. Тому величину розрахованого прибутку коригують за фактором часу через дисконтування.

Інвестором  може бути не лише окреме підприємство, у тім числі приватне, а й  держава з її непорівнянно ширшими  інтересами. Тому поряд з розрахунком  прибутку доцільно (а часто і необхідно) визначати інтегральний економічний  ефект, що з усіх показників економічного ефекту є найповнішим (він охоплює аналіз витрат і результатів не тільки в конкретній, а й у суміжних сферах) і є найбільш релевантним (найповніше відображує реальну дійсність).

Інтегральний  економічний ефект визначається за формулою:

Ет = Рт – Вт,

де Ет — інтегральний економічний ефект; Рт — вартісна оцінка результатів інвестиції за всі  роки їх отримання; Вт — витрати  на здійснення заходів щодо реалізації інвестиції.

Економічний ефект  може проявлятися в суміжних галузях  та сферах, але не враховуватися в інтегральному показнику за недостатністю документального підтвердження вхідної інформації. Тому ефект у суміжних галузях потрібно враховувати окремо (як доповнення до інтегрального).

З іншої причини  не можна плюсувати до інтегрального  ефекту ефект від відвернутого економічного збитку. У методичному аспекті ця вимога очевидна, однак на практиці її не назавжди дотримують, тому на цьому питанні варто спинитися окремо.