Сутність, типи та напрямки корпоративної стратегії

План

1. Сутність, типи та напрямки корпоративної стратегії.
2. Інвестиційна стратегія підприємства і ризик.
3. Практична частина.

Список використаної літератури.

1. Сутність, типи та напрямки корпоративної стратегії.

Термін "стратегія" прийшов у сферу бізнесу з військової термінології, де він означав щось інше як план перемоги над ворогом. У бізнесі таким "ворогом" є конкурент і якщо компанія хоче одержати над ним перемогу в плані завоювання більшої частка ринку й одержання більшого прибутку, то вона змушена розробляти стратегію свого розвитку.[1]

Корпоративна стратегія формує мети компанії, лінію її поведінку на ринку, перелік заходів для реалізації своїх цілей. Положення компанії на ринку визначається тим, чи уміє вона щось робити краще своїх конкурентів. А щоб правильно оцінити це потрібно ретельно проаналізувати ситуацію на ринку, сильні і слабкі сторони компанії з погляду стану її техніки і технології, забезпеченості людськими і фінансовими ресурсами. Таким чином, стратегічний менеджмент стосується практично всіх сторін діяльності корпорації.

Формування своєї стратегії корпорації звичайно починають з формулювання місії компанії. Керівництво намагається стисло й у той же час ємко охарактеризувати сутність компанії, призначення і масштаби її діяльності, перспективи росту, відмінності від конкурентів. Основна увага при цьому фокусується не на товарі або послугах, вироблених корпорацією, а на споживачі цих товарів і послуг. Формулювання місії повинне бути лаконічним, яскравим, легко сприйманим і по можливості містити в собі наступні моменти: .[1]

- коло потреб, що задовольняються;

- характеристику продукції або  послуг компанії і її конкурентних  переваг;

- перспективи росту бізнесу.

Другим кроком у розробці корпоративної стратегії є формулювання філософії компанії. Філософія компанії складається під впливом таких факторів як особистісні якості керівника, передісторія створення корпорації, ціннісні установки вищого менеджменту, характер виробництва й ін. Варто підкреслити, що на відміну від місії, філософія компанії концентрує увагу не на споживачі, а на принципах своєї діяльності, що дозволяють реалізувати цю місію. До числа таких принципів можна віднести: .[1]

- обов'язкову оцінку всіх наявних  у компанії можливостей;

- відповідність стратегії можливостям  компанії;

- винятковість (індивідуальність, неповторність) стратегії компанії, здатну дати  несподіваний результат, відкрити  нові можливості;

- виправданість ризику при реалізації стратегії (тобто адекватність ризику можливим результатам);

- узгодження стратегії компанії  з інтересами її працівників. Характер сформульованих цілей - найважливіший показник

того, як компанія бачить інтереси своїх акціонерів, яка імовірність успішного розвитку компанії в майбутньому.

Корпоративна цілеспрямованість повинно дати відповідь на два головних питання:

- що являє собою бізнес компанії?

- яка ієрархія цілей і задач  компанії?

При відповіді на перше питання потрібно визначитися не тільки з тим, що таке бізнес корпорації сьогодні, але і з тим, чим він повинний стати в майбутньому. .[1]

Формулювання цілей компанії - це процес деталізації її місії і філософії. Найважливішими цілями при цьому можуть бути:

1. Місце (ранг), займане компанією серед конкурентів по обсягу виробництва, продажів, одержуваного прибутку, розмірові капіталізації.

2. Рівень інновацій і інвестицій  у розвитку компанії.

3. Рівень якості продукції або  послуг.

4. Ступінь диверсифікованості діяльності.

5. Можливість цінової конкуренції.

6. Можливість технологічного лідерства.

7. Рівень дивідендів.

8. Рівень сервісного обслуговування  споживачів.

9. Інші цілі.

Зазначені цілі (а крім них можуть бути ще мети суспільного і соціального характеру) охоплюють наступні основні сфери:

- положення корпорації на ринку (завоювання лідерства або збільшення  своєї частки у визначеному  сегменті ринку);

- інновації й інвестиції (організація  виробництва нових виробів, освоєння  нових технологій і нових способів  організації виробництва, підвищення якості продукції);

- технічний рівень виробництва (продуктивність виробничих процесів, їх диверсифікованість і матеріаломісткість, якість продукції);

- управління персоналом (продуктивність  праці, умови, мотивація й оплата  праці);

- прибутковість діяльності (розмір прибутку, рівень рентабельності, ліквідності, платоспроможності);

- рівень менеджменту компанії (підвищення  рівня освіти і кваліфікації  менеджерів і фахівців);

- соціальна відповідальність (формування  сприятливого іміджу компанії  за рахунок внеску в розвиток загальновизнаних цілей: охорона навколишнього середовища, допомога незаможним, підтримка науки, культури, спорту і т.п.) .[5]

Перш, ніж приступити до розробки власне стратегії, корпорація повинна оцінити своє положення в навколишнім середовищі, свої шанси і ризики. При цьому необхідно врахувати як фактори макросередовища (економічна політика держави, рівень розвитку продуктивних сил країни в цілому і даному регіоні зокрема, соціально-політична обстановка і т.п.), так і умови мікросередовища (характер постачальників і споживачів, рівень попиту, місцеве законодавство і т.п.).

Оцінка сильних і слабких сторін компанії виробляється в ході так називаного SWOT-аналізу (S - Strength - сильні, W - Weakness - слабкі, О - Opportunity - можливості, Т - Threat - погрози). Під можливостями розуміються шанси зробити щось нове, завоювати ринок (або його частина), нових клієнтів, упровадити нову технологію, перешикувати бізнес-процеси і т.п. Погрози - це небезпеки, що можуть завдати шкоди компанії, зокрема, виведення на ринок конкурентом товарів-замінників, поява нових сильних конкурентів, падіння потенційного попиту і т.п. .[5]

Після проведення SWOT-аналізу роблять оцінку стратегічної позиції корпорації, що являє собою визначення стратегічних зон господарювання (СЗГ) компанії, їхнього взаємозв'язку, оточення і т.п. Стратегічні зони господарювання - це різні сегменти економічного простору, а їхня сукупність утворить стратегічний портфель компанії. Взаємозв'язку різних СЗГ, розподіл ресурсів між ними, відносини з зовнішнім оточенням і визначають стратегічну позицію компанії.

Виявлення СЗГ здійснюється з врахуванням:

- розміру ринку;

- платоспроможного попиту;

- бар'єрів входу на ринок;

- наявності і складу конкурентів;

- існуючих каналів збуту;

- умов державного регулювання ринку. стратегічних зон господарювання кожної компанії може бути різним у залежності від масштабів її діяльності. [5]

При оцінці потенціалу компанії вивчаються окремі сегменти ринку, що обслуговуються нею, рівень конкуренції і виробляється позиційний аналіз (більш докладно дані питання будуть освітлені в главі, присвяченої маркетингові).

Вибір корпорацією того або іншого варіанта стратегічного розвитку визначається двома групами факторів - зовнішніми і внутрішніми.

Зниження витрат - найважливіше і завжди актуальний напрямок стратегічних цілей компанії, тому що за інших рівних умов (у першу чергу ринкових) лідером швидше за все буде те підприємство, у якого нижче витрати, а отже, більше прибуток при даному рівні цін. Домогтися зниження витрат можна на всіх етапах життєвого циклу товару, починаючи з етапу проектування і закінчуючи реалізацією. Зниження витрат за рахунок постійних витрат можна домогтися нарощуванням обсягу виробництва.

Диференціювання - розширення асортиментного ряду, надання додаткових послуг, освоєння досконале нових видів діяльності. Це дозволяє компанії у випадку невдачі в якійсь одній сфері діяльності компенсувати цю невдачу успіхами в іншій. [5]

Маневр, що випереджає - компанія першою освоює якийсь вид бізнесу, створюючи собі цим стійкі конкурентні переваги у виді відповідних активів або компетенцій.

Фокусування - концентрація стратегічних устремлінь компанії на відносно вузькому сегменті ринку, де вона гарантовано забезпечує собі тривале стійке положення. Синергія - установлення партнерських зв'язків з іншими бізнес-одиницями в рамках однієї корпорації й одержання за рахунок цього додаткових економічних вигод (наприклад, кілька підрозділів однієї фірми можуть мати один склад готової продукції, один торговий центр і т.п.).

У ринковій економіці стратегія компанії повинна орієнтуватися в першу чергу на ринок і зовнішнє середовище. Стратегія повинна носити характер, що випереджає, тобто при її розробці варто прагнути не до пристосування до обставин, а до зміни самих обставин в інтересах корпорації.

У залежності від рівня, на якому вона формується, стратегія компанії буває:

- загально-корпоративна;

- стратегія окремих бізнес-одиниць  компанії або СЗГ;

- оперативна;

- функціональна.

Загально-корпоративна стратегія звичайно охоплює питання з побуднику стратегічних зон господарювання, інвестиційних пріоритетів, синергії СЗГ. Стратегія окремих бізнес-одиниць або СЗГ концентрує увагу, як правило, на проблемах забезпечення успішної конкуренції зазначених структур, на формуванні адекватної реакції останніх на зміну умов навколишнього їх середовища й упорядкування їх стратегічних ініціатив.

Оперативна стратегія присвячена відносно вузьким, специфічним питанням у плані підтримки окремих виробничих або функціональних підрозділів компанії.

Функціональна стратегія охоплює аспекти підтримки бізнесу компанії її функціональними структурами (науковими, виробничими, маркетинговими, кадровими, фінансовими).

Розглянемо докладніше окремі функціональні стратегії компанії.

Науково-дослідна стратегія передбачає вибір варіантів фінансування фундаментальних і прикладних наукових досліджень по розробці нового товару або нових послуг, придбання патентів, ліцензій, виставочних зразків і т.п.

Виробнича стратегія повинна забезпечувати впровадження нових досягнень науки і техніки у виробництво, удосконалювання організації виробництва і праці, підвищення продуктивності праці, зниження матеріалоємності, фондоємності і трудомісткості продукції, ріст обсягу виробництва, підвищення якості продукції і послуг.

Маркетингова стратегія спрямована на розробку, виробництво і доведення до споживачів товарів і послуг, найбільшою мірою покупців, що відповідають потребам. При розробці даної стратегії акцент може робитися або на просування нового товару на ринок, або на залучення покупця до придбання продукції, уже виведеної на ринок.

Інвестиційна стратегія передбачає систему заходів для пошуку найбільш ефективних способів залучення в компанію і використання нею інвестиційних ресурсів.

Фінансова стратегія має на меті оптимізацію фінансових потоків корпорації, удосконалювання структури капіталу компанії. [5]

Соціальна стратегія охоплює систему заходів щодо підвищення доходів і якості життя працівників компанії, по створенню сприятливого психологічного клімату в колективах, по запобіганню соціальних конфліктів у корпорації.

Реалізація стратегії корпорації. Це заключний етап управління стратегічним розвитком компанії. Причому на відміну від стадії розробки стратегії, що має яскраво виражений підприємницький характер, етап реалізації обраного варіанта розвитку корпорації - скоріше адміністративна діяльність менеджменту організації. Остання звичайно містить у собі рішення наступних задач:

- формування структури, здатної  реалізувати розроблену стратегію, і забезпечення цієї структури  кваліфікованими кадрами;

- розробка бюджету, що забезпечує  реалізацію стратегії;

- формування системи контролю  за виконанням бюджету;

- формування механізму мотивації  персоналу на якісне виконання  стратегічних цілей корпорації;

- підвищення рівня корпоративної  культури (створення здорової робочої обстановки, фіксація етичних стандартів, виховування корпоративного патріотизму);

- удосконалювання стилю керівництва  компанією (чесність і відкритість  своїх дій, поважне відношення  до постачальників, споживачів і  акціонерів, врахування думки й інтересів своїх співробітників), впровадження етичних норм у практику роботи корпорації.

У ході реалізації стратегічного плану компанії можливі його коректування, викликувані змінами в навколишнім середовищі або усередині самої корпорації. Названі коректування можуть вноситися з використанням двох підходів: активного і реактивного.

Активний підхід носить превентивний (попереджувальний) характер. Керівництво не чекає "грому з ясного неба", а старається його передбачати і по можливості уникнути. Це вимагає систематичного аналізу ситуації як поза, так і усередині компанії, розробки методів "підстелення соломки" на випадок нештатних ситуацій.

Реактивний підхід припускає внесення коректив у стратегію розвитку корпорації за принципом "постфактум", тобто після виникнення непередбачених обставин.

Більш ефективним є безсумнівно активний підхід до внесення змін у стратегію корпорації, тому що дозволяє не просто попередити виникнення невигідні компанії подій, але і заощадити значні засоби на ліквідацію наслідків цих подій.

2. Інвестиційна стратегія підприємства і ризик.

До комплексу функціональних стратегій підприємства входить й інвестиційна стратегія, яка передбачає напрями здійснення інвестиційної діяльності для забезпечення реалізації загальної стратегії підприємства. Інвестиційні рішення, майже завжди є стратегічними, бо частіше всього передбачають довгострокові вкладення ресурсів.

Діяльність підприємства з формування та використання інвестиційних ресурсів (інвестицій) називають інвестиційною діяльністю. .[2]

Згідно Закону України «Про інвестиційну діяльність» - «...інвестиціями є усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток або досягається соціальний ефект.»

Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення ефективного здійснення інвестиційної стратегії підприємства, яка досягається шляхом реалізації таких завдань:

1)  досягнення високих темпів економічного розвитку підприємства;

2)  максимізація доходів (прибутків) від інвестиційної діяльності;

3)  мінімізація інвестиційних ризиків;

4)  забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства.

Потреба в інвестиціях при реалізації стратегії підприємства обумовлена необхідністю:

-  відновлення та розширення матеріально-технічної бази підприємства;

-  збільшення обсягів виробничої діяльності;

-  освоєння нових видів діяльності;

-  підвищення якості продукції. [2]

Планування інвестиційної діяльності є необхідним процесом з ряду причин:

- для реалізації стратегій підприємство  може використовувати різні види інвестицій, різний обсяг інвестиційних коштів, тому доцільно розробляти декілька альтернативних проектів;

- необхідність вибору з альтернативних  інвестиційних проектів найбільш  ефективного;

- необхідність якнайшвидшого отримання  віддачі від інвестицій;

- планування сприяє зниженню  ризику, що пов'язаний із прийняттям  інвестиційних рішень. Збільшення  вартості інвестиційного проекту підвищує ступінь його ризику, що обумовлює різну глибину опрацювання інвестиційних рішень при плануванні інвестицій. [2]

Вхідними даними для планування інвестицій на підприємстві є:

- інформація про стратегію   підприємства;

- результати оцінки   обраної стратегії та   виявлення   в ній   «вузьких   місць».

Планування інвестиційної діяльності складається з наступних етапів:

- Розробка плану інновацій.

- Розробка    плану інвестицій за окремими напрямами.

- Складання зведеного плану інвестицій. [2]

Інвестиційна стратегія - це комплекс довгострокових цілей області капіталовкладень та вкладень у фінансові активи, розвитку  виробництва, формування оптимальної структури інвестування, а також сукупність дій з їхнього досягнення. У загальному виді інвестиційна стратегія реалізується у розробці плану та програми його здійснення на даному етапі розвитку підприємства. Інвестиційна стратегія підприємства формується з урахуванням існуючих джерел та форм інвестування, їхньої доступності і потенційної ефективності використання.

Інвестиційна стратегія передбачає досягнення таких цілей:        

- максимізація прибутків від  інвестиційної діяльності;        

- мінімізація інвестиційних ризиків.

Розробка інвестиційної стратега підприємства передбачає такі етапи:

1) визначення періоду формування  інвестиційної стратегії;

2) вибір стратегічних цілей інвестиційної  діяльності;

3) визначення напрямків інвестування  та джерел фінансування;

4) конкретизацію інвестиційних  програм та термінів;

5) оцінку розробленої інвестиційної  стратегії;

6) перегляд стратегії у залежності  від зміни зовнішніх умов та  становища підприємства.

Оптимальна інвестиційна стратегія має відповідати таким критеріям: інвестиційна привабливість запропонованих стратегією регіонів, галузей та ринків; взаємоузгодженість та взаємозв'язок стратегічних цілей, завдань і програм; низька чутливість стратегії до змін у зовнішньому середовищі (можливість максимально визначити чутливість до змін); прийнятий часовий діапазон реалізації стратегії; відсутність суттєвих перешкод на шляху до реалізації стратегії; прийнятний рівень інвестиційних і фінансових ризиків; адекватне ресурсне та організаційне забезпечення стратегії. [2]

Розробка стратегії покликана забезпечити:

- безперебійну інвестиційну діяльність  у передбачених обсягах;

- найбільш ефективне використання  власних і особливо позикових коштів;

- фінансову стійкість підприємства  у довгостроковій перспективі.

Альтернативність стратегічного  вибору форм реального і фінансового  інвестування на окремих етапах стратегічного  періоду може визначатися соціальними, екологічними, іміджевими та іншими факторами. З урахуванням цих факторів співвідношення різних форм інвестування диференціюється по окремих інтервалах стратегічного періоду.

Визначення галузевої спрямованості  інвестиційної діяльності є найбільш складним завданням розробки інвестиційної  стратегії. Вона вимагає поетапного підходу до прогнозування інвестиційної діяльності в ув'язці із загальною стратегією економічного розвитку підприємства.

Третім методом розробки інвестиційної стратегії підприємства є оцінка результативності розробленої інвестиційної стратегії. [2]

Оцінка результативності інвестиційної  стратегії, розробленої підприємством, здійснюється за такими основними параметрами:

1. Узгодженість інвестиційної стратегії підприємства із загальною стратегією його розвитку. У процесі такої оцінки виявляється ступінь погодженості цілей, напрямків і етапів у реалізації цих стратегій.
2. Узгодженість інвестиційної стратегії підприємства з передбачуваними змінами зовнішнього інвестиційного середовища.
3. Узгодженість інвестиційної стратегії підприємства з його внутрішнім потенціалом.
4. Внутрішня збалансованість інвестиційної стратегії.
5. Реалізованість інвестиційної стратегії.
6. Прийнятність рівня ризиків, пов'язаних з реалізацією інвестиційної стратегії.
7. Економічна ефективність реалізації інвестиційної стратегії.
8. Зовнішньоекономічна ефективність реалізації інвестиційної стратегії.

При позитивних результатах оцінки розробленої інвестиційної стратегії, відповідних обраним критеріям  і менталітету інвестиційного поведінки, вона приймається підприємством до реалізації [5].

Грамотно сформована інвестиційна стратегія дозволяє підприємцю при  прийнятті рішення максимально  врахувати фактор ризику і захистити  об'єкт господарювання від значних  втрат пов'язані з конкретним об'єктом.

Ризиковість проведення будь-якої виробничо-господарської  діяльності пояснюється певною невизначеністю,  передусім факторів зовнішнього впливу,  адже саме результати їх впливу досить часто неможливо передбачити в повній мірі.

Сутність інвестиційно ризику можна визначити як можливість або імовірність настання (досягенння) як позитивного, так і негативного результату провадження інвестиційної діяльності. Адже інвестування є довгостроковим процесом і,  зазвичай,  неможливо отримати позитивні показники результатів такої діяльності у короткостроковій перспективі. Отож, інвестиційний ризик є невід’ємною частиною самої інвестиційної діяльності,  а вплив таких ризиків на економічні та соціальні показники ефективності інвестицій є відображенням якісних характеристик етапу підготовки та аналізу даних, що безпосередньо або опосередковано впливають на інвестиційний процес. Слід зазначити,  що досить часто в економічній літературі до інвестиційних ризиків відносять лише ризики,  зумовлені вкладенням коштів у цінні папери.  На нашу думку дане твердження є некоректним,  адже вкладання коштів у цінні папери є лише одним зі способів провадження інвестиційної діяльності, а саме інвестування є набагато ширшим поняттям.

Інвестиційні ризики можна класифікувати  за різноманітними характеристиками,  основними з яких є:

1.  Відповідно до сфери прояву  виділяють такі види інвестиційних ризиків:

- політичні ризики -  пов’язані з різними можливими видами адміністративних обмежень інвестиційної діяльності, які залежать від змін здійснюваного державою політичного курсу;

- економічні ризики - пов’язані з можливими змінами економічних чинників;

- соціальні ризики -  пов’язані з можливістю страйків,  здійснення під впливом працівників інвестованих компаній (підприємств) незапланованих соціальних програм;

- екологічні ризики -  пов’язані з можливістю екологічних катастроф і лих  (пожеж,  землетрусів,  повеней тощо),  що може спричинити прямі чи опосередковані збитки щодо діяльності інвестованих об’єктів;

- інші види ризиків. До них можна віднести рекет, крадіжки майна, брехню з боку інвестиційних чи господарських партнерів тощо.

2.  Відповідно до форми інвестування  виділяють такі види інвестиційних  ризиків: 

-  ризики реального інвестування -  пов’язані з невдалим вибором місця розташування об’єкта, який споруджують; збоями у постачанні будівельних матеріалів і обладнання; значним зростанням цін на інвестиційні товари;  вибором некваліфікованого чи нечесного підрядника тощо,  що затримує впровадження в експлуатацію об’єкта інвестування чи знижує дохід  (прибуток)  у процесі його експлуатації;

- ризики фінансового інвестування -  пов’язані з непродуманим підбором фінансових інструментів для інвестування; фінансовими труднощами чи навіть банкрутством окремих емітентів; непередбачуваними змінами умов інвестування; прямим ошуканням інвесторів тощо. 

3. Відповідно до джерел виникнення виділяють такі види інвестиційних  ризиків: 

- систематичні  (ринкові)  ризики -  визначаються зміною стадій економічного циклу розвитку країни чи кон’юнктурних циклів розвитку інвестиційного ринку;  значними змінами у податковому законодавстві й іншими аналогічними чинниками,  на які інвестор не в змозі вплинути,  обираючи об’єкти інвестування;

- несистематичні  (специфічні)  ризики.  Цей вид ризиків притаманний певному об’єкту інвестування чи діяльності певного  (конкретного)  інвестора.  Він може бути спричинений некваліфікованим керівництвом компанією  (підприємством) —  об’єктом інвестування,  посиленням конкуренції в певному сегменті інвестиційного ринку; нераціональною структурою інвестованих коштів та іншими аналогічними чинниками, небажані наслідки яких можна було б попередити, уникнути у разі ефективного управління інвестиційним процесом (проектом) [5].

Сукупність різноманітних елементів,  що визначають сутнісн характеристики інвестиційних ризиків,  причини виникнення та шляхи мінімізації негативного впливу даних ризиків,  являє собою складну,  багаторівневу систему управління інвестиційними ризиками.  Визначення окремих видів інвестиційних ризиків є важливим етапом у процесі формування системи управління ними.  Це пояснюється тим,  що саме розуміння сутності кожного окремого виду ризику дає можливість оптимального визначення причин виникнення та наслідків їх впливу. 

3. Практична частина.

Завдання: Розрахувати середньозважену вартість капіталу підприємства, якщо структура її джерел має вигляд: