Сутність, значення і задачі наукової організації праці. 2

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА ДЕРЖАВНА АГРАРНА  АКАДЕМІЯ

 

Кафедра інформаційних систем і технологій

 

 

 

Контрольна робота

 

 

Виконала: студентка

Уловець Тетяна Петрівна

факультету «Менеджмент організації»

групи  2   курсу 4

Номер залікової  3054

Номер питань 6; 35

Перевірив: ______________________

________________________________

 

            Полтава – 2012

 

Варіант 6

Призначення та функціонування локальних мереж. Конфігурація локальних комп’ютерних мереж

Появу комп'ютерних мереж  можна розглядати як важливий крок у розвитку комп'ютерної техніки  на шляху розширення її можливостей, а, отже, і на шляху розширення інтелектуальних  можливостей людини у різних сферах діяльності . Вдосконалювання апаратури та програмних засобів досягло такого рівня, що встановити та експлуатувати комп’ютерну мережу може більш-менш освічений користувач. Об’єднувати комп'ютери в  мережі почали близько 35 років тому.

Комп'ютерна мережа — це система розподіленого опрацювання  інформації, що складається як мінімум  із двох комп'ютерів, які взаємодіють  між собою за допомогою засобів зв'язку.

Засоби зв'язку мають забезпечувати  надійну передачу інформації між  комп'ютерами мережі. Комп'ютери, що входять до складу мережі, виконують  досить широке коло функцій, основними  з яких є:

•       організація  доступу до мережі;

•       керування  передачею інформації;

•       надання  обчислювальних ресурсів і послуг абонентам мережі

Абонент (вузол, хост, станція) — це пристрій, що підключений до мережі і бере активну участь в інформаційному обміні та має свою мережну адресу. Найчастіше абонентом (вузлом) мережі є комп'ютер, але абонентом також може бути, наприклад, мережний принтер або інший периферійний пристрій, що має можливість безпосередньо підключатися до мережі.

Сервером називається  абонент (вузол) мережі, який надає свої ресурси іншим абонентам, але  сам не використовує їх ресурси. Таким  чином, він обслуговує мережу. Серверів в мережі може бути декілька, і зовсім не обов'язково, що сервер — найпотужніший  комп'ютер. Виділений (dedicated) сервер — це сервер, що займається тільки мереженими завданнями. Невиділений сервер може крім обслуговування мережі виконувати і інші завдання. Специфічний тип сервера — це мережний принтер.

Клієнтом називається  абонент мережі, який тільки використовує мережні ресурси, але сам свої ресурси в мережу не віддає, тобто  мережа його обслуговує, а він нею  тільки користується. Комп'ютер-клієнт також часто називають робочою  станцією. В принципі кожен комп'ютер може бути одночасно як клієнтом, так  і сервером.

Перше призначення мереж - сумісне використання інформації. При цьому слід звернути увагу  на те, яка інформація має життєво  важливе значення для вашої організації? Які дані вимагають обмеження  доступу або постійного доступу  для всіх співробітників?

Сумісне використання апаратних  засобів. Комп'ютери, не підключені до мережі, не дістають ефективного доступу  до ресурсів, що розділяються. Наприклад, в невеликому офісі з 10 автономними  комп'ютерами і одним принтером  виводити інформацію на друк може тільки користувач, до ПК якого цей принтер  приєднаний. Останнім доведеться записувати дані на дискету і передавати їх на комп'ютер з принтером. Така організація  роботи заважатиме користувачеві ПК з принтером. Мережа дозволяє працювати з принтером всім підключеним до неї користувачам, а не тільки тому, до машини якого приєднаний пристрій друку.

Мережні комп'ютери можуть спільно працювати з наступними пристроями:

а) факс-модемами;

б) сканерами;

в) жорсткими дисками;

г) накопичувачами на гнучких  дисках;

д) пристроями читання CD-ROM;

е) накопичувачами на магнітній  стрічці для резервного копіювання даних;

ж) графічними пристроями;

з) а також з практично  будь-якими іншими  пристроями, що підключаються до комп'ютерів

Сумісне використання програмних ресурсів. Інсталяція і настройка  конфігурації програмного забезпечення в мережі значно скорочують об'єм роботи, потрібної для забезпечення доступу  до комп'ютерних програм у всій організації.

Збереження інформації. Мережа дозволяє виконувати централізоване резервне копіювання інформації. Резервне копіювання - одна з найбільш важливих операцій, що входять в обов'язки адміністратора мережі. Комп'ютери - складні пристрої, і рано чи пізно користувачі стикаються з відмовами, які завжди трапляються  в самий невідповідний момент. Мережеві компоненти також можуть виходити з ладу. Регулярне резервне копіювання значно полегшить життя вам і вашим користувачам.

Захист інформації. Мережа забезпечує важливій корпоративній  інформації захищеніше середовище. При використанні автономних ПК доступ до комп'ютерів часто означає доступ до інформації, що знаходиться в них. Мережі реалізують додатковий рівень захисту за допомогою паролів. Кожному користувачеві, що працює в мережі, можна привласнити окреме облікове ім'я і пароль. В результаті мережний сервер знатиме, хто до нього звертається, і захистить інформацію, заборонивши несанкціоноване звернення до неї.

Електронна пошта. Однією з найбільш значних переваг, що отримуються  користувачами від застосування мережі, є електронна пошта (e-mail). Замість обміну повідомленнями, директивами і зауваженнями на папері (що пов'язане з додатковими витратами і затримками) користувачі завжди можуть посилати один одному повідомлення і перевіряти їх отримання.

Будь-яка комп'ютерна мережа характеризується своєю архітектурою, яка визначається її топологією, протоколами, інтерфейсами, мережними технічними і програмними засобами. Кожна  із складових архітектури комп'ютерної  мережі характеризує її окремі властивості, і тільки їх сукупність характеризує всю мережу загалом.

Топологія комп'ютерної мережі відображає структуру зв'язків між  її основними елементами. Через низку  причин існує відмінність між  топологіями глобальних і локальних мереж. Топологія глобальних мереж характеризується достатньо складною, неоднорідною структурою. У свою чергу, топологія локальної мережі, зазвичай, має визначену структуру:

• Кільцева топологія
• Топологія «Шина»
• Топологія «Зірка»
• Топологія «Сніжинка» (Додаток А)

Протоколами називають правила  взаємодії функціональних елементів  мережі.

Інтерфейси — це засоби сполучення функціональних елементів  мережі. Варто звернути увагу, що у  ролі функціональних елементів можуть виступати як окремі пристрої, так  і програмні модулі. Відповідно до цього, існують апаратні і програмні  інтерфейси.

Під мережними технічними засобами мають на увазі різноманітні пристрої, що забезпечують об'єднання  комп'ютерів в єдину комп'ютерну мережу. До цих пристроїв відносяться  мережні контролери, вузли комутації та ін.

Мережні програмні засоби керують роботою комп'ютерної  мережі і забезпечують відповідний  інтерфейс з користувачами. До мережних програмних засобів належать мережні  операційні системи і допоміжні (сервісні) програми.

 

Конфігурація  локальних комп’ютерних мереж

Широка і постійно зростаюча  номенклатура локальних обчислювальних мереж, мережні програмні продукти і технології покладають на потенційного користувача складну задачу вибору потрібної системи з великої  кількості існуючих. Сьогодні в світі  нараховується десятки тисяч  різних локальних обчислювальних мереж  і для їх розгляду корисно мати систему класифікації. Усталеної  класифікації локальних мереж поки що не існує, але для них можна  виявити певні класифікаційні ознаки за:

· призначенням;

· типом використовуваних ЕОМ;

· організацією управління;

· організації передачі інформації;

· топологією;

· методах теледоступу;

· фізичних носіях сигналів;

· управлінню доступом до фізичного  середовища передачі і так далі.

Розглянемо деякі з  них.

Класифікація за призначенням. За призначенню локальні обчислювальні  мережі можна розділити на: керуючі (організаційними, технологічними, адміністративними  та іншими процесами), інформаційні (інформаційно-пошукові), розрахункові, інформаційно-розрахункові, обробки документальної інформації і так далі.

Класифікація за типом  використовуваних в мережі ЕОМ. За типом  використовуваних в мережі ЕОМ локальні мережі можна розділити на однорідні  і неоднорідні. Прикладом однорідної локальної обчислювальної мережі може служити мережа DECNET, в яку входять  ЕОМ тільки фірми DEC. Часто однорідні  локальні обчислювальні мережі характеризуються і однотиповим складом абонентських засобів, наприклад, тільки комплексами машинної графіки або тільки дисплеями. Неоднорідні локальні обчислювальні мережі містять різні класи ЕОМ (мікро-, міні-, великі) і різні моделі всередині класів ЕОМ, а також різне абонентське обладнання.

Класифікація за організацією управління. За організацією управління однорідні локальні обчислювальні  мережі в залежності від наявності (або відсутності) центральної абонентської системи діляться на дві групи. До першої групи відносяться мережі з централізованим управлінням. Для таких мереж характерні велика кількість службової інформації і пріоритетність під’єднаних до моноканалу станцій (по розміщенню або прийнятому пріоритету). В загальному випадку локальна обчислювальна мережа з централізованим управлінням (не обов’язково на основі моноканалу) має централізовану систему (ЕОМ), яка керує роботою мережі. Прикладний процес центральної системи організовує проведення сеансів, зв’язаних з передачею даних, здійснює діагностику мережі, веде статистику і облік роботи. В локальній обчислювальній мережі з моноканалом центральна система реалізовує, також, загальну ступінь захисту від конфліктів. При виході із ладу центральної системи вся локальна обчислювальна мережа зупиняє роботу. Мережі з централізованим управлінням відрізняється простотою забезпечення функцій взаємодії між ЕОМ в локальній мережі і, як правило, характеризуються тим, що більша частина інформаційно-обчислювальних ресурсів концентрується в центральній системі. Застосування локальної мережі з централізованим управлінням доцільне при невеликому числі абонентських систем. У тому випадку, коли інформаційно-обчислювальні ресурси локальної мережі рівномірно розподілені по великому числу абонентських систем, централізоване управління малопридатне, оскільки не забезпечує потрібну надійність мережі і призводить до різкого збільшення службової (управлінської) інформації. В цьому випадку доцільно застосовувати локальні мережі з децентралізованим або розподіленим управлінням. В цих мережах всі функції управління розподілені між системами мережі. Однак, для проведення діагностики, збору статистики і проведення інших адміністративних функцій, в мережі використовується спеціально виділена абонентська система або прикладний процес в такій системі. В децентралізованих локальних обчислювальних мережах на основі моноканалу у порівнянні з централізованими ускладнюються проблеми захисту від конфліктів, для чого застосовуються багаточисленні тракти, що враховують суперечливі вимоги надійності і максимального завантаження моноканалу. Одна із найрозповсюдженіших децентралізованих форм управління передбачає два рівні захисту від конфліктів. На першому рівні сконцентровані функції, що визначають активність моноканалу і блокування передачі у випадку виявлення будь-якої активності. На другому рівні виконуються складніші функції аналізу системних затримок, які управляють моментами початку передачі інформації якійсь із підсистем локальної мережі.

Класифікація за формуванням  передачі інформації. По формуванню передачі інформації локальні мережі поділяються  на мережі з маршрутизацією інформації і селекцією інформації. Взаємодія  абонентських систем з маршрутизацією інформації забезпечується визначенням  шляхів передачі блоків даних по адресах  їх призначення. Цей процес виконується  всіма комунікаційними системами, що знаходяться в мережі. При цьому  абонентські системи можуть взаємодіяти  по різних шляхах (маршрутах) передачі блоків даних, а для скорочення часу передачі здійснюється пошук найкоротшого по часу маршруту.

В мережах з селекцією  інформації взаємодія абонентських систем проводиться вибором (селекцією) адресованих їм блоків даних. При  цьому всім абонентським системам доступні всі блоки даних, що передаються  в мережі. Як правило, це пов’язано  з тим, що локальна мережа з селекцією  інформації, будується на основі моноканалу.

Класифікація за топологією мережі (порівняльна таблиця можливостей). Топологія, тобто конфігурація з’єднання  елементів в локальних мережах, притягує до себе увагу більше, ніж  інші характеристики мережі. Це пов’язано  з тим, що саме топологія багато в  чому визначає основні властивості  мережі, наприклад, такі, як надійність (живучість), продуктивність та інші. Механізм передачі даних, допустимий в тій  чи іншій локальній мережі, багато в чому визначається топологією мережі. По топологічних ознаках локальні мережі поділяються на мережі з довільною, кільцевою, деревовидною конфігурацією, мережі типу “загальна шина” (моноканал), “зірка” та інші.

Зіркоподібна топологія  передбачає з’єднання каналів приєднаних до різних абонентів в одній точці, яка називається центральним  вузлом. (Додаток В)

Кільцева топологія передбачає послідовне з’єднання абонентів  з каналами передачі даних, внаслідок  чого утворюється замкнуте кільце. Кожен абонент відіграє роль ретранслятора  повідомлення з невеликою часовою  затримкою. (Додаток С)

Магістральна (шинна) топологія  реалізується у вигляді пасивного  моноканалу (магістралі). Ця топологія найпоширеніша. Вона використовується у випадку, коли інформація передається рідко (в порівнянні з можливостями комп’ютерів), дані комплектуються в пакет, дістають адресу і після того, як магістраль стане доступною, відбувається передача повідомлення. (Додаток Д)

Існують інші підходи до класифікації топології локальних  мереж. Згідно одного з них конфігурації локальних мереж ділять на два  основні класи - широкотрансляційні і послідовні. В широкотрансляційних конфігураціях кожний персональний комп’ютер передає сигнали, які можуть бути сприйняті всіма іншими персональними комп’ютерами. До таких конфігурацій відносяться загальна шина, дерево, зірка з пасивним центром. В послідовних конфігураціях кожен фізичний підрівень передає інформацію тільки одному персональному комп’ютеру. Широкотрансляційні конфігурації — це, як правило, локальна мережа з селекцією інформації, а послідовні - локальні мережі з маршрутизацією інформації.

Класифікація мереж по методах теледоступу. Крім топології локальної мережі процес передачі даних багато в чому визначається програмним забезпеченням ЕОМ абонентських систем, в основному їх операційними системами, оскільки кожна з них підтримує відповідний метод теледоступу зі сторони терміналів. Моноканал розглядається також, як один із терміналів, тому дуже важливо знати, наскільки розрізняються операційні системи і методи теледоступу всіх абонентських комплексів, під’єднаних до мережі. Розрізняють локальні мережі з єдиною операційною підтримкою і єдиними методами теледоступу, орієнтованими на локальні мережі, і локальні мережі з різними фізичними носіями сигналів. Тип носія визначає основні властивості пристрою обміну сигналами, який під’єднується до фізичного середовища передачі. Єдина операційна підтримка, що включає метод теледоступу, передбачена в однорідних локальних мережах. Складніше з локальними мережами, що використовують ЕОМ різних класів і моделей, наприклад міні-ЕОМ і великі обчислювальні машини. Методи теледоступу підтримують багаторівневі системи інтерфейсів. Розрізняють багаторівневі (модель відкритих систем) і двохрівневі локальні обчислювальні мережі. До двохрівневих відносяться закриті термінальні комплекси із стандартними методами теледоступу (базисний телекомунікаційний метод доступу).

Класифікація мереж за методом управління середовищем  передачі даних. Важливою класифікаційною  ознакою локальної обчислювальної мережі є метод управління середовищем  передачі даних. У локальній обчислювальній мережі з моноканалом можна виділити два методи доступу до моноканалу: детермінований і імовірнісний. До першої групи відносяться: метод вставки реєстру, метод циклічного опиту, централізований і децентралізований маркерний метод і інші. До другої групи (імовірнісні методи доступу) - методи прослуховування моноканалу на початок передачі, з прогнозуванням, зіткненням та деякі інші.

 

Варіант 35

Захист інформації в комп’ютерних мережах

Під безпекою електронної  системи розуміють її здатність  протидіяти спробам нанести збитки власникам та користувачам систем при  появі різноманітних збуджуючих (навмисних і ненавмисних) впливів  на неї. Природа впливів може бути різноманітною: спроба проникнення  зловмисника, помилки персоналу, стихійні лиха (ураган, пожежа), вихід з ладу окремих ресурсів, як правило, розрізняють  внутрішню і зовнішню безпеку. Внутрішня  безпека враховує захист від стихійного лиха, від проникнення зловмисника, отримання доступу до носіїв інформації чи виходу системи з ладу. Предметом  внутрішньої безпеки є забезпечення надійної і коректної роботи системи, цілісності її програм і даних.

На сьогодні склалися два  підходи до забезпечення безпеки  електронних систем:

- Фрагментарний підхід, при  якому проводиться протидія строго  визначеним загрозам при певних  умовах (спеціалізовані антивірусні  засоби, автономні засоби шифрування, тощо);

- Комплексний підхід, який  передбачає створення середовища  обробки інформації, яке об’єднує  різноманітні (правові, організаційні,  процес – технічні) заходи для  протидії загрозам.

Комплексний підхід, як правило, використовується для захисту великих  систем. Хоча часто і типові програмні  засоби містять вбудовані засоби захисту інформації, але цього не цілком достатньо. В цьому випадку необхідно забезпечити виконання наступних заходів:

- організаційні заходи  по контролю за персоналом, який  має високий рівень повноважень  на дії в системі (за програмістами,  адміністраторами баз даних мережі  і т.д.);

- організаційні та технічні  заходи по резервуванню критично  важливої інформації;

- організаційні заходи  по відновленню працездатності  системи у випадку виникнення  нештатних ситуацій;

- організаційні та технічні  заходи по управлінню доступом  в приміщеннях, в яких знаходиться  обчислювальна техніка;

- організаційні та технічні  заходи по фізичному захисту  приміщень, в яких знаходиться  обчислювальна техніка і носії  даних, від стихійних лих, масових  безпорядків і т.д.

В теперішній час у зв’язку  з формуванням широких комп’ютерних інформаційних мереж, розрахованих на зберігання та передавання конфі-денційної інформації, електронних пошт, систем банківських електронних розрахунків тощо, виникає потреба у забезпеченні заходів захисту інфор-мації.

Раніше в літературі розглядались лише окремі аспекти цієї досить складної проблеми на рівні захисту від  несанкціонованого копіювання програмного  забезпечення або захисту від  комп’ютерних вірусів та черв’яків. Але останнім часом ситуація суттєво  змінилась. Дуже багато ав-торів підкреслюють необхідність комплексного вирішування питань захис-ту інформації. При цьому на всіх етапах проектування та конструювання системи необхідно приділяти увагу передбаченню та розроблюванню захо-дів щодо захисту інформації.

З урахуванням галузей  можливого використання цих систем, обов’язково потрібно звертати увагу  на юридичне забезпечення розробки. Питання  юридичного захисту інтелектуальної  власності постійно розгля-даються на різних рівнях у країнах Європи та Америки, хоча у нашій країні їм ще приділяється недостатньо уваги.

Класифікація засобів  захисту інформації у комп’ютерних мережах та засобах передавання інформації наведена на Рисунку 1.

Проникнення до системи

 Дії для проникнення

Вивчення та аналіз

Вплив

                                   

                                  

      Провокування  певних

                     дій

 Модифікація або знищення

                    інформації

   Використання (зміна)

       режиму роботи

       Мета

Використання (зміна)      Модифікація або знищення                        Провокування

режиму роботи                    інформації                                                 певних дій

Методи

       Інтелектуальні

             Фізичні

 

    Шантаж

     Підкуп

 Силовий тиск

 

ти

Заходи

Шантаж … ….. 

Протидія  забезпечується психологічною службою

Та службою безпеки фірми

 

 

Дослідження програмного

забезпечення

 

Тестовий

вплив

Перехоплення                       інформації

 

Протидія  забезпечується технічними засобами

розроблюваної системи

 

Методи захисту

Поточний  контроль стану

Фіксовані заходи захисту

Виявлення та припинення

Проникнення до системи

Фіксація  результатів

Та відновлення даних

Імітаційний режим

Роботи системи

Мета

 

Активні

Пасивні

Засоби    

Внутрішні

Зовнішні

Захист  програмного забезпечення від

несанкціонованого копіювання

 

 

 

Електронні прпистрої

Ідентифікація споживачів і розподіл

доступу

 

Журнал єрестрації

Киптографія

Захист програмного забезпечення

від дизасемблювання

 

Ідентифікація персонального

комп’ютера

 

Рисунок 1. Основні принципи захисту інформації

Початковий етап розвитку комп'ютерної безпеки міцно пов'язаний із криптографією. Головні умови  безпеки інформації - її доступність  і цілісність. Інакше кажучи, користувач може в будь-який час запросити  необхідний йому набір сервісних  послуг, а система безпеки повинна  гарантувати при цьому його правильну  роботу. Будь-який файл або ресурс системи, при дотриманні прав доступу, повинен  бути доступний користувачеві в  будь-який час. Якщо якийсь ресурс недоступний, то він безкорисний. Інше завдання захисту - забезпечити незмінність інформації під час її зберігання або передачі. Це так названа умова цілісності.

Виконання процедур шифрування й дешифрування, у будь-якій системі  інформаційного процесу, сповільнює передачу даних і зменшує їхня доступність, тому що користувач буде занадто довго  чекати свої "надійно захищені" дані, а це неприпустимо в деяких сучасних комп'ютерних системах. Тому система безпеки повинна в  першу чергу гарантувати доступність  і цілісність інформації, а потім  уже (якщо необхідно) її конфіденційність.

Принцип сучасного захисту  інформації можна виразити так - пошук  оптимального співвідношення між доступністю  й безпекою.

Забезпечення безпеки  інформації у ЗС та в автономно  працюючих ПЕОМ досягається комплексом організаційних, організаційно-технічних, технічних і програмних заходів.

До організаційних заходів  захисту інформації належать:

· Обмеження доступу до приміщень, в яких відбувається підготовка і обробка інформації;

· Допуск до обробки та передачі конфіденційної інформації тільки перевірених  посадових осіб;

· Зберігання магнітних носіїв та реєстраційних журналів у закритих для доступу сторонніх осіб сейфах;

· Виключення перегляду сторонніми особами змісту оброблюваних матеріалів через дисплей, принтер і т.д.;

· Використання криптографічних  кодів при передачі по каналах  зв'язку цінної інформації;

· Знищення фарбувальних стрічок, паперу та інших матеріалів, які  містять фрагменти цінної інформації.

Організаційно-технічні заходи захисту інформації включають:

· Здійснення живлення устаткування, обробного цінну інформацію від  незалежного джерела живлення або  через спеціальні мережеві фільтри;

· Установку на дверях приміщень  кодових замків;

· Використання для відображення інформації при введенні-виведенні  рідкокристалічних або плазмових  дисплеїв, а для отримання твердих  копій - струминних принтерів і термопринтерів, оскільки дисплей дає таке високочастотне електромагнітне випромінювання, що зображення з його екрану можна приймати на відстані декількох сотень кілометрів;

· Знищення інформації, що зберігається в ПЗП і на НЖМД, при списанні або надсилання ПЕОМ в ремонт;

· Установка клавіатури і  принтерів на м'які прокладки  з метою зниження можливості зняття інформації акустичним способом;

· Обмеження електромагнітного  випромінювання шляхом екранування  приміщень, де відбувається обробка  інформації, листами з металу або  зі спеціальної пластмаси.

Технічні засоби захисту  інформації - це системи охорони  територій та приміщень за допомогою  екранування машинних залів та організації  контрольно-пропускних систем. Захист інформації в мережах і обчислювальних засобах за допомогою технічних  засобів реалізується на основі організації  доступу до пам'яті за допомогою:

· Контролю доступу до різних рівнів пам'яті комп'ютерів;

· Блокування даних і введення ключів;

· Виділення контрольних  бітів для записів з метою  ідентифікації та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                 Список використаної літератури

1.  Економічна інформатика / під ред. П.В. Конюховского і Д.М. Колесова. - СПб.: Пітер, 2000. - 560с.: Іл.

2. Інформатика: Базовий курс / С.В. Симонович та ін - СПб.: Пітер, 2002. - 640с.: Іл.

3.  Молдовян А.А., Молдовян Н.А., Рад Б.Я. Криптографія. - СПб.: Видавництво "Лань", 2001. - 224с., Іл. –

4. Вегнер В. и др. Анализ отечественных систем защиты программ // Мо-нитор, 1992, № 2, с. 36-40, № 3, с. 48-50.

5. Защита программного обеспечения / под ред. Гроувера Д. - М.: Мир, 1992.