Світові освітні системи, структури університетів, педагогічна освіта

Тема: Світові освітні системи, структури університетів, педагогічна освіта (Японія, Америка, Великобританія, Франція) 
 

Зміст

Вступ

1. Освітня система Японії
2. Освітня система США
3. Освітня система Франції
4. Освітня система Великобританії

Висновки

Додатки

Список використаної літератури. 
 
 

Вступ

     В Україні, яка здобула незалежність і розвивається як суверенна, демократична країна, гостро постало завдання модернізувати  систему освіти, від успішності вирішення  якого значною мірою залежить її державне майбутнє. Діюча освітня система, збудована в роки тоталітаризму і призначена для формування схильних до конформізму, легко керованих індивідів, не задовольняє сучасних потреб українського суспільства і потребує нагальної гуманізації. Результатом цього процесу повинна стати державна гуманістична система освіти, яка створює умови для розвитку вільної творчої особистості з високим рівнем знань та духовності, здатної зробити свій внесок у позитивні зрушення в політичній, економічній та соціальній сферах життя українського народу.

    На  сучасному етапі розвитку людства, який характеризується суперечливими  глобалізаційними та інтеграційними процесами, гуманістична освіта покликана нейтралізувати їхні негативні впливи шляхом виховання  гуманної, творчої, високоморальної  особистості. У зв’язку з цим наукові дослідження освітніх систем країн Заходу і Сходу мають велике теоретичне та практичне значення.

1. Освітня система  Японії.

    Всі компоненти освітньої системи (дошкільна, шкільна, а так само вище навчання) взаємопов'язані і підпорядковані єдиній меті - передати підростаючому поколінню традиційні моральні і культурні цінності сучасного японського суспільства (колективізм, повагу до людини і природи, прагнення до творчої самовіддачі)

    Перша реформа освіти в Японії, що заклала  основи формування його сучасного вигляду, почалася з прийняттям у 1872 р. Основного закону про освіту. Нова система освіти, яка запровадила обов'язкове безстанове навчання, повинна була сприяти розкріпаченню волі й ініціативи народу, прискоренню модернізації японського суспільства, а так само - досягненню проголошеної мети - «збагаченню і зміцненню держави».

    Історія сучасної освіти може бути розділена  на наступні 5 періодів:

    Період  заснування  (1868 - 1885). Був заснований первинний корпус сучасної освіти.

      Період консолідації (1886 - 1916). Були видані різноманітні шкільні закони, була створена систематизована освітня структура.

      Період експансії (1917 - 1936). Освітня  система базувалася на рекомендаціях  Надзвичайного Ради з освіти (1917 - 1919) Військовий період (1937 - 1945). Пік мілітаристського освіти.

      Сучасний період (1945 - наші дні). Освітні  реформи під час союзницької  окупації. Доцільно коротко зупинитися на основних моментах у даних періодах.  [11]

     I період (1868 - 1885) Дух раннього періоду  реставрації Мейдзі найкраще проявився у заклику, який надихнув інтелектуалів японського суспільства, - «цивілізація і просвіта». Видатним захисником »цивілізації і освіти виступив Фукудзава Юкіті. У шкільні програми внесли все, що вдалося дізнатися про Захід, традиційні моральні принципи тимчасово відійшли на другий план.

    У червні 1871 р. було створено Міністерство Освіти. У 1872 р. уряд Мейдзі розробив план реформи сучасної шкільної системи в національному масштабі й у серпні проголосило Закон про освіту. Освіта повинна забезпечувати успішне просування людини по соціальних сходах; функція шкіл полягає в тому, щоб прищеплювати патріотичні почуття в кожній людини;

    II період (1886 - 1916) Арінорі став першим міністром освіти. Він розробив основу шкільної системи наступних періодів. Жодна з її основних частин не була самодостатньою. З 1900 р. Уряд взяв за зразок 3-х фазову систему освіти в США, заснувавши початкові, середні школи та університети. З іншого боку, шкільна адміністративна система була запозичена з Франції: усі навчальні установи знаходилися під сильним центральним контролем Міністерства освіти.

     III період (1917 - 1936) після революції в Росії освітня система значно демократизується. З’являються приватні університети.

     IV період (1937 - 1945) Правлячий клас Японії в цей період активно відроджує ідеологію «японізму», проповідував ультранаціоналізм і мілітаризм. До початку 1930-х фактично весь процес навчання і освіти контролювався урядом. У кінцевому підсумку школа стала ефективним інструментом підготовки мілітаристськи налаштованої молоді.

     V період (з 1945 р.) На післявоєнний  час припадає друга реформа  освітньої системи. Основною метою,  яку переслідували окупаційна  влада, була демократизація, демілітаризація  і децентралізація японського суспільства. Була впроваджена система «6-3-3-4»: обов'язкове навчання в шестирічної початковій школі, у середній школі 1 ступеня (3 роки) і другого ступеня (3 роки), потім університет (4 роки). Тільки навчальний календар як і раніше залишився специфічно японським: початок навчального року, як у школах, так і вузах припадає на 1 квітня.  28 квітня 1952, після підписання Сан-Франциського мирного договору і повернення суверенітету Японії, були переоцінені недавні реформи, був зроблений наголос на збереження традиційних японських цінностей. Наприклад, був знову введений курс морального навчання. Національній освіті повернули духовну основу. Ось чому японська система освіти, в основі якої лежить американська модель, не європеїзувалася, а зберегла національні особливості. [17; 121]

      Велика увага приділяється в  Японії дошкільній освіті, адже  відповідно до тверджень психологів, до семи років людина одержує  70% знань і тільки 30% - за все  подальше життя. У дитинстві  закладається уміння дитини контактувати  з іншими людьми, а це в японському суспільстві, зорієнтованому на цінності колективу, дуже важливо.

      Дошкільна освіта за традицією  починається в родині. Взаємодії  з іншими людьми діти навчаються  в сім'ї, спостерігаючи за своїми  батьками, однак практика залучення дітей до групових цінностей здійснюється в дитячих садах і школах.  Японські вихователі, навчаючи дітей взаємодії, формуючи їх у маленькі групи (хан), що є найважливішою відмінною рисою організації дошкільного виховання. Групи формуються не за здібностями, а відповідно до того, що може зробити їх діяльність ефективною. Дітям прищеплюється безліч навичок: як дивитися на співрозмовника, як виразити себе і врахувати думки однолітків.  Японські діти продовжують навчатися групової поведінки і в молодшій, і в середній школі. Так само клас розділяють на хани (у середньому вони переформовуються раз на 5 місяців) і, коли вчителі чи учні оцінюють виконання завдань, говорять про моральні та інші проблеми, вони частіше звертаються до групи, а не до окремих дітей. Діти широко залучаються до керування класом. 

      Ще одним аспектом у стратегії  соціалізації з боку вчителів  початкової школи є формування  дитини як цілісної особистості.  На заняттях, присвячених роздумам  і самокритики, які є обов'язковою  частиною програми в більшості класах, діти обговорюють, що їм подобається і не подобається в школі, відзначають випадки своєї поганої поведінки, якість виконання індивідуальних і групових завдань.

      Найважливішою особливістю початкової і середньої освіти в Японії є поняття «кокоро». Для кожного японця "кокоро» означає ідею освіти, яка не зводиться тільки до знань і вмінь, а сприяє формуванню характеру людини. На російську мову «кокоро» можна перекласти як серце, душа, розум, менталітет, гуманізм. У зміст поняття «кокоро» включається наступна проблематика: повага до людей і тварин, симпатія і великодушність до інших людей, пошук істини, здатність відчувати прекрасне й піднесене, мати самоконтроль, зберігати природу, вносити внесок у розвиток суспільства. Даний принцип пронизує зміст усіх програм, предметів, щоденне життя. [5; 41]

      Таким чином, ми бачимо, що в  структурному плані система загальної  освіти багато в чому нагадує  американську. Однак це стосується  лише до формального побудови  школи. За своїм змістом, за  своїм духом, японська школа  унікальна. Вона ніколи не була вузько прагматичним засобом вирішення яких-небудь приватних проблем. Вона завжди працювала в широкому ціннісно-смисловому контексті.

    Система вищої освіти включає в себе такі основні чотири види освітніх установ: університети повного циклу (4 роки); університети прискореного циклу (2 роки); професійні коледжі; технічні інститути.

    У Японії близько 600 університетів, включаючи 425 приватних. Загальна чисельність  студентів перевищує 2,5 млн. осіб. Найбільш престижними державними університетами є Токійський (заснований у 1877 році, має 11 факультетів), університет Кіото (1897 рік, 10 факультетів) і університет в Осаці (1931 рік, 10 факультетів). За ними в рейтингу йдуть університети Хоккайдо і Тохоку. З приватних найбільш відомі університети Тюо, Ніхон, Васеда, Мейдзі, Токай і кансайський університет в Осаці. Крім них є значна кількість 'карликових' вищих навчальних закладів, які налічують 200-300 студентів на 1-2 факультетах.

      В університетах повного циклу  навчання триває 4 роки, проте на  медичному і ветеринарному факультетах - 6 років. Термін навчання в магістратурі в японських вузах - 2 роки. Докторантура припускає 5 років навчання. Японські вузи мають унікальний у світі інститут "студента-дослідника '- кенкюсей. Це означає, що студент, який поставив перед собою мету здобуття наукового ступеня, має можливість займатися дослідницькою роботою в обраній їм конкретній галузі знань протягом від 6-ти місяців до 1-го академічного року.

      В університетах прискореного  циклу термін навчання складає  2 роки. Близько 60% студентів університетів прискореного циклу становлять дівчата. Вони спеціалізуються на таких напрямках, як економіка, література, іноземні мови, педагогіка, соціальний захист.

    Професійні  коледжі. Цей вид вищої освіти в Японії орієнтований на тих, хто бажає отримати вузькотехнічного освіту. Термін навчання в цьому випадку не більше 3-х років.

    Термін  навчання в технічних інститутах становить 5 років, і вони дають широку технічну підготовку своїм студентам.

      Короткострокове навчання Такий  тип освіта швидше за все вийшов в результаті напливу великої кількість іноземних студентів, які прагнуть здобути освіту в Японії. Це утворення називається «Момбусе». Студентам надається можливість навчатися в країні до року. В даний час приблизно 20 приватних університетів Японії надають таку можливість. [3; 11] 

      Короткострокові варіанти отримання  освіти в Японії орієнтовані  на такі галузі знань, як  японська мова, японська культура, економіка, суспільствознавство.  Оскільки програма підготовки  за цими напрямками передбачає обмежений часовий відрізок (до 1 року), то вона ведеться англійською мовою в ланках отримання максимуму знань за мінімальний час.

    Магістрат і аспірантура Для отримання  звання магістра студент повинен  закінчити 2-річну освіту.

    Загалом освіта в Японії знаходиться на найвищому рівні у світі майже за всіма параметрами. Табл. 1.

    Хотілося б сказати що зайняти посаду вчителя в Японії дуже складно. Допуск до професії проходить жорсткий контроль,  проте - Японія це єдина країна світу, яка платить викладачам більше, ніж чиновникам. У японській школі вчителю традиційно відводиться дуже почесна роль. В основі цього лежить конфуціанський культ шанування старійшин. Японське слово вчитель ('сенсей') в дослівному перекладі означає 'раніше народжений'. Шкільний вчитель не тільки передає знання, він постає вихователем, наставником підлітків у їх перших кроках на життєвому шляху. Педагогічну освіту в Японії можна отримати в педагогічних ВНЗ (університетах і коледжах), у класичних університетах, акредитованих для підготовки вчителів, або шляхом складання кваліфікаційного іспиту. Теоретичний курс навчання в педагогічному вищому навчальному закладі включає вивчення предметів загальноосвітнього (36 кредитів), спеціального (16-40 кредитів) і педагогічного (38-40 кредитів) циклів. Особливе місце в навчальних планах відведено педагогічній практиці. Загалом складний процес підготовки вчителя до професійної діяльності представлено у схемі 1. [17; 122]

    2. Освітня система США

    Система освіти у Сполучених Штатах включає  в себе три основних рівня: початкова освіта, середня освіта і вища освіта. (Таблиця 2.)У більшості штатів в освітню програму також входять професійно-технічне навчання, освіта для дорослих, школи чи курси для особливих категорій дітей та дитячі садки.

      Батьки можуть вибрати для своєї дитини місцеву безкоштовну державну школу чи приватну платну школу. Переважна більшість учнів молодших і середніх класів ходять до державних шкіл. Багато хто з тих, хто навчається у приватних школах, відвідують парафіяльні школи, фінансовані церквою.  Навчальний рік, як правило, триває дев'ять місяців - з початку вересня до середини червня. В організаційному плані навчання в школах зазвичай будується за схемою «6-3-3», в яку входять молодші класи (з 1-го по 6-й), середні (з 7-го по 9-й) і старші (з 10 -го по 12-й). Однак у деяких населених пунктах до цих пір дотримуються раніше прийнятої схеми «8-4»: з 1-го по 8-й клас (початкова школа) і з 9-го по 12-й (середня школа). Застосовується також схема «6-6»: з 1-го по 6-й клас (початкова школа) і з 7-го по 12-й (середня школа). В даний час в системі шкіл, які об'єднують початкову і середню освіту, переважає схема «6-3-3» чи її різновид «6-2-4». Однак слід зазначити, що в США багато різновидів вищезазначених схем. [7]

    Залучення дитини до формального навчання зазвичай починається з так званих груп дитячого саду, що існують при більшості державних шкіл. Вік дітей у таких групах, як правило, становить 4-5 років. Основною метою початкової школи є загальний інтелектуальний та соціальний розвиток дитини від 6 до 12 або 15 років. Навчальний план варіюється в залежності від організації і освітніх цілей різних шкіл і громад. Більшість учнів проходять курс, що включає в себе англійська мова, природні та суспільні науки, математику і фізичне виховання. Учень також може вибрати в якості факультативної дисципліни іноземна мова, який-небудь розділ витончених мистецтв і конкретну спеціальність у галузі професійно-технічного навчання. Половину предметів в 9-12 класах учні зазвичай вибирають самі.

      У 7-му, 8-м і 9-му класах велике значення набувають поради з профорієнтації, оскільки саме на цій стадії навчання учні починають планувати свою майбутню кар'єру і вибирають предмети, які їм знадобляться в набутою професією. Зазвичай вивчення основних предметів є обов'язковим і в 10-12 класах, але в деяких школах учні можуть вибирати більшість предметів у відповідності зі своїми інтересами. Крім основних предметів - англійської мови, природничих наук, математики, соціології та фізичного виховання - більшість шкільних систем може запропонувати вибір курсів трьох рівнів - академічного, професійного і загального. Академічний курс покликаний підготувати учнів до вступу в коледж. Серед предметів, доданих до основних, курс математики підвищеного типу, природничі науки та іноземні мови.

      Програма професійно-технічного  навчання може підготувати фахівців  у чотирьох областях: сільськогосподарському  виробництві, зокрема, фахівців  з організації та ведення фермерського  господарства; бізнесі, зокрема,  комерсантів; економіці домашнього  господарства, зокрема, фахівців з ведення домашнього господарства, догляду за дітьми та хворими; промисловому виробництві та будівництві, зокрема, механіків, виробничників і будівельників. Після проходження цієї програми учні або влаштовуються на роботу, або продовжують навчання.

      Третя, загальна або комплексна  програма складається з академічних  і професійно-технічних аспектів  навчання. Її ввідні курси швидше  дають оцінки різних професій  і ремесел, ніж готують учнів  до певної справи. Ті, хто не  збирається відразу вступати до коледжу або влаштовуватися на роботу, але хочуть отримати якомога більше знань і диплом середньої школи, як правило, вибирають загальний курс.

    Школярі, що збираються вступати до коледжу, як правило, ще навчаючись у останніх двох класах середньої школи, здають вступні іспит. На основі результатів тестування транскриптів, зроблених в старших класах середньої школи, і рекомендацій вчителів учні шкіл приймаються до коледжу.

      Зазвичай учень має одного  вчителя по всіх основних предметах з 1-го по 6-й клас. Однак протягом останніх шести років навчання кожен предмет ведеться окремим

    Навчання  в американських вузах ведеться за трьома основними рівнями з різним змістом і призначенням.

      Перші чотири роки (або еквівалентний  період часу в системі заочного навчання) вищої освіти в США називаються першим щаблем і завершуються присвоєнням ступеня бакалавра. Слово «коледж», хоча і з певними відтінками, найчастіше означає або навчальний заклад, присуджують лише ступінь бакалавра (або, можливо, магістра, але не доктора), або перший етап навчання в університеті, тобто перші 4 роки університетської освіти . [2]

      Навчання на другому ступені  (на ступінь магістра) ведеться  за програмою, орієнтованою на  спеціалізовану практичну діяльність  в різних областях. Особи із ступенем бакалавра для отримання ступеня магістра з будь-якої спеціальності зазвичай повинні вчитися 2 роки, хоча де-не-де є і однорічні курси на ступінь магістра. Поряд зі ступенями за певною спеціальністю, можуть присуджуватися і непрофесійні або науково-дослідні магістерські ступеня. Для одержання ступеня магістра потрібно написати дисертацію.

      Вищим ступенем освіти в США  є докторантура. Вона передбачає  спеціалізоване навчання і самостійне  наукове дослідження в обраній  галузі знань. 

      Ступінь доктора філософії зазвичай присвоюється власникам ступеня бакалавра за умови навчання та проведення наукових досліджень протягом 4 або 5 років. У перші два роки аспірант вивчає відповідні курси, після чого здає по них кваліфікаційний іспит. У подальшому він пише дисертацію, яку представляє до захисту для отримання ступеня доктора філософії.

    У всіх штатах дозволено викладати  в державних початкових і середніх школах тільки за наявності ліцензій або свідоцтва. Законодавчий орган  штату майже завжди надає право встановлювати вимоги для видачі викладацького свідоцтва Департаменту освіти штату або його Раді з питань освіти.

      У всіх штатах, Федеральному окрузі  Колумбія і Пуерто-Ріко вчителі,  які викладають в початкових  класах школи, зобов'язані мати  ступінь бакалавра. У 47 штатах для викладання в середній школі потрібна наявність, принаймні, ступеня бакалавра. У трьох штатах і Федеральному окрузі Колумбія для викладання в середній школі необхідно п'ять років пропрацювати шкільним вчителем або отримати ступінь магістра.

      У багатьох місцевих школах  вимоги, які пред'являються до  вчителів, вище мінімальних вимог,  що встановлюються штатами. У  деяких з таких шкіл вчителі  зобов'язані кожні кілька років  складати академічний залік або  проходити курси підвищення кваліфікації.

      На рівні коледжу програма  підготовки вчителів розрахована  на термін від 4 до 5 років. Вона  являє собою традиційне поєднання  академічних дисциплін та професійних  курсів, таких як методика і  психологія викладання. У цю програму  часто включається чотирьох-, шестимісячна практика в експериментальній школі при коледжі чи в державній шкільній системі. Випускники гуманітарних коледжів, в яких немає програми підготовки вчителів, звичайно можуть отримати кваліфікацію викладача, провчившись п'ятий рік і пройшовши програму на здобуття ступеня магістра. [13]

    3. Освітня система  у Франції.

    Основні принципи освітньої системи сучасної Франції виникли ще в кінці 18 століття, в період Революції 1789 року. Прийняті в 80-х роках 19-го століття закони, а  також закони IV та V Республік є основою сучасної структури освіти Франції.

    Шкільна освіта Франції також має свої особливості, наприклад, нумерація  класів в школі йде у зворотному порядку - діти навчаються з 12-го по 1-й  клас. Як правило, школи у Франції  змішаного типу, хоча є французькі школи, де дівчатка і хлопчики навчаються окремо. [4]

      До особливостей шкільної системи  Франції також можна віднести  налагоджену на державному рівні  систему професійної орієнтації  школярів. Вже на початку середньої  школи на школяра заводиться досьє, де фіксуються відомості про його досягнення і здібностях, а також результати тестів.

      Однією з особливостей освітньої  системи є принцип рівності  для іноземних та французьких  студентів. Іноземці мають ті  ж права, що і французькі  студенти, при вступі до ВНЗ, платять ті ж суми реєстраційних зборів, отримують такі ж субсидії, мають однакові пільги медичного і соціального забезпечення, отримують ті ж дипломи.

    До  системи початкової освіти у Франції  належать дитячий садок і початкова школа.

      Сьогодні дитячий садок у Франції - один з найбільш вдалих проектів освітньої системи. І, хоча іноді дитячі садки критикують за жорстку дисципліну і зайвий академізм, французькі дитячі садки на сьогоднішній день вважаються найкращими в Європі. Завдяки тому, що дитячий садок у Франції вважається частиною початкової школи, дитячим садкам у Франції приділяється велика увага, і вони користуються величезним попитом. Такий заклажд діти можуть выдвыдувати з двох років, і, незважаючи на те, що відвідування дитячого саду у Франції не є обов'язковим, необхідно відзначити, що практично всі діти у Франції у віці від трьох років відвідують дитячі сади.

      Початкова школа включає в  себе п'ять рівнів: - «Підготовчий  клас» - триває один рік для  дітей з 6 років - 2 рівня початкових  класів - кожен по року для дітей 7 і 8 років - 2 рівня середніх класів - кожен по року для дітей 9 і 10 років Середня освіта у Франції триває сім років і ділиться на два етапи - коледж та ліцей. [8]

      Навчання у французькому коледжі  триває 4 роки і, у свою чергу, розділено на три цикли: 1-й цикл «Цикл адаптації» - шостий клас (11 років). Основне завдання - повторити і закріпити отримані знання у початковій школі знання 2-й цикл - «Основний цикл» - п'ятий і четвертий класи, два роки (12-13 років). Студенти поглиблено вивчають матеріал. Велика увага приділяється підготовці до подальшого вибору предметів і подальшої професійної орієнтації студента.

     3-й цикл - третій клас «Цикл  професійної орієнтації» (14 років). Основне завдання циклу - вибрати  напрями подальшої освіти, загального, технічного або спеціального.

      У Франції після коледжу учні  мають можливість вибрати ліцей  - навчальний заклад останнього  етапу повної середньої освіти. Для вступу до французького  ліцей потрібні певні умови  - рекомендації зборів коледжу і згода батьків та дитини на вибір того чи іншого ліцею. У ліцей у Франції школярі вступають у віці 15 років. Трирічний цикл включає в себе три класи (другий, перший і випускний).

      Французькі ліцеї діляться на  три типи: загальні, технологічні, і  професійні ліцеї.

      Після закінчення загального  ліцею студент отримує загальний  диплом бакалавра, що дає право  вступити до вищого навчального  закладі Франції. Після закінчення  трирічного технологічного ліцею  студент здає іспити і отримує  технологічний бакалаврат, що дає йому право вступити до вищих навчальних закладів Франції за своєю спеціальністю.

      Держава контролює якість викладання  у вищих навчальних закладах  Франції, як державних, так  і приватних. Незважаючи на  те, що вступити до університету  можна без екзаменів, далеко не всі студенти закінчують ВУЗи - тільки після першого курсу за неуспішність відсіюється близько 40% студентів. На сьогоднішній день у Франції налічується близько 90 університетів. Найвідоміший, заснований ще в 1215 році, - це Університет Сорбонна (Sorbonne). Французькі вищі школи є однією з особливостей системи французьких ВНЗ. Вищі школи існують з початку 19-го століття, і навчання в них вважається більш престижним, ніж в університетах. Вони існують як альтернатива університетам і забезпечують дуже високий рівень професійної освіти. Вищі школи Франції надзвичайно ретельно проводять набір. На відміну від французьких університетів, у вищі школи Франції потрібно здавати вступні іспити. Вступити до вищої школи у Франції також можна після другого курсу університету.

      Вступити до вищих шкіл у  Франції досить складно, але  й перспективи набагато краще  - випускників чекають найпрестижніші  робочі місця.

    Головною  відмінністю французької моделі підготовки майбутніх вчителів Франції  є існування конкурсних іспитів на отримання посади вчителя. Такий конкурсний відбір проводиться після першого року навчання в Університетському інституті підготовки вчителів (УІПУ), тому завданням інститутів на даному етапі є підготовка до конкурсного набору на посаду вчителя. Основним педагогічною умовою, пов'язаних з професійно-педагогічною підготовкою вчителя початкових класів, включає в себе наступні напрямки: - вмотивованість вибору педагогічної професії (майбутні студенти університетських інститутів відбираються на підставі особистої справи та спеціального співбесіди); - формування особистісних якостей вчителя початкових класів за допомогою курсів за вибором: інтегрованість свідомості, глобальність мислення, широка інформованість; - підготовка вчителя до вирішення сучасних проблем: шкільна адаптація дітей різних етнічних груп; - практична спрямованість у викладанні психології та педагогіки: майбутні вчителі оволодівають тестовими завданнями та технікою їх розшифровки. [10]

      Другий рік навчання в УІПУ  готує до іспитів на підтвердження професійної кваліфікації. Визначення відповідності підготовки майбутніх вчителів їх професійних обов'язків надають викладачі УІПУ, подальше підтвердження компетентності студента залежить від рішення академічного журі. Члени журі оцінюють кваліфікацію майбутнього вчителя шляхом перевірки наступних компетенцій: освоєння освітніх модулів (теоретичний іспит), успішне проходження педагогічної практики, здатності застосовувати професійні вміння у практичній діяльності. Завдяки конкурсного відбору регулюється ринок праці працівників освіти, здійснюється належний вибір гідних претендентів на посади вчителів початкової школи, забезпечується професійне зростання фахівців і підтримується їх самовдосконалення .

      Все це свідчить про пильну  увагу з боку професорсько-викладацького складу закладів освіти до професійної підготовки майбутніх вчителів протягом всього процесу навчання.

    4. Освітня система  Великобританії

    Система освіти в Англії розвивалася протягом багатьох століть і зараз підпорядкована суворим стандартам якості.

      Освіта у Великобританії є  обов'язковим для всіх громадян  у віці від 5 до 16 років. [1; 97]