Світова валютна система. 2

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни: «Міжнародна економіка»

 

на тему: «Світова валютна система»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2012

ЗМІСТ

 

ВСТУП 3

1. ПОНЯТТЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ 4

2. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ 5

3. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ 12

ВИСНОВКИ 15

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 16

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Міжнародні валютні  відносини – сукупність валютно-грошових і розрахунково-кредитних зв’язків у світогосподарській  сфері, які виникають  у процесі взаємного обміну  результатами  діяльності національних   господарств.

Найважливішим елементом  міжнародних валютних відносин виступає:

Валютна система  – Форма організації міжнародних грошових відносин; сукупність правил та механізмів, що забезпечують співвідношення між валютами.

Національна валютна  система – це форма організації валютних відносин країни, за допомогою яких здійснюються міжнародні розрахунки, утворюються та використовуються валютні кошти держави.

Міжнародна (регіональна) валютна система – це договірно-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи є створена.

Валютна система  країн ЄС – це специфічна організаційно-економічна форма відносин країн ЄЕС у валютній сфері, спрямована на стимулювання інтеграційних процесів, зменшення амплітуди коливання курсів національних валют та їх взаємну ув’язку.

Світова валютна система – це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів, міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно–розрахунковий оборот у рамках світового господарства

 

 

 

 

 

  1. ПОНЯТТЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ОСНОВНІ ЕЛЕМЕНТИ.

Світова валютна система (СВС) - це валютно - фінансовий механізм зовнішньоекономічних зв'язків і форма організації міжнародних валютних відносин, закріплена міждержавними угодами. Світова валютна система — це спільно розроблена державами та закріплена міжнародними угодами форма реалізації валютних відносин.

СВС базується  на функції світових грошей. Вони служать світовим платіжним коштом, світовим купівельним коштом і матеріальним втіленням суспільного багатства.

У ролі світових грошей у різні періоди часу виступали:

1) золото;

2) найбільш сильна  і стійка валюта окремих країн. У 19 столітті і до 1-ї світової війни - це англійський фунт стерлінгів. Після 2-ї світової війни - долар США.

3) використовуються  спеціальні права запозичення (з 70 -х років) шляхом порівняння середньозваженого курсу однієї валюти до визначеного набору інших валют. З 1січня 1981р. по 1996 р. валютний кошик включав 5 валют:

40% - долар США;

21% - марка ФРН; 

17% - японська  йєна;

11% - англійський фунт стерлінгів;

11% - французький  франк.

4) ЕКЮ - грошова  одиниця країн Європейського союзу.

Складовими світової валютної системи є:

    •  форми міжнародних засобів платежу (золото, національні валюти, міжнародні валютні одиниці — СДР, ЕКЮ, євро);

    •  уніфікований режим валютних паритетів та курсів;

    •  мови взаємної конвертованості  валют;

    •  уніфікація правил міжнародних  розрахунків;

    •  режим валютних ринків та ринків золота;

    •  міжнародні валютно-фінансові організації;

    •  міжнародне регулювання валютних обмежень.

 

  1. ЕТАПИ СТАНОВЛЕННЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

Як результат  еволюції світового господарства та інтернаціоналізації господарських зв'язків на базі національних валютних систем формуються механізми міждержавного регулювання валютних відносин — світова та міжнародні (регіональні) валютні системи.

Світова валютна система у своєму розвитку пройшла етапи, які обумовлені ступенем розвитку світового ринку, міжнародними зв'язками, типами національних грошових систем.

Перша світова валютна система - система, заснована на золотому стандарті.

Вона сформувалася стихійно наприкінці XIX—на початку XX ст. як сукупність національних валютних систем. Не існувало ніяких міжнародних  норм, що регулювали валютні відносини, бо в цьому не було потреби. Платіжний  оборот обслуговувався переважно золотом. Основу валютних курсів у цей період становив валютний золотий паритет. Обмін національної валюти на іноземну не обмежувався, існував вільний вивіз та ввіз золота з країни в країну, що сприяло стабільності валютних курсів. Відхилення валютних курсів від валютних паритетів обмежувалося вартістю витрат на пересилання золота. Ця система відповідала умовам швидкого розвитку продуктивних сил та встановленню панування капіталістичних виробничих відносин в епоху вільної конкуренції.

Перехід капіталізму  до монополістичної стадії призвів  до того, що золотомонетний стандарт вступив у суперечність з новими економічними умовами. Він став протидіяти концентрації та централізації капіталу, інтересам монополій та держави, бо гальмував регулювання економіки за їх інтересами.

Друга світова валютна система - механізм золотодевізного стандарту, який прийшов на зміну золотомонетному стандарту після Першої світової війни, що було Юридично оформлено рішенням Генуезької конференції (1922 р.)

У період світової економічної кризи 1929—1933 рр. з крахом золотодевізного стандарту єдина світова валютна система перестала існувати. Вона розпалася на валютні блоки, які використовувалися як знаряддя валютної війни. Першим у 1931 р. з'явився стерлінговий блок після скасування золотого стандарту у Великобританії. До його складу увійшли країни Британської імперії та інші держави.

У 1933р. після скасування у США золотого стандарту було створено доларовий блок, до складу якого увійшли США, Канада, а також країни Латинської Америки. Франція, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія, а потім Італія та Польща створили у 1933 р. золотий блок. Ці країни зберегли у роки світової економічної кризи золотий стандарт. Його було скасовано лише у 1936 р.

Належність країни до того чи іншого валютного блоку  визначалася підтриманням твердого курсу національної валюти до основної валюти, необхідністю зберігання золотовалютних резервів у банках країни, що очолює блок, здійсненням через ці банки всіх міжнародних розрахунків. За час та після Другої світової війни на базі валютних блоків було створено валютні зони. На відміну від валютних блоків країни, що входили до валютних зон, були пов'язані з країною-гегемоном єдиним валютно-фінансовим режимом та однаковою системою валютних обмежень.

Наприкінці Другої світової війни поряд із загальним комплексом проблем післявоєнного устрою виникла необхідність створення нової світової валютної системи. За це насамперед виступали США, які були заінтересовані у розширенні свого впливу на світовому ринку.

У ході тривалих переговорів США, що нагромадили за роки війни великі золоті запаси, відмовилися прийняти план Кейнса і з допомогою політичного та економічного тиску затвердили всі найважливіші положення плану Уайта.

Третя світова, або Бреттон-вудська, валютна система - основні принципи валютно-фінансового устрою, що були узгоджені на міжнародній валютно-фінансовій конференції країн антигітлерівської коаліції у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США).

На міжнародній  валютно-фінансовій конференції країн  антигітлерівської коаліції, що відбулася  у липні 1944 р. у м. Бреттон-Вудсі (США), були узгоджені основні принципи валютно-фінансового устрою, відомого як третя світова, або Бреттон-вудська, валютна система. Ця угода почала діяти з грудня 1945 р. після підписання її 35 країнами. Радянський Союз разом з іншими країнами антигітлерівської коаліції брав участь у конференції, але, керуючись політичними мотивами, відмовився ратифікувати умови угоди.

Передумови Бреттон-вудської системи були сформовані в 30-х роках  унаслідок розпаду механізму  міжнародних розрахунків, заснованого  на золотодевізному стандарті. Основою  Бреттон-вудської системи стала  система золотовалютного стандарту, яка згодом трансформувалася у систему золотодоларового стандарту.

Основні характерні риси Бреттон-вудської валютної системи:

    •  поряд із золотом як світові резервні та розрахункові валюти використовуються дві національні валюти — долар США та (у значно меншому обсязі) англійський фунт стерлінгів;

    •  підтримання США розміну паперового долара на золото за офіційною ціною: 35 дол. США за одну тройську унцію (31,103 г) золота, але тільки для центральних банків та урядових установ інших країн;

    •  створення Міжнародного валютного  фонду (МВФ), що надає його членам  кредитну допомогу для здійснення  валютної інтервенції, і Банку  реконструкції та розвитку (МБРР, або Світового банку);

    •  офіційні курси валют установлювалися  через визначення їхнього золотого  вмісту (масштабу цін) і відповідно  до цього твердо фіксувалися  відносно долара США. Вони могли  відхилятися не більш як на 1% в обидві сторони без погодження з МВФ. Девальвації понад 10% відбувалися лише за згодою МВФ. Щоб забезпечити відповідність меж коливанням курсів валют, центральні банки були зобов'язані здійснювати валютну інтервенцію в доларах;

    •  міждержавне регулювання валютних відносин здійснювалося головним чином через посередництво МВФ. Він забезпечував підтримання країнами-учасницями офіційних валютних паритетів та курсів. Для зміни паритету або введення валютних обмежень була потрібна згода МВФ;

    •  через обмін по централізованих  каналах золота на валюту (у  разі надмірного зменшення запасів  останньої) або, навпаки, валюти  на золото державні органи  мали можливість здійснювати  розрахунки з іншими країнами за платіжними балансами; у разі необхідності країни через механізм МВФ та іншими шляхами могли надавати одна одній кредити в іноземній валюті для фінансування дефіциту платіжного балансу.

У результаті Бреттон-вудської угоди США дістали можливість фінансувати свої величезні закордонні витрати за рахунок нагромадження  короткострокової доларової заборгованості відносно інших країн, тобто здійснювати їх валютно-фінансову експлуатацію.

Бреттон-вудська  система протягом 50—60-х років  сприяла розвиткові міжнародних  економічних зв'язків. Водночас вона містила глибокі внутрішні суперечності. Розмін паперового долара на золото за офіційною ціною можливий лише в  умовах стабільності його купівельної  спроможності. Зазначена умова є  також необхідною для підтримання сталості курсових співвідношень. Проте забезпечити це в умовах паперово-грошового обігу виявилося неможливим.

З кінця 60-х років вибухнула криза Бреттон-вудської валютної системи, що привела до її розпаду. У нових умовах «доларовий стандарт» перестав відповідати існуючому співвідношенню сил, яке характеризувалося значним зростанням питомої ваги у світовій економіці країн «спільного ринку» та Японії. Крім того, великий дефіцит платіжного балансу США, нагромаджені доларові запаси в іноземних центральних банках, зменшення золотого запасу — все це свідчило про те, що Бреттонвудська система ставала дедалі обтяжливішою і для США.

До 1970р. короткостроковий зовнішній борг США у 6 разів перевищив  золотий запас. Коли б власники доларових  зобов'язань пред'явили їх одночасно для обміну, США були б змушені оголосити себе банкрутом. Утворилася подвійна ціна на золото: офіційна — 35 дол. за унцію та ринкова, що в кілька разів перевищувала офіційну.

Однією з підпор Бреттон-вудської системи, що руйнувалася, стала ідея Дж. Кейнса про створення «регульованої валюти». США були заінтересовані саме у такій валюті, щоб обмежити роль золота у міжнародній валютній системі, зберігаючи за доларом роль головної резервної валюти. Саме такою валютою стала СДР.

СДР (скорочено  від Special Drawing Rights) — спеціальні права  запозичення у Міжнародному валютному  фонді — штучно створені міжнародні резервні засоби для регулювання  сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів та розрахунків з МВФ.

Випуск СДР  розпочався з 1 січня 1970р. Технічно випуск СДР забезпечувався у вигляді спеціального запису на рахунках країн—членів МВФ.

З 1 січня 1999 р. до складу стандартного «кошика» входять чотири валюти з питомою вагою: долар США — 39%, євро — 32% (замість німецької марки — з 21% та французького франка із 11 %), єна — 18% та фунт стерлінгів — 11%.

Протягом 1971—1973 рр. розвалювалася Бреттон-вудська  система. Початок цьому поклала  заява тодішнього президента США  Р. Ніксона 15 серпня 1971 р. про припинення розміну долара на золото та вжиття «надзвичайних заходів» щодо врятування валюти. Це означало фактичний крах Бреттон-вудської системи.

Четверта світова, або Ямайська, валютна система - система, що набула чинності 1 квітня 1978р. З її ратифікацією було внесено зміни у статут МВФ. Основою її створення стала угода, що була досягнута на нараді країн—учасниць МВФ у м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976р.

Угода, що була досягнута  на нараді країн—учасниць МВФ у  м. Кінгстоні на Ямайці в січні 1976р., стала основою створення четвертої  світової, або Ямайської, валютної системи. Ця система набула чинності 1 квітня 1978 р. З її ратифікацією було внесено зміни у статут МВФ. Формування Ямайської валютної системи, яка юридичне закріплювала демонетизацію золота, розпочалося з кризою Бреттон-вудської валютної системи. Сучасна світова валютна система має характер паперово-валютної (девізної) системи.

Її визначальними  рисами є:

        • визнання міжнародними резервними  та розрахунковими валютами поряд  із доларом США валют інших  країн та СДР. Після краху Бреттон-вудської системи, виявилася тенденція переходу до полівалютної резервної та розрахункової систем. Як резервні валюти використовуються німецька марка, швейцарський франк, а з 1975р. уперше в цій ролі почала використовуватися японська єна, після чого питома вага американського долара у валютних резервах центральних банків значно скоротилася. Базою Ямайської валютної системи було проголошено СДР — спеціальні права запозичення у МВФ. Ця міжнародна розрахункова одиниця мала стати основою валютних паритетів та курсів, провідним міжнародним платіжно-розрахунковим засобом. СДР отримала статус альтернативи не лише золота, а й долара як міжнародних грошей. Проте фактично зберігається доларовий стандарт, бо ця валюта продовжує займати важливе місце у міжнародних розрахунках (2/3 усіх розрахунків), офіційних валютних резервах, у валютному «кошику» СДР (39%);

        • витіснення золота з міжнародних  розрахунків скасуванням золотих  паритетів валют та офіційної ціни на золото. МВФ було доручено повернути країнам-членам 1/6 частину золотого запасу, яку було внесено раніше у вигляді оплати квот, та реалізувати через аукціони частину золотих запасів. МВФ припинив приймати золото як оплату квот та як проценти за кредит. Це означало повну демонетизацію золота у сфері міжнародних валютних відносин. Відповідно до цього у Нью-Йорку, Чикаго, Токіо та інших центрах світової торгівлі сформувалися міжнародні ринки золота. Водночас золото залишається у складі офіційних золотовалютних резервів країн як високоліквідний товар.

        • офіційне визнання «плаваючих»  валютних курсів, тобто тих, які  встановлюються на валютному  ринку залежно від попиту та  пропозиції. Це не означає відсутності будь-якого втручання держав у валютний ринок. Центральні банки через валютну інтервенцію обмежують коливання курсів своїх валют, але не навколо раніше фіксованих паритетів, а навколо ринкових курсів, що стихійно складаються. Водночас посилюється міждержавне валютне регулювання та контроль за функціонуванням світової валютної системи через МВФ. Фонд має повноваження щодо нагляду за валютною політикою країн-учасниць. З метою валютної стабілізації розширені масштаби взаємних кредитів через МВФ для покриття дефіцитів платіжних балансів, посилена координація діяльності міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій.

        • Ямайська угода фактично  зафіксувала відносини, що вже  склалися у світі, для яких давно було характерним домінуюче становище долара США. Разом з тим Ямайська угода узаконювала тенденцію до валютного поліцентризму.

 

  1. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМИ

Утворення валютно-кредитних  і фінансових інститутів Європейського Союзу, особливості їх функціонування пов’язанні з певними етапами розвитку європейської економічної інтеграції. Основними елементами валютної інтеграції є: режим спільно плаваючих валютних курсів; валютна інтервенція; утворення колективної валюти як міжнародного платіжно-резервного засобу; спільні фонди взаємного кредитування країн-членів для підтримки курсів валют; міжнародні регіональні валютно-кредитні і фінансові організації для валютного й кредитного регулювання.

Уже із самого початку  функціонування Європейського економічного співтовариства відповідно з Римським договором було утворено Європейський інвестиційний банк (ЄІБ) і Європейський фонд розвитку (ЄФР), згодом виникли й інші інститути. Валютно-кредитні й фінансові організації ЄС є складовими елементами Європейської валютної системи, вищим досягненням еволюції якої стало утворення Європейського валютного союзу.

Європейська валютна  система (European Monetary System — EMS) була утворена в 1979 р. з ініціативи урядів Франції та ФРН.

Для полегшення взаємних розрахунків у 1961 р. було уведено  європейську розрахункову одиницю (ЄРО), яка мала золотий вміст і профункціонувала до 1972 р. В 1979 р. розрахунковою одиницею стала ЕКЮ (European currency unit — ECU). Вона розраховувалась на основі валютного кошика з 12 валют. Емісію ЕКЮ здійснював ЄФВС. Вона виконувала такі функції: була еталоном вартості в системі обмінного курсового механізму; індикатором відхилення ринкових курсів валют; рахунковою одиницею в операціях по валютним інтервенціям; засобом розрахунку між центральними банками.

Відповідно  до Маастрихтського договору почалося формування Економічного й валютного союзу. Було засновано Європейський валютний інститут (ЄВІ), який здійснював безпосередньо підготовку Європейського валютного союзу — ЄВС (European Monetary Union — EMU). Європейський валютний інститут прийшов на зміну Європейському фонду валютного співробітництва, який вичерпав свої функції. Одним з головних завдань ЄВІ було створення умов для введення нової міжнародної валютної одиниці — євро.

Для запровадження  євро в обіг держави мали виконати умови, які відомі як критерії конвергенції:

• темпи інфляції не повинні перевищувати більше ніж  на 1,5% середнього показника у трьох  країнах з найменшим зростан-ням цін;

• відсоткові ставки по довгостроковим кредитам не повинні  пе-ревищувати 2% відсотка середнього показника  для трьох країн з найменшим зростанням цін;

• дефіцит державного бюджету не повинен бути більшим ніж 3% від ВВП;

• державний  борг не може перевищувати 60% ВВП;

• протягом двох років валюта не повинна девальвуватися і її об-мінний курс не повинен виходити за межі коливань обмінних курсів, установлених у рамках Європейської валютної системи.

Свої функції ЄВІ виконав до початку 1999 р., коли євро замінив ЕКЮ. З цього часу йому на заміну приходить Європейська система центральних банків (ЄСЦБ) на чолі з Європейським центральним банком (ЄЦБ).

Європейський інвестиційний  банк — ЄІБ (European Investment Bank — EIB) утворено в 1958 р.; місцезнаходження — м. Люксембург. Основні цілі ЄІБ:

• фінансування капіталовкладень в економіку країн ЄС;

• освоєння найменш розвинутих регіонів ЄС;

• реконструкція  і будівництво підприємств, які не можуть бути здійснені силами однієї країни;

• модернізація галузевої структури економіки;

• створення  спільних господарських об’єктів, що являють інте-рес для країн ЄС;

• розвиток пріоритетних галузей.

Європейська система  Центральних банків (ЄСЦБ) почала функ-ціонувати з 1999 р. Її основні цілі:

• забезпечення цінової стабільності;

• розробка й  реалізація єдиної грошової політики;

• здійснення валютних операцій згідно з Маастрихтським дого-вором;

• управління офіційними валютними резервами держав-членів;

• зміцнення  платіжної політики.

Серцевиною  ЄСЦБ є Європейський центральний банк — ЄЦБ

(European Central Bank —  ECB). Він міститься у Франкфурті-на-Майні (Німеччина). Основні його функції:

• контролювання грошової маси в обігу;

• встановлення базисних процентних ставок;

• встановлення ліміту бюджетних витрат. Емісія євро здійснюється національними центральними банками.

В 2002 р. євро замінив  національні валюти в обігу. Велика Британія не приєдналася до Європейського валютного союзу.

Організаційно ЄЦБ складається з Виконавчого правління, Управлінської ради, Загальної ради.

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

ЄС так само як і весь світ пережив фінансову  кризу, і працює над усуненням  його наслідків.

Як відомо, у  найважчому становищі опинилася  Греція. Давно існували сумніви в  платоспроможності Греції в ситуації високого бюджетного дефіциту, невиконання  бюджету і низького зросту економіки  в остаточному підсумку обернулися найбільш серйозним випробуванням  з усіх, з якими 16 країнах єврозони довелося зіткнутися за 11 років її існування.

Турбота про  здоров'я євро поширилося від Греції до Португалії і від Іспанії до Італії і є наслідком не просто кризи боргових зобов'язань.

У Інтерв'ю з Handelsblatt глава Центробанку Італії Маріо Драгі визначив дві першочергові завдання, які найближчим часом необхідно  вирішити ЄС:

1. Допомогу Греції - розробка реального бюджету,  який повинен бути швидко втілено  в життя, 

2. Розширення  концепції Пакту стабільності  та зростання ЄС - підвищення її  ефективнішою за допомогою структурних  реформ.

Напевно, Європейське  співтовариство впорається з кризою, але його наслідки для економіки, на думку експертів, можуть виявитися  важкими.

Європейська валютна  система як порівняно молода система  продовжує розвиток і «налагодження» механізмів свого існування. Саме існування  такої системи можна визначити  як грандіозний економічний експеримент. І результати цього економічного експерименту: позитивні чи негативні - буде визначений тільки наступними поколіннями. Одне безперечно - будь-які види економічного співробітництва й економічної  взаємодії стимулюють ріст і різноманітність  світових економічних відносин.

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

  1. Азріліяна О.М. Економічний  словник. М.: Інститут нової економіки, 2009. -1152с.;
  2. Виноградов Д.В. Дорошенко М.Є. Фінансово-грошова економіка: навчальний посібник, М.: Ізд.дом ГУВШЕ, 2009. - 828 с.;
  3. Моісеєв С.Р. Міжнародні фінансові відносини і міжнародні фінансові ринки, М.: Московський міжнародний інститут економетрики, фінансів і права, 2003. - 245 с.;
  4. Красавіна Л.М. Міжнародні валютно-кредитні і фінансові відносини, М.: Фінанси і статистика, 2000. - 233 с.;
  5. Періодична література
  6. Афанасьєв О.В. Аналіз етапів формування моделі всесвітньої валютної біржі / / Економічні стратегії. - 2007. - № 07. - С. 126-131;
  7. Кравець О. Приклад створення наднаціональних валют виявився заразливий. - 19.05.2006 / / Компанія (діловий тижневик) / / Режим доступу [http://www.ko.ru];
  8. Кошелев В.М. Координація податкової політики країн - членів Європейського союзу / / Режим доступу [http://wivol.ru/35.html];
  9. Євростат / / Дефіцит бюджету в єврозоні (дані 2008 року) / / Режим доступу [http://ec.europa.eu/eurostat]
  10. Сайт Європа. Історія грошово-кредитного співробітництва (Європейська валютна система) / / Режим доступу [http://europa.eu];

 

 

 


Світова валютна система. 2