Світова валютна система. 3

Зміст

 

  1. Світова валютна система: поняття та її основні складові.
  2. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації.
    1. Група світового банку.
    2. Міжнародний валютний фонд.
    3. Європейський банк реконструкції та розвитку.
    4. Банк міжнародних розрахунків.

 

 

 

  1. Світова валютна система: поняття та її основні складові

 

Найважливішим елементом міжнародних валютних відносин виступає валютна система. Розрізняють національну та світову  валютні системи. Світова валютна  система розвивається на регіональному  та глобально-світовому рівнях. У свою чергу регіональні, світові та національні валютні системи активно взаємодіють між собою, утворюючи єдину цілісну систему міжнародних валютних відносин.

Світова валютна система — це форма організації міжнародних валютних (грошових) відносин, що історично склалася і закріплена міждержавною домовленістю. Це сукупність способів, інструментів і міждержавних органів, за допомогою яких здійснюється взаємний платіжно-розрахунковий оборот у рамках світового господарства.

Функціями будь-якої валютної системи є:

  • сприяння розвитку товарообмінних операцій;
  • встановлення правил та механізмів для забезпечення співвідношень між національними грошовими відносинами;
  • здійснення платежів для покриття угод;
  • забезпечення стійкої одиниці вартості і стандарту відкладених платежів;

Головне завдання світової валютної системи:

  • ефективне опосередкування платежів за експорт і імпорт товарів, капіталу, послуг та інших видів міжнародної діяльності;
  • створення сприятливих умов для розвитку виробництва та міжнародного поділу праці;
  • забезпечення безперебійного функціонування економічної системи вільного підприємництва.

Основні складові світової валютної системи: світовий грошовий товар; валютний курс; міжнародна валютна ліквідність; валютні ринки;  міжнародні валютно-фінансові організації.

Світовий грошовий товар є першим елементом валютної системи, виступає носієм міжнародних  валютно-грошових відносин і приймається  кожною країною як еквівалент вивезеного з неї багатства. Історично першим міжнародним грошовим товаром було золото, пізніше в міжнародних розрахунках стали використовувати кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки та депозити). В 70-х роках з'являються спеціальні міжнародні та регіональні платіжні одиниці — СДР та ЕКЮ.

Другим елементом  світової валютної системи є валютний курс. Це мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Існують фіксовані (тверді) та плаваючі (гнучкі) валютні курси. В основу фіксованого валютного курсу покладено монетний паритет (ваговий вміст золота в національних грошових одиницях), плаваючі валютні курси не зв'язані з монетними паритетами, а визначаються через зіставлення паритетів купівельної спроможності валют, тобто оцінки в національних грошах вартості однойменного "кошика" товарів.

Здатність країни забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобов’язань прийнятними для кредитора платіжними засобами та сукупність усіх платіжних інструментів, які можуть бути використані в міжнародних розрахунках, називають міжнародною ліквідністю. Це золото, вільно оборотні валютні запаси держав та міжнародні гроші.

Третім елементом  світової валютної системи виступають валютні ринки. Першим таким ринком був ринок золота як грошового  товару, де золото продавалось на основі офіційної ціни, що була закріплена міжнародним договором. Сьогодні ціна на золото складається під впливом попиту і пропозиції, а ринок золота функціонує як звичайний товарний ринок.

Розширення  кредитних відносин привело до необхідності формування власне валютних ринків, які  існують на основі розгалуженої системи банківських взаємозв'язків провідних країн розвинутої ринкової економіки та міжнародних і регіональних валютно-фінансових установ. У своїх функціях продавця та покупця іноземної валюти, з одного боку, та органів, які здійснюють розрахунки з закордонними контрагентами, — з другого, банки та інші валютно-фінансові установи в своїй сукупності складають міжнародний валютний ринок. Поряд з ним функціонує євровалютний ринок, який виник на основі транснаціоналізації спеціальних рахунків приватних банків провідних країн світу.

Четвертий елемент  світової валютної системи — це міжнародні валютно-фінансові організації: Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР), який разом із своїми філіями — Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК), Міжнародною асоціацією розвитку (МАР), Багатостороннім агентством з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародним центром із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) — створюють групу Світового банку, Банк міжнародних розрахунків у Базелі, регіональні банки розвитку та ін.

 

  1. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові організації

 

Міжнародні  та регіональні валютно-фінансові  організації створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхня мета — сприяти розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Виникнення  міжнародних валютно-кредитних і фінансових організацій обумовлене розвитком інтернаціоналізації господарювання (в тому числі виникненням транснаціональних корпорацій), розвитком міждержавного регулювання, необхідністю спільного вирішення проблем розвитку світової економіки.

До основних міжнародних валютно-кредитних і  фінансових організацій належать:

  • Група Світового банку;
  • Міжнародний валютний фонд (МВФ);
  • Банк міжнародних розрахунків (БМР);
  • Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР).

Багатосторонні  установи відіграють значну роль у вирішенні проблем заборгованості шляхом забезпечення вагомого зовнішнього фінансування програм змін. Головна роль міжнародних банків розвитку (таких як Світовий банк та інші регіональні установи) пов'язана з концесійним та неконцесійним фінансуванням із метою розвитку. Поряд зі світовими існують ще й регіональні та міжурядові банки; Європейський інвестиційний банк, Міжамериканський банк розвитку, Азіатський банк розвитку, Африканський банк розвитку та ін.

Чимало країн  спираються на багатосторонні джерела для отримання коштів на розвиток і залучення додаткових коштів. Основними багатосторонніми джерелами надання коштів є МВФ та Світовий банк.

У сфері міжнародного регулювання світових валютних і  фінансових ринків перебудовується  і модернізується інституційна структура регулювання, посилюються вимоги до інформаційної прозорості валютних та фінансових політик, що проводяться урядами держав. Виникають нові інструменти попередження криз, такі як "цільові кредитні лінії". Збільшується вплив та відповідальність країн, що розвиваються, і приватних інвесторів у подоланні й непоширенні кризових явищ.

У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції  ООН, що відбулася у Бреттон-Вудсі (СІЛА), підписали "Заключний акт", складовими якого були статути Міжнародного валютного фонду та Міжнародного банку реконструкції та розвитку

 

 

    • Група Світового банку

 

Світовий банк (СБ) - це багатостороння кредитна установа, спільна мета яких полягає в наданні  фінансової технічної допомоги країнам, що розвиваються. Світовий банк є найбільшою у світі спеціалізованою інвестиційною установою в системі ООН, яка позичає кошти в розвинених країн і надає їх платоспроможним урядам найбідніших країн світу за встановленою відсотковою ставкою.

Група Світового банку складається з п'яти юридично відокремлених підрозділів: Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР) і Міжнародна асоціація розвитку (МАР). До нього входять також Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр врегулювання інвестиційних спорів (МЦВІС).

Міжнародний банк реконструкції та розвитку було засновано у 1945 р., коли 28 країн світу підписали Статут Угоди про Міжнародний банк реконструкції та розвитку, розроблений на конференції ООН у 1944 р. у Бреттон-Вудсі. У перші роки своєї діяльності МБРР надавав позики країнам Західної Європи для відновлення зруйнованих війною економік, а згодом перевів увагу на найбідніші країни світу. Відповідно до статуту банку, його членами можуть бути лише держави-члени МВФ. Кожна країна-член МВФ зобов'язана вступити в МБРР, що надає їй право позичати кошти з фондів, отримувати допомогу з метою розвитку банку та брати участь у справах банку й конкурсах на одержання контрактів за всіма проектами, що фінансуються банком.

Основне завдання МБРР — надання довгострокових кредитів і позик платоспроможним урядам країн, що розвиваються та центральним банкам країн-членів, під проекти і програми сприяння економічному та соціальному прогресу. Окрім фінансової допомоги МБРР надає консультативну й технічну допомогу, а останнім часом приділяє увагу країнам з перехідною економікою.

Основні цілі функціонування МБРР:

  • сприяння розвиткові продуктивних сил та ресурсів у менш розвинутих країнах;
  • доповнення приватних інвестицій та забезпечення фінансування у виробничих цілях, коли приватний капітал недосяжний;
  • сприяння міжнародній торгівлі та підтримці рівноваги платіжного балансу, а через сприяння інвестуванню — підвищення продуктивності, рівня життя та умов праці в державах-членах;
  • надання позик під необхідні проекти;
  • здійснення своєї діяльності з урахуванням впливу міжнародних інвестицій на умови ділової активності на території країн-членів.

До організаційної структури  МБРР входять: Рада керівників; Рада директорів-виконавців (Виконавча рада), комітети; Комітет з розвитку; Президент Банку.

Рада керівників є  вищим органом МБРР. До неї входить  один представник з кожної країни-члена (на рівні міністра), що обирається на п'ять років.

Виконавча рада налічує 24 виконавчих директори, шестеро з яких призначаються країнами, що мають найбільшу кількість акцій МБРР (США, Японія, Німеччина, Франція, Великобританія, Росія), а решта вибираються іншими країнами-членами. Виконавчій раді допомагають у роботі відповідні комітети: Спільний аудиторський комітет, Комітет з питань ефективності витрат і бюджетної політики, Комітет з питань кадрової політики та ін.

Президента МБРР обирають на п'ять років виконавчі директори. Він відповідає за управління поточною діяльністю Банку, керує штатом оперативних службовців. За давньою традицією кандидатуру Президента МБРР пропонує виконавчий директор, який представляє інтереси США.

Членами МБРР можуть бути лише члени МВФ. Їхню діяльність координує Комітет з розвитку, який складається з 24 членів — міністрів фінансів або посадових осіб одного рівня.

Власниками МБРР є 187 держави, кожна з яких має право голосу. Переважну більшість ресурсів Банк залучає через продаж облігацій на світовому фінансовому ринку. Ці облігації мають високий рейтинг, оскільки їх сплата гарантується урядами країн-членів. Статутний капітал МБРР створюється також за рахунок підписки країн-членів на його акції, платежів на погашення раніше наданих позик, нерозподіленого прибутку.

Банк надає середньо - і довгострокові позики урядам країн-членів або приватним організаціям під державні гарантії і контролює їх використання. Кредити надаються на строк 12-20 років, пільговий період — 3-5 років, середня відсоткова ставка змінюється кожні шість місяців. Ці відсоткові ставки залежать від наявних у Банку коштів, які надходять від продажу облігацій МБРР на світових ринках капіталу, нерозподіленого прибутку, погашення раніше наданих позик та додаткових пожертвувань економічно розвинутих країн.

При кредитуванні МБРР надає  пріоритет розвитку приватного сектора економіки і залученню іноземного капіталу у країни, що розвиваються. Банк кредитує конкретні об'єкти зі сфер енергетики, транспорту, зв'язку. З 80-х років особливу увагу МБРР приділяє охороні здоров'я, освіті, розвитку сільського господарства, плануванню сім'ї. Банк надає також кредити на структурну адаптацію економіки при переході на ринкову систему господарювання. Програми МБРР охоплюють боротьбу з бідністю, економічне управління, фінансовий і приватний сектори, соціальний розвиток і розвиток людського потенціалу, екологію та інфраструктуру.

Міжнародна  асоціація розвитку (МАР) було створено в 1960 р. Вона є філією МБРР, однак формально вважається незалежною від нього, оскільки має самостійний статут і фінансову базу. Ця асоціація — спеціалізована установа ООН. Президент МБРР водночас є президентом МАР.

Міжнародна асоціація  розвитку покликана допомагати на пільгових  умовах найбіднішим країнам, що розвиваються, однак не має змоги отримувати позику від МБРР. Мета МАР полягає  в такому:

  • сприянні економічному розвитку відсталих країн;
  • наданні довгострокових кредитів бідним країнам, що розвиваються;
  • сприянні підвищенню продуктивності праці і життєвого рівня у країнах з найнижчими річними доходами на душу населення.

Організаційна структура  МАР складається з Ради керівників, Виконавчого директорату та Президента.

Співробітники МАР поділені на чотири сектори: операційний, політичний, фінансування, планування і дослідження.

Членами МАР є 170 країн, що поділяються на дві категорії:

I — 26 економічно більш  розвинених країн;

II — 134 менш розвинені країни з перехідною економікою.

Щоб стати членом МАР, потрібно бути членом МБРР.

Відмінність між МАР  і МБРР полягає в джерелах фінансування та умовах кредитування. Ресурси МАР  складаються з внесків, що надходять  від урядів країн-членів, прибутків МБРР і виплат за раніше отриманими кредитами МАР. Кредити МАР є безпроцентними, однак їх надання вимагає невеликої плати за обслуговування (0,75 %). Строк виплати за кредитами — 35-40 років; пільговий термін — 10 років. Пільгові кредити можуть отримати лише країни, які за класифікацією Світового банку належать до держав з низьким рівнем доходу на душу населення. За структурою кредити МАР мають соціальну спрямованість: охорона здоров'я, освіта, сільське господарство і розвиток сільських регіонів. Кожний проект, який складає МАР, підлягає політико-економічній експертизі з метою найефективнішого використання.

Міжнародна  фінансова корпорація (МФК) була створена в 1956 р. як філія МБРР шляхом ратифікації Статуту МФК. Ця корпорація є самостійною юридичною особою і входить в ООН як спеціалізована установа.

Корпорація призначена для стимулювання приватних інвестицій в економіку країн, що розвиваються.

Міжнародна фінансова  корпорація має на меті:

  • сприяти фінансуванню приватного підприємництва у країнах, що розвиваються;
  • стимулювати надходження приватного капіталу;
  • реалізувати принцип рентабельності при співробітництві з приватним сектором.

До організаційної структури  МФК входять:

Ради керівників; Директорат; Президент, виконавчий віце-президент; Банківська консультативна комісія; Діловий консультативний комітет.

До складу Ради керівників МФК входять  ті самі особи, що й до складу Ради керівників МБРР. Президентом МФК є президент  МБРР. Виконавчі директори працюють одночасно в МФК і МБРР.

Регіональні й галузеві завдання МФК визначаються такими принципами:

  • каталізатора — залучення до проекту приватних інвесторів, причому МФК фінансує щонайбільше 25 % загальної вартості проекту;
  • рентабельності для обґрунтування співробітництва з приватним сектором;
  • участі МФК як заходу, що доповнює природний ринковий процес.

На відміну від інших  установ СБ, МФК не потребує гарантій урядів під свої кредити. Вона сама є гарантом своїх інвестицій і  поділяє зі своїми партнерами ризик  при здійсненні проектів.

Корпорація надає кредити на строк 7-15 років. Крім того, вона інвестує кошти в акціонерний капітал, проте є пасивним інвестором, оскільки купує до 35 % акцій компанії і не бере участі в управлінні.

Фінансові ресурси МФК  формуються з внесків держав-членів, відрахувань від прибутків МФК, що надходять за рахунок процентів з наданих позик, фінансових зборів, доходів від продажу акцій, плати за послуги, депозитів і операцій з цінними паперами, коштів, залучених у вигляді займів, дотацій і кредитів МБРР. Сьогодні до складу МФК входять 182 країн.

Багатостороннє  агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) було засноване в 1988 р. як філія СБ. До йото складу входять 175 країни. Членами БАГІ можуть бути лише члени МБРР.  Щодо фінансів воно є незалежним, входить у систему ООН як спеціалізована установа.

Мета БАГІ полягає  у такому:

  • сприяти інвестуванню виробничих потреб у країнах-членах, що розвиваються;
  • надавати гарантії щодо інвестицій, які спрямовуються на виробничі потреби;
  • страхувати і перестраховувати від некомерційних ризиків;
  • здійснювати інформаційну діяльність.

До організаційної структури  БАГІ входять: Рада керівників; Директорат, голова Директорату; Виконавчий віце-президент.

Директорат відповідає за загальну оперативну діяльність БАГІ. Головою Директорату є президент  МБРР. Співробітники МБРР працюють у БАГІ за сумісництвом. Звичайно БАГІ надає гарантії на 15 років, але можливі гарантії й на 20 років. Гарантії БАГІ поділяються на чотири типи:

  • не конвертованість валюти — захист від втрат, які виникли у зв'язку з неможливістю конвертувати місцеву валюту в іноземну для її переказу за межі країни перебування.;
  • експропріація — захист від втрат, спричинених діями уряду країн перебування щодо обмеження або ліквідації права власності й контролю над нею і права на застраховані інвестиції;
  • війна і громадські заворушення — захист від збитків, спричинених військовими діями або громадськими заворушеннями, що завдають шкоди матеріальним активам підприємства і заважають його діяльності;
  • порушення контракту — захист від збитків, пов'язаних з тим, що інвестор не може отримати рішення суду чи арбітражу або домогтися виконання того чи іншого рішення.

Джерелами фінансування БАГІ є капітал: основний і резервний. Промислово розвинені країни мають  вносити в БАГІ 10%-ві частки в конвертованій  валюті; крім того, 10 % кожна країна вносить у вигляді безвідсоткових боргових зобов'язань, що не обертаються на відкритому ринку.

Міжнародний центр  із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) був заснований у 1966 р. і призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій через надання послуг по арбітражному розгляду і врегулюванню суперечок між урядами і іноземними інвесторами, надання консультативних послуг, проведення наукових досліджень, надання інформації про інвестиційне законодавство. Послугами МЦВІС сьогодні користуються 144 країн — членів цієї організації. Головою організації є президент Світового банку.

 

    1. Міжнародний валютний фонд

 

МВФ був заснований на міжнародній валютно-фінансовій конференції  ООН у Бреттон-Вудсі в 1944 р. У 1945 р. набула чинності Угода про МВФ, а свою діяльність Фонд розпочав у травні 1946 р. Фонд є спеціалізованою установою ООН та інституціональною основою світової валютної системи.

Міжнародний валютний фонд було створено з метою регулювання  валютно-кредитних відносин держав-членів і подання їм фінансової допомоги у вигляді коротко - та середньострокових кредитів в іноземній валюті.

Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси  складаються із внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота, залежно від частки країни в світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні п'ять років. Квота країн — членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25% у золоті і 75% у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота становить 22,7% у вільно конвертованій і 77,3% у національній валюті.

Тільки в 1991—1992 рр. членами  Фонду виявили бажання стати  понад 20 країн світу, в тому числі  країни — колишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ є 187 країни. Україна разом з іншими державами, що  входили до складу колишнього СРСР, була прийнята до МВФ у 1992 р. Її квота становить 0,63% у загальному капіталі фонду .

Керівними органами Фонду є Рада керівників, Рада директорів (Виконавча рада), Секретаріат. Вищим органом виступає Рада керівників, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. За ведення справ Фонду відповідає Виконавча рада, яка користується для цих цілей усіма повноваженнями, делегованими їй Радою керівників. До складу Виконавчої ради входять 24 виконавчі директора, 8 з яких призначаються країнами з найбільшими квотами (Великобританія, Німеччина, Китай, Росія, Саудівська Аравія, США, Франція, Японія), а 16 - вибираються іншими країнами-членами.

Виконавча рада призначає  директора-розпорядника, який не є керівником або виконавчим директором. Директор-розпорядник  є головою Виконавчої ради, але  без права голосу, за виключенням  випадків голосування при рівному розподілі голосів. Директор-розпорядник є головою оперативного персоналу Фонду і веде під керівництвом Виконавчої ради поточні справи Фонду.

Фінансові ресурси фонду  формуються із членських внесків  країн-учасниць. Це так звані квоти, що виражені в одиницях СПЗ (спеціальні права запозичення). Квота є ключовим елементом у системі взаємовідносин держав-членів МВФ. За квотами визначаються не тільки голоси щодо управління фондом, а й можливості позичати кошти. Капітал МВФ може бути збільшений у разі:

  • прийняття нових країн-членів;
  • збільшення квот країн-членів;
  • накопичення коштів у результаті діяльності фонду.

Основним джерелом кредитів, що надає МВФ, є власний капітал  фонду та кошти, які ним мобілізуються. Всі вони перебувають на рахунку  загальних ресурсів, через який проводяться всі фінансові операції фонду.

Залежно від мети й  умов кредитування, МВФ використовує різноманітні механізми. Як правило, країна, що потребує позички, купує в МВФ  необхідні їй валютні кошти за національну валюту. Після закінчення терміну позички відбувається зворотний обмін (під 0,5% комісійних).

У 1995 р. між країнами —  членами МВФ була досягнута домовленість про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам  на випадок фінансових криз, включаючи  створення валютних стабілізаційних фондів. Така допомога реалізується через політику траншів та розширеного механізму кредитування.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються  країнам — членам МВФ у вигляді траншів. Кошти в іноземній валюті, що становлять 100% квоти держави, можуть бути нею отримані за чотири транші по 25% квоти. Кожен транш відповідає кредитній частці. Надання кожної кредитної частки здійснюється на певних умовах. Причому жорсткість умов при переході від перших до наступних кредитних часток зростає.

Механізм розширеного  фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми через домовленість про  розширене фінансування країн —  членів МВФ з метою подолання  труднощів з платіжним балансом, які викликані макроекономічними і структурними проблемами.

Переважну більшість  інших кредитів Фонд надає лише після  докладного вивчення експертами цієї організації стану справ у  країні — одержувачі кредитів. Чим  більшу суму кредитів прагне одержати країна, тим прискіпливіше працюють експерти Фонду, причому часто безпосередньо в країні працюють спеціальні делегації (місії) МВФ, які в своїх підсумкових документах-доповідях подають висновки щодо доцільності надання кредитів. Ці місії для успішного вирішення питання надання Фондом кредитів одночасно рекомендують уряду країни розроблені заходи.

Проте навіть узгоджені  кредити надаються не автоматично, а поступово, певними частками (траншами). І якщо країна не виконує взятих на себе зобов'язань, Фонд може відмовити у надані їй четвертого кредитного траншу.

 

 

 

    1.   Європейський банк реконструкції та розвитку

 

Поряд з групою установ  СБ та МВФ важливе місце на міжнародній  фінансовій арені посідає ЄБРР.

Європейський банк реконструкції  і розвитку (ЄБРР) — регіональний міждержавний банк з довготермінового кредитування країн Центральної та Східної Європи — був створений на підставі Угоди від 29 травня 1990 р. Засновниками ЄБРР стали 40 країн — усі європейські країни (крім Албанії), США, Канада, Мексика, Єгипет, Марокко, Ізраїль, Нова Зеландія, Японія, Австралія, Південна Корея, а також ЄС і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Штаб-квартира розташована в Лондоні (Велика Британія).

Основне завдання ЄБРР полягає  у сприянні переходу європейських постсоціалістичних країн до відкритої, зорієнтованої на ринок економіки і розвиток приватної та підприємницької ініціативи. ЄБРР є найбільшим інвестором у Східній Європі, але крім інвестування власних коштів, залучає значні обсяги прямих іноземних інвестицій.

Цей банк виконує такі функції:

Світова валютна система. 3