Світова валютна система

Вступ

Міжнародні економичні відносини такі як, міжнародна торгівля товарами та послугами, міжнародне науково-технічне і виробниче співробітництво, міжнародна міграція капиталу ведуть до виникнення взаємних грошових вимог та зобов’язань суб’ектів різних країн.

Світова валютна система (СВС) — це глобальна форма организації валютних відносин в межах світового господарства, що регулюється багатостроронніми міждержавними угодами, і також регулюється міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями.

СВС включає, з одного боку, валютні відносини, з іншого боку валютний механізм. Валютні відносини – це повсякденні звя’зки, в які вступають приватні особи, фірми, банки на валютному і грошовому ринках з метою виконання міжнародних разрахунків, кредитних і валютних операцій.

Валютний механізм являю собою правові норми і інструменти, що їх представляють як на національном, так і на міжнародному рівнях. СВС перш за все вирішує світові господарські задачі, що й відбивається на її функціях.

У якості основних функцій СВС треба відзначити наступні:

• опосередкування міжнародних економічних зв’язків;
• забеспечення платіжно-розрахункового обігу в межах світового господарства;
• забеспечення необхідних умов для нормального виробничого процессу та безперервної реалізації товарів, що вироблені;
• регламентування і координування режимів національних валютних систем;
• уніфікация і стандартизація принципів валютних відносин.

1. Еволюція світової валютної системи.

Розвиток міжнародної валютної системи відображає основні етапи еволюції національних економік та міжнародної економіки в цілому. На основі такого взаємозв'язку періодично виникає невідповідність принципів її функціонування сучасним потребам міжнародних економічних відносин. Долаючи цю невідповідність, міжнародна валютна система пройшла в своєму розвитку чотири основні етапи.

1.1. Паризька валютна система.

Стихійно склалася у XIX ст., а юридичне була оформлена міждержавною угодою на Міжнародній конференції  в Парижі у 1867 р. Згідно з цією угодою золото визнавалось єдиною формою світових грошей. На цьому етапі валюти ряду країн вільно обмінювались на золото на внутрішніх ринках своїх країн.

Характерні риси Паризької  валютної системи:

• основою системи виступав золотомонетний стандарт;
• валютні одиниці країн-учасниць мали чітко визначений вміст золота і були конвертованими в золото;
• золото вільно експортувалось та імпортувалось, продавалось на міжнародних ринках, а золоті зливки могли вільно обмінюватися на монети;
• підтримувалось жорстке співвідношення між національним золотим запасом і внутрішньою пропозицією грошей;
• діяв режим вільно плаваючих курсів валют з урахуванням ринкового попиту та пропозиції, але в межах золотих точок.

1.2. Золотий стандарт

Золотий стандарт — це міжнародна валютна система, що ґрунтувалась на офіційному закріпленні країною золотого вмісту національної валютної одиниці із зобов'язанням центрального банку купувати та продавати національну валюту в обмін на золото.

Оскільки золотий вміст  кожної валюти був фіксованим, то й валютні курси також були фіксованими, що мало назву монетного паритету. Валютний курс в цих умовах міг змінюватись лише в обмежених рамках між золотими точками. Валютний курс, починаючи з якого боржники були схильні розраховуватись за міжнародними зобов'язаннями золотом, а не іноземними валютами, називається золотою точкою вивозу.

Так само можна визначити  і золоту точку ввозу, починаючи  з якої для власників іноземної  валюти має сенс обертати свою валюту в золото за кордоном для здійснення розрахунків. Класичний механізм золотих точок діяв за умови вільної купівлі-продажу золота та відсутності обмежень на його вивіз. Золоті точки визначалися шляхом коригування паритету національної валюти на величину транспортних і страхових витрат, пов'язаних з матеріальним трансфертом золота.

1.3. Генуезька валютна система.

Результатом Генуезької міжнародної економічної конференції (1922 р.) стало створення нової валютної системи, її основні риси:

• основою системи виступало як золото, так і девізи — іноземні валюти;
• збережено золоті паритети, однак конверсія валют у золото стала здійснюватися не лише безпосередньо, а й опосередковано — через іноземні валюти;
• відновлено режим валютних курсів, які вільно плавали;
• провадилася активна політика валютного регулювання у формі міжнародних конференцій та угод.

Генуезька валютна система  стабільно функціонувала тільки до світової економічної кризи 1929—1933 рр., в результаті якої зазнав краху  один із головних принципів валютної системи — золотодевізний стандарт. Внутрішньо-економічні проблеми призвели до девальвації багатьох валют, збільшилася приватна тезаврація золота, утворилася маса "гарячих грошей", що стихійно пересувалася від однієї країни до іншої в пошуках антиінфляційних ніш.

1.4. Бреттон-Вудська валютна система.

З'явилася як результат  міжнародної конференції з валютно-фінансових питань, що відбулась 1—22 липня 1944 р. в  Бреттон-Вудсі (США). Прийняті Статті Угоди (Статут МВФ) визначили основні риси нової валютної системи, її суть полягала в тому, що паперові гроші перестали обмінюватись на золото.

При цьому золото зберігало  свою монополію на проведення остаточних грошових розрахунків між країнами, тобто на виконання функції загального платіжного засобу. Однак масштаби використання золота для фактичного обслуговування міжнародного обігу і його регулятивна роль у цій сфері істотно зменшились.

Бреттон-Вудська валютна  система була за своїм характером золотодевіз-ною системою фіксованих валютних курсів. Золотодевізний стандарт — це міжнародна валютна система, що ґрунтувалась на золоті та девізах — двох резервних валютах (доларі США та фунті стерлінгів).

Основною резервною  валютою став американський долар, який нарівні з золотом був  визнаний мірою цінності валюти кожної країни, а також міжнародним платіжним та кредитним засобом.

Долар обмінювався на золото центральними банками та урядовими  установами інших країн в казначействі США за курсом (1944 р.) 35 дол. за 1 тройську унцію (31,1 г). Крім того, урядові органи та приватні особи могли купувати золото на приватному ринку. Валютна ціна золота формувалась на основі офіційної і до 1988 р. суттєво не коливалась. Порівнювання валют одна з одною та їхній взаємний обмін здійснювались на основі офіційних валютних паритетів, виражених в золоті та доларах. МВФ- основними цілями були:

• сприяння міжнародному співробітництву шляхом консультацій з міжнародних валютних проблем;
• сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі, яка сприяла б зростанню виробництва та зайнятості;
• сприяння організації багатосторонньої платіжної системи з поточних операцій та усуненню валютних обмежень;
• надання тимчасової фінансової допомоги країнам-членам для врегулювання платіжних дисбалансів;
• скорочення періоду та розмірів платіжних дисбалансів країн-членів.

1.5. Ямайська валютна система.

У січні 1976 р. на черговій нараді МВФ в Кінгстоні (Ямайка) у  вигляді другої поправки до Статей Угоди МВФ були визначені основи нової світової валютної системи, суть якої — в проголошенні повної демонетизації  золота у сфері валютних відносин.

Був відмінений офіційний  золотий паритет, офіційна ціна на золото та фіксація масштабу цін (золотого вмісту) національних грошових одиниць, знято  будь-які обмеження у його приватному використанні.

На Ямайській конференції  було введено стандарт СДР — спеціальні права запозичення (СПЗ)) з метою зробити їх основним резервним авуаром і зменшити роль інших резервних валют. Спеціальні права запозичення були створені МВФ в 1969 р. як простий кредитний інструмент. Однак потім була поставлена задача перетворити СДР в "головний резервний актив міжнародної валютної системи", в альтернативу як золоту, так і доларові.

Спочатку одиниця СДР  прирівнювалась до золота, що відповідало  золотому вмістові долара (1970 р.) - З  липня 1974 р., у зв'язку з переходом  до плаваючих валютних курсів був відмінений золотий вміст СДР. Курс СДР визначався на основі валютного кошика — середньозваженого курсу 16 валют країн, зовнішня торгівля яких становила не менше 1% світової торгівлі.

Валютний кошик —  це метод зіставлення середньозваженого  курсу однієї валюти щодо певного набору інших валют. З 2001 р. курс СДР розраховується на базі чотирьох валют.

2. Сучасна міжнародна валютна система (МВС):

2.1. Сучасна валютна система: напрями діяльності, контроль.

Провідним елементом  сучасної валютної системи є система валютного регулювання через упровадження відповідної валютної політики. Регулювання валютних відносин відбувається на міжнародному, регіональному та національному рівнях.

Повноваження з регулювання  міжнародних валютних відносин на міжнародному рівні покладено на Міжнародний валютний фонд.

Основне своє завдання МВФ  визначає як сприяння розширенню і збалансованому зростанню міжнародної торгівлі та підтримку високого рівня зайнятості і реальних прибутків, надання допомоги в організації багатосторонньої системи розрахунків щодо по точних операцій між державами — членами МВФ.

Відповідно до статуту  МВФ встановлено основні напрями  його діяльності:

• регулювання валютних курсів;
• здійснення нагляду за політикою обмінного курсу валют країн-членів;
• здійснення нагляду за станом платіжних балансів країн-членів;
• здійснення нагляду за зовнішніми заборгованостями країн, які розвиваються.

У сфері регулювання валютних курсів МВФ розробляє основні принципи, яких мають дотримуватися країни-члени у своїй курсовій політиці:

• країна-член повинна уникати маніпуляцій валютними курсами з метою отримання конкурентних переваг і поліпшення свого платіжного балансу;
• країна-член повинна вдаватися до валютної інтервенції для протидії значним короткостроковим коливанням своєї валюти;
• у ході інтервенції необхідно враховувати інтереси інших країн-членів.

Контроль за дотриманням  країною-членом цих принципів здійснюється за допомогою певних критеріїв, які передбачають втручання МВФ у таких випадках:

• затяжної великомасштабної інтервенції на валютному ринку;
• надмірного рівня офіційних запозичень для фінансування дефіциту платіжного балансу;
• запровадження чи посилення обмежень на торгівлю або рух капіталів;
• зміни валютного курсу, не пов'язаної з фундаментальними соціально-економічними умовами.

Контроль МВФ здійснюється у формі щорічних консультацій з  країнами-членами, у ході яких останнім даються рекомендації. Під час  підготовки цих рекомендацій апарат МВФ враховує не тільки характер зовнішньоекономічної політики країни-члена, а й її внутрішній економічний стан.

Такий контроль дає змогу  одразу виявити будь-які проблеми з валютним курсом або платіжним  балансом. У цьому питанні роль МВФ є дорадчою. МВФ проводить  наради зі своїми членами на регулярній основі (зазвичай раз на рік), де він аналізує їхнє економічне становище, повідомляє їм про наявні або можливі проблеми, які виникатимуть унаслідок їхньої політики й інформує про це всіх своїх членів.

Щоб досягти своїх  цілей, МВФ сприяє усуненню валютних обежень щодо платежів і переказів за поточними міжнародними операціями.

Держава-член, що приймає  зобов'язання, передбачені розділами 2(а), 3 і 4 ст. VIII Статей угоди МВФ, зобов'язується не запроваджувати обмеження на проведення платежів і переказів за поточними міжнародними операціями, а також не брати участі в дискримінаційних валютних угодах і не використовувати практику множинних валютних курсів без схвалення МВФ.

Проте є можливість скористатися перехідними положеннями згідно зі ст. XIV, які дозволяють країнам-членам зберігати обмеження на міжнародні платежі й перекази за поточними операціями, що діяли на момент вступу до МВФ.

До 1997 р. 138 країн погодилися на повну конвертованість своїх  національних валют.

МВФ 8 травня 1997 р. зробив заяву про те, що Україна взяла на себе зобов'язання щодо ст. VIII Статей угоди МВФ.

2.2. Функції МВС

Функції сучасної МВС, що має більш складну структуру, ніж  її поперники, можно поділити на чотири основні и дві вихідні:

Основні:

• Регулювання (вирівнювання реальних диспропорцій, що помічені у платіжних балансах, що впливають на відносини між валютами)
• Ліквидність (визначення резервних продуктів, форми їх создання и можливості їх використання для вирівнювання диспропорций платіжних балансів)
• Управління (розподіл та нагляд за компетенциямі, що більш меншь зосереджені на таких организаціях как Міжнародний валютний фонд і центральні банки окремих країн).
• Надавати, таким чином впевненність у стабільности системи.

Вихідні або вторинні функції системи:

• Призначати доходи від грошової еміссії, різниці між издержками від еміссії і коштом валюти.
• Узгоджувати режим валютного курсу.

Можливо, саме ця остання  функція (механизм, крізь який визначаються обмінні курси) є найбільш мінливим фактором; в останні десятиріччя обговорення стосуеться трьох моделій: система обмінних крсів, що коливаються, у якій коштовність стоимость кожної валюти визначается ринковими силами, система фіксованих обмінних курсів і змішанна система керованих курсів, де  коштовність стоимость одних валют коливаеться вільно, а інших визначается Державою, а стоимость третьїх фиксована по відношенню до іншої валюти або групі валют.

2.3. Элементы мировой валютной системы.

Валютна система  — форма організації та функціонування валютних відносин, яка історично сформувалася внаслідок процесів інтернаціоналізації економічних зв'язків і закріплена нормами національного законодавства та міжнародними угодами.

Основні елементи валютної системи:

• валюта — носій купівельної спроможності;
• спосіб конвертованості валют;
• режим валютного курсу;
• механізми здійснення міжнародних розрахунків;
• режим функціонування валютного ринку;
• організації та система регулювання валютних відносин.

Також до основних елементів  світової валютної системи належат:

• міжнародна валютна ликвідність – це можливість визначеної країни забезпечити своєчасне погашення своїх міжнародних зобовязань. До міжнародних ліквідних ресурсів також відносятся золотовалютні резерви, резервні кредити МВФ и розрахунки в СПЗ и євро;
• резервні валюти (золото і національні валюти провідних розвинених країн світу, євро і СПЗ), міжнародні розрахункові одиниці (євро і СПЗ);
• уніфікований режим валютних паритетів;
• регламентація режимів валютних курсів;
• світовий грошовий товар. Приймається кожною державою самостійно як еквівалент вивезеного з неї багатства і для обслуговування міжнародних економічних відносин. Міжнародних грошових товаром можуть бути резервні валюти;
• міждержавну регулювання валютних обмежень;
• уніфікація правил використання міжнародних кредитних коштів;
• режим світових валютних ринків і ринків золота;
• міжнародні організації, які здійснюють міждержавну валютне регулювання.

Світова валютна система  базується на різних формах світових грошей. Світовими називаються гроші, які обслуговують економічні, політичні  та культурні міжнародні відносини.

У своєму розвитку функціональна  форма світових грошей зазнала значних змін. Світова валютна система сьогодні базується на кількох національних валютах провідних країн світу і міжнародних валютних одиницях (євро і СПЗ).

Світова валютна система  є сукупністю механізмів і правил, що забезпечують зв'язок між національними і регіональними валютними системами.

Регіональна валютна  система - це договірно-правова форма  організації валютних відносин між  групою країн (наприклад, Європейська  валютна система об'єднує 12 країн  Європи).

Регіональна валютна  система відображає особливості функціонування економічних відносин в окремих регіонах світу.

Таблица 1.

Основні елементи національної та світової валютних систем

Висновок

Міжнародна валютна  система (МВС) - сукупність організацій, правил, звичаїв, домовленостей і  інструментів, створених для здійснення валютних відносин між країнами; тобто, платежів, супроводжуючих міжнародні економічні операції.

Справжня МВС виникла, здебільшого, на Бреттон-Вудской конференції (США) в 1944 році, в якій брали участь 29 держав.

Її основне завдання - виробляти валютну ліквідність (за допомогою золотих резервів, сировини, фінансових активів якоїсь однієї країни, наднаціональних фінансових активів і т. д.), для того, щоб міжнародна торгівля - зокрема, розрахунки в різних національних валютах - могла вільно розвиватися.

Необхідність МВС випливає з того, що міжнародні операції (торгівля, переклади, інвестиції...) виробляються з допомогою різних національних валют, прив'язаних до різних економічних  ситуацій відповідних країн і  ступенем впевненості, яку кожна з них виробляє та яка відображається на співвідношення цін або на валютних курсах. Операції між валютами, які беруть участь у розрахунках цих фінансових або реальних угод, відбуваються на валютному ринку. Різні курси залежать від попиту і пропозиції на кожну валюту, які, у свою чергу, регулюються різними центральними банками, відповідальними за окремі валюти.

Попит на валюту залежить від іноземців, які бажають використовувати  її для купівлі або вкладення  в економіку, в якій вона використовується, а пропозиція від національних учасників, охочих працювати за кордоном. В економіці або підсистемі з офіційними обмінними курсами знецінення валюти називається девальвацією, а завищення ревальвацією.

Сучасна МВС не виступає як щось окреме, а формується, виходячи з взаємозв'язку і взаємодії національних і міжнародних валютних систем.

Із зростанням інтернаціоналізації  господарської життя межі між  цими валютними системами поступово  зникають. Збій окремої національної валютної системи може мати негативний вплив на регіональні та світову валютні системи (наприклад, події в Росії 17 серпня 1998 р.), або реформування регіональної валютної системи веде до серйозних змін як у різних національних системах, так і у світовій валютній системі в цілому (наприклад, введення в ЄВС євро).

Література:

1. Софіщенко І.Я. . Міжнародні фінанси: Підручник. – К. МАУП 2005.
2. Боринець С. Я. Міжнародні фінанси: Підручник. — К.: Знання Прес, 2009.
3. Гальчинський А. С. Сучасна валютна система. — К.: Лібра, 2003.
4. Золотов А. Ф. Международные валютно-кредитные отношения. — К.: МАУП, 2001.
5. Міжнародні валютно-кредитні відносини: Підручник / За ред. А. С. Філіпенка. — К.: Либідь, 2007.
6. Международные валютно-кредитные и финансовые отношения: Учебник / Под ред. Л. Н. Красавиной. — М.: Финансы и статистика, 2004.
7. Основы международных валютно-финансовых и кредитних отношений / Под ред. В. В. Круглова. — М.: ИНФРА-М, 2008.
8. Энг М. Мировые финансы — М.: Дека, 2008.
9. Валютный рынок и валютное регулирование: Учеб. пособие / Под  ред. В. Н. Платоновой. — М.: БЕК, 2010.
10. Финансовая организация и деятельность МВФ. — 4-е изд. — Вашингтон, 2006.
11. Херрис Д. Международные финансы. — М.: Филинъ, 2006.