Технологічна політика і міжнародний менеджмент

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Львівський національний університет ім. І.Франка

Економічний факультет

Кафедра менеджменту

Контрольна Робота

з навчальної дисципліни

«Міжнародний менеджмент»

на тему:

«Технологічна політика і міжнародний менеджмент»

Виконала:

ст. групи ЕкмС-61з

Моцьо Марія

Перевірв:

Харко Володимир Юрійович

Львів – 2011

Зміст

Вступ

1. .Цілі сучасної технологічної політики.

2.Типи технологічної  політики.

3. Учасники ринку  технологій.

            4. Передача технологій.

            5. Міжнародний менеджмент 

Висновки

Використані джерела

Вступ

Економічне зростання  країни і рівень конкурентоспроможності продукції визначаються розвитком  науки, швидкістю впровадження технологічних  нововведень і гарантіями якості, які може забезпечити лише економіка, побудована на знаннях. Багато країн  світу торгують не промисловою продукцією, а продуктами інтелектуальної власності. Про потенціал української науки свідчать принаймні досягнення в матеріалознавстві, теоретичній фізиці, математиці, зварювальному виробництві, біотехнологіях.

Формують і здійснюють державну політику в науково-технічній  та інноваційній сфері Рада з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, Комітет  з питань науки та освіти Верховної  Ради, наукові та експертні ради Міністерства освіти і науки України.

Міжнародний менеджер повинен  уміти приймати рішення, які стосуються діяльності фірми в технологічній  сфері, таким чином, щоб використовувати  національні відмінності та переваги міжнародної кооперації для нарощування  конкурентних переваг.

В сучасному міжнародному оточенні здатність компанії до технологічних  нововведень стає основним джерелом її конкурентоспроможності. Під технологією  розуміють науково-технічні, виробничі, управлінські та комерційні знання і  досвід.

Технологічна політика підприємства чи організації - це набір принципів  та дій, на основі якого обираються, розробляються та впроваджуються нові продукти та технологічні процеси.

1. Цілі сучасної технологічної політики.

Сучасне ринкове середовище характеризується тим, що технології, безперервно розвиваючись, змінюють ринок, формуючи нові потреби і видозмінюючи зв’язані технологічні ланцюги. Не дивно, що ринок інтелектуальної власності  відіграє все більш важливу роль у розвитку бізнесу взагалі і  м/н особливо.

М/н менеджер повинен вміти  приймати рішення, що стосуються діяльності фірми у технологічній сфері  таким чином, щоб використовувати  відмінності і переваги м/н кооперації для нарощення конкурентних переваг. При цьому повинні враховуватись  взаємозалежності, існуючі між технологічною  політикою фірми і іншими сторонами  її діяльності: відношеннями власності, структурною політикою, фінансовою сферою, ринком робочої сили і т.п.

У сучасному м/н оточенні спроможність компанії до технологічних  нововведень стає основним джерелом її конкурентоспроможності. Під технологією  у широкому змісті цього слова  розуміють науково-технічні, виробничі, управлінські і комерційні знання і  досвід. 
Технологічні політика підприємства або організації - це набір принципів і дій (спосіб діяльності), на основі якого вибираються, розробляються і впроваджуються нові продукти і технологічні процеси. Основні задачі технологічної політики фірми:

1)моніторинг науково-дослідних  досягнень у світі, а також  загальних технологічних тенденцій;

2)стимулювання постійного  підвищення освітнього і кваліфікаційного  рівня персоналу компанії;

3)визначення факторів, сприяючих  інноваціям (нововведенням);

4)формування організаційної  структури підприємства, найбільш  сприятливої для здійснення безперервного інноваційного процесу, забезпечення мотивації персоналу;

5)координація і досягнення  узгодженості дій різних підрозділів  компанії по проведенню НДДКР.  

Особливості сучасного  технологічного розвитку.

Розвиток технологій - основна  рушійна сила економічного зростання  фірми. За останні десятиліття проявились наступні закономірності технологічного розвитку:  
-нова технологія приходить не одна, а у поєднанні з іншими; 
-кожний набір технологій включає ряд взаємодоповнюючих базових технологій; 
-кожна базова технологія - ядро багатьох прикладних технологій; 
-прикладні технології використовуються для модернізації існуючих виробництв, причому відставання у застосуванні у фірмі нової технології рано чи пізно призведе до зміни керівництва.

Особливість нового етапу  полягає у тому, що тепер розвивається не один пучок технологій, як було в 50-60 рр, а цілих три: інформаційно-комунікаціний, біотехнологічний і пов’язаний з новими матеріалами. Підприємці стикаються з новими технологіями декілька разів на рік. 
Технологічна революція, особливо в інформаційно-комунікаціній сфері, сприяла процесу глобалізації економіки. З одного боку, збільшення вартості НДДКР інтенсифікувало пошук компаніями можливостей розширення ринків, щоб виправдати зростаючі витрати, а з іншого - сучасні засоби комунікації дозволяють надзвичайно швидко поширювати нові зразки поведінки, впливаючи на культуру як виробництва, так і споживання у багатьох країнах. Спроби створення державою локального внутрішнього ринку рано чи пізно призводять до якісного розриву між товарами, запропонованими на національному і м/н ринках.

Взаємодія розглянутих факторів призводить до змін в корпоративній  культурі, сприяючи переходу на децентралізоване управління МНК.  
Інтернаціоналізація технологічної політики.У сучасних умовах справді передовими є ті компанії, що у змозі уважно відслідковувати всі ринкові і технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості і загрози, які ці тенденції несуть в собі, постійно генерувати нові ідеї і продукти і швидко і ефективно використовувати їх з врахуванням глобального масштабу.  
Технологічна політика слугує двоєдиній глобальній цілі фірми - по-перше, знизити ризики і вижити, по-друге, підвищити ефективність власної діяльності, стати більш прибутковою. Інтернаціоналізація НДДКР також направлена на досягнення цієї цілі шляхом створення цілого ряду переваг:

1)полегшує доступ до  дефіцитних ресурсів.

2)наближає компанію до  її споживачів.

3)полегшує доступ до  ринку 

4)зниження витрат і  ризиків.

5)обхід законодавчих обмежень [1]

2.Типи технологічної  політики.

Глобальний характер конкуренції  не лише робить нововведення більш  значними для ТНК, але обумовлює  необхідність пошуку нових шляхів сворення інновацій. Традиційно більшість МНК застосовувала один з двох класичних типів проведення технологічної політики:

-“center-for-global” (політика  глобального центру) і

-“local-for-local” (політика  поліцентризму). 

Політика глобального  центру.

 Даний тип політики полягає в пошуку нових технологій у країні базування для створення нових продуктів і процесів, використовуючи централізовані ресурси материнської компанії, і поширенні інновацій по світовим відділенням МНК.

Основний ризик централізованого проведення технологічної політики полягає у тому, що результат інновацій  не може точно відображати локальні ринкові потреби, можливі також труднощі з впровадженням нової технології із-за опору з боку дочірніх фірм прийняттю централізованих рішень. 
Політика поліцентризму. 

Другий традиційний тип  здійснення технологічних змін, “local-for-local”, передбачає, що дочірні компанії МНК  використовують власні можливості і  ресурси для розробки нових технологій, що забезпечують їх власні потреби. Ця модель дозволяє відображати унікальні  потреби різних країн, в яких діють  МНК. У сучасних умовах, не дивлячись  на те, що укріпляється тенденція глобалізації у багатьох галузях, необхідність врахування особливостей місцевого попиту і  країнових відмінностей не зникає, а часто навіть зростає. 
Але у такого типу інноваційного процесу є і негативні сторони: 
-не завжди обгрунтоване прагнення національних відділень до автономії; 
-дублювання розробок, уже проведених в інших дочірніх компаніях МНК, у випадку, коли кожне національне відділення шукає власне рішення загальної проблеми; 
-виникнення додаткових витрат на проведення НДДКР.

При проведенні технологічної  політики менеджери МНК повинні  в один і той же час підвищувати  ефективність централізованих і  локальних інновацій, а також  створювати умови для пошуку нових  форм здійснення транснаціональних  інновацій. Таким чином, крім вищеописаних типів інноваційного процесу  за останні роки все більше поширення  отримують нові методи здійснення технологічних  змін. Ці методи можна поділити на дві  категорії: “locally-leveraged” (розподілена  система технологічного розвитку) і  “globally-linked” (інтегрована система  технологічного розвитку). 
Розподілена система технологічного розвитку.

Технологічна політика типу “locally-leveraged” включає використання ресурсів національного відділення в цілях створення інновацій  не лише для місцевого ринку, але  й для поширення їх на світовій основі. Це дозволяє менеджменту МНК  об’єднати інноваційні ресурси  всіх дочірніх фірм і використовувати  їх для всієї корпорації. МНК отримує  властивість реагувати на ринкові  зміни, які проявляються в одній  країні, і використовувати їх для  виявлення подібних тенденцій в інших країнах. Даний спосіб проведення технологічної політики потребує від менеджменту розвивати і контролювати процес навчання кадрів дочірніх фірм корпорації, координувати їх діяльність в області НДДКР, але зате дає можливість компанії значно підвищити ефективність використання інноваційних ресурсів.

Однак локальні нововведення, розроблені одним внутрішньодержавним  відділенням, не завжди легко передаються  в інші відділення. Основні перепони полягають у спробах трансферту продуктів або процесів, що не задовольняють  умови іншої країни; у недостатній  координації трансфертних механізмів; у бар’єрах, що визначаються синдромом  “зроблено не в нас”, який проявляється у боротьбі національних відділень  за проведення своїх власних автономних НДДКР. 

            Інтегрована система технологічного розвитку.

Останній тип проведення інноваційної політики - “globally-linked” - передбачає об’єднання ресурсів і  можливостей всіх елементів МНК  як на рівні головної компанії, так  і на рівні дочірніх фірм для спільного  створення і впровадження інновацій. У цьому випадку кожна одиниця  своїми власними унікальними ресурсами  сприяє розробці спільних інновацій. Цей  тип технологічної політики краще  інших підходить в умовах, коли потреба в інноваціях не відповідає дослідницьким можливостям даного внутрішньодержавного відділення або  коли об’єднані ресурси і можливості декількох організаційних одиниць  можуть сприяти більш ефективній розробці потрібної технології. Створення  гнучких зв’язків дозволяє об’єднати  зусилля багатьох одиниць для  отримання МНК ефекту синегрії.

Але такий процес створення  інновацій також має свої обмеження. Він потребує значної м/н координації, яка може стати надто дорогою  і неефективною. Багаточисельні м/н зв’язки між різними організаційними одиницями МНК, які необхідні для обслуговування цього процесу, також можуть перевантажити компанію по причині невизначеності і надмірного розпорошення влади.

Задача менеджера МНК  полягає не в сприянні поширенню  того чи іншого типу інноваційного  процесу, а в пошуку і впровадженню таких організаційних систем, які  сприяли б забезпеченню ефективності всіх цих процесів. Іншими словами, він повинен в один і той  же час, по-перше, підвищувати ефективність кожного типу інноваційного процесу, по-друге, створювати умови, що дозволяють впроваджувати технологічні зміни  всіма способами одночасно. Зусилля  по укріпленню одного шляху здійснення технологічних змін не повинні вести  до витіснення інших. [1]

 
3. Учасники ринку технологій.

Для розробки промислової  технології або впровадження нового продукту у сучасне промислове виробництво  потрібні промислові лабораторії, конструкторські  бюро, технологічні підрозділи. У зв’язку  з цим поглиблюється поділ  праці між індивідуальними винахідниками, що пропонують нові нетрадиційні ідеї, мілкими і середніми інноваційними  компаніями, що доводять ці ідеї до стадії практичного застосування, і крупними корпораціями, що забезпечують використання нової технології у масовому виробництві. Найпоширеніша схема процесу  створення і освоєння технології на рис.1. 
 
Рис. 1. Процес створення і освоєння технології.

Мілкі інноваційні компанії в основному визначають пропозицію на сучасних ринках технології. Найпоширенішим способом реалізації свого продукту для незалежного винахідника  або мілкого бізнесу є продаж винаходу промисловій компанії, зацікавленій в освоєнні новшества у виробництво. 
Таким чином, ринкова структура на початковому етапі відтворювального циклу технології характеризується, з одного боку, великою кількістю дрібних інноваційних фірм і індивідуальних винахідників, що генерують нові технічні ідеї і прагнуть продати свої науково-технічні результати. З другого боку знаходиться велика кількість крупних промислових компаній, готових придбати найбільш перспективні з них для застосування у власному виробництві шляхом скупки патентів і ліцензій, контрактації мілких фірм на умовах субпідряду, найму володіючого технологією спеціаліста або придбання підприємства, де вона успішно використовується.

Значну роль у здійсненні зв’язку між різними учасниками процесу відтворення технології відіграють посередницькі фірми. Вони є необхідним атрибутом розвинутих ринків технології. Їх значення полягає  в тому, що вони:

-обслуговують науково-технічний обмін;

-сприяють підвищенню швидкості поширення нововведень в економіці;

-сприяють збільшенню віддачі від капіталовкладень в НДДКР.

Крім посередницьких фірм елементом інфраструктури, що сприяє поширенню нових технологій, є  розширення практики проведення різних виставок, ярмарок, на яких винахідники  і мілкий інноваційний бізнес можуть продемонструвати свої досягнення в різних галузях знань. [1]

 
4. Передача технологій.

Форми технологічного трансферту.

М/Н передача технологій (international technology transfer) - це сукупність економічних відносин між фірмами різних країн в області використання зарубіжних науково-технічних досягнень. М/н документи трактують поняття “технологія” досить широко; відповідно неокласичної теорії, воно включає в себе:

-власне технологію (disembodied / dissembled technology), яку розуміють як набір конструктивних рішень, методів і процесів;

-матеріалізовану технологію (embodied technology), тобто технологію, втілену в машинах, обладнанні і т.п.

Власне предметом трансферту можуть виступати обидва типи об’єктів - як спільно, так і окремо.

Форми трансферту технологій на світовому ринку:

-передача, продаж або надання по ліцензії всіх форм промислової власності (за виключенням товарних і фірмових знаків);

-надання know-how і технологічного досвіду;

-торгівля високотехнологічною продукцією;

-надання технологічного знання, необхідного для придбання, монтажу і використання машин і обладнання, напівфабрикатів і матеріалів, отриманих за рахунок закупки, оренди, лізингу або якимось іншим шляхом;

-промислове і технічне співробітництво в частині, що стосується технічного змісту машин, обладнання, напівфабрикатів, матеріалів;

-надання консалтингових послуг і інжиніринг;

-передача технології в рамках науково-технічної виробничої кооперації;

-передача технології в рамках інвестиційного співробітництва.

М/н передача технології може здійснюватись як по міжфірмовим каналам незалежними іноземними фірмами, так і по внутрішнім каналам МНК у випадку впровадження в будь-якому країновому відділенні науково-технічного досягнення, розробленого організаційною одиницею МНК в іншій країні. 
Структура процесу передачі технології.

Процес передачі технології тісно пов’язаний з теорією життєвого  циклу технології, яку розробили  Д.Форд і К.Райан. Вони поділили життєвий цикл технології на 5 етапів:

1)дослідження і розробка: передача технології не відбувається, так як є лише оцінки потенційної  цінності технології, але не ясні  сфери її застосування і затрати  на розробку;

2)утилізація: з’являється  новий товар, виробництво якого  здійснюється лише в країні-розробнику. Володіння технологією є монопольним,  конкуренція відсутня. Передача  технології здійснюється у формі  експорту товарів;

3)технологічне зростання:  технологія починає передаватись  в інші розвинуті країни, але  ще не повністю освоєна. Оскільки  на даному етапі поступово  збільшується обсяг передачі  технології, актуальним стає питання  про вартість переданої технології;

4)технологічна зрілість: виникає взаємний обмін технологічними  новинками між розвинутими країнами, поступово нова технологія удосконалюється  і стандартизується, передача її  в країни, що розвиваються йде  активно. Вона отримує загальне  поширення, цінність її падає,  у розвинутій країні зупиняється  виробництво, із-за зростаючої  конкуренції з боку країн, що  розвиваються експорт товару  змінюється його імпортом, виникає  передача технології із країни, що розвивається у слаборозвинуту  країну;