Тенденції розвитку банківської системи в Україні на сучасному етапі

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

1. Поняття банківської системи.
2. Розвиток банківської системи в Україні.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

1.1. Структура показників банківської системи України.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

      Банківська сиcтема - одна з найважливіших і невід’ємних структур ринкової економіки. Розвиток банків, товарного виробництва і обороту історично йшов паралельно і тісно переплітався. Під терміном «БАНК» розуміють установу, яка створена для залучення грошових коштів і розміщення їх від свого імені на умовах поверненості, платності і терміновості. Основне завдання банку – здійснювати посередництво в переміщенні коштів від кредиторів до позичальників. При цьому банки, проводячи грошові розрахунки і кредитуючи господарство, виступаючи посередниками у перерозподілі капіталів, істотно підвищують загальну ефективність виробництва, сприяють зростанню продуктивності суспільної праці.

      Банківська система – організаційна сукупність різних видів банків у їх взаємозв'язку, яка існує в тій чи іншій країні в цілком визначений історичний період.

      Сьогодні, в умовах розвинутих фінансових, товарних ринків, структура банківської системи різко ускладнюється.

      Актуальність теми роботи полягає в оцінці тенденцій розвитку банківської системи на сучасному етапі.

     Об'єктом теми є необхідність дослідження банківської системи. Невід'ємним атрибутом існування повноцінного суспільства є відповідним чином організована банківська система.

     Мета роботи розкрити сутність банківської системи та її розвиток на сучасному етапі. В моїй роботі буде розглянуто розвиток банківської системи, зроблено аналіз її сучасного стану, в період реформування банківської системи.

РОЗДІЛ 1. ХАРАКТЕРИСТИКА БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

1. Поняття банківської системи.

      У загальному вигляді під банківською системою розуміється сукупність різних видів банків та банківських інститутів, за допомогою яких здійснюється мобілізація коштів і надаються клієнтурі різноманітні послуги з прийому вкладів і надання кредитів. Ця система є внутрішньоорганізована, взаємопов’язана, має загальну мету та завдання.

      Банківська система існує в будь-якій країні в певний історичний період і входить складовою частиною в кредитну систему держави. Для нормального функціонування банківська система має відповідати наступним вимогам.

      У країні повинна бути достатня кількість діючих банків і кредитних установ. Систему слід розглядати як таку, що постійно розвивається і постійно кількісно та якісно змінюється.

      У системі не повинно бути зайвих елементів. У цьому секторі економіки мають бути відсутніми банківські установи, які не приступили до виконання банківських операцій у встановлені строки, не мають належним чином оформлених ліцензій на здійснення банківських операцій або утворені не відповідно до чинного законодавства та акта засновника про створення.

      У країні функціонує центральний банк, який виступає основним координатором кредитних інститутів та ефективно виконує функції управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці.

      Поряд із центральним банком діють найрізноманітніші комерційні банки, які охоплюють усі сфер національної економіки і зовнішньоекономічні зв’язки, здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізич- 
них осіб.

      У країні діють банки й кредитні установи, які не обмежуються акумуляцією і розподілом коштів підприємств, організацій, а й сприяють накопиченню капіталу, активно втручаються в усі сфери економіки.

      Банківська система є складовою більш широкої системи — економічної системи держави. Таким чином, банки органічно вплетені у загальний механізм регулювання господарського життя, тісно взаємодіють з бюджетом і податковою системою, системою ціноутворення, з політикою цін і прибутків, з умовами зовнішньоекономічної діяльності. Проте банківська система — це не механічне об’єднання різних банків, а специфічна економічна структура, яка має особливе призначення і виконує спеціальні функції в економіці держави.

     За структурною побудовою розрізняють одно- та дворівневу банківські системи. Дворівнева банківська система, властива для більшості розвинених країн з ринковим укладом економіки. Однорівнева банківська система передбачає переважно горизонтальні зв’язки між банками, універсалізацію їх операцій і функцій. У межах такої системи всі кредитні установи, в тому числі центральний банк, знаходяться на одному ієрархічному рівні, виконуючи аналогічні функції у кредитно-розрахунковому обслуговуванні клієнтів. Однорівневий спосіб організації банківської системи можливий або за відсутності центрального банку, що відповідає раннім етапам розвитку банківської системи, або при функціонуванні самого лише центрального банку і його відділень, що характерно для країн з адміністративно-командною побудовою управління економікою при виключній монополії держави на банківську діяльність.

     Дворівнева банківська система базується на взаємовідношеннях між банками у двох площинах – по вертикалі та горизонталі. По вертикалі – відносини підлеглості між центральним банком як керівним, управляючим центром і низовими ланками – комерційними банками; по горизонталі – відносини рівного партнерства між будь-якими банками.

     Банківська система являє собою законодавчо визначену, чітко структуровану сукупність фінансових інститутів, які займаються банківською діяльністю. Специфіка банківської системи проявляється в її функціях, а саме:

а) створення грошей і  регулювання грошової маси;

б) трансформаційна функція;

в) стабілізаційна функція.

      Функція створення грошей і регулювання грошової маси полягає в тому, що банківська система оперативно змінює масу грошей в обігу, збільшуючи або зменшуючи її відповідно до зміни попиту на гроші. У виконанні цієї функції беруть участь усі ланки банківської системи (НБУ і комерційні банки), вона стосується всіх напрямів банківської діяльності.

      Трансформаційна функція полягає в тому що банки, мобілізуючи вільні кошти одних суб’єктів господарювання і передаючи їх іншим суб’єктам, мають можливість змінювати (трансформувати) величину й терміни грошових капіталів та фінансові ризики.

      Стабілізаційна функція забезпечує сталість банківської діяльності та грошового ринку. Враховуючи, що для банківської діяльності характерні високі ризики, що банки працюють в умовах постійної і підвищеної загрози втрати грошей та банкрутства, боротьба з ризиками є важливим завданням не лише окремих банків, а й усієї банківської системи. Банки, виступаючи посередниками грошового ринку, беруть на себе відповідальність перед інвесторами за банківський ризик своїх позичальників. Стабілізаційна функція банківської системи забезпечується шляхом прийняття законів та інших  
нормативних актів, що регламентують діяльність усіх її ланок, та створення належного механізму контролю й нагляду за дотриманням як чинного законодавства, так і діяльності банків.

2.  Розвиток банківської системи в Україні.

      Формування банківської системи почалося з появи перших банків і відноситься до XV століття, коли потрібною стала мережа спеціальних установ, які б регулювали заплутаний грошовий обіг і здійснювали у більш широких масштабах кредитні операції.

      В Європі зародження банківської справи і поява перших лихварів пов’язані з князівськими дворами і торговими домами пізнього середньовіччя. Утримання князівських дворів у розкоші, марнотратство, необхідність мати регулярну армію викликали все зростаючу необхідність у фінансах. Князі готові були для цього залізти в борги, проте християнам «канонічна заборона на стягнення відсотка» забороняла брати їх. Гроші вважались «неурожайними», нарахування відсотка — лихварством, за це загрожували великими штрафами. У цю нішу кинулися євреї, яких у багатьох країнах обмежували заняттям ремеслами. Євреї ставали посередниками при дворах, добували для князів необхідні гроші, що спричинило появу перших приватних банківських домів.

      Пізніше, в період мануфактурної стадії капіталізму, виникли  
банківські доми, які надавали кредит промисловим і торговим капіталістам під помірний процент.

      В Україні початок банківської діяльності було покладено в середині XVIII століття. Вона розвивалась разом із становленням банківської системи Росії. У ті часи торгівля велась за готівку, а промисловість розвивалась, головним чином, за рахунок держави. В Україні розповсюдження комерційного кредиту істотно запізнювалось порівняно із Західною Європою. Першими позичальниками були уряд і землевласники, а в ролі кредиторів виступали одноосібні підприємці-лихварі. В умовах натурального поміщицького господарства така діяльність давала можливість безконтрольно піднімати відсоток за кредит. Крім того, протягом 1769–1774 рр. Росія випустила в обіг паперові гроші-асигнації на суму 20 млн. Все це й сприяло створенню казенних банків та банківських контор у провінції, які мали намір вдосконалити грошовий обіг в імперії та надавали позики.

      У 1754 р. були засновані перші дворянські банки у Петербурзі та Москві. На кошти громадськості та пожертвування приватних осіб створювалися міські банки. Указом від 31 травня 1860 р. був створений Державний банк Росії, який займався емісією кредитних білетів і здійснював ряд комерційних операцій. В 60–70-х роках ХІХ сторіччя в Україні організовано ряд крупних комерційних банків (Дворянський, Селянський) та налагоджується мережа ощадних установ, що акумулювали заощадження населення.

     Після реформи 1861 р. в Україні було створено ряд місцевих банків: 20 травня 1864 р. — Херсонський земський банк, що діяв на підставі принципу взаємного кредитування для надання довгострокових позик під заставу поземельної власності; 4 травня 1871 р. — Харківський земельний банк, який видавав позики під заставу нерухомості в українських і російських губерніях.

      Стрімкий розвиток економіки і нагромадження капіталів у країні наприкінці ХІХ століття забезпечили умови розвитку банківської системи Росії в цілому, і в Україні зокрема.

      У радянський період правове положення банків неодноразово змінювалось. Декретом ВЦВК від 14 грудня 1917 р. та декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 22 січня 1919 р. усі банки та приватні кредитні установи були націоналізовані, а банківська справа оголошується державною монополією.

      Період з 1917 по 1921 р. характеризується поступовою ліквідацією банків.

      В період непу в країні відбувається деяке пожвавлення ринку, економіка починає набувати ринкового характеру, функціонує відносно розгалужена кредитна система, випускаються державні облігації та акції в системі дозволеного приватного сектора, використовується іноземний капітал, однак такий період тривав недовго.

      Серйозні зміни у правовому становищі банків відбулись у результаті кредитної реформи 1930—1932 рр. Були ліквідовані банки, засновані на недержавній формі власності. Виникла система державних банків, яку очолив Держбанк СРСР.

      У 1987 р. у СРСР була проведена банківська реформа, яка зумовила реорганізацію банківської системи: новоутворені 6 банків (Держбанк СРСР; спеціалізовані банки — Агропромбанк СРСР; Промбудбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР, Ощадний банк СРСР,  
Зовнішньоекономічний банк СРСР), які підпорядковувались Раді Міністрів СРСР і одночасно виступали як органи державного управління та юридичні особи, займались господарською діяльністю.

      Формування нової банківської системи України почалось із побудови незалежної суверенної держави і прийняття Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.); Закону України «Про економічну самостійність України» (3 серпня 1990 р.), в яких було визначено, що Україна на своїй території самостійно організує банківську справу і грошовий обіг і створює банківську систему.

      Діюча в країні банківська система виникла на основі прийнятого Верховною Радою України 20 березня 1991 р. Закону України «Про банки і банківську діяльність». Відповідно до цього Закону сучасна банківська система України представлена двома рівнями банків. На першому рівні виступає Національний банк Украйни (НБУ) з відповідною мережею своїх установ (із своїми філіями); на другому — комерційні банки різних видів і форм власності, спеціалізації та сфер діяльності.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

1. Структура показників банківської системи України (за січень – березень 2011року).

      Світова практика знає кілька типів банківської системи:

1) розподільна централізована банківська система;

2) ринкова банківська  система;

3) банківська система перехідного періоду.

     Сучасна банківська система України являє собою систему перехідного періоду, що є характерним для економіки перехідного стану. Така система виступає як ринкова модель, розділена на два рівні: перший рівень охоплює центральний банк, завданням якого є розробка основних початків грошово-кредитної політики і контроль за її проведенням. Другий рівень складається з різних комерційних банків, завдання яких – обслуговування юридичних і фізичних осіб, надання їм різноманітних послуг.

      Банківська система України є одним із динамічно розвинутих секторів національної економіки, де перехід до ринкових відносин відбувся досить швидко і де реально проходить процес демонополізації, поступово починає діяти конкуренція, гроші та кредит набувають ринкового змісту.

      Банківська  система Україна протягом січня  – березня 2011 року характеризувалася:

• Проведенням НБУ жорсткої грошово-кредитної політики та заходів з метою обмеження тиску на валютний курс та проведенням банками більш гнучкої процентної політики для залучення коштів клієнтів у національній валюті;
• Достатнім рівнем ліквідності банківської системи, відсутністю попиту на операції рефінансування та зростанням готівки поза банками;
• Приростом обсягів загальних активів банківської системи. Приріст за І квартал 2011 року склав 5,5%, що зумовлено зростанням вкладів банків в операції з державними та корпоративними цінними паперами й незначним відновленням кредитування клієнтів – юридичних осіб;
• Тенденцією до зростання кредитного портфеля клієнтів, яке спричинене, в основному, приростом кредитів, наданих юридичним особам (+4,0%, або +20,8 млрд.грн.); але обсяг приросту залишається незначним;
• Подальшим приростом депозитів клієнтів. Так, кошти юридичних осіб у І кварталі 2011 року зросли на 15,9 млрд.грн, або на 6,7%, кошти фізичних осіб – на 14,2 млрд.грн., або на 5,8%;
• від'ємним фінансовим результатом роботи банківської системи у розмірі 210,8 млн.грн., що, в основному, спричинене збитковістю банків, які ліквідуються, а також уповільненням темпів приросту операційного результату у зв'язку з припиненням кредитування;
• незначним зростанням частки простроченої заборгованості у загальному обсязі кредитної заборгованості клієнтів з 11,2% на кінець 2010 року до 11,5% станом на 01.04.2011 року. В абсолютному вимірі обсяг простроченої заборгованості за перший квартал 2011 року незначно зріс – на 0,9% до 85,6 млрд. грн..;
• зростанням частки іноземного капіталу банківської системи України на 0,9 в.п. – до 41,5% (на початок 2011 року – 40,6%). При цьому загальна кількість діючих банків з іноземним капіталом зменшилася на 1 банк та станом на 01.04.2011 року становить 54 банки. Кількість банків зі 100-відсотковим іноземним капіталом не змінилась і становить 20 банків.

      Грошово-кредитна політика та ліквідність. У І кварталі 2011 року Національний банк утримував темпи розширення грошової пропозиції в помірних межах.

      Зростання  депозитної бази банків та  зменшення обсягу готівки поза  банками сприяли збереженню структурного  профіциту ліквідності банківської  системи. Середньоденний обсяг  коррахунків банків протягом  січня – березня поточного  року становив 19, 1 млрд.грн. (за весь 2010 рік – 21,5 млрд.грн.). З початку  року обсяг коррахунків банків  зріс на 16,2%.

      Пропозиція грошей. У І кварталі 2011 року продовжувалася тенденція до зростання обсягів депозитів населення в банках, при цьому основний приріст мав місце за коштами у національній валюті.

      Повернення  депозитів у банківську систему  відобразилося на динаміці грошової  маси, обсяги якої щомісячно демонструють приріст. Так, за підсумками аналізованого періоду її обсяг збільшився на 3,9% (1,4% в аналогічному періоді минулого року) до 621,4 млрд.грн. У річному вимірі темпи приросту грошової маси у січні – березні 2011 року прискорилися до 25,3 – 26,0 % порівняно з 22,7 % у грудні 2010 року.

      На динаміку  обсягу грошової маси впливала  динаміка її іншої складової  – готівки поза банками, обсяг  якої знизився на 1,9 % до 179,5 млрд. грн.. станом на 01.04.2011 року.

     Основні тенденції банківського сектору. Станом на 1 квітня 2011 року ліцензію НБУ на здійснення банківських операцій мали 176 банків. У стані ліквідації перебуває 18 банків, з них 17 банків ліквідуються за рішенням Національного банку України, 1 – за рішенням господарських (арбітражних судів). У 50ти банках продовжує працювати тимчасова адміністрація. Кількість діючих банків з іноземним капіталом становить 54. Кількість банків зі 100% часткою іноземного капіталу протягом І кварталу 2011 року залишилася незмінною і станом на 01.04.2011 року становила 20 фінансових установ.

     Валютний ринок та обмінний курс. Протягом трьох перших місяців 2011 року валютний ринок перебував під впливом сталого збільшення обсягів надходжень іноземної валюти, зумовленого сприятливою динамікою світових цін на традиційні товарні групи українського експорту та активними зовнішніми запозиченнями. Це сприяло врівноваженню попиту та пропозиції на міжбанківському валютному ринку та зумовило відсутність істотних курсових коливань гривні.

      Обмінний  курс гривні щодо долара США  змінювався на міжбанківському  валютному ринку протягом І  кварталу 2011 року в досить вузькому  діапазоні від 7,9319 грн./дол.. США до 7,9720 грн./дол.. США. За офіційним курсом гривня укріпилася щодо долара США на 0,02 % до 7,96 грн./дол.. США. Щодо євро гривня знецінилася на 6,08 % до 11,2156 грн./євро.

      Процентна політика. На фоні позитивної динаміки кількісних монетарних показників відбувалося подальше зниження відсоткових ставок банків:

• по депозитах: у національній валюті – з 8,1% у грудні 2010 року до 6,5% у березні 2011року, в іноземній валюті – з 10,6% до 5,4% відповідно;
• по кредитах: у національній валюті – з 15,0% у грудні 2010 року до 13,1% у березні 2011року, в іноземній валюті – з 10,6% до 10,4% відповідно;
• на міжбанківському кредитному ринку – з 6,6% річних до 3,2%.

      Фінансовий стан банків України. Станом на 1 квітня 2011 року лідерами за обсягом чистих активів стали ПриватБанк та державні – Укрексімбанк та Ощадбанк.

     Зміст діяльності банківської системи України розкривається в її головних напрямках. До таких напрямків на даному етапі відносяться:

• закріплення фінансової стабілізації та зміцнення купівельної спроможності національної грошової одиниці через подальше стримування темпів інфляції;
• здійснення кількісного контролю за динамікою грошової  
  маси, яка відповідає реальній зміні внутрішнього валового продукту (ВВП);
• забезпечення купівельної спроможності національної валюти, яка сприяла б збалансуванню інтересів як державних, так і суб’єктів національної економіки;
• підтримка короткострокової ліквідності комерційних банків Національним банком України;
• стимулювання процесів збільшення вкладів населення в банківську систему шляхом підвищення гарантованості їх повернення через дію механізмів страхування депозитів та орієнтації комерційних банків на встановлення реальних відсоткових ставок за депозитами з урахуванням рівня інфляції;
• зростання кредитної активності комерційних банків з метою підвищення кредитної підтримки вітчизняних підприємств;
• стимулювання інвестиційної спрямованості в діяльності комерційних банків шляхом збільшення обсягів довгострокового кредитування;
• подальше скорочення питомої ваги готівки в обігу;
• утримання валютних резервів в обсягах, необхідних для підтримки купівельної спроможності національної валюти;
• покриття дефіциту державного бюджету за рахунок неемісійних джерел фінансування через подальший розвиток ринку державних цінних паперів та зовнішніх запозичень;
• підвищення внутрішньої та зовнішньої стабільності гривні;
• продовження забезпечення процесу «дедоларизації» національної економіки шляхом активізації привабливості гривневих активів порівняно зі вкладеннями в активи в іноземній валюті;
• поточне регулювання системи валютних обмежень та економічних нормативів;
• забезпечення нормального функціонування національної валютної системи, збалансованості платіжного балансу, гармонізації інтересів експортерів та імпортерів;
• ретельний контроль за капітальними операціями резидентів і нерезидентів на фінансовому ринку України;
• сприяння співробітництву з міжнародними фінансовими організаціями та залученню інвестицій від цих установ для виконання програми стабілізації та структурної перебудови економіки.

      На сьогодні  розвиток банківської системи  країни пов’язаний із серйозними  труднощами, що уповільнюють її  функціонування і впливають на  формування повноцінних ринкових  засад. На розвиток банківської  системи України впливають різні  фактори. По-перше, суперечливі  політичні, економічні й соціальні  перетворення в країні, відсутність  обгрунтованої та загальновизначеної  концепції розвитку національної  банківської системи і, звичайно, відсутність досвіду побудови  національної банківської системи  в умовах ринкової економіки.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

      Актуальною проблемою залишається забезпечення якісного розвитку банківської системи за рахунок підвищення ефективності діяльності банків, здійснення прогресивних структурних зрушень, зниження ризиків їх діяльності.

      Зважаючи на необхідність підвищення рівня надійності, фінансової стійкості банків на внутрішньому й міжнародних ринках, необхідно вжити такі заходи:

• розширити можливості підтримання ліквідності банків на основі програм фінансового оздоровлення;
• збільшити нормативи резервування за кредитними операціями по кредитах, інформацію щодо яких не внесено до кредитних історій;
• оптимізувати структуру капіталу, активів та зобов’язань, виходячи із завдань забезпечення фінансової стійкості банків та їх позитивного впливу на розвиток реального сектору економіки;
• посилити вимоги щодо прозорості корпоративного управління банками, зокрема визначення реальних власників банків, та їх відповідальність за підтримання фінансової стабільності банків;
• забезпечити пропорційне зростання регулятивного капіталу та його складових обсягів активно-пасивних операцій;
• підвищити ефективність управління активами і пасивами з метою недопущення необґрунтованого збільшення відрахувань від регулятивного капіталу, зокрема пов’язаних із нарахованими, але не сплаченими доходами;
• розробити стратегічні цілі в залежності від ситуації в країні та за кордоном;
• активніше застосовувати процедуру реорганізації банків шляхом приєднання або злиття, а також реструктуризація банків шляхом закриття збиткових філій.
• запровадити маржинальну торгівлю цінними паперами - успішне здійснення операцій із цінними паперами сприятиме диверсифікації  діяльності банків і підвищуватиме рівень ліквідності активів банку та посилить його конкурентне становище.
• активізувати маркетингову діяльність - створити необхідні умови для пристосування до вимог ринку, що підвищить конкурентоспроможність й прибутковість.
• підвищити якість та конкурентоспроможність банківських послуг шляхом активізації процесів консолідації банків; розвитку структури банківського сектору;
• створити умови для застосування електронних банківських технологій; 
• створити умови розширення безготівкових розрахунків в економіці;
• розвитку нових сегментів ринку банківських послуг;
• стимулювання банківського обслуговування малого та середнього бізнесу, населення; розвитку нових сегментів ринку банківських послуг;
• здійснити швидке удосконалення інформаційних технологій для впровадження нових інформаційних продуктів.

     Серед багатьох факторів, які визначають ефективність банківської діяльності (економічних, правових, організаційних, кадрових тощо) важливе місце посідає також психологічний чинник довіри населення. Він має дві складові: довіра населення до національних грошей та довіра до банків.

     Суттєвою проблемою залишається недовіра більшості населення до діяльності банків. За даними НБУ більш як 20 млрд. грн. готівки залишаються поза банками. Це  саме той національний ресурс залучення якого надало б можливість не шукати кошти за кордоном, а кредитувати економіку за рахунок власних внутрішніх джерел. Саме населення є внутрішнім інвестором, інтереси якого мають бути пріоритетними для влади.

      Підвищення довіри до банків — це актуальне завдання загальнодержавної ваги.

      Для зростання довіри до банків необхідне створення суспільно позитивного іміджу навколо банків.

      Загальноекономічний ефект від зростання довіри населення до банків можна реалізувати за такими напрямами:

• шляхом збільшення ресурсної бази банків завдяки інтенсивнішому припливу вкладів, нарощуванню кредитних та інвестиційних відрахувань в економіку, внаслідок чого поліпшується забезпечення фінансовими ресурсами суб'єктів господарювання, і, в свою чергу, підвищує фінансовий стан останніх;
• шляхом здешевлення банківських ресурсів, а отже, і кредитів, оскільки, довіряючи банкам, населення нарощуватиме вклади навіть у разі зниження процентних виплат за ними;

      Ефективне функціонування банківської системи багато в чому визначається рівнем її правової основи і неможливе без визначення правового статусу суб'єктів кредитної системи та детального регламентування різних аспектів банківської діяльності. Створення повноцінного  банківського законодавства є запорукою належного управління економікою держави, побудови механізму сучасної кредитної системи.

      Поряд із безпосередньо  вдосконаленням банківського законодавства складовою частиною цього процесу є здійснення інших заходів.

      Норми банківського законодавства необхідно узгоджувати з нормами інших галузей національного законодавства, тобто враховувати норми актів суміжного законодавства, що виступають основою концептуального характеру.

      Відображати в чинному законодавстві міжнародні норми і звичаї, що застосовуються в банківській практиці.

      Чіткіше розмежовувати повноваження законодавчих та виконавчих органів у банківській сфері.