Тенденції розвитку світових інтеграційних процесів

Зміст

1. Система методів державного  регулювання економіки………………………………………3

2. Економічне зростання як категорія національної економіки……………………………….7

3. Тенденції розвитку світових інтеграційних процесів………………………………………10

Список використаної літератури……………………………………………………………….14

Система методів  державного регулювання економіки

Теорія державного регулювання  економіки проголошує необхідність системного підходу до вибору засобів  та методів впливу держави на суб'єктів  економічних відносин. Регулюванню підлягають складні процеси життєдіяльності суспільства, на які нездатні ефективно впливати окремі важелі або будь-які вибіркові, незбалансовані їх комбінації. Результативність державного регулювання зростає, якщо ці важелі застосовуються не випадково чи під тиском груп спеціальних інтересів і кон'юнктури, а системно, виходячи з довгострокових цілей і поточних завдань соціально-економічного розвитку.

Системний підхід передбачає інтеграцію в цілісну систему, по-перше, елементів, що формують стратегію соціально-економічного розвитку, по-друге, елементів, що утворюють  підсистему регуляторів.

Стратегія соціально-економічного розвитку формується через макроекономічне  прогнозування (передбачення можливого  стану об'єктів у майбутньому  і визначення альтернатив розвитку), макроекономічне планування (визначення цілей і пріоритетів розвитку та заходів, спрямованих на досягнення цілей) і державне програмно-цільове планування (визначення найбільш актуальних соціально-економічних проблем і заходів для розв'язання цих проблем).

Стратегічні орієнтири й конкретні  умови соціально-економічного розвитку, пов'язані зі змінами кон'юнктури на ринку, обумовлюють використання цілого арсеналу методів ДРЕ.

Методи державного регулювання  економіки — це способи впливу держави на сферу підприємництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор економіки з метою створення умов їхнього ефективного функціонування відповідно до напрямків державної економічної політики. Кожен метод ґрунтується на використанні сукупності інструментів (регуляторів, важелів).

Методи ДРЕ класифікуються за двома  ознаками: за формами впливу та засобами впливу. За формами впливу методи ДРЕ  поділяють на дві групи: методи прямого та непрямого впливу. Залежно від засобів впливу виділяють правові, адміністративні, економічні та пропагандистські методи.

Прямі та непрямі методи ДРЕ

Методи прямого впливу безпосередньо  діють на функціонування суб'єктів  ринку. Такий безпосередній вплив  здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб'єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Останні спрямовано на регулювання темпів зростання та структури економіки, обсягів виробничого та невиробничого споживання, масштабів діяльності суспільного сектору економіки та ін.

Беручи загалом, можна сказати, що основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, макроекономічні плани та цільові комплексні програми, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти і т. д.

Методи непрямого регулювання  — це методи, які регламентують поведінку суб'єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти в потрібному державі напрямку. Опосередковане регулювання — це вплив на економічні інтереси. Держава втілює в життя свої рішення на підставі мотивації. У даному контексті мотивація — це процес спонукання суб'єктів ринку до діяльності в напрямку державних пріоритетів.

До методів непрямого регулювання  належать інструменти фіскальної, бюджетної, грошово-кредитної, інвестиційної, амортизаційної, інноваційної та інших напрямків економічної політики, а також методи морального переконування.

Правове регулювання економіки

Правове регулювання — це діяльність держави щодо встановлення обов’язкових для виконання юридичних норм (правил) поведінки суб'єктів права. Необхідний у цьому разі примус забезпечується розвитком громадської свідомості та силою державної влади. Водночас юридичні норми мають бути зрозумілими людям, належно обґрунтованими, системно організованими і придатними для практичної реалізації.

Правове регулювання економіки  має свій предмет, оскільки пов'язане  з юридичним визначенням засобів, інструментів і процедур реалізації державної влади. Предметом правового регулювання економіки є:

• відносини між державою (державними органами) і суспільством, громадянами, суб'єктами господарської діяльності;

• відносини «всередині» держави, між її органами з приводу розподілу  повноважень, визначення їхнього правового  статусу;

• відносини між суб'єктами господарської  діяльності (виробник — посередник, замовник — підрядчик, боржник — кредитор, власник — орендар і т. ін.);

• економічні відносини між людьми, залученими в державно-управлінські процеси як з приводу професійного виконання обов'язків державних службовців, так і з причин звернення в державні органи для вирішення будь-яких власних проблем.

Стрижнем правового регулювання  є розробка та юридичне закріплення норм (правил) поведінки суб'єктів економічних відносин. Традиційно в кожній нормі виокремлюють три основні елементи: гіпотезу, диспозицію й санкцію. Гіпотеза — це такий елемент норми, в якому зазначаються умови, обставини, ситуації у сфері економічних відносин, з настанням яких норма набирає чинності. Диспозиція — частина норми, яка визначає права або обов'язки учасників відносин. Санкція — це та частина норми, яка передбачає заходи адміністративно-правового примусу в разі невиконання обов'язків учасниками економічних відносин.

Якість правового регулювання  залежить від того, як законодавчі органи формують юридичні норми. Основними вимогами , до різних форм правового регулювання є: своєчасність, стабільність, повнота, внутрішня узгодженість.

Основними формами правового регулювання  економіки в Україні є: Конституція  та закони України; укази й розпорядження  Президента України; постанови та інші акти Верховної Ради, постанови й  розпорядження Кабінету Міністрів, нормативно-правові акти центральних  органів (міністерств, відомств); нормативні акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються:

• права і свободи людини і  громадянина, гарантії цих прав і  свобод; основні обов'язки громадянина;

• засади використання природних  ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;

• основи соціального захисту, форми  і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;

• правовий режим власності;

• правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання;

• засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

• засади регулювання демографічних  та міграційних процесів;

• організація і діяльність органів  виконавчої влади, основи державної  служби, організації державної статистики та інформатики і т. д.

Виключно законами України визначаються: Державний бюджет України і бюджетна система України; система оподаткування, податки і збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків;

статус національної валюти, а також  статус іноземних валют на території  України; порядок утворення і  погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; порядок  випуску та обігу державних цінних паперів, їх види і типи; порядок  утворення і функціонування вільних  та інших спеціальних зон, що мають  економічний чи міграційний режим, відмінний від загального.

Адміністративні методи ДРЕ

Адміністративні методи ДРЕ — це інструменти прямого впливу держави  на діяльність суб'єктів ринку. Їхні ознаки: прямий вплив державного органу або посадових осіб на дії виконавців через встановлення їхніх обов'язків, норм поведінки та віддавання команд (наказів, розпоряджень); безальтернативний вибір способів розв'язування завдань, варіанта поведінки; обов'язковість виконання наказів, розпоряджень; відповідальність суб'єктів господарювання за ухиляння від виконання наказів.

Іноді адміністративні методи асоціюють  з поняттям «адміністрування», хоч вони мають різний зміст. Адміністрування характеризує політичний режим, стиль державного управління, за яких в управлінських процесах переважно використовуються методи силового тиску, жорстке підпорядкування, команди, штрафи, покарання. Адміністрування можливе за використання будь-яких методів, у тому числі й економічних.

Адміністративні методи випливають із необхідності регулювати деякі види економічної діяльності з погляду  захисту інтересів громадян, суспільства в цілому, природного середовища. В економічно розвинутих країнах за нормальних умов адміністративні методи відіграють другорядну роль. Використання таких стає доцільним тоді, коли ринковий механізм і економічні засоби ДРЕ виявляються недостатніми або діють надто повільно. Основними інструментами адміністративного регулювання, як уже було сказано, є ліцензії, квоти, санкції, норми, стандарти, державні замовлення, ціни і т. д.

Ліцензії — це спеціальні дозволи, які видаються суб'єктам підприємницької  діяльності на здійснення окремих її видів. Ліцензування спрямоване на захист економічних інтересів країни, суспільства та його членів як споживачів товарів та послуг. Складовим елементом ліцензування є перелік видів підприємницької діяльності, що мають дозвільний (ліцензійний) статус. В Україні порядок видачі та скасування ліцензій визначається «Положенням про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності» (Постанова Кабінету Міністрів України).

Квоти — визначають частку суб'єктів  ринку у виробництві, споживанні, експорті, імпорті і т. п. товарів  та послуг. Квотування здійснюється з  метою створення конкурентного  середовища, захисту вітчизняного ринку, стабілізації цін на внутрішньому ринку.

Санкції — це заходи держави, спрямовані на покарання суб'єктів ринку, які  не виконують установлених правил діяльності. У порядку економічних санкцій держава може вимагати сплати неустойки, штрафів, пені за невиконання суб'єктами ринку певних зобов'язань, а також вилучати на користь державного або місцевих бюджетів виручку від незаконної діяльності.

Норма — це, по-перше, науково обгрунтована міра суспільне необхідних витрат ресурсів на виготовлення одиниці продукції  заданої якості, по-друге, правила  поведінки людей і здійснення певних видів економічної діяльності. Норматив — поелементна складова норми, яка характеризує кількість  вироблених або використаних у споживанні товарів (робіт, послуг, ресурсів) на будь-яку одиницю, наприклад, на душу населення, на одного зайнятого, на одиницю часу (площі, об'єму), на одну гривню ВВП і т. п. За допомогою норм і нормативів здійснюються планово-економічні розрахунки, регулювання у сферах виробництва, праці, соціального захисту населення, охорони навколишнього природного середовища.

Стандарти — це єдині норми за типами, марками, параметрами, розмірами і якістю виробів, а також за величинами вимірювань, методами випробування та контролю, правилами пакування, маркування та зберігання продукції, технології виробництва. Об'єктами стандартизації є конкретна продукція, норми та нормативи, вимоги, методи, терміни, позначення і т. ін., які мають перспективу багаторазового використання і застосовуються в різних галузях господарства, а також у міжнародних економічних відносинах. Дотримання державних стандартів є обов'язковим для всіх суб'єктів економічної діяльності.

Державне замовлення є інструментом як адміністративного, так і економічного регулювання. Коли йдеться про адміністративне  регулювання, мається на увазі, що для  підприємств, які повністю або частково перебувають у державній власності, а також для підприємств-монополістів, державні замовлення на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг) є обов'язковими.

Ціни теж можуть використовуватися  як інструменти адміністративного регулювання. Метою такого регулювання є запобігання руйнівному впливу вільного ціноутворення на економіку. Держава здійснює адміністративний вплив через: встановлення фіксованих цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, запровадження механізму декларування зміни цін, заморожування цін на певний термін і т. д.

Економічні методи ДРЕ

Застосування економічних методів  ДРЕ дає змогу створювати економічні умови, які спонукають суб'єктів  ринку діяти в необхідному для суспільства напрямі, вирішувати ті чи інші завдання згідно із загальнодержавними та приватними інтересами. Регулювання за допомогою економічних методів дає змогу суб'єктам ринку зберегти право на вільний вибір своєї поведінки.

Економічне регулювання здійснюється інструментами фіскальної, бюджетної, податкової, грошово-кредитної, амортизаційної та інших напрямків державної економічної політики.

Інструментами фіскальної політики є  державні закупівлі, які характеризують бюджетні видатки, і податки, які  визначають бюджетні доходи. Отже, існує  зв'язок між фіскальним, бюджетним та податковим напрямками політики.

Державні закупівлі здійснюються через механізм державних замовлень, який передбачає конкурсний відбір виконавців державних замовлень, укладання контрактів, виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг), контроль, оплату продукції. Обсяги державних закупівель обумовлено державними потребами в продукції (роботах, послугах), можливостями державного бюджету забезпечити фінансування та моделлю фіскальної політики. Виділяють стимулюючу (експансіоністську) фіскальну політику, спрямовану на стимулювання виробництва через збільшення державних закупівель, та стримуючу (рестрикційну), спрямовану на отримання виробництва.

У рамках бюджетної політики держава  здійснює пряме фінансування установ сектору загального державного управління, фінансування інвестиційних програм, обслуговування державного боргу. Витрати державного бюджету здійснюються також у таких формах, як дотації, субсидії, субвенції.

Податкова політика застосовується для  поповнення державних фінансових ресурсів, а також для стимулювання економічного зростання, науково-технічного прогресу, здійснення структурних перетворень, підвищення конкурентоспроможності вітчизняних виробників. Податкова політика реалізується за двома напрямками — це, по-перше, визначення видів податків і встановлення податкових ставок та, по-друге, надання податкових пільг окремим суб'єктам (особам) з метою впливу на інвестиційний клімат та рівень грошових доходів населення.

Нині в Україні діє понад 30 законів, які регламентують порядок  обчислення та сплати різних видів  податків. Усього передбачено 24 види загальнодержавних  та 16 видів місцевих податків, зборів і відрахувань. Системний підхід у податковій політиці потребує створення єдиного податкового кодексу, спрямованого на стратегічні орієнтири.

Грошово-кредитне регулювання здійснюється з метою впливу на грошову пропозицію. Для досягнення цієї мети центральний  ї банк (в Україні — Національний банк України) використовує такі основні  інструменти: грошова емісія, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку, зміна норми обов'язкових резервів, маніпулювання обліковою ставкою.

Грошова емісія — це комплекс заходів  центрального банку стосовно випуску в обіг додаткових грошей, що зумовлює збільшення грошової маси і підвищення ділової активності. Однак надмірна емісія здатна породжувати негативну екстерналію — інфляцію. Емісія належить до інструментів прямого впливу, оскільки емісією держава безпосередньо «втручається» у ринок грошей.

Операції з державними цінними  паперами пов'язані з купівлею або продажем державою цінних паперів. Контрагентами держави є комерційні банки, підприємства, населення. Якщо необхідно збільшити пропозицію грошей, центральний банк скуповує цінні папери. Унаслідок цього комерційні банки отримують гроші, збільшують свої резерви і мультиплікативно збільшують грошову пропозицію. Зворотний ефект настає, коли центральний банк починає продавати цінні папери.

Зміна норми обов'язкових резервів веде до таких наслідків. За підвищення резервної норми центральний  банк знижує грошовий мультиплікатор і завдяки цьому зменшує приріст  грошової пропозиції. За зниження резервної норми зростає грошовий мультиплікатор, що збільшує приріст грошової пропозиції.

Маніпулювання обліковою ставкою  дає змогу центральному банкові  регулювати попит комерційних банків на позички, а через них — на резерви банківської системи. Облікова ставка — це ціна позички, за якою комерційні банки звертаються до центрального банку з метою збільшення своїх резервів. Вона служить орієнтиром для банківських процентних ставок. Рівень останніх зумовлює рівень попиту на кредити з боку суб'єктів ринку.

Найбільш результативним напрямком  амортизаційної політики є механізм прискореної амортизації. Його запровадження дає змогу підприємствам прогресивних галузей економіки вже в перші роки експлуатації машин і устаткування окупити більшу частину їхньої вартості, накопичити в амортизаційному фонді достатню кількість коштів для дальшого інвестування.

Пропагандистські методи ДРЕ

Пропагандистські (морально-етичні) методи ДРЕ — це звернення держави  до гідності, честі й совісті людини (підприємця, найманого робітника, державного службовця і т. ін.). Вони включають заходи виховання, роз'яснення і популяризації цілей і змісту регулювання, засоби морального заохочення тощо. Суть цих методів полягає в тому, щоб формувати й підтримувати в людей певні переконання, духовні цінності, моральні позиції, психологічні настанови щодо діяльності держави.

Прикладами використання пропагандистських  методів є: орієнтація діяльності суб'єктів ринку на цілі та пріоритети державних макроекономічних планів (програм); заклики державних органів до підприємців, бізнесменів, трудящих, профспілок, політичних партій щодо дотримання ними певної лінії поведінки; політична реклама, зустрічі з виборцями, участь у роботі об'єднань за економічними інтересами з метою залучення інвестицій, послаблення економічних вимог і т. ін. Ефективність морально-етичних методів залежить від належної організації пропагандистських акцій і міри довіри людей до держави.

Економічне зростання  як категорія національної економіки

Теорія зайнятості ставить наступне основне питання: «Що необхідно  зробити для повного використання існуючих в економіці виробничих потужностей?» Що ж качається  теорії економічного зростання, її основна  проблема формулюється так: «Яким образом  можна збільшити обсяг виробничих потужностей або ВНП в умовах повної зайнятості?»

Економічний зростання у масштабі всього суспільного виробництва  представлений збільшенням річного  обсягу виробництва товарів і  послуг. Тому показником, за допомогою  якого вимірюється економічне зростання  звичайно виступає ВНП. Крім того, використовується динаміка валового внутрішнього продукту (ВВП). При цьому в розрахунок приймаються всі зміни тільки реального ВНП, тобто зміна номінального (у ціновому вираженні) ВНП не може розглядатися як економічне зростання. Справді, якщо в даному році ніяких змін у загальному обсязі кінцевої продукції не відбулося, а ціни виросли, наприклад у 4 рази, свідчила б така ситуація про економічне зростання? Негативна відповідь очевидна.

Для виміру економічного зростання, особливо при зіставленні на міжнародному рівні, широко використовується такий  показник, як «величина ВНП на душу населення» (і темпи його зростання). Цей показник звичайно використовується для характеристики рівня життя  і динаміки добробуту населення  тієї або іншої країни. При однаковому обсязі реального національного  продукту його величина, що приходиться  на душу населення, буде залежати від  чисельності населення даної  країни. Так, ВНП Індії майже на 70% перевершує ВНП Швейцарії, однак  за рівнем життя населення Індії  відстає від Швейцарії більш  ніж у 60 разів. Тому, якщо зміни ВНП  використовувати як узагальнений показник життєвого рівня, необхідно враховувати  зміни, що відбуваються в чисельності  населення. Наприклад, якщо реальний ВНП  за рік збільшився на 1,5%, але загальна чисельність населення за цей  період теж виросла на 1,5%, те в  середньому рівні життя населення  ніяких змін не відбудеться. Підвищення середнього рівня життя викликає лише таке збільшення обсягу виробництва (ВНП), що перевищує зростання населення.

Екстенсивний тип економічного зростання – це історично первісний  шлях розширеного відтворення (екстенсивний – від латинського слова extensivus – "що розширюється"). У цьому  випадку розширення обсягів виробництва  відбувається за рахунок трьох факторів: (а) основного капіталу (фондів); (б) робочої  сили; (в) матеріальних витрат (природної  сировини, матеріалів, енергоносіїв).

Для виявлення ролі кожного з  зазначених факторів у збільшенні випуску  продукції застосовується економетрика (наукова дисципліна, що вивчає кількісні  зміни в економіці). З її допомогою  створюються економетричні моделі зростання національного господарства. Так при розгляді економічного зростання  лауреат Нобелівської премії Роберт Солоу (США) використовував формулу  виробничої функції:

Як відомо, виробнича функція  показує кількісну залежність (F) випуску продукції (Y) від основного  капіталу (K), праці(L) і “землі” (природних  матеріальних ресурсів – N):

Y=F(K,L,N)

Р. Солоу встановив, що модель економічного зростання при відсутності технічного прогресу (тобто при екстенсивному  розширенні виробництва) має властивість  постійної віддачі від масштабу збільшення факторів:

ZY=F(ZK,ZL,ZN).

Дана формула виражає наступну функціональну залежність. Якщо капітал, праця і матеріальні витрати  зростають на величину Z, то й обсяг  виробництва збільшиться в Z раз. Саме ця властивість характерна для  екстенсивного збільшення виробництва: воно прямо пропорційно величині витрачених виробничих факторів.

Екстенсивне економічне зростання  – це найбільш легкий шлях господарського розвитку. З його допомогою відбувається швидке освоєння природних ресурсів, а також вдається порівняно швидко скоротити або ліквідувати безробіття, забезпечити велику зайнятість робочої  сили.

Такий шлях збільшення виробництва  має і серйозні недоліки. Йому властивий  технічний застій, при якому кількісне  збільшення випуску продукції не супроводжується техніко-економічним  прогресом, який є важливим двигуном економічного зростання. За визначенням, технічний прогрес включає не тільки нові методи виробництва, але  також нові форми керування й  організації виробництва - мається  на увазі відкриття нових знань, що дозволяють по новому комбінувати  дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції. При  екстенсивному економічному зростанні  випуск продукції підвищується пропорційно  величині використовуваних виробничих основних фондів, матеріальних ресурсів і чисельності працівників, отже на незмінному рівні залишаються  значення таких економічних показників, як фондовіддача, матеріалоємність і продуктивність праці. Інакше кажучи, загальна ефективність виробництва залишається, у кращому випадку, незмінною.

Екстенсивний тип економічного зростання дозволяє швидко освоїти  природні ресурси. Але внаслідок  того, що використання цих ресурсів при екстенсивному типі йде нераціонально, відбувається швидке виснаження рудників, орного шару землі, корисних копалин, а  такий показник як матеріалоємність залишається фактично незмінним. Отже, виникає необхідність витрачати  більше праці і засобів виробництва  для видобутку кожної тонни сировини і палива. У результаті економічне зростання набуває витратного характеру.

Довгострокова орієнтація на переважно  екстенсивний шлях зростання випуску  продукції приводить до кризових явищ.

Отже, екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок  кількісного збільшення обсягів  функціонуючих факторів виробництва  і практично за збереження незмінними їх попередніх техніко-технологічних  параметрів.

Більш складний тип економічного зростання  інтенсивний (від французького слова intensif – напруга). Його головна відмітна ознака – підвищення ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням  виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального  використання всього виробничого потенціалу.

При даному типі розширеного відтворення  з'являється новий фактор економічного зростання – підвищення ефективності всіх традиційних факторів. У силу цього виробнича функція перетвориться. Її найпростіше вираження таке:

Y=AF(K,L,N)

У даній формулі А – це сукупна  продуктивність факторів. З формули  бачено: якщо величина витрат виробничих факторів не міняється, а їхня сукупна  продуктивність А збільшується на 1%, те обсяг виробництва зростає  також на 1%.

Інтенсивний тип економічного розвитку ґрунтується на широкому використанні більш ефективних засобів виробництва, що забезпечується за рахунок застосування більш прогресивної техніки, передових  технологій, досягнень науки, підвищення кваліфікації кадрів. Завдяки цим  факторам досягається також підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці, ресурсозбереження, поліпшення використання наявної матеріальної бази виробництва.

Безсумнівним достоїнством інтенсивного збільшення виробництва є переборення  перешкод, породжених обмеженістю природних  ресурсів і можливість досягнення дуже високих темпів економічного зростання. Найбільш вигідним фактором його розширення стає ресурсозбереження. Наприклад, щоб  зберегти одну тонну умовного палива (7000 ккал) шляхом застосування нової  технології, потрібно в 3-4 рази менше  витрат у порівнянні з витратами  на видобуток такого ж обсягу палива.

Працезаощаджувальний вид інтенсифікації припускає, що нова техніка витісняє з виробництва робочу силу. У цьому  випадку весь приріст виробництва  досягається частково або цілком за рахунок підвищення продуктивності праці.

Такий вид найбільш характерний  для початкових періодів розвитку машинного  виробництва – індустріалізації народного господарства.

Капіталозаощаджувальний вид інтенсифікації: завдяки застосуванню більш ефективних машин і устаткування, сировини і  матеріалів досягаються ощадливі витрати  засобів виробництва. Ці процеси  в найбільшій мірі стали виявлятися на початковому етапі НТР (науково-технічної  революції), коли широко освоювалися  високопродуктивне автоматичне  устаткування, удешевлявшее продукцію, а також досягнення хімії полімерів  і інші високоефективні речовинні  фактори виробництва.