Теорії міжнародної торгівлі

Тема 11: Теорії міжнародної торгівлі.

                              План:

1. Вступ………………………………………………………………….....2
2. Теорія співвідношення факторів виробництва…………………….....2
3. Парадокс Леонтьева та його пояснення……………………………....4
4. Теорія життєвого циклу товару………………………………………..6
5. Теорія конкурентних переваг…………………………………………11
6. Висновок………………………………………………………………..16
7. Список використаної літератури………………………………………17

  Вступ.

 Міжнародна торгівля  — торгівля між країнами, яка  складається із ввозу (імпорту)  товарів і послуг та їх вивозу (експорту). В її основі лежить  міжнародний поділ праці. Хоч  міжнародна торгівля виникла  ще в період рабовласницького  ладу, але у XVI ст. (до початку  існування капіталістичного способу  виробництва) в міжнародний товарообіг  залучалась лише незначна частка  виготовлюваної продукції. У XVI ст. зароджується світовий капіталістичний  ринок, а із завершенням промислової  революції кінця XVIII — початку  XIX ст., з розвитком крупної машинної  індустрії з'являються досконаліші  його форми, в результаті чого  він перетворюється у світовий  капіталістичний ринок.  Міжнародна  торгівля має певні специфічні  риси. До них передусім відносяться  відмінності в мобільності. Так,  мобільність, або здатність до  переміщення, ресурсів між країнами  набагато нижча, ніж всередині  країни. Робітники будь якої країни  можуть вільно переїжджати із  одного району в інший. Перетинання  кордону між країнами — зовсім  інша справа. Імміграційні закони, не кажучи вже про мовні  і культурні бар'єри, ставлять  жорсткі обмеження на шляху  міграції робочої сили між  країнами. Різниця податкового законодавства,  інших заходів державного регулювання,  ділової практики та ряду інституційних  бар'єрів обмежують міграцію реального  капіталу через національні кордони.  Міжнародна торгівля виступає  в ролі замінника міжнародної  мобільності ресурсів. Якщо людські  і матеріальні ресурси не можуть  вільно переміщатися між країнами, то рух товарів і послуг  здатний ефективно поповнити  цю прогалину.

.1. Теорія співвідношення факторів виробництва

А. Сміт та Д. Рікардо пояснювали міжнародну торгівлю існуванням абсолютних та порівняльних переваг у виробництві  товарів, а головним фактором, що впливає  на виробництво товарів, вони вважали  працю. Ціна товару, на їхню думку, залежала тільки від трудових витрат, тобто  вони дотримувалися трудової теорії вартості.У середині 20-х pp. шведські економісти-неокласики Елі Хекшер (Eli F. Hecksher, 1879-1952) та Бертіл Олін (Bertil Ohlin, 1899- 1979) розробили теорію співвідношення факторів виробництва, яка отримала назву теорії Хекшера - Оліна (Hecksher-Ohlin Theory). Не відмовляючись від трудової теорії вартості, вони доповнили її положенням, що у створенні вартості беруть участь, крім праці, також й  інші фактори виробництва, такі як земля  та капітал.Згодом положення теорії Хекшера - Оліна були математично  підкріплені Полом Самуельсоном (Paul Samuelson, 1915). Він визначив жорсткі  передумови, з дотриманням яких твердження Хекшера - Оліна ставало повністю коректним. Самуельсон припускав, що:

1)існують дві країни, два  товари та два фактори виробництва  (звичайне спрощення 2x2x2);

2)пропозиція факторів  у кожній країні фіксована  та їх переміщення можливе  між секторами всередині країн,  але не між країнами;

3)країни відрізняються  одна від одної лише забезпеченістю  факторами виробництва;

4)в обох країнах технологія  така, що забезпечується незмінний  ефект масштабу.

Зміст теорії Хекшера - Оліна, за словами Б. Оліна, такий: "Товари, які потребують для свого виробництва  значних затрат (надлишкових факторів виробництва) та невеликих затрат (дефіцитних факторів), експортуються в обмін  на товари, які продукуються з використанням  факторів у оберненій пропорції. Так, у прихованому вигляді експортуються  надлишкові фактори та імпортуються дефіцитні фактори виробництва" (Ohlin, 1933, p. 92). Або, інакше, країни експортують  продукти інтенсивного використання надлишкових  факторів та імпортують продукти інтенсивного використання дефіцитних для них  факторів. Щоб довести правильність цього твердження, необхідно насамперед визначити, що розуміють під надлишком факторів виробництва та інтенсивністю їх використання. Країна вважається у надлишку наділеною робочою силою, якщо співвідношення між її кількістю та рештою факторів у неї більше, ніж у решті країн світу.Продукт вважається працемістким, якщо частка затрат на робочу силу в його вартості більша, ніж у вартості інших продуктів.Теорія Хекшера - Оліна, яка пояснює структуру міжнародної торгівлі, починається зі спеціального розділу, присвяченого причинам міжнародних відмінностей у цінах до встановлення торгових відносин. Хекшер та Олін стверджували, що джерелом відмінностей порівняльних витрат є співвідношення факторів виробництва, а не відмінності у попиті або технології в різних країнах. Якщо в Америці 1 ярд сукна коштує 2 бушелі пшениці, а у решті країн - менше від бушеля, то це передовсім має пояснюватися тим, що в Америці відносно більше факторів, які інтенсивно використовуються у виробництві пшениці, та відносно менше факторів, які інтенсивно застосовуються у виробництві сукна, ніж в інших країнах. Хай "земля" - фактор, який інтенсивніше використовується у виробництві пшениці, а "праця" - для виробництва сукна. Хай усі витрати можна звести до затрат праці та землі (наприклад, для виробництва добрив, необхідних для пшениці, потрібно витратити певну кількість землі та праці, так само як і на виготовлення пряжі для виробництва сукна). Тоді, якщо США експортують пшеницю та імпортують сукно, з теорії Хекшера - Оліна випливає, що це відбувається внаслідок працемісткості сукна і "землемісткості" пшениці та внаслідок того, що пропозиція землі у США більша від пропозиції землі в інших країнах, а пропозиція праці у США менша від пропозиції праці в інших країнах. Тут мають на увазі не абсолютну, а відносну забезпеченість факторами:

1)у США на одного  працівника припадає більше придатної  для оброблення землі, ніж у  решті країн світу;

2)частка США у загальній  площі землі у світі вища, ніж  її частка у сумарному обсязі  робочої сили.

У такій ситуації (за інших  однакових умов) оренда землі у  США має коштувати менше, ніж  в інших країнах, а працівники повинні претендувати на вищу порівняно  з іншими країнами заробітну плату. Дешевизна землі більшою мірою  знижує витрати виробництва у  землеробстві, ніж у виробництві  сукна. І навпаки, дефіцит робочої  сили веде до відносного подорожчання сукна в США. Саме цим, за теорією  Хекшера - Оліна, пояснюється відмінність  цін, яка існувала до встановлення торгових відносин. Саме відмінності у відносній  забезпеченості факторами виробництва  та у характері їх використання зумовлюють експорт США пшениці, а не сукна  та імпорт сукна, а не пшениці після  встановлення торгових відносин.

2.Парадокс Леонтьева та його пояснення.

Теория соотношения факторов производства Хекшера—Олина не подтверждается на практике: трудонасыщенные страны экспортируют капиталоемкую продукцию, тогда как капиталонасыщенные —  трудоемкую. Еще несколько раз теория Хекшера—Олина проверялась экономистами с использованием современного уровня вычислительной техники для большего количества стран и большего числа товаров. Наиболее серьезный тест был предпринят в 1987 году американцами Г.Боуэном, ЭЛимером и Л.Свейкауска-сом, которые сделали расчеты для 27 стран по 12 факторам производства. Результаты были обескураживающими: для 2/3 факторов производства основанная на них торговля развивалась в соответствии с представлениями Хекшера— Олина только в менее чем 70% случаев. В остальных она шла в прямо противоположном направлении.

Объяснения  парадокса

Столь резкое опровержение преобладающих взглядов потребовало  объяснения. Дискуссии строились  вокруг попыток доказать, что теория Хекшера—Олина правильна, а результаты, полученные Леонтьевым, — ложны. Вот  только некоторые аргументы, приводившиеся  против парадокса Леонтьева:

Необходимо делить рабочую  силу на квалифицированную и неквалифицированную  и рассчитывать удельные затраты  на производство экспортных товаров  каждой из групп отдельно. Американский ученый Дональд Кисинг (Donald Keesing) в  исследовании, опубликованном в 1966 году, разделил рабочую силу на 8 разных категорий  в соответствии с уровнем квалификации, начиная от «ученых и инженеров» и заканчивая «неквалифицированными  рабочими», и доказал, что в США  имеется избыток квалифицированной  рабочей силы и относительный  недостаток неквалифицированной рабочей  силы1. Поэтому США экспортируют продукты квалифицированного труда, который, учитывая затраты на его подготовку и обучение, можно рассматривать  как капитал.США импортируют большое  количество сырья, добыча которого требует больших затрат капитала. Поэтому, если экспортные товары требуют большого количества капиталоемкого сырья, это делает американский экспорт капиталоемким. Несколько ученых, в том числе американец Джеймс Хартигэн, повторили расчеты Леонтьева на базе данных тех же лет, но исключили отрасли, которые сильно зависят от капиталоемкого сырья2. Парадокс исчез, теория Хекшера—Олина оказалась справедливой.Тест Леонтьева не учитывал факта существования американского импортного тарифа, который создавался не в последнюю очередь для того, чтобы оградить от иностранной конкуренции трудоемкие отрасли американской промышленности, препятствуя тем самым импорту трудоемких товаров. Пересчеты, выполненные американским экономистом Робертом Бэлдвином в 1971 году, показали, что устранение фактора тарифов сокращает эффект парадокса Леонтьева на 5%, но не устраняет его вовсе3.Вкусы и предпочтения американцев традиционно направлены на капиталоемкую технологичную продукцию, которую они и покупают за рубежом, несмотря на то, что страна и сама хорошо обеспечена капиталом. Это фактически означает отрицание одной из исходных предпосылок всей теории Хекшера— Олина и попытку объяснить международную торговлю иными причинами, нежели соотношение факторов производства.Реверс факторов производства: один и тот же товар может быть трудоемким в трудоизбыточной стране и капиталоемким в капиталоизбыточной стране, что может произойти в условиях большой эластичности взаимозаменяемости факторов производства. Например, рис, производимый в капиталоизбыточной стране США, является капиталоемким товаром, поскольку производится с помощью передовой технологии. Тот же рис, производимый в трудоизбыточной стране Вьетнам, является трудоемким товаром, поскольку производится почти исключительно с использованием ручного труда.Каждый из аргументов против, тем не менее, добавлял знаний в общую теорию международной торговли. Правда, некоторые исследователи предложили вообще вернуться к классической модели Рикардо, объясняя международную торговлю не столько разницей в обеспеченности факторами производства, сколько различиями в технологии, существующей в каждой из торгующих стран, на чем, по сути, и строилась теория сравнительных преимуществ. Действительно, США экспортируют самолеты и компьютеры не потому, что они в этой области лучше обеспечены ресурсами, чем в производстве автомобилей или стали, а потому, что они обладают передовой технологией. Правда, такой подход оставляет необъясненным вопрос различия в обеспеченности технологией между странами, который является предметом интенсивных исследований экономистов. Теория Хекшера—Олина вместе с добавленными позднее расширениями, тем не менее, продолжает оставаться одним из главных инструментов анализа международной торговли и ее воздействия на распределение и перераспределение доходов.

Итак, многочисленные эмпирические тесты поставили теорию соотношения  факторов производства Хекшера—Олина  под вопрос. Парадокс Леонтьева заключается  в том, что, вопреки теории, трудоизбыточные  страны экспортируют капиталоемкую  продукцию, тогда как капиталоизбыточные — трудоемкую. Однако парадокс Леонтьева оставил без ответа многочисленные вопросы, а многие более тонкие тесты, учитывающие квалификационный состав рабочей силы и охватывающие большие группы стран и многие факторы производства, подтвердили справедливость теории соотношения факторов производства. Поэтому можно утверждать, что парадокс Леонтьева продолжает служить серьезным предупреждением от прямолинейного использования теории Хекшера—Олина в практике. Но, невзирая на это, сама теория, несмотря на свой сугубо абстрактный характер, продолжает занимать вполне достойное место в арсенале экономических инструментов анализа международной торговли.

3. Теорія життєвого циклу товару

У наш час науково-технічний  прогрес все більше впливає на міжнародну торгівлю. У розподілі  національного продукту промислово розвинених країн зростає частка тих, хто розробляє усе складніші  нововведення, та тих, хто має достатню кваліфікацію, щоб застосувати їх у виробництві. Ця тенденція відображається на міжнародній торгівлі. Вивчення того, як технічний прогрес поступово  стає домінантним фактором у міжнародній  торгівлі, розширює межі й водночас ставить під сумнів спрощений  варіант теорії співвідношення факторів виробництва.Проте науково-технічний  прогрес можна розглядати як зміни  у забезпеченні факторами виробництва. Нова технологія, яка здешевлює виробництво, еквівалентна збільшенню виробничого  потенціалу. Науково-технічний прогрес  — це зростання потенціалу знань  — фактора виробництва, вигода від  якого виявляється у доходах  від продажу патентів, ліцензій, ноу-хау, інших форм експертних документів. Тією мірою, якою нові методи виробництва (або управління) підвищують продуктивність праці, капіталу, землі, їх можна розглядати як відповідне розширення пропозиції цих факторів.Підхід до технології як до фактора виробництва, котрий дає  факторний дохід, розширює рамки  теорії Хекшера — Оліна, що розглядає  забезпеченість факторами та відмінності  в інтенсивності їх використання як ключові моменти для пояснення  структури міжнародної торгівлі. Врахування науково-технічного прогресу дає змогу виявити закономірності зміни структури міжнародної  торгівлі, що не може зробити статична модель Хекшера — Оліна.У 1961 р. англієць М. Познер (М. Pozner) запропонував теорію технічного розриву (Theory of Technological Gap), яка  є особливим частковим видом  теорії Хекшера — Оліна з введеним у неї додатково технологічним  фактором. Центральний пункт теорії Познера: міжнародна торгівля викликається технічними нововведеннями, які виникають  спочатку в якій-небудь галузі в  одній з країн, що торгують. Внаслідок  цього обмін технікою та технологією  асиметричний. Країна-інноватор володіє  тимчасовою квазімонополією на виробництво  продукції (нової або з меншими  витратами) та експортує її, імпортуючи ненаукомістку продукцію. З часом  технологічний розрив зменшується  внаслідок передачі технології, заміщення  імпорту, впровадження альтернативних технологій у відсталих країнах.Спрощенням, а отже, і недоліком теорії технологічного розриву є те, що вона не враховує свідомого обмеження доступу до нових технологій з боку власника. Запропонована у 1966 р. Раймондом Верноном (Raymond Vernon) теорія міжнародного життєвого циклу продукту (International Product Life Cycle Theory) враховує нереалістичність думки про універсальну доступність будь-якої (зокрема нової) технології для кожного виробника будь-якої країни. Ця теорія відображала реальність 60-х pp., коли розроблені для американського ринку товари почали поступово розповсюджуватися в інших країнах.Теорія міжнародного життєвого циклу продукту стверджує, що деякі види продукції проходять цикл, що складається із чотирьох етапів — впровадження, зростання, зрілість та занепад; виробництво цієї продукції переміщується з країни в країну залежно від етапу циклу.Зміна основних параметрів, що характеризують етапи життєвого циклу товару, наведена у табл. 1.5.11

.

На першому етапі (впровадження) розробляються нововведення у відповідь  на виявлену потребу. Як правило, головна  роль тут належить промислово розвиненим країнам (ПРК). Певні причини пояснюють  провідну роль ПРК:

1)високі доходи, що дають  змогу ризикувати коштами під  час досліджень, результат яких  наперед відомий;

2)висока конкуренція;

3)вимогливі споживачі  з високим рівнем освіти, кваліфікації, доходів;

4)наявність вчених, кваліфікованих  інженерів, сучасного обладнання, технологій.

Як тільки виріб розроблений, його ще необхідно вдосконалити, і  тому виробництво, як правило, розміщується у країнах, де товари були розроблені, або інших країнах з подібним рівнем життя, хоча теоретично товар можна виробляти де завгодно у світі.Оскільки розробляють та виробляють новий товар у відповідь на внутрішні, а не на зовнішні потреби, більшість продажів у період впровадження здійснюється на внутрішньому ринку, і тільки незначна частка продукції продається споживачам в інших країнах з аналогічними сегментами ринку. Звичайно це країни з високим доходом, тому що економічно нові товари належать до предметів розкоші.На цьому етапі виробничий процес працемісткіший, ніж на наступних етапах. Продукція ще не стандартизована, виробляється за процесом, який дає змогу швидко змінювати характеристики продукту відповідно до зворотної ринкової інформації. Це збільшує затрати праці порівняно з автоматизованим виробництвом, яке відрізняється більшою капіталомісткістю. Основне обладнання, необхідне для багатосерійного виробництва, розробляється пізніше, ніж принципова технологія, оскільки на цьому етапі зростання збуту може бути надто невизначеним, щоб гарантувати компенсацію великих затрат на розроблення нового обладнання.Той факт, що США випереджають інші країни у виробництві нової продукції, для якої необхідні працемісткі процеси, допомагає зрозуміти парадокс Леонтьева, який пояснює, чому США експортують в основному працемістку продукцію, хоча і мають надлишок не праці, а капіталу.США мають експортні переваги в тих галузях обробної промисловості, де праця виробничих працівників оплачується найвище (космічна галузь), але менші — у галузях з нижчими ставками заробітної плати (швейна промисловість). Це пояснюється тим, що рівень освіти та кваліфікації американських робітників забезпечує ефективність їх праці у ще не стандартизованому виробництві; коли виробництво стає високоавтоматизованим, американська робоча сила стає менш конкурентоспроможною (через високу вартість) тому, що і некваліфіковані (і тому дешевші) робітники можуть швидко та ефективно виконувати необхідні завдання (див. табл. 1.5.11).

 На другому етапі (зростання) країна нововведення паралельно із вітчизняним виробництвом нового товару може розпочати його випуск за кордоном. Крім того, випуск цього ж товару може почати й іноземний конкурент, причому він може зробити це за допомогою незначних змін у товарі, обминаючи патентний захист або придбавши які-небудь експертні документи. Але у будь-якому випадку виготовлена продукція майже повністю залишається у тій країні, де створено нове підприємство. Це пояснюється тим, що:

1)у цій країні розширюється  ринок нових товарів;

2)для місцевих споживачів  вводяться унікальні модифікації  товару;

3)місцеві витрати можуть  бути значними через труднощі, пов´язані з запусканням виробництва;

4)транспортні витрати  значні;

5)високі тарифи.

Оскільки збут збільшується на багатьох ринках, з´являються передумови для створення стандартизованого  технологічного процесу та обладнання. Цьому деякою мірою заважають  численні модифікації, що здійснюються конкурентами. Процес виробництва все  ще залишається працемістким.

На третьому етапі (зрілість) світовий попит на новий продукт  починає вирівнюватись. Задум та технологія виробництва нового товару стають настільки відпрацьованими, що додаткові знання вже не настільки  необхідні для зниження витрат. Продукт  стає більш звичним та стандартизованим, тому його виробництво у країні з  високим рівнем технології (ПРК) втрачає  зміст.Виробництво товару переміщається  в інші країни, які можуть використовувати  стандартну вже технологію, знижуючи собівартість одиниці продукції. Нижча  собівартість дає можливість збільшувати  збут у слаборозвинених країнах (СРК).Нарешті, на четвертому етапі (занепад) технологія та обладнання настільки  вдосконалюються, що для виробництва  товару вже не потрібна особлива кваліфікація, і тому воно переміщається у СРК, які мають надлишок дешевої робочої  сили. Ринки у ПРК згортаються  швидше, ніж в СРК, тому що заможні  споживачі у ПРК витрачають свій дохід на новіші товари, виробництво  яких тільки-но в них розпочинається. Ринкові та вартісні фактори примушують задовольняти необхідні потреби  споживачів ПРК у зрілому товарі за рахунок його імпорту із СРК.

На рис. 1.5.13 зображені  очікувані закономірності зовнішньої торгівлі новим товаром протягом циклу його життя.

 Рис. 1.5.13. Закономірності  зовнішньої торгівлі новим товаром  протягом його життєвого циклу. На ранніх стадіях впровадження нового товару у виробництво починається, наприклад, у США (винахід може бути зроблений де завгодно; має значення першість у комерційному виробництві). У момент t0 США починають експортувати деяку кількість цього товару в інші ПРК. Через деякий час ці країни самі освоюють його виробництво, можливо, через закордонні філії, створені американськими виробниками. Таке переміщення виробництва за кордон є цілком можливим завдяки передбачуваній втраті американцями початкової технологічної переваги. Це дуже вигідно для численних нових виробників нового продукту, які опановують все простішу та стандартизованішу технологію. Нарощуючи випуск, інші ПРК (Канада, Європа та Японія) у момент t3 стають чистими експортерами цього товару. У міру старіння та стандартизації технології виробництва США остаточно втрачають свою порівняльну перевагу та стають чистим експортером у момент t4. Можна передбачити, що з часом і решта країн зрівняються із Канадою, Європою та Японією в освоєнні цієї вже застарілої технології. У момент t5 цикл життя продукту переходить у завершальну стадію, зокрема щодо зовнішньої торгівлі: він експортується у США та інші ПРК із СРК або нових індустріальних країн. Виробництво застарілого вже продукту здійснюється у менш розвинених країнах тому, що раніше або пізніше їхні переваги, пов´язані з дешевою робочою силою, переважатимуть відставання (до того ж воно скорочується) у технічному рівні, що дасть змогу їм експортувати цей товар на базі порівняльної переваги.Переваги теорії міжнародного життєвого циклу продукту полягають в тому, що вона пояснює закономірності розвитку зовнішньої торгівлі великою групою товарів, зокрема синтетичних матеріалів, консервів (у Аргентині та Бразилії), бавовняних тканин та виробів (Пакистан, Індія), шкіряних та гумотехнічних виробів, паперу, електроніки, технологічно складних товарів, нафтопродуктів, конторського обладнання.

Недоліки цієї теорії:

1. Існує багато видів  продукції, які не проходять  усі стадії життєвого циклу.  До таких товарів належать  товари з дуже коротким життєвим  циклом, що робить неможливим  зниження затрат за допомогою  переміщення виробництва з однієї  країни в іншу; предмети розкоші,  вартість яких не має значення  для споживачів; товари з такими  високими транспортними витратами,  що їх експорт недоцільний  незалежно від етапу життєвого  циклу; продукція, щодо якої  застосовується стратегія диференціації  з тим, щоб підтримати споживчий  попит без використання цінової  конкуренції.

2. Теорія закріплювала  за США лідерство, оскільки  вони його вже завоювали. Це  робило безперспективними спроби  СРК домогтися змін свого стану  в міжнародному поділі праці.  Важливі ролі відводилися країнам  Європи та Японії.Теорія не  поширюється на продукцію ТНК.  ТНК, як правило, впроваджують  нові товари майже одночасно  на вітчизняному ринку та за  кордоном у міру того, як вони  переходять від стратегії різноманітності  внутрішніх ринків до стратегії  глобальної. При цьому ТНК виключають  випередження та відставання,  які виникають під час переміщення  товару з однієї країни в  іншу. Крім того, ТНК усе більше  виробляють за кордоном просто для того, щоб одержати перевагу за рахунок економії у виробництві, а не у відповідь на зростання закордонних ринків.

4. Теорія конкурентних переваг

Усі розглянуті у попередніх розділах теорії міжнародної торгівлі та багато інших теорій не здатні задовільно пояснити розвиток сучасних процесів та структур у світовій економіці. Ці теорії не дають відповіді на запитання, які останнім часом усе більше непокоять уряди та промислові кола будь-якої країни: "Чому фірми, які  знаходяться у певних країнах, досягають  всесвітнього успіху в певних сегментах  ринку та конкретних галузях економіки? Які вирішальні характеристики країн  дають змогу фірмам цих країн  завойовувати та зберігати конкурентну  перевагу в певних галузях, тобто  конкурентну перевагу країн?"Для  того щоб з'ясувати, чому країни досягають  конкурентної переваги у тих чи інших  галузях, а також зрозуміти вихідні  положення політики фірм та національної економіки, професор Гарвардської школи  бізнесу, радник низки провідних  компаній та член Президентської комісії  з промислової конкуренції Майкл  Портер (Michael E. Porter) наприкінці 80-х pp. здійснив чотирирічне дослідження десяти країн, які займають важливе місце  у світовій торгівлі: Великобританії, Німеччини, Данії, Італії, Кореї, Сінгапуру, США, Швейцарії, Швеції та Японії.У центр  уваги проведеного дослідження  М. Портер поставив завоювання та збереження конкурентної переваги у більш ніж 100 відносно складних галузях економіки  та індустріальних сегментах. На його думку, саме вони є ключем до високої  та зростаючої продуктивності у країні й найменше можуть бути проаналізовані з використанням традиційних  та новітніх теорій міжнародної торгівлі. Для дослідження, як видно із переліку, були відібрані країни, які відрізняються  за економічним розвитком (ПРК та НІК), розміром, державною політикою  щодо промисловості, за суспільною філософією, географічними умовами та розташуванням, але водночас їх об'єднує одна спільна  риса - усі вони вже успішно конкурують у ряді проаналізованих галузей  або показують себе усе здатнішими успішно конкурувати. Аналізували  конкурентоспроможність галузей за три періоди: у 1971, 1978 та 1985 pp.Розроблена в результаті проведеного дослідження  всеосяжна теорія конкурентної переваги країн, яка підтверджується достатньою кількістю фактів, розглянута у фундаментальній  праці Майкла Портера "Конкурентна  перевага країн" (The Competitive Advantage of Nations), опублікованій у 1991 p. нью-йоркським  видавництвом Free Press. Згідно з цією теорією відповідь на запитання: "Чому країна досягає міжнародного успіху в тій чи іншій галузі?" передбачає чотири властивості країни загального характеру, що формують середовище, у якому конкурують місцеві фірми. Це середовище може сприяти виникненню конкурентної переваги, а може і перешкоджати цьому. Ось ці чотири властивості.

1.Факторні умови, тобто  ті конкретні фактори (наприклад,  кваліфікована робоча сила певного  профілю або інфраструктура), які  необхідні для успішної конкуренції  у даній галузі.

2.Умови попиту, тобто який  на внутрішньому ринку попит  на продукцію чи послуги, що  пропонуються даною галуззю.

3.Споріднені галузі (related) та галузі, що підтримують, тобто  наявність або відсутність у  країні споріднених галузей чи  галузей, що підтримують, конкурентоспроможних  на міжнародному ринку.

4.Стратегія фірми, її  структура та конкуренти, тобто  умови у країні, які визначають  те, як утворюються та управляються  фірми, і характер конкуренції  на внутрішньому ринку.

Ці властивості національної конкурентоспроможності Майкл Портер назвав детермінантами (determinants). Першим важливим детермінантом національної конкурентної переваги у якій-небудь галузі є факторні умови. На думку М. Портера, наділеність країни тими чи іншими факторами виробництва, безумовно, впливає на конкурентну перевагу фірм країни, але роль факторів цим не обмежується. Фактори, які є найважливішими для конкурентної переваги у більшості галузей (особливо галузей, найважливіших для зростання продуктивності в розвиненій економіці), не дістаються у спадок, а створюються у межах країни за допомогою процесів, які у різних країнах та галузях дуже різні. Отже, важливий не стільки запас факторів на даний момент, скільки швидкість, з якою вони утворюються, вдосконалюються та пристосовуються до потреб галузей. Крім того, наявність деяких факторів у великій кількості може не посилювати, а, навпаки, зменшувати конкурентну перевагу. І навпаки, брак деяких факторів часто впливає на стратегію та спонукає до оновлення, призводячи до тривалої конкурентної переваги. Другий детермінант національної конкурентної переваги у якій-небудь галузі - це попит на внутрішньому ринку на товари чи послуги, що пропонуються цією галуззю. Майкл Портер виявив, що практично у кожній із розглянутих галузей попит на внутрішньому ринку впливає на конкурентну перевагу. Впливаючи на ефект масштабу, попит на внутрішньому ринку визначає характер та швидкість впровадження новацій, що здійснюються фірмами країни. Він характеризується трьома важливими рисами: структурою внутрішнього попиту (природа купівельних потреб), обсягом та характером зростання внутрішнього попиту і, нарешті, механізмами, за допомогою яких переваги на внутрішньому ринку передаються на закордонні ринки. Значення двох останніх властивостей залежить від першої. Для конкурентної боротьби важливіший не кількісний, а якісний бік попиту на внутрішньому ринку. Третім важливим детермінантом, що визначає національні переваги у галузі, є наявність у країні галузей-постачальниць або суміжних галузей, які конкурентоспроможні на світовому ринку. Конкурентоспроможність деяких галузей-постачальниць дає перевагу національним фірмам в інших галузях промисловості, тому що вони продукують елементи, які широко використовуються та відіграють важливу роль у інтернаціоналізації та інноваційних процесах. Наприклад, виробництво напівпровідників, програмного забезпечення, а також торгівля є тими галузями, які мають значний вплив на інші. Наявність у країні конкурентоспроможних споріднених галузей часто веде до виникнення нових високорозвинених видів виробництва. Спорідненими називаються такі галузі, в яких фірми можуть взаємодіяти одна з одною у процесі формування ланцюжка цінності, а також галузі, які мають справу із продуктами, що взаємно доповнюють один одного. Взаємодія може відбуватись у сфері розвитку технологій, виробництва, маркетингу або сервісу. Наприклад, копіювальна та факсимільна техніка використовують багато однакових технологій та компонентів, які можуть розповсюджуватися тими самими шляхами.Четвертим важливим детермінантом, що визначає конкурентоспроможність галузі, є той факт, що фірма створюється, організується, управляється залежно від характеру конкуренції на внутрішньому ринку. У різних країнах фірми організовуються по-різному, виробляють різні стратегії та цілі. Національні переваги у промисловому виробництві є результатом правильного співвідношення між їх вибором та джерелом конкурентоспроможності національної промисловості. Те, як розвивається суперництво на внутрішньому ринку, також відіграє велику роль у процесі впровадження новинок та у забезпеченні перспектив міжнародного успіху.Детермінанти національної конкурентоспроможності - це комплексна система, яка постійно розвивається. Майкл Портер назвав цю систему "ромбом" (в оригіналі - "diamond", тобто алмаз, діамант) - див. рис. 1.5.15.

 Рис. 1.5.15. Національний "ромб", або детермінанти національної конкурентної переваги

  Кожний детермінант у цій системі впливає на всі інші. Наприклад, значний попит на продукцію фірми сам по собі не дасть їй конкурентної переваги, якщо гострота конкуренції недостатня, щоб фірма відреагувала на цей попит. Крім того, переваги в одному детермінанті можуть створювати або посилювати переваги в інших. Щоб завоювати та зберегти конкурентну перевагу в наукомістких галузях, які є основою будь-якої розвиненої економіки, необхідно мати перевагу в усіх складових частинах "ромба". Перевага у кожному детермінанті не є передумовою для конкурентної переваги у галузі. Взаємодія переваг з усіх детермінантів забезпечує виграшні моменти, що підсилюють самі себе і які іноземним конкурентам важко знищити або скопіювати. Для того щоб зробити теорію завершеною, М. Портер розглядає ще дві змінні, які суттєво впливають на обставини у країні - випадкові події та дії уряду. На рис. 1.5.15 вони зображені пунктиром тому, що вони не є детермінантами. В історії більшості галузей, що конкурують, відіграв роль випадок, тобто такі події, які мають мало спільного з умовами розвитку в країні та впливати на які часто ні керівництво фірми, ні навіть національні уряди не можуть. До подій, які мають особливо важливе значення для розвитку конкурентоспроможності, М. Портер зараховує такі: винахідництво; великі технологічні зрушення (наприклад, біотехнологія, мікроелектроніка); різкі зміни цін на ресурси, такі як нафтовий шок; значні зміни на світових фінансових ринках або в обмінних курсах; активізація світового чи місцевого попиту; політичні рішення закордонних урядів; війни. Випадкові події важливі тому, що вони змінюють позиції компаній-суперниць. Вони можуть звести на ніщо переваги колишніх конкурентів та створити потенціал для нових фірм, здатних замінити існуючі після досягнення необхідного рівня конкурентоспроможності у нових умовах. У той час як випадок може сприяти змінам у рівні конкурентоспроможності у галузі, національні особливості впливають на те, як країна зможе цей випадок використати. У країні з найсприятливішим "ромбом" швидше за усе випадок зміцнить конкурентоспроможність. В описанні факторів, від яких залежить рівень національної конкурентоспроможності, останньою змінною є роль уряду. Уряд може впливати та потрапляти під вплив - як позитивний, так і негативний - усіх чотирьох детермінантів. На параметри виробничих факторів, наприклад, впливають субсидії, політика відносно ринків капіталу, освіти тощо. Роль уряду у формуванні параметрів місцевого попиту часто менш помітна. Урядові органи встановлюють місцеві норми та стандарти у виробництві того чи іншого товару, а також інструкції, що впливають на поведінку споживачів. Уряд часто є головним покупцем різної продукції: товарів для армії, телекомунікаційного обладнання, літаків для національних авіаліній тощо. Ця роль уряду як покупця може і допомагати, і перешкоджати розвитку національної промисловості. Уряд може створювати умови для розвитку споріднених галузей та постачальників іншими способами, наприклад, таким, як контроль над рекламними засобами або регулювання діяльності інфраструктури. Урядова політика може впливати на стратегію фірм, їх структуру, суперництво, використовуючи регулювання ринків капіталу, податкову політику та антитрестівські закони. Своєю чергою, чотири детермінанти також можуть впливати на уряд. Наприклад, капіталовкладення на освіту розподіляються залежно від кількості місцевих конкурентів. Високий рівень внутрішнього попиту на той чи інший товар може призвести до швидкого введення урядових норм техніки безпеки. Отже, уряд впливає на рівень національної конкурентоспроможності, хоча цей вплив неминуче виявляється частковим. Урядова політика обов'язково зазнає поразки, якщо вона є єдиним джерелом національних переваг. Політика діє успішно в тих сферах, де є основні детермінанти, які визначають національні переваги, а уряд може тільки підсилити їх дію. Уряд може покращити шанси досягнення високого рівня конкурентоспроможності, але у нього немає можливостей, щоб створити необхідні умови. На досягнення успіху в конкурентній боротьбі, на думку М. Портера, впливають, крім дій уряду та випадків, соціальна та політична історія, а також система культурних цінностей. Наприклад, соціальні норми та цінності впливають на структуру попиту на внутрішньому ринку так само, як і на цілі менеджерів, і на те, як фірми організуються. Соціальна та політична історія визначають ті навички, які були накопичені нацією, та інституційні структури, через які впливає конкуренція. Культурні особливості націй не можуть бути відділені від економічних. Наприклад, відносини між працею та менеджментом в Японії не є суто культурним аспектом, але залежать також від практики пожиттєвого найму, від характеру матеріальних стимулів та політики менеджменту щодо працівників. Культурні фактори важливі також і тому, що вони формують те середовище, у якому існують фірми. Ці фактори впливають через головні детермінанти, а не відокремлено. Такий вплив є дуже важливим для рівня конкурентоспроможності, і аутсайдерам важко його досягти. Національні успіхи у розвитку промисловості залежать також від певних осіб - лідерів. Лідери стикаються з проблемами, завданнями та сприятливими ситуаціями, які продукуються національним середовищем. У різних країнах лідери мають різні цілі, що визначається сукупністю детермінантів. Наприклад, у Японії такі лідери, як Акіо Моріта (Akio Morita) та Коносуке Мацусіта (Konosuke Matsushita) багато зробили у галузі побутової електроніки; у США Томас Дж. Уотсон (Thomas J.Watson), Сеймур Крей (Seymour Cray), Кеннет Олсон (Kenneth Olson) та Стів Джобс (Steve Jobs) - у виробництві комп'ютерів. У цих галузях національне середовище сприяє зростанню конкурентоспроможності. Успіх лідерів залежить від того, чи достатньо вони передбачливі, щоб скористатися сприятливими можливостями та засобами, необхідними для досягнення потрібного рівня конкурентоспроможності. Отже, лідер - це людина, яка більше за інших усвідомлює важливість ролі детермінантів. Вони здатні більшою мірою, ніж інші, розуміти реальність, що їх оточує, та мають мужність, щоб діяти. Часто саме лідерство визначає, яка конкурентна фірма тієї чи іншої країни, володіючи перевагами, буде процвітати чи зазнає поразки. Дія системи детермінантів, розглянутої вище, на думку М. Портера, веде до того, що конкурентоспроможні національні галузі не розподілені рівномірно у всій економіці, а зв'язані у те, що він назвав "кластерами" (cluster - пакет, блок, пучок), які складаються із галузей, що залежать одна від одної. Наприклад, в Італії близько 40 % експорту припадає на кластер галузей, зв'язаних з їжею, модою або благоустроєм житла. У Швеції понад 50 % усього експорту становить експорт продукції кластера галузей, пов'язаних з перевезеннями, металургією, деревообробкою. Взаємодія детермінантів дає змогу зрозуміти, чому національні галузі занепадають та вмирають.Теорія конкурентних переваг (Competitive Advantages Theory): країна досягає міжнародного успіху в тій чи іншій галузі завдяки взаємодії конкурентних переваг у чотирьох національних детермінантах (властивостях країни): факторних умовах; умовах попиту; споріднених та обслуговуючих галузях; стратегії фірми, її структурі та конкуренції, - з'єднаних у динамічну систему, так званий ромб.

1.Чотирма головними параметрами  (детермінантами) конкурентної переваги  країни є такі фактори і  умови: умови попиту, споріднені  та обслуговуючі галузі, стратегія  фірми та конкуренція. 

2.Теорія конкурентних  переваг показує взаємодію чотирьох  детермінантів, об'єднаних у національний "ромб", від яких залежить  конкурентоспроможність країни  на світових ринках.

3.Детермінанти - кожен окремо  й усі разом - сприяють досягненню  національного успіху або гальмують  його.

4.Детермінанти національної  конкурентоспроможності - комплексна  система, яка перебуває у стані  розвитку. Детермінанти постійно  впливають один на одного.

5.Підтримка конкурентоспроможності  у галузі на високому рівні  є результатом "самопідсилювальної" взаємодії переваг відразу в  декількох сферах, що визначає  середовище, яке іноземним конкурентам  важко відтворити.

6.Національний "ромб" - це система, компоненти якої  взаємозв'язані та підсилюють  дію один одного.

7.Кластери - це об'єднання  національних конкурентоспроможних  взаємозалежних галузей. Кластери  відображають динаміку конкурентних  переваг, і тому вони народжуються, поєднуються, розширяються, поглиблюються,  але можуть і звужуватися, згортатися  та розпадатися.

Висновок:

 Перевагою цієї теорії  є те, що вона показує роль, яку відіграють економічне середовище  установи, політика, культурні цінності  та лідери країни у забезпеченні  успіху фірм цієї країни у  певних сегментах ринку та  конкретних галузях економіки.  Іншими словами, вона пояснює властивості нації, які є передумовою успіху національної промисловості у міжнародній конкуренції.

Нині жодна країна світу  не може обійтись без зовнішньої торгівлі. За допомогою зовнішньої торгівлі національна  економіка взаємодіє з господарствами інших країн. Водночас вона є основним каналом, за допомогою якого світовий ринок через посередництво інтернаціональної  вартості, світових цін впливає на національне виробництво, диктуючи конкурентні техніко-економічні параметри  виробництва, рівень витрат, стандарти  якості, критерії ефективності тощо.Отже, в результаті виконання курсової роботи можна зробити такі висновки.  Міжнародна торгівля є засобом, який країни світу застосовують для розвитку і поглиблення спеціалізації  своїх економік, підвищення продуктивності праці та ефективного використання своїх ресурсів. Вона є взаємною економічною залежністю виробників товарів і послуг та споживачів з різних країн і відображає міжнародний поділ праці.  Розвиток і ускладнення міжнародної торгівлі знайшло своє відображення в еволюції теорій, що пояснюють рушійні сили цього процесу. Концепції міжнародної торгівлі були основою зовнішньоторговельних політик як спроби теоретичного осмислення та пояснення причини міжнародного товарного обміну, його динаміки, структури, ефективності та перспектив розвитку.  Існують два типи теорії торгівлі, які розрізняються за втручанням/не втручанням держави у структуру торгівлі. До теорій «невтручання» належать: теорії абсолютних переваг, відносних переваг, розміру країни, співвідношення факторів виробництва, життєвого циклу продукту, подібності країн тощо. До другого типу теорій відносяться теорії меркантилізму, неомеркантилізму, залежності та інші. Міжнародна торгівля слугує важливим засобом збалансованості між виробничими можливостями та перевагами споживачів, дозволяє отримувати продукти, в яких відчувається дефіцит, і реалізувати надлишок, котрий не поглинається внутрішнім ринком. Оптимізувати відносини міжнародної торгівлі покликані нині, насамперед, міжнародні економічні інститути, такі як СОТ, ЄС і інші міжнародні організації з урегулювання світових товарних ринків.Наша держава має дуже великий потенціал для розвитку міжнародних торгівельних відносин. Важливим кроком щодо інтеграції України до світового економічного простору з’явився вступ до Світової організації торгівлі, який став стимулом для подальшого поширення режиму вільної торгівлі на зовнішньоторговельні операції із західними країнами-сусідами та країнами дальнього зарубіжжя. Незважаючи на певні ризики та фінансову кризу, членство у СОТ має чіткі позитивні тенденції щодо покращення умов соціально-економічного розвитку України.  Після того, як Україна завершила процес приєднання до СОТ, почались переговори між Україною і ЄС про створення зони вільної торгівлі. Сучасні угоди про вільну торгівлю йдуть значно далі традиційних механізмів лібералізації обміну товарами. Сьогодні такі угоди передбачають вільний обмін послугами, визначають засади руху капіталу, містять правила захисту конкуренції, положення щодо дотримання певних стандартів праці, тощо.  Протягом останнього десятиліття ЄС залишається одним з основних торговельних партнерів України. Дослідження показали, що угода про зону вільної торгівлі з ЄС матиме позитивний вплив на економічний розвиток України. Україна та ЄС мають сприятливий режим торгівлі, проте подальші поліпшення, безумовно, необхідні.