Теоретичні питання

                                                               ЗМІСТ

І. Теоретичні питання

28. Охарактеризувати одно продуктовий матеріальний баланс……………….3

58.  Розкрити сутність, завдання та принципи планування інновацій………...5

ІІ. Терміни………………………………………………………………………..13

ІІІ. Задачі…………………………………………………………………………14

Список  використаної літератури……………………………………………….18 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                                І. Теоретичні питання

28. Охарактеризувати одно продуктовий матеріальний баланс 

     Суть  балансового методу планування полягає у застосуванні розрахунків, в яких потреби суспільства пов’язані з ресурсами.

     Балансовий  метод застосовується в плануванні для досягнення рівноваги в сферах виробничого і особистого споживання на основі порівняння матеріальних, трудових, фінансових ресурсів з потребою в них. Система балансів дає змогу забезпечити збалансованість окремих розділів плану і державного плану економічного і соціального розвитку в цілому. За допомогою цього методу розкриваються економічні зв’язки, пропорції, виявляються вузькі місця і Диспропорції, встановлюються величини дисбалансів у різних сферах економіки.

     Баланс – це документ у вигляді таблиці, в якому одна частина, що характеризує ресурси за джерелами надходження, дорівнює іншій частині, яка характеризує розподіл ресурсів за всіма напрямами.

     Баланси класифікуються за різними ознаками: видом виробничих ресурсів, охопленням кількості видів матеріальних ресурсів, формою виконання.

     За  видом виробничих ресурсів виділяються  баланси матеріальних, трудових, фінансових, природних ресурсів і виробничих потужностей.

     За  охопленням кількості видів матеріальних ресурсів розрізняють одно- і багатопродуктові баланси. Однопродуктові баланси мають, як правило, такий вигляд (табл. 1):

     Таблиця 1. Однопродуктовий матеріальний баланс

            Виробничо-експлуатаційні потреби відображають усі потреби в тому чи іншому виді продукції (ресурсі) у масштабах національної економіки. В цій статті з урахуванням норм витрат певного ресурсу на одиницю продукції та прогнозованого обсягу виробництва визначається загальна потреба в ресурсі. Наприклад, на виготовлення одного верстата з програмним управлінням витрачається 300 кг прокату чорних металів, випуск верстатів у плановому періоді за прогнозом досягне 200 тис, потреба в прокаті для цього виду продукції становитиме 60 тис. т (0,3 т • 200 тис). І так за всіма видами продукції, на виготовлення якої використовується прокат. Сумарна величина за всіма видами продукції буде відображати виробничо-експлуатаційні потреби.

     У статті “Капітальне будівництво” визначається потреба в ресурсах, виходячи з норми витрат на одиницю  капітальних робіт у будівництві  та їх запланованого обсягу. Так, норма витрат прокату чорних металів на капітальне будівництво одиниці робіт становить 40 кг. У плановому періоді передбачається обсяг капітального будівництва 15 тис. м². Витрати прокату на ці потреби становитимуть 600 т (40 кг • 15 000).

     Ринковий  фонд створюється на основі дослідно-статистичних норм або на основі звітних даних  за попередній плановий період з їх коригуванням відповідно до ситуації на ринку певного ресурсу.

     Величина  експорту (імпорту) визначається на основі довготермінових договорів і угод, укладених з організаціями, які здійснюють зовнішньоекономічну діяльність. Крім того, в цій роботі беруть участь самі підприємства, які мають право безпосереднього виходу на міжнародний ринок.

     Залишки на початок і кінець планового  періоду визначаються на основі статистичних даних і ґрунтуються на одночасному обліку ресурсів.

     У прибутковій частині балансу  відображається основне джерело  ресурсів – їх виробництво в плановому  періоді. Плановий обсяг виробництва  певного ресурсу визначається за формулою:

     В_пр.= ВП_с.р. * К_{в.п .}                                                (1)

     де  ВП_C.P. – середньорічна виробнича потужність галузі (або групи підприємств), що виготовляють той чи інший ресурс;

     K_в.n. – коефіцієнт використання виробничих потужностей.

     Мобілізація внутрішніх резервів передбачає економію певних видів ресурсів, яка досягається: зниженням норми витрат при зберіганні, перевезенні та використанні ресурсів; впровадженням ресурсозберігаючих технологій; використанням взаємозамінних матеріалів (при дефіциті одних та наявності інших). 
 

58.  Розкрити сутність, завдання та принципи планування інновацій 

     Інновації – це процес впровадження, реалізації або використання новацій у діяльності організацій, підприємств. Інноваційна діяльність — це комплекс дій, спрямованих на втілення результатів наукових досліджень у нових продуктах, технологіях, устаткуванні, організаційних рішеннях тощо. Вище керівництво компанії має визначити власну інноваційну політику — проактивну (яка випереджає можливі зміни в галузі чи дії конкурентів) чи реактивну (що реагує на зміни чи дії конкурентів) та стратегію — інноваційного лідера чи послідовника. Від цього залежить організація інноваційної діяльності підприємства, яка може здійснюватися власними підрозділами чи шляхом участі підприємства в наукових організаційних структурах, або ж полягати в придбанні інновацій на стороні.

     Для цього на підприємствах створюють  підрозділи, що координують та здійснюють інноваційну діяльність, а саме:

     – науково-технічні ради в межах усієї компанії (визначають напрями інноваційної діяльності);

     – відділи розроблення нової продукції;

     – відділи науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР);

     – тимчасові творчі науково-технічні колективи, групи;

     – координаційні та робочі групи для участі в бізнес-інкубаторах, технопарках, технополісах.

     Останнім  часом у компаніях з’являються  так звані департаменти (відділи) розвитку, які відповідають, у тому числі, і за організацію та результати інноваційної діяльності.

     Серед розмаїття можливих інновацій у контексті ОТР варто насамперед звернути увагу на технологічні, що пов’язані з методами виробництва, та нетехнологічні, які стосуються організаційно-управлінських та фінансово-економічних аспектів діяльності підприємства. Інновації можуть бути стратегічного або тактичного спрямування, принципово новими (базовими) чи поліпшувальними. Останнім часом виокремлюють техно-інновації, що спрямовані на підвищення техніко-технологічного рівня підприємства, та бізнес-інновації, що стосуються нових технологій ведення бізнесу (економічні, фінансові, структурні, організаційні). Тож, інновації можливі й навіть необхідні в будь-якій сфері діяльності підприємства — маркетинговій, виробничій, фінансовій, збутовій, науково-дослідній, управлінській.

     Об’єктами інновацій на підприємстві можуть виступати:

     – продуктовий портфель (види продукції та послуг);

     – маркетингова й збутова діяльність;

     – матеріальні ресурси, що споживаються;

     – якість продукції підприємства в цілому;

     – засоби виробництва;

     – методи й технологія виробництва;

     – організація праці та процесів;

     – персонал підприємства й соціальна інфраструктура;

     – системи та методи управління (у функціональних сферах і на підприємстві в цілому);

     – організаційні структури;

     – інформаційні системи;

     – інші сфери діяльності.

     Значна  частина названих об’єктів інновацій (наприклад, якість продукції та підприємства в цілому, засоби виробництва, методи й технологія виробництва, організація праці й процесів) зумовлює технічний та організаційний розвиток підприємства.

     Технічний розвиток виробництва полягає у створенні та підвищенні рівня техніко-технологічного потенціалу, який би відповідав поточним і стратегічним цілям підприємства.

     Організаційний  розвиток, що сприяє ефективнішому  функціонуванню виробничих процесів і підприємства в цілому, здійснюють удосконаленням наявних та впровадженням нових управлінських технологій, методів і форм організації праці й виробництва. Тому план ОТР має міжфункціональний характер і вміщує як плани інноваційної діяльності, якою займаються науково-дослідні та дослідно-конструкторські підрозділи, так і проекти технічної та інших служб щодо ремонту обладнання, заміни застарілого устаткування, підвищення якості продукції, поширення передових методів організації праці тощо. Він виконує такі основні ролі:

     – по-перше, відображає стратегію і тактику підприємства у сфері інноваційної діяльності, яка є чинником створення конкурентних переваг, формування й розвитку потенціалу фірми;

     – по-друге, формує портфель проектів, реалізація яких має забезпечити виконання стратегічних планів компанії;

     – по-третє, узагальнює план заходів, що є «підтримуючими» для досягнення запланованих підприємством обсягів продажу, їхнього ресурсного, кадрового, організаційного забезпечення.

     Стратегічне управління інноваціями орієнтоване  на визначення і досягнення перспективних цілей (завоювання більшої частки ринку, забезпечення високих темпів стійкого економічного розвитку тощо) в умовах конкурентного середовища, що відображене в системі стратегічних планів: загальнокорпоративних, планів стратегічних господарських одиниць, на які поділено підприємство, планів функціональних сфер діяльності (маркетингової, інвестиційної, виробничої, інноваційної та ін.). Серед них важливе місце посідають плани інноваційної діяльності.

     Планування  інноваційної діяльності підприємства в межах загальної стратегії (рис. 3) охоплює такі етапи: аналіз зовнішнього середовища і прогнозування його розвитку; аналіз внутрішнього середовища підприємства; визначення загальної стратегії підприємства; визначення інноваційних можливостей; формування стратегічних інноваційних цілей; розроблення концепції інноваційної стратегії; формування планів і програм інноваційної діяльності; розроблення і реалізація інноваційних проектів.

     Рис. 3. Основні етапи стратегічного планування інноваційної діяльності підприємства 

     Аналіз  зовнішнього середовища і прогнозування  його розвитку. На цьому етапі аналізують поточну кон'юнктуру ринку і її визначальні фактори, прогнозують розвиток кон'юнктури. Виділяють фактори, що сприяють розвитку підприємства, створюючи для нього нові можливості, і фактори, що можуть становити загрозу. їх співвідношення впливає на вибір загальної та інноваційної стратегії підприємства. Якщо можливості значні, підприємство може обрати наступальну стратегію, якщо незначні — стратегію «за нагодою». Якщо ж аналіз покаже перевагу загроз, необхідно дотримуватися захисної стратегії.

     Аналізувати зовнішнє середовище слід ретельно, досліджуючи фактори прямої та опосередкованої дії. Зокрема, загрозу для підприємства можуть становити не лише конкуренти, а й обмеження з боку патентно-ліцензійного, податкового законодавства, що гальмує впровадження інновацій. Водночас зміни у законодавстві, що погіршують становище підприємства (наприклад, підвищення ставок експортного чи імпортного мита), можуть одночасно слугувати поштовхом для пошуку інновацій, які дадуть змогу компенсувати дію цих загроз.

     Істотний  вплив на інноваційну активність мають й інші інституційні чинники, що формують умови економічної діяльності. Так, прогалини в чинному законодавстві України, що створюють незаслужені конкурентні переваги деяким підприємницьким суб'єктам без упровадження ними інновацій, заохочують рентоорієнтовану поведінку (таку, що передбачає лише використання певних ресурсів без їх відновлення) й інших вітчизняних підприємств, втрату ними інтересу до інновацій. Високі кредитні ставки перешкоджають залученню інвестицій на реалізацію масштабних інноваційних проектів. Це формує негативний інноваційно-інвестиційний клімат, який не дає змоги розвиватися інноваційним процесам. І навпаки, тенденції до зниження вартості кредитів розширюють інноваційні можливості підприємств, дають змогу реалізувати дорогі наукомісткі проекти, комерційна віддача від яких може бути значно більшою. Аналіз внутрішнього середовища підприємства. На цьому етапі аналізують результати минулої діяльності, ефективність функціонування підприємства загалом і за окремими видами діяльності, на основі чого визначають його сильні та слабкі сторони. Сильними сторонами підприємства вважають:

     – міцні ринкові позиції;

     – великі масштаби виробництва;

     – наявність унікальної технології;

     – переваги в сфері витрат;

     – високу кваліфікацію працівників підприємства;

     – позитивний імідж;

     – наявність інновацій і можливості їх реалізації;

     – винахідливість у функціональних сферах діяльності;

     – стійке фінансове становище;

     – доступ до закритих для широкого загалу джерел інформації;

     – можливість залучення рідкісних ресурсів тощо.

     До  слабких сторін підприємства відносять:

     – нездатність фінансувати необхідні зміни стратегії;

     – застарілу технологію;

     – відсутність управлінського хисту і концептуального мислення у вищого керівництва;

     – надмірну централізацію управління;

     – відсутність деяких видів ключової кваліфікації та компетенції у працівників;

     – відставання у сфері досліджень і розробок;

     – відсутність ефективної системи контролю;

     – неефективні системи мотивації та оплати праці;

     – надто вузьку спеціалізацію;

     – слабку маркетингову діяльність тощо.

     Цей перелік містить позиції, що стосуються безпосередньо інноваційної діяльності і дають змогу оцінити інноваційний потенціал підприємства. Інноваційний потенціал формує його здатність створювати й використовувати інновації і впливає на вибір і реалізацію інноваційної стратегії.

     Визначення  загальної стратегії підприємства. Здійснюється на основі зіставлення місії підприємства, його сильних і слабких сторін, а також можливостей і загроз зовнішнього середовища. Полягає у виборі одного із можливих напрямів поведінки підприємства у майбутньому.

     Виділяють такі три напрями:

     – стратегія стабільності (обмеженого зростання): передбачає підтримання існуючих розмірів підприємства і напрямів його ділової активності;

     – стратегія зростання: полягає у збільшенні розмірів фірми через нарощування виробничих потужностей та освоєння нових напрямів діяльності шляхом самофінансування або придбання чи злиття з іншими фірмами;

     – стратегія скорочення: використовують за несприятливих для фірми обставин; передбачає «відсікання зайвих» підрозділів чи видів діяльності (тих, що перестали бути рентабельними), переорієнтацію ділової активності, самоліквідацію.

     Оперативне  управління інноваційною діяльністю має  своїм завданням визначення найефективніших  шляхів і засобів реалізації прийнятої  стратегії розвитку. Воно полягає у послідовному виконанні основних управлінських функцій (планування, організування, контроль, мотивування) у короткостроковому періоді.

     Планування  інновацій. Воно охоплює продуктово-тематичне, техніко-економічне та календарне.

     Продуктово-тематичне  планування. Передбачає формування продуктово-тематичного портфеля інноваційної діяльності, підготовку програм і заходів оновлення продукції, удосконалення технології та організації виробництва, оптимізацію виробничих програм підприємства загалом і його окремих підрозділів.

     Техніко-економічне планування. Визначає обсяги робіт, що мають бути виконані за кожним інноваційним проектом, розраховує потребу в матеріальних, фінансових і трудових ресурсах і визначає джерела їх залучення. Передбачає оцінювання економічних результатів і ефективності впровадження новацій, складання відповідних бюджетів, розроблення системи мотивування працівників, які здійснюють інноваційну діяльність.

     Календарне  планування. Полягає у визначенні обсягів робіт на кожний календарний період року (квартал, місяць, декаду, день), плануванні завантаження підрозділів і виконавців, розробленні календарних графіків реалізації окремих інноваційних проектів і їх узгодженні з календарними планами поточного виробництва.

     Організування. У його процесі здійснюють розподіл завдань у просторі — за підрозділами, задіяними в інноваційному проекті, та окремими робочими місцями. Визначають порядок надходження коштів та постачання матеріальних ресурсів і окреслюють завдання кожного виконавця.

     Контроль. Забезпечує реалізацію планів згідно з графіком і виділеними ресурсами, даючи змогу своєчасно вносити корективи у плани чи дії виконавців. Для його ефективності необхідно ще у процесі складання календарних планів використовувати інструменти, що допомагають менеджерам контролювати терміни виконання робіт і їх результати. Найчастіше з цією метою використовують метод управління за цілями та мережеві методи управління.

ІІ. Терміни 
 

3. Баланс виробничої  потужності-  система показників, яка характеризує динаміку виробничих потужностей, що спричинюється умовами відтворення і ступенем використання, як правило, активної частини основних виробничих фондів.

33. Нормативна база планування- це основа раціональної організації і планування діяльності підприємств різних форм власності.

63. Системи лімітування  та забезпечення цехів матеріалами- лімітування представляє собою систему планового обмеження відпуску матеріалів у виробництво у відповідності з обґрунтованою потребою цехів у матеріалах.

18. Зведений кошторис  витрат- кошторис витрат являє собою зведений план усіх витрат підприємства на майбутній період виробничо-фінансової діяльності. Вона визначає загальну суму витрат виробництва за видами використовуваних ресурсів, стадіям виробничої діяльності, рівнями управління підприємством та інших напрямах витрат.

56. Реалізована продукція- це товарна продукція, що поставлена замовникам й оплачена ними. За складом товарна й реалізована продукція однакові. Кількісно товарна й реалізована продукція відрізняються за величиною залишків нереалізованої продукції на початок і кінець планового періоду. 
 
 
 
 
 
 
 
 

ІІІ. Задачі 

     Задача  № 16 

     Скласти плановий баланс сировини для виробництва  продукції

     Таблиця 2 Вихідні дані

     Рішення: Визначаємо плановий обсяг виробництва:

     ОВ_І = 34 + 12 + 1,2 + 3,08 + 0,5 = 50,78 тис. т

     ОВ_ІІ = 31 + 15 + 1,4 + 4,1 + 0,4 = 51,9 тис. т

     Визначаємо  планове надходження молока:

     Н_І = 69,82 + 0,49 = 70,31 тис. т

     Н_ІІ = 77,8 + 1,5 = 79,3 тис. т

     Визначаємо  фактичний обсяг надходження  молока:

     Н_І = 70,31 * 3,7/3,6 = 72,26 тис. т

     Н_ІІ = 79,3 * 3,7/3,5 = 83,83 тис. т

     Розраховуємо  норму повернення знежиреного молока колективним господарствам:

     НП_І = 72,26 * 0,2 = 14,45 тис. т

     НП_ІІ = 83,83 * 0,2 = 16,77 тис. т

     Визначаємо  норму виходу сироватки у виробництві сирів від кількості нормалізованої суміші:

     НВ_І = 14,45 * 0,75 = 10,84 тис. т

     НВ_ІІ = 16,77 * 0,75 = 12,58 тис. т

     Визначаємо  втрати незбираного молока під час сепарування:

     Внм_І = (72,26 – 14,45) * 0,0042 = 0,243 тис. т

     Внм_ІІ = (83,83 – 16,77) * 0,0042 = 0,282 тис. т

     Визначаємо  втрати знежиреного молока під час сепарування:

     Взм_І = 14,45 * 0,005 = 0,072 тис. т

     Взм_ІІ = 16,77 * 0,005 = 0,084 тис. т

     Визначаємо  норми витрат незбираного молока:

     Молоко: НВ_І = 34 * 0,871 = 29,614 тис. т

     НВ_ІІ = 31 * 0,871 = 27,001 тис. т

     Кефір: НВ_І = 12 * 0,873 = 10,476 тис. т

     НВ_ІІ = 15 * 0,873 = 13,095 тис. т

     Сир: НВ_І = 1,2 * 5,609 = 6,731 тис. т

     НВ_ІІ = 1,4 * 5,609 = 7,853 тис. т

     Сметана: НВ_І = 3,08 * 8,284 = 25,515 тис. т

     НВ_ІІ = 4,01 * 8,284 = 33,219 тис. т

     Морозиво: НВ_І = 0,5 * 2,8 = 1,4 тис. т

     НВ_ІІ = 0,4 * 2,8 = 1,12 тис. т

     Визначаємо  норми витрат знежиреного молока: