Трудове право. 2
Зміст
1. Суспільні відносини,
що становлять предмет
2. Поняття колективних
угод та їх види...............
3. Додаткові відпустки
у зв'язку з навчанням та
соціальні відпустки...........
Використана література....................
1. Суспільні відносини,
що становлять предмет регулювання трудового
права в Україні
Для того щоб з'ясувати предмет певної галузі права, необхідно встановити, що є об'єктом його регулювання, коло яких питань він охоплює, яке місце, значення та роль цієї галузі в загальній системі права.
Проблема предмета трудового права України — проблема не абстрактна. В предметі проявляються ті сторони суспільного життя, які повинні знайти відображення в праві, мають бути урегульованими в правовому порядку.
В основі життя людей завжди лежать потреби матеріального характеру. З метою досягнення того чи іншого результату люди вступають у відносини між собою. Це створює в суспільстві різноманітні соціально-економічні відносини — майнові, особисті немайнові, адміністративні, трудові, шлюбно-сімейні, фінансові та ін.
До предмета права входить не вся система суспільних відносин. Оскільки право пов'язане з волею, то до предмета права входять лише ті суспільні відносини, що носять вольовий характер. Цей характер предмета права обумовлений тим, що природа, взята поза зв'язком з людиною, не може самостійно стати предметом уваги законодавця.
Характерною особливістю права є те, що воно відображає тільки сучасні суспільні відносини. Не може регулюватись минуле, бо воно є незворотним. Те ж саме можна сказати й про майбутнє. Його можна передбачити, уявити, але не врегулювати.
Реалізуючі конституційне право на працю, громадяни України мають можливість вступати в різні суспільні відносини щодо застосування своєї здатності до праці. Обґрунтованість такої системи правового регулювання різними галузями права відносин по участі в праці була в свій час піддана сумніву деякими вченими, які висловились за розширення предмета трудового права. Вносилися пропозиції про віднесення до предмета трудового права всіх правовідносин, основним змістом яких є суспільні відносини по праці.
Багато представників
науки трудового права
Громадянам надається реальна можливість займатися працею в різних формах: робота на державних підприємствах, в установах, організаціях; робота в кооперативних промислових і сільськогосподарських підприємствах; індивідуальна трудова діяльність; робота на підставі цивільно-правових договорів тощо. Поєднання з працею є такою загальною особливістю більшості відносин, що не дає ще можливості визначити межі впливу норм трудового права на суспільні відносини по застосуванню праці. Ще в 50-х роках XX ст. А. Пашерстник відзначав, що трудове право регулює відносини по застосуванню праці громадян незалежно від форм власності, з якою вона пов'язана, і галузі господарського управління або соціально-культурного будівництва, в якій вона застосовується.
Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 травня 1998 р. роз'яснив судам, що трудові відносини в селянському (фермерському) господарстві визначаються і регулюються його членами (ст. 23 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»), а в кооперативних і колективних підприємствах можуть бути визначені законодавством про них або їх статутами особливості праці їх членів; чинне законодавство не поширює на випадки виключення із членів кооперативів або колективних підприємств, звільнення їх з певних посад, переведення їх на іншу роботу норми Кодексу законів України про працю.
Тут йдеться про членів цих виробничих об'єднань. Коли ж громадянин працює тут як найманий працівник, то на нього в повному обсязі поширюється законодавство про працю.
Із сказаного вище
необхідно зробити висновок про
те, що предметом регулювання
Наймана праця громадян, де б вона не застосовувалась, навіть на базі індивідуальної приватної власності, повинна регулюватися єдиною галуззю — трудовим правом, тим більш, що Закон України «Про підприємства в Україні» не перешкоджає застосуванню норм трудового законодавства на всіх видах підприємств.
Таким чином, об'єктом регулювання трудового права є суспільні трудові відносини, змістом яких виступає наймана праця. Будучи врегульованими нормами права, суспільні трудові відносини набувають форми правових відносин. Саме ці відносини становлять головну, найчисленнішу групу відносин, що регулюються трудовим правом.
Проте предмет трудового права не тотожний з трудовими відносинами. Трудове право регулює й інші відносини, що безпосередньо пов'язані з працею. В період переходу України до ринкових відносин значною мірою поширилися відносини по працевлаштуванню, які передують трудовим відносинам. Таке передування не є обов'язковим, оскільки трудові відносини можуть виникнути і з безпосереднього волевиявлення сторін про укладення трудового договору про працю як робітника, так і службовця.
В рамках трудових відносин працівник вступає у відносини з іншими працівниками, які працюють поряд. Створюються трудові колективи, трудящі об'єднуються в професійні спілки, що в інтересах працюючих вступають у відносини з власниками підприємств, установ, організацій або уповноваженими ними органами. Виникають колективні правові відносини, які є похідними від трудових відносин. Такі відносини створюються за участю робітників і службовців в управлінні виробництвом, при встановленні умов праці, застосуванні цих умов і законодавства про працю.
Виробництво матеріальних благ викликає виникнення відносин щодо їх розподілу. Такий розподіл, коли він здійснюється у формі заробітної плати, є елементом змісту трудових правовідносин. Але відносини щодо розподілу існують і тоді, коли конкретний працівник через вік, хворобу чи інвалідність тимчасово або постійно не може виконувати своїх обов'язків.
Працівник, тимчасово втративши працездатність, матеріально забезпечується за рахунок коштів державного соціального страхування тільки за наявності трудових правовідносин, що при цьому не припиняються. Працівник лише замість заробітної плати забезпечується допомогою, розмір якої визначається залежно від заробітку, який він одержував раніше.
На зміну трудовим правовідносинам постійно або на тривалий строк приходять пенсійні правовідносини, які також виникають залежно від трудової діяльності робітників і службовців.
Таким чином, поряд з трудовими в галузі суспільної організації праці створюються відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по соціальному страхуванню і пенсійному забезпеченню трудящих, які також належать до предмета регулювання трудового права України. Всі ці відносини групуються навколо трудових відносин, які в даній системі є головними.
Звідси ми визначаємо, що предметом трудового права України є суспільні трудові відносини, які виникають із застосування робітниками і службовцями здатності до праці в суспільному виробництві, відносини по працевлаштуванню, колективні правові відносини і відносини по матеріальному забезпеченню робітників та службовців в разі тимчасової або постійної втрати працездатності.
Трудове право України встановлює порядок виникнення, зміни та припинення трудових відносин робітників і службовців, міру їх праці і міру винагороди за працю», правила внутрішнього трудового розпорядку підприємств, установ і організацій, заохочення і дисциплінарні стягнення, правила охорони праці, порядок розгляду трудових спорів і укладення колективних договорів.
Система правовідносин
адекватна предмету права за умови,
що право правильно відображає життя.
Але це не означає, що предметом права
є самі правовідносини, хоч би тому,
що предмет права незалежний від правових норм, а правовідносини
як фактичні відносини, врегульовані правом,
проявляються лише внаслідок того, що
існує право.
2. Поняття колективних
угод та їх види
Світовий досвід виробив ефективний засіб досягнення консолідації та соціального миру в суспільстві. Це — соціальне партнерство на державному, галузевому та виробничому рівнях. Тика система передбачає обов'язковий діалог, хоч би яким важким він не,був, між профспілками, урядом та підприємцями. Це є єдиною цивілізованою альтернативою руйнівним сірникам, які ще більше погіршують економічну ситуацію, посилюють розлад у суспільстві.
Система соціального партнерства почала складатися в Україні на початку 90-х XX ст., років, у складних умовах переходу економіки від жорсткої командно-планової системи до господарювання на ринкових засадах. На сучасному етапі становлення системи соціального партнерства, коли одна з його сторін — підприємці — ще не сформувалася, саме державі, яка переважно і виступає в ролі роботодавця, та профспілкам належить провідна роль.
Основою цивілізованих відносин профспілок з державою є укладення колективних угод. Поняття «колективна угода» в законодавстві України з'явилося порівняно недавно з прийняттям Закону України «Про колективні договори і угоди». До цього існували тарифні угоди, які укладалися на міжгалузевому, галузевому, територіальному та виробничому рівнях. Тарифна угода визначалась як договір між представниками сторін переговорів з питань оплати праці та соціальних гарантій.
Закон України «Про колективні договори і угоди» визначив правові засади розробки, укладення та виконання колективних угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників. Метою укладення колективних угод є не тільки вирішення питань оплати праці і соціальних гарантій, а й регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Законодавець розрізняє поняття колективного договору і угоди, хоча по суті колективний договір є різновидом колективної і угоди, яка укладається на виробничому рівні. Але, незважаючи на спільні риси колективної угоди і договору, таке розмежування викликано наявністю між ними відмінностей і особливостей. Основною відмінністю є те, що колективна угода має специфічну сферу укладення. Відповідно до ст. 2 названого Закону колективна угода укладається на державному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.
Сторонами Генеральної угоди виступають професійні спілки, які об'єдналися для ведення колективних переговорів і укладення Генеральної угоди, та власники або уповноважені ними органи, які об'єдналися також для проведення таких переговорів. Оскільки в Україні в даний час більшість найманих працівників зайнято в державному секторі економіки, інтереси власника при укладенні Генеральної угоди представляє Кабінет Міністрів України.
Право представляти інтереси трудящих при укладенні Генеральної угоди законом надається об'єднаним з цією метою профспілкам. На відміну від інших видів колективних угод і колективних договорів при укладенні Генеральної угоди закон визнає повноважними представниками трудящих лише професійні спілки і не містить формулювання «профспілки та інші уповноважені трудовим колективом органи». Такий підхід викликаний відсутністю на державному рівні іншої, крім професійних спілок, організації, що представляє трудящих, яка була б такою масовою, мала б такий досвід роботи і авторитет серед трудящих. Але інші представницькі організації трудящих не позбавляються можливості брати участь в переговорах і при укладенні Генеральної угоди.
В Україні генеральні угоди почали укладатись з 1991 р. До кінця 2002 р. було укладено сім угод: в 1991, 1992 та 1993 р., коли угоди укладались на один рік. Правда, угода 1993 р. згодом була продовжена на 1994 р.
У наступному Генеральні угоди укладались на два роки: на 1995-1996 роки; на 1997-1998 роки; на 1999-2000 роки, яка була продовженою на 2001 рік; на 2002-2003 роки1.
При підписанні двох перших угод на 1991 та 1992 pp. крім Кабінету Міністрів України другою стороною виступило лише єдине профспілкове об'єднання — Федерація профспілок України. В підписанні двох наступних угод взяли участь різні профспілкові об'єднання, що були створені в державі. Роботодавці участі в переговорах по укладанню угод не брали.
Об'єднання роботодавців взяли участь в переговорах по укладенню трьох останніх генеральних угод. В переговорах по підписанню угоди на 1997—1998 роки взяв участь Український союз промисловців і підприємців. У переговорах по укладенню двох останніх Генеральних Угод взяла участь Конференція роботодавців України. Але в усіх трьох випадках об'єднання роботодавців виступили не як самостійна сторона, а єдиною, об'єднаною стороною з Кабінетом Міністрів України.
Це дає підстави вважати, що на державному рівні соціальне партнерство при переговорах і укладенні Генеральної угоди в Україні здійснюється не на трьох, як у всьому світі, а на двосторонній основі. Підприємці поки що окремою стороною у переговорному процесі не виступають, що можна пояснити тим, що приватні роботодавці в Україні ще достатньо не організовані.
Характерним є також зазначення в генеральних угодах 1997, 1999 та 2002 pp. про підписання угод лише в двох примірниках, «які зберігаються у кожної із Сторін і мають однакову силу».
В розділах Генеральної угоди сформульовано норми, що стосуються забезпечення продуктивної зайнятості та соціального захисту населення від безробіття, гарантії оплати праці та її захисту; забезпечення соціальних гарантій, групових відносин, режиму праці і відпочинку, охорони праці, здоров'я і навколишнього середовища; соціального забезпечення; гарантій у приватизації; соціального партнерства; умов внесення змін і доповнень до угоди, контролю за її виконанням, відповідальності за недотримання її положень тощо.
Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об'єднання власників або інші представницькі організації роботодавців. На підприємствах державної власності інтереси власника представляють міністерства і відомства. Інтереси ж працюючих представляють галузеві об'єднання профспілок.
Угода на регіональному
рівні укладається між
За наявності на галузевому чи територіальному рівні кількох профспілок або їх об'єднань чи інших уповноважених трудовим колективом на представництво органів вони повинні сформувати спільний представницький орган для ведення переговорів і укладення колективної угоди. У разі недосягнення згоди у створенні спільного представницького органу угода вважається укладеною, якщо її підписали представники профспілок чи їх об'єднань або інші уповноважені трудовим колективом на представництво органи, до яких входить більше половини найманих працівників галузі, території.
Законодавець послідовно відстоює право інших, крім професійних спілок, організацій трудящих на участь в колективних переговорах і укладення колективних угод, а також право трудящих самим вирішувати, які організації представлятимуть їх інтереси.
Колективна угода є
нормативним актом, її положення
діють безпосередньо і є обов'
Колективна угода є багатоплановим актом, оскільки вона регулює всі відносини на підприємствах, на які поширюється дія угоди. її особливістю є наявність в її змісті нормативних і зобов'язальних положень. Нормативні положення угоди являють собою сукупність локальних норм з основних питань праці, її оплати, умов і охорони праці, соціально-побутових питань. Зобов'язальні положення на відміну від нормативних не мають загального характеру і полягають у виконанні конкретних разових дій, якими вичерпуються. Порівняно з колективними договорами частка зобов'язальних положень в угодах значно менша.
Порядок укладення колективної угоди є досить демократичним. Однією з її сторін виступають уповноважені представники трудящих, хоча їх участь у розробці і укладенні угоди опосередкована через їх представників.
Порядок ведення переговорів, розробки проекту та укладення колективних угод майже не відрізняється від порядку укладення колективного договору. Сторони ведуть колективні переговори, утворюють робочу комісію, яка готує проект угоди, використовують прямі процедури для регулювання розбіжностей тощо. Але колективна угода на відміну від договору не виноситься на схвалення трудовими колективами.
Сторони, що уклали угоду, повинні інформувати громадян , через засоби масової інформації про зміну угоди та хід її реалізації. Галузеві та регіональні угоди підлягають повідомній реєстрації Міністерством праці України в порядку, передбаченому Положенням про порядок повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 225. Така реєстрація проводиться з метою забезпечення можливості для врахування умов, що вміщують угоди, під час розгляду трудових спорів.
Колективна угода є строковим актом. Вона укладається на певний строк і набирає чинності з дня їі підписання представниками сторін або з дня, зазначеного в угоді.
Угодою на державному
рівні регулюються основні
Структура Генеральної угоди законодавчо не визначена, тому це питання вирішується сторонами під час проведення переговорів.
Чинне законодавство і наука трудового права не дають визначення поняття колективної угоди. З урахуванням наведених вище відправних позицій можна визначити колективну угоду як строкову угоду, яка укладається між власниками та органами, що уповноважені представляти трудящих на державному, галузевому та регіональному рівнях, про встановлення нормативних положень у сфері праці та соціально-побутових питань, які є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, з метою врегулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів держави, трудящих і власників, а також уповноважених ними органів.
3. Додаткові
відпустки у зв'язку з
Працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх (змінних) школах, класах, групах з очною,.заочною формами навчання, при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання випускних екзаменів в основній школі — тривалістю 10 календарних днів; випускних екзаменів у старшій школі — тривалістю 23 календарних дні; перевідних екзаменів в основній та старших школах — від 4 до«6 календарних днів без урахування вихідних.
Працівникам, які складають екзамени екстерном за основну або старшу школу, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю відповідно 21 та 28 .календарних днів.
Працівникам, які успішно навчаються на вечірніх відділеннях професійно-технічних закладів освіти, надається додаткова оплачувана відпустка для підготовки та складання екзаменів загальною тривалістю 35 календарних днів протягом року.
Працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою і заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та екзаменів: для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих закладах освіти першого та другого рівня акредитації з вечірньою формою навчання — 10 календарних днів щорічно; третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 20 календарних днів щорічно; незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — 30 календарних днів щорічно.
На період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та екзаменів: для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих закладах освіти першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання, відпустки надаються тривалістю 20 календарних днів щорічно; третього та четвертого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання — 30 календарних днів щорічно; незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — тривалістю 40 днів щорічно.
На період складання державних екзаменів у вищих закладах освіти незалежно від рівня акредитації відпустки надаються тривалістю 30 календарних днів.
Для підготовки та захисту дипломного проекту (роботи) студентам, які навчаються у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання першого та другого рівня акредитації, відпустка надається на два місяці, а у вищих закладах освіти третього і четвертого рівнів акредитації — на чотири місяці.
Працівникам, допущеним до складання вступних екзаменів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, для підготовки та складання екзаменів надається один раз на рік додаткова оплачувана відпустка з розрахунку 10 календарних днів на кожний екзамен.
Працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів та за їх бажанням протягом чотирьох років навчання — один вільний від роботи день на тиждень з оплатою його в розмірі 50 відсотків середньої заробітної плати працівника.
Для працівників, які навчаються без відриву від виробництва у вищих закладах освіти з вечірньою та заочною формами навчання, де навчальний процес має свої особливості: культура (народна художня творчість), музичне мистецтво (фортепіано, орган, оркестрові струнні інструменти, спів, диригування і композиція), музичне мистецтво естради, звукорежисура, музичне виховання — понад відпустки, що передбачені для осіб, які навчаються з відривом від виробництва, щорічно надаються відпустки по 10 календарних днів із збереженням заробітної плати та по 10 календарних днів без збереження заробітної плати.
Працівникам, які успішно навчаються за вечірньою та заочною формами навчання у вищих навчальних закладах театрального мистецтва (акторське мистецтво, режисура, хореографія, сценографія), кінотелемистецтва (кінорежисура, телережисура, кінотелеоператорство), понад відпустки, що передбачені для осіб, які навчаються з відривом від виробництва, що'річно надаються відпустки по 20 календарних днів із збереженням заробітної плати та по 10 календарних днів без збереження заробітної плати.
Тим, хто навчається за вечірньою та заочною формами навчання філології (мова та література), щорічно додатково надається по 10 календарних днів відпустки без збереження заробітної плати.
Відпустки надаються відповідно на період настановчих занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та екзаменів, державних екзаменів, підготовки та захисту дипломного проекту (роботи).
Творчі відпустки відповідно до Умов, тривалості, порядку надання та оплати творчих відпусток, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 р. № 45, надаються працівникам підприємств незалежно від форм власності за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо.
Для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата наук творча відпустка надається тривалістю до трьох місяців та на здобуття наукового ступеня доктора наук — до шести місяців. Ці відпустки надаються за умови, що працівник успішно поєднує основну діяльність із науковою роботою.
Творча відпустка надається на підставі заяви працівника та рекомендації вченої ради про доцільність надання такої відпустки. Для закінчення дисертації відпустка не надається особам, які закінчили відповідну аспірантуру чи докторантуру, а також здобувачу одного й того ж наукового ступеня повторно.
Для написання підручника чи наукової праці творча відпустка тривалістю до трьох місяців надається працівнику, який успішно виконує основну роботу, поєднуючи її з творчою. Відпустка надається на підставі заяви працівника та довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці до плану випуску видань на поточний рік. Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського колективу.
Творчі відпустки надаються працівникам поряд з іншими відпустками і оформляються наказом власника підприємства або уповноваженого ним органу. На час творчих відпусток за працівниками зберігається місце роботи (посада) та заробітна плата.
Студентам, які навчаються в закладах вищої освіти, на їх прохання може надаватись академічна відпустка. Це перерва у навчанні, право на яку студент отримує при наявності поважних причин: зниження працездатності внаслідок порушення функцій організму, які зумовлені гострими захворюваннями, що потребують тривалого відновлюваного лікування. При захворюванні підставою надання академічної відпустки є висновок лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) студентської поліклініки, а там,
де вона відсутня, головним
лікарем лікувально-
Академічна відпустка за медичними показниками, а також у випадку, коли студент хоче взяти перерву в навчанні з метою заробити кошти для оплати навчання, вирішується ректором вищого навчального закладу виданням відповідного наказу із зазначенням підстави надання відпустки та її тривалості.
Допуск до навчання студентів, у яких завершився строк академічної відпустки, також здійснюється наказом ректора вищого закладу освіти на підставі заяви студента, яка подається не пізніше двох тижнів до початку навчального семестру. Студенти, що не подали документи в установлений строк, відраховуються з вищого закладу освіти.
Визнаючи за жінкою не тільки роль трудівниці, а й її соціальну материнську роль, Українська держава на доповнення загальних правових норм надає жінкам додаткові права, що створюють реальну можливість поєднувати виробничу роботу з материнством.
Соціальні норми права враховують анатомо-фізіологічні особливості організму жінок з метою його захисту і обумовлену цими особливостями соціальну роль'жінки по народженню дітей та догляду за малодітними дітьми. Створення таких норм є необхідним не лише для жінок, а й соціально необхідним для суспільства, зацікавленого у вихованні здорового молодого покоління з гармонійним розвитком фізичних і духовних сил.
