Цивільна оборона зарубіжних країн

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ  «КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ» 

Кафедра теорії, практики і перекладу англійської  мови

Факультет лінгвістики

Контрольна  робота

З дисципліни «Цивільна  оборона»

Виконала:

Ст. гр. ЗЛА-71

Гранат Т. О.

Київ 2012

План

1. Цивільний захист зарубіжних країн.
2. Служба цивільного захисту підприємства, установи, організації в Україні.
3. Висновки.
4. Список використаної літератури.

1. Цивільний захист зарубіжних країн.

 Законом  України передбачене співробітництво  з іншими державами у сфері  ЦЗ з питань обміну досвідом  роботи, ліквідації наслідків надзвичайних  ситуацій, створення й оснащення  сил ЦЗ, спільних дій у випадку  транскордонних НС.

 Аналіз висновків  і практичної діяльності різноманітних органів ЦЗ зарубіжних країн свідчить про перспективність висновку "щодо подвійного призначення" ЦЗ, тобто про захист населення в надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часу.

 В Україні  як незалежній суверенній державі  створена своя система ЦЗ.

 Проведено  додаткові наукові дослідження  з оцінки небезпеки для життєдіяльності  населення можливих техногенних  і природних катастроф на території  України й суміжних з нею  держав.

 Від техногенних  аварій, катастроф, стихійних лих у світі в середньому держави втрачають від 2 до 4% національного валового продукту. Все це обумовлює необхідність тісної міжнародної взаємодії з питань захисту населення в НС.

7 липня 1997 року  об'єднаний аварійно-рятувальний  загін Дрогобицької окремої мобільної механізованої бригади МНС, фахові рятувальники з Полтавської спеціалізованої воєнізованої частини, шляховики, гідротехніки, комунальники й медики з Львівської області - усього понад 250 осіб - допомагали Опольскому воєводству (Польща) під час боротьби з повінню (рівень води досягав 777 см).

 У Росії  створене Міністерство в справах  ЦЗ, НС і ліквідації наслідків  стихійних лих (3 управління, найголовніше  з них націлене на забезпечення  захисту населення в НС як  мирного, так і воєнного часу). Управління системного аналізу призначене для координації робіт, створення і розвитку системи попередження і дії в умовах НС.

 З огляду  на велику територію Росії  і необхідність оперативного  реагування на можливі НС там  створено 9 регіональних центрів  (у Москві, Санкт-Петербурзі, Ростові, Самарі, Новосибірську, Читі й ін.) для координації дій територіальних органів ЦЗ. Регіональним центрам надані великі повноваження.

 У країнах  ближнього зарубіжжя ЦЗ побудована  за принципом колишнього СРСР.

 У країнах  дальнього зарубіжжя ЦЗ давно склалася, функціонує й координується Головним комітетом НАТО по розробці планів ЦЗ в надзвичайних ситуаціях. У його склад входить 8 комітетів: планування людських і матеріальних ресурсів, промислових ресурсів, постачання ГММ, морських перевезень й ін.

 Представники  країн блоку проходять підготовку  і широко залучаються для ліквідації  НС, навчань, симпозіумів тощо.

27-30 серпня 1997 року  на полігоні МО Широкий Лан  у Миколаївській області відбулися  спільні українсько-американські  навчання "Сі Бриз-97".

 Організаційна  структура ЦЗ НАТО здебільшого  однакова. Загальне керівництво  діяльністю ЦЗ виведене на  визначені міністерства. Організація  систем керування ЦЗ передбачає  розподіл території країн на  округи, підокруги, зони і райони  ЦЗ.

 У США – 10 округів (від 4 до 8 штатів в одному), Канаді – за кількістю провінцій, ФРН – за кількістю земель, Великобританії – 10 округів, 17 підокругів, 3 зони і 8 районів ЦЗ.

 Найбільші  системи ЦЗ створені у Фінляндії,  Швеції, Норвегії, Данії, Ізраїлі.  У цих країнах добре налагоджене навчання персоналу і населення, виділяються значні асигнування й засоби.

 Усебічне  міжнародне співробітництво, що  намітилося, виявилося в створенні  багатьох міжнародних органів  для взаємодії систем ЦЗ європейських  держав для ліквідації наслідків глобальних надзвичайних ситуацій.

 Існує Міжнародна  організація цивільної оборони  (МО ЦЗ), створена 1959 року, куди входить  42 держави. Сформульовано завдання  щодо підвищення захисту людей  у НС. Остання конференція закріпила  наміри 22 держав співробітничати як на двосторонній, так і на регіональній основі, прийняла Конвенцію про скоординовану допомогу в НС.

 Вирішуючи  проблеми захисту населення України,  необхідно враховувати транскордонні  катастрофи, наслідки яких поширюються  на декілька держав. Транскордонні надзвичайні ситуації можуть створювати підприємства, АЕС, хімічні та інші об'єкти, розміщені в прикордонних з Україною районах Росії, Білорусі, Молдови, Румунії, Польщі й інших державах. У разі можливих там аварій і катастроф імовірні їх наслідки й ушкодження території України.

 З іншого  боку, аварії на деяких об'єктах  України (АЕС, хімічних об'єктах)  можуть мати наслідки на території  суміжних із нею держав.

 Підготовка  сил і засобів ЦЗ для дії  під час НС – необхідна умова  безпеки населення.

 Відповідно  до закону співробітництво з  іншими державами у сфері ЦЗ  здійснює Президент і Кабінет  Міністрів України. Прийнято рішення  про участь України в Міжнародній  організації ЦЗ й в операціях  європейських держав у питаннях  надання допомоги в разі стихійних лих.

 У сфері  розвитку міжнародного співробітництва  Україна віддає перевагу реалізації  заходів, передбачених програмою  "Партнерство заради миру" в  розрізі запобігання катастроф,  зменшення їх наслідків, реагування  і створення можливостей для  участі в пошуково-рятувальних і гуманітарних операціях за межами країни.

 В Ісландії  представницька група спеціалістів  МНС України взяла участь у  навчаннях, що відбулися на  військовій базі НАТО в Кефлавіці  в межах програми "Партнерство  заради миру" під назвою "Кооперейтив Сейфгард-97". Мета навчань - виробити взаємодію міжнародних сил, що залучаються на рівні частин і штабів із комбінованим використанням спецтехніки і засобів зв'язку під час пошуково-рятувальної операції разом із Цивільною обороною й урядом Ісландії. У цьому відношенні показовими були міжнародні навчання "Сі Бриз-97" на території України за участю формувань МНС. Це міністерство одночасно проводило міжнародний семінар: "Аеромедична евакуація й рятувальні операції в надзвичайних ситуаціях". Ці заходи дуже збагатили національний і міжнародний досвід в організації і проведенні рятувальних операцій, переконали нас у слушності обраної стратегії у сфері міжнародного співробітництва.

 МНС України  вважає за доцільне продовжити  взаємодію в межах "Чотиристороннього комітету ООН з міжнародного співробітництва по Чорнобилю". Для інтеграції України в загальноєвропейські структури особливе значення має співробітництво в межах програм Ради Європи, Європейської Комісії, Центральноєвропейської ініціативи. Значні можливості відкриваються перед МНС завдяки підписанню Президентом Указу "Про приєднання України до Частково відкритої угоди Ради Європи". Невід'ємною часткою співробітництва з ЧВУ РЄ стало створення під егідою МНС України Європейського центру техногенної безпеки ТЕ8ЕС у Києві. Виходячи з економічної доцільності, продовжується робота з Міжнародною радою з надзвичайних ситуацій СНД, Радою з проблем соціального захисту СНД.

2. Служба цивільного захисту підприємства, установи, організації в України.

Для забезпечення заходів Цивільної оборони, захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій, проведення спеціальних робіт у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, місцевих державних адміністраціях, на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності й підпорядкування створюються спеціалізовані служби Цивільної оборони: захисту сільськогосподарських тварин і рослин, інженерні, енергетики, медичні, оповіщення і зв'язку, комунально-технічні, матеріального забезпечення, протипожежні, торгівлі та харчування, технічні, транспортного забезпечення та ін.

Для проведення евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій на базі місцевих державних адміністрацій, а також на базі підприємств та організацій створюються евакуаційні комісії.

Організація створення  служб Цивільної оборони та евакуаційних органів, їх завдання, функції і повноваження визначаються Положенням про Цивільну оборону України.

Для надання медичної допомоги населенню, охорони громадського порядку в  осередках ураження та стихійного лиха, боротьби з пожежами, здійснення лабораторного контролю за станом навколишнього середовища, матеріально-технічного та інженерного забезпечення заходів з Цивільної оборони залучаються міністерства та інші органи державної виконавчої влади. Перелік завдань та порядок залучення до дій у надзвичайних ситуаціях визначається Кабінетом Міністрів України.

3 серпня 1998 р. Кабінет Міністрів  України прийняв постанову №  1198 "Про єдину державну систему  запобігання і реагування на  надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру в Україні" (далі — СЗРНС).

СЗРНС складається з органів  управління, сил і засобів попередження та реагування на надзвичайні ситуації, а також систем забезпечення у  складі міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, до компетенції яких віднесено функції захисту населення і територій, попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій. До складу СЗРНС також відносять добровільні рятувальні формування, які зареєстровані на території України згідно з чинним законодавством і мають національний сертифікат на проведення аварійно-рятувальних робіт.

Основними завданнями СЗРНС є: розробка нормативно-правових актів, державних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту населення і територій від наслідків НС.

Сили та засоби СЗРНС — це сили і засоби реагування на НС міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, сили і засоби всіх рівнів функціональних і територіальних підсистем.

Для координації діяльності центральних  та місцевих органів виконавчої влади  щодо безпеки та захисту населення  і територій, реагування на надзвичайні  ситуації техногенного і природного походження, створюються постійно діючі Комісії з питань техногенно-екологічної безпеки під час надзвичайних ситуацій (ТББ та НС). Комісії створюються при виконавчих органах влади на державному, регіональному і районному (міському) рівнях, а також на об'єктах. У своїй діяльності ці комісії керуються Конституцією України, Законами України, документами Президента України, Кабінету Міністрів України та Положенням про Державну комісію з питань ТББ та НС. Основні завдання комісії такі:

— координація діяльності центральних  і місцевих органів виконавчої влади, пов'язаних зі створенням та функціонуванням Національної системи запобігання і реагування на аварії, катастрофи та інші надзвичайні ситуації;

— участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері техногенно-екологічної  безпеки;

— організація та керівництво проведенням  робіт при ліквідації наслідків  надзвичайних ситуацій.

Обов'язки комісії у звичайних  умовах такі:

— координація діяльності органів  виконавчої влади щодо реалізації загальнодержавних  програм безпеки населення, санітарно-епідеміологічної обстановки та реагування на надзвичайні ситуації;

— підготовка і подання пропозицій щодо прав і обов'язків з питань техногенно-екологічної безпеки  та НС органів виконавчої влади і  об'єктів;

— сприяння розвитку гідрометеорологічних спостережень і прогнозів, державної системи моніторингу навколишнього природного середовища, систем цивільного захисту населення, контролю за функціонуванням потенційно небезпечних об'єктів будівництва і реконструкції з питань техногенно-екологічної безпеки;

— підготовка до дій у надзвичайних ситуаціях;

— співробітництво з відповідними органами сусідніх областей і країн.

Робота комісії під час надзвичайної ситуації полягає в такому:

— керівництво ліквідацією НС;

— вивчення обстановки, причини виникнення НС та підготовка інформації про вжиті заходи реагування на НС;

— організація робіт  і взаємодія з органами виконавчої влади, громадськими організаціями  з питань евакуації населення  та надання допомоги потерпілим;

— залучення до ліквідації наслідків НС наявних сил і засобів;

— взаємодія з відповідними організаціями сусідніх регіонів, територія  яких опинилася під впливом НС, що виникла на території району, області, регіону, України;

— визначення розмірів (масштабів) збитків, що зазнали об'єкти населення від НС.

Фінансування заходів  цивільної оборони здійснюється за рахуєм нок державного та місцевих бюджетів, а також коштів підприємств, установ і організацій незалежно  від форм власності й підпорядкування  згідно із законодавством України.

Кошти на проведення заходів  навчання та захисту населення і  місцевостей, витрати на утримання  і підготовку територіальних органів  управління у справах цивільної  оборони та формувань цивільної  оборони, призначених для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, згідно із законодавством України відраховують міністерства та органи місцевого самоврядування.

Фінансування заходів  щодо запобігання надзвичайним ситуаціям  і реагування на них проводиться  за рахунок коштів організацій, розміщених на території розвитку надзвичайної ситуації, бюджетних і позабюджетних коштів Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відповідних виконавчих органів рад, страхових фондів та інших джерел.

Згідно зі ст. 8 закону України "Про цивільну оборону  України" "Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно  від форм власності і підпорядкування  забезпечує своїх працівників засобами  індивідуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків НС та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи з цивільної оборони і несе  пов’язані з цим матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, передбачених законодавством".

Відповідальність  за цивільний захист об’єкта несе керівник цього об’єкта, він є  начальником ЦЗ об’єкта і підпорядковується  своєму старшому начальнику (міністерства чи відомства), а в оперативному відношенні начальнику цивільного захисту міста  чи району.

Начальник цивільного захисту об’єкта несе відповідальність за:

– створення, організацію, підготовку і дієздатність системи  цивільного захисту на підпорядкованому об’єкті;

– забезпечення захисту персоналу (а на об’єктах підвищеної небезпеки і за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об’єктах) під час загрози або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру;

– організацію  і здійснення заходів щодо попередження НС, а у разі їх виникнення – за мінімізацію збитків від них;

– створення  і організацію роботи системи  оповіщення на об’єкті;

– створення  і організацію роботи комісії  з питань техногенно-екологічної  безпеки та надзвичайних ситуацій, а також евакуаційної комісії  об’єкта;

– постійну готовність органів управління і невоєнізованих формувань об’єкта до функціонування в мирний і воєнний час;

– фінансове та матеріально-технічне забезпечення заходів у сфері цивільного захисту;

– підготовку і  навчання персоналу до дій у НС.

Наказом начальника ЦЗ об‘єкта призначаються заступники (як варіант – з евакуації, інженерно-технічної частини, з матеріально-технічного постачання, з оперативних питань).

Органом управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту об‘єкта є  штаб цивільної оборони та надзвичайних ситуацій (штаб ЦО та НС) (далі – штаб ЦО).

Штаб ЦО очолює начальник штабу, який є першим заступником  начальника ЦЗ об‘єкта. До складу штабу  входять заступники начальника штабу  і необхідні спеціалісти. Штаб комплектується як штатними працівниками ЦЗ об‘єкта так і посадовими особами підприємства, не звільненими від виконання своїх основних обов‘язків.

Начальник штабу  ЦО відповідає за безпосередню організацію  та функціонування сил і засобів  цивільного захисту під час загрози  або виникнення надзвичайних ситуацій техногенного, природного та воєнного характеру. Він має право віддавати розпорядження з питань цивільної оборони, захисту від НС техногенного, природного та воєнного характеру від імені начальника цивільного захисту об’єкту.

Начальник штабу ЦО несе відповідальність за:

– організацію  своєчасного оповіщення і збору  персоналу об’єкта;

– організацію  роботи і узгодженість дій створених  на об’єкті органів управління і  структурних підрозділів цивільного захисту;

– розробку планової документації з питань цивільного захисту, її своєчасне уточнення і коригування;

– стан готовності особового складу невоєнізованих формувань  цивільного захисту до дій за призначенням;

– своєчасне  доведення до виконавців рішень начальника цивільного захисту та організацію контролю за їх виконанням;

– організацію  збору і аналізу інформації щодо вірогідного виникнення надзвичайних ситуацій, відпрацювання пропозицій щодо захисту персоналу (а на об’єкті  підвищеної небезпеки  і населення, що проживає в зоні можливого ураження від наслідків аварії на цьому об’єкті) від їх наслідків;

– виконання  заходів, спрямованих на підвищення стійкості роботи об’єкта в воєнний  час та при виникненні надзвичайної ситуації техногенного або природного характеру;

– організацію  взаємодії  з місцевими органами державної влади, підрозділами МНС України, аварійно-рятувальними службами тощо;

– організацію  спеціальної підготовки і підвищення кваліфікації персоналу у сфері  цивільної оборони, захисту від  надзвичайних ситуацій.

Висновки.

1. У зарубіжних країнах Цивільна оборона, як система стратегічного забезпечення життєдіяльності держав, призначена для виконання завдань, спрямованих на захист населення та економіки країн під час виникнення надзвичайних ситуацій, а також проведення рятувальних та інших аварійно-відновлювальних робіт у осередках ураження, почала складатися наприкінці 40-х - початку 50-х років, з появою в арсеналах сторін, які проти ядерної зброї та засобів її доставки.

В останні роки, а точніше наприкінці 80-х років, у країнах Заходу та інших розвинутих країнах світу увага урядів була зосереджена на вирішенні питань більш широкого застосування сил та засобів Цивільної оборони з метою вирішення завдань мирного часу. Стихійні лиха аварії та катастрофи на підприємствах, особливо з ядерними та хімічними компонентами, які мали місце у різних регіонах світу змусили змінити погляди на Цивільну оборону як систему, призначену для забезпечення виживання населення та економіки країн під час війни. Зарубіжне керівництво головним завданням Цивільної оборони вважає утворення і підготовку сил та засобів, необхідних для забезпечення безперервного державного управління, захисту населення та життєво важливих секторів економіки у різноманітних умовах надзвичайних ситуацій.

На сьогодні у більшості країн світу створені і функціонують національні системи Цивільної оборони, чітко сформовано відповідну структуру органів, сил та засобів ЦО.

Майже у всіх країнах прийнято територіально-виробничий принцип розбудови системи ЦО, у складі якої є:

- органи управління;

- системи зв'язку, оповіщення, радіаційної розвідки та дозиметричного контролю;

- розроблені плани евакуації та розосередження населення;

- система захисних споруд;

- запаси продовольчих товарів, сировини та матеріальних цінностей;

- сили та засоби Цивільної оборони, як штатні, так і добровільні. Організаційна структура національних систем Цивільної оборони у більшості зарубіжних країн має багато спільного й надалі розвивається у напрямку подальшої уніфікації. Загальне керівництво діяльністю ЦО у зарубіжних країнах здійснюється, як правило, Міністерством внутрішніх справ через існуючі при ньому управління ЦО, за винятком США (органи ЦО підпорядковані президентові), Канади - Федеральному уряду, Норвегії -Міністерству юстиції та поліції. Території більшості країн розділені на округи, підокруги, зони, райони, підрайони та сектори цивільної оборони, в них створені штаби ЦО, що є також і в адміністративно-територіальних одиницях: штатах, провінціях, містах, комунах, общинах тощо. 
Розглянемо структуру та завдання Цивільної оборони деяких країн.

2. Цивільний захист на підприємстві, в установі, організації організується з метою своєчасної підготовки об’єкта до захисту від наслідків НС та оперативного проведення рятувальних і інших  невідкладних робіт.

На об’єктах підвищеної небезпеки (радіаційно-, хімічно-, вибухонебезпечних) створюються локальні системи виявлення загрози виникнення НС і оповіщення працівників цих об’єктів та місцевого населення, що проживає в зоні можливого ураження (згідно з законом України "Про цивільну оборону України" власники таких об’єктів відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об’єктах). Відповідно до затвердженої Державної цільової соціальної програми розвитку цивільного захисту на 2009-2013 роки, вищеназвані  локальні системи мають бути створені до 2013 року на всіх об’єктах підвищеної небезпеки.

На великому об‘єкті для організації і  проведення заходів захисту від  НС на базі відповідних структурних підрозділів (відділів, цехів тощо)об‘єкта, в залежності від характеру його виробничої діяльності створюються служби цивільного захисту:

– оповіщення і  зв‘язку;

– протипожежна;

– аварійно-технічна;

– сховищ і укриттів;

– медична;

– охорони громадського порядку;

– протирадіаційного  та протихімічного захисту;

– харчування та торгівлі;

– автотранспортна;

– матеріально-технічного постачання та інші.

На невеликому об‘єкті служби ЦЗ не створюються, а їх функції при необхідності виконують структурні органи управління цього об‘єкта. Керівники цих служб (керівники підрозділів на базі яких створені ці служби) відповідають за постійну готовність сил і засобів, за забезпечення підлеглих формувань спеціальними засобами (засобами індивідуального захисту, спецобладнанням, апаратурою, приладами, технікою тощо), за навчання діям у надзвичайних ситуаціях.

Для виконання  завдань цивільного захисту на об‘єкті  створюються невоєнізованні формування. Вони поділяються на формування загального призначення (наприклад, рятувальні загони, команди, групи)  і формування служб (команди, групи, дружини, ланки, пости).

Невоєнізовані формування – це завчасно підготовлені до дій у НС групи робітників та службовців об‘єкта, які об‘єднані  в окремі загони, команди, дружини, ланки, групи, пости зі спеціальною технікою, приладами та майном, без звільнення їх від основної роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1 .АтаманюкВ. Г., ШиршевЛ. Г.,АкимовН. И. Гражданская оборона: Учебник. — М., 1986.

2. Методика выявления  и оценки радиационной обстановки  при разрушениях (авариях) атомных электростанций / Владимиров Б. А., Михеев О. С, Хмель С. И. и др. — М., 1989.

3. ГубськийА. І. Цивільна оборона. — К., 1995.

4. ДБН В2.2.5—97 «Захисні споруди цивільної оборони». — К., 1997.

5. Депутат О. П., Коваленко I. В., Муокип I. С. Цивільна оборона: Підручник / За ред. полковника В. С. Франчука. — 2-е вид., доп. — Львів, 2001.

6. МіговичГ. Г. Довідник з цивільної оборони. — К., 1999.

7. Надзвичайні  ситуації: Основи законодавства  України: В 3-х тт. — К.,1998—2000.

8. Защита обьектов  народного хозяйства от оружия массового пораження: Справочник / Демидеико Г. Л., Кузьменко 3. Л. и др. — К., 1989.