Участь держави в організаційному та фінансовому управлінні системами соціального страхування: зарубіжний та вітчизняний досвід

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ ПІСЛЯДИПЛОМНОГО  НАВЧАННЯ

контрольна  робота

з дисципліни

«Соціальне  страхування»

Варіант 9

Участь держави  в організаційному та фінансовому  управлінні системами соціального страхування: зарубіжний та вітчизняний досвід.

слухача спеціальності 

7.050104 «фінанси та кредит»

№ зал.кн. 16.11.569

Аншутіної Аліни  Сергіївни

Перевірив: доц.. Селіверстова І.О.

Київ – 2013

Зміст

1 . Державне регулювання соціального страхування……………………………3

2. Фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування……………………………………………………………….8

3. Проблеми загальнообов’язкового державного соціального страхування…15

4. Досвід державного соціального страхування……………………………..16

         Висновок 

         Список літератури

1. Державне регулювання соціального страхування.

Державне регулювання  — це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням  та використанням коштів державних соціальних фондів.

Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:

• проведення єдиної політики держави в цій сфері;
• забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
• створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;
• забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів;
• адаптація системи соціального страхування до міжнародних 
  стандартів.

Державне регулювання  соціального страхування полягає  у такому:

• розробленні та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;
• щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;
• перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращання матеріального забезпечення громадян;
• встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;
• державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;
• контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.

Державне  регулювання передбачає створення  та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.

Фінансовий  механізм регулювання соціального  страхування — це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі виникнення страхових випадків.

Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. Їх дія виявляється у ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових важелів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути націлені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду.

Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають  місце у сфері соціального  страхування.

Закони  України, Укази Президента встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розроблення конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів.

Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх реалізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повноважень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціального захисту населення.

Рис. 1. Склад фінансового механізму регулювання соціального страхування

Із  розвитком України як незалежної держави відбувалися зміни в законодавстві, що регулює соціальне страхування.

Прийнятий 5 листопада 1991 р. Закон України «Про пенсійне забезпечення» хоч і закладав страхову основу, але значною мірою зберіг положення союзного законодавства щодо державного забезпечення пенсіонерів. Відбулося руйнування старої системи соціального захисту та дещо стихійний розвиток соціального страхування. Уряд реагував на поточні проблеми, приймаючи постанови щодо забезпечення певних соціальних виплат за рахунок бюджетних коштів. Не всі види соціального захисту забезпечувалися через систему соціального страхування.

У грудні 1993 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію соціального забезпечення населення України, згідно з якою «система конкретних форм соціального забезпечення населення включає: матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або повної непрацездатності та соціальну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам».

У наступні роки відбулися значні зміни у  системі соціального страхування.

Значно  вплинути на це мала прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, яка визначала  основні засади соціальної політики держави.

Стаття 3 Конституції  закріплює соціальну спрямованість політики України. У статтях 46, 48 і 49 визнається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а також право громадян на соціальний захист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Конституція покладає на державу обов'язок створювати необхідні умови для реалізації цього права.

Частина 1 ст. 46 Конституції  перелічує умови, настання яких є основою для забезпечення громадян, а саме: певні періоди життя, пов'язані з її віком (дитинство, старість), станом здоров'я, втратою працездатності чи втратою годувальника. Частина 2 ст. 46 закріплює положення про те, що державні пенсії й соціальні допомоги встановлюються законом.

З метою реалізації державної політики щодо забезпечення соціального захисту населення Верховна Рада України у січні 1998 р. прийняла закон про запровадження в Україні загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР, які визначають принципи, загальні правові, фінансові й організаційні засади державного соціального страхування громадян в Україні. Згідно з цим законом були розроблені відповідними органами і прийняті Верховною Радою такі закони:

• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХIІ;
• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 2213-III;
• «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. №2240-III;
• «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV;
• «Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-IV;
• «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» (проект).

Зазначені закони знайшли подальшу деталізацію  у відповідних інструкціях, постановах та положеннях.

Крім  того, прийняті законодавчі акти, що регулюють порядок нарахування та сплати окремих страхових зборів, розміри страхових виплат, пенсійне забезпечення певних категорій громадян тощо.

Щодо  пенсійного страхування існує близько 17 нормативних документів. Так, Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 січня 1998 р. № 284-ХІV містить положення про пенсійне страхування наукових працівників (перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України). Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 18 червня 1998 р. № 2601-XIV встановлює, що право на особливу пенсію мають працівники державних та комунальних засобів масової інформації, які досягли загального пенсійного віку і мають певний стаж роботи за спеціальністю. Закон України «Про внесення змін до ст. 32 Закону України «Про статус народного депутата України» від 5 жовтня 2000 р. № 20 і 5-І ІІ встановлює, що при досягненні пенсійного віку народному депутату призначається державна пенсія у розмірі 80% з урахуванням усіх надбавок і доплат. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. № 2001-12 закладає пільги, компенсації, додаткові пенсії цій категорії громадян. Ці та інші законодавчі акти регламентують умови і порядок забезпечення соціальними виплатами певних категорій громадян.

Аналіз законодавчих та нормативних актів свідчить, що правова база соціального страхування в Україні в основному сформована, однак у зв'язку із впливом певних чинників (фінансові можливості держави, вплив політичних партій тощо) ухвалюються поточні рішення, що не дають можливості досягти необхідного рівня матеріального забезпечення громадян.

2 .Фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування

В Україні найбільшого  розвитку і відповідного правового оформлення набуло обов'язкове державне соціальне страхування.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування — це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Право на забезпечення державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни  України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні.

Державне  соціальне страхування залежно  від страхового випадку поділяється на такі види:

- пенсійне страхування;

- страхування  у зв'язку з тимчасовою втратою  працездатності та витратами,

  зумовленими народженням і похованням;

- медичне страхування;

- страхування  від нещасного випадку на виробництві  та професійного

  захворювання, що спричинили втрату  працездатності;

- страхування  на випадок безробіття. 
              Загальнообов'язкове державне соціальне страхування

                         здійснюється за такими принципами:

• законодавчого визначення умов і порядку здійснення державного соціального страхування;
• обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, громадян — суб'єктів підприємницької діяльності;
• надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
• обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг у обсягах, передбачених законами з окремих видів страхування;
• солідарності та субсидування;
• державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
• забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий 
  мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
• цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
• паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні ним.

Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню  підлягають:

1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;

2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі  працівники, які не є членами творчих спілок);

3) фізичні особи —суб'єкти підприємницької діяльності.

Громадяни України, які працюють за межами території  України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на загальнообов'язкове соціальне страхування в Україні за умови сплати ними страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Основні категорії соціального страхування:

Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни ( в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи), страхувальники і страховики.

Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Страхувальниками за загальнообов'язковим соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи.

Страховиками є цільові страхові фонди з окремих видів страхування. Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настання страхових випадків.

Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із виникненням якого застрахована особа (члени її сім'ї, інші особи) має право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Страховий стаж — це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування. Особливості та розмір сплати страхових внесків роботодавцем і застрахованою особою визначаються законодавством. Страховий стаж у перспективі замінить трудовий стаж. Він буде основним критерієм оцінки практичної діяльності громадянина.

Страховий ризик — обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово чи назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.

Страховий випадок — подія, з настанням якої застрахована особа має право на отримання матеріального забезпечення чи соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів страхування.

До  страхових випадків з соціального  страхування належать:

• тимчасова непрацездатність;
• вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;
• інвалідність;
• хвороба;
• досягнення пенсійного віку;
• смерть годувальника;
• безробіття;
• соціальні послуги та інші матеріальні витрати, пов'язані з певними обставинами;
• нещасний випадок на виробництві;
• професійне захворювання.

Основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців та застрахованих осіб.

Розміри внесків з кожного виду страхування визначаються виходячи з того, що вони повинні забезпечувати:

• надання особам матеріального забезпечення та соціальних послуг;
• фінансування заходів, спрямованих на профілактику страхових випадків;
• створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;
• покриття витрат страховика, пов'язаних із здійсненням страхування.

Розміри внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування залежно від його виду щорічно встановлюються Верховною Радою України відповідно для роботодавців та застрахованих осіб водночас із затвердженням державного бюджету, якщо інше не передбачено законодавством.

Страхові  внески залежно від виду встановлюються на календарний рік у відсотках:

• для роботодавців – до сум фактичних витрат на оплату праці та інших виплат найманим працівникам;
• для фізичних осіб – до сум оподатковуваного доходу (прибутку).

За  загальнообов'язковим соціальним страхуванням надаються такі види матеріального забезпечення та соціальних послуг:

1) пенсійне страхування:

• пенсії за віком, за інвалідністю внаслідок загального захворювання;
• пенсії у зв'язку із втратою годувальника;
• медичні профілактико-реабілітаційні заходи;
• допомога на поховання пенсіонерів;

2) медичне страхування:

• діагностика та амбулаторне лікування;
• стаціонарне лікування;
• надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

—профілактичні  та освітні заходи;

—забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо тяжкі операції або мають хронічні захворювання;

3) страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

• допомога з тимчасової непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною);
• допомога у зв’язку з вагітністю та пологами;
• допомога при народженні дитини та на догляд за нею;
• допомога на поховання;
• забезпечення оздоровчих заходів;

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

• профілактичні заходи щодо запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;
• відновлення здоров'я та працездатності потерпілого;
• допомога із тимчасової непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання;
• відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаних з виконанням ним своїх трудових обов'язків;
• пенсія за інвалідністю внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
• пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
• допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

5) страхування від безробіття:

• допомога у зв’язку з безробіттям;
• відшкодування витрат, пов'язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;
• матеріальна допомога безробітному та членам його сім'ї;
• дотація роботодавцю для створення робочих місць;
• допомога на поховання безробітного.

Управління  соціальним страхуванням містить такі види діяльності: планування, акумуляцію та облік коштів, нарахування та виплату матеріального забезпечення, звітність, контроль, розгляд спірних питань.

Управлінню  соціальним страхуванням властиві загальні риси та принципи, які характерні для управління в цілому.

Управління  окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють страхові фонди.

Ці органи проводять  збір та акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечують фінансування соціальних виплат та здійснюють інші функції згідно із затвердженими статутами. Страхові фонди є некомерційними самоврядними організаціями. Вони не можуть займатися іншою діяльністю, крім тієї, для якої вони створені.

Управління  страховими фондами здійснюється на паритетній основі державою та представниками суб'єктів соціального страхування.

Це  означає, що застраховані особи і роботодавці як учасники системи несуть відповідальність за управління страховим фондом. Сутність самоврядування в системі соціального страхування полягає у виділенні органів управління цієї системи із органів безпосереднього державного управління. Органи соціального страхування мають юридичну самостійність, але держава несе відповідальність за цю сферу суспільної діяльності. Вона створює правову основу шляхом прийняття законодавчих та нормативних актів, здійснює нагляд і контроль, беручи участь на засадах партнерства в управлінні фондами соціального страхування.

Управління  фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюють правління та виконавчі дирекції страхових фондів.

Правління страхового фонду:

• затверджує документи, що регламентують внутрішню діяльність фонду, у тому числі виконавчої дирекції;
• подає у встановленому порядку пропозиції щодо встановлення розмірів внесків для забезпечення відповідного виду соціального страхування;
• затверджує проекти річних бюджетів фонду та звіти про їх виконання, порядок використання коштів бюджету фонду;
• створює резерви коштів для забезпечення виплат та надання соціальних послуг застрахованим особам;
• спрямовує та контролює діяльність виконавчої дирекції фонду та її робочих органів тощо.

Виконавча дирекція страхового фонду є виконавчим органом правління фонду. Робочими органами виконавчої дирекції є її відділення, страхові каси.

Нагляд  за діяльністю фондів здійснює Наглядова  рада, до складу якої входять у рівній кількості представники від застрахованих громадян, роботодавців та держави. Рада здійснює контроль за виконанням статутних завдань та цільовим використанням коштів відповідним фондом із загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Державний нагляд здійснює уповноважений Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади. Держава здійснює контроль за дотриманням страхувальниками та страховиками законів України, інших нормативно-правових актів.

3. Проблеми загальнообов’язкового державного соціального страхування

Вирішення проблем  соціального страхування в Україні  відбувається значно складніше й  повільніше порівняно із розвиненими  країнами.

Ринкові трансформації, які розпочалися у 1991 р., на сьогодні ще не завершені, тому соціальна сфера відчуває значний вплив економічної ситуації.

Темпи економічного зростання протягом багатьох років були від'ємними, і хоча на сьогодні відзначається певна стабільність виробничих показників, не можна вважати зростання ВВП надійною основою для збільшення розміру соціальних виплат.

Великі  розміри внесків до державних  соціальних фондів не збільшують надходження коштів від підприємств, організацій, що пов'язано з таким негативним явищем, як «тінізація» економіки. Саме через це розміри обов'язкових внесків до Пенсійного фонду були зменшені для роботодавців з 55,88% на початку 1992 р. до 31,82%, а починаючи з 1997 р. вони становлять 32%.

В Україні погіршується демографічна ситуація, хоча вона і  відповідає загальній тенденції  старіння населення, характерній для розвинених країн.

Протягом 1996-2000 рр. частка осіб, що досягли пенсійного віку, зросла з 22,7% до 23,4%. Ця проблема ускладнюється  найнижчим рівнем пенсійного віку (для  жінок – 55 років і для чоловіків  – 60 років).

Старіння населення  і необхідність збільшення обсягу коштів для їх забезпечення призводить до зростання пенсійного навантаження на тих, хто працює. Кількість працюючих громадян скорочується внаслідок масового виїзду на роботу за кордон, прихованого безробіття, заняття індивідуальною трудовою діяльністю без офіційної реєстрації.

Система соціального страхування в нашій  державі деякою мірою зберігає ще адміністративно-розподільний характер.