Участь страхових компаній в операціях ринку фінансових послуг
Зміст
Вступ…………………………………………………………………
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ
- Історія виникнення та розвитку страхової діяльності в
Україні……………………………………………………………
1.2 Особливості формування доходів, видатків
і фінансових результатів страхової компанії…………………………………………………………
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ…………………………………15
Висновки…………………………………………………………
Список використаної літератури……………………………………….25
ВСТУП
В умовах розвитку ринкової
економіки посилюється значення
страхування у суспільному
На даний момент страхові компанії досить слабо представлені на фінансовому ринку України порівняно з їхніми колегами у високорозвинених країнах світу.
Дослідженням діяльності страхових компаній взагалі, а на фінансовому ринку зокрема, займалися досить багато вчених та спеціалістів у сфері страхування. Але все ж таки багато питань, які охоплює ця проблематика, залишаються відкритими. Тому недослідженість даного питання робить тему курсової роботи надзвичайно актуальною та практично значимою.
Об’єктом дослідження є діяльність страхових компаній в Україні.
Предметом дослідження являється діяльність страхових компаній України саме на фінансовому ринку країни.
Мета дослідження полягає у вивченні теоретичних аспектів діяльності страхових компаній як учасників фінансового ринку, аналізі основних показників їх діяльності на цьому ринку, а також у формулюванні основних напрямків розвитку страховиків на ньому.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ
1.1 Історія виникнення та розвитку страхової діяльності в Україні
Поняття «страховий ринок» у пострадянській економіці склалося на початку 90-х років. Саме на цей період припало створення поряд з Держстрахом перших альтернативних страхових організацій.
Зародження й розвиток
страхового ринку України – процес,
що має багато спільного з аналогічними
процесами в інших
Із законодавчим упровадженням у колишньому Радянському Союзі деяких елементів ринкової економіки (особливо з появою 1988 року Закону «Про кооперацію») почали створюватися перші страхові кооперативи. Існування кооперативів протягом 1988-1989 років мало велике значення, оскільки дало змогу набути першого досвіду роботи в ринкових умовах, посприяло підвищенню кваліфікації кадрів. Уже на перших порах зародження на теренах колишнього СРСР страхового ринку альтернативні страховики пильну увагу звернули на зміст страхових продуктів (послуг), що пропонуються в розвинених країнах Заходу. Завдяки цьому і в Україні почав зростати асортимент страхових послуг, виник інститут перестрахування. Коли 1990 року рамки законодавства в напрямку розвитку ринкових відносин було розширено, почали створюватися перші комерційні страхові компанії. Можна відокремити чотири основні групи чинників, які сприяли розвитку на ринку повноцінних суб’єктів страхування:
а) створення порівняно великих страхових організацій союзного значення з широкою мережею периферійних філій, у тому числі й в Україні, що перетворилися згодом на самостійних юридичних осіб. Так, скажімо, виникла теперішня компанія АСКА;
б) створення комерційних страхових організацій на базі розміщених в Україні установ системи колишнього Держстраху СРСР і Індержстраху СРСР. Цей процес відбувався поступово і певною мірою опосередковано;
Кваліфіковані працівники Держстраху через низьку мотивацію праці та застарілі методи ведення страхової справи почали переходити до інших компаній, створювати страховиків-супутників, які запроваджували ті види страхування, яким не надавалося належної уваги в Держстраху. Згодом Держстрах перетворився на Національну акціонерну страхову компанію «Оранта». Що ж до Індержстраху, то він ще до розпаду СРСР перетворився на холдинг з великими правами своїх філій, зокрема й в Україні.
в) створення страхових
компаній комерційними, торговельними,
банківськими та іншими підприємницькими
структурами для свого
г) створення так званих кептивних страховиків при галузях, підгалузях, сферах виробництва Тобто страхових компаній, які на перших порах брали на себе внутрішньогалузеві ризики .
Окрім цих головних чинників масове виникнення страхових компаній протягом 1990-1993 років стимулювали такі чинники: ініціатива науковців, фахівців, які запозичували досвід роботи страхового ринку в розвинених країнах; засновницька робота профспілок, громадських організацій; участь зарубіжних інвесторів.
Отже, період 1990-1993 років характеризувався бурхливим зростанням кількості страхових компаній за невпорядкованого законодавства.
Після виходу у травні 1993 року Декрету Кабінету Міністрів України (КМУ) «Про страхування» та створення восени 1993 року Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю почався новий етап розвитку страхового ринку України. Було впроваджено єдиний державний реєстр страхових компаній і видано ліцензії. Страхову діяльність визначено як виключний вид діяльності. При цьому здійснювати страхову діяльність стало можливим лише за тими видами, які зазначено в ліцензії. Було передбачено обов’язкову звітність страховиків за результатами року. Установлено певну залежність між обсягами максимального зобов’язання та розмірами страхових резервів.
Діяльність страхового ринку протягом 1994-1995 років за умов, визначених Декретом, можна схарактеризувати так: посилення спеціалізації роботи страховиків; збільшення сфери страхування, поява і розвиток нових його видів (страхування вантажів, особисте страхування від нещасних випадків та ін.); завдяки законодавчому регулюванню страхової діяльності відчутно підвищилася фінансова дисципліна страховиків, розпочався нагляд за страховою діяльністю.
З ухваленням Закону України «Про страхування» (березень 1996 р.) та перереєстрацією страховиків у 1997 році в Україні почався третій етап розвитку страхового ринку.
Закон установив систему
контролю за рівнем платоспроможності
страховиків і порядок
Ухвалення та реалізація
положень Закону через низку Постанов
і Розпоряджень КМУ, а також низка
нормативних актів
За роки існування страхового ринку Урядом було ухвалено послідовно дві Програми розвитку страхового ринку України.
Перша Програма, ухвалена КМУ 1998 року, визначала головні завдання та пріоритети галузі на 1998-2000 роки.
У травні 1999 року ВРУ ухвалила в першому читанні Проект ЗУ «Про внесення змін до ЗУ «Про страхування», де було передбачено законодавчу реалізацію змін, намічених Програмою.
Зазначені законопроекти
передбачили й заходи з підвищення
платоспроможності страховиків. Так,
із цією метою, як передбачалося Програмою,
було створено й зареєстровані об’єднання
страховиків у вигляді
Отже, упровадження цієї Програми сприяло розвитку страхового ринку як системи, усі ланки якої становлять єдине ціле.
2 лютого 2001 року КМУ затвердив Програму розвитку страхового ринку України на 2001-2004 роки (далі – Програма).
Нова Програма, як і попередня, передбачала, що буде прийнято цілу низку законодавчих і нормативних актів. Загалом зазначені заходи створили передумови для сталого розвитку страхової справи в Україні.
Останнім часом також значно поширилися зв’язки українських страхових компаній із зарубіжними партнерами, особливо із країнами СНД. Завдяки цьому збагатився вітчизняний досвід у страховій справі, зокрема в організації підприємницької діяльності страховиків.
Отже, поняття «страховий ринок» з’явилося в пострадянській економіці на початку 90-х років. Розвиток страхових компаній в Україні розпочався з появи страхових кооперативів. В 1990-х роках почали з’являтися перші комерційні страхові компанії. Також слід відмітити, що страховий ринок України розвивався у декілька етапів та на основі двох Програм розвитку страхового ринку .
1.2 Особливості формування доходів, видатків і фінансових результатів страхової компанії
Фінансова діяльність страхових компаній пов’язана з такими категоріями як: доходи, видатки та фінансовий результат.
Взагалі під «витратами» розуміють гроші, кошти, використані на що-небудь. А «доходи» означають гроші, матеріальні цінності, одержані внаслідок якої-небудь діяльності.
Головною особливістю діяльності страхової компанії є те, що на відміну від сфери виробництва, де товаровиробник спочатку здійснює витрати на випуск продукції, а потім уже компенсує їх за рахунок виручки від реалізації, страховик спочатку акумулює кошти, що надходять від страхувальника, створюючи необхідний страховий фонд, а лише після цього несе витрати, пов’язані з компенсацією збитків за укладеними страховими угодами.
Платою за страхування є страхова премія, яку страхувальник зобов’язаний внести страховикові згідно з договором страхування. Тільки після її сплати договір страхування набирає чинності, якщо інше не передбачено угодою сторін. Страхова премія визначається залежно від суми, на яку укладається договір страхування (страхової суми), і страхового тарифу (ставка страхової премії).
Страхова сума, згідно із Законом України «Про страхування», – це грошова сума, у межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов’язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Це та сума, на яку укладається договір страхування.
Страховий тариф – це ставка страхової премії з одиниці страхової суми або з вартості об’єкта страхування (тобто з повної страхової суми) за визначений період страхування.
Страховик розраховує страхові тарифи, виходячи з того, що страхових премій, обчислених на основі цих тарифів, має бути достатньо, аби він міг виконати свої зобов’язання перед страхувальниками з конкретних видів страхування (тобто провести виплати), покрити витрати на утримання страхової компанії і дістати прибуток. Тому повний страховий тариф (брутто-тариф) включає в себе дві невіддільні частини: нетто-тариф і навантаження. Структуру страхового тарифу унаочнює додаток Е. Дана структура з погляду співвідношення між нетто-тарифом і навантаженням, включаючи ведення справи і прибуток, не однакова для різних видів страхування.
При розрахунках тарифів спочатку обчислюється нетто-тариф. Саме він забезпечує формування страхового фонду для майбутніх виплат. Тому рівень нетто-тарифу має бути визначений якомога точніше. Якщо він занижений, то страхових премій не вистачить для покриття ймовірних збитків страхувальників. Після визначення нетто-тарифу обчислюється навантаження. Його значення полягає у забезпеченні фінансового покриття витрат на ведення страхової справи, включаючи оплату послуг страхових посередників, та на отримання прибутку.
Крім страхових премій (свого найважливішого первинного доходу), страховик може отримувати також інші види доходів. Так, якщо страхова компанія має договори перестрахування і виступає як прямий страховик (цедент), вона може одержувати від перестраховика доходи у вигляді комісійних винагород за передачу ризиків у перестрахування. Економічна вигода цих доходів полягає у природі перестрахування. Всі справи з клієнтом, включаючи укладання договору і компенсація збитків, веде прямий страховик. Передаючи ризики у перестрахування і відраховуючи за це перестраховикові певну частину отриманої страхової премії, прямий страховик відіграє роль посередника, який несе всі витрати, пов’язані з укладанням договору страхування, і надає можливість перестраховикові одержати додатковий дохід у вигляді певної частини страхової премії. Саме за це перестраховик сплачує комісійну винагороду.
При настанні страхової події з об’єктом, що був перестрахований, прямий страховик у повному обсязі сплачує відшкодування, а перестраховик компенсує йому свою частину у відшкодуванні збитків у сумі згідно з перестрахованою угодою. Це ще один вид доходів від страхової діяльності: частка від страхових сум і страхових відшкодувань, сплачена перестраховиками.
Іноді система проведення
деяких видів страхування потребує
створення централізованих
Останній вид доходів від страхової діяльності – це повернені суми технічних резервів, інших, ніж резерв незароблених премій. Прикладом може служити повернення сум із резерву збитків. Тобто це різниця між сумою, що була спрямована до резерву збитків з метою подальшої компенсації втрат страхувальника, і фактичною виплатою.
Крім цих доходів, страховик
має доходи від інвестиційної
та фінансової діяльності. Ці доходи є
похідними від первинних
Страховик має в розпорядженні дві групи коштів, які він може використовувати: по-перше, власні кошти у вигляді статутного фонду, спеціальних і резервних (за винятком страхових) фондів, вільних резервів, нерозподіленого прибутку; по-друге, залучені кошти у вигляді страхових резервів. Інвестування коштів регламентується законодавчо та власний розсуд страховика.
До доходів отриманих від інвестування і розміщення тимчасово вільних коштів можна віднести: відсотки, що їх нараховує банк на суми залишку коштів на розрахунковому рахунку; відсотки від розміщення коштів на депозитних вкладах у банку; відсотки за облігаціями; дивіденди за акціями; участь у прибутку перестраховиків; участь у прибутку юридичних осіб, у складі засновників яких перебуває страхова компанія, тобто доходи від реалізації корпоративних прав; відсотки, сплачені страховикові за надання довгострокових інвестиційних кредитів, включаючи довгострокове кредитування житлового будівництва.
Третя група доходів страховика – інші операційні доходи від звичайної діяльності та надзвичайних подій. Іншими доходами страховика є, наприклад, доходи від здавання майна в оренду; доходи у вигляді позитивного результату перерахунку іноземної валюти порівняно з її балансовою вартістю на кінець звітного періоду; доходи у вигляді безповоротної фінансової допомоги та безоплатно наданих товарів (послуг); доходи від індексації та передання основних фондів і нематеріальних активів; доходи від врегулювання безнадійної заборгованості; інші доходи .
Витрати страхової компанії відображають використання нею коштів для забезпечення своєї діяльності і визначають два взаємопов'язані процеси: виконання зобов’язань перед страхувальниками; фінансування діяльності страхової компанії.
Витрати страховика поділяються за економічним змістом на декілька великі групи.
Витрати на страхові виплати складають найбільшу частину витрат страховика та залежать від багатьох факторів, серед яких виділяються ймовірність настання страхового випадку, розмір страхового збитку, обсяг страхової відповідальності.
Витрати на ведення страхової справи включають витрати, пов’язані із укладанням та обслуговуванням договорів страхування, тобто із фінансово-господарською діяльністю страховика. На величину цих витрат впливає багато факторів, до того ж вони постійно змінюються. Тому неможливо розробити норми зазначених видатків, а можна розробити загальні рекомендації по їх обмеженню та оптимізації. Проте саме ці витрати дозволяють варіювати у встановленні розміру страхового тарифу.
В економічній літературі зустрічається багато підходів до їх класифікації та визначенню класифікаційних ознак. В найбільш загальному плані зустрічаються наступні підходи у їх групуванні: постійні та змінні (такий розподіл застосовується в актуальних розрахунках); залежні та незалежні; загальні та конкретні на ведення справи страховика.
Постійні витрати не можуть бути віднесені на конкретне страхування, вони є незмінними протягом значного проміжку часу. Ці витрати повинні розкладатися на весь страховий портфель за укладеними договорами. На відносно постійні витрати не впливають коливання та зміни у страховій діяльності, якщо вони не пов’язані із значним розширенням чи значним згортанням страхової діяльності. Питома вага цих витрат досить мала.
Змінні витрати на ведення страхової справи стосуються певного виду страхування чи страхового полюсу та можуть бути на них віднесені. Дані витрати змінюються пропорційно ступеню зайнятості персоналу страхової компанії. Саме на ці витрати припадає найбільша частка витрат на ведення страхової справи.
Деякі витрати мають характер залежних та незалежних. їх нормують в промилі від страхової суми середньоспискового складу страхувальників.
Витрати на фінансування превентивних заходів встановлюються страховою компанією в залежності від взятих на себе зобов'язань, розмір їх встановлює фінансова служба страховика.
Витрати на страхові виплати, на ведення страхової справи, на фінансування превентивних заходів складають собівартість страхової послуги.
Витрати при здійсненні інвестиційної діяльності досить незначні і пов’язані із обслуговуванням розміщення страхових резервів та тимчасово вільних коштів страховика.
Прибуток страховика складається з прибутку від страхової діяльності, прибутку від інвестиційної та фінансової діяльності, прибутку від іншої звичайної операційної діяльності та надзвичайних операцій.
Прибуток від страхової
Страхові премії в контексті доходів страховика розглядалися з погляду надходжень від страхувальників на користь страховика певної кількості грошей як плати за страхові послуги. Проте коли йдеться про визначення прибутку від страхової діяльності, не вся сума отриманих страхових премій може розглядатися як дохід страховика. Отримана премія має перетворитися у зароблену премію.
Страхування – це вид діяльності, при якому послуга, що надається страховиком, має певну тривалість у часі. Через це отриману від страхувальника на початку дії договору страхову премію не можна відразу вважати доходом страховика. Вона перетворюється на дохід поступово, пропорційно до спливання терміну дії договору страхування. Але поки строк дії договору не скінчився, отримана страхова премія в будь-який момент часу складається з двох частин: тієї, що вже вважається заробленою, і тієї, яку на даний момент заробленою вважати не можна (незароблена премія).
Зауважимо, що ступінь реальності визначеного фінансового результату від страхової діяльності значною мірою залежить від того, наскільки точно поділена страхова премія на зароблену і незароблену, тобто наскільки точно обчислені суми резервів незароблених премій та частки перестраховиків у цих резервах. Точність обчислення залежить від методу, яким його виконують. Тому у практиці західних страхових компаній особлива увага приділяється використанню найпридатніших методів залежно від характеру діяльності страховика і видів страхування, які він пропонує. З огляду на це зазначимо, що метод, який застосовується українськими страховиками, виглядає занадто приблизним. Він не враховує специфіки окремих видів страхування, терміну дії страхових договорів. А звідси – неможливість визначення достатньо точного фінансового результату від страхових операцій.
Прибуток від страхової діяльності не завжди є головною частиною прибутку страховика. Дуже часто основна діяльність страховика приносить йому не прибутки, а збитки, що компенсуються прибутком від інвестиційної та фінансової діяльності, а також прибутком від іншої звичайної діяльності та надзвичайних операцій. Ці види прибутку страховика визначаються як різниця між відповідними доходами і витратами .
Отже, доходи, видатки та фінансові результати страхових компаній мають ряд своїх особливостей. Головна особливість діяльності страховика, яка полягає в тому, що він спочатку акумулює кошти (створює страховий фонд), і лише згодом зазнає витрат у вигляді страхових виплат, обумовила специфіку його доходів. Витрати ж страхової компанії формуються у процесі витрачання страхового фонду. Фінансовим результатом страховика є вартісна оцінка підсумків його господарювання.
РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ СТРАХОВИХ КОМПАНІЙ НА ФІНАНСОВОМУ РИНКУ
Страхування на сьогодні стало обов’язковою умовою функціонування фінансового ринку, ринку кредитних ресурсів. Кожен комерційний банк, інвестиційна компанія здійснює свою діяльність страхуючи ймовірні ризики. Тобто страхування у сучасних умовах виступає як обов’язкова умова і, відповідно, як вимога стабільного функціонування ринкової системи і особливо фінансового ринку.
Відповідно разом із
зростанням важливості страхування
посилюється і роль страхових
компаній на цьому ринку, які акумулюють
довгострокові фінансові
В країнах з розвиненою економікою страхові компанії відіграють досить важливу роль на фінансовому ринку, являються його активними учасниками та вважаються одними з найбільших інвестиційних інститутів. На сучасному етапі в Україні ж зовсім інша ситуація. Поки що страховики не займають провідних позицій на українському фінансовому ринку. І це досить сильно гальмує як економіку в цілому, так і фінансовий ринок, який знаходиться на стадії розвитку і потребує значних інвестицій. Проте ми вважаємо, що цю проблему можна і потрібно вирішувати.
Перш за все слід зазначити, що проблемою українського страхового ринку є недостатній рівень розвитку страхових компаній, що працюють у сфері страхування життя, тобто так званих лайфових компаній. Цей вид страхування має практично невичерпний потенціал. В розвинених країнах лайфові компанії займають чільне місце на фінансовому ринку, так як саме вони концентрують значні довготермінові заощадження населення. За рахунок того, що договір на страхування життя має тривалий строк дії, а зобов’язання із виплати страхового забезпечення в основній частині настає лише після закінчення договору страхування, або в інші, раніше обумовлені строки, компанії зі страхування життя мають найбільші можливості стосовно довготермінових інвестицій.
Недостатній розвиток страхування життя в Україні пояснюється рядом таких факторів як: недостатній рівень капіталізації ринку, несприятливі умови для інвестування, низький рівень доходів населення, відсутність державних гарантій під інвестиційні проекти та довгострокових фінансових інструментів, в які б можна було вкладати кошти. Українські державні цінні папери поки що не є надійним фінансовим інструментом, а вкладення коштів в акції підприємств на довгострокову перспективу є досить ризиковим.
Слід також відмітити, що в Україні є деякі проблеми з вкладанням коштів в такий інструмент фінансового ринку, як акції. Практично всі акції, що обертаються на фондовому ринку (ринку цінних паперів), є простими іменними акціями, оскільки переважна більшість акціонерних товариств в нашій країні була створена процесі приватизації. Таким чином в Україні не набув поширення випуск привілейованих акцій, які є більш прийнятними для інвестування страхових активів, оскільки знижують ризик вкладень в цей інструмент, що є ризиковим за своєю економічною сутністю.
З огляду на вище сказане, ми вважаємо, що для підвищення інтересу страхових компаній до акцій та інших цінних паперів, необхідно підвищити надійність державних акцій, збільшити емісію привілейованих акцій в тих галузях економіки і на тих підприємствах, де це можливо, а також провадити всі можливі заходи для випуску акцій підприємств, гарантом яких буде виступати держава. Також держава повинна запровадити нові державні цінні папери, орієнтуватись переважно на вітчизняних інвесторів, розміщувати державні позики на внутрішньому ринку, забезпечувати необхідний рівень дохідності, який би перевищував інфляційні очікування. Це в майбутньому дасть змогу активізувати інвестиційну діяльність страхових компаній, а також не допустить відтоку коштів за межі країни.
На нашу думку, обмеження законодавством відносно можливості страхових компаній представляти кошти страхових резервів цінними паперами, що не котируються на фондовій біржі, стримує інвестиційну діяльність страховиків, а відповідно не сприяє їхньому розвитку на фінансовому ринку України. Тому для збільшення кількості інвестицій страховими компаніями доцільно встановити певний норматив вкладень в цінні папери, які не котируються на фондовій біржі. Це дозволить забезпечити фінансову підтримку малого та середнього бізнесу, який потребує додаткових інвестицій для свого належного розвитку.
Також ми вважаємо, що для страхових компаній України буде доцільно включити до свого інвестиційного портфеля такий актив, як золото, так як воно володіє властивостями надійності, ліквідності, а також стійкості до інфляції. Тобто клієнт вносить в страхову компанію платежі в гривнях по курсу банківського металу, який встановлюється Нацбанком на момент укладання договору. А страховик розміщує ці кошти на відповідному депозитному рахунку в банку. По великому рахунку такий страховий поліс являється альтернативою вкладання грошей на «золотий» депозит, але в цьому випадку клієнт отримує ще й страховий захист.
