Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Уголовное наказание

Варіант №1

План

1. Особливості виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі у відношенні засуджених, які утримуються в слідчих ізоляторах………………………3

2. Поняття і види класифікації засуджених до позбавлення волі………………...6

3. Порядок і умови виконання кримінального покарання у вигляді штрафу…..10

Практичні завдання……………………………………………………………...15

Список використаної літератури………………………………………………..19

1. Особливості виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі у відношенні засуджених, які утримуються в слідчих ізоляторах

Забезпечення порядку тримання під вартою осіб у місцях попереднього ув'язнення покладається на адміністрацію місць попереднього ув'язнення (ст. 5 Закону України ”Про попереднє ув'язнення” ).

Тримання осіб, взятих під варту, відповідно до завдань кримінального судочинства здійснюється на принципах неухильного додержання Конституції України, вимог Загальної декларації прав людини, інших міжнародних правових норм і стандартів поводження з ув'язненими і не може поєднуватися з навмисними діями, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність.

Адміністрація слідчих ізоляторів забезпечує: охорону і режим тримання взятих під варту осіб і виконання вироків, які набрали законної сили, ухвал і постанов суду; створення належних житлово-комунальних умов і матеріально-побутового забезпечення, медичного обслуговування і надання згідно з встановленими нормами харчування; виконання передбачених нормами Закону України "Про попереднє ув'язнення" і Кримінально-процесуального кодексу України розпоряджень слідчих і судових органів.

Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув'язнення є ізоляція осіб, взятих під варту, постійний нагляд за ними, у передбачених випадках роздільне їх тримання.

Закон також називає і засоби забезпечення режиму: сувора ізоляція та нагляд; обшуки з метою вилучення предметів, які можуть бути використані для здійснення втечі з-під варти; утримання під охороною і наглядом у закритих приміщеннях (камерах); обмеження можливості вільного пересування і спілкування, суворий порядок листування, побачень з родичами та іншими особами, позбавлення негативного впливу з боку осіб, які раніше відбули покарання в місцях позбавлення волі або були притягнуті до кримінальної відповідальності за вчинення тяжких злочинів [9, с.180].

Взятих під варту осіб тримають у маломісних або загальних камерах. У виняткових випадках, з метою збереження слідчої таємниці, захисту ув'язнених від можливих посягань на їх життя чи запобігання вчиненню ними нового злочину, або за наявності на те медичних підстав за мотивованою постановою особи, установи, в провадженні яких знаходиться справа, чи начальника установи для
попереднього ув'язнення, санкціонованою прокурором, їх можуть тримати в одиночних камерах. Застосування цього заходу до неповнолітніх не допускається, а в разі виникнення загрози їх життю вони переводяться до іншої маломісної або загальної камери.

Відповідно до Закону України "Про попереднє ув'язнення" особи, які утримуються в слідчих ізоляторах мають право:

на захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або взяття під варту, а також на повідомлення під час взяття під варту підстав та мотивів взяття під варту, оскаржувати їх у суді, отримати в друкованому вигляді роз'яснення положень статей 28, 29, 55, 56, 59, 62 та 63
Конституції України, статті 9 Закону України "Про попереднє ув'язнення" та інших прав затриманих або взятих під варту, встановлених законом, у тому
числі права здійснювати захист своїх прав та інтересів особисто або за допомогою захисника з моменту затримання або арешту (взяття під варту) особи, права відмовитися від надання будь-яких пояснень або свідчень до прибуття захисника;

знайомитися з правилами тримання під вартою;

на щоденну прогулянку тривалістю одна година. Вагітним жінкам і жінкам, які мають при собі дітей, неповнолітнім, а також хворим з дозволу лікаря та за їх згодою тривалість щоденної прогулянки встановлюється до двох годин;

одержувати передачі або посилки та грошові перекази і передачі;

купувати протягом місяця за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої необхідності на суму до одного мінімального розміру заробітної плати та без обмежень письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення;

користуватися власним одягом і взуттям, мати при собі документи і записи, що стосуються кримінальної справи;

користуватися телевізорами, одержаними від родичів або інших осіб, настільними іграми, газетами і книгами з бібліотеки місця попереднього ув'язнення та придбаними через торговельну мережу;

відправляти в індивідуальному порядку релігійні обряди і користуватися релігійною літературою та властивими їх віруванню предметами релігійного культу, виготовленими з малоцінних матеріалів, якщо при цьому не порушується встановлений у місцях попереднього ув'язнення порядок, а також не обмежуються права інших осіб;

на восьмигодинний сон в нічний час, під час якого не допускається залучення до участі в процесуальних та інших діях, за винятком невідкладних випадків;

звертатись із скаргами, заявами та листами до Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, державних органів і службових осіб у порядку, встановленому законом.

Особи, взяті під варту, зобов'язані:

додержувати порядку, встановленого в місцях попереднього ув'язнення, і виконувати законні вимоги адміністрації;

дотримувати санітарно-гігієнічних правил, мати охайний зовнішній вигляд, постійно підтримувати чистоту в камері;

бути ввічливими до працівників місця попереднього ув'язнення, а також поміж собою; не вступати в суперечки з представниками адміністрації, не принижувати їх гідність, не протидіяти виконанню ними своїх обов'язків;

бережливо ставитися до інвентаря, обладнання та іншого майна місця попереднього ув'язнення.

У випадках стихійного лиха, епідемій, аварій важливих для життєзабезпечення систем, масових безпорядків, проявів групової непокори взятих під варту осіб або в разі виникнення реальної загрози збройного нападу на місце попереднього ув'язнення чи у зв'язку з оголошенням надзвичайного стану в районі розташування установи для попереднього ув'язнення з дозволу голови центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань,
начальника управління (відділу) центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області, місті Севастополі, Міністра оборони України, начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, узгодженого з відповідним прокурором, для осіб, що перебувають в установі для попереднього
ув'язнення, може бути запроваджено особливий режим терміном до тридцяти днів.

У разі запровадження особливого режиму в місці попереднього ув'язнення посилюється охорона, нагляд за особами, взятими під варту, припиняються всі заходи, що проводяться з цими особами, а також надання побачень та прийняття посилок і передач, здійснюються інші режимні заходи.

Для припинення групових протиправних дій взятих під варту осіб та ліквідації їх наслідків використовуються сили і засоби місць попереднього ув'язнення, а у разі потреби з дозволу Міністра внутрішніх справ України, Міністра оборони України, начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Криму, місті Києві, Київській області, начальника
управління Міністерства внутрішніх справ України в області - органів та підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.

2. Поняття і види класифікації засуджених до позбавлення волі

Класифікація засуджених - це система груп засуджених, яка має на меті створення оптимальних умов для досягнення цілей покарання і будується шляхом їх розподілу за окремими відмінними ознаками, де кожна група має щодо іншої своє, чітко зафіксоване місце, що визначає правове становище при відбуванні покарання.

Класифікація засуджених можлива за різними ознаками: статі, віку, характеру вчиненого злочину, строку призначеного покарання, а також за іншими ознаками, які відіграють важливу роль, особливо при призначенні покарання. На етапі виконання покарання вони мають особливе значення, оскільки диференціація та індивідуалізація умов відбування покарання, в першу чергу, буде пов'язана з особистістю та поведінкою засудженого, його ставленням до праці, навчання, призначеного покарання, ступеня виправлення тощо [7, с.133].

Використовуючи прийоми класифікації, виділяють найбільш характерні риси різних груп засуджених, а також визначають та прогнозують їх можливу поведінку в період відбування покарання і заходи карально-виховного впливу на засудженого. Слід зазначити, що розподіл засуджених на однорідні групи дає змогу визначити необхідний обсяг карально-виховного впливу, умови відбування покарання, заміну покарання чи звільнення від нього.

Як правило, виділяють 2 етапи класифікації засуджених.

Перший етап - родова класифікація, проводиться судом з урахуванням характеру та тяжкості вчиненого злочину, позитивних та негативних рис особистості. На основі родової класифікації надалі встановлюється обсяг карального впливу на засудженого та ступінь ізоляції від суспільства.

Другий етап - групова класифікація, яка здійснюється адміністрацією системи виконання покарань. На цьому етапі вирішального значення набувають соціальні та психолого-педагогічні якості особи.

Класифікація засуджених ґрунтується на класифікації злочинів і злочинців та є її продовженням, оскільки при призначенні покарання суд поділяє засуджених на певні категорії за ознаками характеру і тяжкості вчиненого злочину, статі, віку, наявності попередньої судимості, а також за іншими ознаками. Виходячи з цього визначається обсяг правообмежень і умови відбування покарання.

Групова класифікація, яка здійснюється адміністрацією кримінально-виконавчих установ та інших органів виконання покарань, випливає з судової класифікації та доповнює і розвиває її, використовуючи додаткові підстави.

Класифікації засуджених до позбавлення волі поділяються на види залежно від завдань. Такий підхід зумовлений метою, змістом та функціями покарання, відповідно до яких існує три класифікації засуджених. Завданнями цих класифікацій є:

1) забезпечення призначення диференційованого покарання залежно від кваліфікаційних ознак злочину, обставин його вчинення та особи злочинця. Основою такої класифікації є правові ознаки, встановлені кримінальним законом;

2) забезпечення виконання призначеного покарання та встановлення обсягу карального впливу на засудженого;

3) забезпечення виправлення засудженого шляхом здійснення на нього виховного впливу.

Отже, вихідні принципи класифікації засуджених містяться в кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві. Так, кримінальне законодавство дає змогу виділити окремі категорії злочинців залежно від характеру та ступеня суспільної небезпеки, форми вини тощо.

До основних критеріїв класифікації засуджених до позбавлення волі належать такі: стать, вік, форма вини, строк призначеного покарання, повторна судимість та ін. Наприклад, роздільне утримання осіб чоловічої та жіночої статі дає можливість забезпечити особисту безпеку жінок, дотримуватись специфічних умов гігієни тощо; роздільне тримання неповнолітніх та дорослих засуджених зумовлене необхідністю запобігання негативному впливу з боку повнолітніх осіб, психологічними, психічними та фізіологічними особливостями підлітків. Особлива увага приділяється категоріям вперше та неодноразово засудженим, що відбували попереднє покарання у місцях позбавлення волі.

Кожна з вказаних категорій засуджених до позбавлення волі передбачає подальші підкатегорії розподілу засуджених за різними ознаками: на основі психофізіологічних особливостей (психічні захворювання, наявність інвалідності, ступінь розумового розвитку тощо), особливостей психолого-педагогічного порядку (тип характеру особи, поведінка в період відбування покарання тощо), за кримінологічними ознаками (ступінь соціальної занедбаності засудженого, наявність антисуспільних установок, направленість поведінки тощо). Ці критерії розподілу однорідних груп засуджених реалізуються в установі виконання покарань, і саме такий підхід слугує завданням реалізації принципу індивідуалізації виконання покарання, раціонального використання заходів примусу, засобів виправлення засуджених і стимулювання їх правослухняної поведінки.

Особливістю класифікації засуджених є те, що вона значно більше враховує характерні особливості особистості і більшою мірою акцентує увагу на ступені суспільної небезпечності особи, що необхідно для диференціації та індивідуалізації карально-виховного впливу на засуджених [7, с.134].

Визначення загального правила щодо місця відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк міститься в Інструкції про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, що затверджена наказом Міністерства Юстиції України від 08.02.2012 р. № 222/5.

Розподіл, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, здійснюються регіональними комісіями з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, що утворюються в територіальних органах Державної пенітенціарної служби України, та Апеляційною комісією Державної пенітенціарної служби України з питань розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі, що утворюється в Державній пенітенціарній службі України.

Прийом засуджених в установу виконання покарань має важливе значення для успішної організації виконання покарання у виді позбавлення волі та адаптації засуджених до умов відбування покарання.

У період прийому співробітники установи перевіряють наявність особистих справ засуджених, встановлюють їх приналежність прибулим та перевіряють наявність в особових справах необхідних документів. Засуджені підлягають обов'язковому медичному огляду, повному обшуку, а їхні речі — огляду. Під час обшуку та огляду у засуджених вилучаються предмети, вироби та речовини, які їм заборонено зберігати відповідно до Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Одяг цивільного зразка та інші заборонені речі здаються на склад, а речі, вилучені з обігу, за необхідності знищуються.

Відповідно до ст. 91 КВК прийняття засуджених до виправних і виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань. Адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз'яснюються права засудженого. На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також інформаційна картка, до якої заносяться відомості: стосовно його особи; про вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.

3. Порядок і умови виконання кримінального покарання у вигляді штрафу

Згідно із ч. 1 ст. 53 КК України штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині ККУ.

КВК України передбачає два правових режими виконання покарання у виді штрафу: добровільне його виконання засудженим і примусове стягнення в процесі виконавчого провадження. Добровільна сплата штрафу полягає у внесенні засудженим у місячний строк після набрання вироком законної сили суми штрафу в установу банку на спеціальний рахунок і надання до відповідного суду документа, який підтверджує сплату штрафу. У разі несплати засудженим штрафу у місячний строк його стягнення провадиться примусово Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок.

Процес примусового виконання штрафу доцільно розглянути, розділивши його на декілька стадій: стадія відкриття виконавчого провадження; підготовки до виконання та власне виконання покарання.

Відкриття виконавчого провадження - перший етап процесу виконання майнового покарання. На цьому етапі державний виконавець, одержавши виконавчий документ, повинен установити наявність або відсутність підстав для порушення виконавчого провадження, після чого прийняти рішення про порушення виконавчого провадження або відмову в його порушенні [8, с.54].

Згідно із Законом України "Про виконавче провадження" підставою відкриття виконавчого провадження є виконавчий документ. Відповідно до ч. 1 ст. 25 зазначеного закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Завдання державного виконавця на стадії порушення виконавчого провадження - у триденний строк перевірити відносно виконавчого документа такі обставини: чи правильно визначена територіальна компетенція виконання вимог пред'явленого виконавчого документа; чи дотримано термінів пред'явлення виконавчого документа до стягнення; чи набрало законної сили рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ і чи не закінчилися строки давності виконання судового рішення, якщо такі встановлені; чи є в особи, що пред'явила виконавчий документ, відповідні повноваження; чи відповідає виконавчий документ установленим законом формі і змісту.

Однак до порушення виконавчого провадження ніякі виконавчі дії здійснюватися не можуть. Дане правило випливає з того, що здійснення виконавчих дій сполучено з можливістю застосування до боржника заходів державно-владного примусу у вигляді заходів примусового виконання, що істотно обмежують його майнові права.

Статею 20 Закону України "Про виконавче провадження" передбачені загальні положення про місце здійснення виконавчих дій. Так, виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна.

Друга стадія виконання - це підготовка до виконання. Вона має на меті створення належних умов для своєчасного й ефективного виконання. Підготовчі дії зводяться, як правило, до встановлення місця проживання боржника, його роботи, з'ясування розміру заробітної плати. Однак найбільше часу державні виконавці витрачають на встановлення наявності майна боржника, на яке можна звернути стягнення.

На виявлене майно боржника накладається арешт, який полягає в проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а при необхідності - в обмеженні права користуватися майном чи його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Крім того, в процесі підготовки до виконання здійснюється оцінка майна боржника. Відповідно до статті 58 Закону України "Про виконавче провадження" визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні".

У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення
оцінки майна.

Разом із тим Закон України "Про виконавче провадження" містить переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами. Відповідно до цього переліку стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать боржникові на праві власності або є його часткою у спільній власності, необхідні для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні.

1. Носильні речі та предмети домашнього вжитку, необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні:

1) одяг - з розрахунку на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок - два зимових плаття), один літній костюм (для жінок - два літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль)
та інший одяг, зношений більш як на 50 відсотків;

2) взуття - по одній парі літнього, осіннього, зимового та інше взуття, зношене більш як на 50 відсотків;

3) білизна - по дві зміни на кожну особу;

4) постільні речі (матрац, подушка, два простирадла, дві наволочки, ковдра) і два особистих рушники на кожну особу;

5) необхідний кухонний посуд;

6) один холодильник на сім'ю;

7) меблі - по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один стіл, одна шафа на сім'ю (крім меблевих гарнітурів, на які може бути звернено стягнення);

8) усі дитячі речі.

2. Продукти харчування, необхідні для особистого споживання боржнику, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, - з розрахунку на три місяці.

3. Паливо, необхідне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні, для приготування їжі та обігрівання приміщення протягом шести місяців.

4. Одна корова, а у разі відсутності корови - одна телиця; якщо немає ні корови, ні телиці - одна коза, вівця чи свиня - в осіб, які займаються сільським господарством.

5. Корм для худоби, який не підлягає вилученню в кількості, необхідній для годівлі худоби до початку її вигону на пасовище або до збору нових кормів.

6. Насіння, необхідне для чергової сівби (осінньої і весняної), та незнятий урожай - в осіб, які займаються сільським господарством (крім земельних ділянок, на які накладено стягнення).

7. Інструменти, необхідні для особистих професійних занять (швейні, музичні тощо).

Згідно із ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації здійснюється у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.

Крім заходів примусового виконання, пов'язаних з описом і арештом майна боржника, законом передбачене звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), пенсію, стипендію та інші доходи боржника. Проте ці об'єкти стягнення використовуються при відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум [8, с.59].

Практичні завдання

Задача № 1

КПК України передбачено право засуджених на особисту безпеку.

Відповідно до ст. 10 КВК України у разі виникнення небезпеки життю і здоров'ю засуджених, які відбувають покарання у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, вони мають право звернутися із заявою до будь-якої посадової особи органу чи установи виконання покарань з проханням про забезпечення особистої безпеки. У цьому разі посадова особа зобов'язана вжити невідкладних заходів щодо забезпечення особистої безпеки засудженого.

Адміністрація установи виконання покарань вживає заходів до переведення засудженого в безпечне місце, а також інших заходів до усунення небезпеки, вирішує питання про місце подальшого відбування ним покарання.

У разі наявності небезпеки для життя і здоров'я засуджених, до яких згідно із законом у зв'язку з їх участю у кримінальному судочинстві прийнято рішення про застосування заходів безпеки, адміністрація установи виконання покарань вживає заходів щодо забезпечення безпеки цих осіб.

У ч. 4 ст. 10 КВК України зазначені заходи, які можуть бути застосовані до таких осіб: ізольоване тримання; переведення в іншу установу виконання покарань.

Отже, в даному випадку адміністрація УВП повинна була застосувати передбачені законом заходи для забезпечення безпеки засудженого.

Задача № 3

Відповідно до ст. 137 КВК України матеріальні збитки, заподіяні державі засудженими під час відбування покарання, стягуються з їхнього заробітку за постановою начальника колонії.

До винесення постанови має бути встановлений розмір збитків, обставини, за яких їх було завдано, і ступінь вини засудженого в заподіянні збитків. У процесі перевірки у нього береться письмове пояснення.

Постанова начальника колонії про стягнення збитків оголошується засудженому під розписку. Засуджений може оскаржити постанову начальника колонії вищій посадовій особі. Подача скарги не зупиняє виконання постанови про стягнення збитків.

Вища посадова особа може скасувати постанову про стягнення збитків або зменшити розмір суми, що підлягає стягненню. Неправильно відраховані суми за заподіяні матеріальні збитки підлягають поверненню засудженому і зараховуються на його особовий рахунок.