Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

юридичний факультет

заочна форма навчання

КОНТРОЛЬНА  РОБОТА

з курсу: Кримінальне право

Тема:  Ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

КИЇВ – 20

З М І С Т

Вступ

Конституцією України визначено основні права й обов’язки держави та громадян щодо забезпечення захисту дітей. Зокрема, у ч. 2 ст. 51 Основного Закону зазначається, що батьки зобов’язані утримувати дітей до їх повноліття.

Відповідно до положень Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 р. (ратифікована Україною згідно з Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-XII) дитина, враховуючи її фізичну й розумову незрілість, потребує спеціальної охорони та турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження. Обов’язок батьків утримувати дітей до досягнення останніми повноліття визначено також Сімейним кодексом України.

Якщо особа ігнорує судове рішення, згідно з яким її зобов’язано сплачувати аліменти, до неї можуть бути застосовані заходи кримінально-правового впливу. Cт. 164 Кримінального кодексу України встановлено відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей.

Зокрема, протягом трьох кварталів 2009 року до органів МВС було направлено 14193 подання державних виконавців про притягнення до кримінальної відповідальності за статтею 164 Кримінального кодексу України (злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів)). Підставою для цього ставали ігнорування боржниками викликів та попереджень державних виконавців, неявка на виклик без поважних причин, приховування отриманих доходів, а також приховування, у разі працевлаштування, даних про наявність обов'язку зі сплати аліментів від адміністрації підприємства тощо. Разом з тим, органами МВС було задоволено лише 31% подань держаних виконавців та порушено 4511 кримінальних справ.

Все це обумовлює актуальність теми контрольної роботи.

1. Аліментні правовідносини: аліменти на утримання дітей

Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За рішенням суду, якщо це не визначено домовленістю між батьками, кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. При визначенні розміру аліментів суд ураховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, коли розмір аліментів установлюється у твердій грошовій сумі. Але й у випадку, коли визначений судом розмір аліментів у твердій грошовій сумі, менше мінімального розміру, то дитині органами соціального захисту призначається державна допомога в розмірі різниці між визначеним розміром аліментів і 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частка доходу матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від доходу матері, батька на їхнє утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації (п. 2 ст. 184 Сімейного кодексу). Індексація проводиться згідно із Законом «Про індексацію грошових доходів населення».

При визначені розміру аліментів ураховуються такі доходи платника аліментів як: основна заробітна плата, усі види доплат і надбавок до заробітної плати, премії та винагороди, пенсії, стипендії, допомоги по безробіттю, дивіденди та інші доходи, що передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. N 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб».

Аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову. Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть до суду докази того, що він вживав заходів для отримання аліментів з відповідача, але не міг їх отримати у зв'язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за 3 роки. Розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.

Заборгованість за аліментами, присудженими в частці від доходу, визначається на основі фактичного доходу, який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їхнє стягнення. Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості, але працює на час визначення її розміру, заборгованість визначається із доходу, який він одержує.

Якщо платник аліментів не працював на час виникнення заборгованості і не працює на час визначення її розміру, вона обчислюється виходячи із середньої заробітної плати працівника відповідної кваліфікації або некваліфікованого працівника для даної місцевості.

Розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, а в разі спору - судом. При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Водночас, розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

2. Кримінальна відповідальність за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

Під ухиленням від сплата аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і.в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Ухилення від утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків, може полягати у незабезпеченні таких дітей харчуванням, одягом, іншими речами (насамперед, першої необхідності), наданні необхідних коштів для їх лікування, відпочинку тощо.

Ухилення від сплати аліментів і ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей утворюють цей склад злочину лише у випадку, коло воно є злісним. Поняття злісності належить до оціночних категорій і має бути визначено у кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином вмотивовано у вироку. Про злісний характер ухилення можуть свідчити тривалість ухилення, продовження ухилення після попередження про необхідність виконання свого обов'язку та можливість кримінальної відповідальності з боку судді чи державного виконавця, неодноразові звернення потерпілого чи інших осіб до винної особи з цього приводу тощо.

Злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей {аліментів), а також злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають яа їх утриманні, карається виправними роботами на строк до одного року або обмеженням волі на той самий строк.

Те саме діяння, вчинене особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 164 КК  карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років.

Об'єктом злочину є право неповнолітніх дітей на повноцінне життя та всебічний (фізичний, психічний і соціальний) розвиток.

Потерпілими від цього злочину можуть бути діти, на утримання яких за рішенням суду їх батько чи мати мають сплачувати аліменти, а також неповнолітні чи непрацездатні діти, що перебувають на утриманні батьків. Неповнолітніми дітьми визнаються особи віком до 18 років, якщо згідно з законом вони не набувають прав повнолітніх раніше (наприклад, внаслідок одруження). Непрацездатними є повнолітні діти, які в силу фізичних чи психічних вад позбавлені можливості постійно чи тимчасово працювати (це, зокрема, діти-інваліди 1 та II групи).

Предметом злочину є кошти, що, за рішенням суду, підлягають сплаті на утримання дітей, а також кошти, різні предмети (одяг, продукти харчування тощо), які мають надаватися батьками на утримання неповнолітніх, а також повнолітніх, але непрацездатних дітей.

Об’єктивну сторону злочину, передбаченого ст. 164 КК, становлять такі окремі діяння: злісне ухилення від сплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дітей (аліментів); злісне ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на їх утриманні. За ті ж діяння, вчинені особою, раніше судимою за цей самий злочин, настає відповідальність, передбачена ч. 2 ст. 164 КК.

Склад злочину, передбачений ст. 164, у формі ухилення від сплати аліментів може мати місце лише за наявності рішення суду, відповідно до якого мати або батько чи інша передбачена законом особа зобов'язана сплачувати аліменти. Водночас наявність рішення суду не є обов'язковою умовою притягнення винного до відповідальності за цією статтею у випадку вчинення цього злочину у формі ухилення батьків від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей.

Не може визнаватися злісним ухилення від сплати аліментів чи злісним ухилення від утримання дітей, яке хоча і тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити несплату аліментів особою через неможливість знайти роботу, через хворобу, не виділення із сімейного бюджету коштів, необхідних для придбання одягу неповнолітній дитині чи для лікування непрацездатної дитини у зв'язку з їх відсутністю тощо.

Злочин визнається закінченим з моменту, коли зазначене у цій статті ухилення набуло злісного характеру.

Суб'єкт злочину спеціальний. За злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей за ст. 164 можуть нести відповідальність батьки й усиновителі. Суб'єктами вчинення цього злочину у другій формі (злісне ухилення від утримання неповнолітніх або непрацездатних дітей) можуть бути лише кровні батьки або усиновителі. Опікуни і піклувальники не є суб'єктом злочину, передбаченого ст. 164. За певних обставин вони можуть нести відповідальність за ст. 167.

Суб'єктивна сторона характеризується прямим умислом.

Кваліфікуючою ознакою цього злочину є вчинення його особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею (ч. 2 ст. 164). Про поняття такої особи див. ст. 88 та коментар до неї.

З цього приводу суди висловлюють пропозиції  щодо  визначення  
предмета дослідження при розгляді справ про злочини,  покарання за  
які  передбачено  статтею  164  КК.  Зокрема,  суди  пропонують з'ясовувати такі питання,  як час, з якого особа почала  ухилятись від сплати  аліментів;  спосіб  життя,  який  вона  вела протягом  цього  часу;  наявність тимчасових грошових доходів;  чи зверталась особа,  яка має сплачувати аліменти, у центр зайнятості населення, коли тимчасово була безробітною.

Іншими обставинами,  що підлягають з'ясуванню,  можуть бути й  
такі:  чи має особа підсобне господарство;  чи надавала вона  іншу  
(не  грошову)  допомогу  на утримання дитини (наприклад,  продукти  
харчування);  чи отримувала доходи від земельного та майнового паю  
(у разі наявності останніх) тощо.

Крім того,  свідченнями про злісне ухилення особою від сплати  
аліментів на  утримання  дитини  можуть  бути  й  ігнорування  нею  
викликів та попереджень державного виконавця,  неявка до нього без  
поважних причин, приховування від нього отриманих доходів, а також  
приховування у разі працевлаштування даних про наявність обов'язку  
зі сплати аліментів від адміністрації підприємства тощо.

 Постановляючи обвинувальні   вироки   у   справах    названої  
категорії,  суди завжди повинні зазначати, в чому саме виявляється  
злісний характер ухилення від сплати коштів на утримання дітей,  а також якими доказами це підтверджується.

Під час розгляду справи потрібно досліджувати такі обставини,  
як систематичність,  тривалість  і  причини  ухилення  від  сплати  
аліментів,  чи надавалася дитині взагалі будь-яка допомога;  місце  
роботи,  проживання,  спосіб  життя  особи,  яка  притягається  до  
кримінальної відповідальності.

Предметом дослідження можуть бути й інші обставини,  що мають  
значення для правильного  вирішення  справи:  поведінка  особи  за  
останнім місцем роботи, проживання; наявність чи відсутність у неї  
судимості; наявність інших непрацездатних або таких, що потребують  
догляду,  членів  сім'ї;  відомості  про  перебування  на обліку в  
центрі зайнятості населення;  чи надала особа при працевлаштуванні  
адміністрації  підприємства,  установи,  організації відомості про  
те, що вона зобов'язана сплачувати кошти на утримання дітей, тощо.

Не може визнаватися злісним ухилення від сплати утримання (аліментів), яке, хоча й тривало значний проміжок часу чи мало систематичний характер, але було вимушеним з боку особи, на яку такий обов'язок покладено законом чи рішенням суду. До таких випадків слід відносити: неможливість знайти роботу, хворобу, не виділення із сімейного бюджету коштів, необхідних для придбання одягу неповнолітній дитині чи для лікування непрацездатної дитини в зв'язку з їх відсутністю тощо.

З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла в зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред'явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти. 

Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється в разі припинення навчання.

19 жовтня 2006 року для України  набула чинності Конвенція про  стягнення аліментів за кордоном. Сторонами цієї конвенції є 61 держава світу. Ця Конвенція дозволяє не лише визнати й виконати рішення суду України на територіях указаних держав, а й на підставі наданих документів прийняти рішення про стягнення аліментів у цих державах.

Порядок такого виконання визначений в Інструкції щодо порядку стягнення аліментів за кордоном, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції № 121/5 від 29 грудня 2006 року.

Наслідки ухилення від сплати аліментів на утримання дітей очевидні. Дитина нерідко позбавлена не тільки можливості виховуватись у повноцінній сім’ї, а й засобів до існування. Негативними соціальними наслідками цього в подальшому можуть стати недостатній розвиток дитини та її соціальна дезадаптація; підвищується небезпека сприйняття дитиною установок антисоціального способу життя, що, зрештою, може призвести до того, що вона приєднається до криміногенного середовища.

3.Судова  практика у справах про злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей

Узагальнення судової практики у справах про злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей показало, що суди в основному правильно вирішують справи цієї категорії. Однак у роботі окремих судів ще мають місце недоліки. Зокрема, під час судового розгляду недостатньо з’ясовуються об’єктивна та суб’єктивна сторони злочину. Допускаються також помилки при вирішенні питань щодо наявності кваліфікуючої ознаки — тобто вчинення того самого діяння особою, раніше вже судимою за злочин, покарання за який передбачене ст. 164 КК. Постановляючи вирок у справах цієї категорії, суди не завжди належним чином обґрунтовують висновок про наявність у діях засуджених складу злочину — злісного характеру ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, а обмежуються лише переліком доказів, що підтверджують вину особи, і фактично обґрунтовують лише наявність боргів зі сплати аліментів.

Так, Апеляційний суд Хмельницької області скасував вирок Шепетівського районного суду, яким за ст. 114 КК 1960 р. засуджено Ш., а справу закрив за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ст. 114 КК 1960 р.

Із матеріалів справи видно, що Ш. втратив роботу в 1997 р. і з того часу працював у домашньому господарстві, допомагав хворій матері-пенсіонерці та, по можливості, — колишній дружині з донькою як грошима, так і продуктами харчування. Тому апеляційний суд обгрунтовано визнав, що в матеріалах кримінальної справи відсутні будь-які докази, що свідчили б про злісне ухилення Ш. від сплати аліментів.

Оскільки притягнення особи до кримінальної відповідальності за ухилення від сплати аліментів можливе лише за умов, коли воно є злісним, суди при постановленні вироку мають зазначати, які конкретно дії вчинила особа і чому вони свідчать про злісний характер ухилення від сплати аліментів.

Деякі суди при постановленні вироків задовольняють цивільні позови про стягнення сум заборгованості зі сплати аліментів, не враховуючи наявності раніше постановленого рішення суду про стягнення аліментів на утримання дитини, чим допускають повторне прийняття рішення про той же предмет спору і з тих самих підстав, що суперечить вимогам п. «з» ч. 2 ст. 136 Цивільного процесуального кодексу України.

Наприклад, Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області, засудивши А. за ч. 1 ст. 164 КК, постановив стягнути з нього заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 530 грн. При цьому суд не звернув увагу на те, що постановленим раніше у цивільній справі рішенням А. вже було зобов’язано сплачувати аліменти на утримання доньки.

Незважаючи на це, слідчий надав стягувачці аліментів статус цивільного позивача, а суд, у свою чергу, ухвалив рішення про стягнення з відповідача суми зазначеної заборгованості.

Звільняючи осіб, засуджених за ст. 164 КК, від відбування покарання на підставі ст. 75, і покладаючи на них обов’язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу, суди не завжди правильно визначають їх зміст. Іноді судді покладають на засуджених обов’язки, не передбачені ст. 76 КК, що, у свою чергу, ускладнює контроль з боку відповідних органів за поведінкою засудженої особи.

Зокрема, засуджуючи К. за ст. 164 КК і застосовуючи до нього ст. 75 КК, Богунський районний суд м. Житомира зобов’язав К. погасити заборгованість зі сплати аліментів.

З урахуванням переліку обов’язків, які можуть бути покладені судом на особу, до якої застосовано ст. 75 КК, рішення суду в частині покладення обов’язків на засудженого є неправомірним. Перелік обов’язків, зазначений у ч. 1 ст. 76 КК, є вичерпним. Крім того, заборгованість зі сплати аліментів підлягає погашенню відповідно до виконавчого листа.

Цю помилку суду першої інстанції виправила судова палата з кримінальних справ Апеляційного суду Житомирської області, змінивши вирок і виключивши з нього вимогу суду щодо погашення заборгованості зі сплати аліментів.

Звільняючи осіб від кримінальної відповідальності, засуджених за ст. 164 КК, у зв’язку з амністією, деякі суди не враховують інших положень відповідного закону про те, що амністія не застосовується до осіб, які мають неповнолітніх дітей або дітей-інвалідів і вчинили злочини, що посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та свободи цих дітей.

Наприклад, закриваючи справу стосовно К. на підставі п. «б» ст. 1 Закону від 5 липня 2001 р. «Про амністію», тобто застосовуючи до нього амністію як до особи, яка має неповнолітніх дітей, Коростенський міський суд Житомирської області порушив інші вимоги цього Закону (зокрема, п. «ж» ст. 9).

Практика призначення судами кримінального покарання засудженим за злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей свідчить, що суди в основному виважено підходять до питань призначення покарання. Однак інколи суди припускаються помилок при визначенні виду покарання і призначають покарання, не передбачені санкцією ст. 164 КК.

Так, вироком Маріїнського міського суду Донецької області А. засуджено за ч. 1 ст. 164 КК до 1 року позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК. Постановляючи вирок, суд не врахував, що санкцією ч. 1 ст. 164 КК такий вид покарання не передбачено.

Якщо під час судового розгляду справи буде встановлено, що підсудний відшкодував заборгованість зі сплати аліментів, а обставини, які обтяжують покарання, та негативні дані про особу відсутні, то суд за змістом ст. 282 Кримінально-процесуального кодексу України і з урахуванням думки учасників судового розгляду вправі вирішити питання про закриття справи на підставі статей 7, 72 або 8 цього Кодексу.

Із прийняттям нового КК суди отримали більше можливостей для вирішення питань, пов’язаних із закриттям кримінальних справ. Статтями 45, 46 КК визначено серед інших такі підстави закриття кримінальних справ, як дійове каяття та примирення винного з потерпілим. Статистичні дані щодо судової практики засвідчили, що саме ці дві підстави застосовують суди при закритті кримінальних справ про злочини, покарання за які передбачені ст. 114 КК 1960 р. та ст. 164 КК 2001 р. Досить часто суди також закривали справи у зв’язку зі зміною обстановки.

Розглядаючи справи про злочини, покарання за які передбачені ст. 164 КК, суди стикаються з труднощами у застосуванні цієї статті. Передусім це стосується визначення такої обов’язкової ознаки злочину, як злісний характер ухилення від сплати аліментів на утримання дітей. Поширеними є випадки, коли суди, засуджуючи осіб за ст. 164 КК, не зазначають, у чому саме полягає злісний характер ухилення від сплати аліментів.

Висновки

Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що ефективність розгляду справ про злісне ухилення від сплати аліментів на утримання дітей залежить як від подальшого вдосконалення законодавства, так і від вирішення судами справ у точній відповідності із законом, недопущення спрощеного підходу до розгляду справ цієї категорії. Саме у такий спосіб можна забезпечити законність розгляду й справ про злісне ухилення від сплати аліментів і захист прав дитини.

Деякі суди висловлюють пропозицію щодо вдосконалення редакції ст. 164 КК. Зокрема, її зміст щодо злісного характеру ухилення від сплати аліментів пропонується розкрити у законі шляхом зазначення тривалості і систематичності таких дій боржника. Саме ці ознаки характеризують діяння як злісні та охоплюють усі способи ухилення.

Ця пропозиція заслуговує на увагу, зважаючи на те, що жодних конкретних орієнтирів у визначенні злісного характеру діяння у законі не наведено. Більш правильним було б таке формулювання диспозиції ст. 164 КК, яке б передбачало визначення умислу особи, систематичність, тривалість діяння та розмір заборгованості, що виникла внаслідок цих дій.

Список використаних джерел та літератури

1. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р // www. constitution.org.ua
2. Кримінальний кодекс України ; Кримінально-процесуальний кодекс України: офіц. вид.: Із змінами та доп. станом на 1 липня 2008 р. / Міністерство юстиції України. — К. : Ін Юре, 2008. — 557c.
3. Актуальні проблеми кримінального права : навч. посіб. / В. М. Попович. — К.: Юрінком Інтер, 2009. — 251 с.
4. Афанасьєва Л. В. Аліментні правовідносини в Україні / Луган. держ. ун-т внутр. справ. — Луганськ, 2006. — 222 с.
5. Белоконь О. Алименты через призму УК Украины: о вопросах при рассмотрении судами дел о злостном уклонении от уплаты алиментов // Юрид. практика. - 2008. - 16 сент. (№ 38). - С.1, 16.
6. Грищук В. К. Поняття, предмет, методи, завдання, функції, система, джерела та принципи українського кримінального права : навч. посіб. — Львів: Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2009. — 111 с.
7. Замченко А. Аліменти на неповнолітніх дітей. // Юридичний журнал. - 2009. - № 5. - С.103-106.
8. Кримінальне право України : особлива частина / за ред. В. В. Сташина, В. Я. Тація. — Х.: Право, 2010. — 605с.
9. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / М.І.Мельник (ред.), В.А. Клименко (ред.).— К. : Атіка, 2008. — 712с.
10. Кримінальний кодекс України: науково-практ. коментар / В.В. Сташис (заг.ред.), В.Я. Тацій (заг.ред.)— Х.: Одіссей, 2007. — 1183с.

11. Литвин О.П. Кримінально правовий захист життя і здоров’я громадян України. – К.: Науковий світ, 2001. – 201с.

12. Шаповал Л. Утримання дітей батьками після розлучення // Підприємництво, госп-во і право. - 2009. - № 4. - С.92-95.