Уинстон Черччиль
Зміст
Введення
1. Формування суспільно-
2. Перехід У. Черчілля в лібераль
3. Черчілль на посаді заступника міністра колоній
Висновок
Список літератури
Введення
Фігура Вінстона Черчілля (1874 - 1965) - одна з центральних у британській історії 20 століття. Не менш помітне місце займає вона і в історіографії- тільки з 1970 року про Черчілля було написано понад 250 книг.
Найяскравіший представник політичного Олімпу XX століття, Черчілль і сьогодні залишається фігурою, що притягає до себе увагу не лише фахівців-істориків, а й широкі читацькі маси в усьому світі.
Політичний шлях Черчілля - свідчення лише непотоплюваності і політичного довголіття, але ніяк не якості діяльності. Оціночна ж сторона справи - в широкій амплітуді, від завидного успіху до повного краху.
Найбільш цікавим, з одного боку, і найменш освітленим в літературі, з іншого боку, є той етап суспільно-політичної діяльності У. Черчілля, в ході якого відбувалося становлення його як політика, що обумовлює актуальність і важливість нашого дослідження.
Тема курсової роботи сформульо
Історіографія проблеми
Переходячи до історіографії цікавить проблеми, слід зазначити, що у вітчизняній історіографії, не зважаючи на виняткову роль, яку зіграв У. Черчілль у світовій історії ХХ століття, аналіз політичної діяльності У. Черчілля, оцінка його як політика розглядається в контексті численних досліджень, присвячених історії Англії ХХ століття. 1 Аналіз початкового етапу політичної кар'єри У. Черчілля розглядається також у зв'язку з аналізом колоніальної політики Великобританії на початку ХХ століття. 2
З досліджень, присвячених аналізу політичного портрета У. Черчілля слід виділити монографію В. Г. Труханівська «Вінстон Черчілль» (1968). У цілому, оцінка діяльності У. Черчілля даними автором дана в руслі установок марксистської історіографії. 1
Слід зазначити, що даний підхід у вітчизняній історіографії досі не подолана.
Інша оцінка У. Черчілля як політика дається зарубіжними істориками. Так, у другій половині 1990-х рр.. в Росії були видані роботи індійського історика І. Д. Ратне, присвячені аналізу політичного портрета Черчілля, в тому числі і початкового етапу його політичної діяльності. 2
Початковий етап політичної діяльності У. Черчілля отримав широке висвітлення у монографії Д. Хьюмен «Ейзенхауер і Черчілль: Партнерство, що врятувало світ». 3
У 2003 році вийшла в світ монографія Б. Роуза «Черчілль. Бурхливе життя », присвячена життю і суспільно-політичної діяльності У. Черчілля. Талановитий організатор, блискучий оратор, дотепний співрозмовник і уїдливий полеміст, гравець, гурман, цинік і джентльмен - таким постає перед нами на сторінках цієї книги великий життєлюб сер Уїнстон Черчілль. 4
Відзначимо, що для зарубіжної
історіографії характерна відсу
Метою роботи є дослідження початкового етапу політичної діяльності У. Черчілля.
Завдання роботи:
- Аналіз умов формування політичних поглядів У. Черчілля.
- Розгляд проблеми переходу У. Черчілля в ліберальну партію
- Дослідження діяльності У. Черчілля на посаді заступника міністра колоній
1. Формування суспільно-політичних поглядів Вінстона Черчілля
Уїнстон Леонард Спенсер
Черчілль відбувався зі знаменитої родини
герцогів Мальборо. Перший герцог Мальборо
не залишив прямого спадкоємця по
чоловічій лінії, і його титул
івладенія спеціальним актом па
Батько Вінстона - Рендалф - був третім за рахунком сьомого герцога Мальборо. Згідно англійськими законами, титул і володіння успадковуєстарший син. Молодшим доводиться самим пробивати собі дорогу в життя.
Уїнстон Черчілль народився семимісячним під час балу в палаці Бленхейм 30 листопада 1874 У передчасному появі дитини на світ дорікали його мати, яка, незважаючи на своє становище, не захотіла пропускати бал. Народження рудого, надзвичайно крикливого, але міцногохлопчика викликало невдоволення у мешканців родового маєтку. Вони не любили його мати, яка перевершувала їх і зовнішністю, і розумом. Вона не мала титулу, але зате була досить багата, щоб триматися самостійно, - цього їй і не хотіли прощати. Її син міг успадкувати титул герцога. 1
Старша герцогиня, бабуся Черчілля, відкрито сказала дружині дев'ятий герцога Мальборо, що її головне завдання - народити сина, тому що вона не перенесе, якщо «цей недоносок Вінстон» успадкує титул герцога. Дружина дев'ятий Мальборо впоралася із завданням, і титул герцога не дістався Вінстону Черчіллю. 2
Батьки майже не займалися вихованням сина. За ним доглядала няня на прізвище Еверест. Все життя Черчілль пам'ятав про неї, у всіх кабінетах, які він займав, портрет няні знаходився на самому видному місці.
У дитинстві маленького Черчілля називали Вінні - це ласкава форма імені Уїнстон збереглася за ним до старості. Незважаючи на те, що він був семимісячною, Вінні ріс здоровою дитиною. Навчившись говорити, він балакав без упину, хоча з юних років сильно заїкався і шепелявив. 1
Черчілль дуже погано вчився. Вчителі, гувернантки і батько вважали його бездарним і безнадійно тупим. Але він був упертий, самовпевнений, гордовитий і мав дуже хорошою пам'яттю. Коли йому виповнилося сім років, його визначили в дорогу підготовчу школу для дітей з аристократичних сімей. Вінні вперше довелося зіткнутися з дисципліною і перенести покарання різками.
Після підготовчої школи Черчілль мав навчатися у знаменитій закритій школі Ітон. Але батьки, боячись, що він не впорається з навчанням в Ітоні, віддали його в іншу школу - Херроу. Під час навчання Черчілль незмінно значився останнім учнем у класі не тільки по успішності, але й з дисципліни. Він вчив ті предмети, які йому подобалися, і майже не звертав уваги на інші. Він навіть вибирав вчителів, з якими займатися. Але він завжди залишався гордовитим і самовпевненим.
Підсвідомо політика приваблювала
Черчілля з юності: за що склалася в
Англії традиції, дебати в палаті громад
проходили відкрито для публіки,
і юний Уїнстон відвідував парламентську гальо
Батько Черчілля хотів, щоб він став юристом. Але його успіхи у навчанні змусили відмовитися від цих планів. Коли батько запитав Уїнстона, ким він хоче бути, той відповів, що стане військовим.
Черчілль з дитинства любив розігрувати зі своїм молодшим братом військові битви. У нього було півтори тисячі олов'яних солдатиків, з якими він проводив більшу частину свого часу.
Черчілль хотів підготуватися до вступу в піхотне училище. Але під час гри він невдало стрибнув з моста на що росли поруч їли, розраховуючи, що гілки дозволять йому зісковзнути на землю, але вони не пом'якшили приземлення. Черчілль вдарився головою, отримав струс мозку і три місяці не піднімався з ліжка.
Пізніше все-таки вступив до військового училища, але не в піхоту, а в кавалерію. Кавалерист повинен був сам утримувати коня, тому охочих було менше і йому вдалося пройти конкурс. 1
Батько Черчілля був засмучений тим, що син не зміг поступити в піхоту. У військовому середовищі кавалеристів традиційно вважали тупоголовими. Після вступу в кавалерію батько написав Вінстону лист, в якому, не стримавшись, висловив свою думку про те, що ніякого толку з сина не вийде. Уїнстона це не зачепило. У роки навчання він захоплено займався верховою їздою. Він вірив, що стане великим полководцем, і його турбувало тільки відсутність великих воєн, на яких він міг би проявити себе.
Після смерті батька Вінстона Черчілля сімейства довелося сплатити численні борги, і воно залишилося фактично без доходів. Мати Черчілля отримала свою частку з грошей, які залишив їй батьком в Америці. Цього було достатньо, щоб підтримувати рівень життя, прийнятий в її колі, але не більше. Всі свої сили мати Черчілля направила на те, щоб допомогти синові зробити кар'єру. Вона виділяла синові на витрати п'ятсот фунтів стерлінгів на рік. Це були дуже великі гроші, але в порівнянні з тим, що була потрібна молодому гусарина в привілейованому кавалерійському полку, цього було недостатньо. 2
Почавши службу лейтенантом, Черчілль не сидів склавши руки. Він поспішав, як колись його батько. У молодості він вирішив, що його життя буде такою ж короткою, як і у його батька і тому йому потрібно поспішати, щоб він встиг зробити все те, що не встиг зробити батько.
Черчілля як і раніше більше всього засмучувало відсутність війни. За умовами служби, у мирний час він мав п'ятимісячний відпустку. Дізнавшись про початок іспано-американської війни за острів Кубу, Черчілль взяв відпустку і вирушив за океан. Він домовився з англійською газетою «Дейл грефік» про те, що напише серію статей для газети про події на Кубі. За кожну статтю він повинен був отримати за п'ять фунтів стерлінгів. 1
У результаті своєї першої військової кампанії Уїнстон Черчилль отримав іспанську медаль за участь у бойових діях, навчився палити сигари, перейняв у іспанців звичку спати після обіду і заробив двадцять п'ять фунтів стерлінгів - п'ять його статей з'явилися в газеті.
Після цих подій гусарський полк, в якому служив Черчілль, перевели до Індії. В Індії Черчілль упросив взяти його в експедицію, що прямувала на придушення повстання одного з племен на північно-східному кордоні у Малакандского перевалу. Його кореспонденції про ці події спочатку були опубліковані в лондонській газеті «Дейлі телеграф», а потім мати Черчілля знайшла видавця і вони вийшли окремою книгою «Повість про малакандской польової армії. Епізод прикордонної війни ». Книгу розкупили, і незабаром з'явилося її друге видання. 2
Успіх окрилив молодого автора,
і він написав художній роман п
Командувач англійською армією, розуміючи, що Черчілль опише все, що побачить на цій війні в черговий книзі, заборонив зараховувати його в діючу армію. Мати Черчілля, використовуючи свої зв'язки, домоглася, що його відрядили до одного з полків.
Тільки за одну публікації протягом місяця про війну в Судані в газеті «Морнінг пост» Черчилль отримав триста фунтів стерлінгів. Після війни в Судані Черчілль вирішив піти з армії і зайнятися тільки літературною працею. Він написав двотомне твір «Річкова війна» про події в Судані. Черчілль розкритикував дії головнокомандувача англійською армією, описав жорстокості війни. Це викликало на нього гнів війни, але зате принесло успіх у читачів. 1
Як тільки спалахнула англо-бурська війна, Черчілль поспішив до Південної Африки. Але вже не як військовий, а в якості кореспондента газети «Морнінг пост». Під час військових дій він потрапив у полон до бурів. Як цивільного людини, що взяв участь в битві, його мали розстріляти.Черчілля врятувало те, що його впізнали і вирішили залишити як цінного бранця сина лорда. Черчіллю вдалося втекти з полону.
У Лондоні Черчілля чекав справжній тріумф. «Морнінг пост» друкувала його кореспонденції. Інші газети повідомляли про його подвиги. Черчілль написав цілих два томи про свої пригоди. Про нього складали пісні і вірші. Він виставив кандидатуру на виборах до парламенту від Манчестера, роз'їжджав з читанням лекцій про бурської війни. З цими лекціями Черчілль відправився до Америки. Його представляли публіці як «героя п'яти воїн, автора шести книг і майбутнього прем'єр-міністра». 2
2. Перехід У. Черчілля в ліберальну партію
На хвилі популярності
в 1900 році Черчілль був обраний до
парламенту від консервативної партії. Депутати парламенту ще добре пам'ятали
Рандольфа Черчілля і тому з цікавістю
чекали першої появи в палаті його сина.
Уїнстон сів на те місце, яке займав у палаті
його батько після відходу у відставку,
- крайнє місце над проходом, прямо позаду
передньої лави. Один з депутатів парламенту розпові
У парламенті існує традиція, згідно з якою нові депутати виступають із промовою не відразу, а по закінченні щонайменше місячного терміну з моменту появи в палаті громад. Черчілля ця традиція не влаштовувала, він не хотів витрачати час на очікування і вже через чотири днівиголосив свою першу промову.
Виступ був в загальному вдалим. Члени парламенту зустріли його тепло. Йому аплодували обидві сторони палати громад - і консерватори, іліберали. Проте лідери консерваторів хмурились. Слова молодого депутата йшла врозріз з офіційною лінією партії. Консерватори виступали за доведення війни проти бурів до кінця і за суворе поводження з ними. Черчілль же, який зробив темою свого першого виступу англо-бурську війну, - це було розумно, бо мало хто краще за нього розбиралися в тому, що в той час відбувалося в Південній Африці, - висловився за порівняно м'яке поводження з переможеними. Його промова була пройнята симпатією до бурам. «Жоден народ, - говорив він, - не отримував так багато висловів співчуття на словах і так мало практичної підтримки на ділі, як бури». 1
Виступ Вінстона в першій же промові проти політики власної партії пояснювалося не просто сміливістю молодого депутата. Це була зухвалість, в даному випадку явно розрахована зухвалість. Уїнстон тим самим як би заявив, що піде по стопах свого батька. А тактика Рандольфа, як відомо, полягала в тому, щоб нападками на лідерів власної ж партії змусити їх відкупитися від нього, давши йому значну посаду в керівництві партією і уряді.
Уїнстон не тільки засвоїв тактику свого батька в парламенті, але в значній мірі запозичив і його гасла. Він атакував лідерів власної партії з «лівих» позицій. Зрозуміло, ніяким «лівим» він не був. Свого часу Стивене справедливо припустив, що, маючи реакційні переконання, Уїнстон буде домагатися своїх цілей «демократичними методами», тобто демагогічно виступати нібито в інтересах широких народних мас. Перший виступ Черчілля в палаті громад з питання про англо-бурської війни було побудовано за цим принципом. 2
З цих же позицій Уїнстон атакував незабаром проект реорганізації англійської армії, запропонований урядом. Військовий міністр Бродрік, виходячи з досвіду англо-бурської війни, вніс до парламенту від імені уряду законопроект, що передбачає створення шести армійських корпусів, з яких три мали перебувати в стані повної готовності, з тим щоб їх можна було в будь-який момент відправити за межі Англії . «Ми стали військовою нацією, - заявив міністр, - і ми повинні спробувати надалі залишитися такою». 3
Це не було наївним пропозицією. На його користь говорила активізація національно-визвольної боротьби в Британській імперії, а також наростання протиріч між Англією і Німеччиною. Справа йшла до великої війни. В області зовнішньої політики консервативний уряд, зробивши невдалу спробу домовитися з Німеччиною і переконавшись в її наростання ворожості і небажанні йти на угоду, розгорнуло активну діяльність по створенню спілок, спрямованих проти Німеччини. У цих умовах цілком логічною була ідея розширення і реорганізації англійської арміївідповідно до мінливої міжнародної обстановкою. Черчілль повів атаку проти законопроекту Бродрік. Він згадував згодом, що на підготовку промові з цього питання витратив шість тижнів і вивчив її напам'ять настільки добре, що міг вимовити, починаючи з будь-якого місця і у будь-якому порядку. 1
Для суперечок з Бродрік
в тому плані, в якому Черчілль задумав свою атаку, потрібні були цифри.
Він завжди з огидою ставився до цифр і
до всього, що з ними пов'язано (не рахуючи,
зрозуміло, особистих доходів). Тому самостійно
впоратися з обчисленнями, що стосуються
витрат на армію, Черчілль не міг. Він залучив
для цієї мети сера Френсіса Мовата, який
і забезпечував його в той час, а також
в подальшому відповіднимицифрови
Так в перші місяці перебування
Черчілля в парламенті проявилася характерна
риса його політичної та державної
діяльності. Протягом усього життя
він широко користувався допомогою
досвідчених людей для
Молодий парламентарій виступив категорично проти збільшення витрат на армію, передбачених планом Бродрік. Він дав зрозуміти, що економія на витрати) на армію повинна бути звернена на поліпшення становища трудящих. Відзначивши, що Бродрік вимагає збільшення цих витрат в два рази, Черчілль вигукував: «Невже в країні зникла злидні?» Він нагадав про те, що його батько свого часу також виступав проти збільшення витрат на армію.
У своїй кампанії проти реформи армії Черчілль переслідував ряд цілей. Йому потрібно було показати уряду, що він є серйозною фігурою і з ним треба рахуватися. Він прагнув завоювати авторитет у масах, виступаючи в якості поборника народних інтересів, з метою збільшити свою вагу в очах лідерів партії. Нарешті, його атака проти Бродрік була своєрідною помстою консерваторам за те, що вони свого часу безцеремонно викинули за борт політичного корабля його батька. 1
Проект реформи армії протягом двох років обговорювалося в парламенті і за його межами. Черчілль розвинув бурхливу активність. Свої промови з цього питання він видав у вигляді невеликої книжечки. Урядову пропозицію було провалено. Зрозуміло, справа полягала не в одному Черчилля. Зіграло свою роль і те, що буржуазна суспільна думка країни не розуміло ще, що потужна армія може знадобитися Англії буквально через 10 - 12 років. Дуже сильна була віра в те, що вона в змозі з успіхом захищати свої інтереси силами одного військово-морського флоту. Черчілль шумно пропагував цю ідею. Майбутнє показало, що він був глибоко неправий, хоча його і вважають знавцем всього, що пов'язано з військово-морським флотом. І в першій і в другій світових війнах одного флоту виявилося зовсім недостатньо для досягнення військових цілей Англії. Англійському урядові довелося вже в ході військових дій розгортати масові армії. 2
Виступи Вінстона проти реформи армії зайвий раз показали, що він прийняв політичну тактику і стратегію батька. Умови не дозволяли йому створити за прикладом батька власну партію всередині консервативної партії. Але все ж Вінстону вдалося зібрати навколо себе групуоднодумців, що складається з подібних йому молодих честолюбців. Одним із чільних членів цієї групи був лорд Х'ю Сесіль, молодший син прем'єр-міністра. Від його імені пішла назва цієї групи - «Хьюліганс». Незабаром назва трансформувалася, і сам Черчілль в автобіографії називає членів групи просто «хулігани». До завоювання подібної репутації учасники групи наполегливо прагнули.
Група Черчілля часто організовувала зустрічі
15 травня 1903 Чемберлен виступив в своєму виборчому окрузі в Бірмінгама з промовою, яка отримала величезний резонанс в англійській політичного життя. У цей час Англія дотримувалася свободи торгівлі, тобто принципу, що передбачав невтручання держави в економічнежиття країни, у вільну гру економічних сил. Цей принцип поділяли і консерватори, і ліберали.
Лідер консерваторів Джозеф Чемберлен виступав за тарифи, прем'єр-міністр Бальфур дотримувався принципу свободи торгівлі. І той і інший мали своїх палких прихильників.
Черчілль правильно оцінив обстановку. Ідея протекціонізму мала багато противників.
Вже через тиждень після промови Чемберлена в Бірмінгама Черчілль виступив проти нього. Аргументи Уїнстона були аргументами, які висувала на захист фрітреда ліберальна партія. Черчілль робив вигляд, ніби не знає, що в цей час Чарлз Бут і Сібом Раунтрі провели обстеженняжиття англійських трудящих у ряді районів і незаперечно довели, що одна третина населення Англії знаходиться на межі голоду. Досить імовірно, що він дійсно не мав уявлення про це в силу свого байдужості і навіть антипатії до соціальних проблем. Це не заважало Черчіллю з непередаваним апломбом стверджувати, що умови існування англійського народу прекрасні. Тут же, не бентежачись протиріччям, він виступав за проведення соціальних реформ. «Політика консервативної партії, - говорив він, - повинна бути політикою імперіалізму. Але не одностороннього імперіалізму ... Лорд Дізраелі ... не нехтував великими питаннями соціальних реформ. У його розумі перше і головне місце займала доля і процвітання англійського народу ... Слідуючи цьому прикладу, ми найкращим чином будемо служити інтересам партії і держави ». Черчілль пов'язав питання про тарифи з проблемою «демократичного торізма», щоб ще більше ускладнити становище уряду. 1
А вона й без того було вкрай важким. Чемберлен, погрожуючи відставкою, вимагав, щоб Бальфур офіційно став на позиції протекціонізму. Прихильники свободи торгівлі в уряді натискали на Бальфура з іншого боку. 9 вересня 1903 і Чемберлен, і міністри-фрітредери подали у відставку. Бальфур приступив до формування нового кабінету. Для Уїнстона настав рішучий момент.
І до Черчілля багато хто
намагався робити кар'єру шляхом
систематичної критики керівниц
Таким шляхом певного успіху домігся свого часу Рендольф Черчілль, зараз цієї тактики дотримувався його син. 2
Якби Бальфур при формуванні нового уряду запропонував Вінстону міністерський пост, той, мабуть, ухопився б за цю пропозицію так, як свого часу його батько за аналогічну пропозицію Солсбері. Однак Бальфур не хотів надати цей шанс Вінстону і, формуючи уряд, пройшов повз нього. Це пояснювалося, звичайно, не випадковим недоглядом. Зневага до Черчіллю було підкреслено наданням поста в уряді Бонар Лоу - такому ж молодому, але значно менш яскравому і енергійному починаючому консервативному політику.
Після того як Бальфур не включив Черчілля в уряд і тим самим підкреслив своє небажання йти йому на поступки, Уїнстон приймає рішення зробити перебігання з консервативної партії в ліберальну.
Джозеф Чемберлен вважав, що Бальфур цілком міг втихомирити Черчілля традиційним способом. «Вінстон - розумний з усіх молодих людей, - говорив він. - І Артур допустив помилку, дозволивши йому піти ». Це зауваження переконливо свідчить про те, що Джозеф Чемберлен ні на хвилину не сумнівався в тому, що відхід Черчілля до лібералів пояснювався не будь-якими принциповими міркуваннями, а кар'єризмом. Було б несправедливо не відзначити, що англійська політична життя знає досить часті випадки подібних перебіжок. У тих випадках, коли перехід з однієї партії в іншу пояснюється зміною в поглядах того чи іншого діяча, його навряд чи можна засуджувати. Проте в даному випадку, як би Черчілль не намагався довести протилежне і як би йому не допомагали в цьому його біографи, нічого подібного не сталося. Він був консерватором-імперіалістом і таким залишився, перейшовши до лібералів. 1
Є підстави припускати, що з перших днів перебування в парламенті Черчілль зрозумів, що подібна перебігання не виключається. Обстановка в керівних колах консервативної партії, у той час була така, що навряд чи можна було розраховувати на швидку кар'єру, залишаючись в її лавах. А Черчілль був украй нетерплячістю. Восени 1901 р., відпочиваючи в одному з маєтків в Шотландії, він зустрівся з Сесилем Родсом, відомим колоніальним діячем. Уїнстон абсолютно відверто обговорював з ним своє становище в консервативній партії. Як повідомляє у своїх спогадахграфиня Уорвік, «Черчілль прагнув влади, а консервативна дорога до влади для молодої людини була блокована Сесілії та іншими молодими консервативними діячами. У той же час ліберальний шлях був відкритий. Сесіль Роде висловився на користь переходу Черчілля до лібералів ». Це єдино правильне пояснення зміни Черчіллем його політичного фронту і звернення з консервативної віри в ліберальну. 1
Перехід Черчілля від консерваторів мав кілька стадій. У грудні 1903 р. він, як завжди, виступив з нападками на політику консерваторів і одного разу закінчив свою промову фразою: «Слава богу, у нас є ліберальна партія!» У березні 1904 р. він почав іменувати себе «незалежним консерватором». Його промови ставали все більш і більш «лівими» і демагогічними. Одного разу, коли Черчілль піднявся з місця, щоб виступити з питання про тарифи, велика частина прихильників уряду на чолі з самим прем'єр-міністром негайно покинула палату. Зате його мова була тепло прийнята лібералами, і особливо Девідом Ллойд Джорджем. У квітні 1904 р. Черчілль офіційно розірвав стосунки з консервативною партією. Після цього півдюжини виборчих округів запропонували йому виступити у них кандидатом у депутати на наступних виборах до парламенту в якості незалежного прихильника вільної торгівлі. Але ці пропозиції не залучали Черчілля.
«Це був шлях для людини з принципами і твердими переконаннями, - зауважує один з біографів Черчілля. - Але це не був шлях для висунення з метою отримання постів і влади. Черчіллю було ясно, що він має потребу в механізмі великої партії, якщо він хоче просунутися куди-небудь, і просунутися швидко ... Він повинен був пройти весь шлях до кінця і вступити в ліберальну партію ». 1
Він покінчив з консерваторами, Черчілль приступив до викладу
своєї нової політичної програми. У його
виступах простежуються дві лінії. Перш
за все, він всіляко ображав, консервативну
партію і доводив, що вона ворожа інтересам
народу. Черчілль, звичайно, чудово знав,
що такеконсервативна партія, і в запалі полеміки сказав
багато правильного. У промові від 16 травня
1904 р., виголошеній у Манчестері, він назвав
консервативну партію «потужної федерацією",
що діє в інтересах великого капіталу.
Перебування цієї партії при владі означає
тиранію партійної машини, «корупцію всередині
країни і агресію зовні з метою прикриття
цієї корупції». Консервативна політ
Одночасно Черчилль виступав з невизначеними твердженнями про необхідність великих соціальних реформ та поліпшення життя народу. «Ми повинні абсолютно ясно заявити відносно великих і невідкладних соціальних питань, - говорив він, - що там, де особисті привілеї вступають в протиріччя з громадськими інтересами, ці інтереси повинні переважати ... Ми повинні рухатися вперед до кращого, більш справедливо організованому суспільству ... яке буде представляти собою нову, сяючу, благородну епоху ».
Незабаром після цього виступу він перемістився в палаті громад з лав консерваторів на лави лібералів, де сів поруч з Ллойд Джорджем. У подальшому вони стали великими друзями. В усякому разі так запевняє сам Черчілль. У 1904 р. в своїх виступах він називав Ллойд Джорджа «найкращим бойовим генералом ліберальної армії». У лібералів в ті роки була група видатних політичних діячів, таких як Асквіт, Морлі, Грей, Холдейн і деякі інші. Тому вони не дуже потребували притягнення здатних політиків зі сторони. Деякі з них досить скептично ставилися до переходу Черчілля в їхні ряди. Однак він був малочутливий до подібних речей і почав енергійно нападати на консервативний уряд. Обидва тримали себе так, що ні в кого не залишалося сумнівів: Черчілль заявляє претензію на міністерський пост в самому найближчому майбутньому.
